Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Літопис руський. Роки 1152 — 1158.Содержание книги
Поиск на нашем сайте
1 Тобто жителів Городка Остерського розселили по інших городах. У РІК 6660 [1152]. Ізяслав Мстиславич, зібравшись із Давидовичем Ізяславом і Святославом Всеволодовичем і при цьому порадившись, розвели Городок Юріїв 1 і спалили його, навіть і божницю святого Михайла; верх був зрублений з дерева, і це згоріло. У той же час король [Гейза] прислав до Ізяслава [посла], кажучи: «Отче! Я кланяюсь тобі. Ти прислав єси до мене про обиду [од] галицького князя, і я ж тут готуюсь. А ти теж готуйся. Ми не облишимо оба сього на собі. Хай як нам із ним бог дасть». Ізяслав тоді послав сина свого Мстислава до короля в Угри — повести короля на галицького князя. Король же, назвавши час, коли піти, послав [посла] до Ізяслава і сказав йому: «Я ось на коні вже сідаю і сина Мстислава із собою беру. І ти сідай уже на коні». Ізяслав же, це почувши, зібрав усю свою дружину і рушив, узявши з собою Вячеславове військо все, і всі чорні клобуки, і киян ліпших, і всю руську дружину. І пішов він, а коли прийшов до Дорогобужа, то сюди приїхав до нього брат Володимир [Мстиславич]. Звідти рушили вони обидва до Пересопниці, і сюди прийшов до них Володимир Андрійович. Сюди ж прибув до них обох брат князь Святополк [Мстиславич] із [города] Володимира з військом своїм. І тоді, зібравшись усі, пішли вони до короля. Ізяслав, однак, брата свого Святополка не взяв, а зоставив його у Володимирі, а військо його із собою взяв. 2 Згадується похід угрів 1123 р. з королем Стефаном II на город Володимир у складі війська Ярослава Святополковича; Ярослава тут підступно вбили два ляхи. І рушив Ізяслав од [города] Володимира з полками своїми по королевій дорозі, якою він, [король], приїхав був на Андрія на /252/ Володимировича з Ярославом Святополковичем, котрого і вбили тут, коло Володимира 2. Ізяслав, отож, прийшов на Сян — ріку, що тече під Перемишль; і коли ж він перебрів ріку Сян, то сюди пригнав до І нього посол од І короля із сотнею дружини і сказав Ізяславу: «Зять, король, тобі кланяється і так тобі мовить: «Осе вже я тут п’ятий день стою, ждучи тебе. Поїдь-но!» Ізяслав же, це почувши, з великим поспіхом поїхав; на другий же день Ізяслав рушив до [города] Ярославля. Поминувши його, він став на обід, і сюди прислав до нього король мужа свого з військом більше тисячі. Ізяслав же, пообідавши тут, а тоді виладнавши полки свої, пішов до короля. І коли він прибував до табору, то король, сівши на коней з мужами своїми, виїхав назустріч Ізяславу з радістю. І тут обнялися вони з великою любов’ю і з великою честю, і поїхали, і сіли в короля у шатрі, і стали думати, як ото завтра рано поїхати битися до ріки до Сяну. І, таким чином, вони [це] надумали. На другий же день рано король, ударивши в бубни, а тоді приготувавши до бою полки свої, пішов до Ізяслава. І, приславши [гінця], він сказав: «Поїдь зі своїми полками поблизу мойого війська. А де я стану, там же і ти стань, щоб добре нам про все гадати». Ізяслав же сказав королеві: «Сину! Хай буде так!» І прийшли вони до ріки до Сяну нижче від города Перемишля, і тут стали полками своїми всіма. Володимир же став по тій стороні своїми полками. А в короля було війська сімдесят і три полки, опріч Ізяславових полків і опріч повідних коней і обозних. 3 Див. прим. 28 до 1146 р. І, ввійшовши в землю Галицьку Володимирову, вони стали, бо був день неділя, а король, за своїм звичаєм, ніде ж не знімався [в похід] у неділю. Володимир же, не даючи в свою землю раті ввійти, стрів їх і захопив зажитників 3 короля. А на другий день знявся король, рушив, а Володимир одступив назад [і] став за укріпленням. І тоді король почав розставляти полки свої на бродах, а галичани насупроти розставляли свої полки. Але не могли вони вистояти проти короля, бо [куди] пішов Володимир своїм військом, там же і І король став навпроти нього. А Ізяслав пішов своїми полками вгору [Сяну], на броди, і, туди пішовши, став вище від короля на другім броді. Інші ж многі полки угорські пішли мимо Ізяслава на броди вище від Ізяслава. Ізяслав, отож, сказав дружині своїй: «Браття і дружино! Бог ніколи Руської землі і руських синів на безчестя не давав! Вони всюди добували свою честь! І нині, браття, подбаймо про се всі. У сих землях і перед чужими народами дай нам бог честь свою добути!» І, це сказавши дружині своїй, Ізяслав кинувся всіма своїми полками вбрід. А коли король і всі його полки побачили полки Володимирові, вони, не барячись, кинулися всі до них, кожен на свій брід, і в’їхали звідусіль у військо Володимирове. І так потоптали вони їх і багатьох тут побили, а інші потопились, а інших захопили. Володимир же, побачивши