Соціально-економічні, інформаційні та політичні фактори розвитку освіти зарубіжних країн.

Соціально-економічні, інформаційні показники та політичні характеристики країни визначають її освітній потенціал. До соціально-економічних показників належать:

До ресурсних характеристик кожної країни, які є важливими для порівняльної педагогіки відносяться демографічні показники:

- Природний приріст населення, народжуваність. За даними ЮНІСЕФ природній приріст населення в світі щорічно становить 1,5%. У різних регіонах (країнах) ця ситуація виглядає по-різному:

¾

Відповідно і кількість дітей до 18 років, яких в світі нараховується приблизно 2 млрд. 200 млн., в найрозвинутіших країнах становить 190 млн., а в країнах Азії та Африки понад 1 млрд. Охоплення навчанням усіх дітей шкільного віку в цих регіонах є проблематичним.

- Кількість людей поважного віку. У результаті збільшення тривалості життя частка тих, кому понад 65 років постійно збільшується.

¾

Це породжує необхідність і проблеми забезпечення освіти людей „третього віку”.

Важливою соціально-економічною характеристикою є приналежність країни до певного типу суспільства. Переважно їх виділяють три типи:

До характерних особливостей різних типів суспільств відносяться такі:

Безумовно, що освітні потреби суспільства зумовлюються його типом. Найбільше спрямоване на освіченість постіндустріальне суспільство (Денієл Белл).

Постіндустріальне суспільство — це суспільство, якому притаманні максимальний розвиток послуг і маркетингу, спрямованість у майбутнє, міжособистісна комунікація, значна роль наукових досліджень, інформації, престиж освіченості.

Важливим соціальним показником розвитку країни є соціальна стратифікація – розподіл людей на прошарки (класи). За показниками 4-х критеріїв (шкал) – прибуток, влада, освіта, престижність заняття, все населення поділяється на 3 основні страти:

Основну частку населення у постіндустріальних країнах (55-80%) становить середній клас, який теж поділяється на три групи:

Таким чином, приналежність до середнього класу зумовлюється рівнем отриманої освіти і професії.

Про соціально-економічний рівень суспільства свідчить наявність бідного населення. Бідність є проявом соціальної нерівності. Існує 2 її різновиди:

1) Абсолютна бідність – такий стан, при якому індивід на свій прибуток не здатен задовольнити навіть базові потреби або здатен задовольняти тільки мінімальні потреби, що забезпечують біологічне виживання. Бідні батьки не здатні:

- забезпечити дітям нормальне харчування вдома і в школі;

- постійно, в міру зростання дітей, купувати їм одежу;

- забезпечити нормальні умови для навчання дітей.

Для визначення абсолютної бідності Світовий банк у 1985 році встановив абсолютний (стандартний) показник межі бідності – 1 (2) долари.

За даними Світового банку (ООН) – 1 млрд. населення в світі витрачає не більше 1 дол в день, а ще 1,8 млрд не більше 2 дол. Абсолютна бідність, як правило, притаманна доіндустріальним суспільствам. За цим показником найбільше бідних людей в Південній Азії (47%) і Африці (36%).

2) Відносна бідність має соціальний характер, вона може виявлятись при порівнянні життя з іншими. Відносна бідність притаманна для всіх типів суспільств. Вона визначається різними національними показниками і методиками. У світовій статистиці, для розвинутих країн застосовується показник відносної бідності – це 14,4 дол в день (часто це не співпадає з національними показниками):

Загалом статусна ієрархія зумовлює рівень освіти, культури та ціннісних орієнтацій суспільства.

Важливим показником розвитку суспільства є його інформаційне забезпечення. Вчені вважають, що нині людство переживає четверту інформаційну революцію.

Велике значення для інформатизації, освіти, соціальної комунікації, ділових контактів і проведення дозвілля має Інтернет (Світова павутина), яка почала активно розвиватись з 1991 року. Інтернет є „глобальним культурним феноменом” (Б. Гейтс), який постійно збільшує обсяги та різноманітність доступної індивіду інформації, незалежно від місця перебування. Зараз в світі нараховується 1 млрд. 463 млн. користувачів Інтернету (22 % населення світу). В постіндустріальних країнах темпи інтернетизації дуже високі, Інтернетом тут користуються від 60 до 90% населення (США, Великобританія, Канада, Норвегія, Австралія, Японія і ін.). Показники (2008 рік) розповсюдження Інтернету в окремих країнах:

Збільшення кількості користувачів Інтернету зумовлюється:

1. економічними умовами. Від швидкісного отримання інформації залежить успіх економічного та соціального розвитку;

2. матеріальними умовами. Постійно зменшується вартість комп’ютерів та послуги провайдерів;

3. розповсюдженням безпровідних технологій комунікацій (мобільного телефонного зв’язку), кабельного телебачення, Інтернет – теле приставок тощо.

