Початок княжіння Володимира, сина Всеволодового



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Початок княжіння Володимира, сина Всеволодового



Неділя 20.IV 1113


8 Це речення повинно б стояти на початку 1114 р. після відомостей про смерть Святослава Володимировича у Переяславлі.

9 Після цього в Іп. незаповнені три з половиною стовпці (с. 205-206); далі текст переписано третьою рукою.

Володимир Мономах сів у Києві в неділю. Зустріли ж його митрополит Никифор з єпископами [Лазарем, Феоктистом та Амфілохієм] і з усіма киянами з честю великою. [І] сів він на столі отця свойого і предків своїх, і всі люди раді були, а заколот улігся.

Половці ж, почувши про смерть Святополкову і зібравшись, прийшли до [города] Вира. Володимир тоді, зібравши синів своїх і синівців, пішов до [річки?] Виру і з’єднався з Олегом [Святославичем]. А половці втекли.

Того ж року посадив [Володимир] сина свого Святослава в Переяславлі, а [другого сина], Вячеслава, в Смоленську6.

IX 1113

У сей же рік преставилася ігуменя Лазаревого монастиря, свята життям, місяця вересня в чотирнадцятий день, живши шістдесят літ у чернецтві, а од народження дев’яносто літ і два.

IX 1113

У сей же рік узяв Володимир за сина свого Романа Володарівну 7, місяця вересня в одинадцятий день.

У сей же рік Мстислав [Володимирович] заклав кам’яну церкву святого Миколи [Мирлікійського] на княжім дворі коло торговища в Новгороді.

Того ж року посадив [Володимир] сина свого Ярополка в Переяславлі 8.

I 1114

[У] тім же році поставили Даниїла єпископом [у город] Юр’єв, а в Білгород — Микиту 9.|

III 1114

У РІК 6622 [1114].Преставився Святослав, син Володимирів, місяця березня в шістнадцятий 1 день, і покладений був у Переяславлі, в церкві святого Михайла; тут бо отець дав йому стіл, вивівши його із Смоленська.

У сей же рік Мстислав заклав Новгород, більший од попереднього.

У сей же рік, при князі Мстиславі, закладена була Ладога із каменю на насипу Павлом-посадником.

1 У Лавр. «марта въ 17».

2 Поселення Ладога існувало вже у VIII ст., і в X-XI ст. серед культурних шарів двохсотлітньої давності ладожани знаходили скляні намистини. Автор, що говорить про себе «я», — це третій літописець, невідомий на ім’я.

3 Ідеться про руський компілятивний «Хронограф за великим викладом», оснований на «Хроніках» Амартола та Іоанна Малали.

4 В Іп. хибно «право».

5 Текст узято з «Хроніки» Амартола через згаданий «Хронограф».

Коли я прибув у Ладогу, [то] мені розповіли ладожани: «Якщо тут буває коли великий дощ, то знаходять діти наші очка скляні, і малі [і] великі, провірчені, а інші коло Волхова підбирають, тому що їх /173/ виполіскує вода» 2. Із них ото я взяв більше ста, і є вони різні. Коли ж я сьому дивувався, вони сказали мені: «Се не дивно. І досі в нас є ще старі мужі, що ходили за Угру і за Самоїдь, котрі самі бачили в опівнічних краях: спаде великий дощ, і в тім дощі спаде маленька вивірка, ніби щойно народжена, а вирісши, вони розходяться по землі. А іще буває інший дощ, і спадають у ньому оленятка маленькі, і виростають вони, і розходяться по землі». Сьому ж мені є свідком Павло ладозький і всі ладожани.

Якщо ж хто сьому віри не йме, хай прочитає «Хронограф» 3. У цесарювання Проба 4, [володаря римського], коли [якось] був дощ і гроза велика, випала пшениця, з водою многою змішана, і, її зібравши, [люди] насипали великі засіки. Так само і при Авреліані, [цесареві римському], крихти срібні випали, а в Африці упали три камені превеликі 5.

