ЛІТОПИС РУСЬКИЙ. Роки 1224 — 1244.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ЛІТОПИС РУСЬКИЙ. Роки 1224 — 1244.



 

 

Калкське побоїще 2

 


2 У Хл. цього заголовка нема; в Іп. написано у виносці.

 

 

1 Очевидно, Всеволод (за актовими печатями, його хрестильне ім’я — Петро) жив тоді в Києві біля батька, великого князя київського Мстислава Романовича Старого; в Іп. виступають ще два його брати — Ізяслав та Ростислав Мстиславичі, у Новг. І — третій брат Святослав (за актовими печатями, його хрестильне ім’я — Симеон); з Лавр, відоме чернече ім’я його сестри — Огафії, жони Костянтина Всеволодовича.

2 В Іп. і Хл. хибно «придоша», «пріидоша»; треба — «поидоша».

У РІК 6732 [1224]. У той же рік прийшла нечувана рать: безбожні моавитяни, прозвані | татарами, прийшли на землю Половецьку, і половці стали [супроти них. Але навіть хан] Юрій Кончакович, що був найбільший між усіх половців, не зміг вистояти перед ними. І побіг він до ріки Дніпра, і многі [половці] побиті були. А татари, вернувшись, пішли у вежі свої.

І прибігло половців багато в Руську землю, і говорили вони руським князям: «Якщо ви не поможете нам,— [то] ми нині порубані були, а ви завтра порубані будете». І була рада всіх князів у городі Києві, [і] нарадились вони так: «Лучче б нам зустріти їх на чужій землі, аніж на своїй».

Тоді бо Мстислав Романович був [князем] у Києві, а Мстислав [Святославич] у Ковельську і в Чернігові, а Мстислав Мстиславич [Удатний] у Галичі,— це ж були старійшини в Руській землі. А Юрія [Всеволодовича], князя великого суздальського, не було на тій раді. Се ж іще молоді князі, [котрі були тут]: Данило Романович, Михайло Всеволодович, Всеволод Мстиславич київський 1 та інших багато князів. Тоді ж великий князь половецький охрестився, Бастий. А Василька [Романовича] не було, бо він, молодий, лишився у Володимирі.

Квітень 1223

3 В Іп. і Хл. «всянамъ», «всянам»; треба, очевидно, «всЂмъ, намъ»; тоді нібито виходить, що ці слова належать учасникові походу і саме чернігівцю, бо чернігівців він згадує попереду киян; переправлялися вони на правий берег Дніпра.

4 В Іп. і Хл. помилково «людии», «людеи» треба — «лодии», «лодеи»; ймовірно, що з човнів було зроблено наплавного моста.

5 В Іп. і Хл. хибно «по ДнЂпроу»; тут ідеться про галичан, що оселилися на «вигоні», на середній течії Дністра.

6 В Іп. і Хл. хибно «ДомамЂричь», «ДомамЂлрЂч», — ці помилки є і далі.

7 Насправді Данилові було 22 роки.

Звідти ж, [із Києва], рушили 2 вони місяця квітня і прийшли до ріки Дніпра, до острова Варязького. І приїхала туди до них уся земля половецька, і чернігівці приїхали, і кияни, і смольняни, й інші землі. Всі ми 3 посуху Дніпро перейшли,— так ото покрита вода була безліччю човнів 4. А галичани й волинці, кожен зі своїми князями, і куряни, і трубчани, і путивльці, кожен зі своїми князями, прийшли кіньми. А вигонці галицькі рушили 2 по Дністру 5 і ввійшли в море,— човнів же було тисяча. І ввійшли вони в ріку Дніпро, і провели [човни] вгору до порогів, і стали коло ріки Хортиці, на броді близ Протолчів. Був же з ними [воєвода] Домажирич 6 Юрій і [боярин] Держикрай Володиславич.

Коли ж прибули вісті у стани, що [татари] прийшли вже поглянути на руські човни, то Данило Романович, почувши [це] і сівши на коня, помчав подивитися на небачену рать. і кінники, які були /380/ з ним, і багато інших князів, з ним погнали подивитись на небачену рать. Але ті одійшли, і Юрій [Домажирич] їм, [князям], говорив: «Вони стрільці є». А інші казали: «Вони прості люди є, гірші половців». Юрій же Домажирич мовив: «Вони ратники є і добрі вої».

І, приїхавши [назад], вони сказали [це] Мстиславу [Романовичу], і Юрій [про] все сказав. І промовили молоді князі: «Мстиславе і другий Мстиславе! Не стійте! Підемо проти них!»

Вівторок 23.V 1223

І перейшли всі князі, Мстислав [Романович], і другий Мстислав, [Святославич] чернігівський, ріку Дніпро. І інші князі прибули, і рушили [всі разом] у поле Половецьке. Перейшли ж вони Дніпро в день вівторок.

V 1223

8 За Лавр, і Никон., дочка Олега Святославича (за Любецьким синодиком — Георгія) Марина (від невідомої жони) була видана за Всеволода-Івана Костянтиновича, від якого мала сина Василія.

9 Друга кн. Царств XIV, 25.

