Початок княжіння великого князя Мстислава у Володимирі

 

7-8.1V 1289

У РІК 6797 [1289]. Коли ж Володимира покладено в гроб, то брат його, князь Мстислав, не встиг на погреб тіла брата свого Володимира, а приїхав опісля з боярами своїми і зі слугами. І поїхав він у єпископію, до святої Богородиці, де ото похований був брат його Володимир, і плакав над гробом його плачем великим вельми, як по отцю своєму, по королю [Данилу]. А коли заспокоївся од плачу, то став він розсилати залогу по всіх городах.

Але коли він мав намір послати [залогу] до Берестія, і до Каменця, і до Більська, то прийшла йому вість, що вже залога Юрієва в Берестії, і в Каменці, і в Більську.

1288

Квітень 1289

 

¹ Ідеться, власне, про похорон Володимира у квітні 1289 р.

² Бояри Володимира Васильковича.

³ Мстислав пригадує Юрієві похід у грудні 1287 р. на ляхів, коли хворий Володимир у присутності татарських ханів Телебуги і Алгуя оддав Мстиславові своє князівство.

Берестяни бо вчинили були коромолу: коли іще Володимир-князь був недужий, то вони, поїхавши до Юрія-князя, цілували [йому] хреста на цім, кажучи: «Як не стане стрия твойого, то ми твої і город твій, а ти — наш князь». А коли Володимир преставився ¹ і Юрій почув вість про стрия свого [Мстислава], то в’їхав він у Берестій і став княжити в ньому за порадою нерозумних своїх бояр молодих і коромольників-берестян.

Мстиславу тоді сказали бояри його і братові бояри ²: «Господине! Синовець твій велику соромоту положив на тебе. [Берестій] тобі дав бог, і брат твій, і молитва діда твойого і отця твойого. Ми можемо, господине, навіть голови свої положити за тебе, і діти наші. Піди сперва займи городи його Белз і Червен, а тоді підеш до Берестія». Але князь Мстислав був м’якосердий, і сказав він боярам своїм: «Не дай мені бог того вчинити, щоби мені пролити кров неповинную. А я [Берестій] добуду з божою поміччю і благословенням брата свойого Володимира». /449/

І послав він послів до синівця свого, так кажучи: «Синівче! Коли б ти мені не був у тім поході і не чув ти. А ти сам чув гаразд, і отець твій, і рать уся чула, що брат мій Володимир дав мені землю свою всю | і городи, по своїм животті, при цесарях і при його рядцях ³. І він вам сказав, і я теж [вам] сказав. Якщо ти чого єси хотів, чому єсь тоді зо мною не говорив при цесарях? Скажи-но мені се: чи сам ти єсь у Берестії сів, своєю волею, а чи за велінням отця свойого, щоб мені відомо було. Не на мені ж та кров буде, а на винуватому, бо за правим — бог помічник і хрест чесний. Я ж маю намір підняти татар, а ти — сиди. Якщо ти не поїдеш добром, то злом тоді поїдеш-таки».

Після цього послав він до брата свого до Льва єпископа свого володимирського [Євсигнія], кажучи йому: «Жаліюсь я,— скажи,— богові і тобі, тому що ти мені,— скажи,— єсь за волею божою брат, ти мені єсь старший. Скажи мені, брате мій, по правді: чи своєю волею син твій сів у Берестії, а чи за твоїм повелінням? Якщо буде, що за твоїм повелінням він се вчинив, то осе я тобі даю знати, брате мій, не таячись: послав єсмь я привести татар, а сам споряджаюся. Хай як мене бог розсудить із вами. Але не на мені та кров буде, а на винуватім, а на тім, хто неправо вчинить».

Лев же убоявся цього вельми, бо іще йому не зійшла оскомина [од] Телебужиної раті, і сказав він єпископу брата свого: «Син мій,— скажи,— не з мойого відома се вчинив,— се один бог відає,— а своїм молодим умом учинив. Об сім,— скажи,— брате мій, ти не журись. Шлю я до нього, нехай поїде геть із города син мій».

Єпископ тоді приїхав до Мстислава і став переповідати річ братову, і Мстиславу до вподоби було се. Після цього ж Мстислав уборзі послав гінців услід за Юрієм, князем пороським, велячи вернути його назад, бо послав він був його привести татар на синівця свого,— тоді бо Юрій пороський служив Мстиславу, а спершу служив він Володимирові.

Почувши ж це, Лев-князь послав [боярина] свого Семена Дядьковича до сина свого з твердими словами, кажучи йому: «Поїдь геть із города, не погуби землі. Брат мій послав привести татар. А як не поїдеш ти геть, то і я буду помічником брату своєму Мстиславу проти тебе. Якщо мені буде смерть,— по своїм животті оддаю я землю свою всю брату своєму Мстиславу. А тобі не дам, коли ти мене не слухаєш, отця свойого».

Коли ж Семен їхав до Юрія, то Мстислав послав із ним [боярина] Павла Діонісійовича, бо той їздив був до Льва і знає усі | речі. Послав він також із ним і отця свого духовного, кажучи Павлові: «Якщо ж поїде геть синовець мій, то ти приготуй до мойого прибуття харч і пиття. Так само і в Каменці приготуй».