«А після того, як був потоп і розділено народи, став царствувати спершу Местром із роду Хамового, по ньому — Гермес, після нього — Гефест,— бо так Сварога назвали єгиптяни. Коли сей Гефест царствував у Єгипті, [то] в час царювання його упали кліщі з неба. [І] стали [єгиптяни] кувати оружжя, бо раніше від того вони палицями і камінням билися. Той же Гефест закон установив жінкам: виходити заміж за одного чоловіка і поводитись стримано. А якщо [котра] перелюбство чинить — він повелівав скарати [її], за що прозвали його богом Сварогом. Бо раніш від сього жінки чинили /174/ блуд, з ким ото [яка] хотіла, і займалися вони блудом, як скотина. Коли | вона народжувала дитя, [то] оддавала [його] тому, котрий був їй люб: «Се твоє дитя». А він справляв празник і приймав [його]. Гефест же цей закон одмінив і встановив одному мужеві одну жону мати, а жінці за одного чоловіка виходити заміж. Якщо ж хто [це] переступить, нехай вкинуть його в піч огненну. Через це прозвали його Сварогом, і восхваляли його єгиптяни» 6.

6 Наведений уривок — це кінець першої книги «Хроніки» Малали зі вставкою з четвертої книги, починаючи від слів «за що прозвали його» до «піч огненну»; античних богів Малала виводить у ролях земних правителів-царів; текст Малали доповнено руськими відомостями, при цьому в староруському оригіналі деякі назви перекручено (Гермес — Еремия, Гефест — Феост).

7 Тут в Іп. прогалина, для вставки

8 Геліос (бог сонця), за грецькою міфологією, був сином титана Гіперіона і титаніди Тейї, а не бога вогню Гефеста (Сварога).

9 Наведений текст (від слів «А після цього...») — початок другої книги «Хроніки» Малали.

10 Псалом CXXXIV, 6, 7.

11 Тобто попереду, де йшлося про землі за Угрою і Самоїддю.

«А після цього царствував син його, на ймення Сонце,— що його зовуть Дажбогом,— сім тисяч і чотириста і сімдесят днів,— себто буде двадцять з половиною літ. Єгиптяни бо не знали іншого числення: ті по місяцю числили, а другі [...] 7 днями вели лік рокам; число ж дванадцять місяців вони узнали потім, відтоді, як стали люди данину давати царям. Цар Сонце, син Сварогів 8, себто Дажбог, був же мужем сильним. Почувши від когось [про] одну жону з єгиптян, що була багатою і сановитою, і про одного, який, захотівши блудити з нею, шукав її, намагаючись узяти її, він, [цар Сонце], не бажаючи порушити закону отця свого Сварога, узяв із собою кількох мужів своїх [і], узнавши час, коли вона перелюбствує, вночі напав на неї. Він не застав [того] мужа з нею, а її знайшов, коли вона лежала з іншим, з яким ото хотіла. Отож, схопивши її, він, [цар Сонце], і мучив [її], і послав водити її по землі з ганьбою, а тому перелюбникові одсік [голову]. І настало непорочне життя по всій землі Єгипетській, і стали його прославляти» 9.

Та ми не будемо наводити [цю] розповідь, а скажімо з Давидом: «Усе, що схотів, те сотворив господь на небі і на землі, в морі і в усіх безоднях, здіймаючи хмари од краю землі» 10. Бо це й був кінець землі, що про нього ми сказали раніш 11.

У РІК 6623 [1115], індикта 8. Зібралися брати, руськії князі, Володимир, званий Мономахом, син Всеволодів, і Давид Святославич, і Олег, брат його, і надумали вони перенести мощі Бориса і Гліба; бо вони спорудили були їм обом [у Вишгороді] церкву кам’яну на похвалу і почесть мощам їхнім і щоб положити [їх тут].

Спершу ж освятили | церкву кам’яну, [місяця] травня в перший день, у суботу, а назавтра, у другий день, перенесли святих.

1 В Іп. і Хл. хибно «с попомъ».

