Характеристика пізнавальної активності дітей дошкільного віку

Основною складовою пізнавальної активності дітей дошкільного віку є пізнавальні здібності та пізнавальні процеси. Провідне місце у структурі пізнавальних здібностей займає здатність створювати образи, що відображають властивості предметів, їх загальну будову, співвідношення основних ознак або частин і ситуацій. До таких здібностей відносять сенсорні, інтелектуальні і творчі [42, с. 57]. До пізнавальної активності відносять такі складові як увага, уява, пам’ять, мислення та сприймання.

Завдяки пізнавальній діяльності у дошкільному віці дитини розвивається мислення, дитині доводиться розв’язувати все складніші і різноманітніші задачі, які вимагають виокремлення і використання зв’язків і відношень між предметами, явищами, діями. Мислення, що розвивається, дає дітям можливість заздалегідь передбачити результати своїх дій, планувати їх. Дитина починає ставити перед собою пізнавальні задачі, шукає пояснення поміченим явищам. Вона здатна міркувати і про такі явища, які не пов’язані з її власним досвідом, але про які вона знає з розповідей дорослих або прочитаних книжок [37, с. 56].
Діючи з образами, дитина уявляє реальну дію з предметом та її результат і таким шляхом розв’язує задачу – це наочно-образне мислення. Виконання дій зі знаками вимагає відволікання від реальних предметів. Мислення, що здійснюється за допомогою дій зі знаками, є логічним мисленням. Відмінність між наочно-образним і логічним мисленням полягає в тому, що ці види мислення дають можливість виокремлювати істотні властивості предметів у різних ситуаціях і тим самим знаходити правильне розв’язання різних задач. Образне мислення використовується при розв’язанні таких задач, де істотними є властивості, які можна собі уявити. Але часто властивості предметів, істотні для розв’язання задачі, виявляються прихованими, їх не можна уявити, але можна позначити словами чи іншими знаками. У цьому випадку задача може бути розв’язана за допомогою логічного мислення [35, с. 69].
Виділяють декілька видів мислення дітей дошкільного віку:
1. Наочно-дійове мислення – це виділення зв’язків і відношень шляхом реальної дії з предметами. Цей вид мислення є первинним і, порівняно з іншими видами мислення, значно переважає у дітей 4-5 років. Дитина старшого дошкільного віку вдається до цього виду мислення, як правило, тоді, коли перед нею постає завдання, для виконання якого в неї немає досвіду й знань або ж їх дуже мало [37, с. 56].
В інших випадках домінують дії з образами. Діючи з образами подумки, дитина уявляє собі реальну дію з предметами та її результат і таким чином виконує завдання. Забезпечує цей процес образне мислення. Однозначно відповісти яке мислення важливіше – неможливо. Це залежить від багатьох факторів. Наприклад, від умов завдання. Так, образне мислення ефективніше у тих випадках, коли суттєві властивості предмета чи явища можна собі уявити, побачити внутрішнім зором. Проте, коли ці властивості приховані, й уявити їх неможливо, але можна позначити словами чи іншими знаками, без логічного мислення не обійтися.
2. Образне мислення – основний вид мислення дітей старшого дошкільного віку. У цьому віці за допомогою спеціального тренування діти можуть оволодіти багатьма можливостями, пов’язаними з вказаним видом мислення. Наприклад, вони можуть навчитися подумки перетворювати образи реальних предметів, будувати наочні моделі, які відображають суттєві властивості об’єктів або явищ, подумки планувати свої дії.
3. Логічне мислення формується на основі наочно˗образного і є вищою стадією розвитку мислення взагалі. Процес досягнення цієї стадії доволі тривалий і складний. Пояснюється це тим, що повноцінний розвиток логічного мислення вимагає не лише високої розумової активності, але й передбачає наявність у дитини певної суми знань про спільні й суттєві ознаки предметів та явищ навколишнього світу. Дослідження психологів свідчать, що лише на четвертому році життя дитина досягає, стадії формально˗логічних операцій, після чого її мислення стає все більш схожим на мислення дорослої людини [37, с. 56].
Основи логічного мислення закладаються ще в дошкільному дитинстві. Вже в старшому дошкільному віці дитина здатна оволодіти на елементарному рівні такими способами логічного мислення як порівняння, узагальнення, класифікація, систематизація й змістове співвідношення. Тому в цьому віці дітей вже можна навчати вищезазначених способів мислення. У загальному науковці стверджують, що про мислення дитини можна говорити тоді, коли вона починає відображати найпростіші зв’язки між предметами і явищами й правильно діяти відповідно до них [50, с. 76].
На практиці мислення як окремий психічний процес не існує, воно незримо присутнє у всіх інших пізнавальних процесах. Вищі форми цих процесів обов’язково пов’язані з мисленням. Ступінь участі мислення в цих пізнавальних процесах визначає їхній рівень розвитку.
