Тенденції централізації і децентралізації управління освітою в різних країнах світу.

Кожна країна має особливу структурну побудову управління системою освіти, яка має такі складові:

Вагомість кожного з органів управління (центрального, регіонального, місцевого) залежить від типу управління освітою: централізованого чи децентралізованого. Тип управління зумовлюється низкою чинників:

Централізована система управління означає строгу підпорядкованість в управлінні нижчих (місцевих) органів вищим органам і безумовне виконання рішень вищестоящих органів. Тобто керівництво і найвагоміші управлінські функції зосереджуються в одному центрі. Централізована система управління переважно притаманна унітарним країнам. Зокрема: Італії, Нідерландам, Бельгії, Ізраїлю, Японії, Португалії, Австрії, Україні, Китаю. Найбільш яскраво ця форма управління виражена в Франції, де вона нараховує більше 200 років існування (діяльність міністерства розпочалась згідно декретів Наполеона І від 1806 і 1808 року).

Для Франції (як і решти централізованих країн) є характерними наступні ознаки:

- Єдині для державних шкіл навчальні плани і програми затверджені Міністерством освіти;

- Єдині норми фінансування і матеріально-технічного забезпечення;

- Розпорядок шкільного життя;

- Штатний розпорядок;

- Перелік навчальних посібників;

- Екзаменаційні вимоги;

- Форми моніторингу якості освіти;

- Кваліфікаційні свідоцтва.

Про централізованість системи управління Франції свідчить той факт, що майже 23 % працівників галузі загальної освіти припадає на адміністративних працівників.

У 1991 році була проведена реформа управління освітою, зумовлена різкою критикою з боку громадськості. Міністерство освіти частину своїх повноважень передало місцевим органам, а саме:

- розширено права академій і департаментів самостійно визначати напрями соціально-економічного і культурного розвитку на своїх територіях, з умовою, що їх рішення не будуть суперечити актам, прийнятим у загальнодержавному масштабі;

- регіональній і місцевій адміністрації передано частину повноважень щодо вирішення конкретних питань організації різних видів підготовки, атестації вчителів тощо;

- у школі значну частину рішень, які стосуються учнів директор і вчителі приймають з виховним колективом, до якого входять представники фірм, місцевих органів влади, спілок, заводів, закладів культури тощо.

Децентралізована система управління – це система управління за якою частина функцій центральної влади передається місцевим органам управління, що зумовлює розширення прав низових органів управління. Такий тип управління передбачає наявність автономії в управлінні і певну незалежність місцевих органів управління. Децентралізовані системи притаманні в першу чергу тим країнам, в яких існує федеральний державний устрій: Великобританія, Німеччина, Канада, Швейцарія, Бельгія, Індія тощо. Найяскравіше децентралізований характер управління виражений в США, де ця система існує понад 200 років.

В кожному з 50-ти штатів Америки діють свої законодавчі акти в галузі освіти, які встановлюють:

- Терміни обов’язкового навчання

- Умови прийому в навчальні заклади

- Вимоги до кваліфікації вчителів

- Мінімальний розмір зарплати учителів

- Положення про джерела і обсяг фінансування навчальних закладів.

Освітню політику в масштабі штату визначає рада з освіти. Вона складається як правило з 7-9 осіб, які обираються населенням чи призначаються губернатором штату на декілька років з представників ділових кіл, професійних асоціацій, наукових рад, конфесій (в десяти штатах вказується, що в склад ради не повинні входити працівники сфери освіти). Виконавчим органом ради з освіти є департамент освіти штату, керівник якого призначається радою освіти і є підзвітний їй.

Основною управлінською одиниця в галузі освіти США – рада шкільного округу (School Board), куди входить 5-7 (у великих містах 12-15) осіб. Вона обирається раз на чотири роки шляхом прямого таємного голосування всіх виборців, які проживають на території округу. В ради обирають представників бізнесу, громадських організацій, церкви.

Рада призначає (наймає) суперінтенданта – завідуючого шкільним відділом управління округу, який разом з невеликим штатом працівників здійснює безпосереднє керівництво освітніми закладами, виконуючи рішення ради.

