Сучасний ринок праці в Україні.

Кожній державі притаманні свої особливості формування ринку праці зумовлені ресурсними, географічними, економічними, політичними та іншими причинами.

В Україні тривалий час існувала монополія державної власності, жорстка регламентація розмірів заробітної плати, наявність інституту прописки, що призвело до деформації ринку праці.

Сьогодні формування ринку праці в Україні здійснюється в умовах кризового стану економіки, неефективної її структури, надзвичайно розвиненої важкої промисловості й слабкої сфери народного споживання, залежності економіки від кооперованих зв’язків з державами СНД, насамперед від поставок енергоносіїв з Росії.

Загалом сучасному ринку праці в Україні притаманні такі ознаки:

1. перевищення пропозиції робочої сили над попитом;

2. низька ціна робочої сили, її невідповідність реальній вартості;

3. зниження зайнятості у сфері суспільного виробництва, зростання чисельності незайнятого населення;

4. низька частка офіційно зареєстрованих безробітних за великих масштабів зростання прихованого безробіття;

5. наявність значних масштабів нерегламентованої зайнятості;

6. зростання молодіжного безробіття;

7. регіональні диспропорції між наявністю і потребою в робочій силі;

8. низька професійна й особливо територіальна мобільність трудових ресурсів;

9. відсутність або недостатня опрацьованість правових норм та організаційно-економічних механізмів, що регулюють трудові від­носини, тощо;

10. еміграція висококваліфікованої робочої сили.

 

 

Тема 6: “Соціально-трудові відносини зайнятості та безробіття”

Лекція №1

1. Зайнятість: принципи та поняття.

2. Статуси зайнятості.

3. Види та форми зайнятості.

Лекція №2

4. Поняття безробіття.

5. Класифікація безробіття.

6. Оцінка безробіття.

7. Державна політика в області зайнятості.

Зайнятість: принципи та поняття.

Використання трудових ресурсів характеризується показником зайнятості. Зайнятість населення являє собою діяльність громадян, пов'язану із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і, як правило, приносить заробіток (трудовий доход), отримуваний внаслідок створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення — найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об’єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв’язків. Тому зайнятість – це надзвичайно важливе явище соціально-економічного життя суспільства, яке далеко не вичерпується проблемами безробіття, а включає також такі аспекти, як:

1. раціональне використання праці;

2. задоволення потреб народного господарства у робочій силі із врахуванням її кількості та якості;

3. задоволення професійних потреб працівників, включаючи потреби у професійній освіті та підтриманні кваліфікації;

4. соціальну підтримку у разі роботи тощо.

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю.

Демографічна сутність зайнятості відображає взаємозалежність зайнятості з віково-статевими характеристиками населення, його структурою тощо.

У відповідності з Законом України "Про зайнятість населення" відносини зайнятості в Україні ґрунтуються на таких принципах:

– виключне право громадян розпоряджатися своїми здібностями до праці, заборона обов'язкової, примусової праці (крім випадків, спеціально встановлених законодавством). Цей принцип передбачає право людини працювати чи не працювати, а якщо працювати – то там і стільки, де і скільки це їй потрібно. Сфера найманої праці стає однією з рівноправних сфер суспільно корисної діяльності (як, наприклад, навчання, виховання дітей, ведення домашнього господарства, зміцнення здоров'я, громадська і благодійницька діяльність, спорт та інші незаборонені види діяльності);

– створення державою умов для реалізації права громадян на працю, на захист від безробіття, на допомогу в працевлаштуванні і матеріальну підтримку в разі пірати роботи у відповідності з Конституцією України.

Закон України "Про зайнятість населення" закріплює основні принципи державної політики в галузі сприянні зайнятості:

1. забезпечення рівних можливостей всім громадянам України незалежно від національності, статі, віку, соціального положення, політичних і релігійних переконань у реалізації права на добровільну працю і вільний вибір зайнятості;

2. розвиток людських ресурсів;

3. попередження масового і скорочення тривалого безробіття;

4. підтримка трудової і підприємницької ініціативи громадян, сприяння розвиткові їхніх здібностей до продуктивної, творчої праці;

5. забезпечення соціального захис­ту в галузі зайнятості, включаючи спеціальні заходи для громадян, що мають особливі труднощі в пошуку роботи;

6. заохочення роботодавців до створення нових робочих місць тощо.