Коли ж Семен приїхав до Юрія і повідав річ отчу, то назавтра поїхав Юрій геть із города з великим соромом, пограбувавши всі доми стрия свого. І не зосталося [од них] каменя на камені в Берестії, і в Каменці, і в Більську. А Павло Мстиславу дав знати: «Синовець уже поїхав, і ти, господине, поїдь у свій город».

 

Травень (і червень?) 1289

Мстислав тоді поїхав до Берестія. І коли їхав він до города, то зустріли його городяни з хрестами, од малого і до великого, і прийняли його з радістю великою, свого володаря. Берестяни ж, призвідці коромоли, утекли вслід за Юрієм до Дорогичина, бо цілував він їм хреста на цім: «Не видам я вас стриєві своєму».

⁴ Ловче — подать на утримання княжих ловчих, мисливців.

⁵ Тобто, Мстислав замінює цією податтю тілесну кару.

⁶ Лукно — міра місткості сипких тіл і меду; в XI-XIII ст. приблизно 24 кг (меду).

⁷ Адміністративне городи ділилися на десятки, сотні й тисячі душ (чоловічих).

⁸ Ці два речення в Іп. неправильно вписані далі, після слів «щоби з ними він мир держав»; вірно вони вміщені в Хл.

Мстислав же, перебувши кілька днів у Берестії, поїхав до Каменця і до Більська, і раді були йому всі люди. Давши лад людям, посадив він залогу в Більську і в Каменці, і приїхав у Берестій, і сказав боярам своїм: «Чи є ловці тут?» І вони сказали: «Нема, господине, споконвіку». Мстислав тоді сказав: «Так я встановляю на них ловче ⁴ за їх коромолу, щоби мені не дивитись на їх кров» ⁵. І повелів він писцю своєму писати грамоту:

«Се я, князь Мстислав, син королів, онук Романів, установляю ловче на берестян вовіки за їх коромолу: з сотні — по два лукна ⁶ меду, і по дві овці, і по п’ятнадцять десятків льону, і по сто хлібів, /450/ і по п’ять цебрів овса, і по п’ять цебрів жита, і по двадцять курей; і по стільки з кожної сотні⁷; а з городян — чотири гривні кун. А хто моє слово порушить, то стане зо мною перед богом. І вписав я єсмь у літопис коромолу їх».

І, укріпивши залогу в Берестії, поїхав він до Володимира. А коли приїхав він у Володимир, то з’їхалися до нього бояри його, старі і молодії, незчисленне множество ⁸.

Неділя 10.IV 1289

Князь же Мстислав сів на столі брата свого Володимира на самий Великдень, у рік 6797 [1289], місяця квітня в десятий день, і став княжити після брата свого, правдолюбством світячись до всіх братів своїх, і до бояр, і до простих людей. І була радість велика тоді людям: се воскресіння господнє і се княже возсідання.

Він держав мир із навколишніми землями: з Ляхами, і з Німцями, і з Литвою, [а] землю свою держав величиною аж по Татар, а сюди — по Ляхи і по Литву.

Весна- літо 1289

Тоді ж литовський князь Будикид | і брат його Будивид дали князю Мстиславу город свій Волковийськ, щоби з ними він мир держав.

Літо 1289

Тоді ж приїхав був Кондрат, князь Сомовитович, до Мстислава, просячи собі підмоги проти ляхів, бо хотів він піти на княжіння судомирське. І Мстислав обіцяв йому, а Кондрата обдарував, і бояр його всіх, і одпустив його, сказавши йому: «Ти поїдь, а я вслід за тобою пошлю рать свою».

І коли Кондрат поїхав, то Мстислав зібрав рать свою [і] послав її, призначивши [боярина] Чюдина воєводою. І тоді сів Кондрат-князь у Судомирі завдяки князеві Мстиславу, синові королевому, і його підмозі.

Зима 1288/9

¹ У літопису чітко розрізняється саме місто і город-замок; далі виступають міщани, мешканці міста (мЂстичЂ) і залога замку — городяни (горожаны); взагалі слово «город», «град», яке безліч разів зустрічалося попереду, найчастіше означало укріплений феодальний замок-двір, навколо якого зосереджувалися села; рідше слово «город» у літопису означає суто військову споруду — укріплений сторожовий пункт (особливо на порубіжних землях); у значенні міста слово «город» виступає лише якихось десять-п’ятнадцять разів (Київ, Новгород Великий, Чернігів, Галич та інші центри земель-князівств).

² В Іп. «боряху», у Хл. «бороняху».

У РІК 6798 [1290]. Після ж Лестька [Казимировича] сів у Кракові Болеслав Сомовитович, брат Кондратів. Та, прийшовши, Індріх, князь воротславський, вигнав його, бо хотів сам княжити. Болеслав тоді зібрав рать свою і братів своїх, Кондрата і [Володислава] Локетка, І рушили вони на Індріха до Кракова. Індріх же не видержав приходу їх і виїхав звідти до Воротславля, а залогу свою посадив у Кракові — німців, луччих своїх мужів. Обіцявши їм дари великі і волості, він самих [їх] водив до хреста, щоби вони якось не здали города Болеславу. І вони цілували хреста, кажучи: «Ми можемо голови свої за тебе зложити, а не здамо города». Індріх же й харчу їм зоставив удосталь.

