Оформлення результатів наукових досліджень

Мета роботи: дослідити методи пошуку та накопичення інформації, оформити результати обробки наукової інформації у виді списку літературних джерел.

Прилади і матеріали: персональний комп’ютер типу ІВМ PС, екземпляри наукових книг та журналів.

КОРОТКІ ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

Завершальний етап наукового дослідження - логічне і послідовне викладення його результатів. Науковий результат - це нове знання, набуте в процесі фундаментального чи прикладного наукового дослідження. Аби ввести нові знання в науковий обіг, їх треба зробити надбанням фахівців відповідної галузі науки, оприлюднити. Для цього результати дослідження за певними правилами оформляються у вигляді наукових документів, основними формами яких є: курсова чи дипломна (кваліфікаційна, магістерська) робота, дисертація, монографія, стаття, наукова доповідь. Результати наукових досліджень узагальнюються також у підручниках і навчальних посібниках, у звітах про науково-дослідну роботу, у методичних і практичних матеріалах.

До наукових результатів пред'являються вимоги, пов'язані з такими категоріями, як: актуальність, наукова новизна, вірогідність, теоретична і практична значущість.

Актуальність наукового результату означає важливість його для науки і практики, наукова новизна характеризує особистий внесок автора у розв'язок досліджуваної проблеми. Виділяють три ступеня наукової новизни результатів дослідження:

1) принципово нові в даній галузі знання {вперше здійснено..., розроблено..., визначено..., формалізовано...);

2) науковий результат розширює або доповнює відомі теоретичні чи практичні положення, вносить у них нові елементи (удосконалено...);

3) науковий результат конкретизує, уточнює відомі положення, поширює відомий метод на новий клас об'єктів або явищ (набуло подальшого розвитку..).

Вірогідність наукових результатів залежить від повноти і якості інформаційної бази дослідження, коректності застосування методів аналізу; точності проведених розрахунків; однозначності трактування результатів.

Теоретична значущість визначається тим, що дає результат дослідження для науки і подальшого її розвитку, практична - де і яким чином результати можна використати на практиці.

Основні вимоги щодо структури і порядку оформлення наукових документів регламентуються Державним стандартом України ДСТУ 3008-95 «Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення». Відповідно до цього стандарту обов'язковими складовими наукового документа є:

Вступ

Обґрунтовується актуальність теми дослідження, формулюється об'єкт і предмет дослідження, визначається мета, задачі, інформаційна база

Основний розділ

Містить ґрунтовний виклад усього дослідження:

а) теоретичний аналіз проблеми і критичну оцінку різних поглядів;

б) систематизацію і узагальнення фактів, візуальну їх ілюстрацію; тестування гіпотез; інтерпретацію виявлених тенденцій і закономірностей;

в) аргументованість висновків, обґрунтованість пропозицій і рекомендацій

Висновки

Стисло викладаються найвагоміші результати дослідження, їхня наукова і практична значущість, даються пропозиції та рекомендації, вказуються напрями подальшого дослідження проблеми

Список інформаційних джерел

Бібліографічний опис інформаційних джерел, які були використані в процесі наукового дослідження

Додатки

Різний за змістом допоміжний матеріал, який має додаткове, довідкове значення, але необхідний для повного висвітлення теми дослідження

Реферат

Стисла характеристика наукового документа

Композиція конкретного наукового документа залежить від його форми і призначення.

У курсових і дипломних роботах, в дисертаціях і монографіях найбільший за обсягом основний розділ поділяється на логічно підпорядковані складові - тематичні рубрики, які формують структуру документа, словесно визначають зміст окремих частин викладеного матеріалу, їх взаємозв'язок і взаємозалежність. Рубрикація тексту основного розділу не регламентується. Кількість ступенів рубрик і кількість підпорядкованих рубрик одного ступеня певною мірою визначається формою наукового документа. Скажімо, у курсовій роботі основний розділ містить три-чотири питання, а в дипломній - 3-4 розділи, у кожному з яких виокремлюються кілька питань.

Щоб розмежувати рубрики різних ступенів і полегшити внутрішньотекстові посилання на підрозділи, видові позначення рубрик (розділ, підрозділ, параграф) замінюються номерами. До ієрархічно поділеного наукового тексту застосовують таку систему нумерації, за якою номер рубрики першого ступеня має одну цифру, другого ступеня - дві цифри і т. д. Заголовки рубрик мають точно відображати смисл викладеного в них наукового тексту.

