Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Початок княжіння Володимирового в КиєвіСодержание книги
Поиск на нашем сайте
П’ятниця 5.II 1171 І сів Володимир [Мстиславич] у Києві на столі місяця лютого в п’ятий день 14, на масляну неділю. Андрієві ж [Юрійовичу] нелюбим було сидіння Володимирове в Києві, і насилав він на нього [послів], велячи йому іти з Києва, а Романові Ростиславичу повелівав він іти до Києва. Вівторок 28.III 1172 Того ж року преставився благовірний князь Мстислав Андрійович І5, місяця березня у двадцять і восьмий день, у вівторок. Положили його у святій Богородиці в [городі] Володимирі, у церкві, що її спорудив отець його Андрій. І плакали по ньому отець його і вся Суздальська земля. Кін. зими 1171/2 У ту ж зиму вийшов Рюрик [Ростиславич] із Новгорода. А потім новгородці послали [послів] до князя Андрія в Суздаль, і він дав їм дитя своє, Юрія 16, і прийняли вони його з честю. П’ятниця 7.IV 1172 16 Цей Юрій Андрійович, вигнаний навесні 1175 р. новгородцями з Новгорода, потім дядьком (стриєм) Всеволодом Юрійовичем із Володимирської землі, подався до половців, а наприкінці 1185 р. одружився з царицею Грузії Тамар (Тамарою), де намагався захопити всю владу у свої руки. Через два роки, не витримавши його різного мерзенного неподобства і заявивши: «Я не в силах випрямити тінь кривого дерева»,- Тамар наказала вислати його до Константинополя, звідки він, як родич візантійських імператорів, потім двічі безуспішно пробував захопити грузинський престол. Дальша доля його невідома. В Андрія Юрійовича був іще один син, Гліб, не відомий з літописів, якого поховали у Володимирі, в Успенському соборі. А коли Рюрик ішов з Новгорода і Смоленська і перебував у [городі] Лучині, [то] вербної неділі у п’ятницю, як сходило сонце, родився у нього син, і нарекли його у святім хрещенні дідовим ім’ям Михайло, а княжим — Ростислав, теж дідовим ім’ям. І була радість велика, що він родився, і дав йому отець Лучин-город, в якому він народився, і поставили на тім місці церкву святого Михайла, де він родився. 1171-74 1 В Іп. «мЂсяця маия въ 30 прЂставися русальноЂ недЂлЂ в недЂлю», у Хл. «маа въ 10 преставися русалное недЂли в понед[Ђлникъ]», і ця дата — вірна; про русальну неділю (тиждень) див. прим. 1 до 1177 р. 2 Чотири місяці — це лютий, березень, квітень і перша третина травня; маємо типову літописну хронологію, де неповні дати рахуються за повні. 3 За Татіщевим, після смерті Володимира Мстиславича у Києві сів Михалко Юрійович; враховуючи ситуацію, можна твердити, що до Києва він прибув 12 чи 13 травня 1171 р. 4 За німецькими джерелами, Ярополкова дочка Вислава (Вишеслава?) від невідомої жони була першою жоною західнопоморського (щецінського) князя Богуслава II. 5 За Любецьким синодиком, ім’я жони Ярослава Всеволодовича — Ірина. У РІК 6682 [1174]. У Володимира [Мстиславича] була недуга тяжка, і од неї він скончався місяця травня в десятий [день]. Преставився він у понеділок русальної неділі 1, і положили тіло його /307/ у святім Феодорі, в отчому його монастирі. І було всього сидіння його в Києві чотири місяці 2. Сей же багато зазнав біди, втікаючи од Мстислава [Ізяславича] то в Галич, то в Угри, то в Рязань, то в Половці за свою провину, тому що не встояв він на хресному цілуванні, і воно завше його гонило. [У] тім же році прислав Андрій [Юрійович послів] до Ростиславичів, [Рюрика, Давида і Мстислава], кажучи так: «Ви нарекли єсте мене собі отцем, і я хочу вам добра. Тому я даю Романові, брату вашому, Київ» 3. [І] послали [кияни послів] по Романа до Смоленська, і прийшов Роман до Києва, і зустріли його з хрестами митрополит [Костянтин], і архімандрит, печерський ігумен [Полікарп], і інші ігумени всі, і кияни всі, і брати його. Початок княжіння Романа Ростиславича в Києві Отож князь Роман увійшов у Київ і сів на столі отця свойого і діда, [а] синові Ярополку 4 дав Смоленськ. І була радість усім людям, що Роман став княжити, а сів Роман у Києві, коли місяць липень настав.У той же час, коли Святослав Всеволодович сидів у Чернігові, а Роман сидів у Києві, стали половці шкоду чинити по [ріці] Росі. VI 1171 У той же час родився Ярославу [Всеволодовичу] 5 син, і нарекли його ім’ям Ростислав, а в хрещенні Іваном, бо родився він був на Різдво Іоанна Хрестителя. 