Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Початок княжіння Ростиславового в Києві

Поиск

(8.XII 1154) 6

6 Подальші дати (по час вступу Ізяслава Давидовича на київський стіл) вирахувано, виходячи з цього татішевського числа і відомостей Новг. І, що «иде Ростиславъ къ Чернигову ис Києва, сЂдевъ Кые†неделю 1, и побЂдніла и».

І посадили кияни Ростислава в Києві, кажучи йому: «Як ото і брат твій Ізяслав складав честь Вячеславу, то так і ти складай. А до кінця живоття твойого — Київ твій». Ростислав тоді сказав Святославу Всеволодовичу, сестричу своєму: «Осе я тобі даю Туров і Пінськ за те, що ти приїхав єси до отця мойого Вячеслава і волость мені постеріг єси. За се і наділяю я тебе волостю». І Святослав поклонився Ростиславу і прийняв [волость] з радістю.

9.XII 1154

У той же час прийшла вість Ростиславу: Гліб Юрійович із безліччю половців ідуть до Переяславля. Ростислав тоді зі Святославом виступили з Києва до [города] Пересічна і тут почали оба збирати дружину. І пригнав посол од Мстислава од Ізяславича з Переяславля до Ростислава і до Святослава, і розповів їм, що рать примчала до Переяславля, і перестрілювалися вони з ними, [половцями].

Ростислав же, це почувши, послав сина свого Святослава в Переяславль, а Мстислав виїхав із Переяславля назустріч Святославу. І тоді, з’єднавшись, поїхали вони оба у Переяславль.

Ранок 10.XII 11547 У Лавр. тут сказано, що, відступивши, Гліб Юрійович з половцями «взя Пирятинь»

А на другий день прийшли половці до Переяславля, і [переяславці] стали битися з ними. Виїжджаючи з города, билися вони з ними кріпко. Половці ж, побачивши, що виїхала до них, [переяславців], підмога, одійшли від города 7. А тоді, не стаючи, пішли вони за [ріку] Сулу, бо вони боялися Ростислава і Святослава [Всеволодовича]. Святослав же Ростиславич, одпровадивши половців, приїхав до отця свого і розповів, що половці пішли собі.

10.XII 1154

Ростислав тим часом, це почувши, став радитися з братами своїми, [щоб] піти [до] Чернігова на Ізяслава на Давидовича. І, так надумавши і навіть у Київ не входячи, Ростислав пішов полками | І своїми мимо [города]. Узявши Всеволодовича Святослава, і Мстислава Ізяславича, і торків, і киян, він перейшов Дніпро коло Вишгорода. Тут же він і став, навпроти Вишгорода, збираючи дружину свою [і] кажучи: «Аби нам упередити Юрія. Ми або його проженемо, або примиримо з нами».

11.XIІ 1154

А на другий день примчали до Ростислава [гінці] з Києва і повідали йому: «Отця тобі Вячеслава бог узяв». Ростислав же сказав: «А ми вчора їхали, і він [був] при добрім здоров’ї». І він, [посланець], розповів йому і сказав: «Сеї ночі веселився він зі своєю дружиною і пішов спати здоров. А як ліг, так більше й не встав, тут його бог узяв». Ростислав же, це почувши і тоді зоставивши полки свої, сам погнав до Києва. І тоді плакав він по отцю своєму, і провів його до гробу з честю великою, із безліччю народу. І положили його у святій Софії, де ото лежить Ярослав [Володимирович], прадід його, і Володимир [Мономах], отець його. /262/ 8 8Тут чернечі келії затворників.

І, отож, опрятавши тіло його, Ростислав поїхав на Ярославів двір, і скликав мужів отця свого, Вячеславових, і тивунів, і ключників, велячи нести майно отця свого перед себе — і одежу, і золото, і серебро. А знісши все, він став роздавати [його] по монастирях, і по церквах, і по затворах 8, і нужденним. І, так роздаючи все, собі ж він не взяв нічого, тільки хрест чесний узяв на благословення собі. А остаток майна він дав, щоб чим ото над ним справити поминки, за що свічу і просфору йому придбати. І, все це урядивши, він дав накази Мстиславові й княгині (Любаві), матері своїй, а сам, узявши решту дружини Вячеславової, поїхав назад, на ту сторону [Дніпра], до полків своїх.

