Етап інтенсивного розвитку документних потоків та масивів



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Етап інтенсивного розвитку документних потоків та масивів



 

Початком цього етапу стала друга половина XV ст., що характеризується швидким збільшенням кількості генезисних ДС, суттєвим удосконаленням технологій книгодрукування. У 1461 р. відкриваються топографії у німецьких містах Гамберг і Страсбург; у 1465 - в Італії; 1468 р. - у Чехії й Швей­царії; 1469 р. - у Нідерландах; 1470 - у Франції; 1473 р. – в Угорщині; 1474 р. - в Іспанії; 1476 р. - у Польщі; 1490 р. - у Ту­реччині. Протягом п'ятидесятих років засновано понад 1100 типографій, які випустили у загальній кількості 35—45 тисяч назв першодрукованих книг тиражем близько 20 млн. прим. З них понині збереглося близько 500 тис. прим. Книги, надру­ковані раніше 1 січня 1501 р., називають "інкунабулами" (від лат. - колиска, дослівно - "у колисці"); з 1501 -1550 рр. - "палеотипи" (від грецького - стародавній, “Чироз" - відбиток, зразок). За тематикою половина потоку інкунабул - релігійна література, чверть - художні твори, 10% " документи з юриспруденції, 15% - інші галузі знань.

У XVI ст. замість дрібних майстерень виникають великі друкарські мануфактури, зростають тиражі книг - наприкінці століття вони сягали 1000 прим. Внаслідок цього збільшу­ються обсяги ДМ книготорговельних установ, зростають ДФ особистих, публічних та навчальних бібліотек.

Майже половину ДП та М ранніх друкованих видань становила релігійна література. Але поглиблювання спеціалі­зації у книговиданні зумовило появу видавців, що випускали не лише духовну, а й світську літературу, підручники з мате­матики, практичні посібники для ремісників, наукові видан­ня. Зі збільшенням питомої ваги наукової літератури усклад­нюється не лише змістовна, а й видова структура ДП та М - поруч з книгами друкуються нотні, картографічні та ізографі­чні видання.

У XV - XVI ст. у Німеччині почали друкувати для про­дажу брошури з політичними або сенсаційними новинами, які стали прообразом періодичних видань. Найпершою газетою вважається брошура останніх новин, опублікована у Кельні в 1470 р. Як самостійне видання газета вперше почала регуляр­но виходити в 1631 р. у Франції. Найстарішою з газет світу, що існує понині, є шведська офіційна газета - орган Королівської шведської академії, заснована в 1645 р.

Одним із найстаріших журналів світу є журнал "Філо­софські праці Королівського товариства", перший номер яко­го вийшов в світ у 1665 р. в Англії. Одночасно з ним у Пари­жі почав видаватися "Журнал учених", що мав оперативно інформувати наукову спільноту про нові наукові видання. Та­ким чином журнал як вид документа історично виник у вигляді наукових реферативних журналів. Найперший у світі щорічник - "Альманах старого Мура" - виходить з 1697 р.

Подальший розвиток книжкового виробництва в Європі характеризують такі дані: в XVI ст. видано понад 242 тис. на­зв, у XVII ст. - 972300 назв, у XVIII ст. - близько 2 млн., а тиражі в середньому зросли з 300 - 350 примірників у XV ст. до 1000 - 1200 у XVII ст. Твори друку дешевшали та ставали більш доступнішими, що зумовлювало демократизацію кни­жкового ринку. Процес формування типо-видової та жанрової структури ДП та М наукових документів детально висвітлено у працях С.Г. Кулешова.

В Україні у XVI ст. вплив європейського гуманізму від­бився на збільшення інтересу до природничих наук, матема­тики, астрономії, ширилися філософськи твори античних ав­торів. Маєтки крупних магнатів (князів Андрія Курбського, Юрія Слуцького та ін.) ставали культурними осередками, в кожному з яких була школа й друкарня.

