Етап інтенсивного розвитку документних потоків та масивів

 

Початком цього етапу стала друга половина XV ст., що характеризується швидким збільшенням кількості генезисних ДС, суттєвим удосконаленням технологій книгодрукування. У 1461 р. відкриваються топографії у німецьких містах Гамберг і Страсбург; у 1465 - в Італії; 1468 р. - у Чехії й Швей­царії; 1469 р. - у Нідерландах; 1470 - у Франції; 1473 р. – в Угорщині; 1474 р. - в Іспанії; 1476 р. - у Польщі; 1490 р. - у Ту­реччині. Протягом п'ятидесятих років засновано понад 1100 типографій, які випустили у загальній кількості 35—45 тисяч назв першодрукованих книг тиражем близько 20 млн. прим. З них понині збереглося близько 500 тис. прим. Книги, надру­ковані раніше 1 січня 1501 р., називають "інкунабулами" (від лат. - колиска, дослівно - "у колисці"); з 1501 -1550 рр. - "палеотипи" (від грецького - стародавній, “Чироз" - відбиток, зразок). За тематикою половина потоку інкунабул - релігійна література, чверть - художні твори, 10% " документи з юриспруденції, 15% - інші галузі знань.

У XVI ст. замість дрібних майстерень виникають великі друкарські мануфактури, зростають тиражі книг - наприкінці століття вони сягали 1000 прим. Внаслідок цього збільшу­ються обсяги ДМ книготорговельних установ, зростають ДФ особистих, публічних та навчальних бібліотек.

Майже половину ДП та М ранніх друкованих видань становила релігійна література. Але поглиблювання спеціалі­зації у книговиданні зумовило появу видавців, що випускали не лише духовну, а й світську літературу, підручники з мате­матики, практичні посібники для ремісників, наукові видан­ня. Зі збільшенням питомої ваги наукової літератури усклад­нюється не лише змістовна, а й видова структура ДП та М - поруч з книгами друкуються нотні, картографічні та ізографі­чні видання.

У XV - XVI ст. у Німеччині почали друкувати для про­дажу брошури з політичними або сенсаційними новинами, які стали прообразом періодичних видань. Найпершою газетою вважається брошура останніх новин, опублікована у Кельні в 1470 р. Як самостійне видання газета вперше почала регуляр­но виходити в 1631 р. у Франції. Найстарішою з газет світу, що існує понині, є шведська офіційна газета - орган Королівської шведської академії, заснована в 1645 р.

Одним із найстаріших журналів світу є журнал "Філо­софські праці Королівського товариства", перший номер яко­го вийшов в світ у 1665 р. в Англії. Одночасно з ним у Пари­жі почав видаватися "Журнал учених", що мав оперативно інформувати наукову спільноту про нові наукові видання. Та­ким чином журнал як вид документа історично виник у вигляді наукових реферативних журналів. Найперший у світі щорічник - "Альманах старого Мура" - виходить з 1697 р.

Подальший розвиток книжкового виробництва в Європі характеризують такі дані: в XVI ст. видано понад 242 тис. на­зв, у XVII ст. - 972300 назв, у XVIII ст. - близько 2 млн., а тиражі в середньому зросли з 300 - 350 примірників у XV ст. до 1000 - 1200 у XVII ст. Твори друку дешевшали та ставали більш доступнішими, що зумовлювало демократизацію кни­жкового ринку. Процес формування типо-видової та жанрової структури ДП та М наукових документів детально висвітлено у працях С.Г. Кулешова.

В Україні у XVI ст. вплив європейського гуманізму від­бився на збільшення інтересу до природничих наук, матема­тики, астрономії, ширилися філософськи твори античних ав­торів. Маєтки крупних магнатів (князів Андрія Курбського, Юрія Слуцького та ін.) ставали культурними осередками, в кожному з яких була школа й друкарня.