Коли ж Болеслав прийшов із братами своїми [до Кракова], то в’їхав він у місто, а в город ¹ не можна було в’їхати ратникам, бо кріпко боронилися ² [німці] із нього пороками і самострілами,— тим-то й не можна було піти приступом до нього, і стали вони довкола города, поїдаючи села.

І коли [Болеслав] одного разу поїхав добувати покорм подалі од города, то міщани не билися за Болеслава з городянами [залоги /451/ Індріха], а казали: «Хто сяде княжити в Кракові — той наш князь».

І стояли вони коло города літо ціле, б’ючись біля города, але не досягли коло нього нічого.

Друга пол. червня 1289

У РІК 6799 [1291]. Того ж року Лев-князь, брат Мстиславів, син королів, онук Романів, сам рушив на поміч Болеславу. І коли прийшов він до Кракова, то рад був йому Болеслав, і Кондрат, і Локетко, яко отцю своєму, тому що Лев був князь мудрий, і хоробрий, і сильний у бою,— немало бо показав він мужності своєї у многих ратях.

І став Лев їздити довкола города, [роздивляючись], щоби йому можна [було] де взяти його, і городянам погрожуючи, але не можна було [проникнути] нікуди, бо весь він був споруджений із каменю і укріплення його [було] немале — пороками і самострілами коловоротними, великими і малими.

Після цього ж поїхав він у свій стан, а назавтра, вставши, коли сходило сонце, рушив він до [города] Тинця. І билися вони біля нього кріпко, ледве города не взяли: многі городяни ними побиті були, а другі — поранені, а свої всі цілі були.

І прийшов Лев знову до Кракова, і повелів воям своїм споряджатися, маючи намір піти битися до города, і ляхам так само він повелів. І пішли вони всі, і полізли до заборол, і билися кріпко з обох сторін. /452/

І в той час прийшла вість Львові-князю, що рать іде на нього велика. І повелів він перестати битися, і почав наряджати полки свої, а Болеслав з Кондратом — свої полки. А сторожів він послав роздивитися противників. Але не було нічого, бо [то] воєводи лядські самі полохали його, аби не взяти города.

30.VI 1289

Лев тоді, побачивши обман їх і радившись багато з боярами своїми, послав рать свою до [города] Воротславля пустошити Індріхові землі. І взяли вони незчисленне множество челяді, і скоту, і коней, і добра, тому що не входила була ніяка ж рать так глибоко в землю його ¹. І прийшли вони до Льва з честю великою і з безліччю здобичі, і Львові радість була велика, що свої всі живі-здорові, а здобичі багато.

Серпень 1289

 

¹ За польськими та німецькими джерелами, 30 червня 1289 р. війська Льва Даниловича пустошили землі довкола городів Гроткова і Ниси.

² В Іп. і Хл. нема імені святого [Василій Великий?].

Тоді ж Лев поїхав у Чехи, [в город Опаву], на зустріч до короля [Вацлава], тому що мав він із ним приязнь велику, докончавши з ним мир до [скону] свого живоття. Король же, обдарувавши Льва дарами всякими дорогими, одпустив тоді його з великою честю. І приїхав він до своїх полків, і раді були йому бояри і слуги його, бачачи свого володаря.

Коло города ж коло Кракова не досягли вони нічого. І пішов | Лев до себе з честю великою, узявши незчисленне множество здобичі — і челяді, і скоту, і коней, і добра, славлячи бога і пречистую його матір, які помогли йому.

9.IX 1289

Того ж року вложив бог Мстиславу-князю у серце його добру мисль: спорудив він гробницю кам’яну над гробом баби своєї [Анни, жони] Романової, у монастирі коло [церкви] святого [...] ², і освятив її на честь праведників Іоакима і Анни, і службу в ній одправив.

Осінь 1289

Того ж року в Чорторийську в городі заклав він башту кам’яну.

Зима 1289/90

¹ Жони Володимира Ростиславича і Юрія Володимировича — невідомі.

У рік 6800 [1292]. Тої ж зими преставився пінський князь Юрій, син Володимирів ¹, кроткий, смиренний, справедливий. І плакала по ньому княгиня його, і сини його, і брат його, Демид-князь, і всі люди плакали за ним плачем великим.

Зима 1289/90 1292

² Жони Гліба Ростиславича й Івана Глібовича — невідомі.

Тої ж зими преставився степанський князь Іван, син Глібів ². І плакали за ним усі люди, од малого і до великого, і став княжити замість нього син його Володимир.

 

[КІНЕЦЬ]

 

 

ЛІТОПИС РУСЬКИЙ.
Володимир Мономах. Поучення.

 

 

ПОУЧЕННЯ

 

¹ Всеволодом Ярославичем і Марією, дочкою візантійського імператора Костянтина IX Мономаха.

Я, недостойний, дідом своїм Ярославом, благословенним, славним, наречений у хрещенні Василієм, [а] руським іменем Володимир, отцем улюбленим і матір’ю своєю [з] Мономахів ¹ у благочесті наставлений, дітям моїм у доброчесності домогтись успіхів бажаючи, се пишу поучення вам, улюблені ², і задля християнських людей, бо скільки оберіг ³ [їх] я по милості божій ⁴ і отчою молитвою од усяких бід!