10 За даними Лавр., Новг. І, Воскр., Густ. і за Татіщевим, під час битви на Калці загинули: великий князь київський Мстислав-Борис Романович і його зяті (одружені з його дочками) князь Андрій (невідомого походження) та князь дубровицький Олександр Глібович; князь чернігівський Мстислав (за Любецьким синодиком — Пантелеймон) Святославич і його син (Василько) (за Любецьким синодиком — Дмитрій; його жона — Мамелфа); князь канівський Святослав Рюрикович; князь шумський Святослав, очевидно, Інгваревич та його брат Ізя’слав Інгваревич; князь теребовльський Ізяслав Володимирович; князь несвіжський Юрій (невідомий по-батькові; ця згадка свідчить, що Несвіж був центром удільного князівства-волості в Полоцькій землі; можливо, що Юрій був з роду Ізяслава Святополковича) та його син (Ярослав), князь неговорський. «А бояр та інших воїв,— додає Лавр.,— многе-множество, і говорять так, що одних киян погибло в битві тій десять тисяч».


При цьому деякі князі загинули не в бою. Оточені ворогами, вони здались на їхню присягу, що ті не вчинять їм ніякого зла, а випустять за викуп. Татаро-монголи ж, захопивши князів, поклали їх під дошки, а самі сіли на дошках обідати і подушили їх.


11 Тобто до города, побудованого Святополком Ізяславичем «на Вытече†холму»; князь назвав його на свою честь «Святополчь город».

12 Чінгісхан помер власною смертю під час походу на тангутів.

І встріли татари полки руськії, але стрільці руськії перемогли їх і гнали в поле далеко, рубаючи, і зайняли їх скот,— а зі стадами втекли, так що всі вої набрали повно скоту. /381/

Звідти ж ішли вони вісім днів до ріки Калки. [І] встріли їх сторожі татарські, і сторожі [ці] билися з ними, і вбитий був [воєвода] Іван Дмитрійович та інших двоє з ним, а татари од’їхали звідти.

На ріці Калці татари встріли їх, війська половецькі і руські. Мстислав Мстиславич тим часом повелів Данилові попереду перейти з полками ріку Калку і іншим полкам [піти] з ним, а сам після нього перейшов. Сам же поїхав він у сторожі, і, коли побачив полки татарські, він, приїхавши, сказав: «Оружіться!»

Мстислав же [Романович] і другий Мстислав, [Святославич], сиділи у стані, не знаючи [цього], тому що Мстислав [Мстиславич] їм обом [нічого] не сказав — через зависть, бо велика незгода була межи ними.

Коли зітнулися війська між собою, то Данило виїхав наперед, і [воєвода] Семен Олуйович, і [воєвода] Василько Гаврилович. Ударили вони в полки татарські, і Василько був збитий [з коня], а сам Данило поранений був у груди. Але через молодість і одвагу він не чув ран, що були на тілі його,— був бо він віком вісімнадцяти літ 7, був бо він сильний,— і Данило кріпко боровся, побиваючи татар. Мстислав [Ярославич] Німий, бачивши це [і] подумавши, що Данило збитий був, | помчав і сам між них, бо був той муж дужий, [і] тому, що він [був] родич Романові, із племені Володимира, на прозвище Мономаха. Він бо, велику приязнь маючи до отця його; йому й поручив по смерті свою волость — оддав князю Данилові.

Татари ж утікали, а Данило побивав їх своїм військом, і Олег [Святославич] 8 курський. Кріпко вони билися, [але] інші полки [татарські] зітнулися з ними, [і] за гріхи наші руські полки було переможено. Данило, бачивши, що все сильніше в битві налягають вороги [і] стрільці їх стріляють сильно, повернув коня свого на втечу — через те, що кинулися [за ним] противники. І коли він біг, то захотів води, [і], пивши, відчув рану на тілі своєму,— в битві не помітив він її через силу й мужність віку свого. Був бо він смілий і хоробрий, «од голови й до ніг його не було на нім вади» 9.

 

 

V 1223

І сталася побіда над усіма князями руськими, якої ото не бувало ніколи 10. Татари ж, перемігши руських князів за гріхи християн, пішли й дійшли до Новгорода Святополчського 11, а руси, які не знали лукавства їх, виходили назустріч їм із хрестами, і вони побили їх усіх.

 

 


1227
25.VIII 1227

Дожидаючи бог покаяння християнського, повернув їх назад на землю східну, і пустошили вони землю Тангутську, і на інші країни [ходили]. Тоді ж і Чінгіз, хан їх, тангутами убитий був 12, а їх, [тангутів], обманувши, [татари] потім лукавством погубили. І інші землі вони війнами, а найпаче хитрістю погубили.

 

У РІК 6733 [1225]. І минули після цього часи, [а] Олександр [Всеволодович] усе ворожнечу мав до своїх обох братів Романовичів, Данила й Василька. Почувши, що Мстислав [Мстиславич] не має приязні до зятя свого, князя Данила, він, радістю сповнившись, спонукав Мстислава на війну.

Бл. 1224

І Мстислав, рушивши на війну, прийшов на Лису гору. Данило тим часом поїхав у Ляхи, і привів князя Лестька, і пішов проти нього. Мстиславу ж послав підмогу Олександр, але їх устріла [Данилова] рать, увігнали їх у город Белз і замалим | города не взяли. Назавтра пішли вони супроти них, [воїв Мстислава], і Мстислав не видержав і вернувся в Галич.