29. VI 1171 Того ж року, на Петрів день, Ігор Святославич, зібравши війська свої, поїхав у поле за [ріку] Ворскол і стрів половців, які тут підстерігають язика. Він захопив їх, і розповів йому колодник, що [хани] Кобяк і Кончак пішли до Переяславля. Ігор тоді, почувши це, поїхав супроти половців і переїхав Ворскол коло [города] Лтави, [йдучи] до Переяславля, і узрілись вони з військами половецькими. Але рать [половців] була мала, і тому не змогли вони стати супроти Ігоря. І через те побігли вони, всю здобич свою покидавши. Пустошили ж вони були коло [города] Серебряного і коло [города] Баруча. Дружина ж Ігорева, настигнувши їх, тих побила, а інших захопила. І так поміг бог християнам у день святого пророка Ілії. VII 1171 Од Переяславля ж [Ігор] поїхав [до Києва] к празнику святих мучеників Бориса і Гліба, але не встиг [прибути] напередодні, [а] після вечерні приїхав. Назавтра ж став він давати здобич князям і мужам, і тоді Роман, і Рюрик, і Мстислав [Ростиславичі], одаривши його, відпустили йрго до себе. /308/ Лютий 1173 6 Див. прим. 8 до 1146 р. Того ж року став Андрій [Юрійович] складати вину на Ростиславичів і прислав до них [мечника] 6 Міхна, кажучи так: «Видайте мені Григорія Хотовича, і Степанця, і Олексу Святославця, бо се вони уморили брата мойого Гліба, і вони є вороги нам усім». Але Ростиславичі його не послухали і одпустили Григорія від себе. І сказав Андрій Романові: «Не ходиш ти у моїй волі з братами своїми, так піди ти з Києва, а Давид — із Вишгорода, а Мстислав — із Білгорода. А ото вам Смоленськ, ним і поділіться». Бл. 18. II 1173 І заремствували вельми Ростиславичі, що він позбавляє їх Руської землі, а брату своєму Михалкові дає Київ. Роман тоді пішов у Смоленськ, а Михалко ж сам не пішов із [города] Торчського в Київ, а послав сюди брата Всеволода і синівця свого Ярополка Ростиславича. І сидів Всеволод п’ять неділь у Києві. Ростиславичі ж — і Рюрик, і Давид, і Мстислав — послали [послів] до Андрія, кажучи так: «Брате! Ми вправду нарекли єсмо тебе отцем собі. І хреста ми єсмо цілували тобі, і стоїмо на хреснім цілуванні, хотячи добра тобі. А ти осе нині брата нашого Романа вивів єси із Києва і нам дорогу показуєш із Руської землі без нашої вини. Хай нас бог усіх розсудить і сила хресна». Андрій же одвіту їм не дав. Ніч на 24.III 1173 7 Себто в ніч на п’яту суботу (похвальну) великого посту; в 1173 р. ця субота припадала на 24 березня. Ростиславичі тоді, порадившись і поклавши надію на бога, і на силу чесного хреста, і на молитву святої богородиці, в’їхавши в ніч на Похвалу святої богородиці 7 в Київ, схопили Всеволода Юрійовича, і Ярополка [Ростиславича], Юрієвого внука, і [воєводу] ляха Володислава [Воротиславича], і [мечника] Міхна, і бояр усіх. А Київ дали брати Рюрикові. III 1173 І князь Рюрик, син Ростиславів, увійшов у Київ зі славою великою і честю і сів на столі отців своїх і дідів своїх. Того ж року Святослав Всеволодович заклав церкву кам’яну святого Михайла в Чернігові на княжім дворі. Літо(?) 1173 У той же рік утік Володимир, син Ярослава [Володимировича], галицького князя, до Ярослава [Ізяславича] в Луцьк, бо той узявся був йому волость добути. [А] Ярослав галицький, пославши [послів], привів ляхів на підмогу собі і дав їм три тисячі гривень срібла, спалив два городи і став слати [послів] до Ярослава: «Пусти сина мойого до мене, а то піду на тебе раттю». І він, убоявшись, що попалять волость його, одіслав Володимира з матір’ю до Михалка [Юрійовича] в Торчський, бо Михалко був братом Ользі-княгині. А звідти покликав його Святослав Всеволодович, тесть його, у Чернігів, маючи намір | одіслати його в Суздаль до Андрія, але не одіслав. Літо 1173 Того ж року пішли Ростиславичі на Михалка до Торчського. І стояли вони довкола нього шість днів, а на сьомий день прислали до них [послів] і урядилися так, що Михалко прихватив до Торчського Переяславль. І позбувся Андрій брата свого і Святослава Всеволодовича чернігівського. А [Святослав] до Ростиславичів пристав, бо тоді