Початок княжіння Мстиславового в Києві

 

20.V 1125 ¹ Додано з Лавр.

² Додано з Погод.

Мстислав, старший син його, сів на столі в Києві замість отця свого [місяця] травня у двадцятий [день]. І коли почули це вороги-половці [про] смерть Володимирову, то присунулися до [городів] Баруча і до Бронькняжа ¹, сказавши: «Візьмемо торків їхніх». Та була [про це] вість Ярополку [Володимировичу], і повелів він гнати [руських] людей і торків у Баруч і в інші городи. Вороги ж, наскочивши, не досягли нічого, бог звів на ніщо їхній намір ², але, довідавшись, що Ярополк у Переяславлі, вони вернулися на Посулля пустошити.

Князь Ярополк тим часом, укріпившись, пішов услід за ними з божою поміччю, не ждучи підмоги [ні] од брата [одного], ні од другого,— з [самими] тільки переяславцями він догнав їх біля Полкстіня ¹. [Половці], побачивши, що їх мало, вернулися назад і рушили, приготувавшись до бою, насупроти. І тоді благовірного князя корінь] і благовірний пагін Ярополк, призвавши [на поміч] ім’я боже і отця свого, з дружиною своєю дерзнув [на них]. І коли зітнулися оба полки, переможені були поганії силою чесного хреста і святим [архангелом] Михаїлом. Частину їх побили, а частина їх потопилася в ріках. І поміг йому бог і отця його молитва, і прославили бога всі люди за такий дар і поміч.

15.XI 1125

¹ У Лавр, «июня въ 11 день»; ім’я і походження другої жони Володимира Мономаха поки що невідоме.

² У Лавр, «августа въ 1 день и въ часъ 8 нощи».

У сей же рік преставився ігумен святої Богородиці Печерського монастиря Прохор [місяця] листопада в п’ятнадцятий [день]. /183/

У РІК 6635 [1127]. Преставився митрополит Микита.

У сей же рік преставилася княгиня, [жона] Володимира [Мономаха], місяця липня в одинадцятий [день] ¹.

Того ж року потрусилася земля місяця серпня в другий [день] ².

 

1127/8
Літо. 1127

У РІК 6636 [1128]. Ольгович Всеволод схопив стрия свого Ярослава [Святославича] в Чернігові, напавши на нього, а дружину його посік і розграбував. Мстислав же з Ярополком, [братом своїм], і з воями хотів іти на Всеволода із-за Ярослава. Всеволод тоді послав [послів] по половців, а Ярослава пустив до Мурома.

¹ В Іп. «селелукомъ»; у Лавр. «со селукомъ»; в Акад. списку «со оселукомъ».

 

² Додано з Лавр.

Зима 1127/8

Половців тим часом прийшло сім тисяч із [ханом] Осулуком ¹ і стали вони коло Ратмирової діброви за [рікою] Виром, бо вони послали були послів до Всеволода. [Але] Ярополкові посадники, захопивши їх на [ріці] Локні, привели їх до Ярополка,— бо Ярополкові посадники були по всій [ріці] Сейму ²,— і половці, не діставши вісті од Ольговича, втекли до себе. А тому що Мстислав усе більше налягав на Всеволода, сказали йому: «Навів ти єси половців, а вони не досягли нічого». Всеволод тоді став благати Мстислава і бояр його. Підучуючи [їх] і дари даючи їм, він благав, і так пробув він [у Чернігові] все літо до зими. І прийшов Ярослав із Мурома до Мстислава, кланяючись йому, благаючи [і] кажучи: «Ти хреста єси цілував мені. Піди на Всеволода». Всеволод же ще більше благав Мстислава.

А в ті дні ігуменом [монастиря] святого Андрія був Григорій, якого раніш бо любив Володимир [Мономах], а поважав Мстислав і всі люди. Так той не дав Мстиславу стати раттю за Ярослава, кажучи: «То | для тебе менший гріх ² єсть, якщо, переступивши хресне цілування, ти на рать не встанеш, аніж кров пролити християнськую». І зібрався весь ² собор ієрейський,— бо митрополита в той час не було,— і сказали вони Мстиславу: «Хай ² на нас буде той гріх». І вчинив він волю їх, і відступив Мстислав од хресної клятви Ярославу, і журився тим усі дні живоття свойого. Ярослав же пішов назад до Мурома.

11.VIII 1127

³ У Лавр, «въ 4 день».

