Літопис руський. Роки 1169 — 1174. Початок княжіння В Києві Мстислава, сина ізяславового

15.V 1167

 

³ В Іп. і Хл. помилково «въ 19 день».

⁴ В Іп. і Хл. «Ярославля», але ясно, що тут ідеться про недавно померлого Ростислава Мстиславича.

Увійшов Мстислав у город місяця травня в п’ятнадцятий ³ день і сів на столі Ростиславовім ⁴, і отця свойого, і предків своїх.

І став Володимир Мстиславич замишляти на Мстислава. А там, [у Треполі], був у той час муж Давидів, Василь Настасич. І, приїхавши [до Вишгорода], він розповів [про це] князю своєму, а Давид [Ростиславич] дав знати брату Мстиславу. Володимир же, довідавшись, що Мстислава повідомлено про його замір, приїхав виправдовуватися.

І приїхав Мстислав у Печерський монастир, а за ним Володимир приїхав. І повелів йому [Мстислав] зсісти [з коня] коло економової келії, а сам ізсів коло ігуменової келії. І, пославши до нього [посла], Мстислав сказав: «Брате! Задля чого ти єси приїхав? Я ж по тебе не посилав?» І прислав Володимир дячка Імормижа, [і] сказав: «Брате! Чув я, що наговорили на мене злії люди». [І] сказав Мстислав: «Розповів мені брат Давид». І послали вони [послів] до Давида у Вишгород. І прислав Давид Василя [Настасича] на тяжбу, і приставив до нього [Давида] Радила, тисяцького, і [боярина] Василя Волковича.

І знову, переждавши три дні, Мстислав приїхав туди ж, у Печерський монастир. І прибули туди Давидові мужі ⁵, і Володимир прислав мужів своїх: [тисяцького] Рагуйла [Добринича] і [боярина] Михаля. І стали вони сперечатися з Василем, і вийшов свідок у захист Василя, [боярин?] Давид Боринич. Мстислав тоді облишив це на волю божу і сказав Володимиру: «Брате! Ти хреста єси цілував, і тобі ще навіть | і уста не обсохли! А се ж єсть отців наших і дідів наших присяга, і хто [її] переступить — нехай бог йому буде судія. А нині, оскільки ти на мене не замишляв єси і не шукаєш мені лиха, цілуй мені хреста». І Володимир сказав: «Я радо, брате, цілую. /292/ А то все на мене лжа». І цілував він хреста, і Мстислав одпустив його в [город] Котельницю.

⁵ Додано з Воскр.

У тім же році переступив хреста Володимир Мстиславич. Почали слати до нього [послів половці] Чагровичі,— Чекман, і брат його Тошман, і [брат] Моначюк,— мовлячи: «Ми тобі сприятимем!» ⁵. І Володимир, рад бувши заміру їх, послав [послів] до [тисяцького свого] Рагуйла Добринича, і до [боярина] Михаля, і до [боярина] Завида, повідомляючи їх про свій задум. І сказала йому дружина його: «Адже ти сам, княже, замислив єси. Тому ми не їдем за тобою. Ми сього не відали». Володимир тоді сказав, глянувши на отроків: «Хай се будуть мої бояри».

І поїхав він до берендичів, і зустрівся з берендичами нижче [города] Ростовця. І побачили вони, що він один їздить, і сказали йому: «Ти нам так говорив: «Браття всі зо мною є». А де є Андрійович Володимир, і Ярослав, і Давид? А ось ти їздиш один, і без мужів своїх, а нас обманувши? Та нам лучче в чужу голову [вдарити], аніж у свою». І стали вони в нього пускати стріли, і вдарили князя двома стрілами. І сказав князь: «Не дай бог поганому коли-небудь йняти віри. А я вже загинув і душею, і життям». І побіг він, і тоді побили вони отроків навколо нього. А сам він утік до [города] Дорогобужа. Туди ж і жона його втекла була раніш од нього.

⁶ Очевидно, батько Гліба Ростиславича, Ростислав Ярославич, був хрещеним батьком Володимира Мстиславича, і тому Гліба Андрій називає «отчичем» Володимира.

⁷ У рідної сестри Володимира Мстиславича, що була за покійним Всеволодом.Ольговичем.

⁸ У зруйнований Остерський Городок.

⁹ В Іп. і Хл. хибно «Ярославича».

Але Андрійович [Володимир] підняв моста на [ріці] Горині і не пустив його до себе [в Дорогобуж]. І він, повернувши на Радимичі, [пішов] до Андрія [Юрійовича] в Суздаль. Андрій тим часом послав назустріч йому [гінця] і сказав йому: «Ти іди в Рязань до отчича свойого до Гліба ⁶, а я тебе наділю».

І пішов він туди, а жону зоставив з двома дітьми, [Святославом і Ростиславом], у [городі] Глухові, в [удови] Всеволодової [Марії] ⁷.

Мстислав же [Ізяславич] сказав матері Володимировій [Любаві]: «Ти іди в Городок ⁸, а звідти куди тобі вгодно. Не можу я з тобою жити в одному місці, тому що син твій завше чигає на мою голову, а хреста | переступаючи». І пішла вона в Чернігів до Всеволодовича [Святослава].