Заголовки та номери початкових сторінок усіх складових наукового документа подаються у змісті. Заголовки змісту мають точно відтворювати заголовки рубрикацій тексту. Слід уникати як надто коротких, так і широких формулювань заголовків. Недопустимо, щоб збігалися назви якоїсь однієї рубрики і наукового документа в цілому (тоді інші рубрики будуть просто зайвими). На рисунку 11.1 наведено зразок змісту магістерської дипломної роботи на тему: «Управління ліквідністю комерційних банків», у якому формулювання розділів і підрозділів достатньо короткі і не містять зайвої інформації.

 

Рисунок 11.1 – Зразок оформлення змісту

У науковій статті також виокремлюється кілька логічно взаємопов'язаних складових.

I. Вступ (формулюється наукова проблема, ступінь її вивченості, актуальність тієї частини проблеми, якій присвячена стаття).

II. Постановка задачі (формулюються мета і методи дослідження).

III. Результати (викладається система доведень запропонованої гіпотези, обґрунтовуються наукові результати).

IV. Висновки (вказується наукова новизна, теоретична і практична значущість результатів дослідження, перспективи подальших розробок з цієї теми).

До тексту статті додаються анотація (резюме), ключові слова та список використаних джерел інформації.

Наукова мова і стиль викладення матеріалу. Характерними рисами наукової мови є точність, ясність, стислість, смислова завершеність. Неправильно вжиті слова і словосполучення та лексичні помилки можуть спотворити висловлену думку, викривити смисл написаного. Для наукового тексту характерним є формально-логічний спосіб викладення матеріалу, наявність міркувань, що сприяють доведенню істини, обґрунтуванню основних висновків, використання спеціальної термінології. Ключові терміни і логічні підсилення часто виділяються курсивом або іншим шрифтом.

При викладенні наукових результатів увага зосереджується на змісті та логічній послідовності повідомлення. Спеціальні функціонально-лексичні засоби наукової мови вказують на такі логічні зв'язки:

• послідовність розвитку думки (спочатку; передусім; по-перше; по-друге; насамкінець тощо);

• причинно-наслідкові відношення (завдяки тому, що..; внаслідок...; окрім того...; оскільки...; водночас; інші).

• підсумовування (отже; таким чином; підбиваючи підсумок; інші).

Як засоби зв'язку використовують також займенники, прикметники і прислівники: цей, даний, такий, названий, зазначений. Слова дійсно і насправді вказують, що наступний за ними текст має слугувати доведенням, слова з іншого боку, навпаки, проте, але, втім готують до сприйняття протиставлення, або - до пояснення. Названі й подібні їм слова є покажчиками, які попереджають про варіанти думки автора, інформують про особливості його доводів. Проте зловживати цими словами не варто.

У науковому тексті використовують увідні слова і словосполуки, які вказують на ступінь вірогідності результатів. Завдяки цим словам той чи інший факт можна представити:

• як цілком імовірний (дійсно, звичайно; певна річ; звісно;адже);

• як припустимий (як видно; певно; очевидно);

• як можливий (ймовірно; можливо; мабуть). Обов'язковою умовою об'єктивності викладення матеріалу є вказівка на джерело: ким висловлена та чи інша думка, кому конкретно належить той чи інший вираз. У тексті це реалізується за допомогою спеціальних увідних слів і словосполук (на повідомлення; за даними...; на думку...; на наш погляд).

У сучасних роботах стало неписаним правилом висловлювати свої міркування стосовно проблеми у множині, тобто замість «я» вживати «ми». Аби звузити поле вживання цих займенників, використовують різні словесні конструкції, зокрема:

• неозначено-особові речення (визначають напрями аналізу...; оцінюють вплив на...);

• форми викладення від третьої особи (автор вважає...);

• речення з пасивним станом (розроблено комплексний підхід до....) тощо.

Переліки. Одним із лексичних засобів наукової мови є переліки: по-перше, по-друге, по-третє; спершу, потім, далі, нарешті; на першому етапі, на другому етапі та ін. Якщо елементами переліку є незакінчені фрази, то вони починаються з маленьких літер, позначаються арабськими цифрами, маленькими літерами або маркерами і відокремлюються один від одного крапкою з комою. Наприклад, основні завдання дослідження ринкової кон'юнктури:

- встановити тенденції розвитку ринку, його коливання, сезонність й циклічність;

- виявити поведінку суб'єктів, що діють на ринку;

- оцінити й проаналізувати потенціал та основні пропорції ринку.