⁴ В Іп. «къ строеви своему»; у Лавр. «къ стрыема своима», — тобто, до обох стриїв — Вячеслава та Андрія Володимировичів.

Тут — чоловіка Ізяславової сестри Ксенії. У 1129 р. її разом з чоловіком Брячиславом, свекром Давидом Всеславичем (жона якого невідома) та іншими полоцькими князями (див. про це прим. 2 до 1130 р.) було вислано у Візантію, де вона й померла невідомо коли разом з усіма вигнанцями, крім Василька (Рогволода-Василія) та Івана Рогволодовичів-Борисовичів. Більше в літописі ці князі не згадуються, а новгородець-паломник Добриня Ядрійкович (Андрійкович, пізніше — новгородський архієпископ Антоній), який 1200 р. відвідав Константинополь, свідчить у своїх записках, що він бачив, де тут «лежить блаженая княгиня Ксенія Брячиславля».

⁶ В Іп. і Лавр, дата, очевидно, невірна — «декабря вь 13», в Радз. і Акад., гадаємо, правильна — «декабря 23».

Того ж року послав князь Мстислав із братами своїми многих [воїв] на ² Кривичів чотирма путями: Вячеслава [Володимировича] із Турова, Андрія [Володимировича] з Володимира, Всеволодка [Давидовича] з Городна, Вячеслава Ярославича з Клечеська; їм повелів він іти до [города] Ізяславля. А Всеволоду Ольговичу повелів іти зі своїми братами на [город] Стрежев, до [города] Борисова. [Воєводу] Івана Войтишича він послав із торками, а сина свого Ізяслава із Курська з його військом послав на [город] Логожськ, а другого сина ² свого Ростислава послав зі смольнянами /184/ до [города] Друцька, сказавши їм: «В один день усім зробити напад, місяця серпня в одинадцятий день» ³.

Та Ізяслав прийшов на день скоріш од братів, захопив людей із города [Логожська], і вони, перестрашившись, здалися. А ізяславці стали битися з Вячеславом і з Андрієм. Ізяслав тоді, переждавши два дні коло Логожська, рушив до Ізяславля до обох стриїв своїх ⁴, ведучи з собою Брячислава [Давидовича], зятя свого ⁵, який пішов був до отця свого [Давида Всеславича у Полоцьк], та, бувши посеред путі і устрашившись, не маючи змоги піти ні сюди, ні туди, пішов до шурина свого в руки і логожан привів, що їх вивів був із Логожська. І коли побачили ізяславці князя свого і логожан, яких узяли без шкоди, то вони здалися, сказавши Вячеславу: «Поклянись нам перед богом, що не даси нас на грабунок».

І настав вечір. Воротислав, Андріїв тисяцький, та Іванко, [тисяцький] Вячеславів, увіслали обидва отроків своїх у город, а на світанні, коли побачили всі вої, що ті взяли його, [Ізяславль], уночі, то ледве Мстиславів обоз уберегли [од воїв], і то силоміць, б’ючись. І так вернулися вони з вфикою добичею.

А потім і новгородці прийшли з Мстиславичем із Всеволодом до [города] Неклоча. І тоді полочани, розгнівавшись, вигнали Давида [Всеславича] з синами. Узявши Рогволода [-Бориса Всеславича], вони пішли до Мстислава, просячи його собі за князя, і вчинив волю їх Мстислав. Узявши Рогволода, вони повели його до Полоцька.

23. XII 1127

[У] тім же році преставився Ізяслав Святополкович, місяця грудня у двадцять і третій ⁶ [день], а похований був [у] двадцять і четвертий день.

1128/9

У РІК 6637 [1129]. Преставився князь полоцький Борис [-Рогволод Всеславич].

Весна 1128

¹ Батько Георгія Шимон (Симон), родом варяг, воєвода Всеволода Ярославича, один із засновників Києво-Печерської лаври, добре відомий із «Києво-Печерського патерика».