Впровадження постійного українського друкарства пов'язують з іменем Івана Федорова, який заснував у 1572 р. друкарню у Львові. Першою загальновизнаною українською друкованою книгою вважається виданий І.Федоровим "Апос­тол" (1574 р.). Однак щодо зародження українського книго­друкування нині спостерігається розвиток іншої версії: є ін­формація, що в Україні, зокрема у Львові друкарні існували ще до І. Федорова. Цю думку намагаються науково обґрунту­вати українські книгознавці - О. Мацюк, Я. Запаско, В. Карпинський, Г. Коляда, П. Плющ, Ф. Максименко та ін.

Так, у фонді василіанських монастирів Центрального Державного Історичного архіву у Львові виявлено документи, які свідчать, що в цьому місті друкарня заснована ще в 1460 р. За документальними архівними джерелами власну друкар­ню подарував монастиреві львівський громадянин Степан Дропан. Звичайно, таке раннє виникнення друкарства в Укра­їні дещо несподівано, але, якщо взяти до уваги високий рі­вень економічного і культурного розвитку Львова на той час, його тісні зв'язки з західними, зокрема з німецькими містами, про що є багато свідчень (наприклад, до середини XVI ст. па­пір до Львова постачали майже винятково з німецьких та польських паперових млинів), то стає зрозумілим наявність книгодрукування у Львові раніше багатьох міст Європи.

Дещо пізніше виникли друкарні і в інших містах Украї­ни, зокрема в Києві та Острозі. Типографічний опис Київсь­кого намісництва в розділі "О типографії, або печатному домі Києво-Печерської лаври" свідчить не лише про заснування у 1531 р. першої друкарні в Києві, але й про те, що і в Острозі на той час також була друкарня. Щодо складу ДП України XV - XVI ст., перше місце в ньому належить творам церков­ним, зароджується і релігійно-публіцистична література. У світській літературі було багато літописів, в XVI ст. з'являються перші видатні вірші, епічні пісні (думи). У потоці законодавчих документів з'являються міжнародні договори, привілейні грамоти, земські устави і кодекси законів.

З середини XVI ст. крім Києво-Печерської лаври та Ос­трога на Волині великими центрами книгодрукування в Укра­їні були Львівська братська школа, монастирі Кременця, Чер­нігова, Новгород-Сіверського та ін. Монастирські братства об'єднували вчених, письменників, редакторів, граверів, ко­ректорів, переписувачів, перекладачів. Книги, що видавалися у друкарнях монастирів, поповнювали не лише монастирські, але й приватні замкові бібліотеки гетьманів та князів. Основ­ними способами постачання фондів бібліотек була купівля, дарунки, обмін та переписування.

Наприкінці XVI - початку XVII ст. в Україні швидко поширюються масштаби та репертуар книговидання. Лише в Острозькій друкарні у 1580 - 1612 рр. надруковано 28 видань. У Києві поряд із монастирськими працювали власні українсь­кі та польські друкарні. У першій половині XVII ст. з'являються друкарні: у 1604 р. - Дерманська на Волині та Срятинська біля Львова, 1606 р. - Крилоська під Галичем, 1616 р. - Києво-Печерська, 1619 р. - Рахманінська на Волині, 1628 р.-Луцька.

Найбільше значення мала Києво-Печерська друкарня. За 15 років тут видано понад 40 книг, серед них були книги по 1000 — 1500 сторінок. Крім книг релігійного змісту друкували твори з філософії, історії, і не тільки українською, але й поль­ською та латинською мовами. Щоб забезпечити друкарню папером, архімандрит Києво-Печерський Єлисей Плетенецький заснував у Радомислі біля Києва папірню та ливарню че­ренків.

Внаслідок розвитку українського книгодрукування у ДП та М крім різноманітних літургійних текстів з'являлися під­ручники для братських шкіл, філософські та літературні тво­ри, видані різними мовами. Так, Луцька братська друкарня, заснована в 1626 р., видавала збірки віршованих творів украї­нською мовою та підручники. Бібліотека Луцького братства налічувала на той час майже ЗО друкованих книг українсь­кою, грецькою, латинською, польською та церковно­слов'янською мовами, богослужбові книги, довідкову та на­вчальну літературу, значний масив музичних творів, філо­софські та педагогічні праці, багато архівних документів. Пі­зніше братчики влаштували древньосховище, в якому збері­гались рукописні книги і стародруки.

