Монополія: сутність та умови існування.

Досконала конкуренція

Досконала конкуренція є найбільш виразною схемою ринкової структури, яку можна використовувати для аналізу економічних процесів.

Чисто конкурентна економіка призводить до найефективнішого використання обмежених ресурсів суспільства. Економіка конкурентних цін використовуватиме обмежену кількість наявних у суспільстві ресурсів так, що максимізуватиме задоволення потреб споживачів.

Ефективне використання обмежених ресурсів передбачає виконання двох умов:

1. Досягнення ефективного розподілу ресурсів, коли ресурси розподіляються між фірмами і галузями так, щоб суспільство (споживачі) отримали найбажаніший для себе набір товарів та послуг. Розподільна ефективність реалізується тоді, коли зміною складу продукції уже неможливо досягати чистої вигоди для суспільства. Ресурси розподілені ефективно, якщо жоден з суб’єктів не має можливості покращити економічний стан без погіршення стану інших суб’єктів. Ця умова досягається, коли:

Р = МС.

2. Виробнича ефективність, коли кожен товар або послуга з оптимального для суспільства набору вироблялися за найнижчих можливих витрат. Ця умова досягається, коли:

Р = мінімальним ATC

Монополія: сутність та умови існування.

Монополія - це ринкова структура, у якій одна фірма є єди­ним продавцем товару, на який не існує близьких замінників.

Фірма володіє монопольною владою, коли вона може впливати на ціну свого товару, змінюючи кількість продукції, яку вона готова продавати.

Умови функціонування монопольного ринку:

- наявність одного виробника, який продає однорідну продук­цію, що не має близьких субститутів, багатьом покупцям;

- частка випуску монопольного ринку відповідає ринковій пропозиції;

- галузь складається з однієї фірми;

- існування бар’єрів для входження в галузь;

- відсутність вільного входу на ринок.

Не маючи можливості впливати на ринкову ціну, кожен споживач змушений орієнтувати свій попит відповідно до ціни, яку пропонує монополіст. Монополіст регулює ціну так, щоб споживачі придбали весь обсяг товару, який він пропонує, визначаючи при цьому не тільки обсяг його пропозиції, але і його ціну. Таким чином монополіст використовує свою монопольну владу.

Монопольна влада. Різновиди монополії.

Монопольна влада надає можливість монополії впливати на ціну товару.

Маючи можливість регулювати обсяг попиту через ринкову ціну, монополіст обирає обсяг виробництва таким чином, щоб максимізувати свій прибуток.

 

Бар’єри для входу в галузь - це обмежувачі, які запобігають появі додаткових продавців на ринку монопольної фірми:

1. виключні права від уряду;

2. патенти й авторські права;

3. власність на всю пропозицію;

4. перевага низьких витрат великого виробництва, зумовлена монополізацією ринку;

5. нечесна конкуренція.

Різновиди монополій:

1. Чиста монополія - це така монополія, коли на ринку існує єдиний продавець товару, в якого немає близьких субститутів.

2. Природна монополія - це монополія, яка має місце в галузях, де мінімізація середніх витрат виробництва досягається, коли існує одна єдина фірма в галузі.

3. Проста монополія - це монополія, що встановлює однакові ціни на один і той же товар для всіх покупців.

4. Монополія, що застосовує цінову дискримінацію - це монополія, що встановлює різні ціни на один і той же товар для різних покупців.

5. Закрита монополія - це монополія, що захищена від конкуренції через юридичні обмеження.

6. Відкрита монополія - це монополія, коли одна фірма на деякий час стає єдиним виробником продукції не маючи спеціального захисту.

Влада монополій і монопсоній - це форми ринкової влади.

7. Монопсонія - це ринок, де багато продавців і є лише один покупець.

Чистій монополії в ринковій економіці протистоїть адміністративна монополія.

8. Адміністративна монополія - це монополія, яка виникає в умовах адміністративно-командної системи. Вона базується на державній власності на засоби виробництва, діє в умовах значно обмеженого ринку, для неї характерний прямий розподіл ресурсів. Така монополія діє в умовах закритої економіки. Адміністративна монополія не є ринковою, вона виникає в неринковому середовищі, але має більшу монопольну владу, ніж економічна монополія.