12.XIІ 1154

І приїхав Ростислав у полки свої, і став думати зі Святославом Всеволодовичем, і з Мстиславом з Ізяславичем, із синівцем своїм, і з мужами своїми, маючи намір піти до Чернігова. Але мужі боронили йому піти до Чернігова, кажучи йому: «Осе бог узяв | стрия твойого Вячеслава, а ти іще з людьми в Києві не договорився єси. Поїдь-но ліпше в Київ та з людьми договорися. І якщо стрий прийде на тебе, Юрій, коли ти з людьми вже дійдеш згоди, то вгодно тобі буде з ним помиритися — помиришся, а як ні, то рать почнеш із ним».

12.XII 1154
13.XIІ 1154

Ростислав же всього того не послухав, а рушив на Ізяслава на Давидовича до Чернігова. Почувши ж [це], Давидович Ізяслав послав [посла] по Гліба Юрійовича, щоб він прийшов із половцями до нього спішно. Ростислав тим часом, і Всеволодович [Святослав], і Ізяславич Мстислав, прийшовши, стали на [ріці] Боловосі. При цім Ростислав, і Святослав, і Ізяславич послали мужів своїх до Ізяслава Давидовича в Чернігів, кажучи: «Цілуй нам хреста. Ти в отчині своїй, Чернігові, сиди, а ми в Києві будемо. Ми ж усі разом». Ізяслав, однак, сказав: «А нині [що] я вам зробив, що ви єсте на мене прийшли? Хай як мені з вами бог дасть!» Бо, пославши [посла], він підвів був [близько] Гліба Юрійовича з половцями, з якими той побував і коло Переяславля.

14.XII 1154

А на другий день Ізяслав з’єднався з половцями і з Глібом. І вийшли вони до Боловоса насупроти їм, [воям Ростислава], і /263/ стрільці перестрілювалися через ріку. Ростислав же, побачивши силу-силенну половців, убоявся, бо [він і його спільники] прийшли були з невеликим військом. Почавши слати [послів] до Ізяслава Давидовича [і] миру просячи, він став давати йому од себе Київ, а од Мстислава — Переяславль. Мстислав же, почувши це, що він оддає од нього Переяславль, сказав: «Хай ні мені [не] буде Переяславля, ні тобі Києва». І, сказавши [це], повернув Мстислав коня під собою з дружиною своєю од стрия свого.

14-15.XIІ 1154

І тоді половці об’їхали військо їх, і вони билися з ними два’дні, а потім зітнулися [з ними] половці, і побігли всі Ростиславові вої. І багатьох [половці] побили, а других многе-множество захопили. І розбіглися | князі і дружина Ростиславова, і Святославова, і Мстиславова.

9 В Іп. помилково «подъ Изяславомъ», у Хл. перероблено на «подъ Ростиславом».

Під Ростиславом 9 же на першому поскоку упав кінь його, і Святослав, син його, це побачивши, зіскочив із коня, і заступив отця свого, і став битися, а за ним і тут, навколо нього, [Ростислава], зібралося трохи дружини, і вони тоді підняли йому коня.

15.XIІ 1154

Ростислав, отож, побіг, і перебіг Дніпро нижче від [города] Любеча, і пішов до Смоленська. А Мстислав Ізяславич з Ростиславичем Святославом утік і вбіг у Переяславль. І взяв він жону свою [Агнесу], і пішов у Луцьк, а Святослава Всеволодовича, який тоді тікав, схопили половці. Однак Ізяслав із жоною своєю виручили Святослава од половців, і інших [із] руської дружини многих виручили, і багатьом добро зробили обоє; якщо хто од половців утікав у город [Чернігів], то [Ізяслав] тих не видавав.

Ізяслав тим часом послав [послів] до киян, кажучи: «Я хочу до вас поїхати». Вони ж боялися половців,— бо тоді тяжко було киянам, тому що не зостався був у них ні один князь у Києві,— і послали кияни єпископа Деміана канівського, кажучи: «Поїдь до Києва, хай не візьмуть нас половці. Ти єси наш князь. Поїдьно».

16(17?). XII 1154

Ізяслав тоді, в’їхавши в Київ, сів на столі і Гліба [Юрійовича] послав у Переяславль княжити. Ізяслав також послав [послів] /264/ до Святослава Ольговича і почав з ним радитися, щоби ото Ізяславу у Києві сидіти, а Святославу — в Чернігові. Але Святослав довідався, що Юрій іде, і таким чином перед Юрієм не можна [було] б їм удержатися.