перебував Рюрик у Києві. І він, [Святослав], так був урядився, що він [має] Володимира Ярославича галицького, сестрича Михалкового, оддати Ростиславичам і одіслати його до отця, а Ростиславичі мають одпустити Всеволода [Юрійовича], і Ярополка [Ростиславича], і всю дружину. І вони, [Ростиславичі], Всеволода одпустили, а Ярополка не пустили: «Ти його од нас не вимагав єси». Тією ж дорогою йдучи, Ростиславичі й синівця його, [Михалкового], Мстислава [Ростиславича] вигнали з Треполя. Мстислав же пішов звідти до Чернігова, а Михалко не прийняв його. Того ж року Андрій [Юрійович], князь суздальський, розгнівався на Ростиславичів із-за Григорія із-за Хотовича, тому що вони волі його, [Андрія], не вчинили. І, се почувши, Ольговичі раді були. Святослав Всеволодович і всі брати його послали мужів своїх до Андрія, підбиваючи його на Ростиславичів і кажучи йому: «Хто тобі ворог, той і нам. А ми ось із тобою готові». І Андрій, прийнявши раду їх, сповнившись зарозумілості, розгордівшись вельми, надіючись на силу тілесну і безліччю воїв оточившись, /309/ розпалився гнівом і послав Міхна, мечника, сказавши йому: «Їдь до Ростиславичів і скажи їм: «Не ходите ви в моїй волі, то ти, Рюриче, піди в Смоленськ до брата у свою отчину». А Давидові скажи: «А ти піди в Берладь, а в Руській землі я не велю тобі бути». А Мстиславу мов: «У тобі стоїть усе, тому не велю я тобі в Руській землі бути». Але Мстислав од юності звик був не боятися нікого, а тільки бога одного берегтися. І повелів він, Андрієвого посла узявши, постригти [йому] перед собою голову й бороду, сказавши йому: «Іди ж до князя свойого і скажи йому: «Ми тебе до сих пір по приязні як за отця мали. | А коли ти з сякими речами прислав єси не яко до князя, а як до підручного і простого чоловіка, то що ти замислив єси, то те й роби. Нехай бог усе розсудить». 8 В Іп. і Хл. хибно «Панель»; 1 посл. Петра V, 5. 9 Мстислав Безокий і Ярополк — це сини Ростислава Юрійовича, онуки Юрія Володимировича Оскільки, як видно далі, війська Андрія на чолі з Михалком і Всеволодом Юрійовичами, а також війська Ольговичів. очолені Святославом Всеволодовичем, пішли від Києва 8 вересня, то ясно, що вступили вони сюди 6 вересня, в один із патрональних днів Михалка (чудо архангела Михаїла). Святослав Всеволодович із Києва не пішов, і, отже, як «старший од усіх», він і зайняв 6 вересня (уже вдруге) київський стіл, хоч і ненадовго, до 18 чи 19 грудня 1173 р., коли примушений був утекти, бо вже (20 грудня), за Татіщевим, на цей стіл сів Ярослав Ізяславич. Коли ж Андрій почув це од Міхна, то спохмурнів вираз лиця його, і роз’юдився він на війну, і став готов. І, пославши [гінців], зібрав він воїв своїх — ростовців, суздальців, володимирців, переяславців, білозерців, муромців, і новгородців, і рязанців,— і, полічивши їх, знайшов, що їх п’ятдесят тисяч. І послав він із ними сина свого Юрія і Бориса Жидиславича воєводою, велячи їм Рюрика і Давида вигнати із отчини своєї [і] сказавши їм: «А Мстислава, схопивши, не вчиніте ж йому нічого. Приведіте його до мене». Саме так він наказав Борисові Жидиславичу і повелів йому іти до Святослава Всеволодовича, як із ним і з усіма його братами вони нарадилися були. Через підступ многолукавого диявола, що воює проти християн, отож, Андрій-князь, сей такий розсудливий в усіх ділах, доблесний сей, і погубив розум свій, і, нездержливістю розпалившись, у гніві такі й випустив слова похвальби. Адже богові стидка і мерзенна похвальба і погорда, бо це все було од диявола проти нас, який всіває в серце наше похвальбу й погорду. Як ото Петро8 говорить: «Гордим бог противиться, а смиренним дає благодать». Отак і збулося слово, яке мовив апостол Петро 8, про що ми потім скажемо. Та ми до попереднього повернемось. IX 1173 І йшли вони мимо Смоленська, бо наказав був [Андрій] Романові [Ростиславичу] послати сина свого [Ярополка] зі смольнянами. І Роман тоді, не хотячи [сам] з’явитися, поневолі послав сина свого зі смольнянами на братів, бо був він тоді в руках його. І полоцьким князям [Андрій] повелів піти всім, і туровським, і пінським, і городенським. І коли прийшли вони до Ольговичів і з’єдналися