Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Центральне та місцеве управління держави франків

Поиск

Франкська держава формувалась як ранньофеодальна монархія. Свого найвищого розквіту вона досягає за Карла Великого (друга половина VIII-IX століття), в результаті завойовницьких походів якого до її складу були приєднані території сучасних Західної Німеччини, Північної Італії, Північної Іспанії та багатьох інших земель.

Показником могутності держави стало проголошення Карла імператором, у руках якого зосереджувалася значна влада, що свідчи­ло про перетворення його на абсолютного монарха. Та глава держа­ви змушений був ділити свою владу зі знаттю, без згоди якої не при­ймалося жодне важливе рішення. Найвпливовіші світські та духовні феодали утворювали постійну раду при імператорові.

Важливою складовою частиною державної систем й були так звані "травневі поля" (у стародавні часи - збори всього дорослого вільного чоловічого населення, на яких радилися щодо вирішення важливих справ). У часи Карла так називалися з'їзди впливової церковної та світської знаті. Та на них тільки обговорювалися питання, а остаточне рішення приймав глава держави. На цих з'їздах Карл видавав укази й особливі збірники розпоряджень - капітуляції (від лат. саріїиіа -глава, розділ). Саме тоді вперше стали надавати важливого значення поширенню указів у письмовій формі, щоби влада короля проявля­лася по всій імперії.

З посиленням центральної влади формуються органи державного управління, особливості яких були такі:

- посадові особи, призначені королем для господарського
управління, одночасно здійснювали й адміністративно-судову владу
над населенням;

- винагородою за службу на користь держави були земельні наділи,
а також право залишати на власну користь частину податків;

- не існувало розмежування між деякими сферами управління
та суду.

Лише в системі органів центрального управління того часу намітилося певне розмежування в компетенції. Однак спеціального відомчого апарату ще не було.

57


Вищі посадові особи називалися міністеріалами. Саме вони, | фактично, очолювали державне управління та суд. До найважливі- І ших міністеріалів належали: майордом (керуючий королівським і двором); пфальцграф (юридичний радник короля, очолював королів­ський суд, стежив за королівськими слугами); тезаурарій (державний скарбник); референдарій (керівник королівської канцелярії); маршал (керівник військових формувань); архікапеяан (духівник короля).

Уся країна була поділена на округи - паги, на чолі кожного з яких стояв призначений королем з місцевої знаті граф (тоді це був не титул, а посада). Він очолював ополчення, збирав податки, вершив суд спільно з особливими засідателями - шеффенами. Крім цього, існували "королівські посланці" з найближчого оточення монарха для спеціальних доручень. Вони розїзджали по країні, контролювали місцевих управителів, судили від імені короля. Округи поділялися на сотні, що спочатку очолювалися виборними особами, а згодом призначуваними представниками монархії- центенарієм (на Півночі) або вікарієм (на Півдні). Вони підпорядковувалися графові та мали повноваження аналогічні йому, тільки в межах сотні. Сотні утворюва­лись із общин (марків), які зберігали самоврядування. На кордонах країни округи об'єднувались у герцогства, управління якими здійснювали герцоги.

Судова система держави франків

Найвища судова влада належала монархові, котрий здійснював їїспільно з представниками знаті. Найнебезпечніші правопорушення розглядала королівська рада.

 

Тривалий час основною судовою ланкою країни, що розглядала більшість справ, були "суди сотні". Та поступово судова влада все більше зосереджувалась у руках феодалів, розширювалися їхні повноваження в цій сфері. Так, спочатку граф, центенарій або вікарій лише скликали мальберг - збори вільних людей сотні, що обирали з-поміж себе суддів —рахінбургів (зазвичай, це були заможні й автори­тетні люди). Головував на суді (де повинні були бути присутніми всі вільні та повноправні члени (дорослі чоловіки)) виборний тунгін. Уповноважені короля, котрі спочатку лише стежили (але не втруча­лися) за правильністю судочинства, згодом стають головами судів замість тунгінів і дістають право замість обраних рахінбургів при­значати членами суду, так званих, скабінів. Скасовується обов'язок вільних людей бути присутніми на суді. Відтак, з розвитком феодалізму, одержанням імунітетних прав, судових повноважень набувають сеньйори, посадові особи та вищі ієрархи церкви.


Джерела права у Франкській монархи

Найважливішим джерелом права були, так звані, варварські правди - записи звичаєвого права варварських племен, які були здійснені у V - на початку VI століть. Найвідоміші серед них такі: Судебник короля Евріка, Бургундська Правда, Салічна Правда, Рипуарська Правда, Саксонська Правда, Баварська Правда та ін. Оскільки цього часу панував не територіальний, а національний принцип дії права, то в державі франків застосовувалося не тільки право салічних франків, але й варварські правди інших племен.

Іншим важливим джерелом права, що містило загальні положення та певною мірою доповнювало варварські правди, були акти королів. Вони іменувалися едиктами, декретами, розпорядженнями, а пізніше - капітулами, чи капітуляріями (від лат. саріїиіа - глава), їх кількість з кожним роком зростала (особливо багато їх було видано за Карла Великого), що ускладнювало їх застосування. Як результат -з'являються зводи капітуляріїв. Перший такий звід був складений приватною особою у 827 р.

