Методи нормування трудових процесів.

У практиці нормування праці користуються досвідно-статистичними і аналітичними метолами.

Досвідно-статистичний (або сумарний) методи передба­чають встановлення норм в цілому па всю роботу без поелементного аналізу операцій і проектування раціональної організації праці. При досвідному методі норми визначаються на основі особистого досвіду нормувальника, а при статистичному – на основі статистичних даних про фактичні затра­ти часу на виконання аналогічної роботи в минулому. Досвідно-статистичні методи не можна вважати науковими, оскіль­ки норми розробляються без необхідного аналізу фактич­них умов праці. Такі норми по забезпечують ефективне використання виробничих ресурсів і повинні замінятися нор­мами, встановленими аналітичними методами.

За допомогою аналітичних методів проводиться наукове обґрунтування норм праці на підставі аналізу конкретного трудового процесу. Для цього операція, яка нормується, роз­діляється на складові елементи; потім визначаються технічні, організаційні, економічні та інші фактори, то впливають на тривалість виконання кожного елементу; далі проектується раціональний склад операції і послідовність виконання її еле­ментів із врахуванням оптимального поєднання факторів, що впливають на їхню тривалість. Після цього розраховуються затрати часу на кожен елемент, і їх сума, що визначає норму часу на операцію в цілому. Одночасно повинні розроблятися організаційно-технічні заходи, що забезпечують впроваджен­ня запроектованого трудового процесу і встановленої норми.

За методикою одержання вихідних даних аналітичні ме­тоди поділяються на аналітично-розрахункові і аналітич­но дослідні.

Якщо затрати часу на кожен елемент операції і на опера­цію в цілому визначаються на основі нормативних матері­алів (науково обґрунтованих міжгалузевих, галузевих чи міс­цевих нормативів), такий метод називається аналітично роз рахунковим.

Якщо затрати часу па кожен елемент операції і на опера­цію в цілому встановлюються на основі безпосередніх вимі­рювань цих затрат на досліджуваних робочих місцях шля­хом проведення фотографії робочого часу або хронометра­жу, такий метод називається аналітично дослідним.

Дисципліна праці

Поняття "дисципліна" стосовно людської діяльності оз­начає чітке дотримання встановленого порядку, загальновиз­наних або директивно встановлених правил.

Дисципліна як ознака людської діяльності виховується, встановлюється і зміцнюється під впливом таких чинників:

! примушення з боку авторитарної влади або вплив су­ворої соціальної необхідності викликають примусову дис­ципліну, яка може втримуватися неекономічними або еконо­мічними методами, але швидко і практично повністю руй­нується при послабленні дії чинників, що її утримували;

! усвідомлення необхідності дотримання юридично вста­новлених або традиційних норм і правил, схвалення їх як таких, що в кінцевому підсумку відповідають власним інтересам, означає добровільну, свідому дисципліну, яка є набагато надійнішою і тривалішою, ніж примусова, і не потребує контролю за її дотриманням. Свідома дисципліна громадянської поведінки, крім іншого, є ознакою високої культури особи;

! внутрішні самопереконання людини, що висуває до себе особисто високі вимоги і постійно виконує їх, означає само­дисципліну, що є однією з основних характеристик цілеспря­мованої, сильної особистості.

Дисципліна праці є об’єктивно необхідною формою зв’язку між працівниками, що беруть участь у спільному процесі праці. Її основна вимога полягає в тому, щоб люди, які беруть участь у спільних або пов'язаних між собою процесах праці, дотриму­валися певного чітко визначеного порядку трудової поведінки.

Хоча розвиток людського суспільства характеризується тенденціями руху до все більш добровільних форм праці, однак у сучасних умовах ще існує нагальна необхідність за­стосовувати різноманітні методи зміцнення дисципліни праці: адміністративні, правові, організаційні, економічні, матеріальні і моральні.

На практиці розрізняють різні види дисципліни в залежно­сті від того, ким вони встановлені і якої сфери людської діяль­ності стосуються правила, що складають зміст відповідної дис­ципліни. Крім трудової дисципліни, не можна обійтися без дис­ципліни виробничої, технологічної, фінансової, договірної та ін.

У вузькому розумінні трудова дисципліна трактується передусім як дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства. Точне виконання всіх вимог тех­нології за кожним виробничим процесом складає дисциплі­ну технологічну. Своєчасна і точна реалізація виробничих завдань, виконання посадових обов'язків, правильна експлу­атація обладнання, дотримання правил охорони праці й тех­ніки безпеки складають зміст виробничої дисципліни. У широкому розумінні дисципліна праці об'єднує перерахо­вані вимоги і передбачає добросовісне виконання працівни­ками всіх своїх службових обов'язків.