силу угорську, побіг перед ними, та врізався в угрів і в чорних клобуків, [і] тільки один він утік з [боярином] Ізбигнівом з Івачевичем у город Перемишль. Город же Перемишль вони тоді [не] взяли були, хоча нікому із нього було битися. А не взяли його через те, що за городом, на лузі, над рікою над Сяном був княжий двір, і там у ньому добра було багато, і туди наринули всі вої. Ізяслав же і король, зібравши всіх своїх воїв і всю свою дружину, тут же й стали оба табором, перед городом, над рікою над В’ягром. А Володимир почав слати [послів] до короля, миру просячи. На ту ж ніч вислав Володимир [мужів своїх] до арцибіскупа [Кукниша] і до воєвод королевих, і навмисне прикинувся, ніби він поранений, і сказав їм: «Благайте за мене короля: «Ранений я єсмь вельми. І я каюся за те, королю, що тобі я серце вередив, а іще, що став проти тебе. Нині ж, королю, бог гріхи прощає, і ти мені се прости. І не видай мене Ізяславу, тому що я вельми єсмь недуж. А якщо | мене бог візьме, то сина мойого ти прийми до себе». І се йому [хай] спом’януть мужі [його], кажучи йому: «Отець твій був сліпий 4, а я отцю твоєму /253/ досить послужив своїм списом і своїми полками за його обиду, і з ляхами я за нього бився. Спом’яни ж про мене те і се мені прости». І многі дари вислав він арцибіскупу і мужам тим золотом, і сріблом, і посудом золотим і срібним, і одежею, аби вони вблагали короля, щоб він не став на нього і волі королеви не вчинив 5. 4 Король Гейза II був сином короля Бели II Сліпого. 5 Володимир боявся Єфросинії, рідної сестри Ізяслава Мстиславича, жони Гейзи II (див. прим. 1 до 1148 р.). А на другий день король, з’їхавшися з Ізяславом, розповів [це] Ізяславу і сказав: «Отче! Я кланяюсь тобі. Осе Володимир прислав до мене. І благає він, і кланяється, а іще він і ранений є вельми, і не буде жити. І я тобі, отче, про се даю знати. А ти йому що одповіси?» Ізяслав же сказав королеві: «Сину! Якщо Володимир помре, то [се] бог убив його, тому що він одступив од хресного цілування нам обом. Бо про що він цілував хреста і що тобі говорив — як він додержав? А іще до того соромом нас обох покрив! Тож нині чому ти ймеш йому віри? Адже він тобі не додержав і перший раз, і вдруге. Нині ж дав нам його бог, то ми самого захопімо, а волость його візьмімо!» Мстислав Ізяславич також вельми переконував короля, а найпаче отця свого Ізяслава всіма провинами Володимира. Але король його не послухав, а послухав арцибіскупа і всіх мужів своїх, тому що Володимир вислав же був їм майно своє. І сказав король: «Я не можу його вбити, бо він благає мене, і кланяється мені, і за свою вину кається. Але якщо нині, хреста цілувавши, одступить він од сього, то тоді як мені з ним бог дасть. Хай або я буду в Угорській землі, або він у Галицькій!» Володимир прислав [посла] також до Ізяслава і сказав: «Брате! Я кланяюсь тобі і каюся за свою вину, тому що я винуват єсмь. Тож нині, брате, прийми мене до себе, і прости мені, і короля застав, нехай мене прийме. А мені дай бог з тобою бути». Ізяслав же на все те не хотів навіть уваги звертати, але через королеву принуку і мужів його він почав тоді з ним ладитися. І сказав король Володимирові: «На тім тобі цілувати хреста, що скільки [ти взяв] городів руських, то все тобі [треба] повернути, і з Ізяславом перебувати, і не одлучитися від нього ні в добрі, ні в злі, а завше з ним бути». І він на все це з радістю згодився. Тим часом Ізяслав і король, з’їхавшись усі,— і з Володимиром [Мстиславичем], братом своїм, і [з] сином своїм Мстиславом [Ізяславичем],— до короля в шатро, стали слати мужів своїх із хрестом до Володимира [галицького]. Ізяслав, однак, не хотів водити його до хреста, але сказав король: «По правді я тобі, отче, мовлю. Се є той хрест, що на нім Христос бог наш своєю волею зволив пригвоздитися, і що його бог допровадив по своїй волі святому Стефану 6, і який сього хреста цілував. Хай він одступить і буде жив у той час, коли одступить од хресного цілування! А я тобі, отче, за се візьмуся: я або голову зложу, або добуду Галицьку землю. А нині я його вбити не можу». І тоді одрядили вони мужа свого з чесним хрестом до Володимира. Ізяслав послав [боярина] Петра Бориславича 7, а король послав своїх мужів. 6 Ідеться про Стефана І Святого, першого короля угорського, за часів якого в Угорщині поширилося християнство в католицькому різновиді. 