Трудовий процес і його раціоналізація.

Жива праця людини є неодмінною умовою будь-якого матеріального чи духовного виробництва. Тобто в основі будь-якого виробництва лежить трудовий процес. Трудовий процес – це матеріально і технічно обумовлений, організований процес прикладання людиною розумових та фізичних зусиль для одержання корисного результату, процес перетворення наявних ресурсів и потрібні (суспільно корисні) цінності та блага, що здійснюється і керується людиною.

Трудові процесії розрізняються за такими ознаками: за характером предмета і продукту праці, за функціями працівників, за мірою механізації праці, за мірою тяжкості і шкідливості умов праці та інше.

За характером предмета і продукту праці розрізняють матеріально-енергетичні та інформаційні трудові процеси. Матеріально-енергетичні трудові процесії характерні для робітників, оскільки предметом та продуктом праці для них є матеріальні речі (сировина, матеріали, деталі, машини тощо) або енергія. Для працівників розумової праці (спеціалістів, керівників, технічних виконавців) характерні інформаційні трудові процеси, в яких основним предметом і продуктом праці є інформація.

За функціями трудові процеси класифікуються відпо­відно до функціонального поділу праці між різними кате­горіями працівників підприємства залежно від характеру виконуваних ними функцій і участі у виробничому процесі на:

а) трудові процеси робітників, технічних виконавців, спеці­алістів, керівників;

б) основні трудові процеси (що безпосе­редньо змінюють форму і етап предметів праці, виробляють продукцію) і допоміжні (які створюють необхідні умови для ефективного здійснення основних).

За мірою механізації праці трудові процеси поділяються на ручні, машинно-ручні, машинні і автоматизовані.

Структурно будь-який трудовий процес складається з технологічних операцій. Технологічна операція – це части­на трудового процесу, що виконується одним або групою пра­цівників на одному робочому місці й над одним предметом праці. Операція є основною одиницею поділу праці на підприємстві й характеризується незмінністю робочого місця, предмету праці й виконавця. Зміна хоча б однієї з цих ознак свідчить про завершення однієї операції і початок іншої або про завершення роботи.

В структурі операції для цілей аналізу і нормування праці прийнято виділяти трудові прийоми, дії і рухи.

Трудовий рух – це одноразове переміщення робочих органів людини при виконанні трудової дії (наприклад, "взя­ти інструмент", "натиснути кнопку" тощо).

Трудова дія – це логічно завершена сукупність трудових рухів, що виконуються без перерви одним або кількома робо­чими органами людини при незмінних предметах і засобах праці (наприклад, дія "вимкнути персональний комп'ютер" виконується очима і руками людини з одним комп'ютером за допомогою кількох трудових рухів натиснення та кнопки).

Трудовий прийом – це певна сукупність трудових дій і рухів працівника з незмінними предметами і засобами праці, що послідовно виконуються одна за одною і мають конкрет­не цільове призначення. Прийом – це, як правило, заверше­на елементарна робота (наприклад, "зробити копію докумен­та" за допомогою розмножувальної техніки).

Метод праці – це спосіб здійснення процесу праці, пев­на послідовність і склад трудових прийомів і операцій.

Прийоми і методи праці слід вважати раціональними, якщо їх застосування дає ефективні результати праці (її високу продуктивність) при забезпеченні високої якості продукції, дотриманні вимог щодо правил використання об­ладнання, норм витрат матеріалів та енергії, інтенсивності праці виконавців.

Раціоналізація трудового процесу передбачає послідов­не проведення таких етапів: виявлення, вивчення, аналіз, уза­гальнення, проектування та освоєння раціональних прийомів та методів праці.

Важливо зазначити, що раціоналізація прийомів і методів праці стосується не лише ручних або машинно-ручних тру­дових процесів. Свої прийоми і методи має розумова праця: управлінська, наукова, дослідницька, творча. Останнім часом швидко розвивається евристика – наука про розв'язання творчих завдань, про прийоми, методи і правила теоретично­го дослідження та пошуку істини.

