Поняття, зміст і завдання організації праці.

Термін " організація " має декілька значень.

Перше значення – це внутрішня впорядкованість, узгод­женість взаємодії відносно окремих частин цілого. В цьому розумінні організація праці на підприємстві – це система виробничих взаємозв'язків працівників із засобами вироб­ництва та між собою, що утворює певний порядок здійснен­ня трудового процесу. Суттєвою ознакою організації праці і порядок трудового процесу на підміну під безпорядку як ознаки відсутності організації праці.

Друге значення терміну " організація " – це сукупність процесів чи дій, що призводять до утворення і вдосконалення зв'язків між частинами цілого. Логічніше було б вживати в цьому розумінні слово "організовування", але воно по по­ширене в українській мові. Тобто це дія, функція управління. В цьому значенні організація праці на підприємстві – це сукупність процесів і дій по встановленню чи вдосконаленню порядку здійснення трудового процесу і пов'язаних і ним взаємозв'язків працівників між собою та із засобами вироб­ництва.

Ще одне значення терміна " організація " – це об'єднання людей, що разом реалізують певну програму або мету і діють на основі встановлених правил та процедур. В цьому зна­ченні в економічній літературі це слово найчастіше вживається як синонім слів "господарюючий суб'єкт", "підприємство" і відтінком невиробничої сфери діяльності такого підприєм­ства. Беручи до уваги, що в цій главі нам доведеться назива­ти терміном "організація праці" два вище охарактеризованих поняття, господарюючи суб'єкти і виробничої, і невиробничої сфери діяльності ми будемо називати підприємствами, щоб уникнути плутанини. Однак ці ма­теріали однаковою мірою стосуються підприємств і виробничої, і невиробничої сфери.

Отже, організація праці повинна розглядатися з двох боків:

! по-перше, як стан системи, що складається з конкретних взаємопов'язаних елементів і відповідає цілям виробництва;

! по-друге, як систематична діяльність людей по впровадженню нововведень у існуючу організацію праці для приведення її у відповідність з досягнутим рівнем розвитку науки, техніки і технології.

У змісті організації праці, виходячи з особливостей вирі­шуваних завдань, виділяють такі елементи:

1. поділ і кооперування праці, що передбачає науково-обґрунтований розподіл працівників за систематизованими трудовими функціями, машинами, механізмами, робочими місцями, а також відповідне групування і комбінування працівників у виробничі колективи;

2. нормування праці, що передбачає ретельний розраху­нок норм витрат праці на виробництво продукції і послуг як основу для організації праці та визначення ефективності виробництва;

3. організація і обслуговування робочих місць, то включає їх раціональне планування і оснащення у відповідності зантропометричними і фізіологічними даними та естетичними смаками людини; ефективну систему обслуговування робочих місць; атестацію та раціоналізацію робочих місць;

4. організація добору персоналу та його розвиток, що вклю­чає планування потреби у робочій силі, профорієнтацію і профвідбір, наймання персоналу, розробку концепції розвит­ку персоналу та її реалізацію;

5. покращання умов праці, що передбачає усунення шкідли­вості виробництва, надлишкових фізичних, психологічних і емоційних навантажень, естетику виробництва, формування системи охорони і безпеки праці;

6. ефективне використання робочого часу, оптимізація ре­жимів праці й відпочинку;

7. раціоналізація трудових процесів, впровадження опти­мальних прийомів і методів праці;

8. планування і облік праці;

9. мотивація праці;

10. зміцнення дисципліни праці.

На різних підприємствах праця організовується у різно­манітних формах. До основних факторів, що спричиняють цю різноманітність, належать:

1. науково-технічний прогрес, систематичне вдосконален­ня техніки і технології;

2. система організації виробництва;

3. психофізіологічні факторії і особливості екологічно­го середовища;

4. фактори, пов'язані з характером завдань, які вирішу­ються в різних ланках системи управління виробництвом.