7 В Іп. і Хл. помилково «Борисовича» (див. прим. 16 і 26 до 1147 р., прим. 5 до 1149 р. та прим. 13 до 1151 р.). І так послали вони мужів своїх, кажучи: «Ось ти прислав єси до нас обох, бо тепер нам дав був тебе бог і волость твою через твою вину. Але нині ми на тебе гнів облишаємо і волості від тебе не одбираємо. Але на тім тобі цілувати хреста: скільки [ти взяв] волостей Руської землі, то тобі [треба] повернути все, і від Ізяслава тобі не одлучитися, але завше разом із ним бути». Мстислав же Ізяславич сказав отцю своєму Ізяславу і королеві: «Я вам обом мовлю: вам так належить, ви по-християнському дієте, що хресту чесному ймете віри і гнів на нього облишаєте. Але я вам перед сим хрестом мовлю чесним: як ото ви його обидва водите до хреста, так і він од хресного цілування одступить. Але ти, королю, свойого слова не забудь, як ти ото сказав єси: якщо Володимир одступить, то тобі коло Галича стояти знову». Король же сказав: «Я по правді тобі мовлю: якщо одступить од сього хресного цілування Володимир. Досі отець мій Ізяслав звав мене на поміч. Якщо він /254/ після сього одступить, то я тоді отця свойого позву собі на поміч».. І, це сказавши, послали вони мужів своїх до Володимира. І сказали мужі Ізяславові і королеві Володимиру: «Так тобі мовить брат Ізяслав і король: «Ти прислав єси до нас і за свою вину каєшся. Тому ми оба тобі те все прощаємо і волості од тебе не одбираємо. Але на тім цілуй хреста чесного: скільки за тобою городів руських, то тобі все [треба] повернути, і від Ізяслава тобі не одлучатися до кінця живоття свойого. А допоки ти жив єси, то бути тобі завше з ним разом». Володимир, отож, на всім на тім цілував хреста, але лежав, удаючи, ніби він знемагає од ран, хоча ран на ньому не було. Ізяслав же з королем, з’їхавшись разом і таким чином пробувши у великій приязні і у великій веселості, роз’їхалися. Король у свою землю пішов, в Угри, а Ізяслав у Руську землю. 8 Ідеться не про синів, а про внуків Ярослава Святославича; це були Ростислав Ярославич і його сини Андрій, Гліб і, можливо, Юрій, та синівці — Ігор та Володимир Святославичі. 9 Хоча а літопису про пору цього походу є лише згадка, що наприкінці його було «к заморозу», але знову, на підставі тогочасної міцної традиції символічного і детального планування таких походів, можна твердити, що й тепер Юрій вирушив у день свого патрона, осіннього Юрія, тобто 26 листопада, з тим, щоб Різдво (25 грудня) відсвяткувати уже в Чернігові. На цій основі і на підставі просторових розрахунків проставляємо деякі дати цього походу. Вони повністю узгоджуються з наступною татіщевською датою (22 січня 1153 р.). І прийшовши Ізяслав [до города] Володимира, послав посадників своїх у городи, що про них цілував був хреста Володимир,— у Бужськ, у Шумськ, у Тихомль, у Вигошев, у Гнійницю. Та не дав їх Володимир. Ізяслав тим часом пішов до Києва, а до короля послав мужа свого, і розповів йому, що Володимир одступив од хресного цілування, і сказав: «Тобі вже не вертатися, ні мені. І я тільки даю тобі знати, що Володимир уже одступив од хресногд цілування. Але ти тільки не забувай свойого слова, тому що ти сказав єси», І прийшов Ізяслав у Київ до стрия свого Вячеслава з великою радістю і з великою честю. І, воздавши хвалу богові і його пречистій матері, пробували вони у великій любові і в великій веселості. Прийшовши ж до Києва, Ізяслав послав [посла] до брата свого | Ростислава в Смоленськ і розповів йому, як він із королем бачився при здоров’ї, і як бог пособив їм обом побідити Володимира галицького, і [що] при здоров’ї бог його привів назад у Руську землю. І, це почувши, Ростислав обрадувався вельми і воздав хвалу богові. Коли ж почув Юрій [Володимирович], що Городець його розвели і спалили весь город, то, зітхнувши тоді з [глибини] душі, він почав збирати воїв, а до Ярославичів 8 у Рязань послав [послів], кажучи: «Підіте мені в поміч». Ізяслав же Мстиславич, це почувши, послав [посла] до брата свого Ростислава і сказав йому: «Там, брате, у тебе, за волею божою, Новгород сильний, і Смоленськ. Тому, зібравшись, ти постережи ж землі своєї. Якщо Юрій піде на тебе, то я до тебе піду. А як він не піде до тебе, а помине твою волость, то піди ти сюди до мене». 26.XI 1152 Тоді ж пішли з Юрієм 9,— а не відмовили йому,— Ярославич Ростислав з браттям, і з рязанцями, і з муромцями, а також і половці — і Оперлюї, і Токсобичі, і весь половецький народ, скільки ото їх межи Волгою і Дніпром. І рушили вони туди, на Вятичі, і, отож, узяли їх там, [пішовши] на [город їхній] Мценськ. А звідти пішли вони на [городи] Спаш та на Глухів і тут стали. Володимир же [Володаревич], почувши, що сват його Юрій іде в Русь, рушив із Галича до Києва. Але Ізяслав пішов супроти Володимира, і Володимир вернувся в Галич. Половців же безліч прийшло до [города] Ольгова до Юрія, і Юрій послав [посла] до Святослава Ольговича, свата свого, кажучи: «Поїдь зо мною». Але Святослав побоявся, кажучи: «А як тоді він 10 піде на мене?» Та потім він пішов за ним, бо Юрій так говорив: «Оскільки ви спалили єсте мій Городець і божницю, то я за се так само попалю».