Впровадження постійного українського друкарства пов'язують з іменем Івана Федорова, який заснував у 1572 р. друкарню у Львові. Першою загальновизнаною українською друкованою книгою вважається виданий І.Федоровим "Апос­тол" (1574 р.). Однак щодо зародження українського книго­друкування нині спостерігається розвиток іншої версії: є ін­формація, що в Україні, зокрема у Львові друкарні існували ще до І. Федорова. Цю думку намагаються науково обґрунту­вати українські книгознавці - О. Мацюк, Я. Запаско, В. Карпинський, Г. Коляда, П. Плющ, Ф. Максименко та ін.

Так, у фонді василіанських монастирів Центрального Державного Історичного архіву у Львові виявлено документи, які свідчать, що в цьому місті друкарня заснована ще в 1460 р. За документальними архівними джерелами власну друкар­ню подарував монастиреві львівський громадянин Степан Дропан. Звичайно, таке раннє виникнення друкарства в Укра­їні дещо несподівано, але, якщо взяти до уваги високий рі­вень економічного і культурного розвитку Львова на той час, його тісні зв'язки з західними, зокрема з німецькими містами, про що є багато свідчень (наприклад, до середини XVI ст. па­пір до Львова постачали майже винятково з німецьких та польських паперових млинів), то стає зрозумілим наявність книгодрукування у Львові раніше багатьох міст Європи.

Дещо пізніше виникли друкарні і в інших містах Украї­ни, зокрема в Києві та Острозі. Типографічний опис Київсь­кого намісництва в розділі "О типографії, або печатному домі Києво-Печерської лаври" свідчить не лише про заснування у 1531 р. першої друкарні в Києві, але й про те, що і в Острозі на той час також була друкарня. Щодо складу ДП України XV - XVI ст., перше місце в ньому належить творам церков­ним, зароджується і релігійно-публіцистична література. У світській літературі було багато літописів, в XVI ст. з'являються перші видатні вірші, епічні пісні (думи). У потоці законодавчих документів з'являються міжнародні договори, привілейні грамоти, земські устави і кодекси законів.

З середини XVI ст. крім Києво-Печерської лаври та Ос­трога на Волині великими центрами книгодрукування в Укра­їні були Львівська братська школа, монастирі Кременця, Чер­нігова, Новгород-Сіверського та ін. Монастирські братства об'єднували вчених, письменників, редакторів, граверів, ко­ректорів, переписувачів, перекладачів. Книги, що видавалися у друкарнях монастирів, поповнювали не лише монастирські, але й приватні замкові бібліотеки гетьманів та князів. Основ­ними способами постачання фондів бібліотек була купівля, дарунки, обмін та переписування.

Наприкінці XVI - початку XVII ст. в Україні швидко поширюються масштаби та репертуар книговидання. Лише в Острозькій друкарні у 1580 - 1612 рр. надруковано 28 видань. У Києві поряд із монастирськими працювали власні українсь­кі та польські друкарні. У першій половині XVII ст. з'являються друкарні: у 1604 р. - Дерманська на Волині та Срятинська біля Львова, 1606 р. - Крилоська під Галичем, 1616 р. - Києво-Печерська, 1619 р. - Рахманінська на Волині, 1628 р.-Луцька.

Найбільше значення мала Києво-Печерська друкарня. За 15 років тут видано понад 40 книг, серед них були книги по 1000 — 1500 сторінок. Крім книг релігійного змісту друкували твори з філософії, історії, і не тільки українською, але й поль­ською та латинською мовами. Щоб забезпечити друкарню папером, архімандрит Києво-Печерський Єлисей Плетенецький заснував у Радомислі біля Києва папірню та ливарню че­ренків.

Внаслідок розвитку українського книгодрукування у ДП та М крім різноманітних літургійних текстів з'являлися під­ручники для братських шкіл, філософські та літературні тво­ри, видані різними мовами. Так, Луцька братська друкарня, заснована в 1626 р., видавала збірки віршованих творів украї­нською мовою та підручники. Бібліотека Луцького братства налічувала на той час майже ЗО друкованих книг українсь­кою, грецькою, латинською, польською та церковно­слов'янською мовами, богослужбові книги, довідкову та на­вчальну літературу, значний масив музичних творів, філо­софські та педагогічні праці, багато архівних документів. Пі­зніше братчики влаштували древньосховище, в якому збері­гались рукописні книги і стародруки.