2 В Іп. «орници»; у Лавр. «орничЂ»; очевидно, слово походить від грецького оруа — кайма, облямівка. Перед цим у Лавр. ще стоїть «фофудью» (див. прим. 22 до 912 р.), але нема слова «рЂжючи»; біль, біла вивірка — горностай (див. прим. 1 до 859 р.).

3 В Іп. «комару», у Хл. «в комору», — тут, очевидно, ідеться про напівкруглі закомари, заглибини-ніші в стінах.

4 У Лавр., очевидно, хибно,«въ 8 день», в Акад. «въ 18». Першою жоною Олега Святославича-«Гориславича» (за даними Любецького синодика і актових печатей, його хрестильне ім’я — Михайло) була, за цими ж даними, візантійська патриціанка Теофанія (Феофано) Музалон (Музалониса; див. ще прим. З до 1079 р.); другою — дочка половецького хана Осулука, — у літопису під 1146 р. хани Тюнрак і Камос Осулуковичі названі вуями (дядьками по матері) Олегового сина Святослава.

І було зборище велике народу, що зійшовся з усіх сторін. [Прибув] митрополит Никифор з усіма єпископами — з Феоктистом чернігівським і з Лазарем переяславським, з єпископом 1 Микитою білгородським і з Даниїлом юр’євським, і з ігуменами — з Прохором печерським, і з Сильвестром, [ігуменом] святого Михайла [Видобицького], і Сава [був, ігумен] святого Спаса [на Берестовім], і Григорій, [ігумен] святого Андрія [Первозваного, і] Петро кловський та інші ігумени, і освятили вони церкву кам’яну. А коли вони одспівали обідню, вони обідали в Олега [Святославича] і пили. І було вгощання велике, і годували убогих і прочан три дні.

А як настав ранок, митрополит, і єпископи, і ігумени облачилися в святительські ризи і, свічі запаливши, з кадилами запахущими прийшли до гробниць обох святих. І взяли раку Борисову, і встановили її на повіз, і поволокли [його за] вірьовки князі і бояри. Ченці попереду ішли зі свічами, попи за ними ішли, тоді ігумени, тоді єпископи перед домовиною, а князі з домовиною ішли межи оградами. І не можна було везти [її] через множество народу: вони ламали ограду, а інші навіть покрили були городські стіни і забрала, аж страшно було видіти [таку] силу народу. І повелів Володимир, ріжучи паволоки, мережива 2, [кидати їх і] біль 2 розкидати народу, а також срібняки кидати людям, які сильно налягли,— аби легко внести [домовину] в церкву,— і тоді ледве змогли ввезти [її] в церкву. І поставили домовину посеред церкви, і пішли по Гліба. Таким же чином і сього привезли і поставили коло брата.

Тим часом сталася суперечка межи Володимиром і Давидом та Олегом, бо Володимир хотів їх поставити посередині церкви і терем срібний спорудити над ними обома, а Давид і Олег хотіли поставити їх у дві закомари 3. «Де ото мій отець назначив»,— сказав [Давид] ,— на правій стороні, де й були зроблені їм закомари. І сказав /175/ митрополит і єпископи: «Киньте жереб. Хай де зволять мученики, тут їх і поставимо». І на це була згода. І поклав Володимир свій жереб, а Давид і Олег свій жереб на святім | престолі, і вийнявся жереб Давидів і Олегів. І поставили їх у дві закомари тії на правій стороні, де нині вони обидва лежать. Перенесені ж були святі мученики [місяця] травня у другий день із дерев’яної церкви в кам’яну у Вишгороді.

Вони оба є славою князів наших і заступниками землі Руської, що знехтували славою світу сього, а Христа возлюбили. Вони зволіли по стопах його іти, овчата Христові добрії, які, коли їх тягли на заколення, не противились, ні втекли од насильної смерті і тому із Христом воцарилися у вічній радості. І, дар зцілення прийнявши од Спаса нашого Ісуса Христа, вони щедро подають [його] недужим, які з вірою приходять у святий храм їхній, поборників отчизни своєї.