10 Ізяслав Мстиславич. 11 У Лавр, уточнено деталі походу: «и поидоша к Чернигову, и перешедше Сновъ и сташа у Гуричева близь города, перешедше Канинъ». І звідти пішов він, [Юрій], до [города] Березого. А так як він став із половцями коло [річки] Свині в суботу, то назавтра, в неділю, не хотячи йти до города [Чернігова], він став коло [села] Гуричева 11. Ніч на 22.XII 1152 А оскільки ж Юрій поминув | Смоленську волость, то Ростислав вийшов услід за ним із Смоленська і випередив його, [прийшовши] до [города] Любеча раніше від Юрія. І тому що надумав він був із /255/ братом своїм Ізяславом піти в Чернігів на підмогу Ізяславу Давидовичу, то Ростислав із Всеволодовичем Святославом увійшли в Чернігів на поміч Ізяславу Давидовичу і заперлися обидва з ним у Чернігові. Юрій же став коло Гуричева і послав половців до Чернігова пустошити. Половці ж, прийшовши до города, багато здобичі взяли і [село] Семинь спалили. На ту ж ніч Ізяслав, і Ростислав, і Святослав, побачивши силу половецьку, повеліли людям усім утікати з острога в дитинець. Понеділок 22.XIІ 1152 А на другий день Юрій і Святослав [Ольгович] приготували до бою воїв своїх і рушили до города, але стали, не дійшовши до Семиня. Тоді ж усе множество половців пішло до города битися і, одібравши острог, вони запалили передгороддя все. Але коли [князі], прийшовши усією силою, стали довкола города, а чернігівці билися з городських стін, то князі, порадившись, [сказали]: «Не кріпко б’ються дружина і половці, тому що з ними не їздимо ми самі». Андрій же [Юрійович] сказав: «Учинимо так: нехай я почну свій день». І, взявши дружину свою, він поїхав під город. А коли піші вої вийшли з города перестрілюватися, він кинувся на них з дружиною і з половцями: тих вони побили, а других увігнали в город. Тоді ж, наслідувавши його, інші князі їздили після цього під город. А піші вої, побачивши полки, не одважувалися вийти з города, тому що були перестрашені. Стояли ж вони дванадцять днів під городом. У той же час Вячеслав з Ізяславом [Мстиславичем] стояли на сій стороні Дніпра, біля [села] Ольжичів. І коли почули Вячеслав та Ізяслав, що Юрій стоїть біля Чернігова, а половці, приїжджавши до Чернігова, навіть город попалили, то рушили вони оба від Ольжичів полками своїми до Чернігова. І коли ж вони були біля [города] і Моровійська, то тут побачили одні одних сторожі Вячеславові, Ізяславові і Юрієві, і тут захопили половці язика і привели до Юрія.
3.I 1153 Коли ж Юрій, і Святослав Ольгович, і рязанські князі почули, що Вячеслав та Ізяслав ідуть чернігівцям на поміч, то половці, убоявшись цього, почали зніматися звідти, а князі, побачивши, що половці відходять, рушили од Чернігова і пішли за [ріку] Свинь та за [ріку] Снов. Вячеслав же та Ізяслав, прийшовши, стали на [ріці] Боловосі, і сюди в’їхав до них обох Ростислав, Ізяслав Давидович і Святослав Всеволодович. І почали вони радитися, маючи намір поїхати вслід за ними. Однак вони не надумали [це], тому що ті відходили, не зупиняючись, бо вже було к заморозу. І тоді дійшли вони гадки кожному до себе додому поїхати і готуватися всім, допоки ото ріки стануть. /256/ Половці ж пішли од них туди, на Путивль, у Половці, і сильно волості їхні [розорили]. А Юрій рушив на Новгород на Сіверський і звідти ж пішов до [города] Рильська. Але коли він збирався піти з Рильська до Суздаля, то сюди примчав до нього Святослав Ольгович і став благати його, намагаючись удержати його [і] кажучи йому: «Ти хочеш піти звідси, а мене покинути. Ти й так волость мою погубив єси і хліби навколо города мойого потравив єси. А половці пішли в Половці. А після сього Ізяслав, зібравшись із братами своїми, піде на мене із-за тебе і решту волості моєї погубить». Юрій тоді згодився оставити йому поміч — і не оставив. Він залишив тільки сина свого Василька з п’ятьма десятками дружини. І так Юрій пішов до Суздаля, туди, на Вятичі, і таким чином остаток вятичів забрав. Серед. січня 1153
Коли ж ріки стали, то Вячеслав з Ізяславом порадились, і послав Ізяслав [послів] до брата свого Ростислава в Смоленськ, кажучи йому: «Ти за волею божою там, у Смоленську і в Новгороді у Великім єси. Тож ти там удержи Юрія з тими 12, а до мене пошли з підмогою сина свойого Романа». <22.I> 1153 І тоді, відрядивши послів і зібравшій силу свою всю, Вячеслав з Ізяславом пішли на Святослава Ольговича до Новгорода і на Василька Юрійовича. А коли ж вони стали на [ріці] Альті, то сказав Ізяслав Вячеславу: «Отче! Ти вже старий єси і тобі не варто трудитися. Поїдь-но ти у свій Київ, а зо мною пусти військо своє». І коли стали вони біля [города] Всеволожа, то тут Ізяслав одрядив сина свого Мстислава на половців з полками своїми і з усіма чорними клобуками. Вячеслав же пішов у Київ, а Ізяслав пішов до Новгорода-[Сіверського]. І сюди прийшов до нього Святослав Всеволодович і Роман Ростиславич, синовець його, із Смоленська з полками своїми.
