Людина володіє тільки одним каналом виходу відбитої, засвоєної і осмисленої інформації - через її усвідомлення в лівій півкулі за допомогою мови або іншої знакової системи.

Тому тільки свідомість дозволяє людині адекватно оцінювати, прогнозувати та регулювати свою діяльність в реальному житті, виробляючи в собі необхідні вольові якості.

1.2.5.ПРАКТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Нагадуємо, що зовнішня, предметна практична діяльність індивіда - це діяльність зовнішнього плану, в навколишньому індивіда зовнішньому світі людей і предметів, до якої відносяться праця, гра, навчання, спілкування, поведінка індивіда.

Оцінку, прогнозування і регулювання діяльності людини в навколишньому його реальному зовнішньому світі здійснює свідомість на основі засвоєних, осмислених і усвідомлених інформаційних (емпіричних) і фундаментальних (теоретичних) знань. При цьому важливу роль відіграє уява - психічний процес створення нових образів (уявлень) і уявних ситуацій на основі наявних знань.

У результаті людина прогнозує і реалізує цілеспрямовану діяльність, адекватну поставленим цілям і завданням.

Шлях від засвоєних, осмислених і усвідомлених емпіричних і теоретичних знань до предметної, практичної діяльності визначається наступним постулатом.
Постулат 1 Елементом зв'язку між пізнавальною і практичною діяльністю людини служать практичні знання - засвоєні або сформульовані в результаті власної розумової діяльності людини алгоритми практичних дій і програми практичних діяльностей.

Перехід від пізнавальної діяльності через аналітико-прогностичну діяльність свідомості, мислення та уяви до практичної діяльності передбачає виконання наступних основних етапів:

• розумовий процес по формулюванню практичних знань - алгоритмів практичних дій і програм діяльностей;
• практичне освоєння певної послідовності операцій і дій у відповідності з алгоритмами практичних дій і програмами діяльностей, формування у суб'єкта навичок і розвиток умінь при виконанні цих дій і діяльностей;
• розкриття творчих здібностей у суб'єкта, творчого вміння на основі засвоєних емпіричних, теоретичних і практичних знань, сформованих навичок і розвинених умінь і уяви.

Навичка (натреноване дію) - рівень освоєння багаторазово повтореного по засвоєному алгоритму і доведеного до підсвідомого, автоматизованого рівня практичної дії:

• свідоме визначення мети практичної дії;
• уявне формулювання і (або) засвоєння відомого алгоритму дії відповідно з певною метою;
• сприйняття й осмислення виконання операцій типового прикладу (зразка) по засвоєному алгоритму дії;
• практичне виконання дії - сукупності операцій, свідомо обраних індивідом для досягнення певної мети;
• подальші тренування і вправи з виконання дії по засвоєному алгоритму;
• доведення виконання дії по засвоєному алгоритму до підсвідомого, автоматизованого рівня еферентної системи людини, що виводить імпульси нервової системи безпосередньо до виконавчих органів людини, минаючи свідомість.

Уміння - рівень освоєння дії і діяльності з вирішення поставленої практичної задачі на належному рівні якості, відповідний виконанню цього завдання по сформульованому (і) або засвоєному алгоритму дії або програмі діяльності під контролем свідомості:

• сприйняття й осмислення змісту і цілей практичної задачі;
• осмислення, формулювання, засвоєння алгоритму дії або програми діяльності для вирішення поставленого завдання;
• сприйняття й осмислення виконання операцій і дій по засвоєним алгоритмам дій і програмі діяльності;
• самостійні практичні операції і дії по програмі діяльності для вирішення на належному рівні якості поставленої практичної задачі.

Творчість (творче вміння) - продукування і формулювання нових знань, алгоритмів дій і програм діяльностей для успішного вирішення практичних завдань у мінливих умовах зовнішнього світу:

• сприйняття й осмислення практичного завдання в нових умовах;
• створення і формулювання нових знань, нових алгоритмів дій і програми діяльностей на основі засвоєних раніше емпіричних і теоретичних знань, освоєних навичок, умінь;

• виконання завдання в нових умовах по новим алгоритмам дій і програмам діяльностей, формування нових навичок, розвиток нових умінь щодо виконання нових дій та операцій, формулювання нових емпіричних і теоретичних знань;
• подальша робота протягом усього життя по засвоєнню, поглибленню, узагальненню, систематизації отриманих та створенню, формулюванню нових емпіричних, абстрактних і практичних знань, формуванню нових навичок, розвитку нових умінь.