Лютий 1117

² Тут у Лавр. бракує чотири з половиною рядки; перекладаємо їх за текстом XVIII ст. у рукопису XV ст.: «во благочестии наказанъ, чаадомъ моимъ преспеяти въ добродЂтеляхъ желая, се пишу поученье вамъ взлюбленнии» (див.: ЛЂтопись по Лаврентіевскому списку, СПб., 1897, с. 41, другий додаток). Правильність цієї вставки стверджує не лише текст її, що точно включається в зміст твору, але й те, що вона літера в літеру відповідає розмірові прогалини в рукопису Лавр. У рядку «Поучення» в цьому стовпці вписано по 20 (19-22) літер, в середньому 20,3 літери, отже, пропущений текст мусить складатися з 90-92 букв; так воно і є: доданий уривок має 91 букву.

Сидячи на санях ⁵, помислив я в душі своїй і воздав хвалу богові, що він мене [до] сих днів, грішного, допровадив. Тому, діти мої чи інший хто, слухавши сю грамотку, не посмійтеся, а кому [вона] люба [із] дітей моїх,— нехай прийме він її в серце своє і не лінуватися стане, а так, як і [я], труждатися.

Найперше, задля бога і душі своєї, страх майте божий у серці своїм і милостиню чиніть щедру, бо се єсть начаток всякому добру.

Якщо ж кому нелюба грамотка ся, хай не насміються чи так ото скажуть: «На далекій путі та на санях сидячи, нісенітницю ти єси мовив».

Весна 1099

³ У Лавр, «сблюдъ», у списку XVIII ст. «сблюхъ»..

⁴ У Лавр., мабуть, хибно «своеи», у списку XVIII ст. «божіеи».

⁵ Тобто готуючись до смерті; ці слова, як і слова «мене [до] сих днів, грішного, допровадив», свідчать про те, що «Поучення» Володимир Мономах написав у вельми поважному віці; аналіз тексту показує, що твір постав десь у середині лютого — на початку великого посту 1117 р.

⁶ Ідеться про двоюрідного брата Володимира Мономаха Святополка Ізяславича та його синів, двоюрідних небожів (синівців) Володимирових, Мстислава та Ярослава, а також двоюрідних Володимирових небожів Ярослава та Вячеслава Ярополковичів і Святослава (Святошу) Давидовича, які навесні 1099 р. виступили проти Володаря і Василька Ростиславичів (див. про це також в Іп. під 1097 р.).

⁷ Псалом ХLI, 6, або 12, або ХLII, 5.

⁸ У Лавр, і древньому тексті псалма «яко благословящии єго наслЂдять землю, кленущии же єго потребятся»; точний переклад цього уривка: «ті, що благословляють його,— унаслідують землю, а ті, що проклинають його,— вигинуть»; але це не дає задовільного змісту, і тому перекладаємо за канонічним тлумаченням цього місця.

Зустріли бо мене посли од братів моїх на Волзі, кажучи: «Поспіши до нас та виженемо ми обох Ростиславичів, а волость їхню однімем. Якщо ж ти не підеш із нами — то ми [самі] собі будемо, а ти [сам] собі». І сказав я: «Хоча ви й гніваєтеся — не можу я вам іти, ні хреста переступити» ⁶.

І, одрядивши їх [та] взявши Псалтир, я в печалі розігнув його, і се мені випало: «Чого печалуєшся, душе [моя]? Чого непокоїш мене?» ⁷ Та інше. А потім зібрав я слівця сі любі, і склав по порядку, і написав. Якщо вам останні не до вподоби, то попередні [хоча] приймайте.

«Чого печальна єси, душе моя? Чого непокоїш мене? Уповай на бога, тому що я буду славити його!» ⁷

«Не наслідуй лиходіїв, не завидуй тим, що творять беззаконня, бо лиходії винищені будуть, а ті, що надіються на господа, заволодіють землею. Бо іще трохи — і не стане нечестивого, шукатиме він місця свого — і не знайде [його]. А кроткії унаслідують землю [і] радуватимуться у тривалому мирі. Підстерігає грішний праведного і скрегоче на нього зубами своїми. Господь же посміюється над ним, бо бачить, що прийде день його. Оружжя видобули нечестиві, натягли лука свого, [щоби] постріляти нищого і вбогого, заколоти праведних серцем. Оружжя їх увійде в серця їх, і луки їх сокрушаться. Лучче єсть у праведника мале, аніж багатство беззаконників велике. Бо рамена грішників сокрушаться, а праведників укріплює господь. Так що нечестиві погибнуть, а праведним він чинить милосердя і дає. Бо ті, що їх благословляє він, унаслідують землю, а /455/ прокляті ним — вигинуть ⁸. Господом стопи чоловіка направляються. Коли він буде падати, то не розіб’ється, бо господь піддержує руку його. Був молодим я і зостарівся, а не бачив я праведника покинутим, ні потомства його, щоби воно просило хліба. Повсякдень чинить милосердя і позичає праведник, і плем’я його благословенне буде. Ухилися од зла, вчини добро, шукай миру, і йди за ним, і живи во віки віків» ⁹

⁹ Псалом XXXVI, 1, 9-17, 20-27; XXXIII, 15.

¹⁰ Псалом CXXIII, 2-4.

