Початок княжіння Ростислава, сина Мстиславового, в Києві



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Початок княжіння Ростислава, сина Мстиславового, в Києві



1159/60
Неділя 12.IV 1159

У РІК 6668 [1160].Пішов Ростислав, син Мстиславів, із Смоленська до Києва на стіл. | І ввійшов він у Київ місяця квітня у дванадцятий день, у неділю,— а тоді була Паска свята,— і зустріли його всі люди [київські] і безліч [іншого] народу. Прийняли його люди з достохвальною честю, і сів на столі діда свойого і отця свойого сей благовірний князь Ростислав, і була людям подвійна радість — і воскресіння господнє, і княже возсідання.


1.V 11592.V 1159

1 Хутром, очевидно, рідкісних вовків-альбіносів.

2 2 травня — день пам’яті перенесення мощей Бориса і Гліба.

3 Див. прим. 1 до 964 р.

4 Текст перекладено за Воскр; у попередньому абзаці два слова «до Путивля» явно не на місці; вони правильно вжиті тут.

5 Є підстави твердити, що це той самий Якун Мирославич, новгородський муж, якого в 1159 р. Ростислав посилав послом до Києва разом з Іваном Ручечником, смольнянином; тоді Якун посадничав у Новгороді, потім він там зникає, а незабаром у Києві в оточенні Ростислава з’являється Якун.

6 В Іп. хибно «Рославнаго», у Воскр. «Ростислава».

7 Володша під іменем Всеволода згадується у «Слові о полку Ігоревім»; жона його невідома.

8 В Іп. «Стоняничь» (з припискою над рядком «го»), у Хл. «Гостянич».

9 В Іп. помилково «Ростиславль», у Хл. «Ростиславь».

10 Тут уперше в літопису згадується цей знаменитий зі «Слова о полку Ігоревім» Всеволод «буй-тур».

11 В Іп. хибно «Ярославич Заславич (Изяслава)»; у Лавр. «Ярослава Изяславича».

12 За змістом розповіді Ігорів брід (очевидно, назва, пов’язана з ім’ям Ігоря Рюриковича) був на якійсь лівій притоці Десни між Черніговом і Виром. Оскільки Ізяслава не знайшли на відстані дня путі (до 50-80 км), доводиться твердити, що він дійшов тоді до річки Борзни (можливо, так вона називалася і в давнину), яку й збирався перебрести; далі розпочиналося згадане кількома рядками вище поле, відоме з карги лісів тієї епохи, і до города Вира, куди Ізяслав, до того ж, не дійшов, жодна значна річка дорогу не перетинала.

[У] тім же році зібрався Ростислав зі Святославом Ольговичем [у городі] Моровійську місяця травня в перший день, і з’їзд їх обох був про велику приязнь. Тоді ж Ростислав позвав Святослава до себе на обід, і Святослав поїхав до нього безо всякої підозри. І була ж радість у той день межи ними обома, і дари многі. Дав бо Ростислав Святославу [дари] соболями, і горностаями, і чорними куницями, і песцями, і білими вовками 1, і моржовими іклами. А назавтра 2 позвав Святослав Ростислава до себе на обід, і тоді веселилися вони обидва дужче, ніж учорашнього дня. Святослав дав Ростиславу пардуса 3 і двох коней борзих під кованими сідлами. І тоді розійшлися вони до себе.

У тім же році воював Юрій Ярославич, із Турова [рушивши] до Путивля.

Того ж року ходив Ізяслав [Давидович до] Путивля на Олега на Святославича і стояв три дні коло города. Та, не досягнувши нічого, вернувся він до [города] Вира, звідки ото він і прийшов був. Та коли він прийшов до Вира 4, то виревці заперлися од нього і не пустили його до себе. Він тоді, звідти вернувшись, пішов у [город] Зартий і, перебувши тут, пішов назад, вернувшись у Вир.

Тоді [ж] Олег Святославич побив половців і Сантуза убив, половецького князя.

У тім же році послав Ростислав із Києва [воєвод] Юрія Нестеровича і Якуна [Мирославича] 5 в насадах на берладників, що були [город] Олешшя взяли. І, догнавши їх коло [города] Дциня, вони побили їх і здобич узяли.

[У] тім же році Володимир Андрійович, і Ярослав Ізяславич, і галичани побили половців межи [городами] Мунаревом і Ярополчем. І багато душ вернули вони з полону, що їх узяли були половці. Тоді ж і берендичів вони побили через помилку.

У тім же році ходив Рогволод [Борисович] із полочанами на Ростислава 6 Глібовича до Мінська. Ростислав [Мстиславич] при цім послав був із Києва поміч Рогволоду з [воєводою] Жирославом з Нажировичем — шістсот торків. Та в них померли [коні] з голоду, і прийшли вони [назад] піші, не діждавшись миру. Рогволод же стояв навколо города шість неділь. І вчинив він мир із Ростиславом по своїй волі, і вибавив Володшу 7 [Васильковича] з поруба, а Брячислава, [брата його], — із заліз. І цілували вони обоє хреста один одному.