Висновок
Творче вміння професіонала спирається на його знання, вміння, навички (ЗУН), інтелектуальний потенціал, уява та професійну інтуїцію (підсвідомість).

Сформулюємо кілька постулатів, які визначають важливі особливості практичної діяльності та її характеристик.

Постулат 2. Навички, вміння, творчість - рівні освоєння практичних, перетворюючих дій і діяльностей конкретним індивідом, характеристики його неповторного, суб'єктивного досвіду, а тому не можуть стати частиною накопиченого людством досвіду.

Постулат 3. Звичка - це первинний, автоматизований компонент уміння і творчості.

Постулат 4. Дія, що виконується за алгоритмом на рівні досвіду, стає операцією.

Постулат 5. Діяльність не може виконуватися на рівні досвіду, не може перетворитися в операцію і виконується завжди на рівні вміння з тим чи іншим рівнем якості під контролем свідомості за програмою, постійно корректируемой в відповідно до мінливих умов діяльності.

Отже, ми з Вами познайомилися з основними особливостями відбивної-перетворюючої діяльності людини - його внутрішньої, пізнавальної і зовнішньої, предметної, практичної діяльністю, що мають важливе значення для розуміння, проектування та реалізації ефективного освітнього процесу..

Необхідно відзначити, що психологія знаходиться на перехресті декількох наук, таких, як фізіологія, генетика, біологія, антропологія, зоологія та соціологія. І разом з тим, це ще порівняно дуже молода наука, головні відкриття в якій, на наш погляд, попереду.

Як сказав класик світової сучасної психології Ганс Юрген Айзенк «... поки психологія - тільки невпевнено ступає дитина; коли-небудь він виросте» [11, С.6].

Тим не менш вже сьогодні, з усією впевненістю можна стверджувати, що без знання основ психології людини жодна проблема в галузі педагогіки, андрогогікі, герогогікі, освіти будь-якого рівня принципово вирішена бути не може.

Питання для самоконтролю:

1. Перерахуйте функціональні особливості і вкажіть (назвіть) результат чуттєвого рівня пізнання.
2. Перерахуйте функціональні особливості та визначте (назвіть) результат абстрактного рівня пізнання.
3. Яке з півкуль головного мозку «німе», але миттєво все запам'ятовує («імпрінтірует»)?
4. Яке з півкуль головного мозку пов'язане з промовою і свідомістю?
5. Що таке індивідуальний профіль функціональної асиметрії і як його можна визначити?
6. Яку роль у функціонуванні пам'яті відіграють асоціації?
7. Який з етапів роботи пам'яті робить вирішальний вплив на її якість?
8. Перерахуйте фактори, що поліпшують роботу пам'яті?
9. Поясніть механізм впливу позитивних і негативних емоцій на процес пізнання.
10. Чому емоційний баланс пізнавального процесу повинен бути позитивним?
11. Охарактеризуйте етапи якісного пізнавального процесу - засвоєння, осмислення, усвідомлення.
12. Назвіть елемент, що зв'язує пізнавальну і практичну діяльність.
13. Дайте визначення поняттям: навик, вміння, творчість.
14. Поясніть, чому навички, вміння не можуть бути нікому передані.

ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

1. Ждан А.Н. Історія психології: від античності до сучасності. Підручник для студентів психологічних факультетів університетів. - Ізд.2-е, перероблене. - М.: Изд-во «Російське педагогічне агентство», 1997. - 442с.
2. Немов Р.С. Психологія: Учеб. для студентів вищих. пед. учеб. закладів: у 2 кн. - Кн. 1 Загальні основи психології. - М.: Просвещение: Владос, 1994. -576 С.
3. Психологія: Підручник. / Под ред. А.А. Крилова. - М.: ПБОЮЛ Гріженко Е.М., 2000. -584 С.
4. Столяренко Л.Д. Основи психології. - Ростов на / Дону: Видавництво «Фенікс», 1997. -736 С.
5. Грановська Р.М., Березна І.Я. Інтуїція і штучний інтелект. - Л.: Изд-во Ленінградського ун-ту, 1991. -272 С.
6. Вершинін Б.І. Мозок і навчання. Методика реалізації функціональних можливостей мозку: Навчальний посібник. - Томськ: Изд-во Томського політехн. ун-ту, 1996. -76 С.
7. Бердичівська Е.М. Роль функціональної асиметрії мозку у віковій динаміці рухової діяльності людини. - Автореф. дис... доктора пед. наук. - Краснодар, 1999. -47 С.
8. Хомская Е.Д. та ін Нейропсихологія індивідуальних відмінностей: Навчальний посібник. - М.: Російське педагогічне агентство, 1997. -281 С.
9. Сиротюк А.Л. Навчання дітей з урахуванням психофізіології: Практичний посібник для вчителів і батьків. -М.: Творчий центр «Сфера», 2000. -123 С.
10. Доброхотова Т.А., Брагіна Н.Н., Лівші. -М.: Книга, 1994. -231 С.
11. Айзенк Г., Айзенк М. Дослідження людської психіки. -М.: Вид-во ЕКСМО-Прес, 2001. -480 С.

