Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Державний лад Риму в республіканський періодСодержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
У 509 р. до Р. X. у Римі встановилася республіка, центральними органами якої були Народні збори, Сенат і магістрати. Народні збори формально вважалися найвищим органом влади й поділялися на три види: 1) центуріатні коміції- відігравали важливу роль (збори війська), 2) трибутні коміції — збори мешканців територіальних триб, магістратів, розглядали скарги громадян, з III ст. до Р. X. набули права приймати закони. Існували два види зборів по трибах: для патриціїв і плебеїв (постанови яких називалися "популісцита"), і лише для плебеїв (постанови називалися "плебісцита"); 3) куріатні коміції-в їх роботі брали участь тільки патриції, але вони спочатку втрачають політичні функції, а згодом і зовсім зникають. Народні збори скликали вищі посадові особи, що головували на них. Важливу роль у Римській державі відігравав Сенат, який був постійним органом і відав фінансами держави, чеканкою монет, розподілом провінцій, керував військовими справами, розглядав законопроекти, затверджував рішення Народних зборів, приймав рішення із зовнішньополітичних питань, затверджував вибори посадових осіб. Посада сенатора була довічною. Магістрати - сукупність посадових осіб, які виконували різноманітні управлінські та судові функції. Вони обиралися центуріатними зборами чи трибутними коміціями на один рік. Найважливішими принципами організації та діяльності магістратів були: виборність, колегіальність, строгість, відповідальність перед народом, безоплатність. Усі магістрати поділялися на ординарні (звичайні) й екстраординарні (надзвичайні), а ординарні - на вищі та нижчі. Вищими ординарними магістратами були консули (їх було двоє, обиралися на один рік і очолювали всю систему магістрату, стежили за виконанням законів, командували військом, головували в Сенаті й Народних зборах, мали право скасовувати рішення інших магістратів (крім трибунів), вирішували питання управління та ін.), претори (спочатку були помічниками консулів і здійснювали керівництво судочинством, охороною громадського порядку, мали право видавати загальнообов'язкові постанови), цензори (обиралися один раз на п'ять років і встановлювали майновий ценз громадян, складали списки сенаторів, слідкували за дотриманням норм моралі). До нижчих ординарних магістратів належали: еділи (слідкували за порядком і виконували поліцейські функції, їх було чотири), квестори (провадили досудове слідство в кримінальних справах, завідували державним казначейством, збереженням державного архіву тощо). Римська держава в період імперії У період імперіївиділяють два етапи: принципат (27 р. до Р. X. - 284 р.) і домінат (284-476 рр.). На етапі існування держави у формі принципату (від лат. "принцепс", тобто "перший") одночасно діяли дві системи управління—республіканська (слугувала прикриттям імператорської влади) та монархічна. Роль Сенату й інших республіканських інститутів зменшується, а влада принцепса та створеного ним нового державного апарату зміцнюється. Влада принцепса спочатку не була спадковою. Формально він її набував за рішенням Сенату, але згодом він отримує право призначати свого спадкоємця. Поступово й сам Сенат стає підконтрольним принцепсу, позаяк саме він його формує. Принцепс отримав вищу військову владу, був одночасно консулом, народним трибуном, великим понтифіком, володів правом проголошувати війну та підписувати мир і міжнародні угоди, правом кримінального й цивільного суду. Постанови, видані ним, набувають найвищої юридичної сили. Складовою системи управління принцепса стає "рада друзів", що згодом перетворюється на постійний орган-консиліум, в якому важливу роль починають відігравати юристи. На противагу старій скарбниці (ерарій), з'являється імператорська - фіск. До того ж, якщо сенатська скарбниця мала право карбувати мідну монету, то фіск — срібну та золоту. Створюється канцелярія принцепса, що складається з відділів (фінансового, розслідування справ та ін.), очолюваних призначеними імператором, прокуратурами чи магістрами. Провінції поділяються на дві категорії: імператорські (управляли призначені принцепсом намісники) та сенатські (на чолі з призначеними