А Данило-князь пустошив із ляхами землю Галицьку, і довкола [города] Любачова, і пограбував усю землю Белзьку і Червенську аж до останнього, а Василько-князь багато здобичі набрав, стад коней і кобил. Ляхам же стало завидно, і було [послано] послів од обох [князів, Лестька і Данила], і [Данилом] посланий був [тисяцький] Дем’ян і [двірський] Андрій.

А після цього привів Мстислав [хана] Котяня [Сутойовича], і половців многих, і Володимира [Рюриковича] київського, наміряючись за порадою Олександра на Ляхів іти. Олександр же ніколи не переставав [твердити Мстиславові] про брата свого [Данила], /382/ кажучи, що мов: «Зять твій убити тебе хоче». Вияснення ж [наклепу] було коло шатра його, [Мстислава], але сам Олександр не одважився приїхати, [а] послав Яня, [воєводу] свого. І Мстислав сказав: «[Се] твоя була річ, Яню, що Данило вдруге підбурює 1 ляхів на мене».

1 В Іп. помилково «всаживаеть», у Хл. «сваживаеть».

2 Ак — білий (тюрк.); газ — чаша, таз (також анат.)

І всі князі узнали Олександрів наклеп, а Яневу лжу, і сказали тоді всі князі [Данилові]: «Забери всю волость його за сором свій». Але він через братолюбство не забрав волості його, [Олександра], і всі похвалили його.

Мстислав тоді прийняв зятя свого [з] приязню і, вшанувавши його великими дарами, дав йому коня свого борзого Актаза 2, [такого] , якого в ті літа не було. І дочку свою Анну обдарував він великими дарами, і, з братами [Данилом та Васильком] побачившись у Перемилі, утвердили вони мир.

 

1 Отже, Мстислав Мстиславич був одружений з дочкою половецького хана Котяня.

2 В Іп. і Хл. хибно «ДнЂпръ», «ДнЂпроу».

3 Додано з Єрмол.

4 Буття IV, 11; «стогнучи і трясучись на землі» — апокрифічний додаток.

5 Булла папи Гонорія III на дозвіл шлюбу датована 27 січня 1222 р.; у 1221 р. наприкінці були, власне, заручини; ім’я Марії відоме з Густ., друге її ім’я (за угорськими джерелами) — Олена.

6 Астрологи.

У РІК 6734 [1226]. А потім облудний [боярин] Жирослав сказав боярам галицьким, що мов: «Іде Мстислав у поле і хоче вас видати тестеві своєму Котяню 1 на побій». Мстислав же цього не замишляв і нічого не знав про них, [ці слова]. А вони, [бояри], пойнявши віри [Жирославу], пішли в землю Перемишльську, в гори Кавкасійські, себто в Угорські, на ріку Дністер 2 [і] послали послів своїх, кажучи: «Жирослав розказав нам, що ти маєш видати нас Котяню» 3. Мстислав тоді послав отця свого [духовного] Тимофія: «Дарма наклепав на мене вам Жирослав». І Тимофій клявся їм про те, | що не знав Мстислав нічого сього, і привів бояр усіх до нього.

А князь викрив Жирослава і прогнав його від себе, як ото прогнав бог Каїна з-перед лиця свого, кажучи: «Проклят ти будь, стогнучи і трясучись на землі, бо розверзла земля уста свої прийняти кров брата твойого» 4. Отак і Жирослав розверз уста свої на володаря свойого. Хай не буде йому приставку в усіх землях, в руських і в угорських, і ні в яких же краях! Нехай ходить він, блукаючи, по землях! Хай жадає він харчу, а вина і пива скудно хай буде йому! І хай буде двір його пустим, і в селі його [хай] не буде живущого!

Звідти вигнаний, він пішов до Ізяслава [Мстиславича]. Був же він лукавим облудою прозваний, і од усіх підступнішим, і лжею поломеніючою, знаменитий [тільки] отцем добрим. [Лише] убожество здержувало злобу його, брехнею кормився язик його, а мудруванням перевертав він довіру на лжу, красувався брехнею він більше, ніж [інший] вінцем. [Це був] самозванець, тому обманював він не тільки чужих, але й своїх, кого любив, заради маєтності [він сіяв] лжу. Задля цього він і жадав бути в Ізяслава. Та ми до попереднього повернемось.

Кін. 1221


Кін. 1226
Зима 1226/7

Мстислав же за радою облудних бояр галицьких оддав дочку свою меншу [Марію] за королевича [угорського] Андрія 5 і дав йому Перемишль. Але Андрій, послухавши підступного [боярина] Семюнка Чермного, утік в Угри і почав піднімати рать. А коли настала зима, він прийшов до Перемишля. Тисячу тоді держав Юрій [Домажирич], він здав Перемишль, а сам утік до Мстислава. Король [Андрій] тим часом став у Звенигороді і послав воїв своїх до Галича, бо сам він не одважився їхати до Галича: сказали ото йому волхви 6 угорські, що коли він побачить Галич — не бути йому живим. І він через цю причину не посмів піти в Галич, бо вірив волхвам. І Дністер 2 наводнився, не могли вони перейти.