У тім же році стали новгородці віче діяти, потай, по дворах, проти князя свого, проти Святослава Ростиславича ⁹. І, приїхавши на [село] Городище, приятелі його стали розповідати: «Княже! Діють люди віче уночі і хотять тебе схопити. Ти подбай-но про себе». Князь тоді, дізнавшись напевне про себе і про них, [новгородців], дав знати дружині своїй. І сказала йому дружина: «Хоча вони тепер тобі хреста цілували всі по смерті отця, але ж вони завше є невірні до всіх князів. Тож подбаймо про себе, а то почнуть про нас люди дбати». /293/

1168/9

¹ За Никон., цей Мстислав начебто був сином Всеволода Мстиславича і помер він нібито в цьому поході, «тогда же на томь пути» Але в Іп. ідеться про смерть Ярополка Ізяславича (за актовими печатями, його хрестильне ім’я було, можливо Стефан?); про смерть Мстислава тут нема й натяку, як нема згадки в Никон. про смерть Ярополка. Вважаємо, що в Никон., де ім’я Мстислава як сина Всеволода Мстиславича зустрічається єдиний раз в усій літописній спадщині, трапилась помилка; такого князя не було. Мстислав Всеволодкович — це добре відомий син Всеволодка Давидовича.

У РІК 6678 [1170]. Вложив бог у серце Мстиславу Ізяславичу добру мисль про Руську землю, бо він їй хотів добра усім серцем. І скликав він братів своїх і став думати з ними, кажучи їм так: «Браття! Поклопочіться про Руськую землю і про свою отчизну і дідизну, бо ведуть [погані] християн кожного року у вежі свої, а з нами присягу приймаючи [і] завше переступаючи. І вже вони в нас і Грецький шлях однімають, і Соляний, і Залозний. Тому гоже було б нам, браття, поклавши надію на божу поміч і на молитву святої богородиці, добути путі отців своїх і дідів своїх, і своєї честі». І вгодна була річ його насамперед богові, і всім братам, і мужам їхнім. І сказали йому брати всі: «Бог тобі, брате, поможи в сьому, оскільки бог вложив тобі таку мисль у серце. А нам дай бог за християни і за Руськую землю голови свої зложити і до мучеників причисленими бути». І послав він у Чернігів [послів] до Ольговичів усіх і до Всеволодовичів обох, [Святослава та Ярослава], велячи їм бути всім у нього: бо тоді були Ольговичі у Мстиславовій волі, і всім угоден був намір його, Мстиславів.

Субота 2. III 1168

² Тобто в суботу напередодні третьої неділі (день) великого посту, після якої іде вже четвертий (середохресний) тиждень цього посту (див. ще прим. З до 1111 р.).

І зібравшись усі брати в Києві,— Рюрик, і Давид, військо усе,— бо йому самому нездоровилось,— і Всеволодовичі обидва, Святослав і Ярослав, Олег Святославич, брат його | Всеволод, Ярослав [Ізяславич] із Луцька, Ярополк [Ізяславич], Мстислав Всеволодкович ¹, Святополк Юрійович, Гліб [Юрійович] із Переяславля, брат його Михалко та інших багато,— [і] поклавши надію на божу поміч, і на силу чесного хреста, і на молитву святої богородиці, рушили вони із Києва місяця березня в другий день, у день суботній, [напередодні] середохресної неділі ².

Четвер 7. III 1168

³ В Іп. «от кощія от Гаврилкова. от Иславича», у Хл. «Изяславича». Кощій — хлопець, отрок (зокрема княжий); раб, бранець, полоняник. Як видно, полоняник-половець, що належав якомусь киянинові, очевидно, бояринові Гаврилку Ізяславичу, дав половцям звістку.

⁴ У Хл. виправлено на помилкове «СлЂпороду».

⁵ Бастії — воїни ватажка ковуїв Бастія.

⁶ В Іп. «за Въсколь», у Хл. «за Ворскол»; судячи з маршруту походу, під ’ час якого князі дійшли до ріки Угла (Орелі) і Снопороду (Самари), далі вони гнали половців за ріку Оскол (Оскіл), а не назад до ріки Ворскола (Ворскли).

⁷ Сідельники — майстри, що робили сідла та іншу збрую.

Ярополк Ізяславич, брат Мстиславів, вельми недугував, ідучи в похід [і] не хотячи од братів своїх одстати. І перебував він у [городі] Тумащі, і вельми став знемагати. І настигла вість Мстислава за Каневом: «Брат твій вельми знемагає». І послав Мстислав [гінця] до ігумена Полікарпа і до Даниїла, попа свого, велячи їм їхати до брата Ярополка [і] кажучи їм обом так: «Якщо ото бог візьме брата мойого, то, опрятавши тіло його, одвезіте ж до святого Феодора». А преставився Ярополк, син Ізяславів, місяця березня в сьомий день, у день четверга середохресної неділі. І положили тіло його в [церкві] святого Феодора [Тірона], де й отець його лежить. Та ми до попереднього повернемось.

І йшли князі од Києва дев’ять днів. І була вість половцям од полоняника од Гаврилкового од Ізяславича ³, що йдуть на них князі руські, і вони побігли, лишившись жінок і дітей. Князі ж, довідавшися, що половці побігли, лишившись жінок своїх і возів своїх, поїхали спішно вслід за ними, а Ярослава Всеволодовича зоставили позаду себе коло возів.