Князі ж, і бояри, і всі люди празникували три дні. І воздали вони хвалу богові і обом святим мученикам, і тоді розійшлися кожен до себе.

Володимир же окував обидві домовини сріблом і злотом і прикрасив гробниці їх, і так само й закомари покував він сріблом і злотом. І поклоняються їм люди, просячи прощення гріхів.

VII 1115

У сей же рік було знамення: щезло сонце і стало, як місяць, про що говорять невігласи: «Сонце хтось з’їдає».

VIII 1115

У сей же рік преставився Олег Святославич, місяця серпня в перший 4 день, а в другий [день] він похований був [у Чернігові] в [церкві] святого Спаса, коло гробу отця свого Святослава.

Того ж року Володимир спорудив міст через Дніпро.

28.1 1116

У РІК 6624 [1116].Приходив Володимир на Гліба [Всеславича], бо Гліб пустошив був Дреговичів і [город] Слуцьк спалив. І не каявся він про це, ні покорявся, а ще проти Володимира говорив, осуджуючи його. Володимир тоді, надіючись на бога і на справедливість, пішов до Мінська 1 із синами своїми, і з Давидом Святославичем, і [з] Ольговичами. І взяв Вячеслав [Володимирович городи] Ршу і Копис, а Давид із Ярополком [Володимировичем] /176/ узяв на добичу [город] Друцьк. А сам Володимир пішов до Мінська 1.

1 В Іп. і Хл. хибно «къ Смоленьску»; у Лавр. «к МЂньску»; тут подано також дату виступу Володимира з Києва — 28 січня 1116 р.

2 В Іп. і Хл. хибно «Желъди», «желди»; у Лавр. «Желни».

3 Додано з Лавр.; за Леона було видано дочку Володимира Всеволодовича Марію-Марицу.

4 За Татіщевим, Володимир хотів відомстити Олексієві І Комнину за смерть свого зятя Леона Діогена і зятів уділ задержати для свого внука Василька (диа ще прим. З до 1136 р.).

5 В обох випадках ідеться про Сіверський Донець.

6 У Лавр. «Галинъ (хибно), Чешюевъ и Сугровъ».

7 У Татіщева Предслава (в Іп. і Хл. хибно «Предълавна») названа королевою, розуміється, угорською. Справді, тодішній угорський король Ласло І Святий овдовів, як свідчать угорські джерела, 1090 р., і його другою жоною (невідомою з інших джерел) могла бути Предслава; після смерті мужа (у 1095 р.) вона, природно, повернулася додому і постриглася в черниці. За польськими джерелами і за Татіщевим, у Святослава Ярославича була ще старша дочка Вишеслава (Вислава); близько 1065-1067 рр. її видали (чи заручили?) за князя, потім короля польського Болеслава Сміливого, який свого сина Мешка оженив 1088 р. на Мешковій двоюрідній тітці Євдоксії (?), дочці Ізяслава Ярославича і Гертруди-Олісави.

І заперся Гліб у городі, а Володимир почав ставити хижу коло табору свого, навпроти города. Коли ж побачив [це] Гліб, ужахнувся він серцем. І став благати Гліб Володимира, шлючи од себе послів. Володимир тим часом пожалкував за тим, що | проливається кров у пісні дні великого посту, і дав йому мир. Гліб же, вийшовши з города з дітьми і з дружиною, поклонився Володимиру. І мовили вони речі про мир, і обіцявся Гліб в усьому послухатися Володимира. Володимир тоді, усмиривши Гліба і провчивши його за все, дав йому Мінськ, а сам вернувся до Києва.

Ярополк же поставив город Желні 2 дручанам, яких він забрав був у полон.

У сей же рік Мстислав Володимирович ходив на Чудь з новгородцями і з псковичами і взяв город їхній, що зветься Медвежа Голова. І погостів вони узяли без числа, і вернулися до себе з великою добичею.

