Короткострокова і довгострокова рівноваги монопольного ринку у контексті максимізації прибутку

Вирішення завдання максимізації прибутку фірми-монополіста розв’язується дещо інакше, ніж у випадку конкурентної фірми. Головна відмінність полягає в тому, що монополіст повинен прийняти рішення і щодо обсягу випуску, і щодо ціни, тоді як конкурентна фірма визначає лише обсяг.

Першочерговою в процесі прийняття фірмою такого економічного рішення є оцінка характеристик ринкового попиту і своїх витрат виробництва. Маючи такі відомості, монополіст визначається стосовно обсягів виробництва. Ціна за одиницю продукції встановлюється монополістом в залежності від характеру ринкового попиту. Це означає, що на ринку чистої монополії підприємство при заданих функціях попиту та витрат може визначити умови прибутку, обираючи обсяг випуску та ціну.

Побудова аналітичної моделі функції максимізації прибутку зводиться до визначення її параметрів за змінного обсягу випуску.

Прибуток фірми-монополіста утворюється як різниця між сукупним доходом від продажу продукції та її вартістю для виробника

(10.5)

Згідно з необхідною умовою максимуму функції, знайдемо обсяг Q, для якого перша похідна функції дорівнює нулю:

.

Оскільки,

, , .

Необхідною умовою максимізації функції прибутку для монополіста є рівність:

, при . (10.6)

Фірма на ринку чистої монополії максимізує прибуток, коли обирає такий обсяг виробництва, для якого граничний дохід дорівнює граничним витратам, а ціна при цьому дорівнює ціні попиту для певного обсягу блага.

Для визначення обсягу, що максимізує додатній прибуток, з’ясуємо умови другого порядку (достатня умова). Для цього потрібно, щоб друга похідна функції прибутку була меншою від нуля, тобто:

,

звідси,

; або (10.7)

Ліва частина характеризує нахил кривої граничного доходу (MR), а права – нахил кривої граничних витрат (MC). Відповідно, умова другого порядку потребує, щоб нахил кривої граничних витрат був більший, ніж кривої граничного доходу. Це означає, що прибуток буде максимальним, якщо у точці перетину кривих граничного доходу і граничних витрат крива МС матиме додатній нахил.

Таким чином, додатній прибуток буде максимальним, якщо монополіст випускає обсяг продукції, що забезпечує рівність граничного доходу з граничними витратами () і крива МС має додатній нахил.

Від’ємний прибуток (збитки) буде максимальним, коли , але крива МС має від’ємний нахил.

Графічна модель відображення необхідної і достатньої умови максимізації прибутку фірми-монополіста подана на рис. 10.2. Необхідній умові відповідають точки А та В. Точка В є точкою перетину кривих граничного доходу MR та граничних витрат МС, проте крива МС має від’ємний нахил. Точка А утворюється при перетині кривих MR з МС і крива МС має додатній нахил. Відповідно лише точка А відповідає необхідній і достатній умові максимізації прибутку, а її координата на осі обсягів визначає монопольний обсяг Q _М. Оскільки у фірми монополіста крива граничного доходу лежить завжди нижче кривої попиту, то універсальне правило виконується, коли граничні витрати менші, ніж ціна товару: .

Рівень ціни, яку монополіст встановлює на свій товар, обмежується лише попитом на цей товар. Горизонтальна координата точки Е на осі цін визначає монопольну ціну Р _М. Якби фірма вибрала обсяг менший, ніж Q _M, а ціну вищу, ніж Р _М, то вона недоотримала б частину прибутку. Адже при обсязі виробництва від Q _F до Q _M граничний дохід перевищує граничні витрати (), тому слід розширювати випуск до Q _M.

Рис. 10.2. Умови максимізації прибутку фірми-монополіста

 

При обсягах виробництва більших, ніж Q _M граничні витрати перевищують граничний дохід, тому для збільшення прибутку фірмі слід скорочувати виробництво до Q _M.

Загальний дохід монополіста () чисельно дорівнює площі прямокутника . Середні витрати виробництва ATC _M при обсязі Q _M визначаються величиною відрізка Q_MN; тоді загальні витрати чисельно дорівнюють площі прямокутника . Економічний прибуток монополіста як різниця загального доходу і загальних витрат визначається площею прямокутника .

Фірма-монополіст у короткостроковому періоді може мати економічні збитки, якщо при виконанні умови максимізації прибутку витрати (вартість) виробництва одиниці продукції перевищують її ціну () формула (10.8):

(10.8)

В такому випадку фірма може лише мінімізувати свої економічні збитки (рис. 10.3).

Рис. 10.3. Мінімізація економічних збитків монополістом

 

При існуванні монополії умова беззбитковості й умова закриття фірми в короткостроковому періоді інші, аніж у випадку конкурентної фірми. Нагадаємо, що для конкурентної фірми умова беззбитковості визначається рівністю ринкової ціни і мінімальних середніх витрат (), а умова закриття переважанням мінімальних середніх змінних витрат над ринковою ціною товару ().