[У] тім же році прийшло половців багато до Ізяслава Давидовича до [города] Вира. І рушив Ізяслав з усією силою половецькою до Чернігова на Святослава на Ольговича, і стали вони коло Десни по [річці] Крирову аж до [її] устя, а вниз — до [города] Гостоняничів 8. У Святослава ж тоді був синовець його Святослав Всеволодович і Рюрик [Ростиславич]. Ростислав 9 [же] узяв був у Святослава [Ольговича] Всеволода 10, сина його, щоб упевнити киян і берендіїв, бо вони не довіряли [Святославу Ольговичу] через свою провину. І билися вони з ними, [половцями], за ріку за Десну кріпко,— ті на конях, а інші в насадах їздячи,— і не пустили їх через ріку. І, стоявши, [половці] великої шкоди наробили — села попалили, людей пограбували. Святослави обидва тим часом послали [гінців] до Ростислава, прохаючи іще підмоги в нього. Ростислав тоді послав до них обох Ярослава Ізяславича 11, і Володимира Андрійовича, і галицька поміч [прийшла]. Ізяслав тим часом із половцями од’їхали в поле, а ці, прибувши, не знайшли його. [І] перебрели оба Святослави /277/ і Рюрик [ріку], вслід за ним [ідучи] за Десну, та, ходивши за день путі, не знайшли його [і] вернулися кожен до себе.

Ізяслав же Давидович дійшов [до] Ігоревого броду 12, і тут догнала його вість із Чернігова од близьких його приятелів. [Вони сповіщали], кажучи йому: «Не їздь, княже, нікуди ж. Брат твій Святослав недуж, а синовець од нього пішов до Новгорода, а дружину свою він одіслав од себе»,— бо Святославу тоді нездоровилось.

Ізяслав тоді, спішно порадившися з дружиною [і] взявши спільників своїх, поїхав, щоб напасти зненацька, до Чернігова. Святослав же не відав про наїзд Ізяслава. Він стояв перед городом у таборі з княгинею [Катериною] і з дітьми. А був тоді недільний день, і, приїхавши до Десни навпроти [села] Свинковичів, Ізяслав на зорі переправив полки свої через Десну і послав їх грабувати. Переїхав же був він і сам через Десну.

І була вість Святославу, що Ізяслав перебрідає через Десну, а половці грабують, і сільце [церкви] святого Спаса вони запалили. І спішно Святослав спорядив полки свої, а по Володимира по Андрійовича і по Рюрика послав [гінців] негайно. Так що Володимир у той день прийшов був із військом своїм і з київським військом, і [воєвода] Тудор Єлчич з галицькою підмогою прийшов уборзі. Володимир усі полки привів до Святослава.

Святослав тоді став, спорядивши полки всі [і] ждучи Ізяслава: він бо гадав тоді, що той піде на нього згідно зі своїм наміром, бо згідно з ним він уже рушив. І, взявши молодь із берендичами і з аєпичами 13, він послав [їх] на половців. І ті, з божою поміччю напавши на них, стали їх бити, і багато їх побили, а других руками похватали, і людей своїх вибавили з полону, що були половці побрали.

13 В Іп. і Хл. «и с Каепичи».

14 В Іп. і Хл. «к Зарытому».

15 Про цей самий похід на Вщиж і зустріч Андрія та Ізяслава щойно говорилося вище — там за північноволодимирським джерелом, тут — за південноруським.

Коли ж Ізяслав побачив, що половці, яких рубали, втікають, а інші потопають у Десні, він почав їх питати: «Що сталося?» І вони розповіли йому: «Ми бачили війська многі, які стоять коло города». Ізяслав тоді, убоявшись, поїхав назад за Десну і під покровом ночі поїхав до [города] Вира.

Володимир же просився у Святослава їхати вслід за ним. І Святослав пустив його, але вслід за ним пішов увесь сам і, прийшовши до Вира, спалив острог довкола города. В городі ж заперся був із княгинею Іван Ростиславич, а сам Ізяслав пішов був у поле. І, постоявши тут, рушили вони до [города] Вартого 14. А тут попаливши і багато лиха вчинивши, вернулися вони до себе.

До Ізяслава ж прибуло половців багато. І він пішов із ними до [городів] Воробійні і до Росухи, і, туди попустошивши, пішов до синівця свого [Святослава Володимировича] в [город] Вщиж. |

Зима 1159/60

Тої ж зими звідти пішов Ізяслав на Смоленську волость, попустошивши [її]. І там багато лиха накоїли половці; вони взяли більше десяти тисяч душ, а інших посікли.

Звідти ж Ізяслав послав [сватів] до Юрійовича до Андрія, випросив у нього дочку <Ростиславу> за синівця свого за Святослава і випрохав у нього поміч. І послав [Андрій] до нього сина свого Ізяслава з усім військом своїм, і муромська поміч [рушила] з ним, тому що прийшли були руські князі на Святослава на Володимировича і обступили були у Вщижі. Він же бився з ними із городських стін, дожидаючи Ізяслава, стрия свого, з поміччю і [підмогу] од тестя свого од Андрія.

Святослави ж оба, Ольгович і Всеволодович, і Рюрик [Ростиславич], і інші князі, почувши, що йде Ізяслав Андрійович із силою великою ростовською, [і] убоявшись, дали йому мир [і] вернулися.

