Семестр 1. Практичне заняття 18.

Семестр 1. Практичне заняття 18.

СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА ХВОРИМИ З ПОРУШЕННЯМИ ФУНКЦІЙ ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМИ І ДОГЛЯД ЗА НИМИ

 

ПЛАН

КЛІНІЧНІ СИМПТОМИ ЗАХВОРЮВАНЬ ОРГАНІВ ДИХАННЯ, ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА. 1

ВИЗНАЧЕННЯ ЧАСТОТИ, ГЛИБИНИ, РИТМУ ДИХАННЯ. 5

ПАТАЛОГІЧНІ ТИПИ ДИХАННЯ (КУССМАУЛЯ, ЧЕЙНА-СТОКСА, БІОТА). 7

ОКСИГЕНОТЕРАПІЯ: МЕТОДИ, ПОКАЗАННЯ ДО ЗАСТОСУВАННЯ. 7

ТЕХНІКА ВИЗНАЧЕННЯ ЖЕЛ. 8

КЛІНІЧНІ СИМПТОМИ ЗАХВОРЮВАНЬ ОРГАНІВ КРОВООБІГУ. 8

ХАРАКТЕРИСТИКА ПУЛЬСУ (РИТМ, ЧАСТОТА, НАПОВНЕННЯ, НАПРУЖЕННЯ). 12

ТЕХНІКА ВИЗНАЧЕННЯ ПУЛЬСУ, РЕЄСТРАЦІЯ В ТЕМПЕРАТУРНОМУ ЛИСТКУ. 13

ПОРУШЕННЯ ПУЛЬСУ: БРАДИКАРДІЯ, ТАХІКАРДІЯ, АРИТМІЯ. 14

ПОКАЗНИКИ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ (СИСТОЛІЧНОГО, ДІАСТОЛІЧНОГО, ПУЛЬСОВОГО). 15

ТЕХНІКА ВИМІРЮВАННЯ АТ, РЕЄСТРАЦІЯ В ТЕМПЕРАТУРНОМУ ЛИСТКУ. 17

ВИДИ ТОНОМЕТРІВ. 17

ВИЗНАЧЕННЯ ДОБОВОГО ДІУРЕЗУ І ВОДНОГО БАЛАНСУ. 18

МОЖЛИВІ ПРОБЛЕМИ ПАЦІЄНТА ТА МЕДСЕСТРИНСЬКІ ВТРУЧАННЯ З ЇХ РОЗВ`ЯЗАННЯ. 19

ТЕРМІНИ Й ПОНЯТТЯ. 21

Особливості догляду за хворими на бронхіт

При гострому бронхіті у перші 3—4 дні хворий повинен дотримуватися ліжкового режиму, знаходитись у теплі (зменшується кашель). Необхідно 2 рази на день прибирати приміщення (палату) і часто провітрювати. Хворому давати тепле питво (молоко з натрієм гідрокарбонатом), на спину накласти банки або гірчичники.

При хронічному бронхіті хворому надають зручного положення в ліжку, піднімають узголів'я, дають подихати киснем (у разі потреби), провітрюють приміщення, дають тепле питво, відхаркувальну мікстуру. Оберігають від протягів, за призначенням лікаря на спину накладають банки, гірчичники.

Особливості догляду за хворими на пневмонію

Пневмонія (запалення легенів) може бути крупозною та вогнищевою. Найбільш характерними симптомами вогнищевої пневмонії є кашель і гарячка. Для крупозної пневмонії характерним є гострий початок хвороби (озноб, кашель, задишка, біль у грудній клітці, підвищення температури до 38—40 °С. Крупозна пневмонія характеризується частковим або сегментарним ураженням легенів з поширенням процесу на плевру. Для запобігання розвитку ортостатичного колапсу хворого на крупозну пневмонію транспортують тільки на ношах у положенні лежачи на хворому боці. У перші дні необхідне дотримання ліжкового режиму. Палата повинна регулярно провітрюватись, вологе прибирання здійснюють 2 рази на день. У перші дні рекомендують пацієнтові положення напівсидячи, що сприяє кращій вентиляції легенів. При сухому кашлі пацієнта треба напоїти основним теплим питвом, необхідно стежити за характером мокротиння. Пацієнтові слід пояснити, що мокротиння потрібно спльовувати у плювальницю, а не ковтати його, це може призвести до інфікування шлунку й кишок. За призначенням лікаря хворому накладають банки і гірчичники. При наявності болю в грудній клітці пацієнтові допомагають вибрати таке положення у ліжку, при якому біль зменшується.

