З лісу виходить Лісовик у сірій свиті і в шапці з вовчого хутра.

Він здивований, що Мавка тут, що її відпустив назад «Той, що в скалі сидить».

Мавка Ти визволив мене своїм злочином.

Лісовик Ту помсту ти злочином називаєш, ту справедливу помсту, що завдав я зрадливому коханцеві твоєму? Хіба ж то не по правді, що дізнав він самотнього несвітського одчаю, блукаючи в подобі вовчій лісом? Авжеж! Тепер він вовкулака дикий! Хай скавучить, нехай голосить, виє, хай прагне крові людської,— не вгасить своєї муки злої!

Мавка Не радій, бо я його порятувала. В серці знайшла я теє слово чарівне, що й озвірілих в люди повертає.

Мавка не змогла жити там, у кам'яній печері, до неї дійшло те протяжне виття. Вона прокинулась і збагнула, що забуття не суджено їй. Силою чарівного слова Мавка врятувала Лукаша, повернувши йому людську подобу. Сповнений туги і каяття, він кинувся в байрак терновий і зник з очей.

Під вікном чути, як Лукашева мати лається з Килиною, докоряючи невістці, що та так довго спить, а ще у її корови так мало молока, а сама вона погана господиня.

Мавка ж, як тінь, блукає коло хати Лукашевої, сподіваючись на зустріч з коханим.

Килина побігла по воду і, повертаючись назад, побачила близько дверей постать Мавки. Вона запитує суперницю, чого та прийшла — мабуть, чекає на Лукаша.

Мавка (притомніше, відступаючи од дверей).

Стою та дивлюся, які ви щасливі.

Килина А щоб ти стояла у чуді та в диві!

(Мавка зміняється раптом у вербу з сухим листом та плакучим гіллям).

З лісу виходить Лукаш, худий, з довгим волоссям, без свити, без шапки.

Килина, яка сперш зраділа чоловікові, за хвилину накинулась на нього, дорікаючи за те, що він десь «тягався, волочився», обізвала п'яницею. Лукаш їй так само грубо відповідав:

Мовчи! Не скигли!

На запитання Лукаша, куди подівся дядьків дуб, від якого лишився тільки пеньок, жінка відповіла, що продала його купцям, аби не вмерти з голоду.

Із хати вибігає мати, обіймає сина, хоч він холодно сприймає це вітання, і скаржиться на тяжке життя з «отою відьмою» — Килиною. У відповіді Лукаша звучать гіркий докір і сумна іронія:

І та вже відьма? Ба, то вже судилось відьомською свекрухою вам бути. Та хто ж вам винен? Ви ж її хотіли.

До них підходить хлопчик, з сопілкою, зробленою з верби, на яку перетворилася Мавка, просить Лукаша заграти на ній. Той спочатку відмовляється, але потім пристав на прохання хлопця.

Лукаш Заграти?

(Починає грати спершу тихенько, далі голосніше; заводить згодом на ту веснянку, що колись грав Мавці. Голос сопілки промовляє словами.)

«Як солодко грає

як глибоко крає,

розтинає мені груди, серденько виймає...»

Лукаш (випускає з рук сопілку).

Ой! Що се за сопілка? Чари! Чари! Кажи, чаклунко, що то за верба?

Килина Та відчепися, відки маю знати? Я з кодлом лісовим не накладаю так, як твій рід! Зрубай її, як хочеш, хіба я бороню? Ось на й сокиру.

Лукаш (узявши сокиру, підійшов до верби, ударив раз по стовбуру, вона стенулась і зашелестіла сухим листом. Він замахнувся вдруге — і спустив руки).

Ні, руки не здіймаються, не можу... чогось за серце стисло...

Килина. Дай-но я!

(Вихоплює від Лукаша сокиру і широко замахується на вербу.)

В сю мить з неба вогненним змієм-метеором злітає Перелесник і обіймає вербу.