<11>.II 1153
14 Тут у Татіщева є доповнення, що (16 лютого) вони («послали по всій області Сіверській коней і скот відбирати, а стодоли і двори Святославові, чого не могли брати, попалили; сіл же і селян не розоряли»). Ізяслав же прийшов до Новгорода, і другий Ізяслав — Давидович, і Святослав Всеволодович, і Роман Ростиславич лютого місяця <в одинадцятий день>. Вони рушили полками своїми до города і почали тут битися коло города, біля острожних воріт, і при цьому вперли їх, [новгородців], у город, а острог у них порубали 13. А коли ж вони, [війська Ізяслава], вийшли із острога і, відступивши од города, пішли у стани свої, то настав же після взяття острога третій 14 день. І вислав Святослав [послів] до Ізяслава Мстиславича, кланяючись і просячи миру. Хоча Ізяслав не хотів миритися з ним, та було вже к весні, і через те вони помирилися. І так, цілувавши хреста межи собою, вони роз’їхалися: Ізяслав пішов з Давидовичем Ізяславом до Чернігова, а Роман у Смоленськ /257/ до отця пішов, а Святослав Всеволодович у свою волость, а Василько Юрійович у Суздаль до отця пішов. А коли ж прибув Ізяслав у Чернігів, то тут прийшла йому вість од сина од Мстислава, що бог йому поміг половців побідити на [ріці] Углі і на [ріці] Самарі. І велику здобич він узяв, самих прогнав, вежі їх узяв, коней їхніх і скот їхній зайняв, і безліч душ християнських визволив із полону. І вернулися вони в Переяславль, воздаючи хвалу богові за таку поміч, а визволених із полону він одпустив у їхні рі|дні місця. Ізяслав же, почувши, що син його здоров, воздав хвалу богові, і веселилися вони тут з Ізяславом Давидовичем. А на другий день Ізяслав рушив до Києва і ввійшов у Київ із сином своїм Мстиславом і з великою честю і з великою похвалою. Приїхали вони обидва до отця свого Вячеслава, і Вячеслав, побачивши сина свого Ізяслава здоровим, воздав хвалу богові і силі животворящого хреста, і пробували вони у великій любові і у великій веселості. І так стали вони жити. Ізяслав же, пославши посла до брата свого Ростислава в Смоленськ, розповів йому, що сам він ходив на Святослава на Ольговича і помирився з ним, а Мстислав прийшов, половців перемігши і багато здобичі взявши. Ростислав же, це все почувши, воздав хвалу богові і силі животворящого хреста і возрадувався радістю великою. 15 Див. про нього прим. 7 до 1152 р. та ін. У той же час Ізяслав послав до Володимира галицького [боярина] Петра Бориславича 15 з хресними грамотами, тому що той же і в Перемишлі з королевими мужами водив був [Володимира] до хреста. І сказав йому, [Володимирові], Ізяслав: «Ти хреста єси нам обом з королем цілував на тім, що скільки [ти взяв] Руської волості, то тобі [треба] все повернути. А ти сього всього не додержав єси. Нині ж я сього не споминаю всього, але якщо ти маєш намір хресного цілування додержати і з нами обома бути, то поверни мої городи, про які ти нам з королем хреста цілував єси. А як не хочеш оддати, то одступив ти єси од хресного цілування. І ось твої грамоти хресні. Хай нам обом з королем з тобою як бог дасть». 16 Тут, мабуть, повинно було б бути якесь Володимирове зауваження. 17 Тобто, коли Володимир ішов зовнішньою галереєю, що з’єднувала другий поверх князівського палацу з хорами церкви. 18 Якщо це був приступ стенокардії — лікували правильно, якщо інфаркт — ні. 19 У Володимира був ще старший брат Ростислав, який в Іп. не згадується, але добре знаний через сина Івана Ростиславича Берладника від невідомої жони; за Татіщевим, Ростислав помер близько (1143 р.). І сказав Володимир [Петру Бориславичу]: «Ти скажи: «Ти, брате, вибрав єси час проти мене і короля на мене привів єси. Але якщо буду я жив, то або голову свою зложу, або за себе одомщу». І сказав йому Петро: «Княже! Ти хреста братові своєму Ізяславу і королеві цілував єси, що ти всього додержиш і з ними будеш обома. А ти вже одступив єси од хресного цілування». І сказав Володимир: | «Осей хрестик малий?» [І] мовив Володимиру Петро: «Княже! Хоча хрест малий, та сила велика його єсть на небі й на землі. А тобі, княже, король присилав того чесного хреста, на якому бог своєю волею руки свої простер, і допровадив його бог по своїй милості святому Стефану. І те він дав тобі знати, що цілував ти [сього] всечесного хреста, а як ти