¹¹ Псалом LV, 2, 3; у Лавр, замість «всевишнии» хибно «свыше».

«Коли б повстали люди, то живцем би пожерли нас. Коли б розгнівалась ярість його на нас, то вода б нас потопила» ¹⁰.

«Помилуй мене, боже, бо потоптав мене чоловік. Повсякдень нападаючи, він утискує мене. Потоптали мене вороги мої, бо многі постають на мене, о Всевишній!» ¹¹

«Возрадується праведник, коли побачить одплату, і руки свої він умиє в крові нечестивого. І скаже тоді чоловік: «Якщо єсть нагорода праведнику, то єсть і бог, що чинить суд на землі» ¹².

¹² Псалом LVII, 11, 12.

¹³ Псалом LVIII, 2-4.

«Ізбав мене од ворогів моїх, боже, і од тих, що встають на мене, вибав мене. Ізбав мене од творящих беззаконня, і од кровожерного спаси мене, бо ось уловили вони душу мою» ¹³.

«Бо лиш [на мить] гнів у ярості його, а [все] життя у благоволінні його: увечері здійметься плач, а на ранок — радість» ¹⁴. /456/

¹⁴ Псалом XXIX, 6.

¹⁵ Псалом LXII, 4, 5.

¹⁶ Псалом LXIII, 3, 7.

¹⁷ Псалом XXXI, 11.

¹⁸ Псалом XXXIII, 2.

«Бо ліпше милість твоя, ніж моє життя, і уста мої восхваляють тебе. Так благословлю я тебе у житті моїм і во ім’я | твоє здійму руки мої» ¹⁵.

«Укрий мене од зборища лукавих і од множества тих, що творять несправедливість» ^1б.

«Возрадуйтеся всі, праведнії серцем» ¹⁷.

«Благословлю господа повсякчас, безустанно хвала йому» ¹⁸. Та інше.

Бо так і Василій учив, зібравши при цім юнаків: [треба мати] душі чисті, непорочні, тіла худі, лагідну бесіду і в міру слово господнє; при їді і питті без галасу великого бути, при старих — мовчати, премудрих — слухати, старшим — покорятися, з рівними і меншими — приязнь мати; без лукавства розмовляти, багато розуміти; не лютувати словом, не хулити розмовою, не надміру сміятися, соромитися старших; до жінок недостойних не говорити; долу очі мати, а душу — вгору; уникати, не старатися повчати легковажних; власть же — ні за що мати, як [і] од усіх честь. Якщо ж хто [з] вас може іншим помогти — од бога нагороди нехай той сподівається, і вічними благами він пораює ¹⁹.

¹⁹ Виклад уривка із «Слова про подвижництво» Василі я Великого, патрона-покровителя Володимира Мономаха, яке було відоме, зокрема, з «Ізборника Святослава» 1076 р.

²⁰ Молитва; джерело її встановити поки що не вдалося.

²¹ В Євангеліях ці слова виявити не вдалося.

²² Виклад уривка зі «Слова про доброчинність» Василія Великого.

²³ Ісайя І, 17, 18.

²⁴ Тріодь пісна — тропар повечір’я масничної середи.

«О владичице богородице! Забери із убогого серця мойого гордасть і зухвалість, щоб не возносився я суєтою світу сього» ²⁰.

У нікчемному сьому житті научися, віруючий чоловіче, діяти благочестиво, научися, за євангельським словом, «очима управляти» ²¹, язик здержувати, ум смиряти, тіло упокорювати, гнів подавляти, помисел чистий мати, спонукаючи себе на добрі діла господа ради; тебе позбавляють — не мсти, ненавидять — люби, гонять — терпи, хулять — благай, умертви гріх ²².

«Визволіть зобидженого, захистіть сироту, вступітесь за вдовицю. Прийдіте та розсудимо,— говорить господь.- Якщо будуть гріхи ваші як обагрені,— як сніг я обілю їх» ²³. Та інше.

«Возсіяє весна посту і цвіт покаяння. Очистімо себе, браття, од усякої крові, тілесної і душевної. До світодавця волаючи, скажімо: «Слава тобі, чоловіколюбче!» ²⁴

Воістину, діти мої, розумійте, як ото єсть чоловіколюбець-бог милостив і премилостив. Ми, люди, грішні є і смертні, а коли нам хто зло вчинить, то ми хочем його пожерти і кров його проли|ти найскоріш. А господь наш, володіючи і животтям і смертю, согрішення наші, вищі од голови нашої, терпить [раз], і знову, і до [скону] живоття нашого. Як отець, [що], чадо своє люблячи, поб’є [його] і знову пригорне його до себе, так ото і господь наш навчив нас, [як добути] над врагом-[дияволом] побіду: трьома ділами добрими [можна] позбутись його і побідити його — покаянням, сльозами і милостинею. І то вам, діти мої, не тяжка заповідь божа, бо тими ділами трьома [можна] позбутися гріхів своїх і царства [небесного] не лишитися.

Тож, бога ради, не лінуйтеся, я благаю вас, не забувайте трьох діл тих, бо не є важкі вони. [Се] ні самотина, ні чернецтво, ні голод, як інші добрії [люди] терплять, а малим ділом [сим] досягти [можна] милості божої.

²⁵ Псалом VIII, 5.