У сей же рік пішов цесаревич [грецький] Леон Діогенович 3, зять Володимирів, на кир Олексія [Комнина], цесаря [грецького]. І здалося йому декілька городів дунайських, а в Дерестрі-городі підступно вбили його два сарацини, послані цесарем, місяця серпня в п’ятнадцятий день.

У сей же рік князь великий Володимир послав [воєводу] Івана Войтишича і посаджав посадників по Дунаю 4.

У сей же рік послав Володимир сина свого Ярополка, а Давид [Святославич] сина свого Всеволода на Дон 5, і взяли вони три городи: Сугров, Шарукань, Балин 6. Тоді ж Ярополк привів собі жону [Олену], красиву вельми, яського князя дочку, взявши [її] в полон.

[У] тім же році і Предслава Святославівна, черниця, преставилася 7

[У] тім же році ходив Вячеслав [Володимирович] на Дунай з [посадником] Фомою Ратиборичем. Та, прийшовши до [города] Дерестра і не досягнувши нічого, вони вернулися. /177/

У сей же рік билися половці з торками і з печенігами коло Дону 5. І рубалися вони два дні і дві ночі, і прийшли в Русь до Володимира торки і печеніги.

У сей же рік преставився Роман Всеславич.

У сей же рік преставився Мстислав [Всеволодович], онук Ігорів.

[У] тім же році Володимир оддав дочку свою Огафію за Всеволодка [Давидовича].

1 Із Новгорода Мстислав вийшов 17 березня 1117 р.

2 В Іп. і Хл. хибно «Ольговичь», можливо, треба читати «і Давид [Святославич, і] Ольговичі».

3 За Татіщевим, Ярослав Святополкович збирався вигнати свою третю жону, дочку Мстислава Володимировича, онуку Володимира Мономаха (див. прим. 1 до 1112р.).

4 Ідеться про дунайських болгар.

5 У Лавр. «въ 16 день» і додано, що 1 січня 1118 р. на його місце поставили Сильвестра, ігумена Видобицького Михайлівського монастиря, переписувача «Повісті минулих літ», яка й закінчується в Іпатському списку цим 1117 р.

6 Тобто жителі Білої Вежі, або Саркела.

7 Це речення тут не на місці, далі воно правильно, вписане під 1119 р.

8 На річці Альті 1015 р. було вбито Бориса.

9 Це речення, як підтверджує Лавр., повинне закінчувати першу фразу під

1118 р. (стояти після слів «бояри його відступили од нього»).

У РІК 6625 [1117].Привів Володимир [сина свого] Мстислава з Новгорода 1. І дав йому отець Білгород, а в Новгороді сів Мстиславич [Всеволод], син його, внук Володимирів.

У сей же рік пішов Володимир на Ярослава Святополковича до [города] Володимира, [а з ним] і Давид Святославич 2, і Володар[Ростиславич], і Василько [Ростиславич]. І обступи|ли вони його в городі Володимирі, і стояли шістдесят днів. І вчинив [Володимир] /178/ мир із Ярославом, бо Ярослав покорився і вдарив чолом перед стриєм своїм Володимиром. І, провчивши його за все 3, Володимир повелів йому до себе приходити: «Коли я тебе позову». І тоді в мирі розійшлися вони кожен до себе.

Тоді ж прийшли половці до Болгар 4. І вислав їм князь болгарський пити з отрутою, і, пивши, Аєпа, [син Осіня?], та інші князі [половецькі] всі померли.

IX 1117

У сім же році преставився Лазар, єпископ переяславський, [місяця] вересня в шостий [день] 5.

[У] тім же році прийшли біловежці 6 в Русь.

У сей же рік узяв Володимир за Андрія, [сина свого], онуку Тугоркана, [хана половецького].

IX 1117

У сей же рік потрусилася земля, [місяця] вересня у двадцять і шостий [день].

Того ж року вивів Володимир із Мінська Гліба [Всеславича] 7 і церкву заклав на [ріці] Альті обом мученикам, [Борису і Глібу] 8.

Володимир послав сина [свого] Романа у [город] Володимир княжити 9.