Тоді ж багато лиха наробили половці навколо Переяславля, і села попалили всі, і Альтську божницю, святих мучеників Бориса і Гліба храм, запалили.

26.XI 1154

Тої ж зими рушив був Юрій 10 в Русь, почувши про смерть Ізяславову. І [коли] був він навпроти Смоленська, то прийшла йому вість: «Брат тобі помер, Вячеслав, а Ростислав переможений, а Ізяслав Давидович сидить у Києві, а Гліб, син твій, сидить у Переяславлі».

30.I 1155 11

10 І тут можна твердити (див. прим. 9 до 1152 р. та прим. 2 до 1154 р.), що Юрій, дізнавшись про смерть Ізяслава в Києві у ніч на 14 листопада, вирушив у похід знову саме 26 листопада, у свій патрональний день. Розрахунки відстаней і той факт, що Юрій прибув до Смоленська після поразки Ростислава (15 грудня), повністю підтверджують виведену дату початку походу. Цей похід справді відбувся на початку зими.

11 За Новг. І, це дата введення Мстислава у Новгород.

Тоді [ж] новгородці, прийшовши до Юрія, взяли в нього сина Мстислава князем собі.

У той же час Юрій пішов до волості Ростиславової. І Ростислав, почувши це, і тоді зібравши воїв своїх многе-множество, і приготувавши до бою полки свої, рушив супроти нього до [города] Зароя, але тут і став. І коли Ростислав тут стояв, він послав [посла] до Юрія, просячи в нього миру [і] кажучи: «Отче! Я кланяюсь тобі. Ти раніше добрий був єси до мене і я до тебе. А нині я кланяюсь тобі. Ти мені стрий єси, як отець». І Юрій сказав: «Справді, сину. З Ізяславом я не міг бути, а ти мені єси свій брат і син». [І], не спом’янувши злоби брата його, він облишив на нього гнів. І тоді цілували вони оба межи собою хреста про повну злагоду, і Юрій пішов до Києва, а Ростислав у свій Смоленськ.

У РІК 6663 [1155]. Зустрів його, свата свого Юрія, Святослав Ольгович біля [города] Синіна Моста, коло [города] Радоща, і вони зібралися обидва. Тоді ж зустрів його Всеволодович [Святослав] коло Стародуба і, приїхавши, ударив йому чолом, кажучи: «Я вже стеряв розум». А Святослав Ольгович став благати свата свого Юрія, прохаючи його помиритися із синівцем своїм 1 Всеволодовичем. Юрій тоді дав йому мир. І цілував він хреста Юрієві про все, чого той волив, і стриєві [своєму, Святославу], і повелів йому Юрій із собою піти до Києва. І рушили вони оба до Стародуба, а звідти пішли до Чернігова.

1 Із синівцем, небожем, племінником Святослава Ольговича, а не Юрія.

2 В Іп. «Ђхалъ Кие※, у Хл. «взял Кыевъ»; у Лавр. «сЂль Кые※.

Тоді ж послав Святослав Ольгович [посла] до брата свого Ізяслава [Давидовича] в Київ, кажучи йому: «Поїдь ти, брате, із Києва. Іде до тебе Юрій. Позвали ж ми єсмо його оба». Але Ізяслав не хотів і не послухав брата свого Святослава.

І тоді, дійшовши [до] Чернігова, Святослав тут зостався, а по брата по Ізяслава послав [посла] знову, кажучи: «Піди з Києва. Нехай іде в Київ Юрій. А я тобі Чернігів одступлю, християнських | душ заради, аби не погинули»,— бо радився Святослав [із Юрієм] про сидіння Ізяславове в Києві. Та Ізяслав не хотів із Києва піти, тому що полюбився був Київ йому. І зостався Святослав [у] Чернігові, а Юрій став коло [города] Моровійська. /265/

І послав Юрій [посла] до Ізяслава, кажучи: «Мені отчина Київ, а не тобі». Ізяслав тоді прислав [посла] до Юрія, благаючи, і кланяючись, [і] кажучи: «Чи я сам сів у Києві? 2 Посадили мене кияни, тому не вчини ти мені пакості. А ось твій Київ». Юрій же, милостивий сей, облишив на нього гнів, і таким чином вийшов Ізяслав із Києва.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; просмотров: 283; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.12.34.211 (0.007 с.)