1.3. ДИДАКТИЧНІ ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ.

1.3.1.ФУНДАМЕНТАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ ДИДАКТИКИ

Відомо, що аж до початку XVII століття педагогіка як наука про виховання була частиною філософії і тільки після написання видатним чеським мислителем-гуманістом, педагогом Яном Амоса Коменського (1592-1670 рр..) Знаменитого наукової праці «Велика дидактика» (1632 р.), в якому він розробив основи теорії навчальної роботи з дітьми, педагогіка набула статусу самостійної науки. Під дидактикою Коменський розумів «загальне мистецтво вчити всіх усьому» [1]

У своїй науковій праці Я.А. Коменський першим з педагогів обгрунтував принцип природосообразности у навчанні, відповідність природних законів і законів освітніх. Виходячи з цього, Я.А. Коменський формулює як закономірність навчання принцип самостійності учня в осмисленні та діяльному освоєнні світу.

У відомому, багатьма цитованому вислові Адольфа Дистерверг (1790-1866 рр..) В концентрованому вигляді сформульовані фундаментальні дидактичні положення, на яких базуються теоретичні основи вчення, викладання та навчання, і які в різний час відзначали багато великі філософи, педагоги і дидакти минулого (Платон, Аристотель, І.Г. Песталоцці, К.Д. Ушинський та ін):

«Розвиток і освіта жодній людині не можуть бути дані або повідомлені. Кожен, хто бажає навчитися чогось, повинен досягти цього власною діяльністю, власними силами, власною напругою...

... Ззовні він може отримати тільки збудження ...

... Тому самостійність - засіб і одночасно результат освіти»[2, С. 118].

Отже, навчиться чогось, засвоїти накопичені людством знання, освоїти ті чи інші дії і діяльності індивід здатний тільки через власну, самостійну навчально-пізнавальну та навчально-практичну діяльність.

Цей фундаментальний, провідний дидактичний принцип лежить в основі концепції вчення - універсального фундаменту для побудови, проектування будь дидактичної та освітньої системи.

І в наші дні багато відомих педагоги, дидактів, розглядаючи сутність процесу навчання і освіти, зазначають, що «... Оволодіння досліджуваним матеріалом і розумовий розвиток учнів відбувається тільки в процесі їх власної активної навчально-пізнавальної діяльності» [3, С. 148].

Тим не менш, в деяких підручниках з педагогіки навчання та освіта іноді трактуються як процес і результат передачі попередніми поколіннями наступним накопиченого людством досвіду.

Часто, в буденному житті, люди кажуть, що та чи інша людина «отримав» освіту. Чи вірні подібні визначення, вирази? Чи можна свої знання отримати, передати, подарувати, нарешті, продати іншій людині з тим, щоб він міг би ними тут же скористатися як, наприклад, при покупці автомобіля, будинку або іншої речовою власності?
Дидактика - одна з педагогічних наук, яка розробляє проблеми навчання, навчання однозначно відповідає на поставлені питання негативно.

Згідно фундаментальному принципу дидактики, «отримати» освіту будь-якого рівня, опанувати накопиченим досвідом людства можна тільки через власну, самостійну навчальну діяльність індивіда - через його вчення. А, отже, освіта - це оволодіння, як окремим індивідом, так і всіма наступними поколіннями накопиченим попередніми поколіннями людства досвідом.

Фігурально висловлюючись, у відповідності з цим універсальним дидактичним принципом неможливо, наприклад, свої знання про що-небудь в якій-небудь області передати (подарувати, продати тощо) як речову власність у володіння якого-небудь індивіду, минаючи процес їх засвоєння цим індивідом через його власні, самостійні зусилля. Необхідно здійснити процес інтеріоризації - переведення цих знань суб'єктом учення в свій власний внутрішній психічний план, в свою власну психіку.