Коли ж Ізяслав Давидович [та] Ізяслав Андрійович почули, що вони вернулися, то пішов Ізяслав у Вятичі, а Андрійович Ізяслав вернувся до отця свого Андрія в Ростов. З того ж походу пішов Ізяслав у Вятичі, і тоді й зустрілися на Волоці [Ламському] вони оба — [Ізяслав] з Андрієм з Юрійовичем. Тоді ж [Ростиславу] Андріївну привели за Святослава за Володимировича у Вщиж. /278/

Зима 1159/60

[У] тім же році пішов Святослав Ольгович до Вщижа на Святослава на Володимировича. І Всеволодовичі, [Святослав та Ярослав] , з ним оба ходили, і Рюрик [Ростиславич] із київським військом, і Олег Святославич, [і] Роман [Ростиславич] із Смоленська, і Всеслав [Василькович] із Полоцька, [і воєвода] Коснятин Сірославич з галичанами. І стояли вони довкола нього, [города Віцижа], п’ять неділь, і вчинили з ним, [Святославом Володимировичем], мир. І на тім цілував хреста [Святослав] Володимирович Святославу [Ольговичу], що мати йому його замість отця і під його повною волею йому ходити. І тоді вернулися вони до себе.

Андрій же [Юрійович] з Ізяславом [Давидовичем] зустрілися на Волоці [Ламському] 15. І послав [Андрій послів] до новгородців, кажучи їм: «Хай вам буде відомо: я буду добувати Новгород і добром, і лихом. Адже ви хреста мені цілували були єсте на тім, що мати [вам] мене собі князем, а мені вам добра бажати». І відтоді стали новгородці бунтувати і віче часто почали вчиняти.

Тої ж зими ходив Мстислав Ізяславич, Ярослав [Ізяславич і] брат його Ярополк, Андрійович Володимир і брат його Ярополк до Турова на Юрія на Ярославича. І стояли вони дві з половиною неділі, і, не вдіявши йому нічого, вернулися до себе.

1160/1
Червень 1160

У РІК 6669 [1161].Віче вчинили новгородці, і послали [послів] до князя свого Святослава Ростиславича, і сказали йому: «Ми не можемо двох князів держати. Пошли-но, виведи брата Давида з Нового Торга». І він, не вередячи їм серця [і] вивівши брата, послав його у Смоленськ до [брата] Романа. Та не спинилась на цім злоба їх, а ще за гірше зло вони заповзялися. Трохи часу переждавши, вчинили вони віче проти Святослава, переступивши хресне цілування Ростиславу і синові його Святославу.

Князь бо сидів на [селі] Городищі у [церкві] святого Благовіщення. І ось пригнав до нього вісник і сказав: «Княже! Велике зло діється в городі! Хотять тебе люди схопити!» І мовив Святослав: «А яке їм зло я вчинив, що вони мене хотять схопити? І отцю моєму цілувавши хреста на тім, що мати [їм] мене князем собі до кінця живоття мойого? А вчора мені вони всі цілували святу богородицю». І коли він це мовив, то тут пішло безліч народу, людей, і, взявши князя, заперли вони [його] в хижці, а княгиню послали в монастир. А дружину його окували, а добро його розграбували і дружини його. А потім послали вони князя в [город] Ладогу, приставивши багатьох сторожів до нього.

І прийшла вість до Ростислава в Київ, що схоплено йому сина в Новгороді, і повелів він позабирати новгородців і повкидати їх у пересіченський погріб. І в одну ніч умерло їх чотирнадцять мужів. І розповіли Ростиславу, що вони задихнулися в погребі, і він опечалився із-за них, і повелів випустити їх із погреба і розвести їх по городах 1.| /279/

21.VI 1160 2

 

1 У Лавр, послідовність і. мотивація подій інші: новгородці ніби вигнали Святослава Ростиславича тому, що його отець у Києві (невідомо чому) розправився з купцями новгородської колонії: «поморив браття їх у погребі і багатьох майно взяв».

2 За Новг. І, це дата вступу Мстислава на новгородський стіл.

3 В Іп. і Хл. хибно «въ 20 день»; затемнення було частковим.Новгородці тим часом послали до Андрія Юрійовича в Суздаль [послів], прохаючи в нього сина [Ізяслава?] княжити в Новгороді. Але він не дав їм сина, а став їм давати брата свого Мстислава. Та [його] вони не схотіли, бо він раніш княжив був у них, і пустив [Андрій] до них синівця свого Мстислава Ростиславича.

Святослава ж бог і сила чесного хреста ізбавили [од неволі]. Він пішов на Полоцьк, а Рогволод [Борисович] із Полоцька допровадив його до Смоленська.

[У] тім же році докончана була церква святої Богородиці у Володимирі, кам’яна, благовірним боголюбивим князем Андрієм. Він і прикрасив її прегарно — і різноманітними іконами, і дорогим камінням без числа, і начинням церковним, і верхи її позолотив. За віру ж його і за дбання про святу Богородицю привів йому бог ізо всіх земель майстрів, і оздобив він її краще од інших церков.

[У] тім же році погорів Ростов, і церкви всі, і соборна прегарна велика церква святої Богородиці, якої ото не було ніколи й не буде.

