Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Початок княжіння Юрієвого в КиєвіСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Неділя 20.1 II 1155 І так Юрій, дякуючи богові, увійшов у Київ 3. І вийшло назустріч йому множество народу, і сів він на столі отців своїх і дідів, і прийняла його з радістю вся земля Руськая. Тоді ж, сівши, він роздав волості дітям: Андрія посадив у Вишгороді, а Бориса — в Турові, [а] Гліба — в Переяславлі, а Василькові дав Поросся. Весна 1155 3 У Новг. І «на вьрьбницю» (тобто 20 березня 1155 р.) въниде князь Гюрги Кыеву и сЂде на столЂ». 4 В Іп. Хл. помилково «осени»; у Лавр, «весны». 5 В Іп. хибно «Ростиславича», у Хл. і Лавр. «Ярославича». 6 На ім’я відомий лише один внук Вячеслава Володимировича, син Михайла Вячеславича Роман; з тексту виходить, що їх разом було три чи більше, і вони, очевидно, теж були синами саме Михайла, жона якого невідома; жона Вячеслава Володимировича теж невідома. 7 Див. прим. 12 до 1149 р. 8 Володимир був сином Мстислава Володимировича від другої його жони (Любави) (див. прим. 1 до 1132 р.). 9 В Іп. «посла посла», у Хл. хибно «посла». 10 Маються на увазі полонянки, яких нещодавно захопили берендії на чолі з Васильком Юрійовичем. 11 Ідеться про Василька Юрійовича. 12 3 Михалком і Всеволодом Юрійовичами. Тої ж весни 4 прийшли половці і пустошили Поросся. Та Василько з берендичами, настигнувши, побив їх, а других [берендичі] захопили. І приїхав він до отця зі славою і честю. Тоді [ж] приїхав до Святослава Ольговича синовець його Святослав Всеволодович і цілував йому хреста. Тоді ж він придав йому три городи, а Сновськ собі одібрав, і Корачев, і Воротинськ, тому що [Святослав Всеволодович] був од нього, [Святослава Ольговича], одступив. І пішов Святослав Ольгович [до] Сновська. Тоді ж Ізяслав [Давидович] став підбивати [Святослава Ольговича] почати війну проти Юрія, та не дав йому Святослав [сього вчинити]. [У] тім же році послав Юрій [Володимирович] Юрія Ярославича 5 з [воєводою] Жирославом [Нажировичем] і з Вячеславовими внуками 6 на Мстислава на Ізяславича, і вигнали вони його з Пересопниці в Луцьк. Тоді ж Юрій повелів зятеві своєму Ярославу [Володимировичу] галицькому іти на нього до Луцька. І Мстислав, зоставивши брата свого Ярослава в Луцьку, сам пішов у Ляхи 7, а Володимирович Ярослав галицький із Володимиром Мстиславичем, мачушичем 8, постоявши біля Луцька і не досягнувши нічого, вернулися назад. Юрій | тоді послав посла 9 по синівця свого по Ростислава до Смоленська, кажучи йому: «Сину! Мені з ким Руськую землю удержати? З тобою. Поїдь-но сюди». Тоді ж пішов Юрій назустріч половцям на збір [із ними] до Канева. І половці, приїхавши до нього, почали просити [за] браття своє, що їх захопили були берендії 10. Але берендичі не оддали їх, кажучи: «Ми умираєм за Руськую землю з твоїм сином 11 і голови свої кладемо за твою честь». І Юрій не вчинив їм насильства, а половців, одаривши дарами, відпустив, а сам пішов до Києва. У той же час прийшла Юрієва княгиня з дітьми своїми 12 із Суздаля до Смоленська, до Ростислава [Мстиславича]. Ростислав же, узявши стриїню свою з собою, пішов до стрия свого з усім військом своїм і прибув да стрия свого Юрія в Київ. І, отож, обнялися вони оба з великою любов’ю і з великою честю, а тоді веселилися. Ростислав же, прийшовши до Києва, став просити за братанів своїх, і Юрій [його] послухав. Ростислав тоді послав [послів] по брата свого Володимира [Мстиславича] до [города] Володимира, а по Мстислава і по Ярослава [Ізяславичів] до Луцька і привів їх обох до Юрія, до стрия свого, із полками їх. А Мстислава він зоставив у Володимирі. Не