Модель чистої монополії та її відмінні риси

Модель чистої монополії та її відмінні риси

У широкому розумінні термін «монополія» («моно» – один, «полео» – продаю) означає існування певної економічної виключності становища фірми. Незалежно від природи виникнення, монополія по суті, заперечує конкуренцію. Крайнім випадком недосконалої конкуренції буде «чиста монополія» – єдиний продавець з цілковитим контролем над певною галуззю.

Відмінні риси чистої монополії:

1) випуск товару всією галуззю контролюється лише одним продавцем цього товару, тобто, єдина фірма є постачальником товару на ринок і уособлює собою всю галузь;

2) вироблений монополією товар є особливим і не має близьких замінників. Відповідно попит на товар при зміні ціни змінюється незначно, перехресна еластичність попиту монополізованого товару і продуктів інших галузей дуже низька;

3) входження на ринок нових фірм блоковано, тому за умов монополії будь-яка конкуренція відсутня;

4) споживачі монополізованого товару не взаємодіють між собою, відсутні змови між ними;

5) існує повна інформованість щодо обсягів, цін та попиту на товар з боку споживачів.

Більш стисліше визначення монополії концентрує увагу на суттєвих її рисах: монополія – це такий тип побудови ринку, коли один продавець пропонує весь ринковий обсяг товару, для якого не існує близьких замінників.

Фірму за умов монополії, називають монополістом, а ринок, на якому функціонує монополіст – монопольним ринком.

Чиста монополія, як і розглянута в попередньому розділі чиста конкуренція, розглядається зазвичай як абстрактна, наукова модель. Практично до монопольних відносяться ринки із порушенням деяких зазначених умов. Наприклад, фірма-монополіст може виробляти 80–90% галузевого обсягу, а 20–10% постачатимуть дрібні виробники; в іншому випадку, часто послаблена умова щодо відсутності замінників у монополізованого товару.

Монополія можлива тоді, коли вхід на ринок інших виробників є невигідним або неможливим. Якщо на ринку з’являються інші підприємства, монополія зникає.

Отже, наявність вхідних бар'єрів є обов'язковою умовою і виникнення, і існування монополії. Вхідні бар'єри блокують входження в монопольний ринок, або створюють несприятливі умови для фірм-новачків порівняно з фірмою, яка вже працює на ринку.

Вхідні бар'єри численні та різноманітні. Основні з них:

а) масштаби виробництва. Як правило, фірма-монополіст – це велике підприємство, тому для створення гідної, дієвої конкуренції потрібні великі капітали, що для більшості потенційних конкурентів неможливо;

б) легальні бар'єри. Частіше всього у вигляді урядових ліцензій, квот чи мита на імпортні товари або ж патентів та авторських прав, які забезпечують правовий захист інноваційних продуктів від несанкціонованого їх використання конкурентами;

в) власність на ресурси. Монопольне становище утримується внаслідок монопольного володіння всім обсягом пропозиції ресурсу, що є абсолютно обмежений;

г) високі транспортні витрати або ж не транспортабельність окремих товарів і послуг. Створюються умови для формування місцевих монополій, сфера діяльності яких обмежується окремим регіоном;

д) недобросовісна конкуренція. Деякі фірми-монополісти застосовують методи боротьби з конкурентами, які не тільки не відповідають кодексу честі бізнесмена, але й заборонені законом (тиск на постачальників ресурсів, банки, профспілки, промислове шпигунство, цінові війни з метою банкрутства конкурента та ін.).

Ринки, закриті для входження конкурентів юридичними бар'єрами, називають закритими монополіями. Така форма монополії є адміністративною, оскільки виникає внаслідок того, що держава (уряд/ чи органи місцевої влади) створюють виняткові, привілейовані умови господарської діяльності окремим фірмам або галузям.

Відкрита монополія виникає тоді, коли фірма вперше виходить на ринок з новою продукцією, що не має ніякого правового захисту.