В Україні кінця XVII ст. діяло 13 друкарень: з них 9 українських, 3 польські, 1 єврейська. Найінтенсивніше пра­цювали українські друкарні в Києві, Новгород-Сіверському та Чернігові. З 20 книжок, виданих Новгород-СІверською друкарнею, 15 належало перу українських авторів, а в одному лише 1679 р. друкарня випустила понад 6 тис. примірників різноманітних підручників для початкових шкіл.

У XVIII ст. провідними типографіями були Київська ла­врська, Лаврського братства, Почаївська та Чернігівська. У Галичині типографії друкували книги польською, латинсь­кою, німецькою мовами. У Львові в 1749 р. почала виходити перша в Україні газета - "Львівський кур'єр", що видавалася французькою мовою.

Збільшення обсягу ДП зумовило до формування ДМ транзитних документних установ: у XVII ст. функціонували книжкові крамниці Львівської братської. Київської лаврської, Почаївської (XVIII ст.) типографій.

У другій половині XVIII ст. на Лівобережній Україні, що була у складі російської держави, засновані типографії з громадянськими шрифтами " в Єлизаветграді (1764 р.), Києві (1787 р.), Єкатеринославі та Харкові (1793 р.). У першій по­ловині XIX ст. важлива роль у книгодрукуванні належала ти­пографії Харківського університету, заснованій у 1805 р.

У Європі на початку XIX ст. у поліграфічній справі від­булася промислова революція, яка сприяла вдосконаленню засобів, способів та технологій документування інформації. Мануфактурні типографії, основані на ручній праці, замінили промислові підприємства, які використовували друкарські машини. Винахідник першої друкарської машини - німець Фрідрих Кеніг. У 1814 р. її використовували в Англії, де він тоді жив, для друкування газети "Тайм". У 1817р. Кеніг по­вернувся у Германію, де заснував фабрику друкарських ма­шин.

У 1830- х рр. в Америці з'явилися тигельні друкарські машини, які понині використовують для друкування бланків, обкладинок, Ілюстрацій. У 1860 р. Вільям зконструював ро­таційну машину, що дозволяла друкувати на обох сторонах паперового полотна і була особливо зручною для випуску га­зет. У 1866 р. цю машину оздобили різальними та фальцюва­льними апаратами. У 1884 р. в США було винайдено строко-відливну складальну машину (линотип), а у 1897 р. винайшли літеровідливну складальну машину (монотип), що вдоскона­лювала процеси коректури та верстання.

Паралельно відбувалося технічне переобладнання виро­бництва паперу. У 1799 р. француз Луі Робер винайшов пер­шу машину для виробництва паперу. У середині XIX ст. на­вчилися виробляти якісний папір з деревини, що значно оптимізувало виробництво та поширило його масштаби. Опера­тивно опанували виробництво різних сортів паперу (спеціа­льної афішної, газетної, картографічної та ін.). Нині виробля­ється понад 600 різновидів паперу.

Досягнення науково-технічного прогресу сприяли стрі­мкому росту ДП та М. Наприклад, в Англії на початку XIX ст. за рік випускалось близько 300 назв книг; у 1828 р. - 1242 книги; 1857 р. - 5218 книг; 1897 р. - 7516 книг; 1914 р. -11537 книг (збільшення за століття у 35 разів). Темпи росту ДП найвищі у США: випуск книг зростає з 120 назв у 1823 р. до 13470 назв у 1910 р., тобто більше ніж у 100 разів. Поряд із книжковою зростає обсяг газетно-журнальної продукції, створюються документи на новітніх носіях інформації, що зумовлює початок нового етапу еволюції ДП та М.