[У] тім же році ходив Рогволод [Борисович] до Мінська на Ростислава на Глібовича, і вчинив із ним мир, і вернувся до себе.

18.VIII 1160

[У] тім же році було знамення в місяці, наче він увесь мав згинути, місяця серпня у вісімнадцятий день 3.

[У] тім же році послав Ростислав [посла] до Святослава [Ольговича], кажучи йому: «Пусти до мене дитя, Олега, нехай він спізнає киян ліпших, і берендичів, і торків». І Святослав безо всякої підозри одпустив до нього сина свого. Олег же, прийшовши в [село] Ольжичі, послав [гінця] до Ростислава, кажучи йому: «Брате! Де ти мені велиш стати?» І Ростислав повелів йому біля Олегової могили стати, бо сам він стояв коло Шелвового сільця, під борком.

І був у нього [Олег] два дні на обіді. А на третій день, коли їхав Олег із табору на проїздку, то тут зустрів його попереду них, [дружинників] , муж Ростиславів і сказав: «Княже! Єсть мені до тебе діло велике, але запевни мене, що ти про се | не заявиш нікому». І він запевнив його, і той сказав йому: «Княже! Я правду тобі мовлю. Стережися. Хотять тебе схопити».

Олег тоді, пославшись на недугу матері [Катерини], став проситися в Ростислава у Чернігів до отця. Ростислав же приязно не хотів пускати його од себе, бо не мав він лиха в серці, але злії люди, не бажаючи добра межи братами бачити, так учинили. І Ростислав одпустив Олега до отця.

4 Додано з Воскр.

5 На Ізяслава Давидовича.

6 Ростислав Мстиславич.

Олег же, прибувши до Чернігова, не заявив сього отцю, а прогнівався на отця потай і став проситися в отця до Курська. Святослав /280/ тоді, не знаючи всього того, одпустив од себе Олега до Курська. І Олег пішов до Курська 4, і тут настигли [його] посли Ізяслава [Давидовича] з приязню, з дружніми словами, а Олег передав мужам своїм Ізяславові слова, бо вже й обидва Всеволодовичі, [Святослав та Ярослав], заприязнилися з Ізяславом. І сказали мужі Олегові: «Княже! А чи ж добре се єсть, що тебе хотіли в Києві схопити, а Чернігів оддають з-під твойого отця? Тому вже прав є отець твій і ти в хресному цілуванні». І вступив Олег у дружбу з Ізяславом без отчої ради.

А була вість Святославу [Ольговичу], що оба Всеволодовичі і Олег, син його, заприязнилися з Ізяславом, і вельми він опечалився цим. І розповів Святослав мужам своїм, що оба Всеволодовичі і Олег прилучилися до Ізяслава. І сказали йому мужі: «Дивно є, княже, що жалієшся ти на синівця свойого 5 і на Олега, а про своє живоття не дбаєш. Се не лжа тобі є, що Роман Ростиславич посилає із Смоленська попа свойого до Ізяслава, кажучи так: «Оддає тобі батя Чернігів, а ти зо мною в дружбі поживи». А сам-таки він 6 хотів тобі сина схопити в Києві. А ти вже, княже, і волость свою погубив єси, держачись за Ростислава, а він тобі, однак, ліниво помагає». І так поневолі одійшов Святослав од дружби з Ростиславом до Ізяслава.

[Тим часом] багато половців пішло до Ізя|слава. Ізяслав тоді зібрався з обома Всеволодовичами, [Святославом та Ярославом], і з братами, і з Олегом [Святославичем], лише Святослав [Ольгович] не пішов із Чернігова. І рушив він назустріч половцям у поле, і, з’єднавшися з половцями, поїхав до Переяславля на Гліба [Юрійовича], на зятя свого, велячи йому поїхати з собою за Дніпро на Ростислава. Та Гліб не їхав із ним, і стояв він коло Переяславля дві неділі, і не досягли вони нічого.

Ростиславу ж була вість, що Ізяслав прийшов до Переяславля з усім браттям. І великий князь київський Ростислав, зібравши воїв многих, рушив на Ізяслава і перебував у [городі] Треполі.

Коли ж почув Ізяслав, що Ростислав іде на нього з полками своїми, то побіг Ізяслав, а половці втекли у поле.

Серпень 1160

У тім же році прийшов митрополит Феодор із Цесарограда місяця серпня; посилав бо був по нього [послів] князь Ростислав.

Ізяслав тим часом, поєднавшися дружбою з браттям своїм, послав [послів] по половців, і прийшло до нього половців багато. Тоді Ізяслав, з’єднавшися з обома Всеволодовичами, і з Олегом, і з половцями, пішов за Вишгород до [города Давидової] Боженки 7, бо тут Дніпро 8 був став, а ніде ж інде не став був. Тут же перейшовши Дніпро, коло [Давидової] Боженки, він рушив полками до Києва, і, /281/ прийшовши, стали вони на оболоні, в лозах, навпроти [урочища] Дорогожича.

Середа 8.II 1161

7 В Іп. «Божници».

8 В Іп. хибно «и дни престалъ», у Хл. «ДнЂпръ стал».

9 Час битви обраний не випадково, — це день пам’яті Феодора Стратилата, воєводи-святого.