Монополія, яка існує за рахунок економії на масштабах виробництва називається природною монополією. При цьому забезпечується мінімум довгострокових середніх витрат лише тоді, коли одна фірма обслуговує ринок загалом. Тобто, природна монополія, виникає в тих галузях, де мінімально ефективний масштаб виробництва співпадає з галузевим попитом (транспортування газу і електроенергії, залізничний транспорт, метрополітен). Зосередження виробництва всього ринкового обсягу продукції на одній фірмі – економічно ефективніше, ніж на кількох. Тому природні монополії підтримуються зазвичай державою, яка бере на себе регулювання їхньої діяльності.

Існування різноманітних вхідних бар'єрів є джерелом монопольної влади. Монопольна (ринкова) влада проявляється в здатності окремого продавця (покупця) до прямого втручання у механізми дії об'єктивних законів ринкової конкуренції.

Формою економічного зв'язку у системі «продавець-покупець» є ринкова ціна, на яку здатний впливати монополіст. Нагадаємо, що конкурентна фірма – ціноодержувач, позбавлена ринкової влади, приймає ціну, як величину задану. Чистий монополіст має абсолютну ринкову владу, його здатність впливати на ціну обмежує лише попит споживачів. Тому фірма-монополіст є ціноутворювачем – тобто встановлює ціну товару на ринку.

Зазначимо, що чиста монополія – це абстрактна, ідеальна модель ринку, як і досконала конкуренція. Проте за рахунок існування вхідних бар’єрів фірма-монополіст має можливість встановлювати ціни вищі, ніж конкурентні.

 

Рис. 10.1. Попит, загальний та граничний дохід монополіста

 

Загальний дохід монополіста TR зростає на відрізку АС кривої попиту(MR >0), досягає максимуму в точці С (MR =0), а з переходом на відрізок СВ кривої попиту, починає зменшуватися (MR <0).

Аналіз цінової еластичності попиту вздовж всієї кривої попиту фіксує:

- у точці А попит є абсолютно еластичний |E_d|=∞;

- у точці С попит має одиничну еластичність |E_d|=1;

- у точці В попит абсолютно нееластичний |E_d|=0.

При обсягах випуску – попит еластичний (), а при обсягах випуску – попит нееластичний ().

Ціна на ринку монополії завжди перевищує граничний дохід Р > MR.

Довести це можна, про диференціювавши функцію загального доходу:

;

(10.4)

Оскільки крива попиту є спадною, то для всіх додатніх значень обсягу Q, а отже граничний дохід MR завжди буде менший від ціни Р.

Як відомо, величина приросту загального доходу при збільшенні ціни і зменшенні обсягу продажу визначається еластичністю попиту.

Збільшення ціни при еластичному попиті зменшуватиме загальний дохід, а при нееластичному попиті на товар – збільшуватиме загальний дохід фірми-монополіста.

Для досягнення додаткових прибутків монополіст може приймати рішення і щодо зміни обсягу випуску. Вибраний обсяг з урахуванням характеру попиту визначатиме рівень ринкової ціни.

Виведена залежність пояснює наслідки зміни ціни продукції і, відповідно, зміни обсягів випуску щодо величини сукупного доходу:

- якщо попит на товар еластичний, то для збільшення доходу монополісту слід ціну знизити (тобто випуск продукції збільшити);

- якщо попит на товар нееластичний, то для збільшення доходу монополісту потрібно ціну збільшити (випуск продукції скоротити);

- при одиничній еластичності попиту величина загального доходу від зміни ціни не залежить (ріст ціни компенсується таким же падінням обсягів продажу) (табл.10.1).

 

 

Таблиця 10.1

Цінова еластичність попиту та загальний дохід монополіста

 

Значення коефіцієнта	Ціна товару, Р	Сукупний дохід, TR
	зростає	зростає
спадає	спадає
	зростає	спадає
спадає	зростає
	зростає	сonst
спадає	сonst

Природно, що монополіст ніколи не обере таку комбінацію «ціна – обсяг», за якої загальний дохід зменшуватиметься (MR < 0). З іншого боку, враховуючи те, що сукупні витрати виробництва при збільшенні випуску зростають, можна стверджувати, що при обсягах виробництва, яким відповідає нееластичний попит на товар, прибуток фірм, як різниця між сукупним доходом (виручкою) і витратами буде меншим, ніж при обсягах, що відповідають еластичному попиту.