Статуси зайнятості.

Зайнятими вважаються наступні категорії громадян:

1. працюючи за трудовим договором або зайняті на будь-яких роботах за певну винагороду, в тому числі тимчасових і сезонних;

2. самостійно забезпечуючи себе роботою, в тому числі підприємці, зайняті індивідуальною трудовою діяльністю;

3. військові службовці та особи, що є службовцями ОВС;

4. працездатні особи, що навчаються у будь-яких навчальних закладах денної форми навчання;

5. тимчасово відсутні на роботі (відпустка, хвороби, перепідготовка тощо);

6. виконуючи роботу за громадсько-правовими угодами.

Стосовно ЕАН розподіляють 5 статусів зайнятості:

1. наймані працівники – це особи, що працюють згідно укладеного контракту (усної угоди) із керівництвом підприємства про умови їх трудової діяльності, за яку вони отримують винагороду;

2. працюючі на індивідуальній підставі – це особи, що самостійно здійснюють діяльність, яка приносить їм доход;

3. роботодавці – особи, що управляють підприємством.

4. неоплачувані робітники сімейних підприємств – особи, що працюють без винагороди на підприємстві, яке очолює їх родич;

5. особи, які не піддаються класифікованою за статусами зайнятості – це безробітні, які раніше не займалися трудовою діяльністю, що надавала б їм певного доходу.

Види та форми зайнятості.

Враховуючи принцип добровільності праці, повна зайнятість в ринковій економіці означає не максимально можливе залучення до роботи працездатного населення, як це було в радянські часи, а достатність робочих місць для всіх добровільно бажаючих працювати. Повна зайнятість є важливою характеристикою соціального захисту населення у трудовій сфері. Разом з тим вона є основою ефективного ви­користання трудового потенціалу суспільства. Однак сама собою повна зайнятість ще не означає найраціональніше, найдоцільніше використання ресурсів для праці.

Раціональність зайнятості визначається ефективністю трудової діяльності в найширшому розумінні цього понят­тя: суспільною корисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу праці; кількісною і якісною відповідністю робіт і працівників; економічною доцільністю робочих місць, що без шкоди для здоров'я дозволяє працівникові досягти високої продуктивності праці та мати заробіток, який забез­печує нормальне життя.

Повну зайнятість, що в той же час відповідає вимогам
раціональності, називають продуктивною або ефективною зайнятістю.

Таким чином, ефективна і вільно обрана зайнятість відоб­ражає стан кількісної і якісної збалансованості між потре­бою населення в роботі і робочими місцями, за якої створю­ються сприятливі умови для соціально-економічного про­гресу і дотримуються інтереси як окремих працівників, так і суспільства в цілому. Зрозуміло, що в зв'язку з постійним розвитком потреб людини і суспільства, з науково-техніч­ним прогресом зростають кількісні та якісні параметри ідеалу ефективної зайнятості, в результаті чого його постійно треба прагнути, але неможливо досягти.

Зайнятість нетоварна – означає всі види неоплачуваної роботи, результати якої споживаються самими працівни­ками або членами їхніх сімей. Передусім це робота в особистому підсобному та домашньому господарстві, а також перенесення в сім'ю тієї роботи, яка при нормальній плато­спроможності є платними послугами. Чим нижчі грошові доходи сім'ї, тим більшу частку засобів існування вона отримує з нетоварного сектору.

Зайнятість неформальна – трудова діяльність людей в неформальному секторі економіки; характеризується та­кими рисами: відсутність офіційної реєстрації діяльності; переважання самозайнятості; низька капіталоозброєність праці; застарілі й шкідливі технології; легкий доступ для працівників; відсутність перешкод; низький рівень доходів; безправ'я працівників; нерідко "контроль" діяльності з боку кримінальних структур.