Зростання значення дисципліни праці зумов­лене дією таких чинників:

! ускладнення виробничих зв'язків на підприємствах, и галузях, в економіці в цілому під впливом науково-технічного прогресу, що вимагає підвищеної чіткості і точності в органі­зації взаємодії всіх виробничих лапок;

! в сучасному високомеханізованому і автоматизовано­му виробництві в зв'язку із залученням у виробничий про­цес велетенської кількості високопродуктивних і дорогих знарядь праці різко зростає ціна одиниці робочого часу, який може втрачатися внаслідок порушення дисципліни праці;

! такі фактори, як складність управління великими ком­плексними виробничими, господарськими і соціальними системами, астрономічна ціна можливих помилок і прорахунків і, відповідно, необхідність запобігання їм, забезпечен­ня підконтрольного людині технічних, природних і соціаль­них процесів тощо висувають на перший план в структурі професійних вимог свідому дисципліну праці, що ґрунтується на широкому соціальному світогляді та високому інтелекті працівників;

! принципові зміни в системі господарського управління переходом до ринкових відносин особливо гостро висува­ють вимоги відповідальності кожного працівника за кінцеві результати своєї праці, її високу якість і абсолютну надійність.

 

Тема 8: “Продуктивність та ефективність праці”

Лекція №1

1. Ефективність праці

2. Продуктивність і рентабельність праці

3. Виробництво продукції – універсальний показник продуктивності праці

4. Робочий час як фактор впливу на продуктивність праці

Лекція №2

5. Показники і методи вимірювання продуктивності праці

6. Фактори і резерви підвищення продуктивності праці

7. Програми управління продуктивністю праці на підприємстві

 

Ефективність праці.

Визначення показників є першим етапом в оцінці ефек­тивності праці. Завершальна її оцінка може бути дана на основі критерію (мірила оцінки). Якщо показники характе­ризують рівень і динаміку ефективності праці, то критерій показує, наскільки досягнутий рівень ефективності відпові­дає потребам суспільства. Критерій ефективності праці по­винен мати конкретний кількісний вираз. Коли йдеться про оцінку ефективності праці з точки зору відповідності досягнутого рівня потребам, важливо визначити ступінь цієї відповідності. Цей критерій, на нашу думку, необхідно шукати в моделях мікроекономічної рівноваги попиту і пропозиції.

З критерієм ефективності тісно пов'язане поняття міри ефективності, останнє – з можливостями суспільства. При цьому необхідно виходити з об'єктивних умов, які існують у суспільстві. Задоволення суспільних потреб залежить від наявності виробничих ресурсів і способів їх використання.

Суть проблеми підвищення ефективності праці, полягає в досягненні певної мети з мінімальними затратами праці. Кожний суб'єкт і суспільство в цілому ставлять перед собою свою мету, але для всіх є спільне – намагання досягти мети з мінімальними зусиллями. Досягнення мети з мінімальни­ми зусиллями виступає однією з економічних закономірно­стей суспільства, що зумовлена всезростаючими потребами громадян у товарах, послугах та суспільних благах, а також необхідністю їх постійного задоволення при обмежених виробничих ресурсах.

Підвищення ефективності праці безпосередньо пов'язане з головною метою суспільства – забезпеченням стійках і високих темпів економічного зростання, яке визначається як збільшення реального ВНП в цілому і на душу населення. Збільшення кількості товарів і послуг у процесі економічно­го зростання забезпечує населенню країни більш високий рівень життя. Економічне зростання надає людям ширші мож­ливості вибору занять, роботи і відпочинку.

Щоб підвищити ефективність праці, необхідно визначити, фактори (рушійні сили), які впливають на неї. Ефек­тивність праці складається під впливом багатьох факторів. Пізнання суті й механізму дії кожного з них є необхідною умовою визначення конкретних шляхів підвищення ефективності праці, науково обґрунтованого управління цим проце­сом. Знання факторів ефективності праці й механізму їх дії дозволяє цілеспрямовано впливати на досягнення необхід­них результатів.

На результативність трудової діяльності людей і, зрештою, на економічне зростання, як відзначалося вище, безпосередньо впливають фактори виробництва і технологія. Обсяг продукції є функцією кількості праці та капіталу при існую­чій виробничій технології. Якщо збільшується кількість праці та капіталу, то зростає і кількість продукції. Обсяг продукції збільшується також при застосуванні кращої технології.