Тому монополіст формуватиме обсяги виробництва і визначатиме ціну лише на еластичній частині кривої попиту.

 

Рис. 10.2. Умови максимізації прибутку фірми-монополіста

 

При обсягах виробництва більших, ніж Q _M граничні витрати перевищують граничний дохід, тому для збільшення прибутку фірмі слід скорочувати виробництво до Q _M.

Загальний дохід монополіста () чисельно дорівнює площі прямокутника . Середні витрати виробництва ATC _M при обсязі Q _M визначаються величиною відрізка Q_MN; тоді загальні витрати чисельно дорівнюють площі прямокутника . Економічний прибуток монополіста як різниця загального доходу і загальних витрат визначається площею прямокутника .

Фірма-монополіст у короткостроковому періоді може мати економічні збитки, якщо при виконанні умови максимізації прибутку витрати (вартість) виробництва одиниці продукції перевищують її ціну () формула (10.8):

(10.8)

В такому випадку фірма може лише мінімізувати свої економічні збитки (рис. 10.3).

Рис. 10.3. Мінімізація економічних збитків монополістом

 

При існуванні монополії умова беззбитковості й умова закриття фірми в короткостроковому періоді інші, аніж у випадку конкурентної фірми. Нагадаємо, що для конкурентної фірми умова беззбитковості визначається рівністю ринкової ціни і мінімальних середніх витрат (), а умова закриття переважанням мінімальних середніх змінних витрат над ринковою ціною товару ().

У випадку монополії умова беззбитковості досягається за ціни, яка є вищою за мінімальні середні витрати виробництва, оскільки крива попиту має спадний характер (рис. 10.4).

Рис. 10.4. Умова беззбитковості фірми-монополіста

 

І, нарешті, фірма-монополіст приймає рішення про закриття, якщо за умови оптимального обсягу виробництва ціна одиниці продукції буде меншою від величини середніх змінних витрат (рис. 10.5).

(10.9)

Рис. 10.5. Умова закриття фірми-монополіста

 

Оцінюючи бізнесову поведінку виробника через вибір ним оптимального обсягу виробництва і ціни на продукцію логічно дослідити залежність величини запропонованої пропозиції від ціни даного товару. Однак, опираючись на умови ефективного випуску та закриття можна стверджувати, що кривої пропозиції фірми-монополіста не існує. Пам’ятаємо, що монополіст вирівнює граничні витрати МС не за ціною (як при досконалій конкуренції ), а за граничним доходом MR (). Оскільки граничний дохід цілком визначається характером попиту на товар, то для одного і того ж обсягу, а значить і за однакової величини граничних витрат, в залежності від попиту на товар, може встановитися різна ціна товару (рис. 10.6). Вірне й інше твердження, при одній і тій же ціні фірма монополіст може виробляти різні обсяги товару.

Рис. 10.6. Встановлення різних цін для одного і того ж обсягу виробництва при монополії

 

Тому концепція кривої пропозиції як залежності між цінами і обсягом випуску в теорії монополії, як і в теорії ринків недосконалої конкуренції в цілому не використовується.

Для аналізу поведінки фірм, що діють на ринках недосконалої конкуренції, основне значення має співвідношення попиту і витрат. Зазначимо, що для характеристики ринку досконалої конкуренції значення мають співвідношення попиту і пропозиції. Перетин кривих попиту і пропозиції, відомий «маршалівський хрест», визначають рівноважну ринкову ціну і обсяг купівлі-продажу лише на гіпотетичному досконало конкурентному ринку.

