Техніка Визначення пульсу, реєстрація в температурному листку.

Крім променевої артерії, пульс можна промацати на скроневій, сонній, стегновій, підколінній та інших артеріях.

Судини, які найчастіше використовують для пальпації пульсу

Найчастіше пульс визначають на променевій артерії (на долонній поверхні передпліччя хворого біля основи великого пальця).

Визначають пульс на сонній артерії, яка розташована на шиї — по передньому краю груднинно-ключично-соскоподібного м'яза, приблизно на його середині.

На скроневій артерії пульс досліджують на рівні брів, відступивши від зовнішнього кута ока на 1 — 1,5 пальця в бік вуха.

Пульсацію стегнової артерії визначають нижче від пахвинної складки, приблизно на її середині.

Пульс на ліктьовій артерії визначають на 1 см медіальніше від ямки ліктьового згину.

Послідовність дій під час дослідження пульсу

1. Розмістіть руки хворого на рівні серця в середньому положенні між супінацією та пронацією.

2. Визначайте пульс одночасно на обох руках.

3. Пульс на правій руці хворого досліджуйте лівою рукою, на лівій — правою.

4. Візьміть руку досліджуваного в ділянці променево-зап'ясткового суглоба великим пальцем ззовні та знизу, а пучками II, III пальців — зверху і, відчувши пульсуючу артерію в зазначеному місці, з помірною силою притисніть її до внутрішньої поверхні променевої кістки.

5. У разі однакових властивостей пульсу на обох руках дослідження продовжуйте на одній руці.

6. Відчувши пульсову хвилю, насамперед зверніть увагу на частоту пульсу, його ритм, наповнення та напруження.

7. Для визначення частоти пульсу за 1 хв підрахунок проводьте протягом 30 с і одержане число помножте на два. Якщо пульс аритмічний або частота його більша чи менша від звичайної, то, щоб не помилитися, повторно підрахуйте пульс протягом 1 хв.

8. При доброму наповненні пульсу ви відчуєте під пальцями високі пульсові хвилі, при поганому — малі пульсові хвилі.

Визначте, який пульс у хворого,— ниткоподібний, напружений (твердий) чи м'який. Можливо, у нього аритмія (екстрасистоли).

9. Якщо малі й великі пульсові хвилі виникають хаотично та відсутня закономірність ритму, то це вид миготливої аритмії. Підрахуйте пульс на променевій артерії й одночасно кількість серцевих скорочень, скориставшись допомогою колеги. Різниця цих показників і є дефіцитом пульсу.

 

ПОРУШЕННЯ ПУЛЬСУ: БРАДИКАРДІЯ, ТАХІКАРДІЯ, АРИТМІЯ.

У здорової людини серце скорочується ритмічно, з однаковими інтервалами між пульсовими хвилями. При захворюваннях серцево-судинної системи часто виникають порушення ритму серцевих скорочень, які називають аритміями. У здорових людей може спостерігатися так звана дихальна аритмія — збільшення частоти пульсу під час вдиху й сповільнення під час видиху, яка зникає при затримці дихання. Аритмії зустрічаються переважно при захворюваннях серцевого м'яза або провідникової системи серця, рідше — внаслідок розладу діяльності блукаючого або симпатичного нервів.

Найбільш важливими для оцінки стану здоров'я людини є такі види аритмій:

1. Екстрасистолічна — між двома черговими скороченнями серця виникає додаткова систола (екстрасистола). Пауза, що виникає за екстрасистолою, називається компенсаторною паузою і є значно довшою від звичайної. Екстрасистоли можуть бути поодинокими і груповими. При деяких захворюваннях виникають приступи екстрасистолічної тахікардії, які можуть тривати від декількох секунд до кількох днів. Такі напади називають пароксизмальною тахікардією.

2. Миготлива аритмія характеризується відсутністю якоїсь закономірності ритму і наповнення пульсу. В цих випадках малі й великі пульсові хвилі виникають хаотично. Миготлива аритмія є наслідком важкого пошкодження міокарда (вада серця, атеросклероз, базедова хвороба). Дуже часто при миготливій аритмії розвивається так званий дефіцит пульсу, при якому не всі серцеві скорочення виштовхують в артерії достатню кількість крові. Деякі скорочення серця є настільки слабкими, що пульсова хвиля не досягає периферичних артерій і не визначається при пальпації. Тому при миготливій аритмії недостатньо порахувати пульс на променевій артерії, а обов'язково треба порахувати кількість серцевих скорочень. Для цього двоє медпрацівників одночасно визначають частоту пульсу на променевій артерії та частоту серцевих скорочень. Різниця цих двох показників і визначає дефіцит пульсу.

3. Ознакою важкого ушкодження серцево-судинної системи є так званий переміжний пульс, при якому чергуються слабкі та сильні пульсові хвилі.