одважився бо Мстислав їхати, кажучи: «Схопить мене Юрій». Юрій же з цими двома помирився, а до Мстислава послав [посла] із хресним цілуванням і з тим помирився. [У] тім же році прийшла до Юрія галицька поміч од зятя його од Ярослава, тому що почав був замишляти Давидович Ізяслав війну проти Юрія. У тім же році прийшли знову половці [по викуп] за мир і стали, по [город] Дубницю і аж до верхів’я [ріки] Супою. Юрій тим часом, /266/ зібравшись із синівцем своїм із Ростиславом, і з Володимиром [Мстиславичем], і з Ярославом Ізяславичем, і галицьку поміч узявши, пішов на збір до Канева. І послав він [посла] до половців, | кажучи: «Підіте до мене миритися». Але половців приїхало до нього мало, як на розглядини, і вони сказали: «Ми прийдемо до тебе завтра всі». І на ту ніч усі вони втекли. Юрій же вернувся у Київ, а тоді, порадившись із синівцями своїми, послав [посла] до Давидовича Ізяслава, кажучи: «Чи хочеш ти прийти до нас миритися? Чи щоб осе ми до тебе?» Ізяслав же, побачивши, що Юрій поєднався із синівцями своїми, цілував їм хреста, і тоді Юрій відпустив синівців своїх. Ростислав при цім поклонився стриєві своєму Юрієві і пішов у свій Смоленськ, а брат його Володимир — до [города] Володимира, а Ярослав [Ізяславич] — до Луцька. Тоді ж Юрій пішов на збір з Ізяславом з Давидовичем і з Святославом з Ольговичем, і там зібралися вони, коло [города] Лутави. Тоді ж Юрій дав Ізяславу [город] Корчеськ, а Святославу Ольговичу — [город] Мозир, і, уладившись там із ними обома, він пішов у свій Київ. У тім же році пішов Андрій від отця свого із Вишгорода в Суздаль без отчої волі. І взяв він із Вишгорода ікону святої Богородиці, /267/ що її допровадили з [іконою] Пирогощею із Цесарограда в одному кораблі, і накував на неї більше тридцяти гривень золота, опріч срібла, і опріч каменя дорогого, і великого жемчугу. Прикрасивши, він поставив її в церкві своїй святої Богородиці у Володимирі-[Суздальському] 13. Зима 1155/6 Тої ж зими повелів Юрій Мстиславу, синові своєму, оженитися в Новгороді з дочкою [боярина] Петра Михалковича, і він оженився. Зима 1155/6 13 Утрачена нині ікона богородиці «Пирогоща» (гр. — баштова) перебувала в київській церкві Пирогощій, яку закінчено будувати в 1136 р. і яка одержала назву від цієї ікони. Ікона богородиці, вивезена Андрієм Юрійовичем із Вишгорода до Володимира-Суздальського, нині експонується в Москві у Третьяковській галереї. Тої ж зими Юрій узяв у Ізяслава Давидовича в Чернігові дочку його за сина свого Гліба в Київ. У той же час Ростислав Мстиславич, смоленський князь, цілував хреста з браттям своїм, з рязанськими князями, про повну злагоду. Бо вони всі покладалися на Ростислава і мали його за отця собі. А Володимир, брат його, сидів у [городі] Володимирі, а синівці його обидва, Мстислав і Ярослав [Ізяславичі,— в Луцьку]. Тоді ж Володимир Мстиславич пустив матір | свою, Мстиславову [удову Любаву], в Угри до короля [Гейзи], зятя свого, і король дав багато майна тещі своїй. 8.IV 1156 1 В Іп. і Хл. «15 день»; у Новг. І «априля въ 21» — ця дата правильна, бо Великдень у 1156 р. був 15 квітня. 2 Тобто, де звичайно молився князь-чернець Святоша-Миколай (Святослав Давидович). 