Формування рівноваги на ринку капіталу

Фірми виявляють попит на капітал з метою придбання економічних ресурсів у тих випадках, коли не вистачає своїх власних. При цьому чим менша ставка відсотка, тим більше попит на капітал (рис. 14.1)

Фактори, що впливають на поведінку споживача капіталу:

1) переваги споживача стосовно бажання придбати товар раніше, ніж накопичить для цього гроші (за це бажання він повинен заплатити певну суму);

2) величина доходу споживача (чим менше доход у споживача, тим менше попит на капітал);

3) ступінь визначеності майбутнього (чим вище визначеність у доходах споживача, тим вище попит на капітал);

4) зміна ставки відсотку (чим нижче ставка відсотку, тим вище попит на капітал).

r

r

r

D

0 К К К

Рис. 14.1 - Попит на капітал

Фірми можуть виступати у якості кредиторів у тих випадках, коли у них з’являються тимчасові надлишки грошей, які вони не можуть використати самі.

Причини тимчасових надлишків грошей у фірм:

1) амортизаційні відрахування для використання у майбутньому;

2) чистий прибуток фірми, який вона не може вигідно використати сама;

3) скорочення виробництва із-за скорочення попиту на готову продукцію фірми і вивільнення частини оборотних коштів. При цьому чим вище ставка відсотку, тим більше у фірми з являється надлишок грошей і тим більше буде пропозиція капіталу з боку фірми.

r S

r

r

0 К К К

Рис. 14.2 - Пропозиція капіталу

У споживачів теж можуть з’являтися надлишки грошей, які стануть виступати у якості пропозиції капіталу.

Причини появи надлишків грошей у споживачів:

1) накопичення з метою купівлі в майбутньому дорогого блага;

2) короткострокові накопичення з метою придбання благ невеликої вартості або для проведення відпустки;

3) довгострокові заощадження “на старість” в якості додаткового доходу до пенсії та інші випадки.

Зміна ставки відсотку не впливає суттєво на зміну заощаджень населення, тобто пропозиція заощаджень малоеластична за ціною. Значно сильніше впливає на зміну заощаджень зміна доходу населення: збільшення доходу викликає збільшення заощаджень і навпаки, тобто загальна пропозиція заощаджень населення еластична за доходом. Слід зазначити, що зміна ставки процента викликає зміну структури заощадження: споживачі знімають свої внески там, де вони приносять малий доход, і вкладають туди, де вони приносять більший доход.

Процес формування ціни грошового капіталу на ринку капітальних ресурсів підкоряється загальним закономірностям ринкового ціноутворення, в основі яких взаємодія попиту і пропозиції на грошові кошти.

r

S

r

D

0 К К

Рис. 14.3 - Формування рівноважної ціни на ринку капіталу

Ринковий попит на капітал – це сума індивідуальних попитів всіх фірм, громадян та держави, що потребують зовнішні фінансові ресурси для свого розвитку чи придбання товарів (послуг).

Ринкова пропозиція капіталу – це сума індивідуальних пропозицій всіх власників заощаджень, які готові на певних умовах надати їх фірмам, громадянам чи державі.

Особливістю ринку капіталу є його неоднорідність як з боку попиту, так і з боку пропозиції. З боку попиту неоднорідність пояснюється бажанням фірм отримати різні грошові суми і на різні терміни по якомога меншій ставці відсотку, а давати по якомога більшій ставці. Пошуки партнерів, у яких би співпали бажання дати і взяти в борг необхідну суму на певний строк по прийнятній ставці відсотку дуже не прості. Згладжують таку неоднорідність ринку капіталу в значній мірі фінансові посередники.

Фінансові посередники:

- банки;

- інвестиційні фонди;

- пенсійні фонди;

- страхові компанії тощо.

Фактори, що впливають на діапазон ставок відсотку:

1) ступінь ризику по поверненню кредиту (чим вище шанс, що позичальник не виплатить кредит, тим вище ставка відсотку для компенсування цього ризику);

2) термін внеску та суми виданого кредиту (довгострокові внески та довгострокові кредити мають більш високу ставку відсотку);

3) розмір кредиту (у зв’язку з тим, що адміністративні витрати великого та малого кредиту приблизно рівні в абсолютному вираженні, ставка відсотку буде вище на дрібний кредит при інших рівних умовах);

4) оподаткування на дохід (кредитори будуть піддавати перевагу інвестиціям, що оподатковуються);

5) обмеження умов конкуренції на ринку капіталу (чим вище конкуренція на ринку капіталу, тим нижче ставка відсотку).