В Україні кінця XVII ст. діяло 13 друкарень: з них 9 українських, 3 польські, 1 єврейська. Найінтенсивніше пра­цювали українські друкарні в Києві, Новгород-Сіверському та Чернігові. З 20 книжок, виданих Новгород-СІверською друкарнею, 15 належало перу українських авторів, а в одному лише 1679 р. друкарня випустила понад 6 тис. примірників різноманітних підручників для початкових шкіл.

У XVIII ст. провідними типографіями були Київська ла­врська, Лаврського братства, Почаївська та Чернігівська. У Галичині типографії друкували книги польською, латинсь­кою, німецькою мовами. У Львові в 1749 р. почала виходити перша в Україні газета - "Львівський кур'єр", що видавалася французькою мовою.

Збільшення обсягу ДП зумовило до формування ДМ транзитних документних установ: у XVII ст. функціонували книжкові крамниці Львівської братської. Київської лаврської, Почаївської (XVIII ст.) типографій.

У другій половині XVIII ст. на Лівобережній Україні, що була у складі російської держави, засновані типографії з громадянськими шрифтами " в Єлизаветграді (1764 р.), Києві (1787 р.), Єкатеринославі та Харкові (1793 р.). У першій по­ловині XIX ст. важлива роль у книгодрукуванні належала ти­пографії Харківського університету, заснованій у 1805 р.

У Європі на початку XIX ст. у поліграфічній справі від­булася промислова революція, яка сприяла вдосконаленню засобів, способів та технологій документування інформації. Мануфактурні типографії, основані на ручній праці, замінили промислові підприємства, які використовували друкарські машини. Винахідник першої друкарської машини - німець Фрідрих Кеніг. У 1814 р. її використовували в Англії, де він тоді жив, для друкування газети "Тайм". У 1817р. Кеніг по­вернувся у Германію, де заснував фабрику друкарських ма­шин.

У 1830- х рр. в Америці з'явилися тигельні друкарські машини, які понині використовують для друкування бланків, обкладинок, Ілюстрацій. У 1860 р. Вільям зконструював ро­таційну машину, що дозволяла друкувати на обох сторонах паперового полотна і була особливо зручною для випуску га­зет. У 1866 р. цю машину оздобили різальними та фальцюва­льними апаратами. У 1884 р. в США було винайдено строко-відливну складальну машину (линотип), а у 1897 р. винайшли літеровідливну складальну машину (монотип), що вдоскона­лювала процеси коректури та верстання.

Паралельно відбувалося технічне переобладнання виро­бництва паперу. У 1799 р. француз Луі Робер винайшов пер­шу машину для виробництва паперу. У середині XIX ст. на­вчилися виробляти якісний папір з деревини, що значно оптимізувало виробництво та поширило його масштаби. Опера­тивно опанували виробництво різних сортів паперу (спеціа­льної афішної, газетної, картографічної та ін.). Нині виробля­ється понад 600 різновидів паперу.

Досягнення науково-технічного прогресу сприяли стрі­мкому росту ДП та М. Наприклад, в Англії на початку XIX ст. за рік випускалось близько 300 назв книг; у 1828 р. - 1242 книги; 1857 р. - 5218 книг; 1897 р. - 7516 книг; 1914 р. -11537 книг (збільшення за століття у 35 разів). Темпи росту ДП найвищі у США: випуск книг зростає з 120 назв у 1823 р. до 13470 назв у 1910 р., тобто більше ніж у 100 разів. Поряд із книжковою зростає обсяг газетно-журнальної продукції, створюються документи на новітніх носіях інформації, що зумовлює початок нового етапу еволюції ДП та М.