3 У 1147-1151 рр. патріархом константинопольським був Миколай (Николай) IV Музалон, у 1151—1154 рр. — Феодот II. 4 Себто сів у 1147 р., коли звідти вийшов Ізяслав Давидович, без благословення Клима Смолятича як митрополита. У РІК 6664 [1156]. Прийшов [у Київ] блаженний єпископ новгородський Нифонт, ждучи митрополита Костянтина з Цесарограда, бо була йому вість, що митрополит уже вирушив [у дорогу]. І постигла його, [Нифонта], недуга, і болів він тринадцять днів, а тоді почив із миром місяця квітня у двадцять і перший день 1, у суботу великодньої неділі. І покладений він був у Печерськім монастирі у Феодосієвій печері. Він же, який мав велику любов до [церкви] святої Богородиці і до отця Феодосія, про дивне-таки видіння розказав. За три дні до недуги своєї він бачив сон, коли він прийшов із заутрені і опочивав. «І осе опинився я в церкві Печерській на Святошинім місці 2. І коли я молився много зі сльозами пресвятій богородиці, щоби побачити отця Феодосія, і збиралося багато братії в церкві, то один, приступивши, сказав мені: «Ти хочеш побачити отця Феодосія?» І коли я одповів: «Якщо можна — покажи мені»,— то він, узявши мене, ввів у олтар і тут показав мені отця Феодосія. І я, прийшовши, поклонився йому, а він, уставши, почав благословляти мене, і, обнявши мене руками своїми, став цілувати мене, і сказав мені: «Добре, [що] ти прийшов, брате [і] сину Нифонте. Однині будеш ти з нами нерозлучно». А держав він сувій у руці, і я попросив його, і коли він дав мені його, я розгорнув, прочитав його, і на початку було в ньому написано: «Се я і діти мої, що їх мені дав бог». І після сього я проснувся». /268/ Той бо Нифонт, єпископ, був поборником усеї Руської землі і ревнителем був про божественне. Його ото Клим силував служити з собою, а він йому так говорив: «Ти не дістав єси благословення од святої Софії, ні од святого великого собору, ні од патріарха. Тим-то не можу я з тобою служити, ні згадувати тебе у святій службі. А молюся я за патріарха». І він, [Клим], мучився з ним і наущав проти нього Ізяслава [Мстиславича] і своїх прибічників. [Та] не міг він йому нічого вдіяти, бо патріарх 3 прислав йому грамоти, вихваляючи його і причислюючи його до святих. А він ще більше укріплювався, слухаючись грамот патріарших. Він також мав приязнь із Святославом з Ольговичем, бо Святослав сів був без нього, [Клима], в Новгороді-[Сіверському] 4. У той же рік утік Володимирович [Святослав], синовець Ізяслава [Давидовича], із [города] Березого в [город] Вщиж і зайняв у нього всі городи подесенські [і город] Всеволож. Не сказавши, що знімає [з себе] хресне цілування стриєві своєму [Ізяславу], він став на бік Ростислава [Мстиславича], на бік смоленського князя, а від стрия одступивши. І прийшов до нього Мстиславич [Ростислав] із Стародуба в залогу. Тоді ж і Мстислав Ізяславич наїхав зненацька на стрия свого на Володимира [Мстиславича] до [города] Володимира, і схопив жону його і матір його [Любаву], і, посадивши їх на вози, повіз їх, до Луцька одіслав, а стрий його Володимир утік до Перемишля. А дружину його він розграбував і добро все одняв, що його принесла була з Угрів [удова] Мстиславова. А Володимир звідти, [з Перемишля], утік в Угри до короля [Гейзи], зятя свого. Потім пішов Юрій, узявши з собою Ізяслава Давидовича і Святослава Ольговича, до [города] Заруба на стрічу з половцями і з ними учинив мир. А було їх многе-множество, тому Ізяслав, узявши їх, поїхав із ними до Березого на синівця свого на Святослава [Володимировича] 5. А Юрій пішов до Києва і Святослава Ольговича узяв із собою. 