Необхідно пам'ятати, що при появі у хворого раптового гострого колючого болю в грудній клітці, який супроводжується сильною задишкою, ціанозом, холодним потом, зниженням артеріального тиску, треба негайно викликати лікаря.

Хворих лікують антибіотиками та сульфаніламідними препаратами, які можуть спричинити алергічні реакції, тому медична сестра повинна уважно поставитися до скарг пацієнта і своєчасно повідомити про це лікаря. Медикаменти призначають за схемою, тому треба чітко дотримуватись її виконання.

Їжа повинна бути висококалорійною, напіврідкою, багатою на вітаміни, особливо вітамін С.

Можливе швидке і критичне зниження температури, внаслідок чого може розвинутись колапс. Пацієнтові необхідно надати положення лежачи. Тіло хворого потрібно витерти сухим рушником, перемінити натільну та постільну білизну, дати гарячий міцний натуральний чай, до ніг прикласти теплі грілки. Потрібно стежити за загальним станом пацієнта, пульсом та шкірою. Якщо хворий непритомніє, то опускають головний і піднімають ножний кінець ліжка, негайно викликають лікаря.

Треба стежити за фізіологічними відправленнями. У разі потреби проводять клізму, пацієнта підмивають.

Велике значення має лікувальна гімнастика, яку призначає лікар залежно від віку й загального стану хворого.

Особливості догляду за хворими на плеврит

Плеврит — запалення плеври. Розрізняють сухий і ексудативний плеврит. Характерною ознакою сухого плевриту є біль у грудній клітці, який посилюється при кашлі та диханні. Температура тіла іноді підвищується до 37,2—37,8 °С. На початку захворювання хворий повинен перебувати у ліжку, лежати на хворому боці. При сильному болю іммобілізують грудну клітку. Призначають відволікаючі засоби (грудну клітку з хворого боку змазують 5 % спиртовим розчином йоду, накладають банки, гірчичники).

Перебіг ексудативного плевриту тяжчий. Спостерігається накопичення рідини в плевральній порожнині, тому хворих турбує задишка, гарячка з високою добовою температурою, озноб. Хворим надають зручного положення в ліжку з піднятим головним кінцем. При ознобі їх добре вкривають, кладуть грілку до ніг, а після сильного потовиділення витирають насухо, перемінюють натільну та постільну білизну. У разі потреби застосовують оксигенотерапію.

Годувати такого пацієнта треба часто, невеликими порціями. їжа має бути висококалорійною, легкозасвоюваною, вітамінізованою. Стежать за випорожненнями, оскільки їхня затримка веде до погіршання стану хворого. При накопиченні великої кількості рідини у плевральній порожнині лікар проводить плевральну пункцію, у разі потреби налагоджують систему для відсмоктування плеврального випоту.

Особливості догляду за хворими з абсцесом легені

Абсцес легені — це гнійне розплавлення легеневої тканини на обмеженій ділянці, оточеній запальним валиком.

Основні симптоми: кашель з виділенням великої кількості мокротиння, гарячка зі значними коливаннями температури тіла (увечері підвищується до 39—40 °С, а вранці знижується до 35—36 °С), яке супроводжується сильним потовиділенням і слабкістю.

Хворі з абсцесом легені — це найтяжчі хворі пульмонологічних відділень, тому за ними необхідно здійснювати ретельний догляд. Таких хворих ізолюють, тому що їхнє мокротиння і дихання мають гнильний характер, а це негативно впливає на інших. Хворі повинні часто і ретельно полоскати рот блідо-рожевим розчином калію перманганату. Вологе прибирання, провітрювання палат здійснюють декілька разів на день. Мокротиння пацієнт протягом доби збирає в одну посудину і медична сестра доповідає про кількість виділеного мокротиння лікареві. Зміна кольору мокротиння, поява в ньому прожилків крові не повинні бути непоміченими медичною сестрою. Для поліпшення відкашлювання мокротиння хворому допомагають знайти найбільш зручне положення. Для зменшення запаху мокротиння в плювальницю наливають розчин калію перманганату.

Потрібно ретельно доглядати за шкірою, здійснювати заходи профілактики пролежнів, стежити за фізіологічними відправленнями.

Хворі потребують повноцінного харчування з великою кількістю аскорбінової кислоти.

Необхідно стежити за своєчасним введенням ліків.

Абсцес легені може ускладнитися легеневою кровотечею, у такому разі терміново викликають лікаря.

Якщо абсцес прориває у бронх, у хворого раптово з'являється біль у грудній клітці, посилюється кашель з виділенням мокротиння повним ротом. Треба допомогти пацієнтові здійснити туалет ротової порожнини, заспокоїти його, викликати лікаря.