Салічна правда: історія створення, джерела, структура, форма викладу правових норм

Салічна правда (Ьех 8а1іса) була створена наприкінці Vст. в часи правління короля Хлодвига (481-511) та доповнена його наступни­ками. Текст оригіналу документа не зберігся, але є його рукописи (понад 80), з яких найбільш ранній датується 740 р. Дослідники поділяють їх на п'ять сімей. Текст Салічної правди написаний вульгарною варваризованою (з франкськими словами та висловами) патиною. За юридичною природою Салічна правда є досить складним документом: більшість її норм належить до звичаєвого права, та деякі з них змінені чи доповнені королівським постановами. Тож основними джерелами Салічної правди стали правові звичаї салічних франків, королівські укази та римське право.

Структурно Салічна правда поділяється на титули, що мають назву (в найстарішому списку (507-511 рр.) таких титулів 62, а в най­пізнішому (за Карла Великого (768-814)) - 70), а титули поділяються на параграфи. Деякі з них мають доповнення, зроблені за допомогою королівських указів.

Одним з провідних завдань, яке вирішувала Салічна правда, був захист приватної власності, що прийшла на зміну колективній власності. Незважаючи на те, що Салічна правда використовувалась у тогочасних судах, вона не була збіркою систематизовано викладених правових норм, які стосуються всіх аспектів життя суспільства.

Для цього збірника були характерні: надзвичайно велика казуїстичність, неповнота, фрагментарність, безсистемність,


формалізм і партикуляризм. Зміст Салічної правди свідчить про те, що це був збірник ранньофеодального права. Після розпаду Франкської держави, завершення феодалізації та утворення на їїтери-торії багатьох народностей Салічна правда втратила своє значення.

Основні риси права франків

У правових документах немає однозначного визначення влас­ності. Щодо рухомих речей, які перебували у власності певних осіб, застосовувався термін "свій". Вони могли безперешкодно відчужува­тися та передаватись у спадок. Саме охороні права власності на рухомі речі присвячено більшість норм Салічної правди. Та вже, очевидно, у приватній власності була й земля, оскільки покарання за порушення меж орного поля без дозволу хазяїна, чужого поля чи посів на ньому були значно суворішими, ніж за порушення меж общинних земель. Нічого не говориться про купівлю-продаж землі.

Сім'я мала патріархальний характер, проте влада батька не була безмежною й нагадувала радше опіку над дружиною та дітьми. Опіка над сином припинялася по досягненні ним 12 років. (Плюбу передувала угода між сім'ями тих, хто одружувався. Обов'язковою була згода батьків. Заборонялася крадіжка чужої нареченої та дружи­ни, шлюби з родичами та свояками. Жінка, що вступала в шлюб з рабом, оголошувалася поза законом, її майно переходило до скарб­ниці, а родичі мали право безкарно її вбити. Раб, який одружувався з вільною, підлягав колесуванню. Вдова не могла вдруге вийти заміж без дозволу суду та сплати певної суми родичам померлого чоловіка. Однак жінка мала власне майно (посаг), яке вона не могла ні продати, ні подарувати. Після її смерті воно переходило дітям. Спочатку, за взаємною згодою подружжя, допускалося розлучення, але згодом під упливом церкви його було заборонено.

Під злочином право розуміло образу, шкоду, заподіяні особі чи майну іншого, порушення "королівського миру", а під покаранням - відшкоду­вання за ці дії. Дня злочинів і покарань були характерні такі риси:

• такі види покарань, як кровна помста та вигнання з общини,
замінюються штрафом, але пережитки первіснообщинного ладу ще
зберігаються (якщо вбивця не міг сплатити штраф, то він розплачував­
ся за це життям; родичі брали участь у сплаті та в отриманні штрафу;
якщо людина оголошувалася поза законом, то вона підлягала
вигнанню);

• розмір штрафу залежав від соціального та правового становища
злочинця й потерпілого, від їхніх статі та віку (штраф за вбивство
графа-600 солідів, вільного-200, римського колона-63, раба-35);


 

• не було загальних принципів класифікації злочинів і призначення
покарань;

• великі розміри штрафів (найнижчий за крадіжку - 3 соліди,
а за вбивство — 200 солідів).

Основні види злочинів були:

- злочини проти особи (вбивство, посягання на честь, завдання
каліцтва, обмова, образа, викрадення вільних людей);

- злочини проти власності (крадіжка, грабіж, підпал);
-злочини проти порядку здійснення правосуддя (лжесвідчення,

неявка в суд);

порушення розпоряджень королівської влади.

Основним видом покарань, який застосовувався до вільних людей, був штраф. Він складався з двох частин: одна йшла потерпілому чи його родичам, а друга (в розмірі 1/3 штрафу) - надходила на користь держави, в особі короля. Крім цього, у справах, пов'язаних зі злочинами проти власності, передбачалося повернення та сплата вартості майна.

Такі види покарань, як страта, членоушкодження, тілесні покаран­ня, не застосовувалися до вільних людей. Так могли бути покарані тільки раби.

У разі оголошення особи поза законом передбачалася конфіскація належного їй майна.

ТЕМА 9



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; просмотров: 259; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.135.186.233 (0.01 с.)