Верба раптом спалахує вогнем. Досягнувши верховіття, вогонь перекидається й на хату, солом'яна стріха займається, пожежа швидко поймає хату.

Мати з Килиною метушаться, вихоплюючи з вогню, що тільки можна вихопити, і разом із речами виносять Злиднів. Один лише Лукаш стоїть нерухомо. Килина просить чоловіка кинути ліс і повернутися на село, та Лукаш не погоджується на це. Жінка пішла геть. Аж тут з-за берези виходить біла, легка, прозора постать, що обличчям нагадує Мавку, і схиляється над Лукашем.

Постать Мавки.

Заграй, заграй, дай голос мому серцю! Воно ж одно лишилося від мене.

Лукаш Се ти?.. Ти упирицею прийшла,

щоб з мене пити кров? Спивай! Спивай!

(Розкриває груди.)

Живи моєю кров'ю! Так і треба,

бо я тебе занапастив...

Мавка Ні, милий,

ти душу дав мені, як гострий ніж дає вербовій тихій гілці голос.

Мавка ні в чому не винить Лукаша.

Лукаш

Я душу дав тобі? А тіло збавив!

Бо що ж тепера з тебе? Тінь! Мара!

(З невимовною тугою дивиться на неї.)

Мавка

О, не журися за тіло!

Ясним вогнем засвітилось воно,

чистим, палючим, як добре вино,

вільними іскрами вгору злетіло.

Легкий, пухкий попілець

ляже, вернувшися, в рідну землицю,

вкупі з водою там зростить вербицю, –

стане початком тоді мій кінець.

Будуть приходити люди,

вбогі й багаті, веселі й сумні,

радощі й тугу нестимуть мені,

їм промовляти душа моя буде.

Я обізвуся до них

шелестом тихим вербової гілки,

голосом ніжним тонкої сопілки,

смутними росами з вітів моїх.

Я їм тоді проспіваю

все, що колись ти для мене співав,

ще як напровесні тут вигравав,

мрії збираючи в гаю…

Грай же, коханий, благаю!

Закінчується драма-феєрія ремаркою, що сама по собі сприймається як поетичний твір, як вірш у прозі:

«Лукаш починає грати. Спочатку гра його сумна, як зимовий вітер, як жаль про щось загублене і незабутнє, але хутко переможний спів кохання покриває тугу. Як міниться туга, так міниться зима навколо: береза шелестить кучерявим листом, весняні гуки озиваються в заквітлім гаю, тьмяний зимовий день зміняється в ясну, місячну весняну ніч. Мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. Лукаш кидається до неї з покликом щастя.

Білий цвіт закриває закохану пару, а згодом переходить у заметіль. Коли завірюха ущухла, ми знову бачимо Лукаша, що сидить сам, прихилившись до берези. На вустах щаслива усмішка, очі заплющені. Сніг, ніби шапкою, нависає над його головою і падає, падає без кінця...»

 

Жанр: драма-феєрія

Драмою-феєрією назвала тому, що у творі відбуваються незвичайні метаморфози (перетворення), поряд з людьми діють міфічні істоти. Твір має міфологічно-фольклорну основу, а прототипами реальних людей стали волинські селяни, дядько Лев Скулинський, чиї розповіді так любила слухати маленька Леся.

Тема: зображення світу людини і світу природи в їх суперечностях і взаємопроникненні.

Ідея: показ краси кохання, обстоювання єдності людини і природи як основи гармонійного життя.

Історія написання: «Лiсову пiсню» Леся Украïнка написана, будучи далеко вiд батьківщини (у Грузії), влiтку 1911 року всього за дванадцять днiв.

