Інгаляційний спосіб оксигенотерапії '' з кисневої подушки

Оснащення: заповнена киснем подушка, чиста марлева серветка, стерильний носовий катетер, апарат Боброва, вода, розчин фура-циліну 1:5000, бинт.

1. Психологічно підготуйте пацієнта і надайте йому зручного по­ ложення напівсидячи.

2. Вимийте і висушіть руки.

3. Марлеву серветку складіть у чотири шари, змочіть водою, ви­ даліть надлишок рідини, обгорніть мундштук серветкою і закріпіть її до основи мундштука бинтом.

4. Кисневу подушку покладіть збоку від пацієнта.

5. Притисніть до рота пацієнта мундштук кисневої подушки; по­ передьте пацієнта, щоб він вдихав ротом, а видихав носом.

6. Зніміть затискач з гумової трубки подушки, відкрийте кран мундштука і регулюйте ним подачу кисню.

7. По мірі зменшення кисню в подушці спочатку повільно на­ тискайте, а потім скручуйте з протилежного боку, щоб максимально використати кисень.

8. Спостерігайте за станом пацієнта і допомагайте йому притри­ мувати мундштук.

9. По закінченні процедури від'єднайте і продезінфікуйте мунд­ штук та зніміть бавовняний чохол для прання.

10. Вимийте і висушіть руки.

11. Зробіть позначку у відповідному медичному документі. Примітка. Можна підвищити ефективність кисневої подушки, якщо

мундштук замінити катетером, а зволоження кисню здійснити водою через апарат Боброва. Для цього до довгої скляної трубки приєднайте подушку, до короткої — стерильний носовий катетер. Катетер змочіть розчином фу-рациліну 1:5000 або стерильним ізотонічним розчином натрію хлориду і введіть його в один із носових ходів на глибину 15 см.

ІНГАЛЯЦІЙНИЙ СПОСІБ ОКСИГЕНОТЕРАПІЇ З ЦЕНТРАЛІЗОВАНОЇ СИСТЕМИ

Оснащення: вентиль централізованої подачі кисню, апарат Боб­рова з водою, стерильний носовий катетер, ізотонічний розчин на­трію хлориду, бинт.

1. Психологічно підготуйте пацієнта і надайте йому зручного по­ ложення напівсидячи.

2. Вимийте і висушіть руки.

3. Заповніть водою апарат Боброва так, щоб нижній кінець дов­ гої скляної трубки занурився у воду.

4. Приєднайте апарат Боброва до централізованої кисневої сис­ теми.

5. До зовнішнього кінця короткої скляної трубки апарата приєд­ найте стерильний носовий катетер. Перевірте еластичність катетера, відсутність у ньому тріщин.

6. Зафіксуйте апарат Боброва біля голови пацієнта до спинки ліжка за допомогою бинта.

7. Переконайтесь у прохідності верхніх дихальних шляхів. За на­ явності виділень очистіть носові ходи за допомогою електровідсмок-

тувача.

8. Змочіть катетер стерильним ізотонічним розчином натрію хлориду і введіть його через носовий хід на глибину 15 см (відстань від кінчика носа до вушної часточки).

9. Відрегулюйте оптимальну дозу кисню (4—6 л/хв), що забезпе­ чує концентрацію кисню в повітрі до 30—40 %. Не допускайте пере­ насичення організму киснем, оскільки у високих концентраціях він погано впливає на серцево-судинну і дихальну систему.

 

10. Зовнішню частину носового катетера в разі потреби зафік­ суйте до шкіри обличчя лейкопластиром.

11. Кожні 30—40 хв змінюйте положення катетера (з правого но­ сового ходу переставте в лівий і навпаки) для запобігання пролеж­ ням і висиханню слизової оболонки носових ходів.

12. Після закінчення оксигенотерапії закрийте вентиль централі­ зованої системи, вийміть носовий катетер із носового ходу.

13. Продезінфікуйте використане оснащення. Вимийте і ви­ сушіть руки.

14. Зробіть позначку у відповідній медичній документації.

L Запам'ятайте! При поверхневому розміщенні катетера ки- ш сень спричинює подразнення слизової оболонки носа, а також більша його частина витрачається марно. При введенні катетера нижче носової частини глотки можливе потрапляння його в стра­вохід з подальшим роздуванням шлунка.