Поряд з цим існує явище так званого „цифрового розриву” („цифрової нерівності”), яке проявляється в такому:

- неможливість користуватись Інтернетом представникам нижчих соціальних страт. Навіть у США доступ до Інтернету мають 90 % сімей з річним доходом більше 75 тис. дол. і 15% з доходом нижче 15 тис. дол. Кількість користувачів Інтернетом з вищою освітою у 6 разів перевищує чисельність тих, хто не завершив середньої освіти;

- нерівномірне розповсюдження Інтернету серед країн світу. У 2008 році із усіх користувачів Інтернету у світі лише 3,5% припадало на жителів Африки;

- інформаційний розрив між постіндустріальними і доіндустріальними країнами скорочується дуже повільними темпами, що видно на прикладі співвідношення рівнів розповсюдження Інтернату між Північною Америкою і Африкою.

Майже 500 млрд. доларів на рік витрачають високорозвинуті країни на наукові дослідження.

Розвиток освітньої системи зумовлений і політичними факторами:

Важливою характеристикою країни є приналежність її до авторитетних міжурядових організацій: Велика вісімка, Європейський Союз (ЄС), Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), Північноатлантичний договір (НАТО), Організація Об’єднаних Націй (ООН), Організація безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ),Міжнародний валютний фонд, Рада Європи

40. Взаємозв‘язок релігії та освіти.

Релігія, яка охоплює майже всі сфери людського життя, виконує і просвітницьку функцію. Вона полягає в наступному:

Всі світові і національні релігії мають безпосередній вплив на становлення і розвиток освітніх систем тих країн, в яких вони домінують. Особливо це стосується світових релігій:

Буддизм.

Загальні відомості

Місце появи	Назва священних книг	Течії	Країни, де домінує	Кількість прибічників
Північно-східна Індія	„Трипітака” („Три кошики мудрості”), „Джатака”	Ламаїзм, дзен-буддизм	Китай, Бірмі, Шрі Ланка, Японія, Тібет, Монголія, Бурятія	300 млн.

Вплив на розвиток освіти

Особливості буддійської педагогіки (остаточно сформувалась в 6 ст. н.е.):

- „Вчення Будди можна зрозуміти спостерігаючи за власним розумом і заглянувши в своє серце”. Здійснюється це з допомогою дхьяни (споглядання);

- „Учитель не вчить, а вказує на шлях, яким повинен йти учень до відкриття”. „Учитель має опуститись до незнання учня і піднятись разом з ним до знання”. „Учитель розвиває в учня гідність”, „Учитель – благий друг”;

- Духовний наставник монастирського освітнього центру був учня зразком моральної досконалості, особою до якої той відчував почуття патріархальної любові і пошани;

- Основні методи, які застосовуються в навчанні – коментування і слухання священних текстів, метод питань і відповідей (шлях до інтуїтивного розуміння істини), парадокси, загадки, мовчазне споглядання;

- У вихованні суровий аскетизм – харчування двічі на день, мінімум предметів побуту, щоденні молитви і жертвопринесення.

Представники буддійської релігії переконані, що освіта в буддійських школах особиста справа кожного і особливо сім‘ї.

Християнство.

Загальні відомості

19 – поч. 20 ст. в більшості країн Європи і Америки були прийняті закони про відокремлення школи від церкви, секуляризація школи.

Особливості співвідношення християнської віри та освіти в сучасному світі:

- У більшості країн світу дозволено (конституціями – Італія, Іспанія, Німеччина, Польща, Канада, Бразилія, Колумбія і ін., нормативними актами) створювати конфесійні освітні заклади, які мають статус приватних (католицькі, протестантські, православні, єзуїтські, бенедиктинські тощо) і підконтрольні тій чи іншій церкві. Ці заклади різного рівня: дошкільні, загальноосвітні, вищі.

- Існує декілька варіантів відносин між властями і діючими конфесійними школами. 1) Невтручання в справи конфесійних шкіл. 2) Укладання контрактів (Франція, Іспанія). 3) Мають права публічних (державних) шкіл (Австрія).