 

70. Ринок землі: сутність, попит та пропозиція на землю

Ринок землі – це ринок природних ресурсів, що включає в себе сільськогосподарські угіддя, родовища корисних копалин, ділянки для споруд тощо.

Особливість землі полягає у тому, що вона:

1) є особливим, невідтворювальним фактором виробництва, який має необмежений термін служби, при цьому на ній відбуваються всі виробничі процеси;

2) має абсолютно нееластичну криву пропозиції. Земля не піддається переміщенню, вільному переводу з однієї галузі виробництва в іншу, з одного підприємства на інше, тобто вона нерухома. Невідтворювальність землі означає, що у виробничому чи господарському обігу завжди є фіксована кількість придатної до використання землі;

3) при раціональній експлуатації в сільському господарстві не тільки не зношується, але й підвищує свою продуктивність;

4) є природним фактором, а не продуктом людської праці, і не має витрат виробництва, тобто є безплатним, невідтворним дарунком природи.

 

Як і на всі інші економічні ресурси, попит на землю є похідним. Крива попиту має від’ємний нахил у відповідності до закону спадної граничної родючості ґрунту, а також у зв’язку з тим, що для сільгоспвиробників ціна продукту повинна знижуватися, щоб вони могли продати додаткові одиниці продукції.

Фактори, що впливають на попит на землю:

1. Продуктивність землі;

2. Технологія в галузях, що використовують землю;

3. Кількість інших факторів виробництва;

4. Попит на кінцеву продукцію.

Пропозиція на ринках землі більш-менш стабільна. Фіксований (у конкретний час) характер пропозиції землі визначає криву пропозиції на землю як абсолютно нееластичну. Тобто пропозиція землі не може бути збільшена навіть в умовах значного підвищення ціни на землю. Фіксований характер пропозиції землі означає, що попит виступає єдиним фактором, що визначає земельну ренту, а пропозиція є пасивною.

Вартість землі визначається ставкою орендної плати за одиницю використовуваної протягом певного часу земельної ділянки.

R S S

R В

D

R A

D

0 Q Q

Рис. 14.4 - Визначення вартості землі

На рисунку 14.4 показана ситуація, коли на ринку землі є єдина пропозиція певної ділянки землі Q , а криві попиту показують попит сільгоспвиробників на використання цієї земельної ділянки. Точка А перетину пропозиції землі S та попиту на землю D формує рівноважну ринкову ціну R використання даної ділянки землі. Виділена площина ОR АQ є доходом, що отримує власник землі за здачу ділянки в оренду. Якщо попит на землю збільшиться з D D , то вартість землі стане рівною R і величина доходу від землі як економічного фактора збільшиться (прямокутник ОR ВQ ).

При зростанні цін на сільськогосподарську продукцію гранична доходність землі збільшується, що призводить до зрушення кривої попиту з положення D₁ до D₂, що, в свою чергу, викликає зростання ставки орендної плати з R₁ до R₂.

Орендна плата збільшується зі збільшенням цін на продукцію, а не навпаки.

Орендна плата визначає ціну землі на ринку. Ціна землі визначається орендною платою, яку має намір одержати власник землі у майбутньому.

Структура орендної плати:

- рента

- амортизація споруд та будівель, що знаходяться на землі

- процент від використання вкладеного в землю чи в будівлі капіталу.

У зв’язку з тим, що власник землі отримує свій дохід від незмінного фактору виробництва, цей дохід називається земельною рентою.

Треба зазначити, що у довгостроковому періоді, якщо прикласти певну кількість праці та певні капітальні витрати, можна збільшити придатні до використання площі землі (наприклад, для збільшення земель під посіви роблять осушення боліт, будівництво зрошувальних систем тощо). це призведе до того, що еластичність пропозиції землі в залежності від ціни стане хоча і невеликою, але все ж таки відмінною від нулю (див. рис.14.4, крива пропозиції S ).

