Зв’язок курсу з економічними та іншими дисциплінами.

Проблеми трудової діяльності людей стали об’єктом дослідження багатьох наукових дисциплін. Межі цих наук не мають повної однозначності.

Так, людські ресурси являють собою найважливіший фактор будь–якого виробництва, основний елемент СТВ. Питання їх формування та використання висвітлюють такі науки як “Демографія”, “Управління трудовими ресурсами”, “Макроекономіка”.

Ринок праці та зайнятість населення і безробіття. В частині правового забезпечення ринку праці ці питання переплітаються з нормами “трудового права”, в частині встановлення ціни на працю – з макроекономічними аспектами, а з приводу регулювання РП – з предметом курсу “Управління трудовими ресурсами”.

Людський капітал, як категорія, що визначається сукупністю якостей та характеристик людини (здібностями, освітою, здоров’ям, професіоналізмом тощо), які впливають на результати її трудової діяльності і на розмір її доходів, відповідно поряд з “ЕП” досліджується в таких науках, як “Економіка освіти”, “Соціологія праці”, “Управління персоналом”, “Фізіологія”, “Медицина”, “Психологія праці”, “Трудове право”.

Наукова організація праці (НОП), як складова частина “ЕП”, що вивчає конкретні форми і методи поєднання людей і техніки в процесі праці; поділ і кооперування праці; розподіл кадрів; організація і обслуговування робочих місць (РМ); покращення умов праці; раціоналізація трудових процесів; впровадження оптимальних прийомів і методів праці; зміцнення дисципліни праці тощо. Ці проблеми також вивчаються в курсах “Управління персоналом”, “Охорона праці”, “БЖ”, “Промсанітарія”, “Фізіологія”, “Психологія”, “Ергономіка” та “Трудове право”.

Нормування праці полягає у встановленні об’єктивно необхідних витрати і результатів праці за елементами трудового процесу. Ці проблеми частково вивчаються в “НОТ” та “Охороні праці”.

Дослідження проблем ефективності праці полягає у освоєнні і грамотному застосуванні методів:

· зіставлення результатів та витрат праці, доходів від трудової діяльності та затрат на утримання персоналу;

· оцінки внеску окремих працівників та колективів у загальні підсумки діяльності підприємства;

· визначення факторів та використання резервів збільшення та покращення результатів і зменшення витрат праці.

Крім “ЕП” ці проблеми досліджуються в курсах “Ергономіки” та “НОТ”.

Формування доходів і оплати праці – в розділі “ЕП”, що вивчають ці питання, розглядаються поняття вартості життя; причини диференціації доходів; чинники, що визначають структуру і рівень оплати праці, елементи організації оплати праці, форми і системи заробітної плати (ЗП). Ці складні і надважливі елементи “ЕП” вивчаються також у курсах “Соціологія праці”, “Управління персоналом”, “Трудове право” тощо.

Розвиток вчення про працю.

Поява і розвиток науки про працю пов’язані із виникненням теорій, які мали безпосередній вплив на історичний вплив людства внаслідок того, що вони торкалися найважливішої сутності людини - здатності його до праці.

Вважається, що розвиток таких проблем, як різновиди праці; залежність між працею та створеним нею продуктом; значення праці в формуванні ціни товару; сутність та методика визначення ціни праці, є домінуючим та визначним у темпах розвитку суспільства.

Так, економічна думка здавна прагнула зрозуміти таємницю виникнення коштовності предметів. У працях древньогрецького філософа Аристотеля (384–322 рр. до н.е.) була визначена проблема співставлення товарів з метою обумовлення відносин обміну. За його думкою базисом обміну товарів є їх корисність, яка обґрунтована потребою в певному виді товарів. Однак, ця думка свідчить про суб’єктивну оцінку коштовності товарів, що визначається їх корисністю замість витрат праці.

В пошуках відповіді на це питання в ХVІІ– ХІХ ст. сформувались два напрями економічної думки – трудова теорія вартості та теорія багатофакторного впливу на ціну товарів.

На підставі цього прослідкуємо етапи розвитку науки про працю в політекономічному контексті. Початківцями даного напряму навчань є англійський науковець Уїльям Петті (1623–1687) та французький суддя П’єр Буагильбер (1646–1714).

Протилежно меркантилістам, що вважали джерелом добробуту країни гроші та коштовності, У. Петті вперше сформулював положення, що добробут країни створюється у всіх сферах виробництва внаслідок праці: “Праця є батьком та активним принципом добробуту, а земля – це його мати”. За його думкою базисом ціни на товар є кількість витраченої на його виробництво праці. Тієї ж думки дотримувався П. Буагильбер.

В ХVІІІ ст. у Франції сформувалась економічна школа фізіократів, що вважали джерелом розвитку держави розвиток сільського господарства. Засновником даної школи був Франсуа Кене (1694–1774). Він створив вчення про чистий продукт, під яким розуміється створений сільськогосподарською працею надлишок продукції землеробства, що перевищує витрати виробництва. Фізіократи вважали лише сільськогосподарську працю продуктивною.