І взяли [князі] вежі їх на Углі-ріці, а другі — по [ріці] Снопороду ⁴, а самих настигли коло Чорного лісу і тут, притиснувши до лісу, побили їх, а інших руками побрали. Бастії ⁵ ж та багато інших гонилися вслід за ними навіть за [ріку] Оскол ⁶, б’ючи їх. І таку вони взяли здобичі силу, що ото всі вої руські збагатилися вдосталь і колодниками, і полонянками, і дітьми їх, і челяддю, і скотом, і кіньми. Християн же, вибавивши з полону, вони пустили на свободу всіх. Але всі брати пожалілися на Мстислава, бо він, утаївшись од них, послав у напад сідельників ⁷ своїх і отроків під покровом ночі, потай, і серце їх не було насправді з ним.

Князі тим часом усі, з’їхавшись, оглядали полки свої, які з божою поміччю всі були цілі, бо лише двоє з усіх полків убиті були — [боярин?] Коснятин Васильович, Ярунів брат, і сідельник Ярослава Ізяславича, та [воїн] Коснятин Хотович був захоплений.

31.III 1168 І князі, воздавши хвалу всемилостивому богові і силі чесного хреста, вернулись до себе з радістю великою, і були в домах своїх на самий Великдень. І була людям подвійна радість: і воскресіння господнє, і князів своїх повернення з побідою і з радістю.

⁸ В Іп. «гречнику», у Хл. «гречником»; ясно, що тут ідеться про гречників, руських купців, що торгували з Греками.

⁹ В Іп. хибно «на часть», у Хл. «на честь».

¹⁰ Див. про нього прим. 16 до 1147 р. та інші; отже, ясно, що цей текст, який викриває недостойний учинок братів Петра та Нестора Бориславичів, писав уже не Петро Бориславич, а ігумен Полікарп.

А трохи згодом послав Мстислав [послів] по братів своїх. І зібралися всі брати у нього в Києві: Ярослав [Ізяславич] із Луцька, /294/ Володимир Андрійович із Дорогобужа, Рюрик [Ростиславич] із Вручого, Давид [Ростиславич] із Вишгорода і Юрійович Іван із Турова. І став мовити Мстислав братам своїм: «Осе, браття, ми половцям багато зла наробили єсмо. Вежі їх ми захопили єсмо, дітей їхніх ми захопили єсмо, і стада, і скот, але вони все-таки будуть пакостити Гречнику нашому і Залознику. Тож вийшли б ми назустріч гречникам» ⁸. І любою була річ [його] усім братам, і сказали йому брати: «Хай так буде. Се єсть нам На честь ⁹ і всій Руській землі».

І, пішовши, стали вони коло Канева. При цім Гліб [Юрійович] позвав Мстислава на обід до себе і, многі дари давши йому, одпустив його з приязню.

Та спервовіку вселукавий диявол не хоче добра кожному християнину і любові межи братами. Стали [бояри] Бориславичі, Петро ¹⁰ і Нестор, говорити лихі речі Давидові [Ростиславичу] на Мстислава [Ізяславича], брешучи, бо Мстислав, озлобивши їх, | одіслав був [їх] од себе з тої причини, що холопи їх обох покрали були коней Мстиславових у стаді і тавра свої наклали, забиваючи [княжі] знаки. Давид тоді, ймучи [їм обом] віри, став розповідати братові Рюрику: «Брате! Приятелі мені кажуть, що Мстислав хоче нас обох схопити». І Рюрик сказав: «Брате! А за що і за яку провину? А хреста чи давно він нам обом цілував?» Сказали ж були [Петро й Нестор] і таке слово Давидові: «Коли вас Мстислав стане звати на обід, то там вас і схоплять, і нас обох слово вам обом справдиться».

Мстислав же всього того не відав, ні мислі такої не мав у серці своїм, бо він обходився з братами, сповнений істинної любові. І став Мстислав звати на обід Рюрика й Давида, але Рюрик і Давид не поїхали до нього, кажучи йому так: «Якщо ти нам хреста цілуєш, що ти на нас лиха не замислиш, то ми тоді удвох поїдемо до тебе». І Мстислав ужахнувся од [сеї] підозри і дав знати дружині своїй: «Велять мені обидва брати хреста їм цілувати, а я не знаю, в чім моя вина?» І сказала йому дружина його: «Княже! Необдумано тобі велять оба брати хреста цілувати. Хіба ж [се не] будуть лихії люди, які, завидуючи твоїй любові, що ти її маєш до братів, вложать лихе слово? Бо лиха людина — гірша біса. Того й біс не замислить, що лиха людина замислить. А ти в усім прав єси перед богом і перед людьми. Тобі без нас сього не можна було замислити, ані вчинити, а ми всі знаємо твою істинну любов до всіх братів. Пошли-но до них і скажи їм: «Я хреста цілую вам обом, що лиха я на вас не замислив, а ви мені видайте, хто нас пересварює». І послав Мстислав [посла] до Давида з тою мовою, і сказав Давид: «А хто мені знову скаже, якщо сих я видам?» Мстислав тоді, поклавшись на божу правду і на силу чесного хреста, цілував їм обом хреста, і вони йому хреста цілували. Але | серце їх не було насправді із ним.