Коли перелік складається із закінчених фраз, то вони обов'язково пишуться з абзацними відступами, починаються з великих літер і відокремлюються одна від одної крапкою. Наприклад, М. Д. Кондратько довів існування в економічному розвитку тривалих коливань (довгих хвиль), визначив, що довга хвиля має дві фази (підвищувальну і знижувальну), і виділив такі характерні їх риси.

1. У витоку підвищувальної фази або на самому її початку відбуваються глибокі зміни у всьому суспільстві. Цим змінам передують значні науково-технічні винаходи і нововведення.

2. Підвищувальні фази багатші на соціальні потрясіння (революції, війни), ніж знижувальні.

3. Знижувальні фази особливо гнітюче впливають на сільське господарство.

Текст елементів переліку підпорядковується одній увідній фразі, яку не рекомендується переривати на прийменнику або сполучнику (на, із, що, як та ін.).

Скорочення слів слід здійснювати відповідно до чинного стандарту - ДСТУ 3582-97 «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила». Найуживаніші способи скорочення:

а) залишається лише перша (початкова) літера слова (м. - місто, с. - сторінка, т. - том, к.к.д. - коефіцієнт корисної дії);

б) залишається частина слова, закінчення і суфікс відкидається (рисунок -рис, дивись - див., область - обл.);

в) при позначенні цифрами років і століть (р. - рік, pp. - роки, cm. - століття).

Після переліку використовують умовні позначення: та ін. - та інше, і т. д. – і так далі, і т. п. - і тому подібне. В середині речення слова «та інші, і таке інше» не скорочуються, не рекомендується скорочувати слова «так званий, наприклад, формула, рівняння».

У наукових текстах широко вживаються літерні абревіатури (ЄС, МВФ), символи та фізичні одиниці, прийняті в Міжнародній системі одиниць СІ (ГОСТ 988677-61). Вводячи в текст власні скорочення, необхідно дотримуватися правила, за яким перше згадування такої абревіатури зазначається у круглих дужках після повної назви, наприклад, валовий внутрішній продукт (ВВП), далі по тексту - без розшифровування. При використанні певного символу необхідно, щоб одна й та сама величина по всьому тексту була позначена однаково.

Подання цифрової інформації. У наукових працях економічного та соціального напрямків широко представлена цифрова інформація. При її поданні також необхідно дотримуватися загальноприйнятих правил:

■ Числові значення величин з одиницями вимірювання записуються арабськими цифрами, а без одиниць вимірювання від 1 до 9 - словами. Наприклад, «Протягом дня на біржі укладено п'ять угод на загальну суму 900 тис. грн.». Коли наводиться діапазон значень, виражених в одних і тих же одиницях вимірювання, то одиниця вимірювання вказується після останнього числового значення, наприклад: від 5 до 15 років. У великих числах нулі замінювати скороченнями: тис, млн, млрд (пишуться без крапки).

■ Прості та складні порядкові числівники пишуться словами (другий, двадцять п'ятий, триста шостий). Числівники, що входять до складних слів, пишуться цифрами (10-процентна вибірка). Порядкові числівники, позначені арабськими цифрами, мають відмінкові закінчення (3-тя декада, 90-ті роки). При переліку порядкових числівників відмінкове закінчення ставиться один раз (товари 1 та 2-го сорту).

■ Без відмінкових закінчень записуються порядкові числівники, позначені арабськими цифрами, якщо вони стоять після іменника, до якого відносяться (у розділі 2, на рис. 5.1). Так само, без відмінкових закінчень, записуються порядкові числівники римськими цифрами для позначення століть, кварталів року, томів видань (XXI століття, II квартал).

Формули. Формула вводиться в речення як повноправний його член, тому в кінці формули і в тексті перед нею розділові знаки ставлять відповідно з правилами пунктуації. Формули розміщують окремими рядками посередині аркуша. Ті формули, на які є посилання далі по тексту, нумеруються. Порядкові номери формул позначають арабськими цифрами і записують у круглих дужках праворуч. Посилання на формули беруть у круглі дужки «...у формулі (6.1)...».

Для набору математичних формул використовують формульний редактор програми MS Word або MathType 4.0. Латинські символи у формулах необхідно набирати курсивом (х, j, min), грецькі та скорочення (а, р, а, sin, cos) - прямо, матриці та вектори - напівжирним (А, В). Експлікація формули (пояснення символів) розміщується безпосередньо під формулою, від якої відокремлюється комою. Кожний символ подається з нового рядка у тій послідовності, у якій вони введені у формулу. Перший рядок розшифрування починається зі слова «де» без двокрапки. Між символом і розшифруванням ставиться тире, після розшифровування перед наступним символом - крапка з комою.

