Державний лад Росії у період утворення та розвитку абсолютної монархії (друга половина хуіі-хуш століть)

Наприкінці XVII ст. в Росії формується абсолютна монархія. Вона характеризувалася такими ознаками: вся повнота державної влади концентрується в руках однієї особи; виникає професійний бюро­кратичний апарат; створюється сильна постійна армія; відсутні станово-представницькі органи й установи. Однак у російського абсолютизму були свої суттєві особливості:

• абсолютизм у Росії сформувався в умовах розвитку кріпосни­
цтва, а не розвитку капіталістичних відносин і відміни феодальних
інститутів, як це було в Європі;

• соціальним підґрунтям російського абсолютизму було кріпос­
ницьке дворянство та служилий стан, тоді як європейський абсо­
лютизм спирався на союз дворянства з містами;

• становлення абсолютизму в Росії супроводжувалося зовнішньою
експансією, втручанням держави в усі сфери суспільного життя.

На чолі держави стояв монарх, якому належала вища законодавча, виконавча та судова влада. Він також був головнокомандувачем армії, а з підпорядкуванням церкви державі - главою церкви. Згідно з того­часними ідеологічними настановами, глава держави зображався "батьком народу", який знає чого хочуть його діти, а тому він має право їх виховувати, повчати та карати. У 1722 р. був виданий указ, згідно з яким монарх діставав право призначати свого спадкоємця. Юридичним джерелом закону стала визнаватися воля монарха.

Боярська Дума наприкінці XVII ст. з органу, котрому нарівні з царем належала вся повнота влади, перетворюється на судово-управлінський орган, який здійснював нагляд за діяльністю виконав­чих органів (приказів) і органів місцевого управління. У 1701 р.функції Боярської Думи були передані Ближній канцелярії, що координувала роботу центральних органів управління, її посадовці об'єдналися в раду й отримали назву Консіліїміністрів. Після утворення в 1711 р. Сенату Боярську Думу було ліквідовано.

Сенат складався з дев'яти сенаторів і обер-секретаря, призначува­них імператором. За структурою Сенат складався з присутствія (загальних зборів сенаторів) і канцелярії (очолювалася обер-секретарем та складалася зі столів: розрядного, таємного, губернського, приказного та ін.). До компетенції Сенату належали: судова й організаційна діяльність, фінансовий і податковий контроль, зовнішньоторговельні та кредитні повноваження. Спочатку рішення приймалися колегіальне й тільки єдиногласно,аз 1714 р.~ більшістю голосів. Контроль за діяльністю Сенату здійснював спочатку генерал-ревізор, а пізніше - обер-секретар. Для посилення контролю з боку імператора при Сенаті в 1722 р. за­проваджувалися посади генерал-прокурора (фактично був главою Сенату) й обер-прокурора (очолювали департаменти Сенату). По смерті Петра І роль Сенату як вищого органу управління починає зменшу­ватися. Уплив Сенату посилюється знову в 1744 р. Тоді він мав чотири департаменти: духовних, фінансових, торговельно-промислових і судових справ. За царювання Івана Антоновича й Анни Леопольдівіш значення Сенату знову зменшується, а за Єлизавети Петрівни -зростає. За Катерини //Сенат стає вищим судово-адміністративним органом, який складався з шести департаментів. З 1801р. Сенат остаточно стає вищою судовою інстанцією.

У 1726 р. для вирішення важливих питань внутрішньої та зовніш­ньої політики було створено Верховну Таємну раду, що отримала законодавчі повноваження та розглядала скарги на дії Сенату, під­бирала кандидатури сенаторів. Цей орган управління був ліквідова­ний у 1730 р. Його місце зайняв Кабінет міністрів, який спочатку виконував дорадчі функції при імператриці Анні Іоан ієні, аз 1735 р.

 

отримує законодавчі повноваження. Склад Кабінету міністрів становив три особи. Ліквідований був у 1741 р., а замість нього створюється інший центральний орган, який вирішував питання державного управ­ління - Кабінет її Величності (імператриці Єлизавети Петрівни). Пізніше він називався Імператорською радою (прнПетріІІГ), Радою при найвищому дворі (за Катерини II). Увесь час він зберігав за собою значні повноваження в різних сферах державного управління.