У той же час Володимир Андрійович став припрошувати волості у Мстислава, а Мстислав, зрозумівши, що він підступно в нього просить волості, сказав: «Брате Володимире! Чи давно ти єси хреста мені цілував і волость узяв єси в мене?» Він тоді, розгнівавшись, пішов до Дорогобужа.

У той же час Андрій Юрійович перебував у Суздалі, князюючи, і не мав він приязні до Мстислава.

Неділя 14.IV 1168 ¹¹

¹¹ За Новг. І, це дата вступу Романа на новгородський стіл.

У тім же році прислали новгородці [послів] до Мстислава, прохаючи сина в нього, і він дав їм Романа.

І постала ще більша ворожнеча у братів проти Мстислава, і почали всі брати входити у зносини-переговори проти Мстислава, а тоді хрестом заприсягнулися брати.

Зима 1168/9

Тої ж зими послав Андрій [Юрійович] сина свого Мстислава з полками своїми із Суздаля на київського князя на Мстислава на Ізяславича,— з ростовцями, і з володимирцями, і з суздальцями, і інших князів [послав] одинадцять, і [воєводу] Бориса Жидиславича. [Рушили тоді] Гліб Юрійович із Переяславля, Роман [Ростиславич] із Смоленська, Володимир Андрійович із Дорогобужа, Рюрик /295/ [Ростиславич] із Вручого, Давид [Ростиславич] із Вишгорода, брат його Мстислав, Олег Святославич, Ігор, брат його, і Всеволод Юрійович, і Мстислав [Ростиславич], онук Юріїв.

Тоді ж послав був Мстислав [Ізяславич] князя Михалка Юрійовича в Новгород [Великий] до сина [свого Романа] з ковуями, з Бастієвим людом. А була вість Рюрикові і Давидові, що [йде] Андрійович [Володимир і] Роман [Ростиславич] поблизу іде зі смольнянами. І послали вони оба [отроків], і схопили Михалка за [городом] Межимостям, коли він ішов до [города] Мозиря. Підступ же цей учинив над Михалком [ковуй] Бастій.

1169/70
Неділя 9.III 1169

¹ Див. прим. 2 до 1074 р.; тут — неділя, а не тиждень.

² Тут — тиждень.

³ В Іп. і Хл., вважаємо, хибно «Серховицею»; не досить виразне або напівстерте кириличне «ю» у протооригіналі легко можна було прочитати як «се».

⁴ В Іп. і Хл. помилково «Сбыслава».

⁵ В Іп. і Хл. хибно «марта въ 8»; середа другого тижня великого посту в 1169 р. була 12 березня.

У РІК 6679 [1171]. Зібралися брати [у] Вишгороді і, прийшовши,стали на [урочищі] Дорогожичі під святим Кирилом Феодорової неділі ¹, а другої неділі² обступили увесь город Київ. Мстислав тим часом заперся в Києві, [а кияни] билися з городських стін. І була: битва | завзята повсюди, і знемагав Мстислав у городі, а берендичі і торки обманювали Мстислава. І стояли [князі] три дні біля города, і зійшла [з висот] усіх князів дружина [горою] Юрховицею ³, і ринули вони до них, [киян], униз, у тил Мстиславу почали стріляти. Мстиславу ж стала дружина мовити: «Чого ти, княже, стоїш? Поїдь із города. Нам їх не перемогти».

І поміг бог Андрійовичу Мстиславу з братами, і взяли вони Київ. Мстислав же Ізяславич побіг із Києва на Василів. А Бастієві люди, догнавши його, стали стріляти в спину його, і багато захопили дружини навколо нього: схопили вони [воєводу] Дмитра Хороброго і Олексу, двірського, Здислава ⁴ Жирославича, [сина воєводи], і [воєводу] Іванка Творимирича, Рода, тивуна його, [Мстиславового], та інших багатьох. А він із братом Ярославом [Ізяславичем] з’єднався за [рікою] Уновою, і тоді пішли вони обидва до [города] Володимира.

Середа 12.III 1169

Узятий же був Київ місяця березня у дванадцятий ⁵ [день], у середу другої неділі посту. І грабували вони два дні увесь город — Подолля, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування анікому і нізвідки: церкви горіли, християн убивали, а других в’язали, жінок вели в полон, силоміць розлучаючи із мужами їхніми, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І взяли вони майна безліч, і церкви оголили од ікон, і книг, і риз, і дзвони познімали всі [ці] смольняни, і суздальці, і чернігівці, і Олегова дружина,— і всі святині було забрано. Запалений був навіть монастир Печерський святої Богородиці поганими, але бог молитвами святої богородиці оберіг його од такої біди.

І був у Києві серед усіх людей стогін, і туга, і скорбота невтишима, і сльози безперестаннії. Се ж усе вдіялося за гріхи наші. | /296/

Початок княжіння Глібового ⁶ в Києві

12.III 1169

⁶ У Хл. тут додано «Дюрдевича».