Сенатом проконсулами чи пропреторами). Опорою, джерелом могутності й авторитету принцепса стає військо і, зокрема, привілейована преторіанська гвардія, що охороняла імператора та підтримувала внутрішній порядок у державі. Глава преторіанців - префект преторів - стає найближчим помічником, заступником, довіреною особою принцепса-імператора. Зі зростанням і посиленням апарату принцепса стає зрозумілим, що республіканське прикриття для нього більше непотрібне та є всі умови для встановлення міцної централізованої влади. Саме така влада й була встановлена в 284 р., коли римським імператором стає Щоклетіан (284—305). Розпочинається новий період в історії римської держави - епоха пізньої імперії - домінант: імператор - це вже не перша особа в державі, як було раніше, а домініус (господар), абсолютний монарх, який стоїть над законом, божественна особа. З'являються установи (Державна рада — консисторіум, фінансове відомство, військове відомство та ін.), які отримують найширші повноваження й очолюються призначеними імператором і підпорядкованими тільки йому чиновниками (квестор священного палацу (глава консисторіуму), начальник імператорської опочивальні, магістр посад, управитель імператорської скарбниці, начальник особистої канцелярії тощо). Діоклетіаном була розпочата й завершена імператором Костянтином (285-337) адміністративна реформа, метою якої було централізувати владу, збільшити кількість чиновників, відокремити цивільне управління від військового. Отож уся імперія була поділена на 12 діоцезів (на чолі з вікаріями), що поділялися на провінції (на чолі з ректорами), провінції— на округи (очолювані пагами). Окрім звичайної поліції, утворюється таємна (нічна) поліція для боротьби з пожежами. Діють спеціальні агенти для виконання таємних доручень, запроваджується посада фрументарія (основне його завдання - доносити владі про все). У 324-330 рр. імператор Костянтин на місці грецького м. Візантія побудував нову столицю Риму - Константинополь, куди було переведено деякі центральні державні установи. У 395 р. імперія розділилася на дві частини - Західну Римську імперію та Східну Римську імперію. Кожна з них очолювалась окремими імператорами. Основні етапи розвитку римського права Римське право у своєму розвитку пройшло історичні етапи, що не збігаються з етапами римської рабовласницької держави. 1. Найдавніший період (VI—III століття до Р. X.) - етап формування римського права. Він характеризувався його національно-полісною замкнутістю, формалізмом, архаїчністю, примітивністю інститутів, становістю. 2. Класичний період (III ст. до Р. X. - III ст.) - етап розквіту римського 3. Посткласичний період (IV—VI століття). Основним його Джерела римського права Джерела права - це форми, в яких відображаються правові норми. У Стародавньому Римі вони були такі: - звичаї, що в процесі становлення держави перетворюються - рішення Народних зборів; - рішення царів або рексів; - закони; - едикти преторів; - постанови Сенату; - конституції імператорів (едикти, рескрипти, декрети, мандати); • інституції відомих римських юристів (Катона старшого, Квінта — кодекси (Грегоріана, Гермогеніана, Феодосія, Юстиніана). 7.9. Поняття та характерні риси квіритського права найдавніше римське право. Його характерні риси такі: • суто національний характер (регулювало відносини тільки • тісно пов'язувалося з релігією; • було обмеженим (що пояснювалося примітивністю господар • індивідуалізм (пріоритет інтересів особистості над інтересами • формалізм і публічність (будь-якій правовій дії надавалася певна • символізм (певні предмети означали конкретне правове поняття • консерватизм (живучість старих форм при зміні змісту). 