Мстислав тим часом виїхав супроти [короля] з військами. І подивилися вони одні на одних, і поїхали угри у стани свої. З королем же був [воєвода лядський] Пакослав [Войцехович] з ляхами.

А звідти пішов король до Теребовля і взяв Теребовль, і пішов до Тихомля і взяв Тихомль. Звідти ж прийшов він до Крем’янця і бився під Крем’янцем, і багато угрів побили й поранили.

Тоді ж Мстислав послав [боярина] Судислава [Бернатовича] до зятя свого, князя Данила, кажучи: «Не одступай од мене». І той сказав: «Я маю правду у серці своїм».

Звідти ж прийшов король до Звенигорода, а Мстислав виїхав [на нього] з Галича. Угри, отож, виїхали супроти нього з королевих /383/ станів, і Мстислав бився з ними, і переміг їх, і гнали [його вої] за ними до станів королевих, рубаючи їх. Тоді ж Мартиниша вбили, воєводу королевого, і король розгубився і пішов із землі [Галицької] спішно.

7 В Іп. і Хл. «по Лохти ходить»; має бути або «полохъ ти ходить», або «полохатии ходить».

8 В Іп. хибно «къ братоу», у Хл. «ко Богоу».

Данило тим часом прийшов до Мстислава з братом Васильком до Городка, і [воєвода] Гліб [Зеремійович прийшов] із ними обома, і мовили вони [Мстиславу]: «Піди, княже, на короля. Він же пополоханий ходить!» 7 Але Судислав боронив йому, [Мстиславу, йти], бо мав він облуду у серці своїм: не хотів бо він пагуби королеві, тому що мав у ньому надію велику, а король уже знесилився був.

У той же час Лестько ішов на поміч [королеві], хоча Данило боронив йому [це, казав] не помагати королеві. Оскільки той дуже сильно старався, то Данило й Василько послали людей своїх до [ріки] Бугу 8, не дали удвох йому прийти. І він, звідти вернувшись, пішов у свою землю, бо знемігся був, ходивши на війну.

А король угорський [Андрій] пішов в Угри. Тоді ж догнав [його] Ізяслав [Мстиславич] з облудним Жирославом, [і] пішли вони обидва з ним в Угри.

Серед. 1227

 

9 Як видно, Мстислав Німий помер близько 1225 р., князюючи в Луцьку; жона його невідома.

Потім же Судислав, обманюючи Мстислава, сказав йому: «Княже! Оддай дочку свою заручену за королевича і дай йому Галич. Ти ж не можеш [його] держати сам, а бояри не хотять тебе». Але він не хотів дати [Галич] королевичу, найпаче він хотів дати Данилові. Гліб же Зеремійович і Судислав [Бернатович] здержували його, щоб він не дав Данилові. Вони бо сказали йому: «Якщо ти даси королевичу,— коли захочеш, зможеш забрати од нього. А як даси Данилові,— вовіки не буде твоїм Галич». А тому, що галичани хотіли Данила, і звідти, [з Галича], послали [до Данила послів] для переговорів, | [то] Мстислав дав Галич королевичу Андрієві, а сам узяв Пониззя. Звідти пішов він до [города] Торчського.


1227

Мстислав же [Ярославич] Німий оддав отчину свою князю Данилові 9 і сина свого поручив [йому], Івана. Але Іван помер, і Луцьк узяв Ярослав [Інгваревич], а Чорторийськ — [князі]-піняни.

 

 

У РІК 6735 [1227]. Почнем же розповідати про незчисленні битви, і про страждання великі, і про часті війни, і про многі крамоли, і про часті заворушення, і про многі заколоти,— бо змалку не було їм обом, [Данилові й Васильку], спокою

 

Поч. грудня 1227

Коли ж сидів Ярослав [Інгваревич] у Луцьку, поїхав Данило в Жидичин поклонитися і помолитися святому Миколі 1. І звав його Ярослав до Луцька, і сказали йому бояри його: «Візьми Луцьк, схопи тут князя їх». Але він, [Данило], відповів: «Я приходив сюди молитву вчинити святому Миколі і не можу сього вдіяти». І пішов він у Володимир. /384/

Кін. 1227


1 У Жидичинському монастирі (недалеко від Луцька) була церква Миколи Мирлікійського чудотворця, вельми поважаного на Русі святого. Природно, що на «зимового Миколу» (6 грудня) сюди приїхав на прощу Данило.

А звідти, зібравши рать, послали вони обоє, [Данило й Василько], на нього [двірського] Андрія, [боярина] Вячеслава [Товстого], [воєводу] Гаврила [Душиловича], [сідельничого] Івана [Михалковича]. І коли той, [Ярослав], виїхав [із Луцька], він був схоплений із жоною своєю. Схоплений же він був [боярином] Олексою Орішком: під ним бо був борзий кінь, [і], погнавшись за ним, [Ярославом], він узяв його поблизу города.

І заперлися лучани, але назавтра прийшов Данило й Василько, і здалися лучани. Брат тоді дав Василькові Луцьк і Пересопницю, а Берестій він йому раніше був дав.

