Виникнення й періодизація історії Стародавнього Китаю

Назву країни, котру сьогодні називають Китаєм, запозичено в народів Середньої Азії, що застосовували цю назву щодо одного з народів, який панував у X—XIII століттях у північних районах Китаю. Пізніше вона була поширена на всю країну. Самі китайці цю назву раніше не вживали, а називалися то Чжун Го (Середнє царство), то Чжун Хуа (Середина, що процвітає), то за прізвищем династій. Це позначення з деякими змінами перейшло в західноєвропейську географічну номенклатуру. Звідси походять німецька назва Хіна, французьке Шін, англійське Чайна. Основні періоди в історії Старо­давнього Китаю мають традиційні назви за прізвищем династій і царств: Шан (Інь), Чжоу, Цінь, Хань.

Як свідчать археологічні дані, Китай був заселений ще в кам'яному віці. У період енеоліту та переходу до бронзового віку (II тис. до Р. X.) у Китаї починають виникати союзи племен. Одне з найбільших, що сформувалося в провінціїХенань, отримало назву Шан. З пере­селенням у долину Хуанхе це плем'я стало називатися Інь. Старійшини Шань-Інь із племінних вождів перетворилися на одноособових правителів. Серед підданих утверджувалося про них уявлення як про "синів Неба". Це був ключовий моменту виникненні держави на Центральній рівнині, як здавна називалася долина Хуанхе.

-•> л

Держава Шан-Інь, проіснувавши з 1766 р. до 1122 р. до Р. X.,

міді Іала під владу племені чжау, правителі якого правили з 1122 р. до 247 р. /Іо Р. X. і називали себе втоми - царями. Першим з них був У-ван -' 'І І.Ір-вош". Він роздавав соратникам землі й титули: "гун" (герцог), "хоу" (к І шь), "бо"(граф), "цзи" (барон), "нань" (баронет). Під натиском сусідніх миемен і власної родової знаті Чжоузьке царство розпалося на уділи. І ІеІЇ період (770-403 рр. до Р. X.) мешканці Серединного царства стали м; пі тати "Порою Весни й осені". Правителі уділів воювали одинз одним І.І і! сусідами - іншоплемінниками, яких вважали дикими.

I Іа зміну "Весні й осені" прийшло лихоліття царств-ворогів,
нкс продовжувалося майже два століття - 403—221 рр. до Р. X.
І Ісреможцем у війні стало царство Цінь. Підкоривши всі шість
11.11 Іств супротивників, правитель Цінь, тринадцятилітній Чжен-ван,
проголосив себе "хуанді"(владикою, імператором) і став іменува-
І мої нладика Цінь Шіхуанді— перший імператор Цінь. На підвладних
и-млях він ліквідував владу удільних правителів. Уся країна була
І >< > Іділена на 36 областей, а ті, своєю чергою, на повіти.

I1 ісля смерті першого хуанді (210р. до Р. X.) розгорілися міжусобиці.
І Ігреможцем у боротьбі за владу став сільський староста Лю Бан.
v '07 р. до Р. X. він скинув з престолу останнього представника
шімастії Цінь і започаткував нову династію, що отримала назву
І її |ІмІої (Ранньої), чи Західної династії Хань (206 р. до Р. X. -25 р.).

V 25 р. до влади приходить Лю Сю, який перебрав титул царя 1. 11 н >ю Іав початок Східної, чи Пізньої, Ханьськоїдинастії(25-220 рр.). (' х іщ Іою вона називалася тому, що столиця була перенесена із заходу (м Чапань) на схід (ум. Лоян).

І Іостійні війни, міжусобиці землевласників і чиновників, селянські

I тстапня призвели до падіння СхідноїХаньської династії та розпаду
її І лйськоїдержави на три самостійних царства: Вей (зі столицею

м. Лоян), У (зі столицею в м. Цзянькан) та Шу (зі столицею м ' ІсІ Іду). Настав період Трьохцарствування, що тривав від 220 р.

I1 'КО р. та супроводжувався міжусобицями.

Суспільний лад Стародавнього Китаю

< 'успільний лад стародавнього Китаю був рабовласницьким.

І ІпІ сік-нмя чітко поділялося на дві великі групи-вільних і рабів.

