Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Історія створення і видання «Заповіту»Содержание книги
Поиск на нашем сайте
Листопад 1845 р. видався мокрий, вітряний, холодний. Шевченкові ця погода дошкуляла більше, ніж іншим. Він працював тоді в Археографічній комісії і мусив весь час роз'їжджати по селах і містах, змальовувати старовинні церкви, монастирі, незвичайні будівлі. Вранці поет виїхав із села В'юнище в Андруші, в дорозі змок до нитки. Весь день його морозило, а надвечір він повернувся до В'юнища зовсім хворим. Довелося злягти в чужій хаті серед чужих людей. Думи роєм носилися в голові, просилися на папір. Хворіючи, поет написав своє посланіє «І мертвим, і живим, і ненародженим…», «Давидові псалми» і ще кілька ліричних творів. Тоді ж написано і вірш «Минають дні, минають ночі». Про хворобу поета дізнався його щирий приятель, переяславський лікар Андрій Осипович Козачковський і негайно ж перевіз Тараса Григоровича з В'юнища до себе у Переяслав. У хворого почалося двостороннє запалення легенів. У той час мало хто видужував від цієї хвороби. Це знав і лікар, знав і поет. Після 20 грудня хворому погіршало, становище його було майже безнадійним. Тарас Григорович лежав у чистій, теплій, затишній кімнаті, сумно дивився у стелю і думав про свою останню годину, про долю України, про майбутнє рідного народу. В уяві виринав Дніпро, лани широкополі і села, що нагадували поетові писанку. Було боляче, що лишилися невиспіваними його думи, що гарячу, чисту, нерозтрачену любов до рідного народу доведеться забирати з собою в домовину. Ось у таку годину Шевченкові страшенно захотілося сказати народові, Україні, своїм друзям тепле щире слово, і на папері лягли рядки: «Як умру, то поховайте…» Вірш написано на Різдво 25 грудня 1845 р. Т. Г. Шевченко не знав тоді, що ця його поезія стане найпопулярнішою піснею, народним гімном, бойовим закликом до боротьби не тільки на його батьківщині, але й далеко за її межами. Не думав тоді автор «Кобзаря» ні про славу, ні про почесті, ні про можливу кару за свої сміливі думки. Він тільки хотів, може, в останній раз сказати народові про те, що думав, що почував. То був його заповіт. На щастя, міцний організм Шевченка переміг хворобу, і через два тижні поет вже вирушив у путь на Чернігівщину з тим же таки завданням Археографічної комісії. А «Заповіт» пішов у люди: його переписували в десятках і сотнях примірників, передавали з рук у руки, вивчали напам'ять аж поки твір не потрапив на сторінки невеликої збірки «Новые стихотворения Пушкина і Шевченки», що була надрукована у Лейпцігу 1859 року, пізніше — у Львові (1863 р.) та Петербурзі (1867 р.). Але найбільшого поширення він набув під час перевезення тіла Шевченка на Україну. Велика заслуга в цьому художника Г.Честахівського, який багатьох із тих, що прийшли на Чернечу гору попрощатися з Кобзарем, навчив «Заповіту». У різних списках і різних виданнях цей вірш мав різні назви: «Завіщаніє», «Заповіт», «Думка», «Остання воля». З 1867 року за ним закріпилася назва «Заповіт». «Заповіт» став основою для музичних творів багатьох композиторів.
«Заповіт» у музиці Цікава історія музики «Заповіту». Через сім років після смерті автора «Кобзаря» громада Львова збиралася вперше відзначити Шевченкові роковини великим концертом. Пісень на слова Шевченка тоді майже не було. Зважаючи на цю прикру обставину, львів'яни звернулися до молодого київського композитора Миколи Лисенка з проханням написати музику до «Заповіту». Микола Віталійович охоче погодився виконати це прохання, напружено працював протягом тривалого часу, намагаючись поєднати дух шевченківської поезії зі специфікою української народної пісні, і напередодні сьомих роковин з дня смерті поета надіслав свій твір до Львова. Це був його перший оригінальний твір. У виконанні збірного хору львівської громади він уперше прозвучав у ювілейні шевченківські дні 1868 року. Одночасно з Миколою Лисенком написав музику до «Заповіту» й галицький композитор Михайло Вербицький, проте художній рівень його композиції був нижчий. Текст «Заповіту» в нього співає тенор, а хор підхоплює тільки одну прикінцеву строфу — «Поховайте та вставайте…». Широкого розповсюдження праця галицького композитора не здобула. Із 1868 року хорові колективи виконували цю революційно-національну пісню в дуже урочистій обстановці. Кожного разу під час співу зал вставав. Ця традиція — слухати спів «Заповіту» стоячи — поширилася на всю Україну. 1870 року з'явилася нова, цілком оригінальна мелодія «Заповіту», яка швидко поширилася по всій Україні і незабаром стала популярною народною піснею. Написав її полтавський учитель музики Гордій Павлович Гладкий, самодіяльний хор, що збирався у домі композитора став першим виконавцем його музичної обробки вірша Т. Г. Шевченка «Заповіт». Гордію Павловичу Гладкому пощастило створити хорову мелодію з величезною переконливою силою. У ній вражаюче поєднуються народний гнів до гнобителів і глибока любов до рідної України, заклик до боротьби за волю, за народне щастя і елементи ніжної лірики, яка характеризує українську природу. У музиці Г. Гладкого вдало відтворено узагальнений образ українського народу. Незабаром Гордій Павлович довідався, що його «Заповіт» уже співають полтавські семінаристи, його мелодія звучить у Харківському університеті, що її знають у Києві. Твір Г. П. Гладкого дуже сподобався М. В. Лисенкові. Він зробив у ньому кілька незначних поправок, і пісня полинула у великий світ. Вона переходила від покоління до покоління як дорогоцінний скарб, як велике духовне надбання українського народу. Цей «Заповіт» співаємо ми і сьогодні.