 

4.4. Етап кардинальних структурних змін документних

Потоків та масивів

 

Виділення цього етапу пов'язано з виникненням та стрімким розвитком машинопрочитуваних документів. Про­цес постійного збільшення обсягів документованої інформа­ції стимулював пошуки інформаційноємних носіїв, які б мали менші розміри., але вміщували більше інформації. Ідея пер­ших машинопрочитуваних документів належить французу Жакару – винахіднику перфокарти. У 1780 р. він застосував її як контрольну у ткацьких верстатах - перфокарта фіксувала інформацію, необхідну для відтворювання малюнка в процесі вичинення тканини.

Для механізації обробки великих масивів документова­ної інформації перфокарти почали застосовувати з 1848 р., коли Ч. Бабідж створив першу аналітичну машину, що вико­ристовувала перфокарти для статистичних цілей. У 1884-1889 рр. Г. Холлерит створив лічильно-перфораційні машини, при­значені для автоматизованої обробки інформації. У 1911 р. в США створено перше підприємство по виробництву лічиль­но-обчислювальних машин, що працювали на перфокартах. Ці машини були прообразами сучасних ЕОМ.

У 1816р. французький винахідник Ж.Н. Н'єпс отримав перше фотографічне зображення об'єкта на носії. Патент на винахід фотографії одержав у 1839 р. французький художник Л. Дагер - його технологія набула назву "дагеротипія". З 1841 р. опанували негативні та позитивні зображення об'єкта, який фотографувався, внаслідок чого з середини XIX ст. у струк­турі ДП та М відокремилися чорно-білі, а пізніше - кольорові фотодокументи.

Фотоплівку як новий матеріальний носій інформації за­стосували для створення мікрокопій документів. У 1853 р. здійснено перші спроби мікрокопіювання на прозорій, а в 1870 р. - на непрозорій основі.

У 1867 р. американцям К. Шолсу, С. Суле і К. Глиддену видали патент на друкарську машинку, яка на початку 70-х рр. надійшла у продаж під фірмовою назвою "Ремінгтон", ставши прототипом сучасних друкарських машин.

Ідея запису звукової інформації за допомогою фоногра­фа належить французькому поету та вченому Шарлю Кро, який у квітні 1877 р. передав опис винаходу Французькій ака­демії наук. Однак створив цей апарат відомий американський винахідник Томас Алва Едісон. Його технік Джон Крузі виго­товив перший діючий пристрій з вощаним фоноваликом у грудні 1878 р. Горизонтальний диск - грамофонну платівку винайдено Емілем Берлинером і вперше продемонстровано у США в травні 1888 р. Найперший запис людського голосу зроблено під час виступу генерал-губернатора Канади на від­критті промислової виставки в Торонто 11 вересня 1888 р.

Перші "рухомі картинки" зняв Луі Ле Пренс ще в 1885-1887 рр. Його камера запатентована у Великій Британії у 1888 р. Найстаріший кінофільм зберігся на рулоні світлочутливого паперу шириною 53,9 мм. - він знятий Ле Пренсом у жовтні 1888 р. (швидкість проекції -10-12 кадрів за секунду). Спо­чатку фільми дивилися через кінетоскопи - апарати з вічком, які дозволяли дивиться на зображення, що рухалися. Ці зо­браження знімали на гнучку целулоїдну плівку.

Найпершим фільмом, публічно показаним на екрані братами Люм'єр у Парижі 22 березня 1895 р., був фільм під назвою "Вихід робітників з заводу Люм'єр", який знято у ве­ресні 1894 р. у Ліоні. Перші кіносеанси в Росії відбулися у травні 1896 р. у Петербурзі та Москві. У 1908 р. зняли пер­ший російській німий ігровий фільм "Стенька Разін". При демонструванні його озвучувала грамплатівка - так з'явився перший комбінований документ. Перший звуковий фільм бу­ло зроблено Ю.О. Лостом у 1906 р.