Постуральний дренаж бронхів

У комплексі лікувальних закладів, що їх здійснює медична сестра, найважливішим і найдоступнішим є постуральний дренаж бронхів. Процедуру виконують декілька разів на день, обов'язково натще. Медична сестра допомагає хворому набути такого положення тіла, яке спричинило б кашель і ефективне виділення гнійного мокротиння.

Хворий із положення на спині без подушки поступово здійснює оберт тілом на 360⁰. Після кожного повороту він робить глибокий вдих. Таке обертання повторюють 3—5 разів. Хворий повинен добре відкашлятись, потім знову змінити положення тулуба, значно нахилившись вправо або вліво.

Можна також вибрати інше положення для відходження мокротиння: спочатку хворий стоїть, а потім перегинається через спинку стільця, упираючись руками в сидіння; лежачи в ліжку на правому, а потім на лівому боці з опущеною вниз головою ("пошуки черевика під ліжком"); поза "бедуїна, який молиться".

Таким чином, постуральний дренаж спричинює кашель і сприяє ефективному виділенню мокротиння.

 

ПАТАЛОГІЧНІ ТИПИ ДИХАННЯ (КУССМАУЛЯ, ЧЕЙНА-СТОКСА, БІОТА).

8. Патологічні типи дихання: Куссмауля, Чейна — Стокса, Біота. Використовуючи графічне зображення різних типів патоло­ гічного дихання, охарактеризуйте їх.

Нормальне дихання

Дихання Чейна-Стокса

Дихання Біота

Дихання Куссмауля

Мал. 8. Типи дихання

Дихання Біота характеризується рівномірним за глибиною диханням з періодичним виникненням тривалих пауз (від кількох секунд до півхвилини). Такий тип дихання часто спостерігається в агональному стані. Воно є показником погіршення стану тяжкохворого. Таким чином, визначення характеру задишки допомагає поставити правильний діагноз.

У разі появи у хворого патологічного дихання необхідно негайно повідомити про це лікареві.

 

ТЕХНІКА ВИЗНАЧЕННЯ ЖЕЛ.

 

ПУЛЬС

 

Визначення пульсу на

скроневій та сонній артеріях.

Визначення пульсу

на обох руках.

Пульс — це поштовхоподібні коливання стінок артерій внаслідок руху крові і зміни тиску в судинах при кожному скороченні серця. Характер пульсу залежить від діяльності серця і стану артерій. Він змінюється також при психічному збудженні, фізичній роботі, коливаннях навколишньої температури, при дії введених в організм речовин (лікарські препарати, алкоголь та ін.).

Найпростішим методом дослідження пульсу є його пальпація, яку проводять там, де артерії розміщені поверхнево. Найчастіше пульс визначають на променевій артерії (на долонній поверхні передпліччя хворого біля основи великого пальця). Визначення пульсу проводять одночасно на двох руках. Руки пацієнта повинні знаходитись на рівні серця в положенні, середнім між супінацією і про-нацією. Пульс на правій руці досліджують лівою рукою, на лівій — правою. Захоплюють руку досліджуваного в ділянці променево-зап'ястного суглобу великим пальцем ззовні та знизу, а пучками четвертого, середнього та вказівного пальців — зверху і, відчувши пульсуючу артерію у зазначеному місці, з помірною силою притискають її до внутрішньої поверхні променевої кістки. При однакових властивостях пульсу на обох руках дослідження продовжують на одній руці. Відчувши пульсову хвилю, насамперед звертають увагу на частоту пульсу, його ритм, наповнення і напруження.

Частота пульсу — це кількість пульсових коливань (хвиль) за 1 хв. У здорової людини кількість пульсових хвиль відповідає кількості серцевих скорочень і дорівнює 60—80 за 1 хв. Частоту серцевих скорочень понад 80 за 1 хв називають тахікардією, а частоту серцевих скорочень менше ніж 60 за 1 хв — брадикардією. Щоб визначити частоту пульсу за 1 хв, підрахунок проводять протягом 30 с і одержане число множать на 2. Якщо пульс аритмічний або частота більша чи менша звичайної, то, щоб не помилитися, повторно рахують пульс протягом 1 хв. Частоту, ритм, наповнення і напруження пульсу записують щоденно в історії хвороби, а на температурному листку частоту пульсу позначають червоним кольором з наступним зображенням у вигляді кривої лінії, аналогічно температурі тіла. Необхідно пам'ятати, що на шкалі «П» (пульс) є поділки частоти пульсу від 50 до 160 за 1 хв. При значеннях частоти пульсу від 50 до 100 «ціна» однієї поділки дорівнює 2, а при значеннях частоти пульсу понад 100 за 1 хв «ціна» однієї поділки дорівнює 4.