Примітки. 1. Якщо виникло першіння в носі та носовій частині глотки, тимчасово припиніть подачу кисню і закрапайте в ніс краплі на олійній ос­нові. 2. При набряку легенів для зволоження кисню використовують 96 % етиловий спирт. Інгаляцію здійснюють протягом 20—30 хв з перервою на 10— 15 хв, під час перерви пацієнту дають вдихати кисень, зволожений водою.

УВЕДЕННЯ КИСНЕВОГО "КОКТЕЙЛЮ" ЧЕРЕЗ РОТ

Оснащення: централізована система подачі кисню, емалева каст­рюля, відвар лікарських рослин, солодкий сироп, курячі яйця (бі­лок), кварта, ложка.

1. Рослинну сировину (за призначенням лікаря) залийте водою кімнатної температури, закрийте кришкою і прокип'ятіть на водяній бані протягом 15 хв.

2. Відвар охолодіть, процідіть, додайте солодкий сироп і збиті яєчні білки.

3. Психологічно підготуйте пацієнта.

4. Пропустіть через цей відвар кисень.

5. Наберіть кисневу пінку у кварту.

6. Запропонуйте пацієнтові якомога швидше з'їсти пінкіу

7. Продезінфікуйте використаний посуд.

8. Вимийте і висушіть руки.

9. Зробіть позначку про виконання процедури.

5. Охарактеризуйте інспіраторну задишку.

6. Назвіть патологічні типи ядухи.

7. Охарактеризуйте дихання Куссмауля.

8. Охарактеризуйте дихання Чейна — Стокса.

9. Охарактеризуйте дихання Біота.

10. Яку допомогу слід надати в усіх випадках виникнення ядухи?

11. Назвіть показання до оксигенотерапії.

12. У чому полягає техніка безпеки при експлуатації кисневих установок?

Практичні завдання

1. Здійсніть спостереження за диханням у пацієнта.

2. Здійсніть догляд за пацієнтом при виникненні задишки.

3. Надайте допомогу пацієнту під час кашлю.

4. Надайте невідкладну допомогу пацієнту при легеневій кровотечі.

5. Заповніть із балона кисневу подушку киснем.

6. Здійсніть пацієнту інгаляційну оксигенотерапію з кисневої подушки.

7. Здійсніть пацієнту інгаляційну оксигенотерапію з централізованої сис­ теми.

8. Здійсніть пацієнту оксигенотерапію у вигляді перорального приймання

кисневого "коктейлю".

9. Продезінфікуйте використані носові катетери.

В Контрольні запитання

1. Охарактеризуйте фізіологічні параметри дихання.

2. Від чого залежить зміна темпу дихання?

3. Що таке задишка?

4. Охарактеризуйте експіраторну задишку.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 4

Засоби впливу на кровообіг

Тема Пульс. Артеріальний тиск

Дослідження пульсу

Характеристика основних параметрів пульсу. Пульс — це періо­дичні коливання стінок артерій унаслідок руху крові та зміни тиску в судинах при кожному скороченні серця. За характером пульсу можна визначити стан серцево-судинної системи і загальний стан пацієнта.

Частота пульсу у здорової людини становить 60—80 за 1 хв і від­повідає кількості серцевих скорочень. Частоту серцевих скорочень понад 80 за 1 хв називають тахікардією, а частоту серцевих скоро­чень менше ніж 60 за 1 хв — брадикардією. У фізіологічних умовах частота пульсу залежить від багатьох чинників: віку (найбільша час­тота пульсу в перші роки життя); фізичного навантаження, під час якого пульс прискорюється; фізіологічного стану (під час сну пульс сповільнюється); статі (у жінок пульс на 5—10 ударів частіший, ніж у чоловіків); психічного стану (від страху, гніву, болю пульс приско­рюється). Підвищення температури тіла на 1 °С прискорює пульс на 8—10 за 1 хв. Особливо тривожним симптомом є зниження темпера­тури тіла з тахікардією, що наростає.

Наповнення пульсу визначають за кількістю крові, яка утворює пульсову хвилю і залежить від систолічного об'єму серця. При за­довільному наповненні відчуваються під пальцями високі пульсові хвилі, при поганому — малі пульсові хвилі. Частий, ледве відчутний пульс називають ниткоподібним.

Напруженням пульсу називають ступінь опору артерій натиску пальця. Його визначають силою, з якою необхідно притиснути стін­ку артерії, щоб припинити пульсацію. Напруження залежить від тиску крові в артерії, зумовленого діяльністю серця і тонусом судин­ної стінки. Так, у разі гіпертонічної хвороби судину стиснути важко. Такий пульс називають напруженим, або твердим. Навпаки, при різкому зниженні артеріального тиску, наприклад при колапсі, навіть легке натискання на артерії призводить до того, що пульс зникає. Такий пульс називають м 'яким.