Поділ і кооперування праці.

Поділ праці як спеціалізація трудової діяльності, що при­зводить до виділення і співіснування різноманітних її видів, з доісторичних часів був основним фактором зростання про­дуктивності праці. В певній формі поділ праці існує на всіх рівнях людської діяльності: від світового господарства до сім'ї і робочого місця.

Суспільний поділ праці – це диференціація в суспільстві як цілому соціальних функцій, що виконуються певними групами людей, і виділення в зв'язку з цим різних сфер суспільства (промисловість, сільське господарство, місто і село, наука, мистецтво, армія і тощо), які, в свою чергу, поділяються на дрібніші галузі й підгалузі.

Технічний поділ праці – це диференціація видів трудової діяльності між підрозділами та працівниками підприєм­ства, поділ трудового процесу на підприємстві на ряд частко­вих функцій і операцій, це спеціалізація працівників у про­цесі економічної діяльності.

Технічний поділ праці – це вихідний пункт організації праці, що, враховуючи цілі виробництва, полягає у закріп­ленні за кожним працівником і за кожним підрозділом їхніх обов'язків, функцій, видів робіт, технологічних операцій. Ви­рішення цього питання повинно передбачати не лише вимо­ги раціонального використання робочого часу і кваліфікації працівників, але і збереження змістовності праці, поперед­ження її монотонності, гармонізацію фізичних та психічних навантажень па працівників тощо.

Розрізняють такі основні види поділу праці всередині підприємства:

функціональний – поділ праці між різними категоріями працівників підприємства залежно від характеру вико­нуваних ними функцій і участі у виробничому процесі. Він проявляється у двох напрямках:

а) виділення в складі пер­соналу підприємства таких основних категорій: робітники і службовці (до службовців відносяться технічні виконавці, спеціалісти, керівники);

б) поділ працівників на основних (що безпосередньо змінюють форму і стан предметів праці, виробляючи продукцію) і допоміжних (що створюють не­обхідні умови для ефективної роботи основних працівників). Зміни характеризуються зростанням частки спеціалістів у загальній кількості персоналу та частки допоміжних праців­ників, що займаються наладкою обладнання;

Технологічний – поділ праці за технологічними опе­раціями і процесами, за фазами, видами робіт, виробами, де­талями. Він визначає розстановку працівників у відповід­ності з технологією виробництва і значно впливає на рівень змістовності праці. Важливим завданням організації праці є пошук оптимального рівня технологічного поділу праці. Дуже вузька спеціалізація спричиняє монотонність, що викликає надмірну втому та зменшення продуктивності праці. Надто широка спеціалізація може стати причиною неякісного ви­конання робіт. Різновидами цієї форми поділу праці є пред­метний, подетальний та поопераційний поділ;

Професійний – поділ праці між групами працівників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт. У цьому напрямку зміни характеризуються зростанням частки професій інтелектуальної праці, механізованої праці, професій широкого профілю;

Кваліфікаційний – поділ праці між групами праців­ників у залежності від складності виконуваних ними робіт. Працівники однієї і тієї ж професії можуть мати різні знання, вміння і досвід роботи, що відображається у кваліфікації – якості роботи (праці) і лежить в основі розподілу праців­ників за групами кваліфікації – розрядами, категоріями, класами тощо. Зміни тут відбуваються в напрямку підви­щення культурно-технічного і кваліфікаційного рівня працівників і, відповідно, частки висококваліфікованих праців­ників.

Поділ праці як одночасне співіснування різних видів трудової діяльності відіграє важливу роль у розвитку органі­зації виробництва і праці. Він є необхідною передумовою орга­нізації виробництва та підвищення продуктивності праці. Поділ праці дозволяє організувати послідовну та одночас­ну обробку багатьох предметів праці на всіх фазах вироб­ництва та стадіях технологічного циклу. Спеціалізація ви­робничих процесів сприяє вдосконаленню трудових навичок працівників.