Обґрунтування господарської стратегії монополіста в довгостроковому періоді базується на ознаці монопольного ринку, що має статичний характер: існування вхідних бар’єрів для входження нових фірм на ринок. Монополіст і в довгостроковому періоді може стримувати економічний прибуток (для досконало конкурентного виробника економічний прибуток в довготривалому періоді зводиться до нуля).

У довгостроковому періоді монополіст обирає масштаби виробництва, розробляючи кілька варіантів свого перспективного розвитку залежно від обсягів залучення факторів виробництва. Оцінюючи довгострокові прогнози щодо ринкового попиту на свою продукцію, монополіст для кожного варіанту визначає оптимальні обсяги виробництва і ціну, що максимізують його прибуток.

На рис. 10.7 для довгострокової кривої попиту наведено два варіанти розвитку фірми, кожний з яких характеризується параметрами середніх і граничних витрат АТС₁, МС₁ – для першого варіанту, АТС ₂, МС ₂ – відповідно для другого. Для першого варіанту прибуток максимізується у стані Е ₁ (Р ₁, Q ₁) і для другого – у стані Е ₂ (Р ₂, Q ₂). Зрозуміло, що фірма обирає той варіант розвитку, який забезпечить для неї більший прибуток, тобто другий варіант (т. Е ₂).

 

 

Рис. 10.7. Монополістична рівновага в довгостроковому періоді

 

Найкращий із короткострокових станів рівноваги є одночасно станом довгострокової рівноваги монополіста.

Для обраного другого варіанту , а рівень середніх витрат виробництва при обсягах Q₂ визначається точкою С_М, де .

Отже, в довгостроковому періоді монополіст максимізує прибуток, виробляючи такий обсяг продукції, за якого граничний дохід дорівнює граничним витратам довгострокового періоду:

(10.10)

Зазначимо, що для стану довгострокової рівноваги закономірним є:

Це означає, що у довготривалому періоді монополіст може зберігати економічний прибуток за рахунок існування вхідних бар’єрів. Конкурентний механізм не спрацьовує, парадокс прибутку не спостерігається. Монопольний прибуток в довгому періоді зберігається і чисельно дорівнюватиме площі прямокутника .

Монополіст, максимізуючи прибуток, не змушений працювати на рівні мінімальних середніх витрат, які досягаються в точці F при обсягах Q_F; обсяг випуску продукції фірмою-монополістом Q ₂ залишаться меншим від обсягу Q _F, який вибрала б фірма за умов досконало конкурентного ринку.

Отже, як короткострокова, так і довгострокова рівновага монополії не забезпечує ефективного масштабу випуску. Обсяг пропозиції продукції на монопольному ринку менший, ніж на досконалоконкурентному, що дозволяє встановити монопольну ціну вищу, аніж на конкурентному ринку, і тим самим перерозподілити добробут на користь фірми-виробника.

 

Рис. 10.8. Монопольне ціноутворення за принципом «витрати плюс»

 

На ринку товару еластичного попиту (рис. 10.8,а) надбавка буде значно меншою, ніж у випадку формування монопольної ціни на товар з нееластичним попитом (рис. 10.8,б).

З метою отримання додаткового доходу монополія досить широко використовує цінову дискримінацію – встановлення продавцем різних цін на різні одиниці товару, що продається одному або різним покупцям. При цьому відмінність у цінах не обумовлена відмінностями у витратах виробництва.

Цінова дискримінація можлива за наступних умов:

- фірма має достатній рівень ринкової влади, щоб контролювати виробництво товару і формування його ціни;

- покупці не мають бажання та умов перепродувати придбану продукцію іншим покупцям;

- можлива сегментація ринку – поділ покупців на окремі групи згідно з їх готовністю платити (наприклад, за віком, соціальним статусом, рівнем доходів тощо).

Поняття цінової дискримінації було введене в економічну теорію в перший третині ХХст. Альфредом Пігу – англійським економістом, послідовником А. Маршалла. Він запропонував розрізняти три види, або ступені цінової дискримінації.