Назавтра ж, у восьмий [день] 9 місяця лютого,— а день тоді був середа,— почав Ізяслав із браттям споряджати полки і, підготувавшись, пішов на Подолля. А Ростислав з Андрійовичем [Володимиром] стояв коло стовп’я, бо тоді загороджено було стовпами од Гори [Юрховиці] і аж до Дніпра. І запекла, вельми люта битва була з обох [сторін], і багато падало тих, яких убивали з обох [військ]. І так страшно було дивитися, ніби мало настати друге пришестя.

І почав одолівати Ізяслав, а половці вже в’їжджали в город, прорубуючи стовп’я. І запалили вони двір Лихачів, попів, і Радиславів, і побігли берендичі: [одні] — до [урочища] Угорського, а другі — до Золотих воріт. І стала мовити дружина Ростиславова: «Княже! Осе брати твої до тебе не прибули, ні берендичі, ні торки, а сих — велика сила. Ти піди-но в Білгород і там підождеш братів своїх і пособників усіх своїх».

Ростислав тоді, послухавши їх, пішов до Білгорода з військами своїми і з княгинею. У той же день прибув до нього Ярослав [Ізяславич], синовець його, з братом Ярополком, а [Володимир] Андрійович поїхав до [города] Торчського — і до берендіїв, і до торків.

Неділя 12.II 1161

Ізяслав же увійшов у Київ місяця лютого в дванадцятий [день] і, ввійшовши у святу Софію, дав прощення всім киянам, що їх були побрали 10. І пішов Ізяслав до Білгорода.

12.II 1161


10 У Воскр. «ихъже бЂ поималъ Ростиславъ въ крамолЂ»; суть крамоли неясна, можливо, на неї натякає попередня розповідь, де один із мужів Ростислава лякає Олега Святославича.

11 Картину затемнення доповнено фантастичними деталями.

12 Ізяслав виступив із Києва 12 лютого, а був убитий 6 березня, тобто чотири тижні минути не могло; у літопису неповні тижні, місяці, роки часто рахуються за повні.

У той же час було знамення в місяці, страшне і дивне: ішов ото місяць через усе небо од сходу до заходу, змінюючи свій вигляд. Спершу він зменшувався помалу, поки весь не зник. І вигляд його був ніби трохи чорний, а тоді він став наче кривавий, а потім ніби мав два лиця, одне — зелене, а друге — жовте. І посеред нього ніби два ратники рубалися мечами, і одному з них наче кров ішла з голови, а другому — біле, як молоко, текло 11. І тому говорили старії люди: «Недобре є отаке знамення, се провіщає княжу смерть»,— що й сталося. Та ми до попереднього повернемось.

Ізяслав же, прийшовши до Білгорода, стояв навколо дитинця чотири неділі 12; острог Ростислав сам був спалив, до нього. Святослав [Ольгович] тим часом слав [послів] із Чернігова до Ізяслава, велячи йому мир узяти: «Якщо ж тобі не дадуть миру, то все-таки ти поїдь за Дніпро. Коли ти будеш за Дніпром, то в усьому ти будеш правий». /282/ Та Ізяслав не послухав брата свого Святослава, а сказав йому: «Брати мої, вернувшись, підуть у волость свою. А мені [куди] вернутися? У Половці я не можу йти і у Вирі не можу з голоду помирати. Тож ліпше волію тут померти».

1161/2

У РІК 6670 [1162].Рушив Мстислав [Ізяславич] із [города] Володимира військом своїм [і] з галицькою поміччю, а Рюрик [Ростиславич] пішов із Торчського з Володимиром з Андрійовичем, і з Васильком з Юрійовичем, і з берендіями, і з ковуями, і з торками, і з печенігами. І з’єдналися вони коло [города] Котельниці з Мстиславом, а звідти пішли до Білгорода на [город] Мутижир. /283/ І [коли] вони були на [селі] Кучарі, то почали проситися чорні клобуки у Мстислава [піти] наперед: «Хай ми поглянемо, княже, чи велика рать?» І Мстислав пустив їх.

[Але] дикі половці устерегли військо [Мстиславове], і примчали до Ізяслава, і розповіли йому про рать велику. Ізяслав тоді, навіть полків [не] бачивши, побіг од Білгорода, а Ростислав із Ярославом і з Ярополком [Ізяславичами] вийшли з города своїми полками і тут дождалися браття свого.

1 В Іп. «Генечевичь», у Хл. «Негечевич».

2 17 серпня 1161 р. сонячного затемнення, яке б спостерігалося на Русі, не було. Очевидно, тут ідеться про якесь атмосферне явище. Є також припущення, що тут (із помилкою у назві дня і місяця) говориться про сонячне затемнення, яке було в середу 17 січня 1162 р.

Зібравшись усі [і] привітавшись, вони поїхали вслід за ними, [військами Ізяслава]. Торки ж догнали вози їхні на [річці] Желяні, а війська їхні настигли [недалеко] од [села] Буличів і тут стали сікти їх, а інших руками хватати. Схопили ж тоді і [воєводу київського] Шварна, і обох Милятичів, Степана та Якуна, і Нажира Переяславича. Ізяслава ж настигли коло озер, коли він в’їжджав у борок. І догнав його [торчин] Воїбор Негечевич 1, і рубав по голові шаблею, а другий ударив його [списом] у стегно, піднявши його, і тоді полетів він з коня. І, взявши його, Мстислав ледве живого одіслав [його] в монастир, до [церкви] святого Симеона, що є в Копиревім кінці.