Кін. 1227 — поч. 1228

[Тим часом] попустошили ятвяги довкола Берестія. І погналися удвох [Данило й Василько] за ними із Володимира, але на [їхнє] військо напало двоє [ятвягів], Мондушич Шутр і Стегут Зібрович. І вбитий був Данилом і Вячеславом [Товстим] Шутр, а Стегут убитий був [воєводою] Шелвом. А коли ятвяги втікали, догнав їх Данило [і князя (?) їх] Небра поранив чотирма ударами, але [вороже] древко вибило списа з рук його. А коли Василько погнався за ним, [Небром], був голосний крик: «Брат твій б’ється позаду»,— і він, лишивши [Небра], вернувся брату на поміч. А той од них утік, і інші [ятвяги] розбіглися. Та ми, це залишивши, до попереднього повернемось.

Поч. 1228

 

2 На угрів.

3 Королевича Андрія, який сидів у Галичі.

4 В Іп. «князя ихъ», у Хл. «князи ихъ».

Данило тим часом послав [тисяцького] Дем’яна до тестя свого [Мстислава Мстиславича Удатного], кажучи йому: «Не подобає пінянам держати Чорторийськ, бо не можу я їх терпіти». І коли Дем’ян вів із ним, [Мстиславом], мову, [Мстислав сказав Данилові]: «Сину! Завинив я, не давши тобі Галича, а давши іноплеміннику за радою Судислава обманника. Обманув бо він мене. Якщо бог захоче, ми підемо оба на них 2. Я посаджу [на коней] половців, а ти [підеш] зі своїми. Коли бог дасть його 3 нам обом [побити],— ти візьми Галич; а я Пониззя. Хай бог тобі поможе! А про Чорторийськ ти прав єси».

Великдень 26.III 1228

І Дем’ян приїхав у велику суботу, а назавтра, на Великдень, приїхали Данило й Василько до Чорторийська. В ніч на понеділок облягали вони город,— тоді ж кінь Данилів застрілений був із городської стіни,— а на ранок оточили удвох город. [І воєвода] Мирослав та Дем’ян сказали: «Оддав бог ворогів наших у руки ваші». Данило тим часом повелів піти приступом до города, і взяли вони город їх, і князів їхніх 4 захопили.

Серед. (?) 1228

А потім Мстислав помер, великий удатний князь. Він жадав ото [перед смертю] побачити сина свого Данила, але Гліб Зеремійович, підбурений будучи завистю, не пустив його, хоча він, [Мстислав], хотів поручити статки свої і дітей у руки його, [Данила], бо мав до нього любов велику у серці своїм.

Друга пол. ?)

А потім же [Данило й Василько] відпустили Ярослава [Інгваревича] і дали йому Перемиль, а згодом Межибоже.

Осінь(?) 1228

У РІК 6736 [1228]. У той же рік Кирило, митрополит, преблаженний і святий, приїхав був уладнати мир, але не зміг 1.

Кін. 1228 — поч. 1229

1 Конфлікт Данила з Володимиром Рюриковичем і Михайлом Всеволодовичем виник, очевидно, з приводу Чорторийська, бо нижче говориться, що їхній родич Ростислав пінський (за дослідженнями — син Святополка Юрійовича від невідомої жони) підбив їх на війну проти Данила; жона Ростислава Святополковича теж невідома.

2 Володимир Рюрикович згадує епізод, який переказано у прим. 1 до 1201 р. Київський князь,— а ним Володимир став десь на початку червня 1223 р., після того, як 31 травня на Калці загинув Мстислав Романович,— побоювався, отже, Данила, на цей час уже могутнього володаря.

Потім же Ростислав [Святополкович] пінський, не перестаючи, обмовляв [Данила],— бо діти його були забрані [в полон]. І Володимир [Рюрикович] київський зібрав [проти Данила] воїв, [і] Михайло [Всеволодович] чернігівський [теж]. [Володимир говорив]: «Отець же його постиг був отця мойого»,— бо була в нього боязнь велика в серці його 2. Володимир, отож, посадив [хана] Котяня на коня і всіх половців, і прийшли вони до Каменця,— Володимир же з усіма князями, І Михайло з усіма князями, і куряни, і піняни, і новгородці, і туровці,— і обложили Каменець.

Данило ж, обманюючи їх, удавав, що хоче мир із ними вчинити, і поїхав у Ляхи по підмогу, а Павла, [посла] свого, послав до Котяня, кажучи: «Отче! Одверни війну сю, помирись зо мною». І він, [Котянь], поїхавши, пограбував землю | Галицьку і пішов у землю Половецьку, а до них не вернувся.

У Галичі ж пробувáв королевич [Андрій] і [боярин] Судислав [Бернатович] із ним, і [Андрій] мав мир з Володимиром [Рюриковичем] /385/ і [з] Михайлом [Всеволодовичем]. Але ці, не досягнувши нічого, вернулися.

Данило ж і Василько, зібравши ляхів многих, пішли до Києва з Пакославом [Войцеховичем], воєводою [лядським], і Олександр [Всеволодович] з ними обома [пішов]. Але [їх] зустріли посли од Володимира й Михайла, [бояри] Воротислав Петрович і Юрій Толігнівич, пропонуючи мир. І вони замирилися, а ляхи вернулися назад.