²⁶ Псалом ХСV, 5, 7 і ХСІ, 6, 7,

«Щó єсть чоловік, що ти пам’ятаєш його?» ²⁵ «Велик ти єси, господи, і дивні діла твої, і ніяк розум людський не може осягнути чудеса твої» ²⁶. І знову скажемо: «Велик ти єси, господи, і дивні діла твої, і благословенне і славне ім’я твоє вовіки по всій землі!» ²⁶ Бо хто не восхвалить [і] не прославляє силу твою і твої великі чудеса і блага, вчинені на сім світі!

Як небо створено, або сонце як, або місяць як, або зорі як, і тьма, і світ? І земля на водах покладена, господи, твоїм промислом! Звірі різноманітнії, і птиці, і риби прикрашено твоїм промислом, господи! І сьому чуду ми дивуємся: як із землі сотворив ти людину, які різноманітні образи людських лиць! Якщо б і весь мир зібрати докупи,— не всі на одну подобу, а кожен із своїм образом лиця, за божою мудрістю. І сьому подивуємось: як птиці небеснії з ірію йдуть, і спершу [в] наші руки, та не зостаються на одній /457/ землі, але й сильні і слабі ідуть по всіх землях, за божим повелінням, щоб наповнилися ліси і поля. А все те дав бог на благо людям, на їжу, на радість. Велика, господи, милість твоя до нас, коли блага ті сотворив ти єси задля грішної людини. І ті ж птиці небеснії умудрені тобою, господи: коли повелиш — то заспівають і людей веселять тобі, а коли ж ти не повелиш їм, | то, язика маючи, оніміють.

²⁷ Псалом CXVIII, 2.

²⁸ Перше послання Павла до корінфян XVI, 22 (виклад).

«Благословен же ти єси, господи, і прославлений вельми!» ²⁷ Всякі чудеса ти і блага сотворив і зробив. «Тож хто не восхваляє тебе, господи, і не вірує всім серцем і всею душею во ім’я отця і сина і святого духа,— нехай буде проклят!» ²⁸

Сі слівця божественнії прочитаючи, діти мої, похваліте бога, який дав нам милість свою.

А се — мізерного, слабого ума мойого поучення. Послухайте мене, якщо не все прийміте, то [хоч] половину.

Якщо вам бог зм’якшить серце, то сльози свої пролийте за гріхи свої, кажучи: «Як ото блудницю, і розбійника, і митника ти помилував єси, [господи], так і нас, грішних, помилуй» ²⁹. І в церкві се дійте, і [спати] лягаючи. Не пропустіте ж ні одної ночі. Якщо ви при силі, [хоч раз] поклонітесь до землі, а коли вам стане немічно — то тричі. І сього не забувайте, не лінуйтеся, бо тим нічним поклоном і співом [молитви] чоловік побіждає диявола,— і що за день людина согрішить, то сим ізбавляється [од гріха]. Навіть і на коні їздячи, [коли] не буде [у вас] ні з ким діла [і] якщо інших молитов не умієте ви мовити, то «господи, помилуй», благайте безперестану потай,— бо ся молитва єсть ліпша од усіх. [Молітеся краще], ніж думати нісенітницю, їздячи.

²⁹ Перша молитва Василія Великого із послідування до причащання (уривок).

³⁰ Єванг. від Матфія V 34-36 (виклад суті).

³¹ Див. прим. 3 до 1093 р.

³² Див. прим. 2 до 945 р.

 

Усього ж паче — убогих не забувайте, але, наскільки є змога, по силі годуйте і подавайте сироті, і за вдовицю вступітесь самі, а не давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не вбивайте [і] не повелівайте вбити його; якщо [хто] буде достоїн [навіть] смерті, то не погубляйте ніякої душі християнської.

Річ мовлячи і лиху і добру, не клянітеся богом, ні хрестітеся, бо немає ж [у сім] ніякої потреби ³⁰. А якщо ви будете хреста цілувати братам чи [іншому] кому, то [робіть се], лише вивіривши серце своє, що на нім, [цілуванні], ви можете устояти,— тоді цілуйте. А цілувавши, додержуйте [клятви], щоб, переступивши [її], не погубити душі своєї.

Єпископів, і попів, і ігуменів [поважайте], з любов’ю приймайте од них благословення і не одсторонюйтеся од них, а по силі любіте і подбайте [про них], щоб дістати через їх молитву [милість] од бога.

Паче всього — гордості не майте в серці і в умі. А | скажімо: «Смертні ми єсмо, нині — жи’ві, а завтра — у гробі. Се все, що ти нам, [боже], дав єси,— не наше, а твоє, [його] нам поручив ти єси на небагато днів». І в землі не ховайте [нічого],— се нам великий єсть гріх.

Старих шануй, як отця, а молодих — як братів.

У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться. Не покладайтесь на тивуна ³¹, ні на отрока ³², щоби не посміялися ті, які приходять до вас, ні з дому вашого, ні з обіду вашого.

На війну вийшовши, не лінуйтеся, не покладайтеся на воєвод. Ні питтю, ні їді не потурайте, ні спанню. І сторожів самі наряджайте, і [на] ніч лише з усіх сторін розставивши довкола [себе] воїв, ляжте, а рано встаньте. А оружжя не знімайте із себе вборзі, не розглядівши [все] через лінощі, бо знагла людина погибає.