Мстислав же Андрійович посадив стрия свого Гліба в Києві на столі місяця березня у дванадцятий ⁵ [день]. Гліб тоді дав синові своєму Володимиру Переяславль, а Мстислав Андрійович пішов у Суздаль до отця Андрія з великою честю і славою.

Мстислав же Ізяславич із братом Ярославом і з галичанами пішов до [города] Дорогобужа на Володимира на Андрійовича, і стали вони довкола города, б’ючись. Але Володимир був вельми нездоров, і тому через недугу він і не дав їм бою. Мстиславу тим часом городи здавалися. І вивів він [жителів] города Шумська, і послав [їх] до [города] Володимира, [і] посадника Паука, кормильця Володимирового, він туди ж послав. І, багато інших городів розоривши і спаливши, він вернувся до себе. А Гліб [Юрійович] не послав підмоги Володимирові [Андрійовичу]. Сказав бо був Гліб: «Я пошлю тобі поміч»,— і не послав. /297/

28.I 1170
П’ятниця 20.II 1170

⁷ За даними графіті Софії київської, Марія була дочкою Святослава Ольговича.

⁸ Або, отже, Гліб Всеволодович.

⁹ В Іп. «поидохомъ» (ми пішли, ми рушили); це підтвердження того, що літопис тоді вів ігумен Києво-Печерського монастиря Полікарп.

¹⁰ Тобто попи з вишгородської церкви мучеників Бориса і Гліба.

¹¹ В Іп. хибно «въ 15 день», у Хл. вірно «въ 21 день».

Того ж року наприкінці преставйвся князь Володимир Андрійович, місяця січня у двадцять і восьмий [день], і привезли його до Вишгорода у п’ятницю Феодорової неділі. Він же лежав був непохованим декілька днів.

І послав Гліб ігумена святої Богородиці Печерського монастиря Полікарпа і Симеона, ігумена [монастиря] святого Андрія, до Вишгорода, велячи їм обом доправити Володимира до Києва. А сам він поїхав на ту сторону [Дніпра] в Городок [Пісочний], а звідти,— в Переяславль.

Володимир же Мстиславич був у [городі] Полоному. І, почувши, що Андрійович Володимир помер, він пішов до Дорогобужа, але дружина Андрійовича не пустила його в город. Він тоді послав [посла] до [воєводи] Славна [Борисовича] і до дружини і сказав: «Я цілую вам обом хреста, [тобі] й княгині вашій, що мені на вас | І не глянути лихом, ні на ятрівку свою, ні на села її, ні на інше що». І цілував він хреста їм обом, і ввійшов у город, і переступив хресне цілування на другий день,— такий ото він був до всіх братів своїх вертливий, не додержував їм хресного цілування. І спокусився він на майно, і на села, і на стада [Володимира] Андрійовича, і погнав княгиню [Марію] ⁷ із города. Вона тоді, узявши [тіло] князя, пішла на [город] Вручий до Вишгорода.

II 1170

Того ж року пішов був Мстислав [Ізяславич] із Володимира до Києва раттю з братом Ярославом. А галичани, і Святополк Юрійович, і два Всеволодовичі, [Мстислав та Борис (Гліб?)] ⁸, послали були з ним свою підмогу. Та ми до попереднього повернемось.

Субота 21.II 1170
Ніч на 21.II 1170
Субота 21.II 1170

Назавтра ж, у суботу, вирушили ми ⁹ з Володимиром із Вишгорода, а княгиню Давид-князь не пустив із мужем до Києва. Він сказав їй: «Як я можу тебе, ятрівко, пустити? Адже прийшла мені вість ночі сеї, що Мстислав у Василеві». А дружині його, [Володимира Андрійовича], він сказав: «А кому з вас угодно, хай іде». І вони сказали йому: «Княже! Ти сам відаєш, щó ми єсмо вчинили киянам. Тому не можемо ми їхати — вони переб’ють нас». Тоді мовив ігумен Полікарп: «Княже! Оскільки дружина його не їде з ним, то ти пусти своєї дружини трохи. Нікому ні коня довести, ні стяга донести». Давид же сказав: «Його стяг і честь із душею пішли». Але мовив: «Оно тобі попи мученицькі» ¹⁰. І ігумени, ченці, попи, кияни зі славословієм і з благохвальними співами положили його в монастирі, у святім Андрієві, місяця лютого у двадцять і перший день ¹¹, у першу неділю посту, в суботу.

1169-71

У РІК 6680 [1172]. Пішов Мстислав [Ізяславич] з великою силою до берендичів і до торків і, з’єднавшись, пішов до Треполя, а звідти рушив до Києва ¹. |

Ранок(?), неділя 22.II 1170

І, ввійшовши в Київ [та] урядившись із братами, з Ярославом [Ізяславичем], і з Володимиром Мстиславичем, і з галичанами, і з Всеволодковичем [Мстиславом], і з Святополком Юрійовичем, і з киянами,— торки тим часом і берендичі обманювали їх,— він пішов до Вишгорода. І пустилися вони в напад, і кріпко билися [вої Давида] з городських стін,— Давид бо своїм повелів спалити острог до їх [приходу]. І став Мстислав під бором, і, звідти приходячи, вони билися. У Давида ж у городі багато було своєї дружини, і братів його поміч, і князь Гліб [Юрійович] прислав був Григорія [Хотовича], тисяцького свого, з підмогою, і половці дикі [були] — [хан] Кончак із племенем своїм, і свої [погани] — берендичі, Бастієві люди.