MR D

0 Q^* Q

Рис. 9.3 Монопольна рівновага

 

Монополія, яка максимізує прибуток у довгостроковому періоді, збільшує обсяг виробництва до тих пір, доки не буде випускати таку кількість товару, при якій би досягалась рівність граничного доходу і довгострокових граничних витрат.MR=LMC

Утримання монопольної позиції фірмою протягом тривалого періоду можливе тому, що вільний вхід на ринок відсутній. Відсутність вільного входу на ринок для нових фірм запобігає падінню монопольного економічного прибутку. Якщо монопольна фірма прибуткова, вона може сподіватися на прибутки як у короткостроковому, так і в довгостроковому періодах.

В умовах чистої монополії прибуток не виконує своєї функції щодо залучення в галузь нових фірм, як це властиво конкурентному ринку, і тому ціни на монопольному ринку вищі, ніж вони могли б бути в умовах досконалої конкуренції.

Антимонопольна політика.

В умовах монополії, з одного боку, об’єктивно існує тенденція до обмеженні обсягів виробництва і до зростання цін, але, з другого боку, монополізація завжди пов’язана з масштабами виробництва, що призводять до зниження середніх витрат в цілому і до економії ресурсів.

Тому антимонопольна політика уряду визначається таким чином, щоб запобіжні засоби щодо проявів антиконкурентної поведінки не стримували ефективне використання великих масштабів виробництва.

Антимонопольне законодавство - законодавство, що спрямоване проти утворення в суспільстві монопольної влади.

Приклади антимонопольного законодавства:

Антитрестівське законодавство США: Закон Шермана (1890р); закон Клейтона, закон Уілера-Лі (1938р) та інші.

Антимонопольне законодавство України: Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" (1992р); Закон України "Про антимонопольний комітет України" (1993р; Закон України “Про захист економічної конкуренції” січень, 2001 р.).

Більшість чисто монополістичних галузей є природними монополіями і тому підлягають державному регулюванню.

З-за великих постійних витрат крива попиту перетинає криву середніх витрат в точці (F), де середні витрати все ще знижуються. Не регульований монополіст (рис. 9.4) вибрав би обсяг Q₁ і ціну Р₁, при яких він буде мати прибуток і при яких буде недовикористання ресурсів (бо Р>МС). Регулююча комісія прагне покращити соціальні наслідки природної монополії і назначає максимальну ціну на продукцію монополії - суспільно оптимальну ціну Р₃, у якій Р = МС, що призведе до ефективного розподілу ресурсів. У цьому випадку монополія буде отримувати збитки і тому вона постійно буде вимагати державних дотацій. Для того, щоб не сплачувати монополії дотацій, держава назначає компромісну ціну Р₂, " що забезпечує справедливий прибуток"( де ціна дорівнює середнім сукупним витратам). Вона дозволяє монополісту беззбитково вести діяльність, але не виправить повністю ситуацію недорозподілу ресурсів.

Регулювання цін може одночасно знизити ціну, збільшити обсяг виробництва і скоротити економічні прибутки монополії.

Рис. 9.4 Державне регулювання природної монополії

MR D

 

0 Q_m Q_k Q

 

Рис. 9.5 Монопольна та конкурентна рівновага

На конкурентному ринку Р=МС, а монопольна влада передбачає, що Р>МС. Монопольна влада зумовлює підвищення цін і зменшення обсягів виробництва. (P_m>P_k); (Q_m<Q_k)

Відмінності між чистою конкуренцією та чистою монополією:

Монополія	Досконала конкуренція
Фірма впливає на ціну. Фірму-монополію розглядають як галузь, тому її криву попиту можна інтерпретувати як криву попиту на продукцію галузі.	Фірма не впливає на ціну. Крива попиту на продукцію конкурентної фірми абсолютно еластична за ціною.
Обсяг виробництва ­(¯) Þ Ціна ¯(­)	Ціна ­(¯) Þ Обсяг виробництва ­(¯)

 

Дохід фірми TR(Q)=P(Q)·Q Дохід спочатку зростає, а потім спадає, тобто існує максимум.	Дохід: TR(Q)=P·Q Дохід зростає, не існує максимуму.
P – залежна зміна; Q – залежна зміна;	P - незалежна зміна Q - залежна зміна
Ринкова рівновага Обсяг рівноваги < обсяг рівноваги Ціна рівноваги > ціна рівноваги
Надлишок споживача < Надлишок споживача Надлишок виробника >Надлишок виробника (Соціальна ціна монополії)

Рис. 9.6 Х – неефективність

 

Причини Х-неефективності:

- Поганий менеджмент (коли метою менеджерів стає легке життя на роботі, забезпечення роботою некомпетентних друзів та родичів, втеча від підприємницького ризику, тощо).