НІлІ.ие населення було неоднорідним. Воно поділялося на пршіпейо-
,І,Іп,' населення (правителі, воєначальники, спадкова аристократія,
мірі сІиці, лихварі) й общинників—землеробів, які називалися "чжун",
"чиї упжснь" (натовп, масалюдей). Останні, фактично, були державно-
Іи Ік • їм м їм й. Привілейоване населення (знать) жило не тільки за рахунок
І..... ІІуатації рабів, але й селян-общинників.

Раби - це було невільницьке населення. До нього ставились як до худоби, примушували виконувати найтяжчу роботу.

З часом рабовласництво набувало все більш жорстокого характеру, що спричиняло багато виступів рабів. Найвищого розвитку рабо­власництво досягає в період правління Цінь Шіхуанди.

Організація державної влади в Стародавньому Китаї

Увесь механізм державної влади в Китаї очолював правитель -ван, — який був одночасно верховним воєначальником, верховним жерцем і організатором господарства. Спочатку його влада була частково обмеженою, позаяк при вирішенні важливих питань він мав зважати на думку старійшин, які очолювали певні територіальні общини, та на збори общинників. Не існувало чіткого порядку престоло-успадкування. Владу міг успадкувати брат, племінник, син. Відтак, влада правителя посилюється та стає абсолютною. Він проголошується "сином Неба", верховним власником землі, трон передається в спадок від батька до сина. Царі роздають своїм наближеним значні земельні наділи та привілеї.

Вану підпорядковувався розгалужений і громіздкий державний апарат з великою кількістю урядовців, в основу якого було покладено дворову систему управління, центр якої— палац правителя. Не існувало розмежувань між виконанням державних обов'язків і обслуговуван­ням особистих потреб царя. І перше, і друге здійснювали одні й ті ж особи.

Першим і найближчим помічником вана, котрий очолював усіх чиновників та виконував різноманітні доручення правителя, був дворецький - сян. Крім нього, були ще три головні радники вана — тайбао, тайші й тайфу. Безпосереднє управління здійснювали вищі посадовці. Після утворення централізованої імперії Цінь найближ­чим помічником імператора стає перший радник — ченсян. Важливу роль відігравали тайвей (командував усіма збройними силами), шаофу (відав збиранням податків), "начальник великих складів" (відповідав за зберігання зібраного в населення зерна), тінвей (відав питаннями суду та покарань). Увесь апарат державного управління перебував під постійним контролем одного з вищих посадовців -юйші дафу та його помічників. Аналіз різнобічної діяльності чинов­ників і посадових осіб дає змогу виділити в апараті управління певну систему - трьох головних відомств: фінансового, військового, громадських (публічних) робіт. Адміністративно-територіальне Китай було поділено на області, а ті - на повіти. Начальники областей і повітів призначалися зі столиці та в будь-який момент могли бути

усунуті за наказом хуанди. Нижчими адміністративними органами були органи общинного самоврядування - общинні збори на чолі зі старостою. Міста мали власну систему управління. Для кожного міста призначався з центру головний управляючий усіма справами. Були й міські ради, що складалися з колегій.

Реформи Шан Яна

Шан Ян (390—338 р. до Р. X.) був головним радником цінського правителя Сяо Гуну. У 359-348 рр. до Р. X. він здійснив низку реформ, які відіграли значну роль у подоланні роздробленості та посиленні центральної влади. Унаслідок цих реформ уперше в історії Китаю узаконювалося право приватної власності на землю, офіційно дозволялася купівля-продаж земельних ділянок, стимулювалося землеробство (ті, хто виробляв багато зерна, звільнялися від виконання державної трудової повинності), обмежувалося вільне ремісництво й торгівля, частина ремісників і дрібних торговців була перетворена на державних рабів, аристократів було позбавлено права спадкування адміні­стративних посад, запроваджувалася кругова порука з метою до­тримання громадського порядку, заборонялася кровна помста, запроваджувалося правило доносів за злочини - за це нагорода, а хто не донесе чи переховає злочинця — зазнає смертної кари, земля була переділена залежно від кількості членів сім'ї, запроваджувались єдині міри та ін.

Після об'єднання Китаю з царством Цінь в 221 р. до Р. X. багато перетворень Шан Яна було поширено на всю країну. Перетворення Шан.Яна спричинили незадоволеність спадкової аристократії, за наполяганням якої його було страчено.