Однак існують межі економічної та соціальної доцільності в процесі поділу праці, які часто не збігаються. З економіч­ної точки зору поглиблювати поділ праці доцільно доти, доки це поглиблення супроводжується підвищенням ефек­тивності використання робочої сили і обладнання, врахову­ючи також витрати на проектування та організацію вироб­ничих процесів і нормування праці. З соціальної точки зору межею доцільності подальшого поглиблення поділу праці є збереження широкої кваліфікації працівників та змістовності їх роботи, попередження монотонності та надмірної втоми.

З поділом праці нерозривно пов'язане її кооперування, що означає досягнення раціональних пропорцій в затратах праці різних видів і передбачає встановлення раціональних соціально-трудових взаємовідносин ніж учасниками трудово­го процесу, узгодження інтересів людей і цілей виробництва.

Кооперування праці на підприємстві здійснюється в різних формах, наприклад при індивідуальному виконанні роботи на окремих робочих місцях, при багатоверстатній роботі або поєднанні трудових функцій і спеціальностей, при колективній роботі.

Провідне місце серед колективних форм організації сучасної праці належить бригадній. Бригада – це група пра­цівників, що разом здійснюють виробничий процес або його частину і колективно відповідають за результати своєї ро­боти. Основними видами бригадної організації праці є спеціалізовані бригади (складаються із працівників однієї про­фесії, що виконують однорідні технологічні процеси) і комплексні бригади (складаються із працівників різних професій, що виконують комплекс взаємопов'язаних технологічно різно­рідних робіт).

Серед колективних форм організації праці провідне місце посідають групові форми організації праці, зокрема, виробничі бригади.

Бригада — це організаційно-технологічне і соціально-еконо­мічне об’єднання працівників однакових або різних професій на базі відповідних виробництв, устаткування, інструменту, оснащення, сировини і матеріалів, для виконання виробничого зав­дання з випуску високоякісної продукції певної кількості з найменшими матеріальними і трудовими затратами на основі колек­тивної матеріальної заінтересованості і відповідальності.

Створення бригад відбувається за наявності відповідних матеріально-технічних і організаційних передумов. Основні з них такі:

! неможливість розподілу загальної роботи між окремими виконавцями;

! необхідність забезпечення чіткої взаємодії між основними і допоміжними робітниками для досягнення вищого результату в праці;

! необхідність визначення обов’язків і обсягу робіт за відсутності постійних робочих місць;

! наявність спільної мети та зв’язків між робітниками в процесі праці;

! взаємозамінюваність і суміщення професій в окремих робочих групах;

! відповідний кількісний і професійно-кваліфікаційний склад робітників;

! можливість визначення норм і нормативів трудових і матеріальних затрат на кожну з операцій, або на кінцеву продукцію;

! можливість обліку трудових і матеріальних затрат за операціями і за кінцевою продукцією;

! наявність системи планування й обліку продукції та ін.

Процес формування бригад і організації праці всередині них передбачає:

! проведення попередніх розрахунків чисельності професійно-кваліфікаційного складу бригади;

! побудову графіків завантаження виконавців протягом робочого часу;

! встановлення бригадних норм виробітку, а також системи керівництва бригадою.

Розробляються критерії оцінки праці, матеріального і морального стимулювання. Проектні розрахунки і рішення вносяться до паспорта бригади і враховуються під час атестації і раціоналізації робочих місць. Залежно від особливостей технології, організації виробництва і його технічного рівня розрізняють спеціалізовані і комплексні бригади.

Спеціалізовані бригади формуються із робітників однієї професії однакової або різної кваліфікації, зайнятих в однорідних технологіч­них процесах (механічне оброблення деталей, обслуговування потуж­ного агрегату, конвеєрної і потокової лінії та ін.).