Умови праці. Їх оцінка.

Перебуваючи на роботі, людина витрачає комплекс жит­тєвих сил і енергії не лише на досягнення певних резуль­татів праці, але і на реакцію організму, пов'язану з умовами праці. Умови праці – це сукупність факторів зовнішнього середовища, що впливають на здоров'я та працездатність людини в процесі праці. Умови праці на кожному робочому місці формуються під впливом таких груп факторів: вироб­ничих, санітарно-гігієнічних, факторів безпеки, інженерно-психологічних, естетичних та соціальних.

Виробничі фактори обумовлені особливостями техніки і технології, рівнем механізації і автоматизації праці, якістю оснащення робочих місць, режимами праці і відпочинку. Від них залежать фізичні зусилля і нервова напруга, робоче по­ложення працівника, темп і монотонність роботи.

Санітарно-гігієнічні фактори – це температура, во­логість, забрудненість повітря, шум, вібрація, освітленість на робочому місці.

Фактори безпеки передбачають захист працівників від травм, уражень струмом, хімічного і радіаційного забруднення.

Інженерно-психологічні фактори визначають комфорт­ність на робочих місцях, досконалість конструкції техніки, органів управління і засобів контролю за ходом технологіч­ного процесу, зручність обслуговування машин і механізмів.

Естетичні фактори визначають красу виробничого се­редовища, приємність форм, кольорів і звуків на робочому місці, заспокійливе оформлення зон відпочинку тощо.

Соціальні фактори визначаються взаємовідносинами в трудовому колективі, стилем керівництва, місією і цілями підприємства та мірою їх ідентифікації з інтересами праців­ника. Під дією цих факторів формується морально-психоло­гічний клімат в колективі.

У відповідності з рекомендаціями Міжнародної органі­зації праці виділяють десять основних груп факторів вироб­ничого середовища, що впливають на працездатність люди­ни і викликають у неї втому:

! фізичне зусилля (пересування або підтримування ван­тажів, зусилля натиску на предмет праці тощо). Розрізняють чотири рівні фізичного зусилля: незначне, середнє, важке і дуже важке;

! нервова напруга (складність розрахунків, висока відповідальність, інтелектуальне навантаження, особливі вимоги до якості або точності, небезпека для життя і здоров'я тощо). Виділяють три рівні нервової напруги: незначна, середня, підвищена;

! темп роботи (кількість трудових рухів за одиницю часу). Розрізняють три рівні: помірний, середній, високий;

! робоче положення (положення тіла людини щодо засо­бів виробництва). Розрізняють чотири види робочого поло­ження: обмежене, незручне, незручно-обмежене і дуже незручне;

! монотонність роботи (багаторазовість повторення одноманітних короткочасних операцій, дій, циклів). Розріз­няють три рівні: незначна, середня, підвищена;

! температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні. Розрізняють п'ять стадій впливу зазначених факторів: незначний, підвищений (знижений), середній, ви­сокий, дуже високий;

! забрудненість повітря (вміст домішок в 1 куб. м або 1 літрі повітря і вплив їх на організм людини). Розрізняють п'ять ступенів забрудненості повітря: незначна, середня, підви­щена, сильна, дуже сильна;

! виробничий шум (частота шуму в герцах, сила шуму в децибелах). Розрізняють помірний, підвищений і сильний шум;

! вібрація, обертання, поштовхи на робочому місці. Розрізняють три рівні значень цих факторів: підвищені, сильні, дуже сильні;

! освітленість у робочій зоні (в люксах). Розрізняють два рівні значень цього фактора: недостатня і погана або осліплююча.