Трактування неформальної зайнятості Міжнародною організацією праці пов'язане із зайнятістю на мікропідприємствах, але видається, що воно потребує істотного розширення з огляду па специфіку соціально-економічної ситуації сучасної України (та й більшості країн колишнього СРСР). Доцільно відносити до одного і того ж типу зайнятості трудову діяльність, дозволену чинним законодавством, процедура реєстрації якої не передбачена або обмежена. Тим самим визначається дуже тонка межа між само зайнятістю та неформальною трудо­вою діяльністю, але тільки таке трактування забезпечує принци­пові можливості розмежування бабусь, які забезпечують своє існування продажем та перепродажем цигарок, хліба, молока тощо, або зайнятих на підприємствах, які не отримують зарпла­ти, і просто вимушені підробляти скажімо, випадковими послуга­ми по ремонту чи продажем продукції власного виробництва – з одного боку, та тих, хто приховує від оподаткування досить ви­сокі доходи, отримані від підприємництва чи високооплачуваної найманої праці.

Сьогодні неформальна зайнятість є одним із вирішальних компенсаторів соціальних негараздів економічної лібералізації в Україні. Саме вона є чи не найважливішим засобом еко­номічного виживання для тих, хто опинився у найбільш скрутно­му становищі, будучи найменш підготовленим при переході до ринкових відносин (пенсіонери, сім'ї з дітьми, молодь, яка впер­ше виходить на ринок праці тощо). Одночасно неформальний сектор став важливою формою адаптації до нових відносин для більшості населення, а для багатьох і засобом вертикальної мобільності. Саме бурхливий розвиток неформального сектору спростував розповсюджену думку про психологічну неготовність населення до ринкової економічної системи і надто велику залежність людей від опіки держави.

Самозайнятість. З самого початку економічних трансформацій самозайнятісгь асоціюється з активністю населення, відмо­вою від патерналізму в суспільних відносинах, зниженням без­робіття. Дійсно, створення робочого місця в цій сфері ринку праці потребує мінімальних затрат, прибутки швидко виправдо­вують витрати. Але водночас слід підкреслити низький техноло­гічний рівень, погані умови праці, надмірну тривалість робочого періоду і низьку продуктивність праці зайнятих в цій сфері, по­ширенню якої сприяють не тільки (а можливо, і не стільки) рин­кові трансформації, а передусім поглиблення економічної кризи.

Тіньова зайнятість виконує сьогодні в Україні багато функ­цій. Її виникнення пов'язане з дією різних чинників.

1. Складна і досить коштовна процедура легалізації економічної діяльності (реєстрація, ліцензування, подолання інших бюрократичних бар'єрів, часто пов'язане з необхідністю давати хабарі) підштовхує дрібних підприємців та таких, хто не система­тично здійснює такого роду діяльність, не реєструватись.

2. Надзвичайно високі ставки оподаткування, які багатократно збільшуються внаслідок дій місцевої влади, яка прагне вирішувати власні проблеми шляхом встановлення додаткових зборів в різні недержавні фонди, часто просто примушує підприємців ухилятися (хоча б частково) від сплати податків.

3. Обмеженість попиту на робочу силу в легальному секторі економіки примушує населення шукати будь-які джерела доходу, включаючи і тіньовий сектор.

4. Дуже часто тіньова діяльність має випадковий характер.

Кримінальна зайнятість – це діяльність, яка суперечить чинному законодавству і, відповідно, не може бути зареєстрованою.

В економічній теорії і практиці розроблена система показників, яка відображає рівень ефективності зайнятості. Ця система включає такі групи показників.

1. Пропорції розподілу ресурсів праці суспільства за характером їхньої участі в суспільно корисній діяльності. Вони показують, на якому рівні продуктивності задовольняється по­треба населення в робочих місцях і якими шляхами досяга­ється повна зайнятість. Чим вища продуктивність праці, тим більше передумов для високих доходів працівників, для вдос­коналення сфери праці, підвищення якості трудового життя та ін. Відповідно громадяни можуть мати більше вільного часу без зниження рівня житія. Тому повна зайнятість зі зростан­ням продуктивності праці досягається при зменшенні рівня участі працездатного населення в суспільному виробництві.

2. Рівень зайнятості працездатного населення в суспільному господарстві відображає, з одного боку, потребу громадян у оплачуваній роботі, а з іншого – потребу суспільного господарства у працівниках. Кількісно він визначається відно­шенням кількості населення, зайнятого професійною працею, що приносить доход, до загальної кількості працездатного населення. В будь-якому випадку високий рівень зайнятості означає її низьку ефективність, оскільки не забезпечує достатнього рівня продуктивності праці й достойного рівня її оплати.