обоє навпроти Києва, то сюди прибули до них два Юрійовичі, Михалко і Всеволод, і два Ростиславичі, Мстислав і Ярополк 9, [і] два Глібовичі, [Володимир та Ізяслав], і переяславці всі. І, перейшовши Дніпро, в’їхали вони в Київ. Ростиславичі ж не заперлися були в Києві, а пішли були у свої городи: Рюрик у Білгороді заперся, а Мстислава заперли у Вишгороді з Давидовим військом, а Давид поїхав у Галич до Ярослава [Володимировича] задля підмоги. IX 1173 Святослав же [Всеволодович] із братами і Михалко з братом із Всеволодом і з синівцями, киян зібравши, і берендичів, і [жителів] Поросся, і всю Руськую землю, пішли полками од Києва до Вишгорода на Різдво святої владичиці нашої богородиці приснодіви Марії. І було всіх князів більше двадцяти, а старшим од усіх був Святослав Всеволодович. І одрядив він Всеволода Юрійовича та Ігоря [Святославича] з молодшими князями до Вишгорода. І коли приїхали вони під Вишгород, то Мстислав Ростиславич, побачивши прибулу рать, виладнав полки свої і виїхав на оболонь супроти них, бо обидві [сторони] іще жадали бою. І завелися стрільці їхні, і почали перестрілюватися, одні за одними гонячись. Мстислав тоді, побачивши, що стрільці його змішалися з противниками, відразу кинувся на них і сказав дружині своїй: «Браття! [Ударимо], поклавшись на божую милість і на святих обох мучеників Бориса і Гліба поміч!» І тут же він поїхав до них. IX — 26.X 1173 10 В Іп. хибно «ратьныхь», у Хл. «раненых». Противники ж стояли, [розділившись] на три полки,— новгородці, ростовці, а посередині них Всеволод Юрійович своїм полком /310/ стояв. І тут же Мстислав зітнувся з полками їх, і потоптали вони середній полк, а інші противники, побачивши [це], оточили його, бо Мстислав в’їхав був у них з невеликим військом. І тоді змішалися обоє, і велике було сум’яття, і стогін, і крик сильний, і голоси невідомі, і видно було тут, як ламалися списи, і [чути] було брязкіт оружжя, од великої пилюги не узнати [було] ні кінника, ні пішого. А тоді, бившись кріпко, вони розійшлися, бо багато було поранених 10, а мертвих було небагато. І се був один бій першого дня на оболоні Мстислава [Ростиславича] із Всеволодом [Юрійовичем], з Ігорем | [Святославичем] та з іншими молодшими людьми. А після цього прийшли всі сили, і тоді обступили вони весь город, і ходили приступом повсякдень. І [обложені], виїжджаючи з города, билися затято, і багато було [у] Мстиславовій дружині ранених і мертвих, доблесних [мужів]. І стояли вони довкола города дев’ять неділь. Опісля ж, на Ростиславичів таки, прийшов Ярослав [Ізяславич] луцький з усією волинською землею, домагаючись собі старшинства од Ольговичів. Але вони не одступили йому Києва, і він, увійшовши в зносини з Ростиславичами, урядився з ними щодо Києва і відступив од Ольговичів. Він, знявшись [і] виладнавши полки свої, пішов од них до Рюрика [в] Білгород. Ніч на 18(19).XII 1173 11 В Іп. і Хл. помилково «Павла»; 1 посл. Петра V, 6 (виклад). І, це побачивши, [противники] убоялися, кажучи: «Тепер вони на нас усі зберуться з галичанами і з чорними клобуками». І прийшли в замішання війська їх, і, не дождавши світу, в сум’ятті великому, /311/ не маючи змоги удержатись, побігли вони через Дніпро, і багато з воїв їхніх потопилося. І, це побачивши, Мстислав воздав хвалу всемилостивому богу і помочі святих, Бориса і Гліба, що невидимо гонила їх. І виїхав він із города [Вишгорода] з дружиною своєю, і, догнавши їх, дружина його і вдарила на обоз їхній, і багато колодників вони захопили. Мстислав же багато поту втер із дружиною своєю і немало мужності показав із мужами своїми. Се так і збулося слово апостола Петра 11, який сказав те, що ми попереду написали: «Той, хто возноситься,— смириться, а хто смиряється,— вознесеться». І так вернулась уся сила Андрія [Юрійовича], князя суздальського, а зібрав він був усі землі, і множеству воїв не було числа. Прийшли бо вони зарозумілими, а смиренними одійшли у доми свої. Ростиславичі ж склали старшинство на Ярослава і дали йому Київ.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; просмотров: 316; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.138.122.210 (0.009 с.) |