Наприклад, одним з важливих показників стану біржового ринку є ліквідність товару A,j, яка визначається за формулою

де Q_j - сумарний обсяг укладених на торгах угод по j-мy товару;

W_j - сумарний обсяг пропозиції j-гo товару на торгах.

Використання в одній формулі умовних символів (літер) з різних алфавітів, наприклад, Q_cyм, не допускається. Переносити формулу на наступний рядок можна лише на знаках операцій, повторюючи їх у наступному рядку.

Таблиці. Систематизований цифровий матеріал подається у формі статистичних таблиць. Статистичні таблиці спрощують порівняння та аналіз даних. Не даремно кажуть, що «у німих статистичних таблицях уся красномовність статистики». Для набору таблиць використовують вбудований в MS Word табличний редактор. Підпорядковуючись принципу компактного та раціонального викладення матеріалу, необхідно додержуватись певних правил технічного оформлення таблиць, зокрема:

■ Назва таблиці, заголовки рядків і граф мають бути чіткими, лаконічними, без скорочень. У назві таблиці слід уникати слів «значення, величина, розрахунок». Натомість обов'язковими є вказівки на об'єкт, його часову і географічну ознаки, наприклад, таблиця 11.1.

Таблиця 11.1– Динаміка боргового навантаження на економіку України за 1996-2003 pp.

Рік	Зовнішній борг, млрд. USD	Зовнішній борг у % до
валового внутрішнього продукту	експорту товарів і послуг	державного бюджету

■ Заголовки граф починаються з великої літери, а підзаголовки, якщо вони становлять одне речення, - з малої. Заголовки вказують в однині (рік, країна, емітент), одиниці вимірювання -з використанням загальноприйнятих скорочень (т, кВт, грн. тощо), іноді для них відводиться окрема графа. Якщо одиниця вимірювання спільна для всіх наведених у таблиці даних, її вказують над таблицею.

■ Якщо рядки чи графи таблиці виходять за формат сторінки, частину таблиці можна перенести на наступну сторінку. Тоді в першій частині таблиці нижню горизонтальну лінію, яка обмежує таблицю, не проводять. Над наступною частиною пишуть «Продовження таблиці...». Заголовки граф (рядків) замінюються відповідними номерами граф (рядків). Першу графу з переліком одиниць сукупності чи груп позначають великою літерою, інші графи - номерами.

■ Інформація, що міститься у рядках (графах) таблиці, узагальнюється підсумковим рядком «Разом» або «В цілому за сукупністю», який завершує статистичну таблицю. Коли підсумковий рядок розміщується першим, то деталізація його подається за допомогою словосполучення «у тому числі» або «з них». При цьому можна подавати перелік не всіх, а лише визначальних складових.

■ Числа, по можливості, необхідно округляти у межах одного і того самого рядка чи графи обов'язково з однаковим ступенем точності. Відсутність даних у таблиці позначається відповідно до причин:

а) якщо клітинка таблиці, передусім підсумкова, не може бути заповнена, ставиться знак «х»;

б) коли відомості про явище відсутні, ставиться три крапки «...» або «н. від.»;

в) відсутність самого явища позначається тире («-»);

г) дуже малі числа записуються (0,0) або (0,00).

■ Якщо потрібна додаткова інформація, певні уточнення цифрових даних, до таблиці додається примітка.

Узагальнення за даними таблиці пишуть у такий спосіб: таблиця дозволяє зробити висновок; як видно з таблиці; за результатами аналізу даних таблиці.... Іноді таблиця є безпосереднім продовженням викладеного матеріалу і граматично зв'язана з увідною фразою тексту. Тоді використовують спрощені таблиці-висновки без заголовка.

Рисунки. Досить поширеною формою ілюстрації наукових результатів є графічні зображення. їх використовують як для наочного візуального відображення результатів дослідження, так і для аналізу досліджуваних явищ, узагальнення даних і виявлення закономірностей. За допомогою графіків аналізується структура, взаємозв'язки і динаміка соціально-економічних явищ, здійснюється порівняльний аналіз явищ, географічне їх розміщення. Відповідно до мети дослідження і наявного статистичного матеріалу:

• вибирається тип графічного образу (діаграма, картограма, картодіаграми);

• визначається система координат;

• задаються масштабні орієнтири (масштаб і масштабні шкали).