² У Воскр. уточнено, що Мстислав вислав у Візантію Давида, Ростислава і Святослава Всеславичів та двох синів недавно померлого Рогволода-Бориса Всеславича (жона його невідома) — Василька (Рогволода-Василія) й Івана, їх вислано за те, що вони ухилилися від боротьби з половцями, навіть співчували їм. А саме до Візантії заслали їх тому, що всі вони доводилися родичами тогочасному візантійському імператорові Іоанну II Комнину: його рідна сестра Варвара-Ірина, тоді, правда, вже небіжчиця, була третьою жоною Святополка Ізяславича (див. прим. 3 до 1113 р.), троюрідного брата їхнього батька Всеслава Брячиславича. Крім того, син Іоанна II Комнина Олексій був одружений з (Добродією-Євпраксією)-Іриною, дочкою того самого Мстислава Володимировича (див. прим. 1 до 1122 р.), який заслав цих Всеславичів. Як вважають, жона наймолодшого Всеславича — Святослава-Георгія Софія (її ім’я атрибутовано за грецьким текстом актових печатей) теж належала до роду (тітка?) Іоанна II Комнина. Доповнюючи генеалогію полоцьких князів, нагадаємо: з «Житія Єфросинії Полоцької» (до чернецтва — Передслави), дочки Святослава і Софії, відомо, що в неї була сестра Городислава (в чернецтві — Євдокія) і брати — Вячеслав і Давид. Вячеслав від невідомої жони мав двох дочок — Киріанну (в черницях — Огафію) та Ольгу (в черницях — Єфимію). Єфросинія постригла в черниці також свою двоюрідну сестру, дочку дядька-стрия Рогволода-Бориса, Звениславу (під ім’ям Євпраксії). Зі своїм братом Давидом та Звениславою-Євпраксією Єфросинія 1172 року вирушила до Константинополя та Єрусалима (в якому й померла 23 травня 1173 р.); при цьому в дорозі вона зустріла імператора Мануїла І Комнина (теж сина Іоанна II Комнина),— який ішов в Угри садити на престол Белу III,— і він «з великою честю послав її в Царгород». У цьому «Житії» виступає також удова-черниця, невідома на ім’я жона померлого в 1116 р. дядька-стрия Єфросинії Романа Всеславича. З Лавр, відомий ще один син Святослава-Георгія — Василько (жона його невідома). Давид Святославич, за Новг. І та за Татіщевим, від невідомої жони мав двох синів — Бориса та Гліба. Борис від першої, невідомої на ім’я, жони мав двох синів — Вячка (відомого також із «Хроніки Лівонії» Генріха Латвійського) і Рогволода-<Василька>, а від другої жони, <Святохни>, дочки західнопоморського князя Казимира II, мав третього сина <Володимира-Войцеха>. Рогволод-<Василько>, за житіями святих, від невідомої жони мав дочку Євпраксію, котра була другою жоною новгородського князя Ярослава Володимировича (див. ще прим. 4 до 1178 р.).

³ За дослідженнями, хрестильне ім’я Ярослава було Панкратій (у ченцях — Костянтин).

¹ У Татіщева відомості про цей похід доповнені рідкісними для літопису життєво-побутовими подробицями, які дещо по-різному викладено в нього у другому і четвертому томах: «Ходив Мстислав із синами своїми і з чернігівськими князями вдруге на Литву. Але вони, [литва], не сміючи проти нього, зібравшись, виступити і попаливши самі доми свої, пішли в ліс зі скотом. Мстислав же, спустошивши поля, побравши полонених і розпустивши військо по домах, пішов назад. Воєводи ж, не маючи од литви ніякого побоювання, ішли безпечно. А литва, побачивши, що війська йдуть нарізко, вийшли з лісу, багатьох необережних побили і декілька обозів одняли.

Прийшовши до Києва, Мстислав дбав про порядок у державі. Якось увечері він бесідував із дружиною своєю і веселився. Тоді один із євнухів його, підійшовши до нього, тихо сказав: «Княже! Ти ось, ходячи, землі чужі воюєш і неприятелів усюди перемагаєш. Коли ж ти вдома, то або в суді, або над справами землі своєї трудишся, а іноді з приятелями твоїми, веселячись, проводиш час, а не відаєш, що у княгині твоєї діється. Прохор бо Васильович часто з княгинею наодинці буває. Якщо нині ти підеш, то можеш сам побачити, що я правду тобі кажу». Мстислав, вислухавши, усміхнувся і сказав: «Рабе! А чи не пам’ятаєш ти, як княгиня Христина вельми мене любила і ми жили в цілковитій злагоді? І хоч я тоді, як молода людина, не скупо чужих жінок навідував, але вона, знаючи це, зовсім не ображалась і тих жінок приязно приймала, показуючи їм, ніби нічого не знала, і через те найбільше мене до її любові і пошани зобов’язувала. Нині ж я зістарівся, а багато трудів і клопотів про землю мені вже про це думати не дозволяють. А княгиня, як людина молода, хоче веселитися і може при цьому вчинити щось і непристойне. Мені це устерегти уже немає змоги, але досить того, коли про це ніхто не знає і не говорять. Тому й тобі краще мовчати, якщо не хочеш нерозумним бути. І надалі нікому про це не говори, щоб княгиня не довідалась і тебе не погубила».