VIII 1118

Того ж року помер кир Олексій [Комнин, цесар грецький], і взяв цесарство син його Іоанн.

1 У Лавр. «в Ляхи»; Ярослав, вигнавши свою третю жону і боячись Володимира Мономаха, утік і звертався по допомогу спочатку до угорських родичів, а потім до польських (див. ще прим. 1 до 1112 р. та прим. 3 до 1117 р.).

2 У Лавр. «въ 15 день».

У РІК 6626 [1118].Вибіг Ярослав Святополкович із Володимира [в] Угри 1, і бояри його відступили од нього.

У сей же рік преставився Роман Володимирович [місяця] січня в шостий [день] 2. І послав Володимир другого сина, Андрія, у Володимир княжити.

У РІК 6627 [1119].Володимир забрав Мінськ у Гліба у Всеславича, а самого привів до Києва.

1 З Іп. відомо, що Гліб Всеславич залишив трьох синів — Ростислава, який був одружений із Софією, дочкою Ярослава Святополковича, а також Володаря (жона якого невідома) і Всеволода.

[У] тім же році преставився в Києві Гліб Всеславич, [місяця] вересня у тринадцятий [день] 1.

У РІК 6628 [1120].Юрій Володимирович ходив на Болгар по Волзі. І взяв він добичу велику, і полки їхні переміг, і, розоривши [їх], прийшов [у Ростов] поздорову, з честю і славою.

Тоді ж послав Володимир Андрія, [сина свого], з поганими на Ляхів, і попустошили вони їх.

[У] тім же році преставився Ростислав, син Давидів.

У РІК 6629 [1121].Прогнав Володимир берендичів із Русі. А торки і печеніги самі втекли.

[У] тім же році приходив Ярослав [Святополкович] із ляхами до [города] Червена при посадникові Фомі Ратиборичу. І вернулися вони назад, не досягнувши нічого.

Того ж року в Києві преставився митрополит Никифор, місяця квітня.

І було знамення в сонці і в місяці одного місяця. /179/

1 За датськими джерелами, Христина була дочкою шведського короля Інге Стенкільссона.

І княгиня [Христина, жона] Мстислава [Володимировича], померла місяця січня у вісімнадцятий [день] 1.

Того ж року [Володимир] заклав церкву святого Іоанна [Предтечі (?)] в Копиревім кінці.

1 Дочка Мстислава Володимировича, за Татіщевим, (Добродія), по-грецькому — Євпраксія, була видана, згідно з дослідженнями, заміж за Олексія Комнина (одержавши після шлюбу ім’я Ірина), який був сином і співправителем батька — візантійського імператора Іоанна II Комнина. З інших іноземних династичних зв’язків Мстислава відомо (за датськими джерелами), що його дочка Інгеборг була жоною принца датського, короля бодричів Кнута Лаварда, сина датського короля Еріка І Ейєгода (Доброго), і матір’ю датського короля Вальдемара І Великого. Ще інша дочка Малфрідь у першому шлюбі була за норвезьким королем Сігурдом І Магнуссоном, а овдовівши, вийшла вдруге заміж за датського короля Еріка II Емуна, брата Кнута Лаварда.

2 Див. про це прим. 5 до 1145 р.

У РІК 6630 [1122]. Одведена (Добродія) Мстиславна в Греки за цесаря [грецького Олексія] 1.

митрополит Микита прийшов із Греків. Даниїл, єпископ юр’євський, помер. Амфілохій, єпископ володимирський, помер, земля потряслася трохи.

Володаря [Ростиславича] схопили підступно ляхи, Василькового брата 2.

У сей же рік привели з Новгорода Мстиславові [Володимировичу] другу жону, (Любаву) Дмитрівну, онуку Завидову.

У РІК 6631 [1123]. Преставився Давид Святославич [у] Чернігові, і сів [тут] замість нього Ярослав, брат його.

Того ж року преставився Сильвестр, єпископ переяславський. І Феоктист, єпископ чернігівський, преставився.