XI 1227

У РІК 6737 [1229]. У ті ж роки Лестько убитий був, великий князь лядський, на сеймі був убитий Святополком [поморським] 1 і Одоничем 2 Володиславом за намовою бояр невірних.

Літо 1229

За німецькими джерелами, першою, очевидно, жоною поморського князя Святополка І Великого була Саломея, дочка Романа Мстиславича від Передслави Рюриківни.

2 В Іп. і Хл. хибно «Одовичемь», «Олговичем».

3 Владислав Одонич, син Одона, онук Мешка III Старого, убивши Лешка Білого, захопив Краків. Конрад І мазовецький після смерті брата теж претендував на великопольський стіл і вборотьбі за Краків проти Владислава III Старого (Тонконогого, сина Мешка III Старого), котрий перед цим розбив свого синівця Владислава Одонича, запросив на підмогу Данила й Василька.

4 В Іп. і Хл. хибно «Ветроу».

5 В Іп. «Пресноу», у Хл. «ПрЂсноу».

6 Села поблизу города Воротславля.

7 Ідеться про військо Конрада І мазовецького.

8 Журавель, пристрій для піднімання оста.

По смерті брата свого [Лестька] Кондрат, [князь лядський], увійшов з Данилом і Васильком у велику приязнь і просив їх, щоб вони прийшли йому на підмогу. І вони пішли удвох йому в поміч на Володислава на Старого 3. Самі ж вони пішли обидва на війну, а в Берестії зоставили Володимира [Ростиславича] пінського, і угровчан, і берестян — стерегти землі од ятвягів.

У той же час пустошила литва Ляхів. Вважаючи, що вони в мирі є [з Данилом і Васильком, литовці] прийшли до Берестія, але Володимир сказав: «Хоча ви й у мирі єсте, та зо. мною ви єсте не в мирі». І вийшов він на них і берестяни всі, [і] побили вони їх усіх.

Данило ж і Василько прийшли до Кондрата. І, порадившись, рушили вони до [города] Каліша, і ввечері прийшли до [города] Варти 4. А назавтра, коли світало, перейшли вони ріку Просну 5 і рушили до города, і тої ночі був великий дощ. Побачивши ж, що ніхто не чинить спротив, вони пустили [воїв] пустошити і грабувати. Руси тоді домчали [до города] Милича і Старгорода, і кілька сіл воротславських 6 зайняли, і взяли здобич велику, і вернулися. І прийшли вони в стани, гадаючи, як піти до города на бій, бо ляхи не хотіли битися 7.

Назавтра ж Данило й Василько, узявши воїв своїх, пішли до города. Кондрат теж, який любив руський бій, заставляв ляхів своїх [битися], але ті все одно не хотіли. Тим часом вони обидва, [Данило й Василько], пішли приступом до воріт калішських, а [воєводу] Мирослава й інші полки послами в тил города. Город же обступила вода і сильні лози й верби, і вони самі не знали, де ото хто бився,— тому коли ці [руси] відступали од бою, то ті [руси] налягали на них, [городян], а коли ті [руси] одступали, то ці налягали на них. Через те, що вони не бачили [одні одних], не був узятий город у той день. Із забрал же йшло каміння, як дощ сильний, [і] вони стояли у воді, доки не стали на суші, на накиданім камінні, і [тоді] підпалили звідний міст і журавець 8. Ляхи ж ледве погасили ворота городські.

Тим часом Данило й Василько ходили коло города, деякі стрільці стріляли на городські стіни, і було поранено мужів, що стояли на заборолах, сто і шістдесят. А коли настав вечір, вернулися вони у стани свої, і [боярин] Станіслав Микулич сказав: «Де ото ми стояли, там нема води, ні валу високого». Данило тоді, сівши на коня, поїхав сам оглянути город і побачив, що так воно і є. І приїхав Данило до Кондрата, і сказав йому: «Якби ми сперва знали місце се, то город був би взятий». І Кондрат просив їх обох, щоб назавтра вони знову пішли приступом до города.

Назавтра ж Данило й Василько послали людей своїх, і ті стояли і розчищали ліси довкола города, а городяни ні каменя не одважувалися вергнути на них. Вони просилися, щоби Кондрат прислав до них Пакослава [Войцеховича] і Мстиуя. Пакослав тоді сказав Данилові: «Перемінивши одіж свою, поїдь із нами». Оскільки ж Данило не хотів, сказав йому брат: «Іди та послухай віче їх»,— бо Кондрат не довіряв Мстиуєві.

Отож, Данило, узявши на себе шолом Пакославів, став за ними обома, [Пакославом і Мстиуєм]. А на заборолах стояли мужі, і вони говорили: «Так скажіте оба великому князю Кондрату: «Сей город хіба не твій є? А ми, мужі, що знемогли в городі сьому, хіба ми які приходні єсмо? Ми ж люди твої єсмо і ваше браття єсмо. Чому ж ви над нами не зжалитеся? Якщо нас руси захоплять, то яку славу /386/ Кондрат здобуде? Якщо руська хоругов стане на заборолах, то кому ти честь учиниш? Чи не обом Романовичам? А свою честь ти принизиш. Нині ми брату твоєму служим, а завтра твої будемо. Не дай слави русі, не погуби города сього!» І багато інших слів вони говорили.

