Кін. березня поч. квітня 1241

І прибув він до города Дорогичина, і захотів увійти в город, та було сповіщено йому: «Ти не ввійдеш у город». [І] він сказав: «Сей город був наш і отців наших, а ви не дозволили увійти в нього». І відійшов він, думаючи собі, що бог колись же вчинить одплату державцеві города того. І оддав його, [город, бог] у руки Данилу, і він, обновивши його, спорудив [тут] церкву прекрасну на честь святої Богородиці, і сказав: «Се город мій, бо я раніш здобув його списом».

Данило тим часом прибув із братом до Берестія, і не змогли вони вийти на поле [бою] через сморід од безлічі вбитих. А в [городі] Володимирі не зосталося [жодного] живого. Церква святої Богородиці наповнена була трупами, інші церкви [теж] були наповнені трупами і тілами мертвих.

А потім Михайло [Всеволодович] пішов із сином своїм [Ростиславом] од вуя свого [Кондрата] на Володимир і звідти рушив до Пінська. Ростислав же Володимирович прийшов до Данила в Холм,— бо зберіг був [сей город] бог од безбожних татар,— і Ростислав доказав правоту свою, що він не є у змові з Михайлом. Михайло натомість не додержав присяги, [даної] і Данилу й Васильку за [їх] добродіяння, а пройшов землю його, [Данила], і, пославши посла, прибув у Київ, і жив під Києвом на острові. А син його Ростислав пішов у Чернігів.

Квітень. 1241

Лев же, [син Данила], вийшов із Угрів з боярами галицькими і приїхав у [город] Во [ло] даву до отця свого, і рад був йому отець.

Бояри ж галицькі Данила князем собі називали, а самі всю землю держали. Доброслав же Суддич, попів онук, укняжився був і грабував усю землю, а ввійшовши в [город] Бакоту, все Пониззя забрав без княжого повеління. Григорій же Васильович замишляв підгірську землю Перемишльську собі захопити. І була смута велика в землі [Галицькій] і грабіж од них. /399/

Літо — осінь 1241

⁷ В Іп. хибно «Синеволодьско», у Хл. «Синеводско».

⁸ В Іп. і Хл. «на рЂцЂ рекомЂи ПалцЂ»; треба б «ПолицЂ».

⁹ Стольник — княжий урядовець, що виконував різні обов’язки, від слугування за столом починаючи і посольськими та воєводськими справами кінчаючи.

¹⁰ Номінальне визнаючи Данила князем, бояри робили своє. Данило особливо нарікає на Доброслава, який по суті захопив княжі прерогативи: він приймав на службу втікачів — чернігівських бояр, серед яких могли бути прихильники ворога Данилового Михайла Всеволодовича, роздавав їм землі. Князь вимагає, щоб коломийську сіль, яка була одним із основних джерел княжих прибутків і якою платили війську, залишили йому.

Отож, коли Данило довідався [про це], він послав Якова [Марковича], стольника ⁹ свого, з великою жалобою до Доброслава, кажучи до них, [бояр]: «Князь ваш я єсть, [а] ви повеління мойого не сповняєте і землю грабуєте. Чернігівських бояр я не велів тобі, Доброславе, приймати, а дати волості галицьким. А коломийську сіль залишіть для мене» ¹⁰. І він, [Доброслав], сказав: «Нехай буде так».

У той же час, коли Яків сидів у нього, [Доброслава], прийшли Лазар Домажирець та Івор Молибожич, два беззаконники, із роду смердів, і поклонилися йому до землі. Яків тоді здивувався і запитував про причину, чому вони поклонилися. І Доброслав сказав: «Я дав їм обом Коломию». Яків тоді сказав йому: | «Як ти можеш без княжого повеління оддати її сим обом, коли великі князі держать сю Коломию, щоб роздавати [сіль] оружникам? Сі ж обидва не достойні навіть Вотнин держати». І він, усміхнувшись, сказав: «То що ж я можу говорити?»

Яків же, приїхавши, усе це розповів князю Данилові. І Данило уболівав і молився богові за отчину свою, що нечестивим сим [вдається] держати її і володіти нею.