3. Структура розподілу працівників за галузями народного господарства, що по суті являє собою пропорції розпо­ділу трудового потенціалу за видами занять. Сучасна галузева структура зайнятих в Україні відображає низьку ефективність зайнятості й потребу докорінних змін у відповідності із загальносвітовими тенденціями, для яких характерні високі темпи зростання чисельності й частки працюючих в галузях сфери послуг та науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. На жаль, в наш час для економіки України характерні прямо протилежні тенденції, що можуть назавжди відкинути країну з групи науково розвинених держав.

4. Професійно-кваліфікаційна структура працюючих, показує розподіл працюючого населення за професійно-кваліфікаційними групами і відображає міру збалансованості підготовки кадрів з потребою економіки у кваліфікованих працівниках.

Поняття безробіття.

Під безробіттям розуміється невідповідність на ринку праці, за якої пропозиція праці перевищує попит на неї. Ця невідповідність може бути як в кількісному, так і в якісному вимірах.

Факторами формування безробіття можуть бути такі:

− нестача сукупного ефективного попиту;

− негнучкість системи відносних цін і ставок заробітної плати і викривлення в ній, пов’язані з грошовою експансією держави і подальшою інфляцією;

− недостатня мобільність робочої сили;

− структурні зрушення в економіці;

− дискримінація на ринку праці щодо жінок, молоді та національної меншості;

− демографічні зміни в чисельності та складі робочої сили;

− сезонні коливання в рівнях виробництва окремих галузей економіки.

У визначенні МОП безробітними є особи у віці 15—70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно відповідають трьом умовам:

− не мають роботи (прибуткового заняття);

− шукають роботу або намагаються організувати власну справу;

− готові приступити до роботи протягом наступних двох тижнів. До цієї категорії належать особи, що навчаються за направленнями служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються почати працювати, але на даний момент ще не працюють.

Згідно із Законом України «Про зайнятість населення» безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших передбачених чинним законодавством доходів через відсутність відповідної роботи, зареєстровані у державний службі зайнятості, тобто це особи, що шукають роботу та здатні почати працювати.

Не можуть бути визнані безробітними громадяни:

а) віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці: реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи й організації або скороченням чисельності (штату);

б) які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, якщо вони відмовляються від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, у тому числі роботи тимчасового характеру;

в) які відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, котрі шукають роботу. При цьому вони втрачають право на надання статусу безробітного строком на три місяці з подальшою реєстрацією;

г) які мають право на пенсію відповідно до законодавства України.

Класифікація безробіття.

Безробіття класифікують по видах:

1. Фрикційне безробіття. Воно спричинене постійним рухом населення з одного регіону до іншого, від професії до професії, а також зміною етапів життя (навчання, робота, народження і догляд за дитиною, для жінок, пенсія). Фрикційне безробіття існує навіть при повній зайнятості.

2. Циклічне безробіття спричинене загальним низьким попитом на робочу силу в усіх галузях, сферах, регіонах. Це безробіття викликане спадом, тобто тією фазою економічного циклу, яка характеризується недостатністю загальних, або сукупних витрат. Його наявність свідчить про погіршення стану ринку робочої сили.

3. Структурне безробіття має місце у випадку, коли попит і пропозиція на робочу силу не співпадають, коли під впливом НТП відбувається структурна перебудова економіки.

4. Технологічне безробіття виникає там, де використовуються комп'ютерні технології.

5. Приховане безробіття – мова йде про людей, які змушені працювати впродовж неповного робочого дня, або один-два дні на тиждень.

6. Різновидом прихованого безробіття є часткове – що виникає в результаті зменшення попиту на продукцію підприємства і відповідне скорочення виробництва.

Також виокремлюють:

7. Добровільне безробіття – 1) виникає при звільненні працівника за власним бажанням; 2) частина робочої сили не бажає працювати за ту ставку заробітної плати, яка визначається попитом і пропозицією в умовах вільного ринку праці, або гнучкої заробітної плати.

8. Недобровільне безробіття – виникає за умов жорстокої заробітної плати.

9. Вимушене безробіття – виникає тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація фірми скорочує персонал.

10. Сезонне безробіття – породжене коливаннями у попиті на працю.

