Клінічні симптоми захворювань органів дихання, їх характеристика.

Основними ознаками захворювань органів дихання є задишка, кашель, біль у грудній клітці, кровохаркання.

Задишка. У здорової людини в нормальних умовах частота дихання становить від 14 до 20 за 1 хв. Під задишкою розуміють зміну частоти, глибини, ритму дихання, яке супроводжується об'єктивним відчуттям нестачі повітря. Задишка може супроводжуватись різким прискоренням дихання (тахіпное) і його уповільненням (брадипное), аж до повної зупинки дихання (апное). Залежно від того, яка фаза дихання стає утрудненою, розрізняють інспіраторну (яка проявляється утрудненим вдихом і зустрічається, наприклад, при звуженні трахеї та великих бронхів), експіраторну (утруднений видих при спазмі дрібних бронхів і скупчення в їхньому просвіті в'язкого секрету) та змішану задишку.

Ядуха — це раптовий напад сильної задишки.

Невідкладна допомога при раптовій появі у хворого задишки або ядухи полягає в таких заходах:

• надати хворому підвищеного положення;

• звільнити грудну клітку від тісного одягу;

• забезпечити доступ свіжого повітря, подачу кисню;

• створити хворому повний фізичний та психічний спокій;

• негайно викликати лікаря.

Подальші дії залежать від того, з якої причини виникла ядуха. Надання допомоги хворому узгодьте з лікарем.

Спостереження за хворими з ядухою передбачає постійний контроль за частотою, глибиною та ритмом дихання.

Кашель — це складний рефлекторно-захисний акт, під час якого організм звільняється від залишків, що утворилися внаслідок патологічного процесу в легенях (слиз, гній) і сторонніх часточок (пил, їжа), які потрапили туди із зовнішнього середовища. Виникає кашель унаслідок подразнення слизової оболонки гортані, трахеї, бронхів та при ураженні плеври. Кашель може бути постійним, періодичним, нападоподібним. Виникає зазвичай при захворюваннях органів дихання, але може виникнути і при застої крові в малому колі кровообігу (при вадах серця). Іноді кашель буває центрального походження.

Розрізняють кашель сухий і вологий (з виділенням мокротиння). При бронхіальній астмі мокротиння буває слизисте, безбарвне, в'язке, при бронхопневмонії — слизисто-гнійне, при прориві абсцесу легені у просвіт бронха або при бронхоектазах — гнійне.

За наявності мокротиння необхідно забезпечити кожного хворого індивідуальною плювальницею, на дно якої перед користуванням налити на 1/3 об'єму відповідного дезінфекційного розчину.

Догляд за хворими з кашлем. Хворому слід надати зручного положення (сидячи або напівсидячи), при якому зменшується кашель; дати тепле питво, бажано молоко з натрієм гідрокарбонатом. Таким хворим показані гірчичники, банки на грудну клітку. Хворих тепло вкривають, щоб запобігти переохолодженню організму. Забезпечують доступ свіжого повітря.

При наявності у хворого мокротиння треба визначити його характер і добову кількість, результати щоденно записувати у відповідну медичну документацію.

Якщо кашель супроводжується виділенням значної кількості мокротиння, його не слід намагатися придушити, щоб не виникла закупорка дихальних шляхів. Такому хворому рекомендується по декілька годин на добу перебувати у положенні, яке сприяє кращому відходженню мокротиння (дренажне положення).

Щоб уникнути зараження осіб, які його оточують, хворого треба навчити правильно поводитись. При спілкуванні зі здоровими людьми хворий повинен стримувати кашель, якщо ж це не вдається, то треба прикривати рот хустинкою, щоб частинки мокротиння не потрапили на інших людей. Не треба спльовувати мокротиння на підлогу, бо коли воно висихає, то заражує повітря, а через нього й інших людей. Не можна його спльовувати у хустинку, оскільки воно може потрапити на одяг хворого, і під час прання служити джерелом зараження інших людей. Збирати мокротиння треба тільки в плювальницю темного кольору або баночку з щільною кришкою, яку бажано обгорнути папером, щоб вид мокротиння не справляв неприємного враження на інших людей.

Біль у грудній клітці може бути пов'язаний з багатьма причинами. Виникає внаслідок розвитку патологічного процесу безпосередньо в грудній стінці, плеврі, серці та аорті, нарешті, внаслідок іррадіації болю при захворюваннях органів черевної порожнини. При захворюваннях органів дихання виникнення болю в грудній клітці залежить від подразнення плеври. Плевральний біль буває колючого характеру, може бути дуже сильним, гострим. Він посилюється при глибокому диханні, кашлі і в положенні хворого лежачи на здоровому боці. При такому положенні дихальні рухи ураженої ділянки грудної клітки стають частішими, внаслідок чого підсилюється тертя запалених шорстких плевральних листків.

При виникненні болю у грудній клітці перш за все треба викликати лікаря, щоб він установив причину появи болю. Слід надати хворому зручного положення, заспокоїти його. Якщо відомо, що біль пов'язаний із запаленням плеври, то пацієнт повинен лежати на хворому боці. Біль у плеврі також зменшується при іммобілізації грудної стінки.