І хоча Мстислав тоді нічого супротивного не виказав і обернув у безумство євнухове зухвальство, але через деякий час тіуна Прохора звелів судити за те, що ніби він у судах не по закону діяв і людей грабував. За це заслали його в Полоцьк, де він незабаром у порубі помер»>.

У цій новелі йдеться про другу жону Мстислава Володимировича, дочку новгородського посадника Дмитра Завидовича (див. 1122 р.), за Татіщевим, (Любаву). Характерно, що в літопису тут же, під 1132 р., говориться про народження у Мстислава сина Володимира (за актовими печатями його хрестильне ім’я — Дмитрій), котрий мав прізвисько «мачушич» і далі зображався негативними рисами.

² Згадкою про церкву Пирогощу закінчується «Слово о полку Ігоревім».

¹ У літопису нині нема ніякої посмертної характеристики Мстислава Володимировича. У Татішева вона теж лаконічна і без портретних рис: («Він був великий правосудець, у ратях хоробрий і вмів тут наводити лад, усім сусідам його був страшний, до підлеглих милостивий і уважний. За його часу всі князі руські жили в цілковитій тиші і не сміли один одного скривдити. Через це його всі іменували Мстислав Великий. Податі при ньому хоч були великі, але всім урівняно, і через те всі це переносили без тяготи»).

² Зміст цих присяг дещо вияснюється в Лавр. Згідно з присягою, даною Мстиславу, і вчинивши волю батька, Володимира Мономаха, Ярополк посадив у Переяславлі Всеволода Мстиславича і вивів з Переяславля Юрія Володимировича, котрий чигав тут на київський стіл. Ярополк узяв якусь присягу і від Ізяслава Мстиславича, який прибув до Переяславля «на госпожинь день» (тобто 15 серпня або 8 вересня — на Успіння чи Різдво богородиці), а в Полоцьку залишив свого брата Святополка. Полочани вигнали Святополка, а в себе посадили Василька Святославича. Тим часом Ярополк дав Переяславль брату Вячеславу, а Ізяслава вивій звідти силоміць, і йому дали, окрім Мінська, Туров і Пінськ.

1134
¹ У цей час, за Новг. він посадничав у Пскові.

1135
¹ Додано з Лавр. Довготривала бо ротьба між Ольговичами і Мономаховичами розпочалася з того, що Ізяслав і Всеволод Мстиславичі хотіли забрати в Юрія Ростово-Суздальську область-землю і увійшли в спілку з Ольговичами, які намагалися повернути собі батьківське Посейм’я, забране в них у часи Мстислава. Згодом Ольговичі діяли проти Мономаховичів уже самостійно, прагнучи засісти на київському столі.

² У Лавр, сказано більше: «и взяша Городокъ и НЪжатинъ, и село (в Акад. «села») пожгоша, и Баручь пожгоша».

³ В Іп. «50 днии», у Хл. «20 днии», у Погод. «30 днии», у Лавр. «8 днии»; правильними вважаємо дані Лавр.

У сей же рік була вода велика, вона потопила людей, і хліба, і доми знесла.

Того ж року Мстислав, син Володимирів, заклав у Києві кам’яну церкву [монастиря] святого Феодора [Тірона].

У РІК 6638 [1130]. Георгій Шимонович ¹, ростовський тисяцький, окував гробницю Феодосія, ігумена печерського, при ігумені Тимофієві.

У сей же рік преставився Вячеславич Михайло, внук Володимирів, [місяця] липня у двадцять і п’ятий [день].

У сей же рік заслав Мстислав полоцьких князів із жонами і з дітьми в Греки, бо вони переступили хресне цілування ². /185/

[У] тім же році преставився Ярослав ³ Святославич у Муромі.

У РІК 6639 [1131]. Послав Мстислав синів своїх Всеволода, Ізяслава, Ростислава на Чудь. І взяли вони їх, і наклали на них данину.

[У] тім же році прийшов митрополит Михаїл.

У сей же рік потрусилася земля [місяця] липня [у] двадцять і четвертий день, о третій годині дня.