- Погане стимулювання робітників.

- Порівняно неактивна діяльність фірми - монополії бо відсутні конкуренти.

- Емпіричний метод у прийнятті рішень у протилежність відповідним розрахункам витрат та доходів.

3. Погані стимули в монополії щодо розвитку НТП;

4. Власники монополії прагнуть збагатитися за рахунок другої частини суспільства.

5. Соціальна ціна монополії - це міра втрат суспільством чистої корисності (частини надлишків споживача та виробника), що відбувається внаслідок зменшення доступності товару для споживачів в умовах, коли монополія максимізує прибуток.

P

MC

 

P_m

A B

P_k d

C

 

MR D

 

0 Q_m Q_k Q

Рис. 9.7 Соціальна ціна монополії

 

Монополія, скорочуючи обсяги виробництва продукції порівняно з тими, які були б досягнуті в умовах досконалої конкуренції, робить споживачів біднішими.

Оскільки Р_m>MC, надлишки споживачів і виробників змінюються. Сукупна втрата надлишку споживача відповідає сумі площ чотирикутника А і трикутника В (А+В). Виробник отримує додатково надлишок, що відповідає площі чотирикутника А, але втрачає частину надлишку, що відповідає трикутнику С. Порівняно з надлишком виробника в умовах досконалої конкуренції у монополіста цей надлишок збільшується на величину: (А-С). За допомогою цих розрахунків отримуємо соціальну ціну монополії, яка дорівнює (В+С).

Недовироблена продукція Q_mQ_k - це чисті збитки від монопольної влади, які визначаються як різниця між потенційно можливим обсягом виробництва в галузі без монополії і реальним обсягом випуску монополіста. В економічній теорії вони також мають назву: мертвий вантаж монополії.

Крива реакції фірми 2

Рівновага Курно Конкурентна

рівновага

Рівновага при таємній змові

Крива реакції фірми 1

Крива контрактів

0 Q

Q - обсяг продукції, що випускає фірма 1;

Q - обсяг продукції, що випускає фірма 2.

Рис. 10.1 Рівновага Курно

Рівновага Курно – це ситуація на ринку, коли в умовах дуополії кожна фірма, діючи самостійно, обирає такий оптимальний обсяг виробництва, який очікує від неї друга фірма. За такої рівноваги кожна фірма реально оцінює обсяг, що вироблятиме її конкурент, і відповідно максимізує свій прибуток.

Недоліком цієї моделі є припущення щодо того, що кожна фірма вважає, що впродовж одного періоду інша не буде змінювати свій обсяг виробництва, а це не є очевидним. Лише в стані рівноваги очікування підприємців можуть бути виправданими.

 

Модель Штакельберга – це модель олігополістичної поведінки, яка, на відміну від моделі Курно, припускає неоднакову економічну силу конкурентів, що дозволяє сильнішому з них взяти на себе функцію лідера на ринку.

 

Qа

Рівновага Курно

Рівновага по Штакельбергу

П В

Лінія реагування аутсайдера

К

Qл

Qл - обсяг продукції, що випускає фірма-лідер

Qа - обсяг продукції, що випускає фірма-аутсайдер

Рис. 10.2 Модель Штакельберга

Аутсайдер – фірма будь-якої галузі, що не входить до монополістичного об¢єднання підприємців цієї галузі і займає одне з останніх місць щодо основних показників.

 

В моделі Штакельберга дві фірми мають різні економічні сили. Виходячи з того, що функція реакції фірми-аутсайдера відома, лідер намагається привести себе до стану, який дозволяє йому досягти найвищого прибутку; інакше кажучи, фірма-аутсайдер має залежну, а фірма-лідер – незалежну позицію. У випадку, коли фірма-аутсайдер матиме таку саму економічну силу, як і лідер, остання не зможе реалізувати незалежну позицію, оскільки друга фірма може змусити її змінити обсяги і зрештою прийти до рівноваги Курно. Тому єдиною умовою досягнення рівноваги Штакельберга є наявність у лідера такого запасу міцності, який дозволив би йому, незважаючи на спроби конкурента, утриматися на незалежній позиції (точка К). Якщо конкурентна сила другої фірми значна, вона теж може спробувати зайняти незалежну позицію (точка П). За цих умов реалізується точка конкурентної рівноваги В, за якої прибутки обох фірм будуть дорівнювати нулю і така рівновага не може бути стабільною. Це означає, що якась з фірм має вийти з ринку або вони мають домовитися про спільну політику збуту на ринку (кооперативна гра) – утворити картель.