У фізіологічних умовах частота пульсу залежить від багатьох факторів: віку — найбільша частота пульсу в перші роки життя; фізичної роботи, під час якої пульс прискорюється; фізіологічного стану — під час сну пульс сповільнюється; статі — у жінок пульс на 5—10 частіший, ніж у чоловіків; від психічного стану — при страху, гніву, болю пульс прискорюється. Причиною тривалої тахікардії може бути підвищення температури тіла. Підвищення температури тіла на 1 °С прискорює пульс на 8—10 за 1 хв. Особливо тривожним симптомом є падіння температури з наростаючою тахікардією. Сповільнення пульсу, при якому кількість пульсових хвиль зменшується до 40 за 1 хв та нижче, також повинно насторожити медичного працівника. Брадикардія спостерігається у пацієнтів, які одужують після важких інфекційних захворювань, захворювань мозку, а також при ушкодженні провідникової системи серця.

Наповненням пульсу називають ступінь наповнення кров'ю артерії під час систоли серця. Воно залежить від величини серцевого викиду, тобто від кількості крові, яку викидає серце в судини під час свого скорочення. При доброму наповненні відчуваємо під пальцями високу пульсову хвилю, а при поганому — малі пульсові хвилі. Частий, ледве відчутний пульс називається ниткоподібним.

Напруженням пульсу називають ступінь опору артерії натиску пальця. Його визначає сила, з якою необхідно притиснути стінку артерії, щоб припинити пульсацію. Напруження залежить від тиску крові в артерії, що зумовлено діяльністю серця і тонусом судинної стінки. При захворюваннях, що супроводжуються підвищенням тонусу артерії, наприклад при гіпертонічній хворобі, судину здавити важко. Такий пульс називають напруженим, або твердим. Навпаки, при різкому падінні артеріального тонусу, наприклад, при колапсі, достатньо легко натиснути на артерію, як пульс зникає. Такий пульс називають м'яким.

 

АРТЕРІАЛЬНИЙ ТИСК

 

Артеріальний тиск — це тиск крові на стінки судин. Вимірювання артеріального тиску є важливим діагностичним методом. Цей показник відображає силу скорочення серця, прилив крові в артеріальну систему, опір і еластичність периферичних судин. Вимірювання артеріального тиску служить незамінним діагностичним методом під час обстеження хворих. Керуючись показниками артеріального тиску, можна скласти уявлення про ступінь тяжкості шоку або колапсу, про величину крововтрати. Під контролем артеріального тиску проводиться уведення крові, деяких ліків. Показники артеріального тиску можуть відображати стан і ступінь захворювань різних органів (нирок, ендокринних залоз).Розрізняють максимальний (систолічний) тиск, який виникає в момент систоли серця, коли пульсова хвиля досягає найвищого рівня, мінімальний (діастолічний) тиск, який виникає в кінці діастоли серця під час спадання пульсової хвилі, і пульсовий (різниця між величинами систолічного і діастолічного тиску).

Для вимірювання артеріального тиску користуються різними приладами. Мембранними або електронними сфігмоманометрами, атакож ртутним сфігмоманометром (апарат Ріва-Роччі). Він складається з манометра, манжетки, гумового грушевидного балона і системи гумових трубок, що з'єднують між собою частини приладу. Манометр вмонтований в кришку приладу, він являє собою скляну трубку, нижній кінець якої скляний зі скляним резервуаром для ртуті об'ємом 15—20 мл. До манометра приєднана шкала з міліметровими поділками від 0 до 250 мм рт.ст. Рівень ртуті в скляній трубці встановлюється на 0. Манжетка — це порожнистий гумовий мішок шириною 12—14 см і довжиною 30—50 см. На мішок надягають чохол із щільної тканини, призначений для того, щоб при нагнітанні повітря гумовий мішок не розтягувався, а тільки стискав руку хворого. Грушовидний балон — пристрій для нагнітання повітря, оснащений вентилем для дозованого випускання повітря назовні.

У деяких апаратах ртутний манометр замінений пружинним. Такий апарат називають тонометром. При користуванні ним артеріальний тиск вимірюється силою пружини, яка передається на стрілки, що рухаються по циферблату з міліметровими поділками, «Ціна» однієї поділки — 2 мм рт. ст. (0,26 кПа). Вони зручні при транспортуванні, але пружина швидко розтягується і результати, що їх показує прилад, можуть бути невірними.

Крім апарата для вимірювання артеріального тиску необхідний фонендоскоп, за допомогою якого вислуховують тони над плечовою артерією.