Дискримінація першого ступеня, або абсолютна цінова дискримінація здійснюється монополістом шляхом встановлення ціни кожному споживачеві на рівні його готовності платити за це благо.

Іншими словами відбувається продаж кожної одиниці блага за її ціною попиту. Графічна ілюстрація цього виду цінової дискримінації відображена на рис. 10.9.

 

Рис. 10.9. Цінова дискримінація 1-го ступеня

 

Монополіст продає першу одиницю блага за максимальною ціною Р₁, другу одиницю за Р₂ і т.д. Останньою одиницею, яку він запропонував би на ринку, є одиниця Q_М, яка відповідає обсягу, максимізуючому прибуток монополіста без застосування дискримінації. Проте за дискримінації фірмі-монополісту вигідно збільшити виробництво і продаж продукції понад обсяг Q_М до тих пір, поки ціна кожної наступної одиниці є більшою, ніж граничні витрати. Найнижча ціна, за якою монополіст може реалізувати останню одиницю продукції беззбитково для себе, дорівнює ціні Р_К – ціні конкурентної рівноваги. Таким чином, продавши обсяг Q_К, монополіст отримує прибуток, що чисельно дорівнює площі трикутника ВР_КЕ_К. У випадку не застосування дискримінації виробник отримав би лише прибуток, який відповідає площі прямокутника Р_МЕ_М АР_К. Отже, дискримінація забезпечила збільшення прибутку монополіста за рахунок перерозподілу надлишку споживача ВР_МЕ_М на користь монополіста та отримання додаткового надлишку виробника Е_МАЕ_К. Негативним наслідком цінової дискримінації першого ступеня є зменшення надлишку споживачів до нуля. Серед позитивних рис абсолютної дискримінації є збільшення ринкового обсягу (з Q_M до Q_K), тобто збереження на ринку споживачів з відносно низькою купівельною спроможністю.

Явище цінової дискримінації 1-го ступеня на практиці зустрічається рідко і є скоріше теоретичною моделлю.

Частіше монополіст застосовує другий тип цінової дискримінації – продаж за різними цінами окремих партій товару. Вона відома також як випадок нелінійного ціноутворення, оскільки означає, що ціна за одиницю товару не є постійною, а залежить від обсягів продажу (рис.10.10). Графічне пояснення цього типу дискримінації використовує спадну криву ринкового попиту, що відображає зменшення готовності покупця платити при збільшені обсягу покупок.

Рис.10.10. Цінова дискримінація 2-го ступеня

 

Обсяг Q_A споживачі готові придбати за ціною Р_А, наступну партію Q_B-Q_A за нижчою ціною Р_В і т.д. Без дискримінації монополіст продав би обсяг Q_M за ціною Р_М і отримав би прибуток, що чисельно дорівнює площі Р_МРЕ_М. Запровадження дискримінації – встановлення трьох різних цін в залежності від обсягів продажу – дозволяє збільшити прибуток від продажу обсягу Q_F порівняно з першим монопольним прибутком.

Дискримінація 2-го ступеня не дозволяє монополісту привласнити весь надлишок споживача, проте забезпечує йому додатковий прибуток, що дорівнює площі прямокутників P_МLXP_F, LNTX, NE_MST.

На практиці цінова дискримінація другого ступеня здійснюється у вигляді:

- оптових знижок (чим більша партія, тим нижча ціна одиниці товару);

- кумулятивних знижок (місячні картки для проїзду у громадському транспорті);

- цінової дискримінації в часі (різні ціни на денні та вечірні сеанси в кіно);

- абонементної плати в поєднанні з пропорційною оплатою кількості товару що купується.

Цінова дискримінація третього ступеня запроваджується за умови можливості виділення окремих категорій споживачів з різною еластичністю попиту, тобто сегментації ринку. Припустимо, на ринку чітко виділяються дві групи споживачів: А – з високою еластичністю попиту (рис.10.11,а) і Б – з низькою еластичністю (рис.10.10,б). Крива галузевого попиту, яку отримують шляхом горизонтального додавання кривих попиту окремих сегментів, є ламаною лінією. В точці її перегину крива граничної виручки має розрив.