Вивчення умов праці на конкретному підприємстві про­водиться для того, щоб, по-перше, виявити напрямки і шля­хи їх покращання, і по-друге, щоб компенсувати працівни­кам шкідливий вплив умов праці на їхнє здоров'я у грошо­вій або іншій формі (вища заробітна плата, пільги у пенсійно­му забезпеченні, спеціальне харчування, скорочена тривалість робочого часу тощо). Основним завданням вивчення умов праці залишається пошук можливостей створення на робочих місцях нормальних умов для роботи за такими напрямками:

! технічний (створення нової техніки, що забезпечує збереження здоров'я і мінімізацію витрат праці);

! технологічний (впровадження нових технологічних ре­жимів, що дозволяють виводити людей із безпосередньо ро­бочих зон);

! організаційний, психофізіологічний і соціальний напрям­ки полягають в оздоровленні виробничого середовища, у підвищенні інтересу до роботи та її результатів;

! естетичний (зміна кольорів, звуків, світла, форм, які засто­совуються у виробництві, і впровадження у них художніх елементів, що позитивно впливає па самопочуття людини на роботі і сприяє підвищенню результативності праці).

Охорона праці – це здійснення комплексу заходів тех­нічного характеру (огородження небезпечних місць на ви­робництві, впровадження безпечної техніки, зміна технологій з метою ліквідації небезпечних для життя і здоров'я людини робіт) і санітарно-гігієнічних заходів (раціональне освітлення, створення сприятливого мікроклімату у виробничих при­міщеннях тощо), які забезпечують нормальні умови праці.

Суть і значення нормування.

Нормування праці – це основа її організації на підприємстві. В загальному визначенні нормування праці – це вид діяльності з управління підприємством, спрямований на встановлення оптимальних співвідношень між витратами та результатами праці, а також між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць обладнання.

Зміст роботи з нормування праці на підприємстві вклю­чає: аналіз виробничого процесу; поділ його на частини; вибір оптимального варіанта технології й організації праці; проектування режимів роботи обладнання, прийомів і методів ро­боти, систем обслуговування робочих місць, режимів праці і відпочинку; розрахунок норм у відповідності з особливос­тями технологічного і трудового процесів; їх впровадження і подальше коректування в зв'язку зі зміною організаційно-технічних умов трудової діяльності.

Суттєво важливою є наукова обґрунтованість норм. Нор­ма встановлює саме необхідні виграти та результати праці. Наукове обґрунтування норм вимагає врахування технічних і технологічних можливостей виробництва, особливостей за­стосовуваних предметів праці, використання прогресивних форм, прийомів і методів роботи, фізіологічно виправдану інтенсивність і нормальні умови праці. Тобто норми праці повинні відповідати найефективнішим для умов конкретної ділянки роботи варіантам технологічного процесу, органі­зації праці, виробництва і управління. Норми праці повинні відображати найефективніший варіант використання наяв­них трудових і матеріальних ресурсів, вони фіксують досяг­нутий рівень техніко-технологічної і організаційної доскона­лості на підприємстві й для цих умов встановлюють міру праці. Норми праці завершують процес встановлення певної системи організації праці і стають вихідним пунктом для її подальшого вдосконалення.

Норма праці є тією першоосновою, з якої починається і на якій ґрунтується весь процес планування праці і виробницт­ва: на основі норм праці розраховують трудомісткість ви­робничої програми, визначають необхідну чисельність пер­соналу і його структуру на підприємстві, розраховують економічну ефективність науково-технічних та організаційних нововведень тощо.

Норми праці – це складова частіша організації оплати праці на підприємстві, це активний засіб забезпечення опти­мального співвідношення між мірою праці та мірою її оплати, що відповідає вимогам соціальної справедливості у розподілі фонду споживання. Встановлення точних, рівнонапружених норм праці для кожного робочого місця дає можливість об'єктивно визначити розмір трудового внеску окремих колек­тивів та виконавців у загальний результат діяльності підпри­ємства. Це означає, що науково обґрунтовані норми є ефек­тивним засобом позитивної мотивації праці, спрямованої на активізацію трудової віддачі працівників.