 

Модель Бертрана – це модель поведінки фірм-олігополістів, коли, на відміну від моделей Курно та Штакельберга, кожна ділова одиниця визначає не обсяг випуску, а ціну на свою продукцію за даних уявлень щодо цін, які виберуть інші. Кожен учасник ринку шукає такі ціни, які дають йому змогу отримати максимум прибутку за даної ціни конкурента. Якщо фірми продають однакову продукцію, то умова досягнення рівноваги Бертрана збігається з умовою конкурентної рівноваги – ціна дорівнює граничним витратам. Логічно це пояснюється тим, що, якщо ціна буде вищою за граничні витрати, один з конкурентів матиме великі стимули трохи знизити свою ціну, щоб завдяки цьому захопити більшу частку ринку.

 

Р Цінова реакція фірми 1

Цінова реакція фірми 2

Р

В

0 Р Р

Рис. 10.3 Модель Бертрана

Спрощена модель Бертрана представлена на малюнку 8.3. Кожна з рівних за економічною силою фірм має функцію реагування, що відображає всі значення ціни, які за очікуваної ціни її конкурента забезпечують отримання максимального прибутку. Якщо друга фірма встановить ціну, яка відповідає її монопольному стану, перша відреагує на це встановленням своєї ціни, це викличе реакцію пристосування другої фірми; процес взаємного пристосування триватиме доти, аж доки не встановиться рівновага в точці В.

Нецінова конкуренція.

На ринку з монополістичною конкуренцією фірми несуть витрати, пов’язані з поліпшенням якості існуючих або з розробкою нових товарів. Фірмам це більш вигідно, ніж конкурувати за допомогою зниження цін. Кожна фірма прагне досягти певного стану стабільності, коли її марка стає синонімом певного іміджу. Фірма прагне довести, що якість товарів відомих марок набагато вища, ніж вартість конкуруючих товарів менш відомих фірм.

Поліпшення якості товарів окремою фірмою дозволяє їй одержувати прибуток певний час, доки її знахідки не будуть скопійованими фірмами-конкурентами. Однак поліпшення товарів бувають лише поверховими, несуттєвими. Як тільки фірма досягає якісних змін на ринку, вона починає рекламну компанію. Реклама, заохочування продавців, презентацій та інші заходи щодо просування товарів включаються у витрати реалізації. (Витрати на рекламу у США становлять понад $100 млрд. на рік).

Реклама може впливати на рівень попиту на товар фірми і на цінову еластичність цього попиту. Вона може також впливати на перехресну еластичність попиту стосовно цін на товари конкуруючих фірм. А диференціація продукту пристосовує продукт до споживчого попиту.

Позитивний вплив реклами на обсяг виробництва та середні витрати:

1. Реклама дає інформацію, яка допомагає споживачам робити розумний вибір.

2. Реклама підтримує національну систему зв’язку. Радіо, телебачення, журнали та газети фінансуються частково за рахунок реклами.

3. Реклама стимулює зміну продукту (для того, щоб успішно конкурувати у сфері реклами, фірма повинна поліпшувати свій продукт, щоб забезпечити "підстави для реклами та продажу").

4. Завдяки рекламі фірма може розширити своє виробництво і за рахунок цього отримати більший ефект.

Завдяки переміщенню кривої попиту фірми за рахунок реклами праворуч виробництво буде збільшено з Q₁ до Q₂. Не дивлячись на те, що витрати на рекламу приведуть до переміщення кривої АС фірми вгору, витрати на одиницю при цьому зменшаться з АС₁ до АС₂. Більша виробнича ефективність, що викликана ефектом масштабу, більш ніж компенсує збільшення з-за реклами витрати на одиницю продукції. Тому споживачі будуть отримувати продукт по більш низькій ціні при наявності реклами, ніж при її відсутності.

5. Реклама являє собою силу, яка підтримує конкуренцію. Надаючи інформацію про широку різноманітність продуктів, що є замінниками, реклама послаблює монопольну владу.