Кровохаркання — це виділення мокротиння з кров'ю з дихальних шляхів при кашлі у вигляді прожилок. Значне ж виділення крові спостерігається при легеневій кровотечі. Внаслідок цього виникає загроза життю хворого, смерть може настати протягом кількох хвилин.

Причиною виникнення кровохаркання може бути бронхіт, бронхоектатична хвороба, абсцес, рак і туберкульоз легень, пневмонія, стеноз мітрального отвору, тромбоз легеневої артерії, набряк, травма легень тощо.

Легеневу кровотечу треба відрізняти від стравохідної та шлункової. Кров, яка виділяється при кашлі, змішана з мокротинням, яскраво червоного кольору, піниста. Кров при шлунковій кровотечі виділяється з блювотними масами, вона подібна до кавової гущі, має кислу реакцію, іноді в ній трапляються рештки їжі.

При виникненні кровохаркання хворий потребує невідкладної допомоги. У першу чергу йому потрібно надати підвищеного положення, щоб кров не потрапила в бронхи. Хворого повертають на уражений бік, його заспокоюють, забороняють розмовляти, оскільки це може посилити кровотечу. Хворому можна дати шматочки льоду або холодне пиття невеликими порціями. Негайно викликають лікаря і вводять коагулянти внутрішньовенно: 10 % розчин кальцію хлориду 10 мл; 5 % розчин аскорбінової кислоти 5—10 мл; 5 % розчин амінокапронової кислоти 100 мл; 12,5 % розчин етамзилату 2 мл. Внутрішньом'язово вводять 1 % розчин вікасолу 1—2 мл.

При кровохарканні і легеневій кровотечі категорично забороняється застосовувати банки, гірчичники та інші фізіотерапевтичні методи лікування.

Гостра дихальна недостатність — це гостро розвинутий хворобливий стан, при якому навіть граничне напруження механізмів життєзабезпечення організму є недостатнім для постачання його тканин необхідною кількістю кисню і виведення вуглекислого газу. Іншими словами гостра дихальна або легенева недостатність — це неспроможність легенів перетворювати венозну кров на артеріальну. Причини дихальної недостатності можуть бути пов'язані з ураженням центральної нервової системи (коми, які зумовлені отруєнням чадним газом, інтоксикаціями, набряком мозку); порушенням бронхіальної прохідності (наявність сторонніх тіл, утоплення, бронхоспазм); ураженням легеневої тканини (запалення легенів, бронхоспазм та ін.).

На початку гострої дихальної недостатності у хворого з'являються відчуття нестачі повітря, неспокій. При огляді привертає увагу пришвидшене дихання, участь допоміжних м'язів у диханні; надалі шкіра синіє, укривається холодним липким потом. Спостерігається порушення свідомості, кома.

Невідкладна допомога при гострій дихальній недостатності спрямована на поновлення і підтримання прохідності та дренування дихальних шляхів, покращання альвеолярної вентиляції і легеневого газообміну, усунення супутніх порушень кровообігу.

Однією з причин порушення прохідності дихальних шляхів є западання язика і нижньої щелепи у непритомного хворого. Найпростішим методом надання допомоги є виведення нижньої щелепи вперед. Для цього великими пальцями рук натискують на підборіддя, опускаючи нижню щелепу хворого донизу; пальцями, які розташовані на кутах щелепи, висовують її наперед, доповнюючи цей прийом відхиленням голови назад. Таким чином, прохідність дихальних шляхів відновлюється.

Простим прийомом, який не потребує ніяких пристосувань і забезпечує вільну прохідність дихальних шляхів у непритомного хворого, є надання йому стійкого бокового положення, коли язик не має змоги западати і викликати аспірацію.

Щоб запобігти западанню язика, рекомендують застосовувати спеціальні повітроводи. Вони можуть бути металевими, гумовими або пластмасовими. Перед введенням повітровода необхідно очистити ротову порожнину хворого за допомогою марлевої серветки на затискачі. Вводять повітровід, дотримуючись таких правил: довжина його введення повинна відповідати відстані від кута рота до кута нижньої щелепи. Спочатку його вводять угнутістю до носа, щоб притиснути язик, а потім повертають у правильне положення і обов'язково закріплюють бинтом навколо голови. Повітровід необхідно одразу вийняти з рота при перших спробах хворого витиснути його за допомогою язика.

Причиною порушення бронхіальної прохідності може бути накопичення мокротиння в бронхах. За наявності густого і в'язкого мокротиння, відсмоктування якого утруднене, доцільно використати гарячі інгаляції 2 % розчином натрію гідрокарбонату.

Для полегшення відкашлювання використовують перкусійний масаж (постукування по грудній стінці в момент видиху) і допоміжний кашель (у момент видиху натискають на нижню частину грудини).

Оксигенотерапію застосовують при лікуванні гострої та хронічної дихальної недостатності, яка супроводжується ціанозом, тахікардією, зниженням артеріального тиску до 70 мм рт. ст.