[У] тім же році була освячена церква святого Андрія [Первозваного] Янчиного монастиря. /186/

У РІК 6640 [1132]. Ходив Мстислав на Литву із синами своїми, [Всеволодом, Ізяславом і Ростиславом], і з Ольговичами, і з Всеволодом [Давидовичем] городенським, і попалили вони їх. Та самі вони, [литва], поховалися, а киян тоді багато побила литва, бо не встигли вони були [йти] з князем, а пізніше йшли услід за ним, окремо ¹.

У сей же рік була закладена кам’яна церква святої Богородиці, звана Пирогощею ².

У сей же рік родився у Мстислава син, і нарекли його ім’ям Во Початок княжіння Ярополкового в Києві

 

У РІК 6641 [1133]. Преставився благовірний князь Мстислав, Володимирів син, зоставивши княжіння брату своєму Ярополкові, Йому ж на руки він оддав і дітей своїх, з богом. Преставився Мстислав [місяця] квітня у п’ятнадцятий день, у п’ятницю великодньої /187/ неділі. Покладений він був у церкві святого Феодора [Тірона], що її сам був спорудив ¹.

Неділя 17.1V 1132

А Ярополк [Володимирович] увійшов у Київ у сімнадцятий день, у неділю.

[У] тім же році Ярополк привів Всеволода Мстиславича з Новгорода і дав йому Переяславль. Та зранку він сів у ньому, а до обіду вигнав його Юрій, стрий його, і сидів у ньому вісім днів, бо вивів його, [Юрія], брат його Ярополк із Переяславля згідно з хресним цілуванням. І послав Ярополк [посла] по другого Мстиславича в Полоцьк, по Ізяслава, і привів його з клятвою ².

У РІК 6642 [1134]. Преставився Ізяслав Глібович, [місяця] травня в чотирнадцятий [день].

У сей же рік була принесена покрайня дошка гробу господнього [паломником] Діонісієм. А послав був [його] Мирослав [Гюрятинич, посадник новгородський] ¹.

У той же рік преставився єпископ переяславський Марко.

Тої ж зими Вячеслав [Володимирович] залишив Переяславль [і] пішов назад до Турова, не послухавшись брата свого Ярополка. /188/

У РІК 6643 [1135]. Юрій випросив у брата свого Ярополка Переяславль, а Ярополку дав Суздаль, і Ростов, та інші волості свої, але не всі. А через це й підняли війну Ольговичі з Володимировичами ¹.

Пішов Ярополк із братами своїми, із Юрієм і Андрієм, на Всеволода на Ольговича, і забрали вони навколо города Чернігова села. Але Всеволод не вийшов супроти [них] битися, бо іще не прийшли були до нього половці. Ярополк же постояв декілька днів коло Чернігова, і вернувся в Київ, і розпустив воїв, а з Всеволодом ніяк-таки не владнавши, ні миру з ним [не] вчинивши.

А коли половці прибули до Всеволода, то Всеволод зі своїми братами і з Ізяславом та Святополком Мстиславичами пішли, розоряючи села й городи Переяславської волості, а людей рубаючи. Навіть і до Києва вони прийшли, і Городець [Пісочний] ² запалили в день святого Андрія [Первозваного]. Вони їздили по тій стороні Дніпра, [одних] людей хватаючи, а других рубаючи, які не встигли перевезтися,— бо не можна було переправитися: ішли криги,— і зайняли тоді й скоту незчисленну силу, оскільки Ярополку не можна було перевезтися із-за криг із воями своїми. А вони, постоявши три дні за Городцем у бору, пішли до Чернігова.

А звідти [й звідси послів] шлючи між собою, [князі] вчинили мир, і знову Ольговичі стали просити в Ярополка: «Що наш отець держав при вашому отці, того самого і ми хочемо. А як не дасте, то не жалкуйте, що вдіється. То ви винуваті, і нехай на вас буде кров».

Те ж усе вчинилося [тому], що вигнав Юрій [Володимирович] Всеволода [Мстиславича] з Переяславля, а потім Ізяслава [Мстиславича] вигнав Вячеслав [Володимирович], а потім Ізяслава-таки вигнав той же Вячеслав, із Турова, і вони перейшли до Ольговичів. І була через це межи ними суперечка велика [і] злоба. Ольговичі виступали, вказуючи причину: «Ви почали єсте спершу нас губити».

Тої ж зими зібрав [Ярополк] воїв київських, а Юрій — переяславців. І стояли вони вісім ³ днів коло Києва, і замирився Ярополк із Всеволодом [Ольговичем]. І дали [Мономаховичі] Переяславль Андрієві, брату своєму, а [город] Володимир — Ізяславу Мстиславичу.