одступиш, то не будеш жив» 16. І сказав йому Петро: «А од королевого мужа ти ж чув єси про того чесного хреста?» І сказав Володимир: «Ви сього досить мовили єсте. А нині ти вийди звідси і поїдь до свойого князя!» І Петро, поклавши йому грамоти хресні, вийшов звідти. І не дали Петрові ні повоза, ні харчу. Петро ж поїхав на своїх конях. І як тільки Петро з’їхав із княжого двора, то Володимир пішов до божниці, до святого Спаса, на вечерню. А коли саме був він на переходах 17 до божниці і тут побачив Петра, який їхав, то поглузував над ним і сказав: «Поїхав муж руський, схопивши всі волості!» І, це сказавши, він пішов на хори. А одспівавши вечерню, Володимир таки пішов із божниці. І коли був він на тім місці, на сходах, де ото поглузував над Петром, він сказав: «Ой! Се хтось мене вдарив у плече!» І не міг він із того місця ні трохи поступити, і став падати. Але тут підхопили його під руки, і однесли його в горницю, і поклали його в окріп. І [одні] говорили, що [це] ломота підступила, а інші по-другому говорили, і багато прикладали [припарок] 18. І настав пізній вечір, і став Володимир знемагати вельми, а коли було спати пора, то тоді Володимир, галицький князь, преставився 19. /258/ Лютий 1153 Петро ж виїхав із Галича, і настав уже йому вечір, і ліг він [спати] в [селі] Большеві. А коли було вже перед півнями, то примчав отрок із Галича до Петра, кажучи: «Князь тобі мовить: «Не їдь нікуди, а жди тут, доки по тебе я вишлю». Оскільки ж Петро не відав про смерть князя, а отрок про це йому не сказав, то Петро вельми був тим зажурений, що йому прийдеться назад у город поїхати, доведеться прийняти ще більше приниження. І Петро тужив. Та коли було ще до обіду, то тоді примчали із города до Петра [гінці], кажучи: «Поїдь! Князь тебе зове!» 20 Це знаменитий зі «Слова о полку Ігоревім» Ярослав Осмомисл. 21 В Іп. хибно «своєму», у Хл. «моемоу». 22 В Іп. хибно «има», у Хл. «вама». Петро ж поїхав у город і приїхав на княжий двір. І тут зійшли назустріч йому із сіней слуги княжі, всі в чорних накидках. І, побачивши це, Петро здивувався: «Що се є?» А коли він зійшов на сіни, то побачив Ярослава [Володимировича] 20, який сидів на отчому місці в чорній накидці і в шапці, а також і всіх мужів його. І поставили Петрові стільця, і він сів. Ярослав же, глянувши на Петра, розплакався. Петро, не знаючи, сидів, і почав він питати: «Що сталося?» І повідали йому: «Бог сеї ночі князя взяв». І сказав Петро: «А я сеї ночі поїхав, і він [був] при добрім здоров’ї». Вони ж сказали: «Щось його ударило в плече, і од того він став вельми знемагати. А тоді бог узяв його». І мовив Петро: «Нехай буде воля божа, бо усім там бути». Ярослав тоді сказав Петрові: «Ми тебе задля того позвали єсмо. Осе бог волю свою вчинив так, як йому вгодно. А нині поїдь ти до отця мойого 21 Ізяслава, і од мене йому поклонися, і се йому дай знати: «Оскільки бог отця мойого взяв, то ти мені будь замість отця. Адже ти із моїм отцем сам відався. Що межи вами обома 22 було, то се вже бог осудив, якщо бог отця мойого взяв. А мене бог на його місці зоставив, і військо його, і дружина його у мене є, крім одного списа, [якого] поставлено коло гробу його, але й той у моїх руках є. Нині, отче, я кланяюся тобі. Ти прийми мене. Як сина свойого Мстислава, так само й мене. Хай їздить Мстислав коло твойого стремена по одній стороні тебе, а я по другій стороні коло твойого стремена їздитиму з усіма своїми полками». І тоді одпустили Петра. У РІК 6661 [1153]. ПославІзяслав сина свого Мстислава на половців до [ріки] Псла, тому що пакостили вони тоді по [ріці] Сулі. Але, не дійшовши до них, він вернувся. Осінь 1153 1 Після смерті першої дружини в 1151 р. Ізяслав оженився вдруге, згідно з грузинськими джерелами та дослідженнями, на Русудан, дочці грузинського царя Дмитрія (Деметре) І (див. ще початок 1154 р.). На ту ж осінь послав отець Мстислава назустріч | мачусі [Русудан] 1, з Володимиром Андрійовичем і з берендичами. І ходили вони до [города] Олешшя, та, не знайшовши її, вернулися. Святослав Ольгович, зібравшися з Ізяславом Давидовичем коло [города] Хоробора, утвердили, що їм за одного мужа бути. І, цілувавши межи собою хреста, вони роз’їхалися кожен до себе. /259/ У тім же році Ізяслав Мстиславич почав