Того ж року поставили Симеона єпископом [у город] Володимир. /180/

<15.V 1123>

[У] тім же році прийшов Ярослав Святополкович з уграми, і з ляхами, і з чехами, і з Володарем та Васильком [Ростиславичами] до [города] Володимира. І безліч воїв було з ним, і обступили вони город Володимир. Андрій [Володимирович] перебував тоді І ньому, а Володимир [Мономах] не поспів із Києва з Мстиславом, сином своїм.

Неділя 20.V 1123 1

 

1 Це число виведене з попередньої татіщевської дати (15. V 1123).

2 В Іп. «оскъпомъ»; оскіп — вид списа, але своєрідність його археологічне поки що не вияснена.

3 В Іп. далі виступають два його сини — Юрій-Георгій та Вячеслав; з генеологічних досліджень, основаних на німецьких джерелах, відома його дочка Прибислава, яка була жоною західно-поморського князя Ратибора І.

4 Додано з Воскр.

Притчі Солом. XVI, 5.

6 Притчі Солом. III, 34.

І коли настав недільний день, під’їхав Ярослав близько до города, всього утрьох, рано в неділю. І, їздячи під стінами города, сперечався він з людьми [і] князем Андрієм, бо розгордівся, надіючись на безліч воїв, і так говорив Андрієві і городянам: «То є город мій. Якщо ви не одчинитеся, ні вийдете з поклоном, то побачите: завтра я піду приступом до города і візьму город».

Андрій же мав надію велику на бога з усіма людьми своїми, і на молитву отця свого він надіявся. І коли ще той [Ярослав] їздив під городом, вийшли двоє ляхів на узвіз угорі і тут лягли сховавшись. І поїхав Ярослав, посперечавшись, од города, і коли був він в узвозі, де ото два ляхи ті підстерігали його, вони, зсунувшись в узвіз, ударили його списом 2. І насилу умчали його, ледве живого, і на ніч він помер.

І так умер Ярослав один 3 серед такої сили воїв, через велику гордість його, тому що не мав він на бога надії, а надіяв|ся на безліч воїв.

Угри ж, і ляхи, і Володар, і Василько розійшлися кожен до себе, а до Володимира з благанням і з дарами послали послів, аби простив він їм, що вони осмілились на нього 4[піти].

Володимир же прославив бога за таке чудо божеє і за поміч його. Дивись, як подолав [бог] гордість, і ще він [це] зробить у гніві, як нагородить він смирення! Як ото Писання говорить: «Всяк, хтс возноситься серцем,— мерзота перед богом» 5. Решту, дружино і браття, [самі] розумійте: за котрим єсть бог — чи за гордим, чи за смиренним. Бо коли Володимир іще в Києві перебував, коли збирав він воїв многих, він молив бога щодо насильства і щодо гордості Ярослава, бо він же Мстислава послав був перед собою до [города] Володимира з малим [числом] воїв, а сам збирався піти услід за ним усім військом. І була велика поміч божая благовірному князю Володимиру із його синами за достойне його життя і за смирення його, А той [Ярослав], молодим будучи, заносився перед стриєм своїм, а також перед тестем своїм Мстиславом. Дивіться, браття, який благий бог і милостив до смиренних і до праведних, дбаючи і помщаючи за них, «тому що гордим господь бог противиться силою своєю, а смиренним же дає благодать» 6.

Субота 10.V 1124

1 За генеалогічними дослідженнями, князь польський Болеслав Кривоустий віддав невідому на ім’я дочку за Всеволода Давидовича, сина Давида Святославича; Всеволод сів у Муромі після того, як звідти пішов у 1123 р. до Чернігова його стрий Ярослав Святославич.

2 За Лавр., на Подоллі і на Горі самих церков згоріло близько шестисот.

3 У Лавр. уточнено: «въ, 9 чась дне».

4 За Татіщевим, Василько від невідомої жони мав сина (Ростислава), або, за Длугошем, Григорія, а свого старшого сина <Ігоря> (в Іп. він виступає лише під хрестильним ім’ям Івана) оженив на <Анні>, дочці Всеволода Ольговича; невідома на ім’я дочка, очевидно, Василька була, згідно з чеськими джерелами, жоною князя моравського (брненського) Братислава, сина Ольдржиха і внука Конрада І.