6. Реклама сприяє повній зайнятості, стимулюючи високі рівні споживчих витрат.

Негативний вплив реклами

1. Мета реклами - не завжди інформувати, а довести, що товар треба купити.

2. Витрати на рекламу є відносно невиробничими.

3. Виникають значні зовнішні витрати, які впливають на психічний стан споживачів та вносять дисгармонію у навколишнє середовище.

4. Більша частина реклами має тенденцію до самонейтралізації. Кожна фірма після проведення рекламної компанії має майже таку ж саму частку ринку, яку вона мала спочатку, бо інші фірми теж рекламують свій товар.

5. Сприяє зростанню монополії: з одного боку, реклама створює фінансові бар’єри для вступу в галузь і тим самим посилює монопольну владу, яку фірма має, а з іншого боку, завдяки рекламі фірма виховує схильність до певних фабричних марок, споживачі стають менш чутливі до зниження цін її конкурентами, тим самим посилюючи монопольну владу.

6. Більшість економістів не бажають погодитись, що реклама є важливим фактором, що визначає рівні виробництва та зайнятості.

Ресурсу

а) Ринок ресурсу б) Окрема фірма

 

Рис. 12.2 – Встановлення пропозиції ресурсу для фірми на конкурентному ринку ресурсу

 

MRC – співпадає з S- пропози­цією ресурсу;

MRP – співпадає з D- попитом на ресурс.

Рівноважна ціна на ресурс та рівноважний рівень використання цього виду ресурсу на ринку ресурсу визначається перехрещенням кривих попиту та про­позиції на ресурс. Оскільки на конкурентному ринку ресурсу ціна на ресурс є величи­ною даною для окремої фірми, то крива пропозиції ресурсу для окремої фірми S=MRP абсолютно еластична. Фірмі вигідно купувати ресурс до точки, де MRP=MRC (точка а). Тоді фірма максимізує свій прибуток.

В умовах недосконалої конкуренції на ринку факторів виробництва попит на виробничі ресурси визначає економічну владу:

Монопсонії – можливість впливу на ціну єдиного покупця певного виду факторів виробництва.

Олігопсонії – можливість впливу на ціну декількох покупців певного виду факторів виробництва.

Крива пропозиції в умовах недосконалої конкуренції має додатний нахил і не співпадає (як за досконалою конкуренцією) з кривою грани­чних витрат від використання ресурсу (MRC). Крива MRC знаходиться вище кривої пропозиції S.

Р,С MRС S

 

 

Кількість ресурсу

Рис. 12.3 - Пропозиція ресурсів в умовах недосконалої конкурен­ції.

С,Р

MRС

S

A

P

P E D=MRP

Q кількість ресурсу

Рис. 12.4 - Рівновага ресурсів виробництва в умовах недосконал. конкурен­ції.

 

Фірма максимізує прибуток, коли купляє кількість ресурсу в обсязі Q, де виконується рівність MRP=MRC. Але, користуючись своєю монопольною владою на ринку ресурсу, платить за цей ресурс не P , а P . Точка Е максимальної при­буткової рівноваги показує стан, при якому фірма досягає найбільшої прибутковості.

Q

Рис. 13.2 - Крива індивідуальної пропозиції робочої сили

H – кількість годин праці

W – реальна заробітна плата

W₀ – найменший рівень заробітної плати, при якому робітник приймає рішення про роботу.

При рівні, меншому за W₀ – робота недоцільна. Крива пропозиції направлена вгору. Чим вища реальна заробітна плата W, тим більше часу захоче працювати робітник. Час додаткового відпочинку означає втрачену можливість одержати доход.

Ефект заміщення – це заміна годин дозвілля робочим часом для збільшення можливості споживання, разом з тим існує і зворотній ефект.

Ефект доходу – при підвищенні ставки заробітної плати зростає і ціна дозвілля (заробітна плата являє собою силу грошей, яку робітник втрачає, щоб насолоджуватись відпочинком). При більш високому доході робітник може купити більшу кількість товарів, одним з яких є відпочинок (дозвілля). Перевищення заробітної плати за рівень W₁ приведе до ефекту доходу і, як результатом, до меншої пропозиції робочої сили.

W S

 

W F C

W

 

D

 

0 L L L

Рис. 13.5 – Встановлення заробітної плати за участі галузевих профспілок.