Магнітний запис винайдено у 1898 р. Вальдемаром Пулсеном з Данії. Його було здійснено за допомогою апарату "Телеграфон", у якому застосовувалась стальна проволока. У 1928 р. Фриц Пфлаймер з Германії винайшов магнітну стріч­ку. Технологія удосконалення магнітного запису та магнітних носіїв найактивніше почала розвиватися у 1940-х р.

У 1948 р. Деніс Габор, відомий працями з електронної мікроскопії, запропонував Ідею голографії як метода повного запису хвильових полів, що розсіюються від предметів. У 1960 р. створено перший лазер, який використовували для отримання голограм. Голографічні системи пам'яті можуть складати 106 - 108 біт, вони вельми перспективні для обчис­лювальної техніки, яка потребує великих обсягів пам'яті.

Першим програмованим комп'ютером був 1500-ламповий "Колосе", спроектований Максом Н'юменом і ско­нструйований у 1943 р. у Великій Британії. Винахід транзис­тора в 1948 р. дав міцний імпульс для розробки та вдоскона­лення нових поколінь комп'ютерів. Протягом 1969 - 1973 рр. вдалося створити мікрокомп'ютер. Поєднання технологій мікрокопіювання з електронно-обчислювальною технікою при­вело до появи у 1960-х рр. у структурі ДП та М супер- та ультра-мікрофіш, які з 1965 р. почали використовуватися у біблі­отеках для створення страхових підфондів мікродокументів.

У 1956 р. здійснено перший відеозапис, перша демон­страція домашнього відеомагнітофона відбулася у 1963 р. в Лондоні на студії телекомпанії Бі-Бі-Сі.

Перші компакт-диски створено компанією "Філіпс" у 1978 р. Ємність одного диска становила від 10 тис. до 1 млн. сторінок тексту формату А4. У 1985 р. у Японії здійснено пе­рше видання на СВ-КОМ. Це був словник, що містив 5 міль­йонів науково-технічних термінів на восьми мовах. Друге ви­дання цього словника на оптичному диску видано у 1989 р. і містило вже 7 мільйонів науково-технічних термінів на два­надцяти мовах.

У цей період ДП видань на С+ почав швидко зростати: лише в Японії у 1987 р. він налічував 55 назв, у 1988 р. - 77, 1989 р. - більше 150 назв. Загалом у світі в 1989 р. видано 1418 видань та баз даних, у 1992 їх вийшло вже 6438. Нині магнітні та оптичні диски посідають провідне місце се­ред машинопрочитуваних носіїв інформації. Детальніше істо­рію розвитку машинопрочитуваних документів висвітлено у підручниках Н.М. Кушнаренко.

Останнє покоління CD одержало назву цифровий універсальний диск. Ці диски, ство­рені у 1997 р. мають такий же діаметр (120 мм.) і товщину (1,2 мм.), але запис інформації може здійснюватися з обох сторін на двох робочих поверхнях, у зв'язку з цим загальний обсяг інформації, що вміщує диск, дорівнює 26 звичайним CD-ROM.

Розширення можливостей запам'ятовуючих пристроїв ЕОМ дозволяє організовувати електронні документні масиви - бази даних, що існують як гіпертексти і надають можли­вість формувати структуру читання й перебудовувати тексти залежно від бажання користувачів.

Сучасні тенденції розвитку документних комунікацій такі: якщо кількість паперових видань щорічно зростає у світі на 5-7%, то кількість баз даних у режимі "он - лайн" зростає на 30-40%, а баз даних на СD - більше ніж на 100%. Це спри­яє реструктуризації ДП та М, виводить їх на новий рівень іс­нування, але значне зменшення у ДП та М питомої ваги папе­рових носіїв інформації - це прогноз далекого майбутнього. Нині близько 90% ДП та М складають паперові документи, 5% - мікрофільми, 5% - магнітні та оптичні диски.

 

Завдання для самоперевірки:

1. Назвати особливості етапу зародження ДП та М у суспільстві.

2. Довести, чим обумовлені хронологічні межі етапу формування ДП та М

3. Визначити, завдяки яким досягненням науково-технічного прогресу відбулася еволюція знакових сис­тем документа, його матеріальної основи та конс­трукції.