Центральними органами управління були й прикази (у 1699 р. їх було 44). У1718-1720 рр. замість них були створені колегії, до складу яких належали: президенти, віце-президенти, чотири радники, чотири асесори (засідателі), секретар, актуаріус, регістратор, перекладач, піддячі. У грудні 1718р. був затверджений реєстр колегій. Найважливі­шими "державними" колегіями були три: Військова, Адміралтейська, Іноземних справ. Фінансовими питаннями відали: Камер-колегія (відповідала за прибутки держави), Ревізіон-колегія (контролювала збирання та витрату казенних коштів). Існували й інші колегії: Комерц-колегія (торгівля), Берг-колегія (гірничасправа), Мануфактур-колегія (легка промисловість), Юстиц-колегія (судова система) тощо.

У процесі створення нових органів управління виникли нові титули: канцлер, дійсний таємний і таємний радники, радник, асесор та ін. Штати та придвірні посади були прирівняні до офіцерських рангів. Служба стає професійною, а посадовці - привілейованим станом.

Указом від 1708 р. вся територія Росії поділялася на вісім губерній. У 1714р. їх стає одинадцять. На чолі губерній стояли губернатори, в руках яких зосереджувалась адміністративна, судова та військова влада. У 1713 р. з метою поставити діяльність губернатора під контроль дворянства були запроваджені ландрати (радники; від нім. "пандрат"; "панд" - країна і "рат" - радник), які разом 3 губернато­ром утворювали колегію з 8, 10 чи 12 осіб, залежно від розміру губернії, для управління нею. Губернії поділялися на повіти, очолювані комендантами. У 1712—1715 рр. адміністративно-територіальний поділ був такий: уся територія держави поділялася на губернії, губернії- на провінції, провінції- на повіти (ліквідовані в 1715 р.). З 1719 р. територія держави поділялася на 45 провінцій, що були основними одиницями управління та складалися з дистріктів (округів). У1775 р. було здійснено губернську реформу, згідно з якою основною адміністративною одиницею, що об'єднувала центр імперії та її округи, була губернія на чолі з губернатором. При останньому існував колегіальний орган - губернське правління, що перебувало під наглядом Сенату. Склад правління такий - губернатор і два радники. Губернське правління виконувало такі функції: загальне управління губернією, публікація законів, указів і розпоряджень імператора, нагляд за їх виконанням, накладання арешту на майно, розгляд скарг та ін.

У XVII—ХУШ століттях створюється регулярна армія. Наприкінці XVII ст. були розформовані стрілецькі полки та припинило своє існування дворянське кінне ополчення. У 1687 р. було створено "потішні" полки (Преображенський і Семенівський), що стали ядром нової армії. У 1699-1705 рр. у Росії була запроваджена рекрутська система комплектування армії. Рекрутській повинності підлягало все податкове чоловіче населення. Служба була довічною. Солдати набиралися з селян і міщан, офіцери—з дворян. Для підготовки офіцерів були відкриті воєнні школи: бомбардирів (1698 р.), артилерійські (1701, 1712 рр.), Морська академія (1715р.) та ін. Управління армією спочатку здійснювали прикази (Розрядний, Військових справ, Артилерії, Провіант­ський тощо), а згодом - Сенат, Військова колегія (1719р.), Адм іралтейська колегія (1718 р.). Армія поділялася на полки, полки - на ескадрони та батальйони, а ті, своєю чергою, - на роти.

Розвивається система каральних органів. Боротьбу з антифеодаль­ними виступами наприкінці XVII ст. вели прикази (Розбійний, Таємних справ, Преображенський). У 1718 р. виникає Таємна канцелярія. Після ліквідації Таємної канцелярії (1726 р.) і Преображен-ського приказу (1729 р.) їхні повноваження переходять спочатку до Сенату та Верховної Таєм ної ради, а потім - до Канцелярії таємних розшукаєш справ (1731 р.). Після її ліквідації в / 762р. було створено Таємну експедицію Сенату, що перебувала під контролем імпера­триці Катерини II.

На початку XVIII ст. у структурі державного апарату виникає новий орган - поліція, що у своїй діяльності спиралася на старост вулиць і десятників (обиралися з-поміж купців і ремісників). До ком­петенції поліції належали: охорона порядку, боротьба зі злочинністю, міський благоустрій, виловлення селян-утікачів, протипожежні заходи.