Отже, нормування праці є важливою ланкою як технологічної та організаційної підготовки виробництва, так і опера­тивного управління ним. Будь-які суттєві зміни в технології та організації праці і виробництва повинні супроводжувати­ся зміною норм праці.

У ринкових умовах науково обґрунтоване нормування праці стає одним з найдієвіших засобів забезпечення конкурентноздатністю підприємства, оскільки сприяє скороченню затрат праці, економії коштів на оплату праці, а отже – зни­женню собівартості продукції і підвищенню ефективності гос­подарювання.

Об’єкти нормування праці.

Різноманітність видів трудової діяльності людей обумов­лює різноманітність об'єктів нормування праці. Найширше узагальнення дозволяє виділити дві форми витрат праці: витрати робочого часу та витрати робочої сили (фізичної та нервової енергії людини). Відповідно до цього виділяємо і дві групи об'єктів нормування праці: 1) ті, що характеризу­ються переважно витратами робочого часу; 2) ті, що харак­теризуються переважно витратами робочої сили.

Універсальною мірою праці і найширше вживаним об'єк­том її нормування є робочий час. Він нормується на різних рівнях і різними видами норм. На державно-правовому рівні робочий час нормується, з одного боку, для забезпечення пев­ної кількості праці, необхідної суспільству для його нормаль­ної життєдіяльності, а з іншого – для дотримання прав лю­дини на збереження здоров'я, відпочинок і всебічний розвиток (що передбачає наявність вільного часу). В Україні така норма робочого часу встановлюється відносно робочого тижня і становить 40 годин при нормальних умовах праці. В зако­нодавчому порядку норма робочого часу скорочується при робочі в шкідливих умовах, а також для певних категорій працівників (неповнолітні, інваліди, матері малолітніх дітей, вагітні жінки).

На мікроекономічному рівні нормування робочого часу набуває вигляду встановлення норми часу на здійснення конкретних виробничих операцій. Для цього застосовується аналіз трудової структури виробничої операції за окреми­ми мікроелементами (трудовими прийомами, трудовими діями, трудовими рухами).

Своєрідною формою нормування робочого часу є вста­новлення необхідної чисельності персоналу. Деякі автори вважають чисельність персоналу окремим об'єктом норму­вання праці але на нашу думку, в цьому випадку нормується все-таки робочий час, тільки не одного, а кількісно визначеної групи працівників.

Детальніше нормування робочого часу буде розглянуто в наступному параграфі.

До другої групи об'єктів нормування праці належать вста­новлення обсягу роботи, зони обслуговування, а також норм витрат фізичної та нервової енергії.

При нормуванні обсягу роботи він встановлюється у вигляді нормованого завдання, як правило, у натуральних показниках, на зміну, місяць, навчальний рік тощо.

У промисловості поширеним об'єктом нормування праці є зона обслуговуваним. Вона визначається кількістю засобів виробництва, ефективну роботу яких може забезпечити один працівник або бригада.

Витрати фізичної і нервової енергії працівників най­менш досліджені з-поміж усіх інших об'єктів нормування. Вони можуть характеризуватися темпом роботи, мірою зай­нятості працівників протягом робочого часу, показниками втомленості тощо. З існуючих нормативних матеріалів для характеристики цих показників найбільше підходять нор­ми тяжкості праці (під якою розуміємо сумарний вплив всіх факторів трудового процесу на організм людини). Складо­вими тяжкості праці є її інтенсивність, стан виробничого середовища та інше. Норми тяжкості праці регламентують допустимі навантаження на організм працівника і використовуються для обґрунтування часу на відпочинок, встановлен­ня компенсації за несприятливі умови праці тощо.

Отже, об'єкти нормування праці дуже різноманітні й складні. Вони вимагають застосування складних і трудо­містких методів аналізу для встановлення науково обґрунтованих норм.