5 В Іп. і Хл., очевидно, помилково, «на Святослава на Всеволодича»; річ у тім, що Святослав Володимирович був рідним синівцем (небожем, племінником) Ізяслава Давидовича, а Святослав Всеволодович — двоюрідним. Тоді ж і митрополит Костянтин прибув із Цесарограда. І прийняв його князь Юрій з честю, і полоцький єпископ [Козьма], і Мануїл, смоленський єпископ, котрий тікав був од Клима. І тоді, звергнувши із Клима сан і [його] настановлення і вчинивши службу божу, благословили вони князя Юрія Володимировича. А потім [Костянтин] і дияконам, що їх ставив був митрополит Клим, настановлення вернув, бо вони писали до нього рукописання на Клима. /269/ [У] тім же році Святослав [Ольгович] пішов до брата свого Ізяслава [Давидовича]. Стоячи там, коло [города] Мстиславля, вони оба вчинили мир із двома синівцями своїми, [Святославом Всеволодовичем та Святославом Володимировичем], і вернулися до себе. 26.XI 1156 1 З 6665 і по 6685 р. включно Іп. знову переходить із березневого на ультраберезневе літочислення. У Лавр, сказано, що Юрій пішов на Мстислава Ізяславича «тое же зимы». Отже, можна знову вважати, що й на цей раз він діяв традиційно (див. прим. 9 до 1152 р. та прим. 2 до 1154 р.) — виступив у похід у день свого патрона, 26 листопада, уже по твердій путі і до глибоких снігів (особливо в лісах) з тим, щоб Різдво відсвяткувати у Володимирі-Волинському. Подальші дати проставлено, виходячи з розрахунків темпу походу та відстаней і аналогічно до хронологічних даних походу Ізяслава Мстиславича з Володимира до Києва 25 березня — 6 квітня 1151 р. У РІК 6665 [1157] 1. Рушив Юрій із зятем своїм Ярославом [Володимировичем] із галицьким, і з синами своїми, і з Володимиром з Андрійовичем, і з берендичами до [города] Володимира на Мстислава на Ізяславича. Хоча Ізяслав Давидович і Святослав Ольгович хотіли піти з Юрієм, але Юрій не взяв їх, послухавши зятя свого Ярослава галицького і ймучи йому віри, що вони з ними [собі] хочуть добути Володимир. І через те він їх обох не взяв. Юрій же [города] Володимира не собі домагався, а цілував він був хреста брату своєму Андрієві [Володимировичу] за живоття його іще, що по смерті його волость удержати синові його. А потім він Володимиру Андрійовичу хреста цілував, що добуде йому [город] Володимир. І через те пішов він до [города] Володимира добувати [його] Володимиру. І зустрілися Юрій із Ярославом галицьким у Свинухах, у селі, а звідти рушили оба до [города] Володимира і стали в [селі] Хвалимичах. Туди ж прийшов до них Володимир Мстиславич із Угрів. І звідти ж і вчинили вони наїзд до города, в суботній день, і після перестрілки приїхали в табір. А назавтра ж, у недільний день, вони пішли до города з обозом і, прийшовши, стали довкола города. Юрій став коло Гридшиних воріт, а Ярослав коло Київських воріт, біля лугу. І став Володимир Андрійович проситися воювати, і послав його Юрій, і поїхав він до [города] Червена. Але червеняни заперлися в городі, і під’їхав Володимир під город, і став мовити: «Я не війною прийшов до вас, тому що ви єсте люди, які були милії отцю моєму, а я вам свій княжич. Одчиніться ж!» А один із городських стін, потягнувши стрілою, ударив його в горло, але ж бог заступив його од смерті. І | тоді, гніваючись, він повелів пустошити багато. 8-17.XII 1156 Юрій же стояв коло Володимира десять днів. І обложили вони його, [Мстислава Ізяславича], в городі, і багато крові проливалося з обох сторін, а інші, яким завдавали ран, умирали. І Юрій, бачачи непокору його перед собою, зжалився над погибеллю людською і став мовити дітям своїм і боярам своїм: «Не можемо ми стояти тут, тому що він, меншим будучи, не покориться мені. А я не радуюся з погибелі його, ні прогнанню його. Адже я сказав: «Приведу його до хресного цілування, як і братів його». Та він не схотів сього, а ще радується з пролиття крові». І Юрій, порадившися з дітьми своїми і з мужами своїми, вернувся у Київ, а зять його [Ярослав] пішов у Галич, у свою волость. Так, не вчинивши миру, [Юрій] вернувся до себе. А Мстислав ішов услід за ним до [города] Дорогобужа, розоряючи і палячи села. І багато лиха він накоїв. 