Блок 1. Соціально-демографічні та міграційні процеси.

Статево-вікова структура населення в Україні формувалась під впливом історичного та економічного розвитку країни. Тому через призму

демографічної структури можна дослідити як минуле, так і майбутнє трудових ресурсів, їх якість, кількість та використання.

Демографічна ситуація також визначає кількісний та структурний

склад на ринку праці, має важливий вплив на процес відтворення робочої

сили, тому це дає підстави детально і критично проаналізувати ситуацію, яка

склалася в Україні. Оцінити та проаналізувати детально міграційну ситуацію

в державі та з’ясувати причини, які спричиняють ці явища.

Населення значною мірою зумовлює формування міжрегіональних і

внутрірегіональних функцій виробництва території. Воно визначає потужність і структуру потоку продукції, яка вивозиться за межі території,

розвиток місцевого виробництва. Трудові ресурси створюють можливості

для повнішого використання наявних природних ресурсів, сприяючи тим

самим підвищенню рівня комплексного розвитку території. На території, яка

добре забезпечена трудовими ресурсами, розвивається система виробництва

з високою трудомісткістю продукції.

Кількість наявного населення в Україні за останні 60 років збільшилася в 1,4 рази. Водночас, були величезні людські втрати в період Другої світової війни, післявоєнних міграційних процесів, політичних репресій. Результатом таких механічних втрат населення є його сучасна деформована вікова структура. Зростання загальної чисельності населення зумовлює потребу у значних капітальних вкладах для забезпечення росту матеріального й культурного рівня життя. Ситуацію, яка сьогодні склалася в Україні, можна назвати загрозливою, існує реальна небезпека, наслідки, якої – демографічна криза. Найбільшими матеріальними збитками для будь-якої країни світу за будь-яких часів були і є людські втрати. Зменшення народжуваності, висока дитяча смертність, коротка тривалість життя, зниження рівня здоров’я населення, зростання еміграції, збільшення смертності населення, його старіння – все це безпосередньо впливає на кількісно-якісний, кваліфікаційно-освітній рівень робочої сили, яка в кінцевому рахунку викликає тривогу за те, що зараз відбувається: значне скорочення трудових ресурсів держави, відновлення яких в подальшому потребуватиме тривалого періоду.

Необхідно змінити нинішню демографічну тенденцію. Це передбачає

здійснення активних заходів, по-перше, щодо створення ефективних робочих місць у нашій країні для розширення можливостей самозабезпечення людей за рахунок найманої праці, і по-друге, щодо розвитку всієї інфраструктури, потрібної людині для гідного життя і народження нащадків. Ця проблема може бути вирішена тільки комплексними дослідженнями задля визначення пріоритетів розподілу державних коштів.

У демографії використовується чотири взаємодоповнених джерела

інформації про населення: переписи, поточний облік демографічних процесів, спеціальні вибіркові демографічні обстеження та реєстри, списки й облік населення. Основним завданням демографічного аналізу є виявлення

закономірностей зміни характеру демографічних процесів у координатах

часу та простору.

Моніторинг соціально-демографічних і міграційних процесів має визначити закономірності у соціально-демографічних і міграційних процесах

і повинен будуватись таким чином, щоб відобразити основні особливості

відповідних процесів на усій території України.

Блок 2. Зайнятість та ринок праці.

Метою цього напряму моніторингу є визначення масштабів ринку

праці, запобігання масовому безробіттю, найбільш повне й ефективне використання трудового потенціалу, без чого неможливий подальший

соціально-економічний розвиток суспільства.

В Україні є чимало тривожних проблем у сфері зайнятості. Це низкий рівень заробітної плати, високий рівень безробіття, приховане безробіття

(вимушена неповна зайнятість), велика середня тривалість безробіття, висока

зайнятість у неформальному та нетоварному секторах і т. ін. Всі ці проблеми

актуальні для усієї країни, та особливо гострі вони у сільській місцевості й

окремих регіонах.

За останні роки швидко зростає рівень сільського безробіття.

Проблема полягає в тому, що внаслідок проведення земельної реформи значна частина працездатних жителів сіл стала реальними власниками підсобних господарств, що дало їм змогу підтримувати своє матеріальне становище на рівні, недосяжному для більшості міських сімей.