Коли ж минуло трохи часу, прислав Доброслав [до Данила посла з доносом] на Григорія [Васильовича], кажучи: «Він тобі невірний є»,— бо [Доброслав] виступав проти нього і сам хотів усю землю [Галицьку] захопити. [А потім], пересварившись самі, вони приїхали [до Данила] з великою гординею. Доброслав їхав у одній сорочці, гордовито, навіть на землю не дивлячись, а галичани бігли коло стремена його. І Данило та Василько, бачачи погорду його, сповнились до нього ще більшою ворожнечею. А коли Доброслав і Григорій стали один одного обмовляти, то Данило, вислухавши речі їх, [побачив], що вони повні є облуди і не хотять під його волею ходити, а волость його [ладні] іншому передати. Тому, порадившись із братом, він ото мимоволі, бачачи беззаконня їх, повелів їх схопити.

Осінь (поч. зими?) 1241

 

¹ Печатник — охоронець княжої печаті, начальник княжої канцелярії, канцлер.

² В Іп. і Хл. хибно «глаголаста» — форма двоїни, яку, мабуть, помилково вжито під впливом попередніх численних форм двоїни.

³ Про цих болохівських князів див. прим. 11 до 1231 р. та прим. 7 до 1234 р.

⁴ Тобто Данило дозволив розграбувати цей город.

У РІК 6749 [1241]. Потім же Ростислав [Михайлович] зібрав князів болохівських і останок галичан [і] прийшов до [города] Бакоти. Але Курило-печатник ¹ був тоді в Бакоті, посланий Данилом-князем і Васильком списати грабунки нечестивих бояр, [і] він утишив народ.

Бо коли вони, [війська Ростислава], билися коло воріт [Бакоти, Ростислав], одступивши, хотів перемовити його, [Курила], багатьма словами. Але Курило відповів йому: «Осе так ти оддячуєш вуям своїм за добродіяння? А чи не пам’ятаєш ти, як король угорський вигнав тебе був з отцем твоїм із землі [своєї], як тебе прийняли обидва володарі мої, вуї твої? Отця твойого вони у великій честі держали, і Київ пообіцяли, і тобі Луцьк дали, і матір твою, а сестру свою з Ярославових рук одібрали і отцю твоєму оддали». І іншими словами мудрими говорив він ² йому багато. Але, побачивши, що той не послухав його, він вийшов на нього з пішими воями. Він тоді, побачивши це, пішов звідти. Так що він, [Курило], мудрістю і силою вдержав Бакоту, а Ростислав пішов за Дніпро.

Данило ж, почувши [про] при|хід Ростислава з князями болохівськими ³ на Бакоту, відразу кинувся на них: городи їх вогневі оддав і вали їх розкопав. А Василько-князь зостався стерегти землі [своєї] од литви, [бо] воїв своїх він послав був із братом. Данило тим часом, узявши здобич велику, вернувся, а взяв він [такі] городи їх: Деревич, Губин і Кобуд, Кудин, Городець, Божський, Дядьків. Прийшов також Курило, печатник князя Данила, з трьома тисячами піших воїв і трьома стами кінників, і дав їм [Данило] узяти город Дядьків ⁴. Зйідти ж він, [Данило, пішов назад], пограбувавши землю Болохівську і попаливши,— бо зоставили їх, [болохівських князів], татари, щоб вони їм орали [та сіяли] пшеницю і проса. Данило ж на них тим більшу ворожнечу держав, що вони од татар велике сподівання мали.

Осінь(?)1236

⁵ В Іп. хибно «с ними», у Хл. «съ ным».

⁶ В Іп. «градЂ», у Хл. «градех».

⁷ В Іп. «ко ПечерЂ Домамири», у Хл. «к Печери Домамири».

⁸ Тобто став тисяцьким, одержав округ тисяцького.

⁹ Прилбиця — шолом зі шкіряною заслоною обличчя, шиї та плечей.

Адже він князів їхніх вибавив із рук Болеслава, князя мазовецького, коли Болеслав сказав: «Чого вони увійшли в землю мою, /400/ якщо я не дав їм [її]?» Кажучи [Данилові]: «Вони не є вої твої, а є особні князі»,— він хотів розграбувати їх. Вони тоді обіцялися покоритись [Данилові], вони тоді благали, і Данило й Василько за них збиралися з ним ⁵, [Болеславом], битву вчинити. Але Василько, поїхавши, переконав його, тобто ублагав його, і дав йому дари многі за визволення їх. Та вони все одно не пам’ятали добродіяння.

Бог воздав їм одплату [за це], бо не зосталося нічого в городах ⁶ їхніх, що не було б пограбоване. А він, [Данило], прийшов до брата свого, за милістю божою знаменуючи побіду.