 

ПОКАЗНИКИ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ (СИСТОЛІЧНОГО, ДІАСТОЛІЧНОГО, ПУЛЬСОВОГО).

АРТЕРІАЛЬНИЙ ТИСК

 

Артеріальний тиск — це тиск крові на стінки судин. Вимірювання артеріального тиску є важливим діагностичним методом. Цей показник відображає силу скорочення серця, прилив крові в артеріальну систему, опір і еластичність периферичних судин. Вимірювання артеріального тиску служить незамінним діагностичним методом під час обстеження хворих. Керуючись показниками артеріального тиску, можна скласти уявлення про ступінь тяжкості шоку або колапсу, про величину крововтрати. Під контролем артеріального тиску проводиться уведення крові, деяких ліків. Показники артеріального тиску можуть відображати стан і ступінь захворювань різних органів (нирок, ендокринних залоз).Розрізняють максимальний (систолічний) тиск, який виникає в момент систоли серця, коли пульсова хвиля досягає найвищого рівня, мінімальний (діастолічний) тиск, який виникає в кінці діастоли серця під час спадання пульсової хвилі, і пульсовий (різниця між величинами систолічного і діастолічного тиску).

Для вимірювання артеріального тиску користуються різними приладами. Мембранними або електронними сфігмоманометрами, атакож ртутним сфігмоманометром (апарат Ріва-Роччі). Він складається з манометра, манжетки, гумового грушевидного балона і системи гумових трубок, що з'єднують між собою частини приладу. Манометр вмонтований в кришку приладу, він являє собою скляну трубку, нижній кінець якої скляний зі скляним резервуаром для ртуті об'ємом 15—20 мл. До манометра приєднана шкала з міліметровими поділками від 0 до 250 мм рт.ст. Рівень ртуті в скляній трубці встановлюється на 0. Манжетка — це порожнистий гумовий мішок шириною 12—14 см і довжиною 30—50 см. На мішок надягають чохол із щільної тканини, призначений для того, щоб при нагнітанні повітря гумовий мішок не розтягувався, а тільки стискав руку хворого. Грушовидний балон — пристрій для нагнітання повітря, оснащений вентилем для дозованого випускання повітря назовні.

У деяких апаратах ртутний манометр замінений пружинним. Такий апарат називають тонометром. При користуванні ним артеріальний тиск вимірюється силою пружини, яка передається на стрілки, що рухаються по циферблату з міліметровими поділками, «Ціна» однієї поділки — 2 мм рт. ст. (0,26 кПа). Вони зручні при транспортуванні, але пружина швидко розтягується і результати, що їх показує прилад, можуть бути невірними.

Крім апарата для вимірювання артеріального тиску необхідний фонендоскоп, за допомогою якого вислуховують тони над плечовою артерією.

Визначення артеріального тиску грунтується на реєстрації звукових феноменів, які виникають в артеріальній судині при здавленні її манжеткою (метод Короткова). При повному стисканні периферичної артерії манжеткою потік крові в ній повністю припиняється і при вислуховуванні ми не чуємо ніяких тонів. При зниженні тиску в манжетці шляхом відкриття вентиля кров під час систоли починає проходити через стиснену артерію і утворює турбулентні завихрення нижче від місця перетискання, які сприймаються як тони. Момент появи 1-го тону відповідає систолічному артеріальному тиску (максимальному). Тони вислуховуються до того часу, поки тиск у манжетці буде вищим за тиск в артерії. В той момент, коли тиск у манжетці зрівняється з мінімальним тиском в артерії, потік крові стане лінійним і тони вислуховуватись не будуть. Тиск, при якому тони більше не вислуховуються, називають діастолічним артеріальним тиском (мінімальним).

Вимірювати артеріальний тиск необхідно у визначені години (краще ранком).

Для вимірювання артеріального тиску вибирають тихе приміщення. Потрібно стежити за тим, щоб хворий перебував у зручному розслабленому положенні, тому що напруження м'язів кінцівок, черевного преса веде до підвищення артеріального тиску. Не потрібно накладати манжетку зверху одягу, здавлювати плече щільно прилягаючим рукавом верхнього одягу, тому що це може вплинути на точність вимірювання.