¹ Про цей похід коротко говорилося вище під 1171 р. Оскільки там Давид Ростиславич сказав, що в ніч на 21 лютого він дістав звістку про прихід Мстислава Ізяславича до Василева, то ясно, що той прибув до Києва десь уранці 22 лютого, в неділю; це якраз припадало на кінець першого тижня великого посту — Феодорової (Тіронової) неділі; ім’я Феодора (Стратилата), як знаємо, було хрестильним ім’ям Мстислава, тому зрозуміло, що виступив він у похід у день пам’яті свого патрона — 8 лютого 1170 р.

² В Іп. «они», у Хл. «он».

³ В Іп. хибно «Борохова», у Хл. «Болохова».

З галичанами ж Ярослава [Володимировича] був воєвода Коснятин [Сірославич]. І сказав він, приславши [гінця] до Мстислава: «Велено мені моїм князем Ярославом п’ять днів стояти коло Вишгорода і йти додому». І послав до нього Мстислав [свого гінця], кажучи так: «Мені брат Ярослав так мовить: «Доки ото не владнаєшся ти із братами, доти й не одпускай полків моїх од себе». Але він ², [Коснятин], написавши грамоту ложну, послав [її] до нього, [Мстислава], і пішли од нього галичани. /298/

Мстислав тоді з братами став перед Золотими воротами, в садах. А погані,— і дикі [і] свої,— з Вишгорода виїжджаючи, багато зла творили: тих убивали, а інших руками брали. Схопили вони й тисяцького [князя Мстислава] Всеволодковича та інших багатьох. Од Мстислава тим часом розійшлись були всі пособники, знемігшись.

І прийшла вість Мстиславу, що Гліб [Юрійович] перебрідає на сю сторону [Дніпра] з половцями, а до Давида більше підмоги прибуло. І дав знати [про це] Мстислав братам своїм, і брати сказали йому: | «Осе од нас вої розійшлися, а сим більше підмоги приходить. А чорний клобук обманює нас. Тому не можемо ми стати проти них. Поїдемо ж у свою волость. Перепочивши трохи, ми знову вернемось».

Понеділок 13.IV 1170

І пішов Мстислав од Києва в понеділок другої неділі після Великодня. І була вість Давидові, що Мстислав пішов, і послав він услід за ним [воєводу] ляха Володислава [Воротиславича] з половцями, і настигли вони їх коло [города] Болохова ³, і, вчинивши тут із ними перестрілку, вернулися. Половці ж вернулися назад, багато наробивши зла,— вони людей розорили.

Весна 1170

Тоді ж Гліб [Юрійович] одпустив половців у вежі, і, пішовши, стали вони за [городом] Василевом у сідельників, піджидаючи дружину свою. А Василько Ярополкович, довідавшись про них із [города] Михайлова, поїхав на них уночі. Ніч же тоді була темна, і пішли вони іншою дорогою, проблудили всю ніч, а вранці, коли сходило сонце, вдарили на них, [половців]. Але половці, з’єднавшись із сідельниками, билися з ними. І ледве втік Василько до города, а дружину навколо нього побили, а інших руками захопили.

Тоді ж Гліб пішов на Василька до [города] Михайлова з Рюриком, і з Давидом, і з Мстиславом [Ростиславичами]. І, усмиривши його, послали вони його до Чернігова. А город його спалили і вал розкопали.

Кін. лютого —
поч. березня 1170

⁴ Новг. І свідчить, що в лютому 1170 р. війська Андрія Юрійовича пішли на Новгород Великий; 25 лютого їх розбили новгородці, очолювані Романом Мстиславичем. Як видно з Іп., у цьому: поході брав участь і Святослав Ростиславич, (за актовими печатями, його хрестильне ім’я — Іван).

⁵ У Татіщева до цієї характеристики додано, що він («навчений був грецької мови і книги охоче читав»).

[У] тім же році преставився князь Святослав Ростиславич на Волоці [Ламському]; він бо тоді пустошив Новгородську волость ⁴. І, опрятавши тіло його, одвезли [його] до Смоленська, і положили тіло його з честю у святій Богородиці, в єпископії.

Сей же благовірний князь Ростиславич Святослав був прикрашений всякою доброчесністю, і хоробрим був у бою, і приязнь мав до всіх, а особливо старався про милостиню. І про монастирі він подбав, ченців піддержуючи, і про мирські церкви подбав, і про попів, і всьому святительському чину достойну честь воздавав. Дружину він держав [у достатках] і майна [їй] не жалів, не збирав золота і срібла, а давав дружині або ж складав на поминання душі своєї ⁵. /299/ [І] прилучився він до предків [своїх], сповнивши спільний довг, од якого не втекти всякому рожденному.

1170/1

⁶ За Татіщевим, єпископ Федорець (Феодор) був братом Петра Бориславича (див. прим. 16 до 1147 р. та ін.), за Никон.,— його сестричем, сином сестри.

У тім же році родився в Андрійовича у Мстислава син, і нарекли його ім’ям у хрещенні Василій.