Комплексні бригади формуються з робітників різних професій (як основних, так і допоміжних), які виконують технологічно різнорідні, проте взаємозв’язані роботи, що охоплюють повний цикл виготовлення деталей, вузлів тощо. Створення таких бригад ефективніше на дільницях зі складним технологічним устаткуванням, в умовах поточно-конвейерних, предметно (подетально) спеціалізованих виробництв із замкненим технологічним циклом.

Комплексні бригади можуть бути з повним поділом праці, частковим і без поділу праці.

У бригаді з повним поділом праці кожний робітник постійно виконує роботу однієї професії і кваліфікації, і ця робота є складовою комплексного завдання бригади.

У бригаді з частковим поділом праці, зумовленим певною технологічною послідовністю виробництва, робітник поряд зі своєю певною операцією в разі необхідності виконує операції зі споріднених спеціальностей.

Комплексній бригаді без поділу праці властиве широке суміщення професій і певна взаємозамінність робітників у процесі праці. Кожний робітник може виконувати всі операції, що входять у виробниче завдання бригади.

Залежно від режиму роботи комплексні і спеціалізовані бригади можуть бути змінними і наскрізними. До складу змінних бригад входять робітники лише однієї зміни, протягом якої виконується весь комплекс робіт. Наскрізні бригади створюються за таких виробничих умов, коли тривалість циклу оброблення виробів або час виконання певної роботи на дільниці перевищує тривалість зміни. До таких бригад входять робітники двох або трьох змін.

За кількісним складом бригади можуть бути нечисленні (5—10 осіб), середні (11—25), великі (25—50 осіб і більше).

Ефективність функціонування бригад залежить від рівня їх самостійності. Подальше запровадження бригадного госпрозрахунку, що передбачає організацію роботи на основі поєднання оперативно-виробничої самостійності і бізнес-плану, порівняння витрат і одержуваного ефекту, встановлення прямої залежності оплати праці від кінцевих результатів роботи, підвищення відповідальності бригади й адміністрації за виконання виробничих завдань.

Переведення бригади на господарський розрахунок передбачає такі передумови:

! створення системи госпрозрахункових показників (обсяги ви­робництва, матеріальні витрати, якість продукції тощо) для оцінювання діяльності бригад різних типів;

! закріплення за бригадами конкретної площі, технологічного устаткування;

! обґрунтованість, стабільність і своєчасність доведення до бригад планових завдань;

! забезпечення бухгалтерського й оперативного обліку діяльності бригади;

! організацію зберігання і видачі бригадам матеріальних цінностей;

! установлення бригадних норм і розцінок;

! наявність системи госпрозрахункових претензій.

3. Організація, планування і обслуговування робочих місць.

Важливим елементом організації праці на підприємстві є організація робочих місць з метою створення на кожному з них необхідних умов для високопродуктивної і високоякіс­ної праці при якомога менших фізичних зусиллях і мінімаль­ному нервовому напруженні працівника.

Робоче місце – це первинна ланка виробництва, зона прикладання праці одного або кількох (якщо робоче місце колективне) виконавців, визначена на підставі трудових та інших діючих норм і оснащена необхідними засобами для трудової діяльності. Робоче місце як місце зайнятості люди­ни визначає умови праці (нормальні, важкі, шкідливі), ре­жими праці й відпочинку, характер праці (різноманітний, монотонний та інше).

Залежно від специфіки виробництва робочі місця можна класифікувати за різними ознаками:

! за професіями (наприклад, робоче місце інженера-конструктора);

! за кількістю виконавців (індивідуальні або колективні);

! за мірою спеціалізації (спеціалізовані або універсальні);

! за рівнем механізації (робочі місця ручної роботи, ме­ханізовані, автоматизовані, апаратні);

! за кількістю обладнання, то обслуговується (одноверстатні, багатоверстатні);

! за специфікою умов праці (стаціонарні і рухомі, підземні і висотні, робочі місця із шкідливими або небезпечними умовами праці та інше).

