Задоволення потреби пацієнта в нормальному диханні. Оксигенотерапія

Проблеми пацієнта, пов'язані з порушенням функцій органів дихання

Навчальна мета: вміти спостерігати за частотою, глибиною і рит­мом дихання, надати допомогу хворому при виникненні ядухи.

Виховна мета: навчити відволікати увагу пацієнта під час обсте­ження дихання.

Початковий обсяг знань: знати фізіологічні параметри дихання, від чого залежить зміна темпу дихання, причини зміни глибини ди­хання, що таке задишка інспіраторна, експіраторна, змішана, пато­логічні типи ядухи.

Фізіологічні параметри дихання. Нормальне дихання в людини беззвучне і непомітне для оточуючих. Людина зазвичай дихає через ніс із закритим ротом. У дорослої людини у стані спокою частота дихання коливається від 16 до 20 за 1 хв, причому вдих у 2 рази ко­ротший за видих. Під час сну і в стані спокою дихання стає повіль­нішим. У положенні лежачи людина здійснює 12—14 дихань за 1 хв, стоячи — 18—20. У жінок частота дихання дещо більша, ніж у чо­ловіків. У спортсменів частота дихання становить навіть 8—10 за 1 хв. Швидке дихання (тахіпное) виникає при посиленій фізичній праці, нервовому збудженні, високій температурі повітря.

Зміна темпу дихання залежить від захворювань органів дихання і дихальних шляхів, від хвороб серця, нирок, мозку, гострих і хроніч­них інфекційних захворювань.

Зміна глибини дихання. Поверхневе дихання спостерігається в стані спокою, а також при захворюванні легенів, плеври, пригнічен­ні дихального центру. Глибоке дихання виникає при фізичній ро­боті, емоційному збудженні, а також при діабетичній комі, уремії.

Задишка експіраторна, інспіраторна, змішана. Розлад частоти, глибини і ритму дихання'спостерігається при задишці, що характе­ризується відчуттям нестачі повітря і утрудненням дихання. За своїм характером задишка поділяється на експіраторну, інспіраторну і змішану.

При експіраторній (на видиху) задишці вдих короткий, а видих утруднений і тривалий; хворий не встигає зробити повний видих, як настає вже наступний вдих. Така форма задишки спостерігається при бронхіальній астмі. Дихання в цьому випадку може бути свис­тячим.

При інспіраторній (на вдиху) задишці утруднений вдих унаслідок наявності перешкоди для проходження повітря у верхніх дихальних шляхах (спазм голосових зв'язок, пухлина, стороннє тіло, запальні процеси в горлі, трахеї). Дихання при такій задишці глибоке і сповільнене, супроводжується шумом, свистом і хрипінням.

Найчастіше спостерігається змішана задишка. Вона виникає внаслідок зменшення дихальної поверхні легенів при пневмонії, ту­беркульозі легенів.

Патологічні типи ядухи. Різко виражена задишка називається ядухою. Якщо ядуха має характер нападу, вона називається ас­тмою.

Унаслідок порушення діяльності дихального центру виникають патологічні типи ядухи: дихання Куссмауля, Чейна — Стокса, Біота.

Дуже сповільнене і глибоке дихання називають диханням Кус­смауля. Воно супроводжується звучним шумним вдихом і посиле­ним видихом, після якого настає пауза. Таке дихання характерне для азотемічної уремії і діабетичної коми.

При диханні Чейна — Стокса спостерігається зміна ритму ди­хання. При цьому хвилеподібно збільшується і зменшується амп­літуда дихання з паузами між хвилями 40—50 с Після паузи виника­ють рідкі дихальні рухи, спочатку поверхневі, а потім глибші і частіші. Надалі дихальні рухи знову стають поверхневими і рідкими аж до нової паузи. Таке дихання свідчить про тяжке захворювання мозку, розлад мозкового кровообігу і має погане прогностичне зна­чення.

Дихання Біота характеризується рівномірним за глибиною ди­ханням із періодичним виникненням періодичних пауз (до 30 с). Такий тип дихання часто спостерігається в агональному стані.

У разі появи у хворого патологічного дихання сестра повинна негайно повідомити лікаря.

Надання допомоги хворому під час виникнення ядухи.

У всіх випадках виникнення ядухи:

1) надайте хворому положення напівсидячи;

2) звільніть грудну клітку від тісного одягу;

3) забезпечте подачу свіжого повітря і кисню;

4) прикладіть грілки до нижніх кінцівок.

Подальші дії залежать від того, з якої причини виникла ядуха. Надання допомоги хворому узгодьте з лікарем.

Спостереження за диханням

ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ ПРОЦЕДУР

Оснащення: годинник із секундною стрілкою або секувдОмір, температурний листок

1. Вимийте і висушіть руки.

2. Підготуйте годинник із секундною стрілкою або секундомір.

3. Запропонуйте пацієнту сісти на стілець або лягти у ліжко.