Жанр: вірш-медитація. Вид лірики: громадянська. Проідний мотив: роздуми ліричного героя над долею України; туга за рідним краєм. Ідея: ствердження саможертовності в ім’я України. Віршовий розмір: ямб. Вірш «Мені однаково» входить до циклу «В казематі», який створений в умовах ув’язнення поета як учасника Кирило-Мефодіївського братства. Ідея поезії розкривається через зміст усього твору засобом антитези: ліричний герой, розмірковуючи про власну долю, неначе на терезах совісті, виважує пріоритети між власною долею й долею рідної землі, безкомпромісно обираючи найдорожче — Україну. Глибоке почуття ліричного героя передано за допомогою влучного використання художніх засобів: поряд із яскравими епітетами (люди злії, лукавії, Україна славна, окраденая), поет використовує метафору (злії люди Україну присплять), оксиморон (Малого сліду не покину // На нашій славній Україні, На нашій — не своїй землі).
Ісаія — один з великих біблійних пророків — релігійних проповідників і політичних ораторів, які зачіпали в своїх проповідях широке коло не лише культових, а й соціальних та морально-етичних проблем. Викривав відступництво верхівки Іудейського царства від законів бога Яхве, її жадібність і грошолюбство, нещадний визиск безмаєтних, жорстокість до слабких тощо. Погрожував судом і карою Божою, провіщав прихід Месії-рятівника й майбутнє райське життя на землі. Т. Шевченко у своїй творчості не раз звертався до біблійних мотивів і сюжетів. Вірш «Ісаія. Глава 35», написаний 1859 p., є переспівом одного з пророцтв біблійного пророка Ісаї, що містяться в Старому Завіті. Розділ 35 Ісаї, вільний переспів якого зробив Шевченко, належить до найдавнішої частини книги його пророцтв, що датується другою половиною VIII ст. до н. е. Відштовхуючись від змальованої в Біблії картини пишного буяння природи й одужання немічних у майбутньому земному раю, Шевченко переосмислює й конкретизує її, вносячи в неї актуальні, соціально увиразнені акценти й створюючи таким чином натхненний гімн прийдешній перемозі розкутих від кайданів «рабів німих» над своїми гнобителями. Варто зазначити, що переспів біблійного пророцтва є досить точним, яскравим, емоційно наснаженим. Твір Т Шевченка, як і пророцтво Ісаї, містить метафоричні картини майбутнього життя знедоленого народу. Незрячі, кривії, темнії, німі — це образний спосіб показати тих скривджених і морально знівечених людей, які не можуть почувати себе вільними в Росії — величезній «тюрмі народів» (образ «німого» ми вже бачили в поемі Т Шевченка «Кавказ»: у Російській імперії «на всіх язиках все мовчить»). Поет висловлює впевненість, що неправда не може вічно панувати на землі. Зміст біблійної глави — пророцтво про щасливе життя, яке мало колись настати для людей, — Т. Шевченко використав, щоб створити гімн вільним людям на вільній землі. Вільне життя людей на вільній землі — така тема вірша. На відміну від інших поезій Т. Шевченка на біблійні теми, ідейним змістом цього твору є не пафос викриття соціального зла, а пафос ствердження світлого майбутнього. У формі біблійного пророцтва поет висловив свої, навіяні розгортанням визвольного руху, сподівання і мрії про вільне життя народу після перемоги над сучасними йому «владиками». Порівняно з Біблією, вірш має більш виразну соціальну спрямованість: у Біблії немає згадок про «кайдани», «невольничі утомлені руки». Багатий спектр художніх засобів вірша Т. Шевченка. Деякі з них зумовлені самим характером «подражанія» (епітети: руки охлялі — утомлені руки, порівняння: тоді буде скакати кривий, немов олень — кривиє, мов сарна з гаю, помайнуть), але значною мірою у вірші використані й авторські епітети (ріки веселі, омофор золототканий, хитрошитий), метафори (омофор добром і волею підбитий, дебр-пустиня протнеться). Старослов’янізми автор уживає не лише з метою наслідування стилю біблійної глави, але й для надання врочистості, піднесеності власним мріям про майбутнє України: святий омофор, отверзуться уста. Із цією ж метою широко вживаються нестягнені форми прикметників: нива неполитая, луги святне, дива Господнії, шляхи вольнії, широкії тощо.
|
||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-23; просмотров: 870; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.118.195.30 (0.008 с.) |