У здорової людини серце скорочується ритмічно, з однаковими інтервалами між пульсовими хвилями.

При захворюванні серцево-судинної системи часто виникають

аритмії.

Найважливішими для оцінювання стану здоров'я людини є такі

види аритмії:

1) екстрасистолічна — між двома черговими скороченнями сер­ ця виникає додаткова систола (екстрасистола). Пауза, що настає за екстрасистолою, називається компенсаторною паузою і є значно довшою від звичайної. Екстрасистоли можуть бути поодинокими і груповими. При деяких захворюваннях виникають напади екстра­ систолічної тахікардії, які можуть тривати від декількох секунд до

кількох діб;

2) миготлива аритмія відзначається відсутністю закономірності ритму і наповнення пульсу. Вона характерна для тяжкого ураження

міокарда.

Дуже часто при миготливій аритмії розвивається дефіцит пульсу, при якому не всі серцеві скорочення виштовхують в артерії достат­ню кількість крові. Іноді пульсова хвиля не досягає периферійних артерій і не визначається під час пальпації. У цьому випадку недо­статньо порахувати пульс на променевій артерії, а обов'язково треба порахувати кількість серцевих скорочень, скориставшись допомо­гою колеги. Різниця цих показників і є дефіцитом пульсу.

СУДИНИ, ЩО НАЙЧАСТІШЕ ВИКОРИСТОВУЮТЬ ДЛЯ ПАЛЬПАЦІЇ ПУЛЬСУ

Найчастіше пульс визначають на променевій артерії (на долонній поверхні передпліччя біля основи великого пальця).

Визначають пульс на сонній артерії, яка розташована на шиї — по передньому краю груднинно-ключично-соскоподібного м'яза, приблизно на його середині.

На скроневій артерії пульс досліджують на рівні брів, відступив­ши від зовнішнього кута ока на 1—1,5 пальця в бік вуха.

Пульсацію стегнової артерії визначають нижче від пахвинної складки, приблизно на її середині.

Пульс на ліктьовій артерії визначають на 1 см медіальніше від

ямки ліктьового згину.

Дослідження пульсу на тильній артерії стопи проводять у прок­симальній частині першого міжплесневого простору.

ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ ПІД ЧАС ДОСЛІДЖЕННЯ ПУЛЬСУ

Оснащення: годинник із секундною стрілкою або секундомір, стетофонендоскоп.

1. Запропонуйте пацієнту сісти на стілець або зручно лягти у ліжку, психологічно підготуйте його.

2. Вимийте і висушіть руки.

3. Для дослідження пульсу на променевій артерії руку пацієнта розмістіть на столі або у ліжку ребром у положенні, середньому між супінацією і пронацією.

4. Розташуйте II, III і IV пальці обох рук на долонній поверхні правого і лівого передпліччя. Відчувши пульсуючу артерію в зазна­ ченому місці, з помірною силою притисніть її до внутрішньої повер­ хні променевої кістки.

5. У разі однакових властивостей пульсу на обох руках дослід­ ження продовжуйте на одній руці.

6. Відчувши пульсову хвилю, насамперед зверніть увагу на часто­ ту пульсу, його ритм, наповнення і напруженість.

7. Для визначення частоти пульсу за 1 хв підрахунок проводьте протягом ЗО с і одержане число помножте на 2. Якщо пульс арит­ мічний або частота його більша чи менша від звичайної, то, щоб не помилитися, повторно підрахуйте пульс протягом 1 хв.

ЗАПИС ПОКАЗНИКІВ ЧАСТОТИ ПУЛЬСУ В ТЕМПЕРАТУРНИЙ ЛИСТОК

• Пам'ятайте, що на шкалі "П" (пульс) у температурному лист­ ку є поділки частоти пульсу від 50 до 160 за 1 хв.

При значеннях частоти пульсу від 50 до 100 одна поділка означає 2 удари, а при значеннях частоти пульсу понад 100 за 1 хв — 4 удари.

• Частоту пульсу позначте червоним кольором з наступним зоб­ раженням у вигляді кривої лінії.