4. Пам'ятайте, що пацієнт може мимоволі затримувати або прискорювати дихання, тому під час обстеження відволікайте його увагу або ведіть підрахунок непомітно для нього.

5. Можете рахувати дихання безпосередньо після визначення частоти пульсу, не відводячи руки від променевої артерії, тоді па­ цієнт упевнений, що в нього рахують пульс.

6. Ураховуйте вдих і видих як один дихальний рух. Підрахунок проводьте протягом ЗО с, результат підрахунку помножте на 2, у разі потреби підрахунок проводьте протягом 1 хв.

7. Якщо дихання поверхневе і рухи грудної клітки або живота важко визначити, то зробіть вигляд, що рахуєте пульс, непомітно покладіть свою руку з рукою пацієнта йому на груди (при грудному типі дихання) або на живіт (при черевному типі дихання) і протягом ЗО с або 1 хв рахуйте кількість вдихів.

8. Можете також рахувати дихання, спостерігаючи за рухами грудної клітки і передньої черевної стінки.

9. Вимийте і висушіть руки.

10. Одержані дані занесіть у відповідну медичну документацію.

Догляд за пацієнтом під час задишки

Оснащення: стерильне: серветки, розчин фурациліну 1:5000, тон­кий катетер, 96 % розчин етилового спирту, шприци з голками, бронхолітичні засоби (адреналін, еуфілін, ефедрин), серцево-судин­ні засоби (нітрогліцерин, строфантин, корглікон); інше: апарат Боб­рова, вода, функціональне ліжко, централізована система подачі кисню або заповнена киснева подушка, гумова грілка з водою (тем­ператури 60-70 °С), рушник.

1. Заспокойте пацієнта (хвилювання може посилити задишку).

2. Надайте пацієнту в ліжку положення напівсидячи, підніміть головний кінець функціонального ліжка, застосуйте підголівник або використайте додаткові подушки.

3. Звільніть грудну клітку пацієнта від одягу, що стискає її. Забезпечте доступ свіжого повітря.

4. Забезпечте подачу зволоженого водою кисню від централізо­ ваної системи або кисневої подушки.

5. Прикладіть грілку до нижніх кінцівок пацієнта.

6. За призначенням лікаря надайте невідкладну допомогу, засто­ совуючи медикаментозні препарати.

Примітка. Якщо задишка виникла внаслідок набряку легенів, то кисень зволожують 96 % розчином етилового спирту.

Допомога пацієнту під час кашлю

Оснащення: тепле молоко, натрію гідрокарбонат, інгалятор, нир­коподібний лоток, гірчичники, вода температури 40—45 °С, банки медичні 10—15 шт., вата, 96 % розчин етилового спирту, металевий зонд з нарізками на кінці, протикашльові засоби, відхаркувальні за­соби, плювальниця.

1. Надайте пацієнту в ліжку положення напівсидячи, при якому зменшується кашель.

2. Забезпечте доступ свіжого повітря (без протягів).

3. Дайте пацієнту тепле молоко з додаванням натрію гідрокарбо­ нату з розрахунку 1/2 чайної ложки на склянку молока.

4. Зробіть пацієнту інгаляцію, враховуючи показання і протипо­ казання.

5. Накладіть пацієнту на грудну клітку гірчичники або медичні банки, враховуючи показання і протипоказання.

6. За призначенням лікаря застосуйте при сухому кашлю проти­ кашльові засоби (бромгексин, лібексин).

7. За призначенням лікаря при вологому кашлю застосуйте від­ харкувальні засоби.

8. При вологому кашлю забезпечте пацієнта плювальницею або банкою з кришкою, на дно якої налийте дезінфекційний розчин, навчіть його правильно користуватися плювальницею.

9. За наявності у пацієнта мокротиння визначте його характер і добову кількість, щоденно результат записуйте у відповідну медичну документацію. Своєчасно інформуйте лікаря.

Примітка. Якщо кашель супроводжується виділенням значної кількості мокротиння, його не слід пригнічувати, щоб не виникло закупорення ди­хальних шляхів. Такому пацієнту рекомендується по декілька годин на добу перебувати в положенні, яке сприяє кращому відходженню мокротиння (дренажне положення).

Невідкладна допомога і догляд за пацієнтом при кровохарканні і легеневій кровотечі

Оснащення: стерильне: 70 % розчин етилового спирту, пінцет, ватні тампони, марлеві серветки, шприци, голки, система для вве­дення інфузійних розчинів, коагулянти, ниркоподібний лоток, гу­мові рукавички; інше: ниркоподібний лоток, лейкопластир, ножиці, маска, фартух, штатив-підставка, посудина для збирання крові.

1. Надайте пацієнту підвищеного положення і поверніть його на уражений бік, щоб кров не потрапила в бронхи.

2. Заспокойте пацієнта і забороніть йому розмовляти.

3. Дайте пацієнту шматочки льоду або холодне питво невелики­ ми порціями.