Лжі бережися, і п’янства, і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло.

А куди ви ходите в путь [за даниною] по своїх землях,— не дайте отрокам шкоди діяти ні своїм [людям], ні чужим, ні в селах, ні в хлібах, а не то клясти вас начнуть. А куди підете і де станете,— напоїте, нагодуйте краще стороннього; а ще більше вшануйте гостя, звідки він до вас [не] прийде,— чи простий, чи знатний, чи посол,— якщо не можете дарунком, [то] їжею і питвом. Вони бо, мимоходячи, /458/ прославлять чоловіка по всіх землях — або добрим, або лихим.

Недужого одвідайте, за мерцем ідіте, тому що всі ми смертні єсмо. І чоловіка не миніть, не привітавши, добре слово йому подайте.

Жону свою любіте, але не дайте їм, [жінкам], над собою власті.

А се вам основа всього: страх божий майте вище над усе.

Якщо забуваєте [се] все, то часто перечитуйте: і мені буде без соромá, і вам буде добре.

³³ Псалом XII, 4 і молитва.

³⁴ Молитва; джерело її встановити поки що не вдалося.

³⁵ Тобто Святослав і Всеволод Ярославичі, дядько і батько Володимира Мономаха.

³⁶ Як видно, поляки спалили не сам Берестій, а суміжні осади.

³⁷ Мономах ходив проти чехів, допомагаючи Болеслацу Сміливому (див. також про це Іп. під 1076 р.).

³⁸ Себто, Мстислав Володимирович, який з кінця 1088 до початку 1094 і з початку 1096 до 17 березня 1117 р. князював у Новгороді Великому.

³⁹ Мономах допомагав своєму двоюрідному братові Глібу Святославичу новгородському в його тривалій боротьбі зі Всеславом Брячиславичем полоцьким.

⁴⁰ Виходить, що незабаром після смерті батька Гліб Святославич був вигнаний з Новгорода (бо Гліб був убитий 30 травня 1078 р. в Заволоччі), і вже зимою 1077/8 рр. його стіл зайняв Святополк Ізяславич.

А коли добре щось умієте — того не забувайте, а чого не вмієте — то того учітесь, так же, як отець мій. Удома сидячи, він зумів знати п’ять мов,— а за се почесть єсть од інших країв. Лінощі ж — усьому [лихому] мати: що [людина] вміє — те забуде, а чого ж не вміє — то того не вчиться.

А добре поводячись, не лінуйтеся ж ні до чого доброго, а насамперед до церкви | [ходити]. Хай не застане вас сонце на постелі,— так бо отець мій діяв блаженний і всі добрії люди достойні. Вранішню воздавши богові хвалу, і потім, коли сходить сонце, і побачивши сонце, [слід] прославити бога з радістю. Бо сказано: «Просвіти очі мої ³³, Христе боже, ти, що дав мені єси світ твій прекрасний». І ще: «Господи, приложи мені рік до року, щоб надалі, в гріхах своїх покаявшись, виправив я живоття [своє]» ³⁴. Так хвалю я бога і сівши думати з дружиною, [і коли маю] людей розсуджувати, або на лов їхати, або поїздити [за даниною], або лягти спати. Спання в полуднє назначене єсть богом: о ту пору бо почиває і звір, і птиці, і люди.

1066
Осінь 1068

А тепер я вам розповім, діти мої, про труд свій, тому що труждався я, походи діючи і лови, [з] тринадцяти літ.

Спершу я до Ростова пішов [княжити] крізь Вятичі; послав мене отець, а сам він пішов до Курська [на княжіння].

(1069-70?)

І знову, удруге, [пішов я княжити] до Смоленська [з воєводою] зі Ставком з Гордятичем: той потім пішов до Берестія з Ізяславом [Ярославичем], а мене він послав до Смоленська. А із Смоленська пішов я [княжити до] Володимира.

Зима 1073/4

Тої ж зими іще послали мене обидва брати ³⁵ [до] Берестія на головні, де [ляхи] попалили були, то і тут оберіг я город тихим ³⁶.

Весна 1074; після 20.1V 1074

Літо 1074

Потім пішов я [в] Переяславль [до] отця, а після Великодня — із Переяславля та [назад до] Володимира: в [городі] Сутійську мир учиняти з Ляхами. Звідти знову [пішов я] на літо [до] Володимира назад.

Потім послав мене Святослав [Ярославич] у Ляхи ³⁷. Ходив я за [город] Глогов до Чеського лісу, пробувши в землі їх, [чехів], чотири місяці.

<1.VI> 1076

І в той же рік і дитя родилося [в мене] старше, новгородське ³⁸.

1076 — весна 1077

Потім звідти, [з Ляхів, пішов я до] Турова, а на весну — та [до] Переяславля і ще [до] Турова.

27.XII 1076
Зима 1076/7
Весна 1077

І Святослав помер, і я знову [пішов княжити до] Смоленська. А із Смоленська тої ж зими [ходив я] ще до Новгорода; на весну — [ходив] Глібові [Святославичу] в поміч³⁹.

Літо 1077; зима 1077/8

А на літо [ходив я] з отцем під Полоцьк; а на другу зиму зі Святополком [Ізяславичем знову ходив я] під Полоцьк, [і] спалили ми [околиці] Полоцька. Він пішов [княжити до] Новгорода ⁴⁰, а я з половцями [рушив] на Одрськ, воюючи, і [до] Чернігова.