У тім же році чудо нове сотворив бог і свята Богородиця у Володимирі-городі [Суздальському]: вигнав бог і свята Богородиця володимирська лихого, і пронирливого, і погордливого Дурисвіта, облудного владику Федорця ⁶ з Володимира із святої Богородиці церкви Золотоверхої і з усієї землі Ростовської.

Не захотів [сатана] благословення [од бога], оддалився від нього. І так і сей нечестивий не захотів послухатись христолюбивого князя Андрія [Юрійовича], який велів йому піти на поставлення до митрополита [Костянтина] в Київ. Не захотів він, і тим паче бог не схотів його і свята богородиця,— викинув [бог] його із землі Ростовської. Бо коли хоче бог покарати чоловіка, [то] відніме в нього ум. Так само і над цим учинив бог: одняв у нього ум.

V 1169

⁷ Ідеться про знамениту ікону Богородицю, вивезену Андрієм Юрійовичем із Вишгорода до Володимира-Суздальського (див. прим. 13 до 1155 р.).

Князь бо про нього добре думав і добра хотів йому, а сей же не тільки не захотів поставлення од митрополита, але й церкви всі у Володимирі замкнув, і ключі церковні забрав. І не було дзвону, ні співів по всьому городу і в соборній церкві, що в ній чудотворна мати божа ⁷ [пробуває і] всяка інша святиня її. До неї ж, [сеї ікони], усі християни зі страхом звертаються | [за поміччю], утіхою і заступницею [її] маючи та зцілення од неї приймаючи душам і тілам своїм,— і сю церкву він посмів замкнути. І тому бога він розгнівив і святую богородицю: в той же день його було вигнано, місяця травня у восьмий день, [в день] пам’яті святого Іоанна Богословця.

Багато бо постраждали люди од нього в єпископство його — і сіл позбулися, [і] оружжя, і коней. А інші неволю добули, і заслання, і грабування. Не тільки до простих людей, але й до монахів, ігуменів та ієреїв немилостив [був] сей мучитель. Одним людям він голови одрізував і бороди, а другим очі випікав і язики вирізував, ще інших розпинав на стіні і мучив немилосердно, намагаючись од усіх одібрати майно, бо ненаситний він був на майно, як пекло [на грішників].

⁸ Псалом XXXVI, 38.

⁹ Єванг. від Матфїя VII, 2.

¹⁰ Посл. Іакова II, 13.

¹¹ Джерело цитати установити не вдалося.

Отож послав його князь Андрій до митрополита в Київ, а митрополит Костянтин обвинуватив його за всі злочини і повелів одвести його на Песій острів. І там його скалічили: і язика урізали, яко лиходію-єретику, і руку праву одсікли, і очі йому вийняли, тому що хулу він вимовив на святую богородицю.

«І будуть вигублені беззаконники на Землі, так що не стане їх» ⁸. І збулось на ньому слово євангельське, котре глаголить: «Якою мірою ви міряєте, такою одміряється вам. Яким судом ви судите, таким вас судитимуть» ⁹, «бо [буде] суд без милості тому, хто не вчинив милості» ¹⁰. А друге слово мовить: «Якщо кого за беззаконня мучитимуть, він не сподобиться нагороди, бо грішний і тут за гріх мучиться, і на суді [страшному] на муку осудиться» ¹¹.

Літо 1169

 

¹² Псалом VII, 17.

¹³ Псалом VII, 16.

¹⁴ Далі Іп. текст переписано іншою рукою, тією самою, що й арк. 41 —103.

Отак же і сей без спокою пробував аж до останнього подиху, уподібнившись лихим єретикам, котрі не каються. Погубив він душу свою з тілом, і погибла пам’ять його з тріском. Бо так біси шанують тих, що воздають їм честь, як ото і сього довели біси: вознісши помисел його до хмар, зробили в ньому другого Сатанаїла і звели його в пекло. «Обернеться бо злоба [його] на голову його, і на тім’я його лиходійство [його] упаде» ¹², «він канаву вирив, і викопав яму, і впав у неї» ¹³. Він бо зле покинув живоття своє ¹⁴, | а християни, вибавлені богом і святою богородицею, говорили, радуючись і веселячись: «Благословен ти єси, Христе боже, бо завдяки тобі пройшли ми крізь вогонь і воду і прийшли до благої радості, бо ти призволенням благим спасаєш нас». Ти бо страшен. Хто стане супроти тебе? З могутністю рук твоїх хто зрівняється? Ти всемогучий єси: ти зубожуєш і збагачуєш, ти умертвляєш і оживляєш, ти чиниш усе премудро, із ночі ти робиш день, а із зими весну, а із бурі тишу, а із засухи дощ, і підносиш ти кротких на висоту, і пригинаєш грішників до землі. Видячи бо, ти побачив лихо сих людей своїх кротких /300/ Ростовської землі, що погибали од нього, звірожерного Федорця, і, помігши, ти спас людей своїх рукою сильною, десницею високою, рукою благочестивою цесарською справедливого благовірного князя Андрія.

А се ми написали, щоб не наскакували деякі на святительський сан, а [восходив на нього лише той], кого покличе бог. Усякий бо дар із неба йде, од тебе, отця всесвіту, і кого благословлять люди на землі, [той] буде благословен, а кого прокленуть люди, той буде проклят. Так і сей Федорець: не захотів благословення [божого] і оддалився від нього, [бога]. Злий бо зле загине ¹⁵.

