Показники монопольної влади.

Індекс Лернера - індекс, який розглядає високий прибуток як ознаку монополії.

Спосіб виміру монопольної влади - визначення величини, на яку ціна, що максимізує прибуток, перевищує граничні витрати.

Був запропонований у 1934 році економістом Аба Лернером і отримав назву показника монопольної влади Лернера. .

Числове значення індексу лежить між 0 і 1. Для досконало конкурентної фірми I_L = 0, бо Р = МС. Чим вище I_L, тим більша монопольна влада.

Індекс Герфіндаля використовується для виміру ступеню конкуренції на ринку. Він має такий вигляд: ,

де - частка ринку, що припадає на фірму, %;

n – кількість фірм у галузі.

Якщо галузь складається лише з однієї фірми, то Н=1´100²=10000. Якщо у галузі діють 100 рівноправних фірм, то Н=100 1²=100. У випадку з двома рівноправними фірмами Н = 2 50² = 2 2500 = 5000. Таким чином, індекс Герфіндаля перебуває у межах від 0 до 10000, відображаючи спектр ринкових структур від досконалої конкуренції до чистої монополії.

 

44. Принципи ціноутворення в умовах монопольної влади:

1. Лімитуюче ціноутворення

2. Цінова дискримінація

 

Лімитуюче ціноутворення - це таке ціноутворення, при якому фірма (відкрита монополія) встановлює ціну меншу за ту, яка б давала можливість отримувати короткострокову максимізацію прибутку.

Попит має більшу еластичність у довгостроковому періоді, ніж у короткостроковому, тому ціна, яка забезпечує максимізацію прибутку на довгостроковому інтервалі, може бути нижчою, ніж та, що максимізує прибуток в короткостроковому періоді. Це є передумовою стратегії, яка отримала назву "лімітуюче ціноутворення". Його мета - зменшити ймовірність появи можливих конкурентів на ринку.

Лімітуюче ціноутворення найбільш привабливе для тієї монопольної фірми, яка має переваги за рівнем витрат, тобто її витрати надто низькі порівняно з іншими фірмами.

 

Цінова дискримінація - це форма ціноутворення, при якому монополія встановлює різні ціни на однаковий товар для різних покупців залежно від умов продажу, причому різниця в цінах не обумовлюється різницею у витратах.

Умови цінової дискримінації:

1. Фірма повинна мати сильну монопольну владу

2. Можливість перепродажу товару має бути виключена

3. Потенційно сегментовані ринки мають відрізнятися за еластичністю попиту.

В економічній теорії цінова дискримінація має також назву: цінова диверсифікація.

Цінова дискримінація буває трьох типів, визначення яких залежить від:

- обсягу споживання;

- доходів покупців;

- умов продажу товару.

Здійснюючи цінову дискримінацію, монопольна фірма певною мірою виправляє основний недолік монополізації - зменшення пропозиції. З одного боку, зменшується прибуток фірми, з іншого - росте обсяг пропозиції товару і попиту на нього.

Цінова дискримінація - це широко розповсюджене явище не тільки на монополістичних, але й на олігополістичних ринках.

Антимонопольна політика.

В умовах монополії, з одного боку, об’єктивно існує тенденція до обмеженні обсягів виробництва і до зростання цін, але, з другого боку, монополізація завжди пов’язана з масштабами виробництва, що призводять до зниження середніх витрат в цілому і до економії ресурсів.

Тому антимонопольна політика уряду визначається таким чином, щоб запобіжні засоби щодо проявів антиконкурентної поведінки не стримували ефективне використання великих масштабів виробництва.

Антимонопольне законодавство - законодавство, що спрямоване проти утворення в суспільстві монопольної влади.

Приклади антимонопольного законодавства:

Антитрестівське законодавство США: Закон Шермана (1890р); закон Клейтона, закон Уілера-Лі (1938р) та інші.

Антимонопольне законодавство України: Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" (1992р); Закон України "Про антимонопольний комітет України" (1993р; Закон України “Про захист економічної конкуренції” січень, 2001 р.).

Більшість чисто монополістичних галузей є природними монополіями і тому підлягають державному регулюванню.

З-за великих постійних витрат крива попиту перетинає криву середніх витрат в точці (F), де середні витрати все ще знижуються. Не регульований монополіст (рис. 9.4) вибрав би обсяг Q₁ і ціну Р₁, при яких він буде мати прибуток і при яких буде недовикористання ресурсів (бо Р>МС). Регулююча комісія прагне покращити соціальні наслідки природної монополії і назначає максимальну ціну на продукцію монополії - суспільно оптимальну ціну Р₃, у якій Р = МС, що призведе до ефективного розподілу ресурсів. У цьому випадку монополія буде отримувати збитки і тому вона постійно буде вимагати державних дотацій. Для того, щоб не сплачувати монополії дотацій, держава назначає компромісну ціну Р₂, " що забезпечує справедливий прибуток"( де ціна дорівнює середнім сукупним витратам). Вона дозволяє монополісту беззбитково вести діяльність, але не виправить повністю ситуацію недорозподілу ресурсів.

Регулювання цін може одночасно знизити ціну, збільшити обсяг виробництва і скоротити економічні прибутки монополії.

Рис. 9.4 Державне регулювання природної монополії