Леся Українка в листі до сестри Ольги від 27 листопада 1911 році так згадувала про напружену роботу над «Лісовою піснею»:

«Писала я її дуже недовго, 10 – 12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій, але після неї я була хвора і досить довго «приходила до пам'яті»… Далі я заходилася її переписувати, ніяк не сподіваючись, що се забере далеко більше часу, ніж саме писання, – от тільки вчора скінчила сю мороку, і тепер чогось мені шия і плечі болять, наче я мішки носила».

У листуванні письменниці є згадки про те, що стало поштовхом до написання твору. В листі до матері від 2 січня 1912 році Леся Українка писала:

«Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую Мавку «в умі держала», ще аж із того часу, як ти в Жабокричі мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділась Мавка. І над Нечімним вона мені мріла, як ми там ночували – пам’ятаєш – у дядька Лева Скулинського. Видно, вже треба було мені її колись написати, а тепер чомусь прийшов «слушний час» – я й сама не збагну чому. Зачарував мене сей образ на весь вік».

Численні переробки, закреслення та дописки в чорновому автографі свідчать про складну та наполегливу працю над твором.

Композиція: події розгортаються навесні, влітку та пізньої осені, що співзвучно із коханням Мавки і Лукаша.

Експозиція – ліс на Волині; зав’язка – знайомство Мавки і Лукаша; кульмінація – одруження Лукаша із Килиною, Лукаш – вовкулака; розв’язка – смерть Лукаша, навесні відродиться Мавка, бо вона «має в серці те, що не вмирає».

Образи Мавки й дядька Лева уособлюють духовність і красу, а матері Лукаша й Килини — приземленість, грубість. У Лукашеві ж ці риси поєдналися, і Мавка дуже жалкує, що він не може "своїм життям до себе дорівнятись". Стративши любов, Лукаш втратив і вміння відчувати красу, і здатність до творчості, перетворився на вовкулаку (напіввовка, напівлюдину). "Лісова пісня" — це глибоко філософський твір про взаємодію добра і зла, про боротьбу людини за вільне, красиве, духовно багате життя в гармонії з природою.

Портрети персонажів

Лев уже старий чоловік, поважний і дуже добрий з виду; по-поліському довге волосся білими хвилями спускається на плечі з-під сивої повстяної шапки-рогатки; убраний Лев у полотняну одежу і в ясно-сиву, майже білу свиту; на ногах постоли, в руках кловня (малий ятірець), коло пояса на ремінці ножик, через плече виплетений з лика кошіль (торба) на широкому ремені.

Лукаш — дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах є щось дитяче; убраний так само в полотняну одежу, тільки з тоншого полотна; сорочка на випуск, мережана біллю, з виложистим коміром, підперезана червоним поясом, коло коміра і на чохлах червоні застіжки; свити він не має; на голові бриль; на поясі ножик і ківшик з лика на мотузку.

Лісовик (малий бородатий дідок, меткий рухами, поважний обличчям; у брунатному вбранні барви кори, у волохатій шапці з куниці).

З-за стовбура старої розщепленої верби, півусохлої, виходить Мавка, в ясно-зеленій одежі, з розпущеними чорними, з зеленим полиском, косами, розправляє руки і проводить долонею по очах.

Лукаш (про Мавку)

… Що ж, ти зовсім така,

як дівчина… ба ні, хутчій як панна,

бо й руки білі, і сама тоненька,

і якось так убрана не по-наськи…

А чом же в тебе очі не зелені?

(Придивляється).

Та ні, тепер зелені… а були,

як небо, сині… О! тепер вже сиві,

як тая хмара… ні, здається, чорні,

чи, може, карі… ти таки дивна!

Мати (про Мавку)

Ну, то хоч раз послухай — не завадить.

(Прикро дивиться на Мавку).

Чого ти все розпатлана така?

Нема щоб зачесатись чепурненько —

усе як відьма ходить. Нечепурно.

І що се за манаття на тобі?

Воно ж і невигідне при роботі.

Я маю дещо там з дочки-небіжки,

піди вберися — там на жердці висить.

А се, як хоч, у скриню поклади.