11. Останнім часом повну зайнятість визначають як зайнятість, за якої оплачувану роботу мають менш як 100% працездатних. Інакше кажучи, в разі повної зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Такий рівень безробіття називають нормальним, або природним.

Спробу математичними розрахунками визначити рух рівня без­робіття й зайнятості залежно від відхилення фактично виробленого валового національного продукту від потенційного зробив амери­канський вчений Артур Оукен. Він вивів закон, згідно з яким що­річний приріст реального ВНП приблизно на 2,7% утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові два відсоткових пункти приросту реального ВНП зменшують кількість безробітних на один відсотковий пункт. Аналогічно, кожне додаткове скорочення темнів приросту ВНП на два відсоткових пункти спричинює зростання норми безробіття на один процентний пункт.

Закон Оукена дає змогу визначити рівень нормального безро­біття, що як встановлено, підвищується внаслідок розвитку ринко­вої економіки. Так, для 60-х років природний рівень безробіття в США визначався в 4 %, а для 80-х – 6 – 7% (Экономические нау­ки. – 1990. – № 4. – С. 105). В інших країнах він може бути ниж­чим через менші масштаби і мобільність ринку праці.

Із закону Оукена випливає, що по-перше, певний приріст ВНП потрібний для того, щоб не дати збільшитись нормі безробіття. Чи­сельність робочої сили кожного року зростає, а її використання стає при цьому більш продуктивним. З цих причин від 2,5 до 3% щорічного приросту реального ВНП має спрямовуватися на створення нових робочих місць, здатних стримувати безробіття на колишньому рівні. По-друге, більш швидкий приріст ВНП скорочує безробіття, тоді як відносне падіння темпів зростання збільшує кількість безробітних. Якщо темпи приросту ВНП збільшуються, наприклад, з 3 до 5%, чисельність безробітних знижується приблизно на один
відсотковий пункт.

12. Зважаючи на те, що економічні, моральні й соціальні втрати від безробіття величезні, уряди всіх країн докладають зусиль, щоб до­сягти зниження рівня безробіття нижче природного, або нормально­го. Тому вводиться ще одне поняття “оптимального безробіття”, що означає безробіття, рівень якого нижче природного.

Форми безробіття можуть бути відкритими або прихованими. Відкриті форми передбачають чітко виражену наявність незайнятих працездатних людей, приховані — формальну зайнятість працівника. Класифікацію відкритих і прихованих форм безробіття подано на рис. 6.1.

Розглянемо перший блок відкритого безробіття. Залежно від його природного рівня розрізняють такі форми:

− фрикційне безробіття — пов’язане з переміщенням осіб з однієї роботи на іншу, з однієї місцевості — до іншої в пошуці підходящої роботи;

− структурне безробіття — виникає в результаті структурних зрушень в економіці, які впливають на структуру сукупного попиту на робочу силу: на одні професії попит підвищується, на інші — падає;

− циклічне безробіття — виявляється в умовах спаду як фази економічного циклу.

Рис. 6. 1 - Класифікація форм безробіття

До цього блоку належить також сезонне безробіття, котре спричинене існуванням виробництв, для яких характерні різкі коливання попиту на працю, що він задається ритмом виробництва (будівництво, сільське господарство тощо) та «сезонним» припливом випускників навчальних закладів.

Другий блок пов’язаний з охопленням сегментів на ринку праці. Тут безробіття поділяють на такі види:

− економічне — зумовлене коливанням ринкової кон’юнктури;

− технологічне — результат модернізації виробництва, впровадження працеощадних технологій;

− молодіжне — викликане дискримінацією молоді на ринку праці;

− конверсійне — визначається скороченням чисельності армії та зайнятих у галузях військового комплексу;

− жіноче та ін.

Третій блок — залежно від ступеня охоплення території.
У ньому безробіття поділено на такі групи:

− абсолютне — коли робочих місць менше, ніж працездатного населення. Воно має назву «перенаселення»;

− відносне — коли в одному місці спостерігається надмір робочої сили, а в іншому — її дефіцит, тобто невідповідність робочих місць і робочої сили за структурою.

У наступному блоці розглянемо форми безробіття за його тривалістю, тобто залежно від строку перебування людини без роботи.

Проте розглянуті форми відкритого безробіття досить умовні, і в реальному житті їх розмежувати складно.