Разом з тим, статистика свідчить, що гострота проблем зайнятості

останнім часом (починаючи з 2000 р.) поступово зменшується. Так, середньомісячна чисельність громадян, які мали статус безробітних,

порівняно з 2000 р. зменшилася на 166,3 тис. осіб та становила у 2003 р. 988,9 тис. осіб, або 3,6 % від працездатного населення працездатного віку

(порівняно з 4,2 % у 2000 р.). Позитивну тенденцію помітно і щодо зростання

потреби підприємств у працівниках у 2003 р. Так, кількість вільних робочих

місць та вакантних посад на кінець 2003 р. порівняно з 1 січня 2000 р. зросла

більш ніж вдвічі та становила 138,8 тис. При цьому на підприємствах, в

установах, організаціях приватної форми власності потреба в працівниках

зросла за 2003 р. майже на чверть (на 23,3 %), колективної — на 14,9 %,

державної — на 7,0 %. Велике занепокоєння викликає тривалість безробіття

у регіонах. Потрібно максимально скоротити термін працевлаштування в регіонах, виходячи із можливих соціальних та психологічних наслідків.

Цього можна досягнути лише за оперативної інформаційної мережі послуг.

Моніторинг зайнятості та ринку праці найбільш чітко показує, в якому напрямку необхідно коригувати економічну політику в державі, щоб

становлення ринку пройшло з мінімальними соціально-економічними втратами.

Блок 3. Соціально-трудові процеси на підприємствах, установах,

Організаціях.

Реформування форм власності підприємств, установ, організацій

викликає нові явища у сфері трудових відносин. Основні проблеми, пов'язані

з соціально-трудовою сферою підприємств, проявляються, перш за все, у

характері трудових відносин і особливостях соціального клімату в трудових

колективах. Найбільша напруга спостерігається в колективах у той час, коли

відбувається найбільше падіння реальної заробітної плати.

Всі ці проблеми залишаються нагальними, хоча останнім часом у цій

сфері спостерігаються певні, хоча й незначні, позитивні зрушення.

Продовжується тенденція підвищення ефективності використання робочої сили на виробництві, зростання відпрацьованого робочого часу та зменшення його втрат. У 2004 р. працівниками було відпрацьовано 87,8 % фонду робочого часу проти 83,8 % у 2002 р.

Значення профспілкових комітетів на підприємствах значно знизилась, і на цьому етапі вони практично не виконують одну з найважливіших своих функцій захисту прав працівників. Новостворювані підприємства часто відмовляються від утворення профспілкових організацій, що знижує ефективність роботи та укладання колективних договорів і їх виконання.

Ґрунтовна підготовка, затвердження і контроль виконання колективних договорів, надання їм великого значення сприяють позитивним змінам у соціально-трудових процесах на підприємстві, встановленню доброго психологічного клімату в колективі тощо.

На цьому етапі потенційні можливості колективних договорів

виконуються лише на 35-40 %. Така ситуація пов'язана з багатьма обставинами, зокрема у багатьох трудових колективах залишається

формальне ставлення до колективних договорів. У свою чергу, це пов'язано з

тим, що не відбулись кардинальні зміни у психології працівників щодо їх участі в управлінні виробництвом, рядові акціонери не в змозі впливати на

прийняття управлінських рішень.

Функціонування системи соціального партнерства в Україні проходить в досить складних умовах. Таке положення у соціально-трудовій сфері викликає незадоволення людей, спричиняє виникнення конфліктів. Тобто система договірних відносин між роботодавцями та найманими

працівниками ще не стала повною мірою ефективним механізмом регулювання трудових відносин.

Такий стан справ у соціально-трудовій сфері на підприємствах вказує

на те, що реальний поворот реформ до соціальної зорієнтованості йде вкрай

повільно, невизначено, суперечливо. Виникає необхідність розробити нові

підходи вирішення ряду проблем, а також механізмів реалізації соціальних

заходів, перш за все, у сфері оплати та охорони праці, ефективної зайнятості.

Моніторинг соціально-трудових відносин на підприємствах, установках в організаціях дає змогу вивчити на рівні окремих підприємств, установ цілий комплекс проблем у сфері стану платоспроможності підприємств, зміни обсягів виробництва і кількості робочих місць та їх спільного вплыву на зайнятість, матеріальне стимулювання, організацію й умови праці, трудов відносини.

Моніторинг соціально-трудової сфери на підприємствах, установах,

організаціях слід досліджувати через вирішення проблем соціального захисту

і підвищення рівня життя працівників. Необхідно вивчати співвідношення

динаміки чисельності зайнятих на підприємствах із динамікою обсягів виробництва, особливості змін у масштабах, характері й напрямках

прихованого безробіття; динаміку заробітної плати, її зв'язок із результатами

праці; причини масових невиплат заробітної плати, аналізувати

диференціацію у заробітній платі між окремими підприємствами, галузями,

категоріями працівників; здійснювати аналіз трудових відносин, виконання

трудових договорів, ролі профспілок у діяльності трудових колективів.