Весна 1242

Ростислав же все одно не переставав у злобі своїй, а, зібравши воїв і [боярина] Володислава [Юрійовича] невірного [взявши], рушив на Галич. І, прийшовши до [города] Печери Домажирової⁷, обманув їх, [городян], Володислав, і здалися вони Ростиславу. А звідти, узявши [город], пішов [Володислав] до Галича, кажучи [Ростиславу]: «Твій є Галич». А сам він дістав тисячу ⁸ од нього.

Почувши ж [це і] зібравши воїв своїх, Данило й Василько скоро пішли на них. І він, [Ростислав], не видержав, вибіг із Галича до [города] Щекотова, а з ним утік Артемій, єпископ галицький, та інші галичани:

Та коли Данило й Василько гналися вслід за ним, вість прийшла йому, що татари вийшли вже із землі Угорської, ідуть у землю Галицьку, і тою вістю [Ростислав] спасся, а декількох із бояр його схоплено було.

Весна 1242

¹⁰ 3 тексту виходить, що Митуса був півчим при єпископському дворі, очевидно, з феноменальним голосом.

¹¹ В Іп. хибно «не восхотЂста», у Хл. «не восхотЂвшу».

¹² В Іп. і Хл. хибно «икы связаного», «аки связаннаго».

¹³ Притчі Соломона XV, 25.

¹⁴ В Іп. «снЂдяться» — буквально, яких з’їдять, знищать.

Данило тим часом, | прагнучи встановити порядок у [Галицькій] землі, поїхав до [городів] Бакоти і Каліуса, а Василько поїхав у Володимир. Данило також двірського [Андрія] вирядив на Перемишль, на Костянтина [Володимировича] рязанського, посланого [туди] Ростиславом, і [проти] владики перемишльського, який із ним, [Ростиславом], чинив коромолу. Та коли Костянтин почув, що Андрій іде на нього, він утік уночі. Отож Андрій не застав його, але застав владику, і слуг його розграбував гордих, і сагайдаки їх боброві роздер, і прилбиці ⁹ їх вовчі й борсукові розідрані були. Славетного співака Митусу ¹⁰, який колись із гордості не схотів ¹¹ служити князю Данилові, розшарпаного, яко в’язня ¹², привели. Сиріч, як ото сказав творець притч [Соломон]: «Гордість дому твойого сокрушиться» ¹³, бобра, і вовка, і борсука обдеруть ¹⁴. Се так реченням сказано було.

У РІК 6750 [1242]. Не було нічого.

Кін. весни 1242

1244

У РІК 6751 [1243]. У той же час розігнали татари [військо] Ростислава в борку ¹. І втік він в Угри, і оддав усе-таки за нього король угорський [Бела] дочку свою [Анну] ².

Кін. весни 1242

¹ Тут, очевидно, сосновий лісок (біля однойменного города?).

² 3 угорських, чеських і польських джерел відомо, що в Ростислава й Анни потім було два сини і чотири дочки: перший — Михайло, бан Мачви (Мачо) та Боснії; другий — Бела, бан Мачви; невідома на ім’я дочка, що була за царями Болгарії — Михайлом І Асенем, потім (?) нібито за Костянтином Асенем (Тихом); друга дочка — Кунегунда,— спершу друга жона чеського короля Пржемисла II Оттокара, потім — чеського магната Завіші з города Рожмберка; третя — Грифіна, жона князя краківського Лестька (Лешка) Чорного; четверта — Маргарита, черниця-абатиса. Для генеалогічної послідовності відзначимо, що Пржемисл II Оттокар був сином Вацлава І, онуком Пржемисла І Оттокара і правнуком Владислава (Володислава) II.

³ Свого печатника Курила Данило настановив митрополитом київським пізніше, десь восени чи уже взимку 1246/7 р.

⁴ Нині — озера Свггязьке, Пулемецьке, Луки; на схід від города Володави.

А коли Данило перебував у Холмі, прибіг до нього половчин його, на ім’я Актай, кажучи: «Батий уже вернувся з Угрів і одрядив на тебе двох богатирів, Манмана і Балая, щоб знайти тебе». Данило тоді, заперши Холм, поїхав [у Володимир] до брата свого Василька і взяв із собою Курила-митрополита ³. А татари пустошили до [города] Володави і по озерах ⁴, і вернулися, багато лиха натворивши.

У РІК 6752 [1244]. Не було нічого.