У РІК 6644 [1136]. Привів Ярополк брата свого Андрія з Володимира і дав йому Переяславль, а Ізяславу, синівцю своєму,— Володимир.

Того ж року прийшов Всеволод [Ольгович] з усіма братами до Переяславля. І стояв він під городом три дні, і билися вони коло Єпископських воріт і коло Княжих воріт ¹. Однак почули вони, що /189/ йде Ярополк, [і] пішли у верхів’я [ріки] Супою, і тут, приготувавшись, діждали їх. А Ярополк одразу з дружиною своєю і з братами кинувся до бою, ні воїв своїх [не] діждавшись, ні приготувавшись гаразд, вважаючи, що «не встояти Ольговичам проти нашої сили».

1136
¹ У Лавр, тут додано, що Ольговичі спалили тоді город Устя.

² В Іп. помилково «Олго※; в Акад. «Олговичи».

³ Нижче він зветься також Василько Маричич,— це був син дочки Володимира Мономаха Марії-Марици і Леона, сина Романа IV Діогена (див. ще прим. 4 до 1116 р.).

⁴ Орієнтуючись на піднесений княжий стяг, до нього збиралися, стягувалися воїни. Ольговичі, які захопили стяг Ярополка, підняли його і заманули до себе добірних воїнів противника.

⁵ У Лавр. «Давида Яруновича».

⁶ У Хл. «4 дни».

⁷ У Лавр, «взяша Треполь и ХалЂпъ пуста».

⁸ Єванг. від Матфія V, 44.

І коли зступилися обидва війська, то билися вони кріпко. Але незабаром побігли половці Ольговичів ², і погнала вслід за ними ліпша дружина Володимировичів, а князі їх, Володимировичі, билися з Ольговичами. Тоді ж Василько Леонович, цесаревич ³, був убитий, і була битва люта, і багато падало з обох [сторін]. Коли ж побачили усі брати- Ярополк, Вячеслав, Юрій і Андрій,— що полки їхні розладнані, вони од’їхали до себе. А тисяцький [київський Давид Ярославич] із боярами їх, [Мономаховичів], раніш погнали вслід за половцями, побили їх і вернулися назад на поле бою. Та не знайшли вони князів своїх і попали Ольговичам у руки. І так похватали їх [Ольговичі], держачи стяг Ярополків ⁴, [і] взяли бояр багато: Давида Ярославича ⁵, тисяцького, і Станіслава Доброго Тудковича, й інших мужів. І внук Володимирів Василько Маричич убитий був тут, і багатьох бояр київських вони були захопили. Ярополк же з братами своїми прийшов до Києва. А сталося це місяця серпня у восьмий день.

Андрій вернувся в Переяславль, а Всеволод, перейшовши Десну, став навпроти Вишгорода з воями. Ярополк тим часом став збирати військо на нього. І постояв Всеволод сім ^б днів, [і] пішов до Чернігова. І слали вони межи собою послів, і не могли уладитися.

Потім же Ольговичі з половцями перейшли Дніпро [місяця] грудня у двадцять і дев’ятий день. І стали вони пустошити, од Треполя ⁷ [починаючи], навколо [городів] Красна і Василева, і до Білгорода, і аж до самого Києва, і по [річці] Желяні, і до Вишгорода, і до Деревлян, і через [ріку] Либідь перестрілювалися.

Ярополк же зібрав був безліч воїв на нього ізо всіх земель, та, прийнявши милосердну розважливість, не вийшов на нього насупроти, ані вчинив кровопролиття, а, убоявшись суда божого, повів себе як менший серед них, хулу й докір прийняв на себе і од братів своїх, і од усіх, по-сказаному: «Любіте ворогів ваших» ⁸.

¹ За Лавр, та дослідженнями, з греком Мануйлом прийшов грек-скопець Феодор, якого настановлено єпископом

у Володимир-Волинський, та ще дру^: гий скопець грек Ігнатій, що сів єпископом у Турові, де тоді відкрилася єпископська кафедра.

² В Іп. і Хл. затемнення сонця датовано хибно «въ 9 день».

³ Матеріали про битву новгородців із суздальцями та про вихід Юрія Володимировича у свою Ростово-Суздальську землю із Переяславля повинні були стояти наприкінці 6643 р., як це видно з Лавр, та Новг. І. Під 6645 р. в Іп. і Хл. вони внесені помилково. У битві новгородців із суздальцями загинув, за Новг. І, Петрило Микулич, який до походу був новгородським посадником; у наступному, 6644 р., Святослав Ольгович, якого новгородці ненадовго ввели до себе з Чернігова княжити, удруге оженився, за Татіщевим, на дочці Петрила, незважаючи на опір новгородського архієпископа Нифонта («не достоить ея пояти»); за Любецьким синодиком, її ім’я було Катерина, за Татіщевим — (Марія).