24(?).XII 1156 Юрій же, прийшовши до Дорогобужа, сказав Володимиру Андрійовичу: «Сину! Я із твоїм отцем, а з своїм братом Андрієм хреста цілував на тім, що коли хто із нас двох останеться, то той буде дітям обох нас за отця і волость удержить. А потім я тобі хреста цілував мати тебе собі за сина і Володимир тобі добути. Нині ж, сину, оскільки я тобі Володимира не добув, то ось тобі волость». І дав він йому Дорогобуж, і Пересопницю, і всі погоринські городи 2, а синові своєму Борисові дав Туров. 2 Тобто городи по ріці Горині. 3 Святополк Юрійович — син Юрія Ярославича, очевидно, служебний князь Ярослава Володимировича. У той же час привів був Юрій Івана Ростиславича, прозваного Берладником, із Суздаля, окованого, /270/ маючи намір оддати його Ярославу, зятеві своєму. Бо прислав був уже Ярослав по Берладника князя Святополка [Юрійовича] 3 і [воєводу] Коснятина Сірославича з великою дружиною. Та почав мовити Юрієві митрополит [Костянтин] і всі ігумени, кажучи: «Гріх тобі є. Цілувавши йому хреста, ти держиш [його] в такій біді і навіть іще хочеш видати на вбивство». І він, послухавши їх, одіслав його назад до Суздаля, окованого. Узнавши ж, що Юрій одіслав [його] назад до Суздаля, Ізяслав [Давидович] послав напоперек йому мужів своїх і взяв його до себе в Чернігів. І так ото ізбавив бог Івана од великої тої біди. 1157/8 1 Осменик — збирач торгового мита; пили, святкуючи Вознесіння, яке в 1157 р. припадало на 9 травня. 2 Додано з Лавр. У Татіщева наведено таку характеристику Юрія Володимировича: («Сей великий князь був на зріст немалий, товстий, з лиця білий, очі не вельми великі, ніс довгий і скривлений, борода мала, великий любитель жінок, солодких наїдків і пиття; більше про веселощі, ніж про справи і про воїнство дбав, бо все те перебувало під владою і наглядом вельмож його і любимців. І хоча, незважаючи на договори і справедливість, багато війн розпочинав, однак сам мало що робив, а більше діти і союзні князі, через що дуже кепське щастя мав і тричі задля недбалості своєї із Києва вигнаний був»}. Дослідження мініатюр Радзивіллівського літопису підтверджують правильність наведеного Татіщевим словесного портрета цього князя. У РІК 6666 [1158]. Почав Ізяслав Давидович замишляти війну проти Юрія і перетягнув до себе Ростислава Мстиславича і Мстислава Ізяславича. І Святослава Ольговича він підмовляв до себе, [щоб] встати на Юрія. Але Святослав сказав: «Я хреста цілував йому і не можу без причини на нього встати»,— і не згодився з ним. І призначив Ізяслав з Ростиславом і з Мстиславом похід на Юрія. І послав Ростислав Романа, сина свого, з військом своїм, а Мстислав рушив із Володимира. І коли Ізяслав збирався піти до Києва, то в той день приїхали до Ізяслава кияни, кажучи: «Поїдь, княже, до Києва. Юрій он помер». Він тоді, проливши сльозу і руки звівши до бога, сказав: «Благословен ти єси, господи, що мене ти єси розсудив із ним смертю, а не кровопролиттям». Юрій бо, пивши в осменика 1 у Петрила, в той День на ніч розболівся, і було недуги його п’ять днів. І преставився в Києві Юрій Володимирович, князь київський, місяця травня в п’ятнадцятий [день], у середу на ніч, а назавтра, в четвер, положили [його] в монастирі святого Спаса на Берестовім 2. І багато зла вчинилося в той день: розграбували двір його Красний, і другий двір його за Дніпром розграбували, що його він сам називав «Раєм», і Васильків двір, сина його, розграбували в городі, і побивали суздальцїв по городах і по селах, а добро їхнє грабуючи.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; просмотров: 319; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.217.89.130 (0.014 с.) |