У РІК 6632 [1124].Земля потряслася трохи, і впала церква велика святого Михайла в Переяславлі [місяця] травня в десятий [день], що її спорудив був і прикрасив блаженний єпископ Єфрем.

У тім же році одвели ляховицю до [города] Мурома за Давидовича Всеволода 1.

У сей же рік преставилася жона Ярослава Святославича.

У се ж літо було бездощів’я. Тоді ж погоріло Подолля все, напередодні святого рождення Іоанна Хрестителя і Предтечі. А на другий день погоріла Гора і монастирі всі, що їх [було] на Горі в городі 2, і жиди.

[У] тім же році було знамення в сонці: надвечір 3 воно [стало] як місяць малий і мало не померкло [місяця] серпня в одинадцятий день.

У сей же рік помер Василько Ростиславич 4, а після нього преставився Володар брат його старший. /181/

1 З 6633 р. в Іп. розпочинається смуга ультраберезневих років, яка закінчується 6648 р. включно.

У РІК 6633 [1125]1. Преставилася княгиня [Варвара, жона] Святополка [Ізяславича, місяця] лютого [у] двадцять і восьмий [день].

У РІК 6634 [1126].Преставився благовірний князь, христолюбивий великий князь всеї Русі Володимир Мономах, що просвітив Руськую землю, наче сонце, промені пускаючи, і слава його розійшлася по всіх землях. А найбільше страшним він був для поганих, [цей] братолюбець, і нищелюбець, і добрий дбайливець за Руськую землю.

1 У Лавр., де подано ширшу характеристику Володимира Мономаха, тут говориться: «І посидів він у Києві на отчім столі тринадцять літ, і в рік 6633 од початку світу Преставився, травня місяця в дев’ятнадцятий день, живши од народження свого сімдесят і три роки. Преставився він на [ріці] Альті, коло улюбленої церкви, що її він спорудив великими засобами [на честь Бориса і Гліба]. Сини ж його і бояри однесли його до Києва, і він покладений був у святій Софії коло отця свого».

У Татіщева характеристика Володимира Мономаха набагато яскравіша. До того, що «найбільше страшним він був для поганих», додано: («і любили його всі навколишні і підвладні йому. Він не був гордим, не возносився у своїх добрих ділах, а славу і честь за всі побіди воздавав насамперед богові, на нього одного надіявся, і за те бог йому престол помимо інших дарував і багатьох супротивників покорив. До всіх він був милостивим І щедрим на пожертви, у правосудді додержував законів, і хоча винних карав, але більше зменшуючи їх вину і прощаючи. З лиця був гарний, очі великі, волосся рудувате і кучеряве, чоло високе, борода широка, на зріст не вельми великий, але міцний тілом і сильний. У ратях вельми хоробрий і вмілий виладнувати війська. Він багатьох своїх ворогів переміг і покорив, сам же один раз біля Треполя був переможений, про що ніколи згадувати не міг, почасти від жалю за братом Ростиславом, який тоді втопився і якого він вельми любив, а почасти від сорому, що нелад Святополків його до цього спонукав. Володів Руссю 13, а всього жив 73 роки»).

Преставився він [місяця] травня в дев’ятнадцятий [день]. І, опрятавши тіло його, положили [його] у святій Софії, коло отця [його] Всеволода 1, співавши належні співи над ним. Священнослужителі ж, жалкуючи, тужили по святому і доброму князеві, [а] весь народ і всі люди за ним плакали, як ото діти за отцем або за матір’ю. Плакали по ньому всі люди і сини його Мстислав, Ярополк, Вячеслав, Юрій, Андрій, і внуки його.

І тоді розійшлися всі люди з жалобою великою. І так само й сини його розійшлися кожен у свою волость із тугою великою, туди, де ото він кожному з них роздав був волості. /182/



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.253.192 (0.017 с.)