Рис.10.11. Цінова дискримінація 3-го ступеня

 

Для максимізації прибутку монополісту необхідно випускати обсяг Q_M, який відповідає умові MR_A+B = MC і забезпечує рівність граничних витрат як на сукупному ринку, так і на окремих його сегментах. Останнє передбачає встановлення різних цін для споживачів з різною еластичністю. Для покупців з вищою еластичністю пропонується вища ціна Р_А, для покупців з нижчою еластичністю – нижча Р_В. Сума обсягів продажу на окремих сегментах повинна відповідати обсягу Q_M=(Q_A+Q_B).

Цей найпоширеніший варіант цінової дискримінації здійснюється у вигляді:

- ціноутворення у пікові періоди (встановлення найвищих цін у періоди найвищого попиту);

- міжчасової дискримінації (встановлення високої ціни для нетерплячих покупців, і поступове зниження ціни для інших);

- запровадження двокомпонентних тарифів;

- продажу товарів в комплекті;

- диференціації вартості транспортних послуг в залежності від якості обслуговування і комфорту (бізнес-клас і економ-клас, вагони 1 і 2 класу);

- різних цін на непродовольчі товари сезонного попиту (в кінці сезону ціни нижчі ніж на його початку).

Розглянувши різноманітні види цінової дискримінації неможливо дати однозначну відповідь, чи бажана вона для суспільства. З одного боку, диференційований підхід до монопольного ціноутворення дозволяє фірмі збільшити обсяг монопольних прибутків за рахунок доходів покупця, зумовлюючи їх перерозподіл на користь того, хто її проводить. Але, з іншого боку, цінова дискримінація призводить до збільшення випуску продукції і, відповідно, до менших чистих витрат та більш високої ефективності розподілу ресурсів. До того ж цінова дискримінація 3-го ступеня дає змогу обслуговувати різні за ціновою еластичністю ринки, на які виробник не виходить за єдиної ціни.

 

Рис.10.12. Визначення збитків від монополізації ринку

 

Ринковий попит на продукцію досконало конкурентної галузі визначається кривою попиту D, а пропозиція – зростаючою ділянкою кривої граничних витрат МС. Рівноважний обсяг продукції становить Q ₁, а ціна – Р ₁. Якщо галузь монополізується, то на ринку залишається лише одна фірма з тією самою кривою граничних витрат, проте ціна та обсяг випуску змінюються. Монополіст максимізує прибуток за обсягу випуску Q ₂, який забезпечує рівність граничних витрат і граничного доходу. Такому обсягу випуску відповідає ціна Р ₂. Таким чином, ринкова монопольна ціна порівняно з конкурентним ринком зростає, а ринковий обсяг скорочується.

В умовах монополії ціни вищі, тому споживачі купують товару менше. Та частина споживачів, що купують товар за монопольною ціною Р ₂ втрачають надлишок у сумі, що дорівнює (Р ₂- Р ₁) Q ₂, (площа прямокутника Р ₂ Е ₂ КР ₁). Ті споживачі, які не купили товар за ціною Р ₂, а купили б за конкурентною ціною Р ₁, також втрачають надлишок у сумі, що відповідає площі трикутника Е ₂ Е ₁ К. Отже, сумарна втрата споживчого надлишку відповідає площі трапеції Р ₂ Е ₂ Е ₁ Р ₁.

Монополіст одержує додатковий дохід, що графічно дорівнює площі прямокутника Р ₂ Е ₂ КР ₁, але втрачає частину виробничого надлишку – додаткового прибутку, який міг би одержати, продаючи кількість продукції Q ₁- Q ₂ за ціною Р ₁ (графічно дорівнює площі трикутника КЕ ₁ L).