 

4.4. Етап кардинальних структурних змін документних

Потоків та масивів

 

Виділення цього етапу пов'язано з виникненням та стрімким розвитком машинопрочитуваних документів. Про­цес постійного збільшення обсягів документованої інформа­ції стимулював пошуки інформаційноємних носіїв, які б мали менші розміри., але вміщували більше інформації. Ідея пер­ших машинопрочитуваних документів належить французу Жакару – винахіднику перфокарти. У 1780 р. він застосував її як контрольну у ткацьких верстатах - перфокарта фіксувала інформацію, необхідну для відтворювання малюнка в процесі вичинення тканини.

Для механізації обробки великих масивів документова­ної інформації перфокарти почали застосовувати з 1848 р., коли Ч. Бабідж створив першу аналітичну машину, що вико­ристовувала перфокарти для статистичних цілей. У 1884-1889 рр. Г. Холлерит створив лічильно-перфораційні машини, при­значені для автоматизованої обробки інформації. У 1911 р. в США створено перше підприємство по виробництву лічиль­но-обчислювальних машин, що працювали на перфокартах. Ці машини були прообразами сучасних ЕОМ.

У 1816р. французький винахідник Ж.Н. Н'єпс отримав перше фотографічне зображення об'єкта на носії. Патент на винахід фотографії одержав у 1839 р. французький художник Л. Дагер - його технологія набула назву "дагеротипія". З 1841 р. опанували негативні та позитивні зображення об'єкта, який фотографувався, внаслідок чого з середини XIX ст. у струк­турі ДП та М відокремилися чорно-білі, а пізніше - кольорові фотодокументи.

Фотоплівку як новий матеріальний носій інформації за­стосували для створення мікрокопій документів. У 1853 р. здійснено перші спроби мікрокопіювання на прозорій, а в 1870 р. - на непрозорій основі.

У 1867 р. американцям К. Шолсу, С. Суле і К. Глиддену видали патент на друкарську машинку, яка на початку 70-х рр. надійшла у продаж під фірмовою назвою "Ремінгтон", ставши прототипом сучасних друкарських машин.

Ідея запису звукової інформації за допомогою фоногра­фа належить французькому поету та вченому Шарлю Кро, який у квітні 1877 р. передав опис винаходу Французькій ака­демії наук. Однак створив цей апарат відомий американський винахідник Томас Алва Едісон. Його технік Джон Крузі виго­товив перший діючий пристрій з вощаним фоноваликом у грудні 1878 р. Горизонтальний диск - грамофонну платівку винайдено Емілем Берлинером і вперше продемонстровано у США в травні 1888 р. Найперший запис людського голосу зроблено під час виступу генерал-губернатора Канади на від­критті промислової виставки в Торонто 11 вересня 1888 р.

Перші "рухомі картинки" зняв Луі Ле Пренс ще в 1885-1887 рр. Його камера запатентована у Великій Британії у 1888 р. Найстаріший кінофільм зберігся на рулоні світлочутливого паперу шириною 53,9 мм. - він знятий Ле Пренсом у жовтні 1888 р. (швидкість проекції -10-12 кадрів за секунду). Спо­чатку фільми дивилися через кінетоскопи - апарати з вічком, які дозволяли дивиться на зображення, що рухалися. Ці зо­браження знімали на гнучку целулоїдну плівку.

Найпершим фільмом, публічно показаним на екрані братами Люм'єр у Парижі 22 березня 1895 р., був фільм під назвою "Вихід робітників з заводу Люм'єр", який знято у ве­ресні 1894 р. у Ліоні. Перші кіносеанси в Росії відбулися у травні 1896 р. у Петербурзі та Москві. У 1908 р. зняли пер­ший російській німий ігровий фільм "Стенька Разін". При демонструванні його озвучувала грамплатівка - так з'явився перший комбінований документ. Перший звуковий фільм бу­ло зроблено Ю.О. Лостом у 1906 р.