- Особливий вплив на освіту має католицизм. Апостольська столиця (Ватикан) укладає договори (конкордати) з державами, якими обумовлює ставлення держави до католицьких шкіл (Німеччина, Італія, Словаччина, Австрія, Польща, Чехія, Іспанія, Португалія і ін.) та релігійної освіти і виховання. Часто католицькі школи отримують статус публічних, що надає їм не лише привілеї (плата учителям, забезпечення підручниками), а зобов’язання навчати дітей різних віросповідань.

- Здійснення релігійного навчання в державних школах. У більшості країн (крім Франції, Японії, Швейцарії, США і ін.) викладаються навчальні предмети релігійного змісту: релігія, християнська етика, релігійне навчання, релігійні рухи тощо. „Релігія викладається в загальноосвітніх школах як повноправний предмет” (Конституція ФРН, ст. 7, п. 3) Навіть у зовсім світських державах учнів обов’язково знайомлять з релігіями на суспільствознавчих навчальних предметах. До 12-14 років питання вивчення релігії в школі (або вибір факультативних навчальних курсів) вирішують батьки, а далі учень сам рішає чи вивчати йому цей предмет. Зміст навчальних предметів погоджується з представниками церков.

- Підготовка викладачів релігії здійснюється в державних навчальних закладах. Викладають предмет фахівці історії, суспільствознавчих наук, громадянської освіти, можуть і духовні особи. Іноді необхідна рекомендація церкви для викладання (ставляться вимоги до відповідності церковним принципам).

- У більшості країн оцінка за релігієзнавство або не виставляється, або не заноситься до атестату. Але існують і варіанти, коли цей предмет не виділяють з поміж інших.

- Релігійне виховання пов’язане з врахуванням релігійних почуттів і переконань учнів і їх батьків. Особливу роль відіграє ставлення до релігійної символіки в освітніх закладах. Часто використання в школах розп’ять, хрестів заборонено (законами Франції, Швейцарії, ФРН і ін.), у деяких країнах навіть в одежі учнів забороняється релігійна атрибутика і символіка (Франція, Швейцарія). Особливе ставлення до молитов. Переважно вони повинні мати добровільний характер. У Великобританії релігійне виховання відбувається у вигляді щоденного обов8язкового акту богослужінь для всіх учнів (за згодою батьків). Прагнення протиставити традиційне християнське віровчення харизматичним церквам, які намагаються впливати на школярів (особливо з слабкою психікою).

Іслам.

Загальні відомості

Особливості співвідношення мусульманської віри та освіти:

- Починаючи з 7 ст. масове розповсюдження освіти у мусульманському світі.

- В епоху середньовіччя вища освіта арабів була еталоном для Європи. У вищих ісламських школах навчались християни та іудеї, які ставали потім вченими, політичними і релігійними діячами. Через арабів в Європу проник арістотелізм.

- Авторами підручників для медресе були мислителі: Біруні (математика, астрономія, географія), ібн Рушд (медицина), Авіценна (математика, медицина).

- Європейські університети створювались за зразком арабських навчальних закладів.

- З часом освіта арабів перетворилась в догматичну і закостенілу. Власне і в наш час навчання в мектебах невеликих поселень і сіл майже нічим не відрізняється від середньовічного (лише можливістю дівчаток здобувати початкову освіту). Вивчення ісламу і релігійних звичаїв відбувається в усіх ланках загальноосвітньої школи мусульманських країн.

- Обмеженою залишається середня і вища жіноча освіта, особливо в радикальних ісламських країнах. Коли при владі в Афганістані був Талібан, освіта для жінок взагалі була заборонена. Вища освіта бурхливо розвивається в багатих арабських країнах, які мають нафтодолари.

Загалом необхідно зазначити, що між релігією і освітою залишається тісний взаємозв’язок:

- У буддійських і мусульманських країнах цей взаємозв’язок заохочується як в навчанні, так і у вихованні, що дозволяє розширювати коло віруючих і зміцнювати релігійну общину;

- У більшості християнських країн викладання релігії та релігійне виховання посідає значне місце. Це пов’язане з тим, що зміст морально-релігійного виховання в сучасному світі орієнтований не лише на служіння Богові, але і суспільству. Церква бере активну участь в організації позаурочної роботи та соціального виховання школярів.

- Важлива роль у релігійному вихованні відводиться родині. 25 лютого 1981 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Декларацію згідно якої релігійне виховання дітей повинні здійснювати батьки відповідно до власних релігійних переконань.