готуватися на Ярослава Володимировича до Галича. І коли було три неділі до м’ясниць, то рушив Ізяслав на Галич, зібравши силу свою і Вячеславове військо узявши з собою; Ізяслав Давидович послав із ним своє військо, а син його, [Ізяслава Мстиславича], Мстислав прийшов із переяславським військом, і всі чорні клобуки [прибули]. І коли він прийшов до [города] Тихомля, то сюди прибув до нього з Дорогобужа брат Володимир [Мстиславич]; і Святополк, брат його, [Ізяслава], прийшов до нього з [города] Володимира, і Володимир Андрійович із [города] Берестія. А потім, коли вони зібралися всі біля [города] Володимира, пішов він до [города?] Станкова, а сюди ж і галицький князь вийшов полками своїми. Ізяслав тоді послав Володимира Андрійовича, і сина свого Мстислава, і чорних клобуків битися з ними через ріку через Серет, а сам пішов до [города] Теребовля. Вівторок 16. II 1154 2 Першого тижня великого посту (див. ще прим. 2 до 1074 р.). А на другий день Феодорової неділі 2, у вівторок, перейшов він ріку Серет. Але настала в той день [така] мла велика, що не [було] видіти до кінця списа. Ізяслав тому, перейшовши [ріку], тут і став. А ввечері була вість Ярославу галицькому, що Ізяслав іде до Теребовля. І, це почувши, Ярослав пішов через [річку] Снов до Теребовля, та не встиг до бродів: Ізяслав перейшов був до них, [галичан], ріку Серет, а сторожі ж Ізяславові, побачивши полки галицькі [і] примчавши, розповіли [про них] Ізяславу. Ізяслав тоді, приготувавши до бою полки свої, рушив насупроти. І коли ото були вони один поблизу одного, то бог розігнав млу і прояснилось. І таким чином стали війська насупроти, дивлячись одні на одних. Галицькі ж мужі почали мовити князю своєму Ярославу: «Ти | молодий єси. Поїдь-но звідси і на нас дивись. Оскільки нас отець твій кормив і любив, то волимо ми за отця твойого честь і за твою голови свої зложити». І [ще додали вони], кажучи князю своєму: «Ти в нас один князь єси. Якщо тобі що вчиниться, то що нам діяти? Поїдь-но, княже, до города, хай ми самі б’ємося з Ізяславом. А хто з нас буде жив, то прибіжить до тебе, і тоді ми запремося в городі з тобою». І так одіслали вони князя свого, а самі поїхали битися. Полудень — вечір І зступилися полки, і була січа люта, і билися вони од полудня до вечора, і настало серед них замішання, і не знали вони, котрі побідили: Ізяслав гонив галичан, а брати його повтікали. Бо тоді побіг Святополк [Мстиславич], володимирський князь, а вслід за ним і Володимир Мстиславич, і Мстислав Ізяславич. Ізяслав же тут і став на бойовищі на ніч, а галичани вбігли тоді в город свій Теребовль. /260/ Ізяслав бо захопив галицьких мужів, а галичани захопили Ізяславових у розвідці. І зостався Ізяслав з невеликою дружиною на бойовищі, і поставив він стяги галицькі, і пішли галичани під свої стяги, і захопили [вої Ізяслава] безліч колодників. На ту ж ніч, убоявшись, що він зостався був із малою дружиною на бойовищі, Ізяслав сказав: «Аби не зібралися вони на нас із города»,— бо колодників було більше, ніж його дружини. І побачив він многе-множество пов’язаних колодників-галичан, і тоді повелів рубати їх, а ліпших мужів із собою забрав. 18.II 1154 А на другий день Ізяслав же Мстиславич пішов у Київ, до себе додому, тому що брати його і дружина його розбіглися були. Був же плач великий по всій землі Галицькій. У РІК 6662 [1154]. Послав Ізяслав удруге сина свого Мстислава назустріч мачусі своїй [Русудан], бо вивів був [Ізяслав] із Обез жону собі, цесареву дочку. І зустрів її [Мстислав] у порогах, | і привів її до Києва, а сам пішов у Переяславль. Ізяслав же узяв її собі за жону і справив весілля. 26.I II 1154 [У] тім же році вигнали новгородці Ізяславича Ярослава, а Романа Ростиславича 1 посадили [в себе]. У тім же році коло [города] Корчеська преставився Святополк Мстиславич,— він бо пішов був брату своєму Ізяславу на поміч. Ізяслав же, почувши, що бог узяв брата його, тужив по братові своєму. А потім послав Ізяслав Ярослава, сина свого, до Володимира княжити. 23.IV 1154 У тім же році рушив Юрій 2 [Володимирович] з ростовцями, і з суздальцями, і з усіма дітьми в Русь. І стався мор серед коней в усьому війську його [такий], якого ж не було ніколи. І прийшов він у Вятичі, і став, не дійшовши [до города] Козельська, і приїхали до нього половці. Юрій же, порадившись, послав сина свого Гліба в Половці, а сам вернувся в Суздаль. Того ж року преставилася княгиня Гліба Юрійовича, в Суздалі. 