Визначення артеріального тиску

Артеріальний тиск — це тиск крові на стінки судин. Розрізняють систолічний (максимальний) тиск, що виникає в момент систоли сер­ця, коли пульсова хвиля досягає найвищого рівня, діастолічний (міні­мальний) тиск, що виникає в кінці діастоли серця, а також пульсовий тиск (різниця між величинами систолічного і діастолічного тиску).

У нормі систолічний артеріальний тиск коливається від 100 до 140 мм рт. ст., мінімальний — від 60 до 90 мм рт. ст. залежно від віку, фізичного навантаження і психічного стану людини. Добові коливання — в межах 10—20 мм рт. ст. Уранці тиск дещо нижчий, ніж увечері. Залежно від різних фізіологічних процесів (втома, збудження, споживання їжі) рівень артеріального тиску може змінюва­тися. З віком артеріальний тиск дещо підвищується.

Вимірювання артеріального тиску служить незамінним діагнос­тичним методом під час обстеження пацієнтів і є важливим об'єктивним показником функції серцево-судинної системи. Керу­ючись показниками артеріального тиску, можна визначити ступінь тяжкості шоку або колапсу, величину крововтрати. Під контролем артеріального тиску проводиться введення крові, деяких ліків. По­казники артеріального тиску можуть відображати ступінь захворю­вання різних органів (нирок, ендокринних залоз).

Підвищення артеріального тиску понад норму називають ар­теріальною гіпертензією, а зниження — артеріальною гіпотензією.

ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ ПРОЦЕДУР

ВИЗНАЧЕННЯ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ ЗА ДОПОМОГОЮ СФІГМОМАНОМЕТРА СЛУХОВИМ МЕТОДОМ КОРОТКОВА

Оснащення: сфігмоманометр мембранний, стетофонендоскоп, температурний листок.

1. Психологічно підготуйте пацієнта, вимийте і висушіть руки.

2. Запропонуйте пацієнту лягти в ліжко або сісти біля стола з оголеною рукою.

3. Розмістіть його руку на рівні серця в розслабленому положен­ ні, а для кращого розгинання руки під лікоть покладіть валик або попросіть пацієнта підкласти стиснену в кулак кисть вільної руки.

4. Накладіть манжетку на нижню третину плеча (на 3—5 см вище ліктьового згину) так, щоб між нею і шкірою плеча проходив тільки один палець. Одяг не повинен стискати руку вище від манжетки.

5. З'єднайте манометр із манжеткою. Перевірте положення стріл­ ки манометра відносно нульової поділки шкали і встановіть його на одному рівні з плечем.

6. Пальпаторно визначте в ліктьовому згині місце пульсації ар­ терії і без особливого натискування прикладіть фонендоскоп.

7. Візьміть у долоню балончик тонометра, закрийте його вентиль за годинниковою стрілкою і нагнітайте повітря в манжетку.

8. Зафіксуйте момент, коли зникає звук пульсових ударів, після чого продовжуйте нагнітати повітря ще 20—30 мм рт. ст.

9. Трохи відкрийте вентиль на балоні проти годинникової стріл­ ки і поступово знижуйте тиск у манжетці. Одночасно за допомогою фонендоскопа вислуховуйте тони на плечовій артерії і стежте за по­ казником шкали манометра.

10. Зафіксуйте на шкалі манометра відмітку, на якій з'являється перший пульсовий удар, що характеризує величину максимального (систолічного) артеріального тиску.

11. Деякий час ці тони будуть прослуховуватися, потім зникнуть. Момент зникнення тонів на ліктьовій артерії зафіксуйте на шкалі ма­ нометра. Цей показник відповідає мінімальному (діастолічному) тиску.

12. Після визначення артеріального тиску відкрийте повністю вентиль балона, випустіть повітря з манжетки, роз'єднайте апарат із манжеткою, зніміть манжетку з руки.

13. Запишіть результат вимірювання артеріального тиску цифро­ вим методом (наприклад, 125/80 мм рт. ст.) або позначте графічно на температурному листку у вигляді стовпчика. Максимальний тиск зображають червоним олівцем, а мінімальний — синім. Ціна однієї поділки шкали AT відповідає 5 мм рт. ст.

14. У разі потреби визначайте артеріальний тиск тричі з інтерва­ лом 3-5 хв. У цьому разі зареєструйте найнижчий показник.

15. Продезінфікуйте манжетку апарата і фонендоскоп.