Центральний орган управління – Департамент освіти США вирішує такі питання:

- Збір і обробка статистичних даних з питань освіти;

- Розробка загальнонаціональних концепцій розвитку освіти та законів (“Двомовна освіта”, “Школа в полікультурному середовищі”, “Ліквідація функціональної неграмотності”, “Фінансова допомога певним категоріям студентів”, “Модернізація змісту і методів освіти”, Закон про підтримку сім‘ї, Закон про навчання обдарованих дітей, Закон про національні цілі освіти, участь у підготовці доповіді “Нація в небезпеці” (1983);

- Організація наукових досліджень і стимулювання їх фінансовою підтримкою;

- Розподіл асигнувань з федерального бюджету для підтримки окремих освітніх починань;

- Здійснення контролю за дотриманням загальнонаціональних стандартів в освіті. У 1983 році Національна комісія з якості освіти Департаменту освіти розробила ряд рекомендацій щодо поліпшення освіти: збільшення навчального дня і року (навчання в школі має тривати не менше 5 днів на тиждень по 5 годин на день); розширення базових навчальних програм;

- Допомога в ліквідації протиріч, які виникають в освітній політиці різних штатів.

Особливості децентралізованого управління освітою в США найяскравіше відображені в джерелах фінансування освіти:

Загалом витрати на світу в США щорічно становлять близько 430 млрд. З них:
Федеральний рівень	Регіональний (штати)	Місцевий (шкільний округ)
27 млрд. (6,3%)	107 млрд. (25,1%)	292 млрд. (68,6%)

Загалом в США через яскраво виражену децентралізацію управління освітою в країні немає єдиної уніфікованої системи. У кожному штаті і навіть шкільному окрузі вона своя, зорієнтована на замовленню місцевої суспільної ситуації. Проте все ж її можна іменувати американською за такими ознаками цілісності:

1. подібності засад організації шкільництва,

2. освітніх традицій, що утворились протягом 200 років,

3. впливу концепцій видатних філософів, психологів і педагогів.

Прагнення надати управлінню більшої централізованості, після виявлення відставання шкільної освіти в порівнянні з німецькою та японською школами зумовили прийняття восьми загальнонаціональних освітніх цілей (прийняті у 1990 році губернаторами 50-ти штатів). Деякі з них:

- „Американські учні, закінчуючи четвертий (у віці 9-10 років), восьмий (13-14) та дванадцятий (17-18) класи, мають продемонструвати конкурентоздатну компетентність з таких ключових навчальних предметів, як англійська мова та література, математика, природничі науки, історія, географія, громадянське право, економіка, іноземна мова, історія мистецтв";

- „За знаннями математики і природничих наук американські учні вийдуть на перше місце в світі”;

- „Повну середню освіту мають отримувати не менше 90% учнів”

Ці проблеми поставили питання введення освітніх стандартів у США. На даний час, після тривалих дискусій, в системі освіти діють:

1. національні стандарти з основних предметів, використання яких має добровільний характер;

2. регіональні (територіальні, штатові, провінційні) стандарти якості знань;

3. обов’язкові для використання підручники за вибором ради штату, що фактично виконують роль стандартів змісту освіти (більше 25-ти штатів);

4. заплановані показники навчальних досягнень учнів (тестування успішності).

Загалом досвід різних країн світу в управлінні освітніми системами свідчить про те, що:

- вияв централізованості і децентралізованості залежить від різноманітних факторів і традицій, які виявляють значну стійкість;

- існує тенденція до консолідації (скорочення) кількості місцевих органів управління освітою;

- контрольно-інспекторська діяльність органів управління переорієнтовується на радницькі і консультативні форми і методи роботи. У США інспектори (супервайзери) шкільних округів виконують роль методистів;

- тенденції до „автономізації шкіл”;

- під впливом соціально-економічного прогресу і процесу глобалізації сучасного світу дві системи виявляють досить помітну тенденцію до конвергенції (наближення), запозичення способів управління;

- відбувається пошук оптимальної моделі управління, що найбільш адекватно відповідала б актуальним завданням розвитку освіти.

В 1990 році під егідою ЮНЕСКО в Мехіко проходив другий міжнародний конгрес “Планування і управління розвитком освіти”. Резолюції конгресу:

1. “Особливо актуальним стає пошук правильного співвідношення між централізацією і децентралізацією, між національними цілями і регіональними чи місцевими інтересами. Це співвідношення повинно складатися у відповідності з специфікою кожної країни”.

2. “ Децентралізація зовсім не є синонімом послаблення ролі держави. Навпаки вона веде до подальшого розвитку деяких її важливих функцій, до підвищення її відповідальності за стан освіти, вимагає систематичних пошуків консенсусу між різними структурами, що так чи інакше впливає на освіту”. Саме тому більшість реформ управління освітою, проведених у 80-90 – років ХХ ст. в значній частині країн спрямовані на його децентралізацію.