Магнітний запис винайдено у 1898 р. Вальдемаром Пулсеном з Данії. Його було здійснено за допомогою апарату "Телеграфон", у якому застосовувалась стальна проволока. У 1928 р. Фриц Пфлаймер з Германії винайшов магнітну стріч­ку. Технологія удосконалення магнітного запису та магнітних носіїв найактивніше почала розвиватися у 1940-х р.

У 1948 р. Деніс Габор, відомий працями з електронної мікроскопії, запропонував Ідею голографії як метода повного запису хвильових полів, що розсіюються від предметів. У 1960 р. створено перший лазер, який використовували для отримання голограм. Голографічні системи пам'яті можуть складати 10⁶ - 10⁸ біт, вони вельми перспективні для обчис­лювальної техніки, яка потребує великих обсягів пам'яті.

Першим програмованим комп'ютером був 1500-ламповий "Колосе", спроектований Максом Н'юменом і ско­нструйований у 1943 р. у Великій Британії. Винахід транзис­тора в 1948 р. дав міцний імпульс для розробки та вдоскона­лення нових поколінь комп'ютерів. Протягом 1969 - 1973 рр. вдалося створити мікрокомп'ютер. Поєднання технологій мікрокопіювання з електронно-обчислювальною технікою при­вело до появи у 1960-х рр. у структурі ДП та М супер- та ультра-мікрофіш, які з 1965 р. почали використовуватися у біблі­отеках для створення страхових підфондів мікродокументів.

У 1956 р. здійснено перший відеозапис, перша демон­страція домашнього відеомагнітофона відбулася у 1963 р. в Лондоні на студії телекомпанії Бі-Бі-Сі.

Перші компакт-диски створено компанією "Філіпс" у 1978 р. Ємність одного диска становила від 10 тис. до 1 млн. сторінок тексту формату А4. У 1985 р. у Японії здійснено пе­рше видання на СВ-КОМ. Це був словник, що містив 5 міль­йонів науково-технічних термінів на восьми мовах. Друге ви­дання цього словника на оптичному диску видано у 1989 р. і містило вже 7 мільйонів науково-технічних термінів на два­надцяти мовах.

У цей період ДП видань на С⁺ почав швидко зростати: лише в Японії у 1987 р. він налічував 55 назв, у 1988 р. - 77, 1989 р. - більше 150 назв. Загалом у світі в 1989 р. видано 1418 видань та баз даних, у 1992 їх вийшло вже 6438. Нині магнітні та оптичні диски посідають провідне місце се­ред машинопрочитуваних носіїв інформації. Детальніше істо­рію розвитку машинопрочитуваних документів висвітлено у підручниках Н.М. Кушнаренко.

Останнє покоління CD одержало назву цифровий універсальний диск. Ці диски, ство­рені у 1997 р. мають такий же діаметр (120 мм.) і товщину (1,2 мм.), але запис інформації може здійснюватися з обох сторін на двох робочих поверхнях, у зв'язку з цим загальний обсяг інформації, що вміщує диск, дорівнює 26 звичайним CD-ROM.

Розширення можливостей запам'ятовуючих пристроїв ЕОМ дозволяє організовувати електронні документні масиви - бази даних, що існують як гіпертексти і надають можли­вість формувати структуру читання й перебудовувати тексти залежно від бажання користувачів.

Сучасні тенденції розвитку документних комунікацій такі: якщо кількість паперових видань щорічно зростає у світі на 5-7%, то кількість баз даних у режимі "он - лайн" зростає на 30-40%, а баз даних на СD - більше ніж на 100%. Це спри­яє реструктуризації ДП та М, виводить їх на новий рівень іс­нування, але значне зменшення у ДП та М питомої ваги папе­рових носіїв інформації - це прогноз далекого майбутнього. Нині близько 90% ДП та М складають паперові документи, 5% - мікрофільми, 5% - магнітні та оптичні диски.

 

Завдання для самоперевірки:

1. Назвати особливості етапу зародження ДП та М у суспільстві.

2. Довести, чим обумовлені хронологічні межі етапу формування ДП та М

3. Визначити, завдяки яким досягненням науково-технічного прогресу відбулася еволюція знакових сис­тем документа, його матеріальної основи та конс­трукції.