Визначення артеріального тиску грунтується на реєстрації звукових феноменів, які виникають в артеріальній судині при здавленні її манжеткою (метод Короткова). При повному стисканні периферичної артерії манжеткою потік крові в ній повністю припиняється і при вислуховуванні ми не чуємо ніяких тонів. При зниженні тиску в манжетці шляхом відкриття вентиля кров під час систоли починає проходити через стиснену артерію і утворює турбулентні завихрення нижче від місця перетискання, які сприймаються як тони. Момент появи 1-го тону відповідає систолічному артеріальному тиску (максимальному). Тони вислуховуються до того часу, поки тиск у манжетці буде вищим за тиск в артерії. В той момент, коли тиск у манжетці зрівняється з мінімальним тиском в артерії, потік крові стане лінійним і тони вислуховуватись не будуть. Тиск, при якому тони більше не вислуховуються, називають діастолічним артеріальним тиском (мінімальним).

Вимірювати артеріальний тиск необхідно у визначені години (краще ранком).

Для вимірювання артеріального тиску вибирають тихе приміщення. Потрібно стежити за тим, щоб хворий перебував у зручному розслабленому положенні, тому що напруження м'язів кінцівок, черевного преса веде до підвищення артеріального тиску. Не потрібно накладати манжетку зверху одягу, здавлювати плече щільно прилягаючим рукавом верхнього одягу, тому що це може вплинути на точність вимірювання.

Хворий сидить на стільці або лежить на спині. Рука, на яку накладають манжетку, повинна, по можливості, знаходитись на рівні серця в зручному розслабленому положенні. При вимірюванні тиску в сидячому положенні хворий кладе на стіл оголену і розігнуту в ліктьовому суглобі руку долонею догори. Для кращого розгинання руки під передпліччя підкладають валик або хворий підкладає під лікоть стиснену в кулак кисть другої руки. При вимірюванні артеріального тиску в лежачому положенні біля ліжка ставлять табуретку, на яку кладуть руку хворого. На нижню третину плеча хворого (на 3—5 см вище ліктьового згину) накладають манжетку так, щоб між нею і шкірою вільно проходив один палець. Одяг не повинен стискати руку вище манжетки. Манометр з'єднують з манжеткою. Рівень ртуті в капілярі має знаходитися на нульовій поділці. На ліктьовий згин без особливого натиску прикладають фонендоскоп у проекції плечової артерії. Вентиль гумового балону закривають і починають нагнітати повітря в манжетку. При цьому вона розправляється і поступово стискає плече і плечову артерію. Під тиском повітря ртуть у скляному капілярі піднімається відповідно до тиску повітря в манжетці. Нагнітаючи повітря в манжетку, фіксують момент, коли зникають звуки пульсових хвиль, і підвищують тиск ще приблизно на 4 кПа (30 мм рт. ст.). Потім починають поступово знижувати тиск у манжетці шляхом дозованого відкриття вентиля. При цьому паралельно знижується і рівень ртутного стовпчика. Поява перших пульсових хвиль відповідає величині максимального (систолічного) тиску в артерії. При подальшому зниженні тиску в манжетці тони при вислуховуванні слабкішають та зникають. Момент їхнього зниження відповідає мінімальному (діастолічному) тиску.

Якщо пацієнту вимірюють артеріальний тиск уперше і він виявився підвищеним, то вимірювання повторюють ще 2 рази з проміжками часу у 2—3 хв. Із трьох вимірювань ураховують найменші цифри. Записують результати вимірювань артеріального тиску цифровим методом (наприклад, 125/80 мм рт. ст.) або графічним у вигляді стовпчика на температурному листку. Необхідно бути особливо уважним під час вимірювання артеріального тиску хворим, в яких спостерігають брадикардію або аритмію. У разі ожиріння, коли для плеча не вистачає манжетки, можна накласти її на передпліччя і визначити артеріальний тиск, вислуховуючи тони на променевій артерії.

При зниженому артеріальному тиску у хворого краще користуватись іншим способом — поступово нагнітати повітря в манжетку. Поява перших тонів свідчить про діастолічний тиск. При підвищенні тиску в манжетці в момент зникнення тонів цифри на манометрі відповідають величині систолічному тиску.

Артеріальний тиск можна визначити також осциляторним методом, користуючись тонометром без фонендоскопа. Для цього повітря нагнітають в манжетку до повного стискання плечової артерії (пульс не пальпується). Потім, відкривши вентиль, поступово починають випускати повітря. Перші порції крові, потрапляючи в артерію, дають осциляції — коливання стрілки пружинного манометра. Момент появи перших осциляцій показує величину систолічного тиску. Коливання стрілки спочатку наростають, а потім слабшають і зникають, що відповідає мінімальному тиску. Осциляторний метод визначення артеріального тиску не дає максимально точних результатів.