6.III 1161
Понеділок 13.III 1161

Убитий же був Ізяслав місяця березня в шостий день, і звідти, [із церкви святого Симеона], одіслали його до Чернігова. І Святослав [Ольгович] опрятав зі сльозами тіло його, і положили тіло його в отчій його церкві, у [церкві] святих мучеників Бориса і Гліба, місяця березня у тринадцятий [день],— день же тоді був понеділок.

28.IX 1161

У тім же році знову новгородці взяли Святослава Ростиславича до себе княжити, а Юрієвого внука Мстислава [Ростиславича] вигнали од себе.

Четвер 17.VIII 1161

3 За Никон., у Володимира Святославича, жона якого невідома, було ще два старші брати — Давид (помер 1147 р., від невідомої жони мав сина Ігоря) та Ігор.

У тім же році було знамення в сонці, місяця серпня в сімнадцятий день, у четвер 2.|

У тім же році преставився князь Володимир, у Рязані, син Святославів, онук Ярославів 3.

У тім же році преставився князь Іван Ростиславич, прозваний Берладником, у [городі] Солуні. І деякі так говорили, що від отрути була йому смерть. /284/

У тім же році приходив Рогволод [Борисович] із полочанами на Володаря [Глібовича] до Городця. Але Володар не дав йому бою вдень, а вночі виступив на нього із города з литвою. І багато лиха вчинилося в ту ніч: тих побили, а других руками похватали безліч — [їх було] більше, ніж убитих. Рогволод тоді вбіг у [город] Слуцьк і, пробувши тут три дні, пішов у [город] Друцьк. А до Полоцька він не посмів іти, тому що множество погинуло полочан. Полочани ж посадили в Полоцьку Васильковича [Всеслава].

У тім же році поїхав Ізяславич Мстислав із Києва, розгнівавшись на стрия свого, на Ростислава, і багато сварок постало межи ними. Давид бо [Ростиславич] без отчого веління поїхав у [город] Торчський і, захопивши, привів до Києва посадника Мстиславового Вишка, а Ростислав послав сина свого Мстислава у Білгород 4.

4 Торчський і Білгород були волостями Мстислава Ізяславича.

5 За актовими печатями, хрестильне ім’я Мстислава Ростиславича було Іван (Іоанн), а Ярополка Ростиславича — Федір.

6 Андрій просив дозволу їсти м’ясо від Великодня до неділі Всіх святих у середу і п’ятницю тоді, коли на ці пісні дні припадали свята; Леон частково порушив церковне правило; за ним дозволяється їсти м’ясо по середах і п’ятницях у великодній тиждень і в тиждень від Трійці до Всіх святих.

7 Це підтвердження того, що друга жона Юрія Володимировича була грекинею; його тісні зв’язки з Візантією відомі. Оскільки ж Мануїл І Комнин так щедро наділив обох дорослих синів другої жони Юрія, то задовільно пояснити це можна лише тим, що вона була, очевидно, сестрою Мануїла, дочкою Іоанна II Комнина.

8 В Іп. хибно «горн», у Хл. «городи».

9 За Лавр., відомий лише один син Мстислава (за актовими печатями — Федора) — Ярослав, який, теж за актовими печатями, мав хрестильне ім’я Гаврило; за Новг. І, він мав прозвище Красний.

Тоді ж Мстислав [Ізяславич] рушив із [города] Володимира на Володимира Андрійовича до [города] Пересопниці, І, прийшовши, став він на [селі] Вибучі, і почав слати [послів] до Володимира, велячи йому одступити од Ростислава. Володимир, однак, не відступив од хресного цілування Ростиславу, а всіляко держався Ростислава усім серцем. Мстислав тоді вернувся назад у Володимир.

У тім же році цілували Ольговичі хреста Ростиславу — Святослав Ольгович і Всеволодовичі оба, [Святослав і Ярослав].

У тім же році вигнав Андрій [Юрійович] єпископа Леона із Суздаля, і братів своїх погнав, Мстислава і Василька, і двох Ростиславичів, [Мстислава та Ярополка] 5, синівців своїх, [і] мужів отця свого найзнатніших. А се він учинив, хотячи самовладцем бути усій Суздальській землі. Проте Леона, єпископа, він вернув назад, покаявшись за цей гріх, але в Ростов, а в Суздалі він не дав йому сидіти. Та держав він його чотири місяці в єпископії.

[Бо] став [Андрій] просити в нього [дозволу] од Воскресіння Христового до Всіх святих їсти м’ясо в середу і в п’ятницю, а єпископ дозволив йому в одну великодню неділю їсти м’ясо і в середу і в п’ятницю, а в інші [ці дні] строго додержувати [посту] 6. І він через цю причину погнав його із своєї землі, і прийшов [Леон] у Чернігів до Святослава Ольговича, а Святослав, утішивши гарно, одпустив [його] в Київ до Ростислава.

[У] тім же році вчинив мир Ростислав з Юрієм з Ярославичем.