4. Охарактеризувати етап інтенсивного розвит­ку ДП та М.

 

Основна література:

1. Баренбаум И.Е. Информационно-комуникативние науки в свете зволюции средств информации и коммуникации // Книга. Исследования т материалы.- Сб. 61.- М., 1990.- С. З-7.

2. Владимиров Л.И. Всемирная история книги.- М.: Книга, 1988.-310 с.

3. Всесвітня історія книги. Вип. 1. Історія писемної та ру­кописної книги: Навч. посібник /КДІК; Уклад. Г.І. Ковальчук.- К., 1995. - 63 с.

4. Глухов А.Г. Судьбы древних библиотек.- М.: Либерея, 1992.-151 с.

5. Запаско Я. Про дофедорівське книгодрукування в Укра­їні // Палітра друку.- 1995.- № 4 .- С. 60-62.

6. Книга рекордов Гинесса,- М., 1991.- С. 145 - 169.

7. Кулешов С. Документальні джерела наукової інформації: поняття, типологія, історія типологічної схеми,- К., 1995. -190 с.

8. Кушнаренко Н.Н. Документоведение: Учебник.- X., 1997.- С. 294 - 300, 326 - 372.

9. Соколов А.В. Введение в теорию социальной коммуникации: Учеб пособие. - СПб, 1996. – 319 с.

10. Соколов А.В. Зволюция социальных коммуникации: Учеб. пособие.- СПб., 1995. - 163 с.

11. Столяров Ю.Н. Тема документа в Библии // Книга. Исследования и материалы.- Сб. 75.- М., 1998.- С. 27- 45.

 


ВИСНОВКИ

 

Дослідження особливостей ДП та М як динамічної бага­тофункціональної системи, спрямованої на задоволення ко­мунікаційних потреб суспільства, дозволяє визначити основні фактори оптимізації їх функціонування.

За прогнозами фахівців у майбутньому, постіндустріальному, суспільстві домінуючою тенденцією його подальшо­го розвитку стає інформатизація - процес зростання обсягів виробництва та споживання інформації, значна частина якої документується. Поглиблення суспільного розподілу праці супроводжується різким збільшенням потоків документова­ної інформації нормативного, наукового, виробничого, управлінського характеру, яка циркулює у суспільстві з ме­тою забезпечення взаємодії між громадянами, організаціями, галузями народного господарства та державами загалом.

Ефективна організація та керування ДП та М як систе­мою потребують адекватної реакції на зміни зовнішнього се­редовища, регулювання функціонування генезисноі та тран­зитної підсистем ДК. Для цього потрібний постійний аналіз їх діяльності, наукові дослідження, що спрямовані на розробку концепцій та моделей розвитку, пошук критеріїв оцінки якос­ті та ін.

Подальший розвиток документно-комунікаційної сфери не можливий без впровадження новітньої інформаційної тех­ніки та технологій, тому майбутні фахівці цієї сфери мають володіти теоретичними знаннями про природу, властивості та закономірності функціонування ДП та М, навичками автома­тизованого створення, розповсюдження, зберігання та пошу­ку інформації, машинного перекладу, використання експерт­них систем та мереж електронної комунікації, які дозволять оперативніше вирішувати широкий спектр різноманітних за­вдань, забезпечувати подальший прогрес суспільства.

 

Додаток 1 Життєвий цикл вхідного ділового документа

 

Додаток 2. Життєвий цикл електронного документа

Етап І

1. Виникнення замислу документа (визначення змістовного на­вантаження та структури документа, основних гіперпосилань та ін.)

2. Створення документа (переведення інформації в електронну форму, редагування змісту, комп'ютерний дизайн та ін.)

Етап ІІ

Введення документа в обіг (розташування на сервері, рекла­мування шляхом розповсюдження банерів та реєстрації у пошукових системах)

Етап III

Документовикористання (забезпечення віддаленого досту­пу до документа через телекомунікаційні мережі)



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.7.207 (0.012 с.)