 

Дії відкритих та закритих тред-юніонів по підвищенню заробітної плати призводять до зниження рівня зайнятості.

Прагнення держави допомогти низькооплачуваним робітникам законодавчим шляхом майже в усіх країнах світу призвело до встановлення мінімальних розмірів ставок зарплати. Тоді крива пропозиції з S перетворюється на криву W FCS. В результаті декотрі низькооплачувані робітники, допомогти яким й призначався мінімум заробітної плати, виявляться тепер безробітними, тобто втручання держави у встановлення мінімуму заробітної плати породжує безробіття серед некваліфікованих робітників.

Якщо на монопсонічному ринку праці сформувалися сильні профспілки, то створюється двостороння монополія.

Двостороння монополія – це поєднання монопсонії з моделлю профспілок: монополістичний продавець праці в особі профспілки та монопсонічний наймач праці (рис.13.6).

В умовах двосторонньої монополії на ринку праці можлива ситуація встановлення ставки заробітної плати та рівень зайнятості як в умовах досконало конкурентного ринку.

В умовах двосторонньої монополії профспілки будуть наполягати на високій ставці заробітної плати W при рівні зайнятості L , а монопсоніст – прагнути до зниження ставки заробітної плати до рівня W при такому же навантаженні праці L . Результати у цьому протистоянні можуть бути дуже різні, але не виключена ситуація, що встановить середня між цими двома ставками зарплата W , яка встановилася в умовах досконало конкурентного ринку праці і наймалося б кількість робітників в обсязі L .

 

W MRC S

W A C

W E

W D=MRP

В

 

0 L L L

Рис. 13.6 – Двостороння монополія

 

 

Економічна рента

W

S

A

w

В D

0 L L

Рис. 13. 7 – Економічна рента на ринку праці

Економічна рента – це різниця між доходом, одержаним від використання фактора (ресурсу) виробництва, та мінімальною сумою, яку необхідно витратити, щоб одержати можливість користування цим ресурсом.

Економічна рента, пов’язана з наймом робочої сили, -надлишок заробітної плати, виплачений понад мінімальної суми, необхідної для оплати праці найманих робітників (рис. 13.7)

Рівноважний рівень задано точкою А, що перебуває на перетині кривих пропозиції та попиту на неї. Оскільки крива пропозиції похило прямує вгору, деякі з робітників погодилися б працювати за платню, меншу від w . Отже, площина фігури w АВ – це економічна рента, яку одержують всі робітники.

Земельна рента та її види

Той, хто володіє землею чи використовує її, отримує певні переваги. У зв’язку з цим стосовно землеволодіння та землекористування виникають особливі економічні відносини, що породжують особливий дохід та особливу його економічну форму – земельну ренту.

Земельна рента є нетрудовим доходом, який не пов’язаний з підприємницькою діяльністю. Вона являє собою частину прибутку, що створюється виробниками, що господарюють на землі, який регулярно привласнюється власником землі у вигляді орендної плати, що виплачує орендар власнику землі.

На рис. 14.5 ілюструється формування диференційної ренти. Рента за кращу землю (R₁) вище, ніж за середню (R₁), а за середню – вище, ніж за гіршу (R₃). Негативний вплив факторів попиту може виявитися настільки значним, що крива попиту (D₄) та крива пропозиції взагалі не перетнуться. За цих умов земля не зможе принести її власникам якогось доходу у вигляді ренти.

Чинники, що впливають на величину земельної ренти:

1) різноманітність у плодючості та місцезнаходженні;

2) попит на землю.

Рис. 14.5 - Механізм формування ренти.

 

Економічну ренту можуть отримувати не тільки власники землі, що використовується для сільськогосподарських потреб, а й власники інших природних ресурсів, для яких властива абсолютна обмеженість. Це можуть бути родовища корисних копалин, привабливі для туризму території, сили природи (водоспади, ріки тощо). Механізм утворення ренти у цих випадках збігатиметься з розглянутим вище.

Зміна розміру ренти ніяк не впливає на кількість землі, що пропонується для використання. Якщо відносно неземельних ресурсів ціна виконує спонукальну функцію, тобто підштовхує власників ресурсів до збільшення їх пропозиції на ринку, то щодо землі рента такої функції не виконує. Тому економісти вважають ренту надлишком, тобто платою, яка не є обов’язковою для забезпечення наявності землі.