У тім же році прийшли половці многі до [города] Юр’єва. І взяли вони багато веж [чорних клобуків] по [ріці] Роту, і [торчина] Воїбора [Негечевича] убили, який був Ізяслава [Давидовича] убив. Чорні ж клобуки, зібравшись усі, поїхали вслід за ними і настигли їх на [ріці] Росі. І багато вони побили їх, і здобич усю одібрали од них, і самих захопили більше п’ятисот. Захопили вони також і двох княжичів Сатмазовичів, і інших княжичів. /285/

[У] тім же році Рюрик [Ростиславич], і Святополк Юрійович туровський, і Святослав Всеволодович із братом Ярославом, і з Олегом Святославичем, і з Володимировичем [Святославом], і з кривськими князями пішли до [города] Слуцька на Володимира на Мстиславича. Володимир же, побачивши силу їх, дав їм мир і Слуцьк одступив їм, а сам пішов у Київ до брата Ростислава. Ростислав тоді дав йому Треполь І інші чотири городи придав йому до Треполя.

[У] тім же році пішли два Юрійовичі, Мстислав і Василько, з матір’ю 7 до Цесарограда і Всеволода молодого, третього брата, узяли з собою. І дав цесар [грецький Мануїл Комнин] Василькові на Дунаї чотири городи 8, а Мстиславу 9 дав волость Аскалонію.

1 Слова в дужках [рік і] додаємо тому, що Феодор прибув до Києва в серпні 1160 р., і ці десять місяців мали б минути у червні 1161, а не 1162 р.

У РІК 6671 [1163].Учинив Ростислав мир із Мстиславом [Ізяславичем]. Він вернув усі городи Мстиславу, Торчський і Білгород, а за Треполь дав йому Канів.

[У] тім же році привів Ростислав із Половців Белуківну, князя половецького [Белука] дочку, за сина свого за Рюрика.

Того ж року він і мир уладнав із половцями. |

Тоді ж і Феодор, митрополит, преставився, бувши [рік і] 1 | десять місяців у митрополії.

[У] тім же році пустошили ляхи навколо [города] Червена.

1163/4

1 Далі в усіх списках літописів прогалина, але текст зберігся у Татіщева, звідки його й подаємо в перекладі.2 Патріархом константинопольським був тоді Лука Хрисоверг.3 Святослав Всеволодович.

4 В Іп. «и съ пискупомъ»; потім виправлено на «и съ епискупомъ».

5 За Уставом Святослава Ольговича про церковну десятину 1137 р., його хрестильне ім’я було Миколай (Никола), а в ченцях (за Любецьким синодиком) — Гавриїл.

У РІК 6672 [1164].Прийшов митрополит Іоанн в Русь. І не хотів його Ростислав прийняти, тому що одрядив був Ростислав [боярина] Гюряту Семковича до цесаря [грецького Мануїла Комнина], намагаючись настановити Клима [Смолятича] на митрополію. А повернувся Гюрята назад із [города] Олешшя з митрополитом [Іоанном] і з цесаревим послом.

І прислав цесар дари многі Ростиславу — оксамити, і паволоки, і всяке узороччя різноманітне. При цім посол цесарів говорив Ростиславу: «Мовить тобі цесар: «Якщо приймеш ти прихильно благословення од святої Софії 1, <буде тобі митрополит Іоанн». Великий же князь сказав до цесаревих послів: «Я сього митрополита задля честі і приязні цесаревої і патріархової 2 прийму, але надалі, якщо патріарх без призволення нашого всупереч правилам святих апостолів поставить митрополита, ми не приймемо [його], а будуть вибирати єпископи». І тоді ввів він митрополита з честю в Київ, а послів одпустив до цесаря з дарами і з приязню великою.

Того ж року розболівся тяжко Святослав Ольгович чернігівський. Олег же, син його, був тоді в Курську. І прислав до нього отець [гінця], щоб він приїхав до нього уборзі>. І одказала дружина Олегові [Святославичу]: «Княже! Не барись, їдь уборзі, бо Всеволодович 3 недобре жив із отцем твоїм і з тобою. Ачей, він замислить що лихе!» І Олег спішно поїхав до Чернігова, та не застав отця живого, бо таїли смерть його три дні, до приїзду Олега.

Учинила ж се княгиня [Катерина], порадившися з єпископом 4 і з мужами князя свого з найзнатнішими. І цілували вони [ікону] святого Спаса на тім, щоб не посилати [вість] до [Святослава] Всеволодовича в Новгород- [Сіверський]. Першим цілував святого /286/ Спаса єпископ Антоній, а потім дружина цілувала. І сказав Юрій [Іванович], тисяцький: «Не гоже було нам дати єпископові цілувати святого Спаса, тому що він є священнослужитель, і не слід нам запідозрювати його, бо він князів своїх любив». І сказав єпископ: «Я задля того присягаю перед вами: хай бог мені [свідком] буде і та, яка його родила, що не послати мені до Всеволодовича аніяким чином, ні обману [не] вчинити. І вам також, синове, я мовлю: не погибніть душею і [не] будьте зрадниками, як Іуда».