Хворий сидить на стільці або лежить на спині. Рука, на яку накладають манжетку, повинна, по можливості, знаходитись на рівні серця в зручному розслабленому положенні. При вимірюванні тиску в сидячому положенні хворий кладе на стіл оголену і розігнуту в ліктьовому суглобі руку долонею догори. Для кращого розгинання руки під передпліччя підкладають валик або хворий підкладає під лікоть стиснену в кулак кисть другої руки. При вимірюванні артеріального тиску в лежачому положенні біля ліжка ставлять табуретку, на яку кладуть руку хворого. На нижню третину плеча хворого (на 3—5 см вище ліктьового згину) накладають манжетку так, щоб між нею і шкірою вільно проходив один палець. Одяг не повинен стискати руку вище манжетки. Манометр з'єднують з манжеткою. Рівень ртуті в капілярі має знаходитися на нульовій поділці. На ліктьовий згин без особливого натиску прикладають фонендоскоп у проекції плечової артерії. Вентиль гумового балону закривають і починають нагнітати повітря в манжетку. При цьому вона розправляється і поступово стискає плече і плечову артерію. Під тиском повітря ртуть у скляному капілярі піднімається відповідно до тиску повітря в манжетці. Нагнітаючи повітря в манжетку, фіксують момент, коли зникають звуки пульсових хвиль, і підвищують тиск ще приблизно на 4 кПа (30 мм рт. ст.). Потім починають поступово знижувати тиск у манжетці шляхом дозованого відкриття вентиля. При цьому паралельно знижується і рівень ртутного стовпчика. Поява перших пульсових хвиль відповідає величині максимального (систолічного) тиску в артерії. При подальшому зниженні тиску в манжетці тони при вислуховуванні слабкішають та зникають. Момент їхнього зниження відповідає мінімальному (діастолічному) тиску.

Якщо пацієнту вимірюють артеріальний тиск уперше і він виявився підвищеним, то вимірювання повторюють ще 2 рази з проміжками часу у 2—3 хв. Із трьох вимірювань ураховують найменші цифри. Записують результати вимірювань артеріального тиску цифровим методом (наприклад, 125/80 мм рт. ст.) або графічним у вигляді стовпчика на температурному листку. Необхідно бути особливо уважним під час вимірювання артеріального тиску хворим, в яких спостерігають брадикардію або аритмію. У разі ожиріння, коли для плеча не вистачає манжетки, можна накласти її на передпліччя і визначити артеріальний тиск, вислуховуючи тони на променевій артерії.

При зниженому артеріальному тиску у хворого краще користуватись іншим способом — поступово нагнітати повітря в манжетку. Поява перших тонів свідчить про діастолічний тиск. При підвищенні тиску в манжетці в момент зникнення тонів цифри на манометрі відповідають величині систолічному тиску.

Артеріальний тиск можна визначити також осциляторним методом, користуючись тонометром без фонендоскопа. Для цього повітря нагнітають в манжетку до повного стискання плечової артерії (пульс не пальпується). Потім, відкривши вентиль, поступово починають випускати повітря. Перші порції крові, потрапляючи в артерію, дають осциляції — коливання стрілки пружинного манометра. Момент появи перших осциляцій показує величину систолічного тиску. Коливання стрілки спочатку наростають, а потім слабшають і зникають, що відповідає мінімальному тиску. Осциляторний метод визначення артеріального тиску не дає максимально точних результатів.

При вимірюванні артеріального тиску електронним сфігмоманометром спочатку з тильного боку апарата необхідно поставити в гніздо елементи живлення і увімкнути апарат. На оголену руку пацієнта накладають манжетку так, щоб датчик розмістився на 1 см медіальніше від ямки ліктьового згину на променевій артерії. З'єднують манжетку з блоком живлення, нагнітають повітря до тих пір, поки не зникнуть звуковий і світловий сигнали. Поступово випускають повітря із манжетки. Після зникнення звукового і світлового сигналів на табло автоматично показуються цифри артеріального тиску, а також частоти пульсу. По закінченню необхідно відключити елементи живлення. Цей метод дозволяє вимірювати артеріальний тиск самим пацієнтом, не потребує вислуховування фонендоскопом.

Величину артеріального тиску вимірюють з точністю 0,66 кПа (5 мм рт. ст.). У нормі максимальний тиск коливається від 13,3 до 19,3 кПа (від 100 до 140 мм рт.ст.), мінімальний — від 6,9 до 12 кПа (від 60 до 90 мм рт. ст.). Підвищення артеріального тиску понад норму називають артеріальною гіпертензією, а зниження — артеріальною гіпотензією.

Результати вимірювання артеріального тиску щоденно записують в історію хвороби у вигляді дробу: в чисельнику — систолічний тиск, у знаменнику — діастолічний, наприклад, AT — 120/70 мм рт. ст., а також реєструють у температурному листку (шкала «AT») у вигляді стовпчиків. Систолічний тиск зображують червоним стовпчиком, а діастолічний — синім. Слід пам'ятати, що «ціна» однієї поділки на шкалі «AT» дорівнює 0,66 кПа (5 мм рт. ст.).

Залежно від різних фізіологічних процесів (втома, збудження, прийом їжі тощо) рівень артеріального тиску може змінюватися. Добові його коливання знаходяться в межах 1,3—2,7 кПа (10—20 мм рт. ст.). Вранці тиск дещо нижчий, ніж увечері. З віком артеріальний тиск трохи підвищується.