4. Негайно викличте лікаря і за його призначенням уведіть коа­ гулянти:

— внутрішньовенно: 10 % розчин кальцію хлориду 10 мл або 1 % розчин 100 мл, 5 % розчин амінокапронової кислоти 100 мл, 5 % розчин аскорбінової кислоти 5—10 мл, 12,5 % розчин етамзилату (можна ввести внутрішньом'язово);

— внутрішньом'язово: 1 % розчин вікасолу 1—2 мл. Примітки. 1. Легеневу кровотечу треба відрізняти від стравохідної та

шлункової. При легеневій кровотечі кров виділяється при кашлю, змішана з мокротинням, яскраво червоного кольору, піниста. 2. Пацієнту з легене­вою кровотечею призначається ліжковий режим, питво і їжа, за дозволом лікаря, тільки холодні.

Оксигенотерапія

Навчальна мета: вміти використати інгаляційний спосіб оксиге­нотерапії, застосовуючи централізовану систему, використати інга­ляційний спосіб оксигенотерапії, застосовуючи кисневі подушки, дезінфікувати носові катетери.

Виховна мета: усвідомити необхідність суворого дотримання правил безпеки під час експлуатації кисневих установок.

Початковий обсяг знань: знати фізіологічну дію кисню, показан­ня до оксигенотерапії, правила техніки безпеки під час експлуатації кисневих установок.

Фізіологічна дія кисню: при збільшенні вмісту кисню в тканинах знижується метаболічний ацидоз завдяки видаленню недоокислених продуктів обміну речовин, що призводить до усунення або змен­шення гіпоксії, нормалізації дихання, поліпшення роботи серця, нормалізації сну..

Показанням до оксигенотерапії є гіпоксемія (низький рівень кис­ню в артеріальній крові). Причиною гіпоксемії може бути порушен­ня вентиляції легень при паралічі дихальних м'язів, передозуванні ліків, що пригнічують дихальний центр, набряку легенів, тяжких інфекційних захворюваннях, захворюваннях серця.

Техніка безпеки при експлуатації кисневих установок. Медичний кисень міститься в металевих балонах синього кольору ємкістю 1; 2; 5; 16; 40 л у газоподібному стані під тиском до 150 атм. Такий висо­кий тиск небезпечний, тому кисневі балони зберігають у спеціаль­них нежилих приміщеннях або металевих шафах, розміщених поза лікарняними відділеннями.

Балони зберігають у вертикальному положенні і фіксують їх ме­талевими поясами. Кисень до відділень стаціонару потрапляє по га­зопроводу. Тиск кисню в газопроводі до 3 атм, він регулюється за допомогою редуктора, до якого приладнаний манометр.

Оскільки в кисневому середовищі різко прискорюється процес горіння, неприпустимо в приміщенні палити, користуватися відкри­тим вогнем або електроприладами.

Заборонено нагрівати балони, зберігати їх у горизонтальному положенні.

Спалахи в кисневому середовищі ефіру, спирту, бензину, ма­шинного масла призводять до вибуху. У зв'язку з цим категорично заборонено використання цих речовин у приміщеннях кисневої служби.

Заборонено змащувати руки жирним кремом під час експлуата­ції кисневих установок.

При перевірці наявності кисню в балоні в жодному разі не можна направляти струмінь газу в обличчя, оскільки стиснений кисень — це сухий і холодний газ, який під час контакту зі слизовими оболонка­ми може призвести до їх ушкодження.

ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ ПРОЦЕДУР ЗАПОВНЕННЯ КИСНЕВОЇ ПОДУШКИ КИСНЕМ

Оснащення: балон, заповнений медичним киснем, редуктор, кис­нева подушка, затискач.

1. Простежте, щоб у вас на руках не було залишків жиру, крему, олії.

2. Візуально оцініть стан кисневої подушки, звертаючи увагу на

її цілість.

3. З гумової трубки кисневої подушки зніміть затискач і мунд­ штук.

4. Надягніть лямку від кисневої подушки на передпліччя лівої руки.

5. Приєднайте гумову трубку подушки до штуцера редуктора.

6. Зверніть увагу на манометри редуктора. Один із них показує тиск кисню у балоні, інший — тиск, під яким кисень випускається із балона.

7. Користуючись вентилем редуктора, наповніть подушку кис­ нем під тиском 1—2 атм. (вентиль редуктора слід крутити за годин­ никовою стрілкою, стежачи за стрілкою манометра низького тис­ ку).

8. Побачивши наповнення подушки (вона стала твердою, розп­ равились поперечні складки), вентиль редуктора закрутіть проти го­ динникової стрілки.

9. Гумову трубку кисневої подушки перетисніть затискачем, щоб кисень не виходив в атмосферу.

 

10. Від'єднайте гумову трубку подушки від вихідного штуцера редуктора.

11. Надіньте на гумову трубку кисневої подушки мундштук з краном (кран має бути закритий).

12. Надіньте на подушку бавовняний чохол.