Організація робочих місці, – це підпорядкована цілям виробництва система заходів по їх оснащенню засобами і предметами праці, плануванню, розміщенню їх у певному порядку, обслуговуванню і атестації. Конкретний зміст цих заходів визначається характером і спеціалізацією робочого місця, його видом і значенням у виробничому процесі.

Оснащення робочого місця складається із сукупності за­собів праці, необхідних для виконання конкретних трудових функцій. Сюди відносяться: основне технологічне і допоміжне обладнання; організаційне оснащення (оргтехніка, засоби зв'язку і сигналізації, робочі меблі, тара тощо); технологічна оснастка (робочі та вимірювальні інструменти, запасні час­тини тощо); робоча документація; засоби комунікації для подачі на робоче місце енергії, інформації, матеріалів, сиро­вини та інше.

Комплексне оснащення робочого місця є необхідною пе­редумовою ефективної організації процесу праці. Однак іншою важливою умовою є раціональне просторове розміщення за­собів оснащення на робочому місці так, щоб забезпечити зручність їх обслуговування, вільний доступ до механізмів, економію рухів і пересувань працівника, зручну робочу позу, хороший огляд робочої зони, безпеку праці, економію вироб­ничої площі, зручний взаємозв'язок із суміжними робочими місцями, з підлеглими і керівниками. Забезпечення цих умов досягається в ході планування робочих місць, яке ми корот­ко визначаємо як найраціональніше просторове розміщення матеріальних елементів виробництва, що складають оснащення робочого місця, та самого працівника.

Рівень організації праці на конкретному робочому місці залежить також від якості його обслуговування. Обслугову­вання робочого місця передбачає своєчасне забезпечення його всім необхідним, включаючи технічне обслуговування (на­ладку, регулювання, ремонт); регулярну подачу необхідних видів енергії, інформації та витратних матеріалів; контроль якості роботи обладнання, транспортне та господарське об­слуговування (прибирання, чистка обладнання, тощо).

Обслуговування робочих місць здійснюється за такими функціями:

! енергетична — забезпечення робочих місць електроенергією, стисненим повітрям, парою, водою, а також опалення виробничих приміщень;

! транспортно-складська — доставляння предметів праці до робочого місця, вивезення готової продукції і відходів виробництва, зберігання, облік і видача матеріалів, сировини та інших цінностей;

! підготовчо-технологічна — розподіл робіт за робочими місцями; комплектування технічної документації; підготовка інструменту та допоміжних матеріалів; інструктаж виконавців щодо передових методів праці;

! інструментальна — зберігання, застосування, комплектування і видача на робочі місця всіх видів інструменту, пристроїв, технологічного оснащення;

! налагоджувальна — налагодження і регулювання технологічного устаткування;

! міжремонтна — профілактичне обслуговування;

! контрольна — контроль якості сировини, напівфабрикатів і готових виробів;

! облікова — облік бракованої продукції та аналіз причин браку, профілактичні заходи для підвищення якості продукції та ін.

Усі ці функції мають виконуватися безперебійно і в певних організаційних формах, таких як стандартне, планово-попереджу­вальне, чергове обслуговування робочих місць.

Для комплексної оцінки якості організації робочих місць, для пошуку і приведення в дію резервів підвищення ефектив­ності праці, використовується механізм атестації і раціоналізації робочих місць. В ході атестації комплексно оціню­ються технічний і організаційний стан робочих місць, умови праці й техніка безпеки, розглядаються можливості зростан­ня фондовіддачі, використання кваліфікаційного потенціалу працівників. Атестація дозволяє виявити відхилення від нор­мативних вимог або від конкретних потреб виробничого про­цесу чи виконавця і вдосконалити організацію робочого місця. В результаті атестації по кожному робочому місцю прий­мається одне з наступних рішень: продовжувати експлуата­цію без змін; дозавантажити; раціоналізувати; ліквідувати.