Окремо зупинімося на прихованому безробітті, яке виявляється в таких формах:

а) вимушена неповна зайнятість — людина працює неповний робочий день або неповний робочий тиждень, маючи бажання працювати більше;

б) кваліфікаційна — людина працює не за своїм рівнем майстерності, розрядом, спеціальністю;

в) функціональна — якщо працівник, навіть зарахований на певну посаду за фахом і зайнятий цілий робочий день, не виконує своїх обов’язків, а лише присутній на робочому місці.

Спільним для всіх перелічених форм безробіття є низька ефек­тивність використання робочої сили.

Відзначимо загальні риси прихованого безробіття (за термінологією МОП — вимушена неповна зайнятість):

1. неповний робочий день (тиждень) для робітника, який бажає працювати більше;

2. недостатність доходу за нормальної тривалості робочого тижня;

3. виконання робіт, які потребують нижчої кваліфікації працівника;

4. підприємство, на якому працює людина, має низьку продуктив­ність праці. Чисельність осіб, які фактично перебували в стані при­хованого безробіття (з урахуванням тривалості робочого періоду), становила в 1999 р. в Україні 1669,4 тис. осіб (рівень прихованого безробіття дорівнював 7,8 % населення працездатного віку).

Отже, безробіття — це складне, багатопланове явище, яке має безліч форм та виявів і на яке впливає багато об’єктивних та суб’єктивних чинників.

Оцінка безробіття.

Типові характеристики безробіття, що застосовуються в практиці статистичного аналізу і прогнозування поділяються на абсолютні та відносні. Перша група об'єднує:

1 загальну чисельність безробітних;

2 тривалість безробіття;

3 обсяг безробіття.

До другої групи відносяться такі показники:

1 рівень безробіття;

2 структура безробіття (за чисельністю та обсягом).

Головним джерелом інформації є статистична звітність, що складається за результатами реєстрації безробітних служб зайнятості, та розрахунки чисельності і складу пропозиції робо­чої сили на ринку праці, а також обстеження населення з питань економічної активності, які починаючи з 1995 року щокварталь­но проводить Держкомстат України.

Загальна чисельність безробітних фіксується як по всій су­купності населення, так і по окремих групах (за статтю, віком, освітньою або професійною підготовкою тощо); одиницею ви­міру є тис. чол. або чол. Досвід економічно розвинутих країн свідчить, що навіть за умов широкої реклами діяльності служб зайнятості реєструється від 50 до 80% всіх осіб, які не мають ро­боти, але активно пропонують свою робочу силу на ринках праці.

Середня тривалість безробіття розраховується для осіб, які раніше мали роботу, визначається за формулою середньої ариф­метичної:

X = Sx_if_i: Sf_i, (6.1)

де X – середня тривалість безробіття;

х_і – тривалість безробіття в і-й групі;

f_і – чисельність і-й групи безробітних.

Для всього незайнятого населення (включаючи тих, хто впер­ше вийшли на ринок праці і раніше не мали роботи) розрахо­вується показник середньої тривалості пошуку роботи:

X = Sx_if_i: Sf_i, (6.2)

де X – середня тривалість пошуку роботи;

х_і – тривалість пошуку роботи в і-й групі;

f_і – чисельність і-й групи зайнятих.

Розрахунки можуть виконуватися як по всій сукупності безробітних, так і по окремих групах – професійних, соціально-демографічних тощо.

Обсяг безробіття визначається як загальна кількість людино-місяців, втрачених суспільством внаслідок безробіття, за формулою:

X = Sx_if_i, (6.3)

Рівень безробіття визначається відношенням чисельності безробітних до сукупної робочої сили.

Структура безробіття може визначитися як за розподілом чисельності безробітних, так і обсягу безробіття за тривалістю періоду безробіття.

Ці формули мають суттєві недоліки: в першій кількість робочої сили підмінена кількістю зайнятих, а в другій – не враховано, що не все працездатне населення пред'являє попит на робочі місця.

Реально попит на робочі місця пред’являє робоча сила або еконо­мічно активне населення, кількість якого визначається за формулою:

З + Б = П – ДНЗ, (6.4)

де ДНЗ – добровільно незайняте населення.

Тоді рівень безробіття:

. (6.5)