Зростання обсягу виробництва за рахунок збільшення кількості виробничих ресурсів в економічній теорії Заходу названо ефектом масштабу. Але отримання цього ефекту має свої межі.

По-перше, кожна країна має виробничі можливості (певні чисельність населення, кількість підприємств, землі й при­родних ресурсів), і в короткий період вона не може вийти за межі цих можливостей. До того ж максимальний обсяг ви­робництва валового національного продукту можливий за умови повного використання ресурсів. Якщо ж ресурси використовуються неповністю, коли є велика кількість незай­нятих працівників та невикористаного обладнання, то суспіль­ство не отримує необхідного повного обсягу виробництва товарів і послуг.

Відомо, що в ринковій економіці така ситуація виникає дуже часто. Ринкова економіка розвивається циклічно, що зумовлює періодичні спади виробництва, неповне викорис­тання трудових ресурсів і завантаження виробничих потуж­ностей. У цих умовах суспільству доводиться вибирати, що і в якій кількості виробляти в першу чергу і як краще використовувати ресурси.

По-друге, отримання ефекту масштабу можливе лише за умови збалансованого співвідношення між працею і капіта­лом. При незмінній технології кількість праці та капіталу повинна зростати на одну і ту саму величину. Якщо це співвідношення порушується, то починає діяти закон спад­ної віддачі ресурсів.

Згідно з цим законом збільшення загального обсягу ви­робництва за рахунок зростання кількості ресурсів відбувається до певної межі, за якою починається зниження віддачі від додаткових вкладів праці та капіталу. Це пояснюється тим, що суспільство в цілому і окремі підприємства, маніпулюючи ресурсами, часто порушують співвідношення між працею і капіталом. Якщо додаткові затрати праці поєднуються з незмінною кількістю капіталу, то виробничий процес буде перенасичуватися працею, і вона буде давати все менше і менше додаткового продукту.

Додаткові затрати капіталу теж даватимуть менше додаткового продукту, якщо кількість праці залишатиметься незмінною, бо в цьому випадку не вистачатиме праці для обслуговування зростаючого капіталу. Отже, закон спадної віддачі визначає залежність між затрата­ми та результатами у виробничому процесі і стверджує, що, послідовно надаючи перевагу приросту одного з факторів виробництва за решти незмінних, суспільство чи підприєм­ство отримають усе менший приріст обсягу виробництва.

Обмежений вплив на зростання обсягу виробництва має і зростання чисельності працівників, оскільки це знижує капіталоозброєність праці.

Як тільки економіка країни досягає стійкого стану, коли, можливості суспільства розвиватися за рахунок збільшення праці й капіталу вичерпуються, темпи зростання виробниц­тва на одного працівника залежать лише від прискорення технологічного прогресу, від технічних нововведень. Ліше технологічний прогрес може підтримувати безперервне зростання випуску продукції в розрахунку на одного працівни­ка.

На основі технологічного прогресу відбуваються зміни в кількості праці й капіталу, а також у величині сукупної про­дуктивності факторів виробництва.

Дослідження факторів ефективності праці не слід обме­жувати кількісними параметрами праці й капіталу та їх технологічним поєднанням. Ефективність праці залежить від працівників. Як суб'єкти трудової діяльності люди розглядаються з точки зору біологічних, психологічних і соціальних властивостей, що впливають на трудовий процес та його результати. Це стать, вік, стан здоров'я, знання, уміння, досвід, винахідливість, свідомість, сумлінність, дисциплінованість, організованість, інтереси, потреби тощо. Ефективність праці залежить також від умов трудової діяльності: соціально-еко­номічних, організаційних, правових, психологічних, санітарно-гігієнічних, природних.

Стан середовища, в якому працю­ють люди, впливає на них, визначає рівень їхніх фізичних, інтелектуальних і моральних сил, ставлення до праці. Внаслі­док одночасної дії всієї сукупності факторів може складатися зростаюча, стала або спадна ефективність праці.

Основною проблемою економіки є аналіз співвідношення результатів і витрат, що в загальному випадку називаємо ефективністю праці.

Витрати визначаються розміром (вартістю) використаних економічних ресурсів.

Результати характеризуються обсягами та вартістю виробленої і реалізованої продукції, розмірами доданої вартості, прибутку, а також показниками конкурентноздатності, якості життя, екології тощо. Найчастіше результати виражаються обсягами продукції або розміром прибутку.