При вимірюванні артеріального тиску електронним сфігмоманометром спочатку з тильного боку апарата необхідно поставити в гніздо елементи живлення і увімкнути апарат. На оголену руку пацієнта накладають манжетку так, щоб датчик розмістився на 1 см медіальніше від ямки ліктьового згину на променевій артерії. З'єднують манжетку з блоком живлення, нагнітають повітря до тих пір, поки не зникнуть звуковий і світловий сигнали. Поступово випускають повітря із манжетки. Після зникнення звукового і світлового сигналів на табло автоматично показуються цифри артеріального тиску, а також частоти пульсу. По закінченню необхідно відключити елементи живлення. Цей метод дозволяє вимірювати артеріальний тиск самим пацієнтом, не потребує вислуховування фонендоскопом.

Величину артеріального тиску вимірюють з точністю 0,66 кПа (5 мм рт. ст.). У нормі максимальний тиск коливається від 13,3 до 19,3 кПа (від 100 до 140 мм рт.ст.), мінімальний — від 6,9 до 12 кПа (від 60 до 90 мм рт. ст.). Підвищення артеріального тиску понад норму називають артеріальною гіпертензією, а зниження — артеріальною гіпотензією.

Результати вимірювання артеріального тиску щоденно записують в історію хвороби у вигляді дробу: в чисельнику — систолічний тиск, у знаменнику — діастолічний, наприклад, AT — 120/70 мм рт. ст., а також реєструють у температурному листку (шкала «AT») у вигляді стовпчиків. Систолічний тиск зображують червоним стовпчиком, а діастолічний — синім. Слід пам'ятати, що «ціна» однієї поділки на шкалі «AT» дорівнює 0,66 кПа (5 мм рт. ст.).

Залежно від різних фізіологічних процесів (втома, збудження, прийом їжі тощо) рівень артеріального тиску може змінюватися. Добові його коливання знаходяться в межах 1,3—2,7 кПа (10—20 мм рт. ст.). Вранці тиск дещо нижчий, ніж увечері. З віком артеріальний тиск трохи підвищується.

 

ВИДИ ТОНОМЕТРІВ.

 

Прилади для вимірювання артеріального тиску:

тонометр (а), ртутний сфігмоманометр (апарат Ріва-Роччі) – (б), фонендоскоп (в).

План сестринського догляду у разі порушення потреби пацієнта в нормальному диханні

 

Проблеми	Мета	Сестринські втручання
Кашель з погано відокремлюваним мокротинням, гіпоксія, неефективний дихальний процес	Виділення секрету в достатній кількості. Відсутність ознак гіпоксії	1.Пропонувати пацієнтові лежати на здоровому боці (дренажне положення для кращого відходження мокротиння — 2—3 рази на день по 20 — 30 хв).
2. Пальпувати живіт для виявлення ознак метеоризму.
3. Забезпечити регулярне випорожнення кишок та сечового міхура пацієнта.
4. Пропонувати перевертатися на інший бік і глибоко дихати щогодини.
5. Пропонувати більше споживати рідини (для розрідження мокротиння).
6. Застосовувати постуральний дренаж із вібраційним масажем.
7. Проводити термометрію 2 рази на день.
8. Провітрювати палату (режим залежить від пори року).
9. Спостерігати за кольором шкіри, губ, нігтів.
10. Проводити дихальну гімнастику (погодити з лікарем)
Сухий кашель	Відсутність кашлю в пацієнта	1. Забезпечити пацієнтові фізичний і психічний спокій.
2. Запропонувати пацієнтові теплі напої (молоко навпіл із мінеральною водою).
3. Поставити на грудну клітку гірчичники або банки, тепло закутувати пацієнта, прикласти грілку до ніг або зробити гарячі ножні ванни.
4. За призначенням лікаря — інгаляції лікарських речовин
Кровохаркання	Зупинка кровотечі в пацієнта	1. Заспокоїти пацієнта.
2. Забезпечити пацієнтові повний фізичний і психічний спокій.
3. Попросити пацієнта не розмовляти і не палити.
4.У ліжку надати пацієнтові положення сидячи або напівсидячи (високе положення Фаулера).
5. Подати пацієнтові лоток для відкашлювання мокротиння.
6. На грудну клітку покласти міхур із льодом.
7. Терміново викликати лікаря.
8. Напої і їжа мають бути холодними, їжа має легко засвоюватися, бути напіврідкою, вітамінізованою.
9. Забезпечити суворий постільний режим.
10. Спостерігати за станом шкіри, пульсом, артеріальним тиском
Напад задишки експіраторного характеру	Запобігання нападам ядухи в пацієнта	1. Заспокоїти пацієнта.
2. Терміново викликати лікаря.
3. Звільнити груди пацієнта від одягу.
4. Надати положення напівсидячи, використовуючи можливості функціонального ліжка.
5. Забезпечити максимальне надходження свіжого повітря або почати оксигенотерапію.
6. Зробити пацієнтові гарячу ножну ванну.
7. За призначенням лікаря для зняття нападу ядухи використати аерозольний інгалятор

План сестринського догляду у разі порушення серцево судинної діяльності у пацієнта.