Отже, сумарне збільшення виробничого надлишку монополіста відповідає різниці площі прямокутника Р ₂ Е ₂ КР ₁ та площі трикутника КЕ ₁ L.

Таким чином, частина чистої вигоди переходить від споживачів до монополіста (площа прямокутника Р ₂ Е ₂ КР ₁), а частина безповоротно втрачається (сума площ трикутників Е ₂ Е ₁ К та КЕ ₁ L). Ця величина чистих втрат суспільства від монополізації ринку зветься соціальною ціною монополії.

Суспільство може платити за монопольну владу ще й додаткову ціну, яка перевищує величину безповоротних витрат. Монополіст може витрачати значні суми грошей на здобуття, утримання або зміцнення своєї монопольної влади. Сюди можуть входити витрати на рекламу, лобіювання та уникнення державного регулювання чи антимонопольного розслідування.

Прагнучи до максимізації прибутку, а не максимізації обсягу випуску, монополіст може не повністю використовувати позитивний ефект масштабу. Немає одностайної думки щодо сприйняття чистою монополією науково-технічного прогресу. З одного боку, одержання високих прибутків дає змогу монополістові активно фінансувати наукові дослідження. З іншого, відсутність конкурентів послаблює його стимули до впровадження інновацій.

Існування монополії спричиняє економічні витрати суспільства, оскільки не забезпечується ні виробнича ефективність (за оптимального обсягу випуску ціна перевищує мінімальні середні загальні витрати), ні розподільна ефективність (ціна перевищує граничні витрати).

Винятком можуть бути лише природні монополії. Їх виникнення є закономірним наслідком взаємодії ринкових сил, оскільки вони забезпечують мінімізацію витрат за рахунок позитивного ефекту масштабу. Для зменшення негативних проявів монопольної влади держава може сприяти перетворенню монополізованих галузей у більш конкурентні, трансформувати приватні монополії у державні або ж регулювати діяльність монополії.

Для запобігання зловживання монополіями своїм становищем і підвищення ефективності функціонування ринків усі країни використовують антимонопольне законодавство. Перший антимонопольний закон було ухвалено у США в 1890 р. (закон Шермана). Згідно з законодавством країн з розвиненою економікою монополістом вважають фірму, ринкова частка якої становить 60% (у США), 33% (у Німеччині), 50% (у Японії).

Україні у спадок від СРСР дісталася високо монополізована економіка, тому у 1990-х роках в країні активно розроблялась система антимонопольного регулювання. Її основу склали закон «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», «Про антимонопольний комітет України», «Про захист економічної конкуренції».

У статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» подається чітке визначення монопольного становища. Суб’єкт господарювання займає монопольне становище на ринку товарів, якщо:

- на цьому ринку немає жодного конкурента;

- немає значної конкуренції внаслідок обмеженої можливості доступу інших підприємств на ринок;

- частка підприємства на ринку продукції перевищує 35% і суб’єкт господарювання не довів, що зазнає значної конкуренції;

- частка підприємств на ринку продукції менша, ніж 35%, але воно не зазнає значної конкуренції.

Згідно з українським законодавством заборонені будь-які дії, що призводять до набуття фірмою монопольного становища, а також визначені форми зловживання таким становищем. Загалом сьогодні Україна має сучасне антимонопольне законодавство, створене з урахуванням світового досвіду.

Питання для самоконтролю

1. Які основні риси монопольного ринку? В чому особливість чистої монополії?

2. Доведіть, що крива граничного доходу монополіста розміщується нижче його кривої попиту. Чому, прямуючи вниз крива граничного доходу віддаляється від кривої попиту?

3. В чому полягає відмінність кривої попиту монополіста від кривої попиту фірми на конкурентному ринку? Чому крива попиту чистого монополіста не може бути абсолютно еластичною?

4. Чи завжди фірма-монополіст буде мати прибуток? З чим це пов’язано?

5. Який зв'язок між ціновою еластичністю попиту на товар фірми-монополіста, ціною попиту і граничною виручкою?