Найвидатніший внесок в розвиток науки про працю вніс англійський вчений – економіст Адам Сміт (1723–1790). Головною думкою його праці “Дослідження про природу та причини добробуту народів” (1776) є те, що обробут країни визначається продуктами матеріального виробництва. Їх обсяг залежить від долі населення, що бере участь в такому виробництві, і від продуктивності праці. Сміт поєднав ідеї своїх попередників в трудову теорію вартості. Її головними концепціями є:

· поділ праці на продуктивну та непродуктивну. До першої належить праця, що формує вартість товарів;

· вартість визначається такою кількістю необхідної праці, яку можливо придбати на певний товар, тобто шляхом взаємообміну;

· при капіталістичному виробництві розмір вартості визначається витратами, до складу яких обов’язково входить ЗП.

Після Сміта відбулося розходження економічних шкіл. Наслідком цього стало створення 2 різних напрямів: 1) трудової теорії вартості; 2) теорії факторів виробництва. Основними представниками першого напрямку стали Д. Рикардо та пізніше К. Маркс, другого – Ж.Б. Сей.

Так, Давид Рикардо (1772–1823) вважав працю єдиним джерелом вартості. За його думкою, вартість товарів залежить від кількості праці, необхідної для їх виробництва. Він був прихильником свободи ринку і невтручання держави в економіку. Д. Рикардо розрізнив і відокремив 3 основні суспільні класи: землевласників, власників капіталу та найманих працівників. Розмір ЗП Д. Рикардо визначав вартістю засобів існування працівників і членів їх родин, але на відміну від А. Сміта, він її чітко відокремлював прожитковим мінімумом. Він вважав: якщо праця робітника – це єдине джерело вартості, то зростання ЗП без зростання ПП не впливає на зміну ціни, а веде до зменшення прибутку підприємців і навпаки, зростання доходів капіталістів мінімізує ЗП. Внаслідок такої думки цю теорію назвали системою “сварок та ворогування між класами”.

Трудову теорію вартості завершив Карл Маркс. Він вважав:

· єдиним джерелом вартості товарів є абстрактна людська праця;

· робоча сила – це здатність людини до праці, яка створює більше, ніж коштує сама.

Протилежністю цієї теорії стала теорія Ж.Б. Сея (1767–1832) – теорія факторів виробництва, відповідно до якої вартість визначається дією таких факторів, як праця, земля і капітал.

Поряд з цим К. Маркс ввів в обіг класифікацію праці на абстрактну та конкретну працю. Під абстрактною працею він розумів однакову, без відзнак працю, тобто людську працю взагалі. Під конкретною працею він розумів витрати людської робочої сили в особливій формі, що утворює споживацькі вартості.

В історії економічних вчень окремо відрізняють вчення економіста і соціолога Йозефа Шумпетера (1883–1950). Він в своїй роботі “Теорія економічного розвитку” (1912) обґрунтував роль підприємця, як найважливішого фактору виробництва, головної рушійної сили ринкової економіки, тобто він підтримував думку Ж.Б. Сея.

Негативно до неї ставився Джон Мейнард Кейнс (1883–1946), вважаючи, що ринок є повністю саморегульованим, що забезпечуватиме ефективний попит на ринку праці. Він довів, що сукупний попит ніколи не є рівним сукупній пропозиції.

Синтез економічних теорій щодо питань повної зайнятості населення, зростання його реальних доходів шляхом безкризового економічного циклу розвитку суспільства провів американський економіст, Нобелевський лауреат, автор “Економіксу” П. Самуельсон (1915 р.н.).

На початку ХХ ст. виникла школа “наукового управління” або “НОП”. Її засновником є американський інженер Ф. Тейлор (1856–1915), що є автором робіт “Управління фабрикою” та “Принципи наукового управління”. Він вважав, що праця – це передусім індивідуальна діяльність, тому вплив трудового колективу на робітника має деструктивний характер. Він обґрунтував необхідність наукового підбору кадрів.

Його послідовник – Г. Гант (1861–1919) вказував на провідну роль людського фактору в промисловості.

В 1912 р. американський вчений Г. Емерсон (1853–1931) розробив “12 принципів продуктивності праці”.

Французький адміністратор і дослідник А. Файоль (1841–1925) відокремив основні принципи управління персоналом: винагороду, справедливість, постійність складу, підпорядкування часткових інтересів загальному, єдність персоналу.

Також провідний внесок в розвиток науки внесли такі закордонні вчені як Ф. та Л. Гілбрем, Г. Форд, М.П. Фоллет та Е. Мейо, А. Маслоу, Д. Мак–Грегор та інші.

Засновником радянської школи став академік С.Г. Струмілін (1877–1974). Його головними роботами є “До питання про класифікацію праці”, “Проблеми класифікації праці”, “Господарське значення народної освіти”.

Помітний слід також залишили такі науковці як О.К. Гастєв (1882–1938) – організатор Центрального інституту праці, засновник школи НОП; П.М. Керженцев (1881–1940) та П.М. Єсьманський, що очолювали інститут наукової організації виробництва та багато інших.

Тема 2: “Трудові ресурси і трудовий потенціал суспільства”

Лекція №1

1. Населення і його характеристика.

2. Трудові ресурси суспільства.

3. Поділ населення за методикою МОП.

4. Відтворення населення і ресурсів для праці.

Лекція №2

5. Облік трудових ресурсів та показники його руху.

6. Трудовий потенціал суспільства.

7. Трудова адоптація.