Якщо розкривати складові пізнавальної активності дітей дошкільного віку, то можна сказати, що у дошкільному віці увага, пам’ять, уява носять мимовільний характер. Перелом наступає тоді, коли під впливом нових видів діяльності, нових вимог, які ставляться перед дитиною дорослі, виникають особливі задачі: зосередити і утримати на чомусь увагу, запам’ятати матеріал і потім його відтворити, побудувати задум гри, малюнка тощо. Тоді і починають формуватися спеціальні дії уваги, пам’яті, уяви, завдяки яким останні набувають довільного характеру [36, с. 20-23].
Увага дитини дошкільного віку відображає її інтерес до оточуючих предметів і дій, що виконуються з ними. Дитина зосереджується тільки до того часу, поки інтерес не згасне. Поява нового предмета відразу викликає переключення уваги на нього. Тому діти дошкільного віку рідко тривалий час займаються однією справою. Протягом дошкільного віку, в зв’язку з ускладненням діяльності дітей та їх просуванням в загальному розумовому розвитку, увага набуває більшої зосередженості та стійкості. Зростає стійкість уваги дітей і при розгляданні картинок, слуханні казок тощо.
Головні зміни уваги в дошкільному віці полягають в тому, що діти вперше починають нею керувати, свідомо спрямовувати її на певні предмети, явища, затримуючись на них, використовуючи для цього деякі засоби, одним з яких є мова [43, с. 21].
Дошкільний вік характеризується інтенсивним розвитком здатності до запам’ятовування і відтворення. Якщо людині важко відтворити щось з раннього дитинства, дошкільний вік залишає значну кількість спогадів.
Пам’ять дитини дошкільного віку носить переважно мимовільний характер. Запам’ятовування і пригадування відбувається незалежно від її волі і свідомості. Вони здійснюються в діяльності і залежать від її характеру. Дитина запам’ятовує те, на що зверталась увага в діяльності, що на неї вплинуло, що її зацікавило. Мимовільне запам’ятовування є непрямим, додатковим результатом виконуваних дитиною дій сприйняття і мислення [39, с. 56].
Довільні форми запам’ятовування і відтворення починають складатися у віці чотирьох або п’яти років. Найбільш сприятливі умови для оволодіння довільним запам’ятовуванням і відтворенням створюються у грі, коли запам’ятовування є умовою успішного виконання дитиною взятої на себе ролі. Оволодіння довільними формами пам’яті включає кілька етапів. Спочатку дитина починає виділяти тільки задачу запам’ятати і пригадати, ще не володіючи необхідними прийомами. Дитина поступово вчиться повторювати, осмислювати, зв’язувати матеріал з метою запам’ятовування, використовувати зв’язки при пригадуванні. Пізніше діти усвідомлюють необхідність спеціальних дій запам’ятовування, оволодівають вмінням використовувати для цього допоміжні засоби [43, с. 49].
Незважаючи на суттєвий розвиток довільного запам’ятовування, провідним видом пам’яті все ще залишається мимовільна пам’ять. Мимовільне запам’ятовування в дошкільному віці може бути точним і міцним. Якщо події цього віку мали емоційну значущість і справили враження на дитину, вони можуть зберегтися в пам’яті на все життя. Пам’ять дошкільника, незважаючи на її очевидну зовнішню недосконалість, в дійсності стає провідною функцією, зайнявши центральне місце [35, с. 21]. Ще одним важливим елементом пізнавальної активності, що починає формуватися в дошкільному віці є уява, яка починає закладатися у грі. Спочатку вона невіддільна від сприйняття предметів і виконання з ними ігрових дій. У грі чотирьохрічних дітей істотне значення має подібність предмета-замісника з предметом, який він заміняє. У дітей дошкільного віку уява може спиратися і на такі предмети, які зовсім не схожі на заміщувані. Це і є зародження уяви як особливого психічного процесу [39, с. 64].
Формуючись у грі, уява переходить і в інші види діяльності дошкільника. Найяскравіше вона проявляється в малюванні, в складанні казок, віршів. Тут, так само, як і в грі, діти спочатку спираються на предмети, які безпосередньо сприймаються, чи штрихи на папері, що виникають під їхньою рукою.
Водночас у дитини розвивається довільна уява, коли вона планує свою діяльність, оригінальний задум і орієнтує себе на результат. При цьому дитина навчається користуватися мимовільно виникаючими образами. Казки та історії, які складають діти, стають досить послідовними, оригінальними і завершеними.
Сприймання дошкільників розвивається в різних видах діяльності як ігрової так і практичної. Поступово воно виокремлюється у відносно самостійні дії, спрямовані на пізнання предметів навколишнього світу, на виконання перших від чуттєвих завдань. Дитина вдається до спеціальних прийомів детального обстеження предмета, сприймання її стає активним, цілеспрямованим, збільшується тривалість розглядання об’єктів. Дитина вчиться керувати своїм зором, рукою. Більшого значення набувають мисленнєві процеси: упізнаючи предмети, дитина порівнює їх, використовуючи свої знання, хоч при цьому нерідко ще не вміє відділити те, що бачить, від того, що знає про предмет [34, с. 57].
Отже, охарактеризувавши пізнавальну активність дітей дошкільного віку, можна зробити висновок, що період дошкільного віку – це важливий етап розвитку мислительної діяльності, уваги, уяви, пам’яті та сприймання, що є складовими елементами пізнавальної активності дошкільників.