Та се він говорив їм, обман таячи в собі, бо був він родом гречин. Отож він спершу цілував святого Спаса, і він же учинив і лихий злочин. Бо, написавши грамоту, він послав [гінця] до [Святослава] Всеволодовича, кажучи так: «Стрий тобі помер, а по Олега ж послали. Але ж дружина по городах далеко, а княгиня сидить у безпорадності з дітьми, і добра безліч у неї. Поїдь-но вборзі. Олег же іще не в’їхав, і ти по своїй волі урядишся з ним».

Святослав тоді спішно прочитав грамоту і послав сина свого [Володимира?] в [город] Гомій, а посадників розіслав по [інших] городах. Сам же він хотів поїхати [до] Чернігова, та почув, що Олег уже в Чернігові. І почали вони оба слати між собою [послів], ладячись про волості, і Олег, поступившись своїм, уладився [так]: Святославу він уступив Чернігів, а собі взяв Новгород- [Сіверський]. І послав Олег із хрестом [боярина] Івана Радославича, і цілував Святослав хреста Олегові, що він додержить [слова],— і не додержав. Сказав бо був Всеволодович, хреста цілуючи: «А братів я обох тобі наділю, Ігоря і Всеволода»,— і тим обом він не додержав [слова].

15.II 1164
Понеділок 17.11 1164

Преставився ж Святослав 5 місяця лютого в п’ятнадцятий день, а в сімнадцятий покладений був у гроб, у понеділок.

Зима 1163/4

У той же рік була повінь велика в [городі] Галичі. За божим допустом од сильного дощу в один день і в ніч із Дністра несподівано пішла велика вода на оболонь, і дійшла аж до Бикового болота, і потопила більше трьохсот чоловіка, що пішли були з сіллю із [города] Удеча. І багатьох людей знімали з дерев, і вози, що їх вода була повикидала, а багато інших потопилося. І хліб у них був сильно дорогий на ту зиму.

28.Х 1165

У той же рік преставився благовірний князь христолюбивий Ізяслав, син великого князя Андрія [Юрійовича]. І плакав по ньому князь Андрій, отець, і брат його, [Ізяслава], Мстислав. І тоді положили його у церкві святої Богородиці в [городі] Володимирі- [Суздальському] з плачем великим місяця жовтня у двадцять і восьмий день.

1164/5

У РІК 6673 [1165]. Прибіг із Цесарограда братан цесарів кир Андроник 1 до Ярослава [Володимировича] в Галич. І прийняв його Ярослав із великою приязню, і дав йому Ярослав декілька городів для піддержки. Але потім прислав цесар [грецький Мануїл Комнин] двох митрополитів, кличучи його до себе, і Ярослав одпустив [Андроника] до нього з великою честю, приставивши до нього, [Андроника], єпископа свого Кузьму і двох мужів своїх найзнатніших.

29.VI 1164

1 Андроник І Комнин, син Ісаака, внук Олексія І Комнина, двоюрідний брат (а не братан) тодішнього візантійського імператора Мануїла І Комнина, був двоюрідним братом також Ярослава Володимировича Осмомисла: дочку Володаря Ростиславича, сестру Володимира Володаревича, тітку Ярослава Ірину у свій час видали за Ісаака (див. прим. 1 до 1104 р.). Андроник претендував на візантійський трон, і Мануїл кинув його до тюрми, звідки він утік і подався до свого родича в Галич. Мануїлові це було небезпечно, бо Андроник нібито збирався піти на нього війною, і тому імператор замирився зі своїм двоюрідним братом.

2 Тобто на свято Петра і Павла.

3 Василько Ярополкович, син першої (невідомої на ім’я) жони Ярополка Ізяславича, був одружений (за польськими даними) з невідомою на ім’я дочкою великого князя польського Болеслава Кучерявого від другого шлюбу.

4 В Іп. і Хл. хибно «на Руси»; у Воскр. «на Рси»; у Єрмол. «на Роси».

5 В Іп. і Хл. помилково «Ярославъ»; у Воскр. «Ростиславъ»; за Новг. І, Іллю поставив єпископом у Новгород митрополит Іоанн «при князи русьстЂмь Ростисла†мъсяця марта въ 28, на вьрьбницю», а прибув він до Новгорода 11 травня 1165 р.

[У] тім же році одведена була Ростиславна Огафія за Олега за Святославича місяця червня у двадцять і дев’ятий день 2.

[У] тім же році Давид Ростиславич сів у Вітебську, а Романові [Михайловичу], Вячеславовому внуку, дав Ростислав [Мстиславич городи] Василів і Красний.

[У] тім же році Василько Ярополкович 3 побив половців на [ріці] Росі 4. Багато ж їх він руками захопив, і збагатилася дружина його оружжям і кіньми, а сам він багато викупу взяв за них. /287/

У РІК 6674 [1166]. Поставив Ростислав 5 князь єпископом у Новгород Великий Іллю; той бо Ілля родом був новгородець.

[У] тім же році одвели дочку Святослава Ольговича за Ярополка за Ізяславича.

[У] тім же році преставився благовірний князь христолюбивий Ярослав, син великого князя Юрія [Володимировича]. І плакав по ньому брат Андрій, і положив [його] в церкві святої Богородиці в [городі] Володимирі- [Су<



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; просмотров: 172; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.198.139.112 (0.013 с.)