⁴ Всеволод-Гаврило Мстиславич уперше був одружений з невідомою на ім’я дочкою луцького князя Святоші (Святослава) Давидовича (потім — ченця; у Новг. І під 1108 р. Святоша названий тестем Всеволода), а в 1123 р., за цим же Новг. І, оженився вдруге, за Татіщевим, з (Вірою), дочкою тисяцького. У Всеволода було два сини. Перший — Володимир (від першого шлюбу; за актовими печатями, його хрестильне ім’я — Іван, що сумнівне); за польськими джерелами, його одружили з Риксою, овдовілою дочкою польського князя Болеслава Кривоустого; у них, за датськими та німецькими джерелами, була дочка Софія — у першому шлюбі жона датського короля Вальдемара І Великого (сина короля бодричів і датського принца Кнута Лаварда та Інгеборг, дочки

Мстислава Володимировича; див. прим. 1 до 1122 р.), у другому шлюбі — друга жона німецького тюрінгського ландграфа Людвіга III Побожного. Від другої жони (Віри) у Всеволода Мстиславича був другий син Іван (помер дитиною 16 квітня 1128 р.). Від цього ж другого шлюбу, слід думати, була й Верхуслава; оскільки її віддали заміж 1136 чи 1137 р., то народилася вона десь 1124 р. За польськими джерелами, Верхуслава була першою жоною великого князя польського Болеслава Кучерявого.

І вчинив він із ними мир у дванадцятий [день] січня [місяця], і цілували вони хреста межи собою, коли між ними ходив смиренний митрополит Михаїл із хрестом. І дав Ярополк Ольговичам отчину їхню, чого вони й хотіли. І так у|тишив розважливий князь Ярополк борню ту лютую.

У тім же році церква Пирогоща була завершена.

У РІК 6645 [1137]. Єпископом у Смоленськ був поставлений скопець Мануйло, гарний співак, що прийшов був із Греків утрьох ¹[із Феодором та Ігнатієм] до благолюбивого князя Мстислава [Володимировича]; перед цим бо не було єпископа в Смоленську.

У сей же рік були знамення в сонці місяця червня в перший день ².

У сей же рік билися новгородці з суздальцями на Жданігорі, і одоліли суздальці новгородців ³.

У той же час пішов Юрій [Володимирович] до Ростова. /190/

ІВсеволод Мстиславич оддав у Ляхи дочку свою Верхуславу ⁴.

У РІК 6646 [1138]. Вигнали новгородці князя свого Всеволода Мстиславича з Новгорода, а Святослава Ольговича ввели до себе. І Всеволод Мстиславич прийшов у Київ до стрия свого Ярополка, і дав йому стрий Вишгород.

Того ж року прийшли псковичі і взяли до себе Всеволода [Мстиславича] княжити, авід новгородців одділилися.

Того жроку він преставився, сидівши [у] Пскові, місяця лютого вдесятий ¹[день], у четвер масляної неділі. Тамже він іпокладений був у церкві святої Трійці, що їїсам був спорудив у Пскові.

1138/9
Понеділок 4.IV 1138
17.IV 1138
10.V 1138

У РІК 6647 [1139]. Преставилася Володимирівна Єфимія місяця квітня в четвертий день, у понеділок великодньої неділі ¹.

У сей же рік вигнали новгородці Святослава Ольговича ² і прийняли його смольняни, а Ростислава Юрійовича новгородці посадили в себе.

Весна 1138

У сей же рік привів Всеволод Ольгович половців до [города] Прилука, і взяв він інші городи, і захопив Посулля.

¹ За Лавр., її поховано «на БерестовЬмь у святого Спаса».

² За Акад., цього ж 1138 р. восени помер не згаданий в Іп. брат Святослава Ольговича Гліб, жона якого невідома.

³ Тут знову не двоїна, а множина (диа прим. 16 до 1097 р.).

⁴ Ця ідея особливо яскраво розвинута у «Поученні» Володимира Мономаха.

⁵ У Татіщева про нього сказано одним реченням: («Був великий правосудець і миролюбець, до всіх милостивий і весело дивився, охоче з усіма говорив і в усяких справах давав пораду, тому всі його любили, як отця»).