У той же рік чудо сотворив бог і свята Богородиця, церква Десятинна в Києві, що її спорудив був Володимир [Святославич], який охрестив землю [Руськую] і дав був десятину церкві тій по всій Руській землі. Сотворила ж те чудо мати божа понад наші сподівання.

¹⁵ У Татіщева сказано, що вкрай спотвореному Федорцю зрештою відрубали голову («і прокляли його собором, а книги, написані ним, на торзі перед народом спалили»}.

¹⁶ В Іп., Хл. і Лавр, «к Руськымъ», «к роускым», «к русьскимъ»; у Радз. і Акад. «корсуньскимъ»; київська сторона Дніпра у XII ст. називалася руською.

Коли ото Гліб Юрійович сидів у Києві на столі отчому і дідньому, [то] в перший рік прийшло безліч половців, розділившись надвоє. Одні пішли до Переяславля і стали коло [города] Пісочна, а другі пішли по тій стороні Дніпра до Києва і стали біля [города] Корсуня. І прислали вони обоє [послів] до Гліба, говорячи: «Бог посадив тебе і князь Андрій на отчизні твоїй і на дідизні в Києві. Тому хочемо ми урядитися з тобою взаємно, і ми дамо [тобі] присягу, а ти нам, щоб ні нам не боятися вас, ні вам нас». Гліб же, почувши річ половецьких князів, зібрався до них [іти] на стрічу, сказавши послам половецьким: «Я іду до вас». І радився він із дружиною про це: | «До котрих ми підемо попереду?» /301/

І надумали вони раніш іти до Переяславля, оберігаючи Переяславль,— бо князь переяславський Володимир Глібович у той час був малий, яких дванадцять літ. [І] пішов Гліб до переяславських половців на стрічу, а до других половців, до корсунських ¹⁶, послав [послів], кажучи їм: «Пождіте мене тут. Я іду до Переяславля. Помирившися з тими половцями, я прийду до вас на мир». Замирившися з половцями і одаривши їх, він поїхав од них. Потім же вони назад вернулися в Половці, а Гліб Юрійович пішов до корсунських половців із братом з Михалком і з дружиною своєю.

І коли був він на Перепетівському полі, то ті [корсунські] половці, почувши, що Гліб поїхав до Переяславля, надумали: «Осе Гліб поїхав на ту сторону до тих половців, і там він забариться. А до нас він не поїхав. Підемо за Київ, візьмем села і підемо з добичею в Половці».

І поїхали вони за Київ пустошити, і приїхали до Полоного, до города [церкви] святої Богородиці Десятинної, і до [города] Сімця, і взяли сіл без ліку з людьми, і з чоловіками, і з жінками. І коні, і скот, і овець погнали вони в Половці. А князь Гліб вернувся од Переяславля і збирався на ту сторону [Дніпра] до [города] Корсуня на стрічу. Та коли був він на Перепетівському полі, то прийшла йому вість, що не дождалися половці зустрічі з ним, поїхали пустошити і пустошать. Гліб тоді, їхавши, [це] почув і хотів на них сам іти, та берендії взяли коня за повід, кажучи: «Княже! Не їздь! Тобі гоже їздити у великому війську і коли ти з’єднаєшся з браттям. А нині ти пошли брата котрого-небудь і берендіїв трохи». І Гліб послав брата свого Михалка і з ним переяславців сто, а берендіїв півтори тисячі.

І Михалко послухався брата, хоча дружини його не було з ним і не знала вона про спішну поїздку князя свого. Отож Михалко, попрощавшися з братом своїм Глібом і з усією дружиною братовою, пішов услід за половцями. І берендії пішли вслід за ними в дорогу половецьку з Михалком. І знайшли вони сторожів половецьких,— а їх же було числом триста,— і, об’їхавши їх, зненацька побили їх, а других захопили. І стали вони допитувати живцем узятих: «Чи багато ваших позаду?» І сказали половці: «Багато їх є, із сім тисяч». Наші ж, почувши [це], подумали: «Якщо ми дамо сим життя, а половців багато є позаду, а нас є мало, [і] якщо ми з ними станем битися, то се нам будуть перші вороги». І вибили вони їх усіх, не випустивши ні одного мужа, і пішли по дорозі їх. Воєводою ж був у Михалка Володислав [Воротиславич], Янів брат. /302/

¹⁷ В Іп. тут, очевидно, хибно повторено «идЂть».

¹⁸ Китиця із кінського волосу на знамені, бунчук.

¹⁹ Київський літопис всюди розпочинає новий рік у лютому-березні. Тут кінцем року названо серпень; ймовірно, що джерело, звідки взято відомості про хворобу Мстислава Ізяславича, вело лік рокам за вересневим (візантійським) літочисленням, за яким новий рік розпочинався 1 вересня.

²⁰ У Татіщева Мстислав Ізяславич схарактеризований так: («Сей князь на зріст був не вельми великий, але широкий плечима і міцний, так що лук його ледве чи хто натягнути міг. ний, волосся кучеряве і коротке носив. Мужній був