Запам'ятайте! Не можна накладати манжетку поверх одягу, а також стискати плече щільно закатаним рукавом, тому що може бути порушена точність вимірювання артеріального тиску. Треба бути особливо уважним під час вимірювання артеріального тиску пацієнтам, у яких спостерігається брадикардія або аритмія. Дотримуйтесь основного правила вимірювання артеріального тиску: манжетка і тонометр повинні бути на рівні серця. При ожирінні пацієнта, коли для плеча не вистачає манжетки, можна накласти її на передпліччя і визначити артеріальний тиск, вислуховуючи тони на променевій артерії.

ВИЗНАЧЕННЯ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ ЗА ДОПОМОГОЮ ЕЛЕКТРОННОГО СФІГМОМАНОМЕТРА

Оснащення: електронний сфігмоманометр, температурний листок.

1. З тильного боку апарата поставте в гніздо елементи живлення.

2. Запропонуйте пацієнту сісти на стілець або лягти у ліжку на спину.

3. На оголену руку пацієнта накладіть манжетку так, щоб датчик розмістився на 1 см медіальніше від ямки ліктьового згину.

4. З'єднайте манжетку з блоком живлення.

5. У манжетку нагнітайте повітря доти, доки не зникнуть звуко­ вий і світловий сигнали.

6. Поступово випускайте повітря з манжетки.

7. Поява перших звукового і світлового сигналів відповідає на манометрі величині систолічного тиску. Останні звуковий і світло­ вий сигнали відповідають на манометрі величині діастолічного тис­ ку. На манометрі реєструється цифрами показання артеріального систолічного і діастолічного тиску.

8. Крім того, одночасно на манометрі реєструється частота пульсу.

9. Зніміть і продезінфікуйте манжетку.

 

10. Відключіть елементи живлення по закінченні роботи.

11. Дані показники зареєструйте у відповідній медичній доку­ ментації.

Примітка. Цей метод дає змогу пацієнту самому легко вимірювати ар­теріальний тиск, не потребує вислуховування стетофонендоскопом.

ВИЗНАЧЕННЯ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ ОСЦИЛЯТОРНИМ МЕТОДОМ (БЕЗ ФОНЕНДОСКОПА)

Оснащення: мембранний сфігмоманометр.

1. У манжетку нагнітайте повітря до повного стискання плечової артерії (відсутність пульсу на променевій артерії).

2. Відкрийте вентиль апарата і поступово випускайте повітря.

3. Момент появи перших осциляцій (коливання стрілки пружин­ ного манометра) позначте на стрілці манометра — це величина сис­ толічного тиску.

4. Зникнення коливань стрілки відповідає діастолічному тиску. Примітка. Осциляторний метод визначення артеріального тиску не дає

максимально точних результатів.

Вимірювання центрального венозного тиску (флеботонометрія)

Навчальна мета: вміти виміряти тяжкохворому центральний ве­нозний тиск (ЦВТ).

Виховна мета: вміти оцінити нормальний ЦВТ і відхилення від

норми.

Початковий обсяг знань: визначення терміна "флеботонометрія", знати значення вимірювання ЦВТ, показників ЦВТ у нормі і при

патологічних станах.

Флеботонометрія - метод дослідження регіонарної гемодинамі-ки шляхом реєстрації периферійного венозного тиску. При вивченні загальної гемодинаміки вимірюють ЦВТ, а при спеціальних дослід­женнях — тиск у системі ворітної вени.

ЦВТ необхідно вимірювати для контролю за станом гемодинамі­ки і серцевої діяльності при захворюваннях серцево-судинної систе­ми, шоку, колапсі, травмі для оцінки проведення інтенсивної ін-

фузійної терапії.

Контроль за ЦВТ дає змогу виявити серцеву недостатність у ран­ній стадії, а також порушення водного обміну (дегідратація, гіпер-гідратація).

Показники ЦВТ у нормі і при патологічних станах. У нормі ЦВТ становить 30—60 мм вод. ст. Зниження ЦВТ спостерігається при гі-поволемії (зниженні кількості води в організмі, наприклад, при де­гідратації).

Підвищення ЦВТ може бути зумовлене гіперволемією (підвищен­ня кількості рідини в організмі, наприклад, при надмірних об'ємах внутрішньовенних інфузій) або серцево-судинною недостатністю.

ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ ПІД ЧАС ВИМІРЮВАННЯ ЦВТ

Оснащення: стерильне: апарат Вальдмана (такі частини, як резервуар, гумові трубки, крапельниця, триходовий кран, манометрична трубка, голка); гумові рукавички, марлеві серветки і ватні кульки; інше: такі час­тини апарата Вальдмана, як штатив, гвинт, нівелір, шкала манометра.