Одна й та сама праця чи капітал у поєднанні з різними за родючістю землями приносить різні результати. Для родючіших земель крива середніх витрат лежатиме нижче, ніж для менш родючих. Отже, користувачі родючої землі за інших рівних умов отримуватимуть додатковий економічних прибуток, який пов’язаний із стійкими відмінностями у якості ґрунтів. Цей додатковий прибуток називається диференційною рентою. Оскільки кількість землі обмежена і хтось уже користується родючою землею, то диференційна рента не може бути ліквідована за рахунок перетікання капіталу, а тому власники кращих земель можуть отримати більшу ренту навіть у довготривалому періоді. Однак родючість землі може змінюватися внаслідок економічної діяльності людини. Використання сучасних технологій вирощування сільськогосподарської продукції, додаткові інвестиції в землю можуть дати значно кращі результати порівняно з експлуатацією земель, що використовується традиційно. Так виникають відмінності у економічній родючості землі, які теж можуть приносити диференційну ренту. Вони менш стабільні і можуть бути ліквідовані, якщо конкуренти перейдуть до аналогічного варіанту використання землі.

Види диференційної ренти:

1) диференційна рента І виду – це надлишок прибутку над нормальним прибутком, який пов’язаний з відмінностями у природній родючості окремих ділянок землі, а також у їх місцезнаходженні. Вона розраховується як різниця між індивідуальною ціною виробництва на відносно кращих ділянках та ринковою рівноважною ціною. Цей вид ренти привласнюється землевласником.

2) диференційна рента ІІ виду – це надлишок прибутку над нормальним, який виникає в господарствах при більш продуктивних вкладеннях капіталу. Цей вид ренти привласнюється підприємцем-орендарем. Після закінчення терміну орендної угоди вона привласнюється власником землі. Тому орендар прагне збільшити термін орендної угоди, а землевласник – скоротити.

Монопольна рента – це надлишок прибутку, який отримують власники особливих унікальних ділянок землі, після продажу продукції по монопольним цінам (наприклад, від деяких земель у провінції Шампань).

Абсолютна рента – це прибуток, який отримує землевласник, що має землю у приватній власності.

Рис. 14.6 - Утворення диференціальної ренти

Досконала конкуренція

Досконала конкуренція є найбільш виразною схемою ринкової структури, яку можна використовувати для аналізу економічних процесів.

Чисто конкурентна економіка призводить до найефективнішого використання обмежених ресурсів суспільства. Економіка конкурентних цін використовуватиме обмежену кількість наявних у суспільстві ресурсів так, що максимізуватиме задоволення потреб споживачів.

Ефективне використання обмежених ресурсів передбачає виконання двох умов:

1. Досягнення ефективного розподілу ресурсів, коли ресурси розподіляються між фірмами і галузями так, щоб суспільство (споживачі) отримали найбажаніший для себе набір товарів та послуг. Розподільна ефективність реалізується тоді, коли зміною складу продукції уже неможливо досягати чистої вигоди для суспільства. Ресурси розподілені ефективно, якщо жоден з суб’єктів не має можливості покращити економічний стан без погіршення стану інших суб’єктів. Ця умова досягається, коли:

Р = МС.

2. Виробнича ефективність, коли кожен товар або послуга з оптимального для суспільства набору вироблялися за найнижчих можливих витрат. Ця умова досягається, коли:

Р = мінімальним ATC

Монополія: сутність та умови існування.

Монополія - це ринкова структура, у якій одна фірма є єди­ним продавцем товару, на який не існує близьких замінників.

Фірма володіє монопольною владою, коли вона може впливати на ціну свого товару, змінюючи кількість продукції, яку вона готова продавати.

Умови функціонування монопольного ринку:

- наявність одного виробника, який продає однорідну продук­цію, що не має близьких субститутів, багатьом покупцям;

- частка випуску монопольного ринку відповідає ринковій пропозиції;

- галузь складається з однієї фірми;

- існування бар’єрів для входження в галузь;

- відсутність вільного входу на ринок.

Не маючи можливості впливати на ринкову ціну, кожен споживач змушений орієнтувати свій попит відповідно до ціни, яку пропонує монополіст. Монополіст регулює ціну так, щоб споживачі придбали весь обсяг товару, який він пропонує, визначаючи при цьому не тільки обсяг його пропозиції, але і його ціну. Таким чином монополіст використовує свою монопольну владу.