 

Проблема	Мета	Сестринські втручання
Біль у ділянці серця	Відсутність болю у ділянці серця у пацієнта	1. Викликати лікаря.
2. Заспокоїти пацієнта.
3. Покласти пацієнта, забезпечивши йому максимальний фізичний і психічний спокій.
4. Дати пацієнтові нітрогліцерин (1 таблетку під язик або 1 — 2 краплі 1% розчину нітрогліцерину на цукрі або на таблетці валідолу) і 30 — 40 крапель корвалолу або валокордину.
5. Поставити гірчичники на ділянку серця та грудину або тепло у вигляді грілки до лівої лопатки та руки.
Непритомність	Нормалізація загального стану пацієнта	1. Покласти пацієнта горизонтально (без подушки) або підняти ножний кінець ліжка.
2. Забезпечити надходження свіжого повітря.
3. Розстібнути тісний одяг пацієнта
4. Обприскати обличчя і груди пацієнта водою.
5. Піднести до носа пацієнта вату, змочену нашатирним спиртом, потерти нею скроні.
6. Розтерти скроні й груди пацієнта руками.
7. Поплескати пацієнта по обличчю долонями або змоченим у холодній воді рушником.
8. Покласти грілки до кінцівок і вкрити пацієнта ковдрою.
9. Підготувати необхідні лікарські засоби
Колапс	Нормалізація загального стану пацієнта, поліпшення його самопочуття	1. Негайно викликати лікаря.
2. Забезпечити пацієнтові горизонтальне положення, голова має бути дещо нижче тулуба (для поліпшення притоку артеріальної крові до головного мозку).
3. Укрити пацієнта ковдрою, до ніг покласти грілки.
4. Забезпечити доступ свіжого повітря або інгаляцію кисню.
5. Напоїти пацієнта міцним чаєм

 

ТЕРМІНИ Й ПОНЯТТЯ.

Термін / поняття	Визначення
Артеріальний тиск (AT)	Тиск, який утворюється в артеріальній системі організму під час серцевих скорочень
Апное	Зупинка дихання
Артеріальна гіпертензія (гіпертонія)	Підвищення артеріального тиску
Аритмія	Неправильне чергування серцевих скорочень
Гіперемія	Почервоніння шкіри
Гіпоксія	Кисневе голодування, тобто знижений вміст кисню в тканинах, який спостерігається під час захворювань органів дихальної, серцево-судинної систем, внаслідок отруєнь деякими речовинами тощо
Систолічний тиск	Тиск крові на стінки судин під час скорочення шлуночків
Брадикардія	Частота серцевих скорочень менша за 60 за 1 хв
Дихання Біота	На тлі рівномірного за глибиною дихання з'являються тривалі (до 1 хв) паузи
Дихання Куссмауля	Рівномірні рідкі дихальні цикли: глибокий шумний вдих і посилений видих
Дихання Чейна-Стокса	Поступово наростає, а потім зменшується глибина дихання, після чого настає пауза тривалістю від декількох секунд до 1 хв, підчас якої дихання відсутнє
Лихоманка	Підвищення температури тіла
Колапс	Раптова судинна недостатність, що супроводжується падінням артеріального і венозного тиску, гіпоксією
Непритомність	Короткочасна втрата свідомості, обумовлена гострою недостатністю кровонаповнення судин головного мозку
Задишка	Утруднення дихання, яке характеризується розладом частоти, ритму і глибини дихання:
інспіратор на	— утруднення вдиху;
експіраторна	— утруднення видиху
Оксигенотерапія	Лікування киснем
Набряки	Затримка рідини в організмі
Пульс (Ps)	Коливання стінок кровоносних судин
Діастолічний тиск	Тиск крові на стінки артерій під час розслаблення серцевого м'яза
Тахікардія	Частота серцевих скорочень понад 80 — 100 за 1 хв
Ціаноз	Синюшне забарвлення шкіри

 

6. Основні симптоми, що характерні для захворювань органів дихання. Вікові особливості порушень процесу дихання. Охарактеризуйте і дайте визначення основним симптомам, що характерні для захворювань органів дихання.