4. Охарактеризувати етап інтенсивного розвит­ку ДП та М.

 

Основна література:

1. Баренбаум И.Е. Информационно-комуникативние науки в свете зволюции средств информации и коммуникации // Книга. Исследования т материалы.- Сб. 61.- М., 1990.- С. З-7.

2. Владимиров Л.И. Всемирная история книги.- М.: Книга, 1988.-310 с.

3. Всесвітня історія книги. Вип. 1. Історія писемної та ру­кописної книги: Навч. посібник /КДІК; Уклад. Г.І. Ковальчук.- К., 1995. - 63 с.

4. Глухов А.Г. Судьбы древних библиотек.- М.: Либерея, 1992.-151 с.

5. Запаско Я. Про дофедорівське книгодрукування в Укра­їні // Палітра друку.- 1995.- № 4.- С. 60-62.

6. Книга рекордов Гинесса,- М., 1991.- С. 145 - 169.

7. Кулешов С. Документальні джерела наукової інформації: поняття, типологія, історія типологічної схеми,- К., 1995. -190 с.

8. Кушнаренко Н.Н. Документоведение: Учебник.- X., 1997.- С. 294 - 300, 326 - 372.

9. Соколов А.В. Введение в теорию социальной коммуникации: Учеб пособие. - СПб, 1996. – 319 с.

10. Соколов А.В. Зволюция социальных коммуникации: Учеб. пособие.- СПб., 1995. - 163 с.

11. Столяров Ю.Н. Тема документа в Библии // Книга. Исследования и материалы.- Сб. 75.- М., 1998.- С. 27- 45.

 

ВИСНОВКИ

 

Дослідження особливостей ДП та М як динамічної бага­тофункціональної системи, спрямованої на задоволення ко­мунікаційних потреб суспільства, дозволяє визначити основні фактори оптимізації їх функціонування.

За прогнозами фахівців у майбутньому, постіндустріальному, суспільстві домінуючою тенденцією його подальшо­го розвитку стає інформатизація - процес зростання обсягів виробництва та споживання інформації, значна частина якої документується. Поглиблення суспільного розподілу праці супроводжується різким збільшенням потоків документова­ної інформації нормативного, наукового, виробничого, управлінського характеру, яка циркулює у суспільстві з ме­тою забезпечення взаємодії між громадянами, організаціями, галузями народного господарства та державами загалом.

Ефективна організація та керування ДП та М як систе­мою потребують адекватної реакції на зміни зовнішнього се­редовища, регулювання функціонування генезисноі та тран­зитної підсистем ДК. Для цього потрібний постійний аналіз їх діяльності, наукові дослідження, що спрямовані на розробку концепцій та моделей розвитку, пошук критеріїв оцінки якос­ті та ін.

Подальший розвиток документно-комунікаційної сфери не можливий без впровадження новітньої інформаційної тех­ніки та технологій, тому майбутні фахівці цієї сфери мають володіти теоретичними знаннями про природу, властивості та закономірності функціонування ДП та М, навичками автома­тизованого створення, розповсюдження, зберігання та пошу­ку інформації, машинного перекладу, використання експерт­них систем та мереж електронної комунікації, які дозволять оперативніше вирішувати широкий спектр різноманітних за­вдань, забезпечувати подальший прогрес суспільства.

 

Додаток 1 Життєвий цикл вхідного ділового документа

 

Додаток 2. Життєвий цикл електронного документа

Етап І

1. Виникнення замислу документа (визначення змістовного на­вантаження та структури документа, основних гіперпосилань та ін.)

2. Створення документа (переведення інформації в електронну форму, редагування змісту, комп'ютерний дизайн та ін.)

Етап ІІ

Введення документа в обіг (розташування на сервері, рекла­мування шляхом розповсюдження банерів та реєстрації у пошукових системах)

Етап III

Документовикористання (забезпечення віддаленого досту­пу до документа через телекомунікаційні мережі)