Пакослав тоді сказав: «Кондрат би радо милість учинив вам, та Данило дуже лютий є. Він не хоче од нас одійти звідси, не взявши города». І, розсміявшись, він сказав: «А ось він стоїть сам, говоріте з ним». Князь же ткнув його древком і зняв із себе шолом, а вони закричали з городських стін: «Прийми нашу покору. Ми благаємо — вчини мир». І той, багато сміявшись і багато говоривши з ними, узяв од них двох мужів і приїхав до Кондрата.

І вчинив Кондрат із ними мир, і взяв у них заложників. Руси ж узяли були в полон багато челяді і бояринь. І поклялися межи собою руси і ляхи: якщо після цього буде коли межи ними усобиця, [то] не брати ляхам руської челяді, ні русам — лядської.

Потім же вернулися вони обидва од Кондрата до себе додому з честю, тому що бог їм поміг. Учинили вони удвох йому, [Кондрату], поміч велику і ввійшли зі славою у землю свою. Ніякий же князь [руський] не входив був у землю Лядську так глибоко, окрім Володимира Великого, що охрестив землю [Руську].

14.IV 1230 9

Потім же, коли минув час, поїхав Василько в Суздаль, до великого князя Юрія [Всеволодовича], на весілля шурина свого [Всеволода Юрійовича], узявши [воєводу] Мирослава з собою та інших.

Лютий — березень 1230

 

9 Це дата, за Лавр., весілля Всеволода-Дмитрія Юрійовича; він одружився тоді, за Воскр., з Мариною, дочкою великого князя київського Володимира Рюриковича.

10 В Іп., очевидно, хибно «испилися», у Хл. ,«исполнилися».

11 В Іп. хибно «Милославомъ», у Хл. «Мирославом».

Коли ж Данило перебував у [городі] Угровську, прислали [до нього] галичани [послів], кажучи: «Судислав пішов у Пониззя, а королевич у Галичі зостався. Піди-но боржій!» І Данило спішно зібрав воїв, послав [тисяцького] Дем’яна на Судислава [Бернатовича], а сам рушив із невеликою дружиною до Галича з Угровська. У третій день на ніч він був коло Галича, а Судислав не встояв перед Дем’яном і побіг у Галич. Коли ж Данило приїхав до Галича, а Галич заперся був, то Данило узяв двір Судиславів,— а що там [було] вина, і овочу, і харчу, і списів, і стріл — дивно дивитися. Потім же Данило, побачивши, що люди його понабирали повно 10 всього, не схотів стати коло города, а пішов на ту сторону Дністра.

Тої ж ночі, коли Судислав вбіг у город, із війська його були схоплені люди, і вони сказали, що Судислав уже в Галичі. [А] Данило стояв [у городі] Угольниках на березі Дністра. Тим часом виїхали [з Галича] галичани й угри, і перестрілювалися вони на льоду. А коли настав вечір, то піднявся лід і ріка наводнилася, [і] беззаконний лихий [боярин] Семюнко [Чермний], подібний до лисиці рудизною, запалив моста на Дністрі. Але прийшов також Дем’ян зо всіма боярами галицькими — з Мирославом 11 і з Володиславом [Юрійовичем], і з багатьма боярами галицькими. І Данило цьому зрадів, а за мостом жалкував: «Як Дністер перейти?» Однак, помчавши до моста, Данило побачив, що кінець моста погас, і настала радість велика.

А назавтра прийшов Володимир Інгваревич, і перейшли [війська] міст, і стали на березі Дністра. Назавтра ж, уставши, об’їхав Данило город і, зібравши землю Галицьку, став, [розділившись] на чотири частини, довкруги нього,— а зібрав він [людей] од [ріки] Бобрки і аж до ріки Ушиці і Пруту. І обложив він їх, [угрів], силою великою, і вони, знемігшись, здали город.

Березень 1230

Данило ж, узявши город, спом’янув приязнь короля Андрія і пустив сина його [Андрія]. І провів він його до ріки Дністра, і вийшов із ним один Судислав [Бернатович], а на нього кидали каміння, кажучи: «Іди геть з города, баламуте землі!»

Коли ж Андрій прийшов до отця свого і брата [Бели], то Судислав говорив безперестану: «Виступіте на Галич і візьміте землю Руськую. Якщо ти не підеш, то вони укріпляться проти нас».

Літо 1230


12 Рикс — грецька вимова латинського слова гех — цар, король; Бела IV тоді був співправителем Андрія II, свого батька.

13 Ці слова посла, виголошені від імені Бели до оточених галичан, є біблійним текстом, пристосованим до даної ситуації. З подібними словами звертається гучним голосом глашатай (Рабсак) ассірійського царя Сінахеріба до оточеного в Єрусалимі іудейського царя Єзекії (Четверта кн. Царств XVIII, 28-30, 35 або Ісайя XXXVI, 13 — 15, 20).