7. Підрахунок дихальних рухів:

 

— відповідно до алгоритму дій відпрацюйте техніку під­ рахунку дихальних рухів;

— зробіть цифровий і графічний записи;

— визначіть життєву ємкість легень за допомогою спіромет­ ра відповідно до алгоритму дій.

9. Надання долікарської допомоги пацієнтам у разі кашлю, задишки, кровохаркання.

Відповідно до алгоритму дій проаналізуйте етапи надання першої допомоги.

 

10. Застосування плювальниць.

Відповідно до алгоритму дій відпрацювати техніку викорис­тання плювальниць.

11. Оксигенотерапія, застосування кисневої подушки.

Завдання:

— вивчіть техніку безпеки під час роботи з киснем;

— відповідно до алгоритму дій відпрацюйте техніку подаван­ ня кисню через носові катетери на фантомі;

— обговоріть способи подавання кисню, перепишіть табл. 10 у щоденник практичних занять.

Оксигенотерапія — це використання кисню з лікувальною метою. Особливості подавання кисню:

— кисень подають зволоженим;

— швидкість і час подавання кисню визначає лікар;

— тиск кисню становить 2 — 3 атм;

— концентрація кисню складає до 70% суміші.

12. Пульс, його характеристики (ритм, частота, наповнення, напру женняу.

— відповідно до алгоритму дій відпрацюйте техніку визна­ чення пульсу один на одному;

— дайте визначення поняттям "брадикардія", "тахікардія", "аритмія".

13. Поняття про артеріальний тиск (систолічний, діастолічний, пульсовий); вікові особливості артеріального тиску:

— відпрацюйте техніку вимірювання артеріального тиску відповідно до алгоритму дій;

— зробіть цифровий і графічний записи;

— розгляньте симптоми підвищення і зниження артері­ ального тиску.

Тема

Засоби впливу на кровообіг

Тема Пульс. Артеріальний тиск

Дослідження пульсу

Характеристика основних параметрів пульсу. Пульс — це періо­дичні коливання стінок артерій унаслідок руху крові та зміни тиску в судинах при кожному скороченні серця. За характером пульсу можна визначити стан серцево-судинної системи і загальний стан пацієнта.

Частота пульсу у здорової людини становить 60—80 за 1 хв і від­повідає кількості серцевих скорочень. Частоту серцевих скорочень понад 80 за 1 хв називають тахікардією, а частоту серцевих скоро­чень менше ніж 60 за 1 хв — брадикардією. У фізіологічних умовах частота пульсу залежить від багатьох чинників: віку (найбільша час­тота пульсу в перші роки життя); фізичного навантаження, під час якого пульс прискорюється; фізіологічного стану (під час сну пульс сповільнюється); статі (у жінок пульс на 5—10 ударів частіший, ніж у чоловіків); психічного стану (від страху, гніву, болю пульс приско­рюється). Підвищення температури тіла на 1 °С прискорює пульс на 8—10 за 1 хв. Особливо тривожним симптомом є зниження темпера­тури тіла з тахікардією, що наростає.

Наповнення пульсу визначають за кількістю крові, яка утворює пульсову хвилю і залежить від систолічного об'єму серця. При за­довільному наповненні відчуваються під пальцями високі пульсові хвилі, при поганому — малі пульсові хвилі. Частий, ледве відчутний пульс називають ниткоподібним.

Напруженням пульсу називають ступінь опору артерій натиску пальця. Його визначають силою, з якою необхідно притиснути стін­ку артерії, щоб припинити пульсацію. Напруження залежить від тиску крові в артерії, зумовленого діяльністю серця і тонусом судин­ної стінки. Так, у разі гіпертонічної хвороби судину стиснути важко. Такий пульс називають напруженим, або твердим. Навпаки, при різкому зниженні артеріального тиску, наприклад при колапсі, навіть легке натискання на артерії призводить до того, що пульс зникає. Такий пульс називають м 'яким.

У здорової людини серце скорочується ритмічно, з однаковими інтервалами між пульсовими хвилями.

При захворюванні серцево-судинної системи часто виникають

аритмії.

Найважливішими для оцінювання стану здоров'я людини є такі

види аритмії:

1) екстрасистолічна — між двома черговими скороченнями сер­ ця виникає додаткова систола (екстрасистола). Пауза, що настає за екстрасистолою, називається компенсаторною паузою і є значно довшою від звичайної. Екстрасистоли можуть бути поодинокими і груповими. При деяких захворюваннях виникають напади екстра­ систолічної тахікардії, які можуть тривати від декількох секунд до

кількох діб;

2) миготлива аритмія відзначається відсутністю закономірності ритму і наповнення пульсу. Вона характерна для тяжкого ураження

міокарда.