У випадку монополії умова беззбитковості досягається за ціни, яка є вищою за мінімальні середні витрати виробництва, оскільки крива попиту має спадний характер (рис. 10.4).

Рис. 10.4. Умова беззбитковості фірми-монополіста

 

І, нарешті, фірма-монополіст приймає рішення про закриття, якщо за умови оптимального обсягу виробництва ціна одиниці продукції буде меншою від величини середніх змінних витрат (рис. 10.5).

(10.9)

Рис. 10.5. Умова закриття фірми-монополіста

 

Оцінюючи бізнесову поведінку виробника через вибір ним оптимального обсягу виробництва і ціни на продукцію логічно дослідити залежність величини запропонованої пропозиції від ціни даного товару. Однак, опираючись на умови ефективного випуску та закриття можна стверджувати, що кривої пропозиції фірми-монополіста не існує. Пам’ятаємо, що монополіст вирівнює граничні витрати МС не за ціною (як при досконалій конкуренції ), а за граничним доходом MR (). Оскільки граничний дохід цілком визначається характером попиту на товар, то для одного і того ж обсягу, а значить і за однакової величини граничних витрат, в залежності від попиту на товар, може встановитися різна ціна товару (рис. 10.6). Вірне й інше твердження, при одній і тій же ціні фірма монополіст може виробляти різні обсяги товару.

Рис. 10.6. Встановлення різних цін для одного і того ж обсягу виробництва при монополії

 

Тому концепція кривої пропозиції як залежності між цінами і обсягом випуску в теорії монополії, як і в теорії ринків недосконалої конкуренції в цілому не використовується.

Для аналізу поведінки фірм, що діють на ринках недосконалої конкуренції, основне значення має співвідношення попиту і витрат. Зазначимо, що для характеристики ринку досконалої конкуренції значення мають співвідношення попиту і пропозиції. Перетин кривих попиту і пропозиції, відомий «маршалівський хрест», визначають рівноважну ринкову ціну і обсяг купівлі-продажу лише на гіпотетичному досконало конкурентному ринку.

Обґрунтування господарської стратегії монополіста в довгостроковому періоді базується на ознаці монопольного ринку, що має статичний характер: існування вхідних бар’єрів для входження нових фірм на ринок. Монополіст і в довгостроковому періоді може стримувати економічний прибуток (для досконало конкурентного виробника економічний прибуток в довготривалому періоді зводиться до нуля).

У довгостроковому періоді монополіст обирає масштаби виробництва, розробляючи кілька варіантів свого перспективного розвитку залежно від обсягів залучення факторів виробництва. Оцінюючи довгострокові прогнози щодо ринкового попиту на свою продукцію, монополіст для кожного варіанту визначає оптимальні обсяги виробництва і ціну, що максимізують його прибуток.

На рис. 10.7 для довгострокової кривої попиту наведено два варіанти розвитку фірми, кожний з яких характеризується параметрами середніх і граничних витрат АТС₁, МС₁ – для першого варіанту, АТС ₂, МС ₂ – відповідно для другого. Для першого варіанту прибуток максимізується у стані Е ₁ (Р ₁, Q ₁) і для другого – у стані Е ₂ (Р ₂, Q ₂). Зрозуміло, що фірма обирає той варіант розвитку, який забезпечить для неї більший прибуток, тобто другий варіант (т. Е ₂).

 

 

Рис. 10.7. Монополістична рівновага в довгостроковому періоді

 

Найкращий із короткострокових станів рівноваги є одночасно станом довгострокової рівноваги монополіста.

Для обраного другого варіанту , а рівень середніх витрат виробництва при обсягах Q₂ визначається точкою С_М, де .

Отже, в довгостроковому періоді монополіст максимізує прибуток, виробляючи такий обсяг продукції, за якого граничний дохід дорівнює граничним витратам довгострокового періоду:

(10.10)

Зазначимо, що для стану довгострокової рівноваги закономірним є:

Це означає, що у довготривалому періоді монополіст може зберігати економічний прибуток за рахунок існування вхідних бар’єрів. Конкурентний механізм не спрацьовує, парадокс прибутку не спостерігається. Монопольний прибуток в довгому періоді зберігається і чисельно дорівнюватиме площі прямокутника .

Монополіст, максимізуючи прибуток, не змушений працювати на рівні мінімальних середніх витрат, які досягаються в точці F при обсягах Q_F; обсяг випуску продукції фірмою-монополістом Q ₂ залишаться меншим від обсягу Q _F, який вибрала б фірма за умов досконало конкурентного ринку.

Отже, як короткострокова, так і довгострокова рівновага монополії не забезпечує ефективного масштабу випуску. Обсяг пропозиції продукції на монопольному ринку менший, ніж на досконалоконкурентному, що дозволяє встановити монопольну ціну вищу, аніж на конкурентному ринку, і тим самим перерозподілити добробут на користь фірми-виробника.