14 В Іп. і Хл. «БЂговаръсови», «БЂговарсови».

15Про фараонові кари див. прим. 21 до 986 р.; тут мається на увазі десята кара — мор (пошесть) серед людей.

16 Фразеологізм із слов’янського перекладу «Хроніки» Іоанна Малали (кн. 17); під час повені ріки Скирту в 525 р. було затоплено місто Едессу, і згодом там знайшли камінь із наведеними словами, що стали прислів’ям.

Виступив тоді Беларикс 12, себто король угорський, з великою силою. Він сказав: «Не останеться города Галича. Нема того, хто /387/ ізбавить його од рук моїх». Та коли увійшов він у гори Угорські, послав на нього бог архангела Михаїла одкрити потоки небесні,— так що коні [їх] потопали і самі вони вибігали на високі місця. Але він усе одно подався узяти город [Галич] і [Галицьку] землю. А оскільки Данило молив бога, ізбавив його бог од руки сильних.

Отож обступив [Бела] город, і послав посла, і заволав посол голосом гучним, і сказав: «Слухайте словеса великого короля угорського! Хай не заспокоює вас Дем’ян, говорячи: «Із землі нашої викине [їх] бог!» І хай не уповає ваш Данило на господа, говорячи: «Не буде оддано город сесь королеві угорському». Я стільки ходив на інші землі,— то хто може вдержатися од рук моїх і перед силами полків моїх?» 13

Дем’ян же все одно стояв кріпко, погрози його не убоявся,— бог пособником був йому. Данило тим часом привів до себе ляхів і половців Котяневих, а в короля були половці Бігбарсові 14. [І] напустив бог на них, [угрів], кару фараонову15,— город же стояв кріпко,— і [король] Бела знесилювався, і пішов од города. Покинув же він людей за собою, оружників многих і кінників, і напали на них городяни, [і] багато [їх] попадало в ріку [Дністер], а інші побиті були, інші були поранені, ще інші схоплені були. Як в іншому місці говориться: «Скирт-ріка злу гру зіграла городянам» 16,— отак і Дністер злу гру зіграв уграм.

Звідти ж пішов король до [города] Василева, і перейшов Дністер, і пішов до [ріки] Пруту, бо наслав був бог на них кару і ангел побивав їх. Вони так умирали: в одних одпадали підошви, як од черевиків, а інші, вилізши на коней, померли, ще інші вмирали, зійшовшись довкола вогню і м’ясо піднісши до рота. Від багатьох ото різних недуг вони помирали, а потоки небесні все одно топили їх.

Отак пішов він, [Бела], через невірність бояр галицьких, а Данило за божою волею вдержав город свій Галич.

 

 

Після цього розкажемо про многі заколоти,
і великі обмани, і незчисленні битви

 

Кін. 1230 — перша пол. 1231

 

1 В Іп. і Хл. хибно «преднее»; треба — «предание».

2 На слугу Данилового; Данило тут уперше називається королем (хоч і не в прямій формі).

У РІК 6738 [1230]. Тим часом була крамола серед безбожних бояр галицьких. Учинили вони змову з двоюрідним братом його, [Данила], Олександром [Всеволодовичем], щоб [Данила] вбити | і передати 1 землю його [Олександрові]. Та коли вони сиділи на раді і збиралися вогнем підпалити [дім Данила разом із князем], милостивий бог вложив у серце Василькові [намір] вийти [звідти] і, граючи, видобути меча свого на слугу королевого 2, [а] той, граючи, схопив щита. Як побачили це невірні [бояри] Молибоговичі, був їм страх од бога, [і] вони сказали: «Замір наш провалився». І побігли вони, як той окаянний Святополк. Вони втікали, хоча [про змову] ще не довідався князь Данило й Василько.

Отож Василько поїхав до [города] Володимира, а безбожний [боярин] Філіпп позвав князя Данила в [город] Вишню, бо вони вчинили другу змову з Олександром, братом його, щоб убити його. Та коли він, [Данило], в’їхав у [село] Браневичеву Ріль, то прибув до нього посол [Коснятин] од тисяцького його Дем’яна, [і] він сказав: «Пир тобі лихий є, бо враджено безбожним твоїм боярином Філіппом і братом твоїм Олександром, що бути тобі вбитому. І, се почувши, ти піди назад і держи стіл отця свойого».

Коли Коснятин розповів [це], то той вернувся на ріці Дністрі, а бояри безбожні перевезлися [через ріку] в іншому місці, не хотячи бачити лиця його. [Данило] ж, приїхавши в Галич, послав посла до брата свого, князя Василька: «Ти піди на Олександра».

Кін. 1230 — перша пол. 1231

Олександр тоді вибіг [із Белза] в Перемишль до спільників своїх, а Василько узяв Белз. Івана ж [Михалковича], сідельничого свого, [Данило] послав услід за невірними Молибоговичами і за [боярином] Волдрисом, і схоплено було їх двадцять і вісім Іваном Михалковичем. Однак ті смерті не прийняли, а милість дістали. /388/ А якось, коли він на пиру веселився, один із тих безбожних бояр лице залив йому чашею,— і це він стерпів: «Колись же



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; просмотров: 174; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.80.173.217 (0.021 с.)