Наведені у науковому документі таблиці, графіки, схеми нумеруються окремо за кожним видом ілюстрацій так само, як і формули, - арабськими цифрами наскрізно або у межах розділу. На всі ілюстрації в тексті мають бути посилання. Їх пишуть скорочено і без №, наприклад: рис.3.2; табл. 2.1.

Посилаючись на ілюстрації, не слід словами переказувати їхній зміст. Словесний коментар необхідний лише тоді, коли треба звернути увагу на найбільш значимий факт або частину ілюстрації, які будуть використані для теоретичних викладок або для обґрунтовування висновків.

Цитати. Для ідентифікації поглядів при зіставленні різних точок зору, для підтвердження власних доводів посиланням на авторитетне джерело наводяться цитати. Нагадаємо загальні техніко-орфографічні правила їх оформлення:

• текст цитати береться в лапки і приводиться у тій граматичній формі, як у першоджерелі;

• якщо цитата повністю відтворює текст, її починають з великої літери в усіх випадках, крім одного, коли цитата є частиною речення автора.

Кожна цитата повинна мати посилання на джерело, бібліографічний опис якого подається відповідно до вимог діючого стандарту. Бібліографічні посилання можна:

- винести з тексту вниз сторінки, використовуючи для зв'язку з текстом знаки зносок;

- винести за текст, посилаючись на список джерел інформації. Номер джерела і номер сторінки, на якій надрукована цитата, беруться у квадратні дужки [5, с. 122].

Коли першоджерело недоступне, можна скористатися цитатою, наведеною в іншому виданні, зробивши бібліографічне посилання словами «Цит. за...».

Окрім прямого цитування, часто застосовують переказ тексту першоджерела своїми словами. При непрямому цитуванні треба бути максимально точним при викладенні думки автора. Форми словесних запозичень різні, проте академічний мовний етикет виробив низку сталих речових штампів.

Питання про.... докладно викладено в роботі... (зноска).

Визначається за методикою, розробленою.... (зноска).

Як стверджує..., чиї рекомендації наводяться далі... (зноска).

Цифрові дані взяті з... (зноска).

Спираючись на зміст цитат, можна створити систему переконливих доказів, які потрібні для об'єктивної характеристики явища.

Важливою складовою наукового документа є висновки, тобто послідовне, логічне, стисле викладення власних міркувань і тверджень щодо проблеми, підсумовування, узагальнення отриманих результатів і виявлених закономірностей, співвідношення їх з метою та конкретними завданнями, поставленими і сформульованими у вступі.

Висновки мають форму синтезу наукових результатів, їх не можна підміняти деклараціями про результати роботи (розглянуто, проаналізовано, вивчено і т.д.). Саме у висновках проявляється здатність (нездатність) автора ясно мислити, систематизувати, узагальнювати і чітко формулювати результати дослідження.

Як аргумент при обґрунтуванні висновків використовують посилання на інформаційні джерела (наукові праці, нормативні документи, логічні судження, результати обробки статистичних даних). Зазвичай висновки починаються зворотом «Таким чином...», далі формулюється зміст самого висновку.

Якщо в основному тексті, не порушуючи його композицію, необхідно навести додаткові факти, уточнити певні моменти, використовують авторські примітки. Цей додатковий пояснювальний текст виводиться за межі основного (вниз сторінки, в кінець розділу, статті, книги), набирається іншим шрифтом або відокремлюється від основного тексту рубрикою. Часто примітка береться в дужки і помічається ініціалами прізвища та імені автора.

Додатки містять різний за змістом допоміжний матеріал, який має додаткове, довідкове значення, але необхідний для повного висвітлення теми. За формою це може бути текст, таблиці, графіки, карти. Кожний додаток починається з нової сторінки, позначається великою літерою українського алфавіту (за винятком літер, написання яких схожі на цифри, - І, Ї, З, Й, О, Ч, Ь), наприклад, «Додаток А». Формули в додатках мають окрему нумерацію арабськими цифрами «(A.I); (A.2)». Зв'язок основного тексту з додатками здійснюється через посилання зі словом дивись - «див. додаток А».

Правила оформлення бібліографічного списку наведені вище у лабораторній роботі № 1.

ПОРЯДОК ВИКОНAННЯ PОБОТИ

1. Із запропонованих матеріалів (журналів, статей) зробити Вступ (до курсової роботи з дисципліни “Матеріалознавство”), де обґрунтувати актуальність теми дослідження, сформулювати об'єкт і предмет дослідження, визначити мету та задачі роботи.

2. Із запропонованих матеріалів виписати дві таблиці та два рисунка та правильно їх оформити їх згідно вимогам.