 

Великдень 8.IV 1078

І знову із Смоленська до отця прийшов я [у] Чернігів, і Олег [Святославич сюди] прибув, із Володимира виведений. І позвав я /459/ його до себе на обід з отцем у Чернігові, на Краснім дворі, і дав отцю триста гривень золота.

Кін. серпня — поч. вересня 1078

⁴¹ Себто після того, як у битві на ріці Сожиці (Оржиці?) 25 серпня 1078 р. Всеволод зазнав тяжкої поразки від половців (див. про це в Іп. під 1078 р.).

І знову, із Смоленська ж прибувши, пройшов я крізь половецькі війська, б’ючись, до Переяславля, і отця [тут] знайшов, який з походу вернувся ⁴¹.

3.Х 1078

⁴² Див. про це також в Іп. під 1078 р.

⁴³ Тобто, взявши кожен верхового і повідного коня.

А потім ходили ми, [в] тім же році, з отцем і з Ізяславом [Ярославичем до] Чернігова битися з Борисом [Вячеславичем], і побідили ми Бориса і Олега [Святославича] ⁴². І знову пішли ми [до] Переяславля і стали в [городі] Оброві.

Осінь 1078

⁴⁴ Тлумачать, що тут Володимир повторно розповідає про свій похід на Полоцьк зі Святополком Ізяславичем, але з тексту виходить, що це був другий похід, коли Мономах уже князював у Чернігові (після 3 жовтня 1078 р.).

А Всеслав [Брячиславич] Смоленськ спалив, і я, сівши з чернігівцями [кожен] на двоє коней ⁴³, [рушив на нього], та не застали ми [його] в Смоленську. В тім же поході вслід за Всеславом спалив я землю [Полоцьку], попустошивши [її] до [городів] Лукомля і Логожська та проти Друцька воюючи, і [вернувся до] Чернігова ⁴⁴.

Зима 1078/9

⁴⁵ Володимир Всеволодович, як і Олег Святославич, нерідко спілкувався з одними половцями, наймаючи їх, зокрема, для боротьби з іншими половцями.

⁴⁶ У Лавр, «се мечи»; напевне, йдеться про жителів Посейм’я.

А на ту зиму попустошили половці Стародуб увесь, і я, пішовши з чернігівцями і з половцями ⁴⁵, на Десні захопив князів [половецьких] Асадука і Саука, а дружину їх ми перебили. А назавтра за Новим городом [Сіверським] розігнали ми сильне військо [хана половецького] Белкатгина, а [захоплених ним] сеймичів ⁴⁶ і здобич усю одібрали.

Зими 1082/3 і 1083/4

⁴⁷ У Лавр, «по Изяславичихъ», що є явною опискою, бо про цей похід проти Василька та Володаря Ростиславичів говориться і в Іп. під 1084 р.

А у Вятичі ми ходили дві зими підряд на [князя] Ходоту і на сина його. І до [города] Кордна ходив я [в] першу зиму.

Весна 1084

А потім [гонили ми] вслід за Ростиславичами ⁴⁷ за [город] Микулин, та не настигли їх. І на ту весну [ходив я] до Ярополка [Ізяславича] зустрічатися, на [город] Броди.

Літо 1084

[У] тім же році гонили ми вслід за половцями за [ріку] Хорол, які [город] Горошин узяли.

Осінь 1084

І на ту осінь пішли ми з чернігівцями, і з половцями, з читійовичами, до Мінська. Захопили ми город зненацька і не оставили в ньому ні челядийа, ні скотини.

Зима 1084/5

На ту зиму пішли ми до Ярополка [Ізяславича] зустрічатися, на Броди, і велику дружбу зав’язали ми.

Весна 1085

⁴⁸ Зауважено, що Переяславське князівство звичайно займав той князь, який мав бути наступником великого князя київського.

14.VIII або 7.IX 1085

15.VIII або 8.IX 1085

⁴⁹ У Лавр, «семцю»; вважаємо, що йдеться про сеимича.

⁵⁰ Це або день Успіння (15 серпня) або Різдва богородиці (8 вересня).

⁵¹ Див. про це також в Іп. під 1087 р.

А на весну посадив мене отець у Переяславлі, попереду братів- [князів] ⁴⁸, і ходили ми за [ріку] Супій. І коли ми їхали до Прилука-города, то стріли нас зненацька половецькі князі, вісім тисяч [воїв]. І хотіли ми з ними, отже, битися, та оружжя одіслали були вперед на повозах, І ввійшли ми в город. Тільки сеимича ⁴⁹ схопили вони одного живим та смердів декілька, а наші їх більше побили і захопили. І не одважились вони навіть коня [нашого] піймати у [свої] руки, і втекли на Сулу тої ночі. А назавтра, в день владичиці ⁵⁰, пішли ми до [города] Білої Вежі. І бог нам поміг і свята богородиця: побили [наші] дев’ятсот половців і двох князів [їхніх] схопили, Багубарсових братів, Осіня і Сакзя, а два мужі тільки утекли.

1086-87

⁵² У Лавр. «по СвятополцЂ на СулЂ», але битва за учас