Земельна рента та її види

Той, хто володіє землею чи використовує її, отримує певні переваги. У зв’язку з цим стосовно землеволодіння та землекористування виникають особливі економічні відносини, що породжують особливий дохід та особливу його економічну форму – земельну ренту.

Земельна рента є нетрудовим доходом, який не пов’язаний з підприємницькою діяльністю. Вона являє собою частину прибутку, що створюється виробниками, що господарюють на землі, який регулярно привласнюється власником землі у вигляді орендної плати, що виплачує орендар власнику землі.

На рис. 14.5 ілюструється формування диференційної ренти. Рента за кращу землю (R₁) вище, ніж за середню (R₁), а за середню – вище, ніж за гіршу (R₃). Негативний вплив факторів попиту може виявитися настільки значним, що крива попиту (D₄) та крива пропозиції взагалі не перетнуться. За цих умов земля не зможе принести її власникам якогось доходу у вигляді ренти.

Чинники, що впливають на величину земельної ренти:

1) різноманітність у плодючості та місцезнаходженні;

2) попит на землю.

Рис. 14.5 - Механізм формування ренти.

 

Економічну ренту можуть отримувати не тільки власники землі, що використовується для сільськогосподарських потреб, а й власники інших природних ресурсів, для яких властива абсолютна обмеженість. Це можуть бути родовища корисних копалин, привабливі для туризму території, сили природи (водоспади, ріки тощо). Механізм утворення ренти у цих випадках збігатиметься з розглянутим вище.

Зміна розміру ренти ніяк не впливає на кількість землі, що пропонується для використання. Якщо відносно неземельних ресурсів ціна виконує спонукальну функцію, тобто підштовхує власників ресурсів до збільшення їх пропозиції на ринку, то щодо землі рента такої функції не виконує. Тому економісти вважають ренту надлишком, тобто платою, яка не є обов’язковою для забезпечення наявності землі.

Одна й та сама праця чи капітал у поєднанні з різними за родючістю землями приносить різні результати. Для родючіших земель крива середніх витрат лежатиме нижче, ніж для менш родючих. Отже, користувачі родючої землі за інших рівних умов отримуватимуть додатковий економічних прибуток, який пов’язаний із стійкими відмінностями у якості ґрунтів. Цей додатковий прибуток називається диференційною рентою. Оскільки кількість землі обмежена і хтось уже користується родючою землею, то диференційна рента не може бути ліквідована за рахунок перетікання капіталу, а тому власники кращих земель можуть отримати більшу ренту навіть у довготривалому періоді. Однак родючість землі може змінюватися внаслідок економічної діяльності людини. Використання сучасних технологій вирощування сільськогосподарської продукції, додаткові інвестиції в землю можуть дати значно кращі результати порівняно з експлуатацією земель, що використовується традиційно. Так виникають відмінності у економічній родючості землі, які теж можуть приносити диференційну ренту. Вони менш стабільні і можуть бути ліквідовані, якщо конкуренти перейдуть до аналогічного варіанту використання землі.

Види диференційної ренти:

1) диференційна рента І виду – це надлишок прибутку над нормальним прибутком, який пов’язаний з відмінностями у природній родючості окремих ділянок землі, а також у їх місцезнаходженні. Вона розраховується як різниця між індивідуальною ціною виробництва на відносно кращих ділянках та ринковою рівноважною ціною. Цей вид ренти привласнюється землевласником.

2) диференційна рента ІІ виду – це надлишок прибутку над нормальним, який виникає в господарствах при більш продуктивних вкладеннях капіталу. Цей вид ренти привласнюється підприємцем-орендарем. Після закінчення терміну орендної угоди вона привласнюється власником землі. Тому орендар прагне збільшити термін орендної угоди, а землевласник – скоротити.

Монопольна рента – це надлишок прибутку, який отримують власники особливих унікальних ділянок землі, після продажу продукції по монопольним цінам (наприклад, від деяких земель у провінції Шампань).

Абсолютна рента – це прибуток, який отримує землевласник, що має землю у приватній власності.

Рис. 14.6 - Утворення диференціальної ренти