Відмінювання іменників 11 відміни

При відмінюванні іменників 11 відміни слід пам’ятати:

1.У родовому відмінку залежно від лексичного значення іменники мають закінчення – а (- я) або – у (-ю).

Закінчення –а (-я) мають іменники, що означають:

1) назви осіб, власні імена та прізвища: студента, учителя, Івана;

2) назви тварин і дерев: ведмедя, ясена, дуба;

3) назви предметів: олівця, малюнка, плаща;

4) назви населених пунктів: Києва, Донецька, Харкова;

5) географічні назви з наголосом у родовому відмінку на кінцевому складі: Дінця, Дністра, Іртиша;

6) назви мір довжини, ваги, часу: місяця, метра, кілограма; назви місяцій і днів тижня, грошових знаків: вівторка, жовтня;

7) слова – терміни: відмінка, іменника, числівника. Але: виду, роду, синтаксису.

Закінчення –у (-ю) мають іменники чоловічого роду на приголосний, коли вони означають:

1) речовину, масу, матеріал: гіпсу, кисню, меду, піску, спирту, але: хліба;

2) збірні поняття: кодексу, колективу, хору, батальйону;

3) назви будівель, споруд, приміщень та їх частин: вокзалу, магазину, поверху;

4) назви установ, закладів, організацій: інституту, комітету, університету;

5) явища природи: вогню, вітру, дощу, холоду;

6) назви почуттів: болю, гніву, страху;

7) назви ігор і танців: футболу, хокею; але: гопака, козачка;

8) географічні назви: Дону, Байкалу, Уралу, Донбасу.

2. У давальному і місцевому відмінках однини іменники мають паралельні закінчення – ові, -еві та – у, -ю: товаришу, товаришеві; секретарю, секретареві.

3.У називному відмінку множини виступає закінчення -и (бори, дуби), -а, -я ( друзі, краї).

4.У кличному відмінку закінчуються на – у (для твердої групи), - ю (для м’якої групи), - е (для безсуфіксних іменників твердої групи з суфіксом – ель, іменників мішаної групи з основою на ж, ч, ш, дж): батьку, діду, лікарю, Богдане, хлопче, стороже.

 

Зв’язок числівників з іменниками

Числівники граматично поєднуються з іменниками. Вони або керують іменниками, або узгоджуються з ними.

1. Числівник один узгоджується з іменниками у роді, числі й відмінку: один зошит, одна сторінка, одне село.

2. Числівник два вживається у двох родових формах:одна форам- для чоловічого і середнього родів: два столи, два вікна: жіночого роду – дві задачі, дві студентки.

3. Числівники два, три, чотири, вступаючи у граматичні зв’язки з іменниками, вимагають від них форми називного відмінка множини: два дуби, три кімнати, чотири книжки. Але вони не сполучаються з іменниками, що не підлягають лічбі (кисень, сила, міць, праця).

4. Числівники від п’яти і далі вживаються з іменниками у формі родового відмінка множини: п’ять полів, дев’ять студентів, десять таблиць, сто двадцять шість екземплярів.

5. При неозначено – кількісних та дробових числівниках іменники вживаються у родовому відмінку множини: кілька дослідів, п’ятеро коней, семеро директорів.

6. При дробових числівниках іменники мають форму родового відмінка однини, а слово частина може не вживатися: одна сьома, три цілих і три восьмих, дві третіх площі.

7. Числівники півтора, півтори сполучаються з іменниками у родовому відмінку однини: півтора дня, півтори доби.

8. Порядкові числівники узгоджуються з іменниками в роді, числі, відмінку: сьомий період, сьома година, сьоме число.

 

 

Правопис часток

Частки пишуться з іншими словами разом, окремо й через дефіс.

Разом пишуться частки аби -, ані -, де -, чи -, що -, як – із займенниками, прислівниками, прикметниками та іменниками: абищо, аніскільки, дедалі, дечий. Чимало, якраз, чималенький.

Через дефіс пишуться частки будь –(- будь), - небудь, казна – у складі займенників і прислівників: будь – який, де – небудь, казна – як, хтозна – який. Але: хтозна з чим, будь з ким; частки – бо, - но, - то, - от, - таки: біжи – но, як – от, пишіть – бо, тому – то, все – таки. Але: все ж таки.

Окремо пишуться частки: атож, би(б), же(ж), то, що з повнозначними словами. Якщо ж вони входять до складу сполучників, то пишуться разом: абощо, немовбито, ніби, щоб, якщо.

Правопис часток не, ні

Частка не пишеться разом:

1. Коли вона виступає в складі будь – якої частини мови в значенні префікса, тобто коли слово без цієї частинине вживається: невільник, нежить, непохитний, негайний, невдовзі, незабаром. Неволити, незчутися, неславити, нездужати.