⁶ В Іп. і Хл. помилково «24»; у Лавр. правильно «въ 22 день», коли й була середа.

Ярополк тоді скликав братів своїх, і з синівцями своїми зібрався, і з суздальцями та ростовцями, І з полочанами та смольнянами, і [з] киянами та переяславцями, і Васильковичі³ [Іван та Ростислав прийшли], і Володаревич [Володимирко] прислав [на] поміч галичан, і король [угорський Бела Сліпий] угрів прислав у поміч, [і] берендичів | [прийшло] тридцять тисяч, і туровці. І зібрав він воїв многих, і пішов до Чернігова.

Всеволод же почув, що багато воїв у Ярополка, [і] убоявся, а люди, чернігівці, заволали до Всеволода: «Ти надієшся утекти в Половці, а волость свою погубиш? То до чого ти назад вернешся? Лучче облиш оту свою зарозумілість і проси собі миру. Ми бо знаємо милосердя Ярополкове, що він не радується кровопролиттю, і задля бога він захоче миру. Він же береже землю Руськую!»

Всеволод тоді, це почувши, схаменувся і почав слати [послів] із благанням до Ярополка, просячи миру в Ярополка. І от Ярополк, благий сей і милостивий норовом, страх божий маючи в серці,— так само, як і отець його мав страх божий ⁴,— і про все розваживши, не схотів учинити кровопролиття і вчинив із ним мир. Стояли вони коло [города] Моровійська, і, владившись, цілували чесного хреста, і розійшлися кожен до себе. /191/

18.II 1139

Того ж року преставився князь Ярополк ⁵, місяця лютого у вісімнадцятий день, і покладений був у Янчинім монастирі [в гробниці] коло [церкви] святого Андрія [Первозваного].

Середа 22.11 1139

І ввійшов брат його Вячеслав у Київ того ж місяця у двадцять і другий ⁶ [день], у середу м’ясниць.

І довідався Всеволод, що Ярополк помер, а Вячеслав сидить у Києві, і, зібравши трохи дружини, з братом своїм Святославом і з Володимиром Давидовичем прийшли вони до Вишгорода, і стали тут, увійшовши в город.

1139-41
4.III 1139

У РІК 6648 [1140]. Рушив Всеволод Ольгович із Вишгорода до Києва, виладнавши полки. І, прийшовши, став він коло города в Копиревім кінці, і почав підпалювати двори, які є перед городом у Копиревому кінці, місяця березня в четвертий день.

Та Вячеслав насупроти не вийшов, не хотячи крові проливати, а повів себе як менший і вислав до нього митрополита [Михаїла], кажучи йому так: «Іди назад до Вишгорода, а я сьогодні піду в свою волость. А се тобі Київ».

І вчинив так Всеволод: пішов до Вишгорода | назад. [І] в той день Вячеслав пішов у свою волость, у Туров.

Всеволод же увійшов у Київ [місяця] березня в п’ятий день з честю і славою великою. І прийшов до нього [брат] Ігор [Ольгович], бо він іздавна обіцяв був Ігореві дати од себе Чернігів. Та не дав він йому, а дав його, [Чернігів], Давидовичу Володимиру. І пересварив він братів, а тоді одпустив їх.

У той же час вийшли із Цесарограда двоє княжичів — [Василько та Іван Рогволодовичі]. Вони були заслані Мстиславом, великим князем київським, тому що не сповняли його волі і не слухали його, коли він кликав їх у Руську землю на поміч, а ще [й] говорили Бонякові шолудивому: «На здоров’я!» І за це розгнівався на них Мстислав і хотів на них іти, але ж не можна було піти, тому що тоді ж налягли були половці на Русь. І тому він стояв, б’ючись із ними і перемагаючи [їх].

Сей бо Мстислав Великий і пішов по путі отця свого Володимира Мономаха Великого. Володимир сам особисто постояв на Дону, багато поту втерши за землю Руськую, а Мстислав, мужів своїх пославши, загнав половців за Дон, і за Волгу, за [ріку] Яїк. І так ізбавив бог Руську землю од поганих.

А коли вивільнився Мстислав од війни, то згадав він про раніше, послав [мужів своїх] по кривицьких князів, по Давида, по Ростислава і Святослава [Всеславичів], і [по] двох Рогволодовичів, [Василька та Івана]. І всадив він [їх] у три човни, і заслав їх до Цесарограда за непослух їх, а мужів своїх посаджав по городах їхніх. Та ми до попереднього повернемось. /192/