7.10. Закони XII таблиць: історія створення, У Римі тривалий час монопольне право на тлумачення та застосування звичаїв і законів належало патриціям, а це спричиняло незадоволеність плебеїв. Останні вимагали встановлення зрозумілих і відомих усім законів. Саме під їхнім тиском у 451 р. до Р. X. було обрано комісію з 10 осіб (децемвірів) для складання таких законів. Комісія відвідала Грецію, де ознайомилася із законодавством Солона, та протягом року після повернення підготувала текст законів, які були схвалені Народними зборами, записані на 10 дерев'яних дошках і виставлені на Форумі. Оскільки в законах були виявлені певні прогалини, в 450 р. до Р. X. було утворено ще одну комісію, що доповнила вже прийняті закони ще двома дошками-таблицями. Ось чому ці закони дістали назву Законів XII таблиць. Текст законів повинні були напам'ять знати всі дорослі римські громадяни. Оригінал тексту Законів XII таблиць до нас не дійшов (як вважають учені, вони загинули під час навали галлів у 390 р. до Р. X.). Він став відомий з уривків, які збереглися в працях римських юристів, істориків, літераторів. На основі цих свідчень німецькі вчені в XIX ст. реконструювали текст Законів XII таблиць, але в ньому є багато прогалин. Закони XII таблиць були складені тематично. Таблиці І-Ш стосувалися судового процесу; ІУ-У- сімейних відносин, опіки та спадкування; VI - власності й володіння; VII - зобов'язального права; VIII-IX— кримінальних покарань, умов застосування смертної кари; X— норм сакрального (від лат. засег- священний) права про поховання; XI—XII- додаткових постанов з різних галузей права. Для Законів XII таблиць характерні риси стародавнього права, зокрема: тісний зв'язок з релігією, обмеженість, індивідуалізм, формалізм і консерватизм. Ці Закони не охоплювали всього римського права, а містили, переважно, норми цивільного та кримінального права, процесу, постанови про порядок поховання, захищали приватну власність тощо. Закони діяли й дуже цінувалися римлянами, мали важливе значення для подальшого розвитку римського права, а сучасники вважали їх основним джерелом усього публічного та приватного права Риму. 7.11. Кримінальне право Стародавнього Риму Кримінальне право Стародавнього Риму передбачало такі види злочинів: 1) злочини проти всього співтовариства (змова з метою зміни 2) злочини проти релігії християнської епохи (посягання 3) убивство (до караних убивств не належали: вбивство раба
4) зловживання владою стосовно громадян (насильство посадової 5) підробка та брехня з правовими наслідками (підробка заповіту,
6) статеві злочини (двоєженство, викрадення жінок, звідництво, 7) здирництво (хабарництво чиновників, вимагання при здійсненні 8) злочини проти власності (крадіжка); 9) посягання на недоторканність особи (каралася будь-яка спроба);
10) пошкодження майна (окрім майна приватних осіб, злочином 11) передвиборча корупція (підкуп виборців); 12) злочини проти господарського порядку (зловживання Основні види покарань: • смертна кара (відтинання голови, розп'яття на хресті, спалення, • примусові роботи (два основні види - роботи на рудниках і ви • позбавлення цивільного статусу (могло бути максимальним — • ув'язнення (тільки стосовно рабів за незначні злочини); • тілесні покарання (членоушкоджувальні та болючі); • штрафи (за дрібні злочини та стягувалися грішми чи худобою). Кодифікація Юстиніана У 528-534 рр. імператором Східної Римської імперії Юстиніаном з метою систематизації великої кількості правових джерел та зміцнення за допомогою неї тогочасних майнових відносин, імператорської влади й офіційної церкви було здійснено кодифікацію римського права імператорського періоду. У 528 р. було створено спеціальну комісію в складі 10 найвідоміших юристів Стародавнього Риму на чолі з Трибоніаном. Результатом її роботи стали декілька збірок римського права, що пізніше стали єдиним Зведенням законів. Складовими частинами кодифікації Юстиніана були: • Кодекс Юстиніана (перше видання 529 р., друге — 534 р.) • Цигести, чи Пандекти в 50 книгах — зібрання уривків (коментарі переважно, П-ІІІ століть; цей твір має чітку структуру: книга 1 містить матеріал про форми права, про правовий статус осіб і посадовців; книги 2-46 присвячені приватному праву; книги 47-48 - кримінальному праву; книга 49 - апеляціям, фіскальному праву; книга 50 -юридичним дефініціям і правилам. • Інституції - зведений огляд права (підручник римського • Новели - збірники конституцій, виданих Юстиніаном після Ця кодифікація в XII ст. отримала назву "Зводу цивільного права" (согрш іигіз сіуіііз) та стала найголовнішим джерелом римського права, а Юстиніан набув слави найвеличнішого законотворця всіх часів і народів. ТЕМ А 8
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; просмотров: 627; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.17.184.39 (0.011 с.) |