6. Чому фірма-монополіст не виробляє продукцію в обсягах, що відповідають нееластичному відрізку кривої попиту?

7. Чому не можна побудувати криву пропозиції фірми-монополіста?

8. Що представляє собою рівновага монополіста в довгостроковому періоді?

9. В чому полягає сутність цінової дискримінації? Які існують види цінової дискримінації? Чому цінова дискримінація притаманна саме монопольному ринку і вигідна суспільству?

10. Припустимо, що фірма може практикувати абсолютну цінову дискримінацію. Яку найнижчу ціну вона призначить, і яким буде сумарний обсяг виробництва?

11. Чи може монополія в галузі бути більш ефективною, ніж конкуренція? За яких умов? Наведіть приклади таких ситуацій в країні, місті.

ТЕМАТИКА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

 

СИТУАЦІЙНІ ЗАВДАННЯ

а) Ситуаційні завдання з розв’язком

Ситуаційне завдання 1

Функція витрат монополіста має вигляд:

(тобто постійні витрати FC складають 50 грн., а змінні VC – Q ²). Попит на продукцію монополіста задано як . Знайти, яку кількість товару буде виробляти монополіст, щоб максимізувати прибуток.

Розв'язок ситуаційного завдання 1

Для визначення оптимального обсягу випуску потрібно знайти середні і граничні витрати, дохід і граничний дохід.

Середні витрати визначаются:

Граничні витрати:

Дохід монополіста:

Граничний дохід:

Умовою максимізації прибутку монополіста є рівність граничного доходу і граничних витрат MC = MR,

2 Q =40–2 Q;

40=4 Q;

Q =10.

Отже, при обсязі випуску в 10 одиниць прибуток монополіста максимальний. Для графічного розв’язку зобразимо криві середнього і граничного доходу, середніх і граничних витрат.

 

 

Криві MR і МС перетинаються при Q = 10. При цьому величина середніх витрат складає 15 грн. .

Ціна на продукцію 30 грн. за одиницю, тому прибуток від реалізації одиниці продукції складає 15грн. (30 – 15). Сукупний прибуток фірми складе 15x10=150 грн. (площа заштрихованого прямокутника).

Ситуаційне завдання 2

Інформація про функцію попиту на продукцію монополіста і його загальні витрати на виробництво продукції наведена в таблиці:

Обсяг випуску продукції, шт.	Ціна Р, грн.	Загальні витрати, грн.

При якому обсязі випуску продукції монополіст максимізує прибуток, яку ціну він встановить?

 

Розв'язок ситуаційного завдання 2

Для визначення оптимального обсягу випуску продукції і ціни на неї, необхідно знайти середній і граничний дохід, середні і граничні витрати. Ці дані розрахуємо і для зручності занесемо в таблицю.

Q, шт.	P, грн.	ТС, грн.
				-		-	-12
							-2
			8,4				-2
							-12

За одержаними даними побудуємо графік.

 

 

Умова максимізації прибутку MC=MR забезпечується при обсягу Q=3. Такий обсяг випуску продукції дасть можливість монополісту встановити ціну в 10 грн. за одиницю. Прибуток визначається площею фігури PLKP₁, і дорівнює 6 грн.

 

Ситуаційне завдання 3

Фірма-монополіст проводить політику цінової дискримінації продаючи продукцію двом групам споживачів за різними цінами. Функція попиту споживачів на продукцію фірми: і , де Р _1, Р ₂ і Q ₁, Q ₂ – ціна і обсяг попиту для кожної групи споживачів. Граничні витрати фірми постійні і рівні 3.

Визначте, яку ціну на товар призначити монополісту для максимізації свого прибутку на кожному сегменті ринку.

Розв'язок ситуаційного завдання 3

Можливість сегментизації ринку покупців характерна для дискримінації третього ступеня. Виходячи з необхідної умови , знайдемо величини граничних доходів і .

;

Функції попиту перетворимо як ;

Дохід монополіста від продажу продукції на обох ринках;

,

,