14.IX 1154 1 Додано з Лавр; в Іп. «Изяславича Ярославича Романа посадиша»; в Іп. і Лавр, відомості про те, що Романа Ростиславича посадили в Новгороді — хибні; правильно у Новг. І «и въведоша Ростислава, сына Мстиславля, априля въ 17». 2 Знаючи непохитну традицію Юрія Володимировича виходити в похід у свій патрональний день, можна не сумніватися, що й на цей раз він вирушив 23 квітня 1154 р., в день Георгія-Юрія Побідоносця (див. ще прим. 9 до 1152 р.). 3 Стаєрів день — день Воздвиження (14 вересня). 4 Філіппів день- 14 листопада, день пам’яті апостола Філіппа, після якого розпочинається Пилипівка, Пилипів піст. 5 У Татіщева подано таку характеристику Ізяслава Мстиславича: («Сей великий князь був чесний і благовірний, славен у хоробрості; на зріст малий, але з лиця гарний, волосся коротке кучеряве і борода мала кругла; милостивий до всіх, не сріблолюбець і тих, що служили йому вірно, пребагато нагороджував; про добре управління і правосуддя дбав; був, однак, честолюбивим і не міг кривди честі своєї терпіти»). [У] тім же році розболівся великий князь київський Ізяслав Мстиславич, на Стаєрів день 3. А тоді був він вельми недужий, і преставився великий князь київський, поважаний, і благочестивий, і христолюбивий славний Ізяслав Мстиславич, онук Володимирів. І плакала по ньому вся земля Руськая, і всі чорні клобуки, яко по цесареві і володареві своєму, а найпаче ж, яко по отцю. Преставився він у ніч на неділю, на Філіппів день 4. І тоді, опрятавши тіло його, положили його в церкві святого Феодора [Тірона], в отчому його монастирі 5. Вячеслав же, стрий його, найбільше плакав по синівцю своєму, по Ізяславу, кажучи: «Сину! То моє було місце! Але перед богом нічого не вдіяти!» Син же Ізяславів Мстислав, опрятавши тіло отця свого і поклонившись гробу його, поїхав у свій Переяславль. І прийшла вість у Чернігів до Ізяслава Давидовича, і він, ні трохи не загаявшись, поїхав до Києва. А була Вячеславу вість, що Ізяслав Давидович прийшов на Дніпро до перевозу. І Вячеслав послав до нього [гінця], і сказав йому: «Чого ти приїхав єси? І хто тебе позвав? їдь-но ти у свій Чернігів!» Ізяслав же сказав: «Я приїхав брата свойого оплакати, адже тоді не був я коло брата свойого. Дозволь же мені, хай оплачу я гроб його, прийшовши». Але Вячеслав, порадившись із Мстиславом і з мужами, не пустив його в Київ, тому що іще не прийшов був Ростислав до Києва із Смоленська. Ізяслав тоді поїхав назад до Чернігова. Вячеслав тим часом послав [гінця] по Святослава по Всеволодовича, кажучи йому: «Ти єси Ростиславу син любимий. Так само і мені. Поїдь-но сюди до мене, перебудь же у мене в Києві, допоки ото прийде Ростислав. А тоді ми всі урядимось». Святослав же Всеволодович, не сказавши [про це ні] Ізяславу Давидовичу, ні стриєві своєму Святославу Ольговичу, поїхав до Вячеслава у Київ. І так перебували вони оба з Вячеславом у Києві, ждучи Ростислава із Смоленська. /261/ Ізяслав же Давидович і Святослав Ольгович послали [послів] по Юрія до Суздаля. У той же час Ростислав прийшов із Смоленська до Києва. І кияни всі вийшли з радістю великою назустріч своєму князю, і так були йому раді всі. І вся земля Руськая, і всі чорні клобуки обрадувалися, що Ростислав прийшов у Київ. Ростислав тим часом, зібравшись зі Святославом Всеволодовичем, поїхали обидва, поклонилися отцю своєму Вячеславу. А Вячеслав, побачивши Ростислава, сина свого, обрадувався радістю великою і сказав йому: «Сину! Осе я вже в старості єсмь і всіма ділами не можу рядити. Отож, сину, я даю тобі [те], що й брат твій держав і рядив. Так само я і тобі даю, а ти мене май за отця і честь мені складай, як ото і брат твій Ізяслав честь мені складав, і за отця мене мав. А ось військо моє і дружина моя,— ти ряди». Ростислав же, це почувши, поклонився отцю своєму Вячеславу і сказав йому: «Вельми рад я, господине і отче! Я маю тебе за отця і господина, як ото і брат мій Ізяслав мав тебе і в твоїй
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; просмотров: 298; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.135.206.19 (0.014 с.) |