А це значить, що в освітньому процесі немає учнів, а є тільки навчаються, учні, а індивід в коректно вибудуваної системі освіти завжди суб'єкт вчення. При цьому вчення - це власна, самостійна навчальна діяльність суб'єкта навчання з оволодіння їм об'єктом вивчення - фрагментом накопиченого людством об'єктивного, соціально значущого досвіду.

Таким чином, наріжним каменем будь-якої системи освіти, будь педагогічної і дидактичної системи є вчення - власна навчальна діяльність суб'єкта навчання. Причому дія цього дидактичного принципу не залежить від того, чи є це система загального або професійної освіти, а також не залежить від вікової групи учнів, від генетичної і соціальної програм індивіда, його національності, соціального устрою суспільства і т.п.

За своєю значимістю фундаментальний принцип дидактики для системи освіти рівносильний, мабуть, дії закону збереження енергії для природничонаукових, технічних систем.

Між тим із жалем доводиться констатувати, що незважаючи на очевидність і виразність формулювання фізичного закону збереження енергії, його широкої популяризації та впровадження в масову свідомість навчаються на всіх щаблях освітніх систем на всій планеті, тільки в одній Росії щорічно подається кілька сот заявок на винахід чергових «вічних двигунів». І це робиться всупереч об'єктивно чинному в природі закону - закону збереження енергії.

Ще більш драматична, на наш погляд, ситуація склалася зі знанням, розумінням і, головне, застосуванням в реальному освітньому процесі фундаментального принципу дидактики - об'єктивного закону психічної відбивної-перетворюючої діяльності людини.

Особливо незадовільною в цьому контексті є ситуація в системі професійної освіти непедагогічних профілю, зокрема, у вищому професійно-технічну освіту Росії.

Обумовлено це тим, що протягом тривалого періоду в нашій країні основна увага при формуванні викладацьких кадрів для вищого професійно-технічної освіти приділялася їх науково-професійній підготовці і практично ігнорувалася підготовка психолого-педагогічна.

Дані моніторингу рівня психолого-педагогічної підготовки (педосознанності) викладачів непедагогічних (в основному технічних) вузів і наш власний багаторічний досвід викладання на факультеті підвищення кваліфікації викладачів (ФПКП) дозволяють з упевненістю стверджувати, що переважна більшість викладачів - слухачів ФПКП, що мають досить великий досвід викладання у вузах, фундаментальний принцип дидактики просто не знають.

А це означає, що дія цього об'єктивного закону цими викладачами не враховується при проектуванні і здійсненні освітнього процесу, що напевно призводить до істотного зниження ефективності навчання і освіти в цілому.

1.3.2.ВЧЕННЯ - ПРОВІДНА ДІЯЛЬНІСТЬ В НАВЧАННІ

На сьогоднішній день очевидно, що основною, «найважливіший і надійніший спосіб здобування систематичної освіти - навчання» [4, С. 186].

У навчанні об'єднані діяльності двох суб'єктів, двох носіїв активності в навчанні - суб'єкта навчання, що навчається і суб'єкта викладання, викладача, які визначають існування в навчанні двох окремих, але взаємопов'язаних процесів - навчання і викладання.

Практично всі дослідники, автори монографій, підручників, навчальних посібників з дидактики, педагогіки дають визначення поняття найважливішою категорії дидактики та педагогіки - навчання.

У нашому розумінні навчання - це цілеспрямована взаємодія власної, самостійної навчальної діяльності суб'єкта навчання (студента) і формуючої діяльності суб'єкта викладання (викладача) з оволодіння суб'єктом учення елементів об'єктивного досвіду людства в умовах регламентує дії системи освіти суспільства.

При цьому відразу ж хотілося б відзначити, що в процесі навчання пріоритет в організаційному управлінні (менеджменті) навчання за суб'єктом викладання - викладачем, спеціально підготовленим для викладацької діяльності носієм знань.
Але в оволодінні досвідом людства, в управлінні власними психічними процесами пізнавальної і практичної діяльності, у навчанні - провідному виді діяльності в навчанні, на успіх якого спрямована вся діяльність викладача і всієї освітньої системи - пріоритет завжди за навчаються - суб'єктом учення.