1. Резервуар, гумові трубки, крапельницю, триходовий кран, ма­ нометричну трубку, голку простерилізуйте за загальноприйнятими правилами.

2. В асептичних умовах безпосередньо перед здійсненням мані­ пуляції складіть деталі флеботонометра.

3. Прилад розмістіть поряд із пацієнтом, який лежить.

4. Відрегулюйте нульову лінію приладу на рівні правого перед­ сердя (місце пересікання верхнього краю IV ребра з передньою м'язовою лінією).

5. Заповнену манометричну трубку апарата приєднайте до веноз­ ного катетера і триходовий кран установіть так, щоб потік рідини міг вільно спрямовуватися від вимірювальної системи до катетера.

6. Висота стовпа рідини відповідає рівню тиску в центральній венозній системі. Правильність підключення приладу визначають за синхронними з диханням коливаннями стовпчика рідини у вимірю­ вальній манометричній трубці.

Найчастіше під час вимірювання ЦВТ помилки бувають пов'язані з такими причинами:

а) відсутність зворотного току рідини по венозному катетеру;

б) неправильне положення тіла хворого — точка нуля не збі­ гається з рівнем передсердя;

в) кашель або напруження хворого під час вимірювання ЦВТ;

г) підвищення внутрішньогрудного тиску при штучній вентиля­ ції легень;

ґ) потрапляння у вимірювальну систему бульбашок повітря.

Визначення добового діурезу і водного балансу

Навчальна мета: вміти визначити добовий діурез і водний баланс хворого.

Виховна мета: вміти правильно оцінювати швидке збільшення маси тіла і зменшення виділення сечі під час догляду за тяжкохворими.

Початковий обсяг знань: знати, яким чином визначають добовий діурез і водний баланс і їх діагностичне і прогностичне значення.

Здійснюючи догляд за хворими з хронічною недостатністю кро­вообігу, слід пам'ятати, що серцеві набряки на початкових стадіях захворювання можуть бути прихованими. У таких випадках затрим­ка рідини в організмі проявляється швидким збільшенням маси тіла і зменшенням виділення сечі. Дуже важливо хворим із хронічною недостатністю кровообігу щоденно визначати кількість виділеної за добу сечі (добовий діурез), порівнюючи її з кількістю випитої і введе­ної парентерально рідини (водний баланс). Під час підрахування кількості випитої рідини враховують також фрукти і овочі, маса яких повністю зараховується до загальної кількості отриманої рідини.

Добовий діурез повинен становити не менше як 60—70 % від усієї отриманої хворим за добу рідини.

Якщо хворий протягом доби виділяє сечі набагато менше, ніж вживає рідини (негативний діурез), це означає, що частина рідини затримується в організмі, збільшуються набряки і накопичується рі­дина в порожнинах (водянка порожнин).

Якщо хворий протягом доби виділяє сечі більше, ніж вживає ріди­ни, то це позитивний діурез. Він спостерігається у хворих у період ліквідації набряків під час вживання сечогінних препаратів.

Стан водного балансу організму можна контролювати також шляхом щоденного визначення маси тіла хворого вранці одразу піс­ля відвідування туалету. Збільшення маси тіла свідчить про затримку рідини і навпаки. При підвищенні температури тіла понад 37 °С втрата води через легені і шляхом випаровування з поверхні шкіри на кожен градус становить близько 200 мл за добу.

У здорової людини сечовипускання відбувається 5—6 разів на добу, причому переважно вдень. У разі серцевої та ниркової недостатності кількість сечі, що виділяється вночі, може перевищувати кількість сечі, що виділяється вдень. Цей симптом називається ніктурією.

ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ ПІД ЧАС ВИЗНАЧЕННЯ ДОБОВОГО ДІУРЕЗУ І ВОДНОГО БАЛАНСУ

Оснащення: градуйований посуд, температурний листок.

1. Сечу, виділену хворим о 6-й годині ранку, вилийте в унітаз

(вона не враховується).

2. За допомогою градуйованої посудини визначте кількість виділе­ ної хворим протягом доби сечі (до 6-ї години ранку наступного дня).

3. Протягом доби фіксуйте кількість вживаної рідини, включаю­ чи овочі і фрукти, і кількість уведених парентерально розчинів.

4. Дані, отримані при визначенні добового діурезу і водного ба­лансу, запишіть у температурний листок.

Примітка. Дотримуйтесь усіх правил безпеки при контакті з біологічни­ми рідинами.