2. Коли вона є частиною префікса недо -, який означає неповну міру чогось: недобачити, недоїдати, недолік, недооцінювати.

3. Коли частка не з іменниками, прикметниками, займенниками та прислівниками означає одне поняття (часто можна підібрати антонім): невміння, неволя, невеселий, неабиякий, недалеко, недарма.

Запам’ятайте!

Якщо поруч з прикметником є слова далеко, зовсім, аж ніяк або пояснювальне слово з часткою ні, то не пишеться окремо:

нецікава, але: нітрохи не цікава;

нездатний, але: ні до чого не здатний;

невеликий, але: зовсім не великий.

4. З дієприкметником, що не має при собі пояснювальних слів і стоїть перед іменником:

нез’ясовані питання, але: питання не з’ясовані;

неспростовані факти, але: факти не спростовані.

Частка не пишеться окремо:

1. Зі словами, з якими вона не становить одного поняття, а є лише запереченням (правопис стає зрозумілим тільки при наявності речення).

2. З дієсловами, дієслівними формами, прикметниками, що виступають у функції присудків: ця справа не складна.

3. З числівниками, займенниками, присудковими словами, прийменниками і сполучниками: не перший, не три, не я; не тобі, не так, не то… не то, не можна, не треба, не досить, а також: не дуже, не зовсім, не раз.

Частка ні пишеться разом:

1. Із займенниками: ніхто, нічий, ніякий.

2.З прислівниками: нізащо, нізвідки, ніколи, ніскільки.

Частка ні пишеться окремо:

1.У складі стійких словосполучень: ні риба ні м’ясо, ні кроку далі.

2.Якщо вона виступає у функції повторювального єднального сполучника: ні ходити ні говорити; ні спати ні їсти.

3.В непрямих відмінках займенників, де є прийменник:

ніщо – ні на що, ніхто – ні в кого.

 

Подвоєння і подовження приголосних

Явища подвоєння і подовження приголосних звуків на письмі позначаються однаково (дві букви поруч). Однак в основі цих явищ лкжать різні мовні процеси.

Подвоєння – явище морфологічне, яке полягає у збігу двох однакових букв на позначення приголосних звуків на стику морфем (частин слова).6

- префікса і кореня: піддобрити, беззбройний, оббити, ввіч;

- кореня і суфікса: осінній, кінний, воєнний;

- частин складноскорочених слів: військкомат, міськком.

До явища подвоєння належать також:

1.Буквосполучення – нн -:

- у прикметниках із значенням надмірності: здоровенний, численний, несказанний;

- у прикметниках із значенням можливості або неможливості дії:

- невблаганний, нездійсненний, недоторканний;

- у старослов’янізмах: благословенний, огненний, блаженний.

Зверніть увагу!

Суфікси – анн -, -енн – завжди наголошені. Похідні іменники на – ість зберігають подвоєння (законний – законність, недоторканний – недоторканність).

2.Сполучення однакових букв на позначення приголосних звуків у словах: бовваніти, лляний, овва, ссати.

Подовження – явище, притаманне українській мові (на відміну від російської), зумовлене історичними фонетичними законами, що відбувалися в процесі розвитку української мови. Порівняйте: рос. знание – знання, рос. судья – укр. суддя, рос. побережье – укр. побережжя.

За аналогією до поданих українських форм пишемо слова: життя, питання, рілля, обличчя, взуття.

Подовження приголосних маємо також:

1. В орудному відмінку однини іменників жіночого роду (які в називному не мають закінчення): мить – миттю, міць – міццю, розкіш – розкішшю.

2. У формах теперішнього часу дієслова лити та похідних від нього: ллю, виллю, піділлю, ллєш, виллєш, піділлєш.

3. У прислівниках типу: зрання, спросоння, навмання, попідвіконню, попідтинню та ін.

4. В іменниках типу: козаччина, Туреччина, Донеччина, донеччанка і под.

 

Спрощення приголосних

Спрощена вимова груп приголосних характерна і для російської мови. В українській мові така спрощена вимова закріплена на письмі (фонетичний принцип правопису).

Найбільш поширені такі групи:

стн: злість – злісний, область – обласний;

стл: щастя – щасливий;

ждн: тиждень – тижневий, тижня;

здн: проїзд – проїзний.

Винятки: кістлявий, пестливий, хвастливий, зап’ястний, хвастнути, шістнадцять, шістсот.

Спрощення не відбувається також:

1. У словах іншомовного походження: форпостний, компостний, контрастний, баластний.

2. У прикметниках із суфіксом – ськ – та іменниках із суфіксом – ств -, утворених від іншомовних коренів: студент – студентський – студентство.