Документів у документопотоках та масивах




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Документів у документопотоках та масивах



Розсіювання документів - це поява документів однієї тематики не лише в тематично спеціалізованих потоках і ма­сивах, але й в потоках і масивах непрофільних документів.

Одночасно в інфосфері відбувається протилежний про­цес — концентрація документів — функціонування більшості документів певної тематики переважно лише в декількох однопрофільних документних потоках і масивах.

Ці явища досліджені на базі функціонування наукових документів. Наукознавцями доведено, що в різні періоди іс­торії розвитку ДП та М ефект розсіювання мав неоднакову інтенсивність. У період слабкої диференціації науки (до XIX ст.) розсіювання документів було значним. Учений читав по суті всю наукову літературу, відбираючи профільну для себе інформацію із різних джерел. А оскільки такої літератури бу­ло небагато, пошук потрібної інформації не завдавав особли­вих труднощів.

Посилення диференціації наук не сприяло повній кон­центрації галузевих документів у ДП та М своєї тематики. Ці документи все частіше траплялися у міжгалузевих документ­них потоках, що надзвичайно ускладнювало пошукову діяль­ність як учених, так і бібліотечно-інформаційних служб, які мають посилити концентрацію документів однієї тематики в профільних ДМ і ДФ, забезпечити повноту їх надання фахів­цям.

Явище розсіювання виявили ще наприкінці XIX ст., але родоначальником його вивчення вважається головний бібліо­текар Лондонської наукової бібліотеки, член Королівського товариства наукової інформації, хімік і бібліограф С. Бредфорд. Вивчаючи потік наукових статей з електротехніки за 1925 - 1927 рр., прикладної геофізики і змазки за 1928 - 1931 рр., він помітив, що розподіл наукових журналів, що містять статті за названими темами, має загальну форму. На основі встановленої закономірності розподілення публікацій по ви­данням учений в 1948 р. сформулював закон, який згодом отримав назву "закон розсіювання Бредфорда”.

Суть закону Бредфорда: якщо наукові журнали розта­шувати в порядку зменшення кількості статей з певного пи­тання, то журнали в цьому списку можна розподілити на три зони з однаковою кількістю статей у кожній зоні. При цьому приблизно 1/3 статей з теми розташована у невеликому ядрі профільних журналів. Другу третину статей містять суміжні за тематикою журнали, кількість яких у Бредфорда була в п'ять разів більша за кількість журналів зони ядра. Остання третина статей розсіяна у журналах, непрофільних для обра­ної теми, їх кількість за назвами відносно ядра зростає при­близно в п'ять у квадраті разів. Якщо кожну із зон позначити відповідно А, В, С, то закон Бредфорда можна записати фор­мулою: А:В:С == 1:п:п2, де п - постійна величина, яка в Бред­форда дорівнювала 5. У 1950 - 60-ті рр. цю закономірність уточнювали й до­повнювали інші дослідники - Б. Віккері, М. Кендаль, Б. Брукс, Г.В. Гедримович, Д.Ю. Теплов та ін. Так, Л.С. Козачков і Л.А. Хурсин дійшли висновку, що розподіл статей у періодичних виданнях характеризує переважно процес концен­трації інформації, ніж її розсіювання, оскіль­ки основна частина найважливіших публікацій з теми конце­нтрується у порівняно невеликій кількості профільних видань - ядрі. Нові ідеї, як правило, концентруються у публікаціях, Що належать до ядра зонної системи, тому нині закон Бред­форда має назву концентрації-розсіювання.

Про явище розсіювання опубліковано більш 1000 робіт. В історії його вивчення можна виділити три основні етапи:

І етап - 1934 - 1959 рр. - відкриття закону розсіювання і перші експерименти щодо його емпіричної перевірки;

П етап - 1960 - 1970 рр. - підтвердження самого феноме­на розсіювання і активний пошук його математичної моделі;

ІII етап – 1970 р. - понині - вивчення явища розсіювання на потоках цитованої літератури, побудова динамічних моделей розсіювання. Більша частина досліджень має прикладний характер, вони спрямовані на виявлення "ореолу розсіювання" — пере­ліку всіх журналів, які коли-небудь публікували статті з тема­тики, що вивчається.

Основним теоретичним результатом досліджень 70-х рр. слід вважати визнання закону Бредфорда лише частковим ви­падком загальнішого розподілу, виявленого у багатьох при­родних та соціальних явищах. Так, ще наприкінці 40-х рр. XX ст. Дж. Ципф, зібравши великий статистичний матеріал, до­вів, що частота вживання слів в усіх природних мовах світу підкоряється такому ж закону розсіювання, як і закон Бредфорда. Тому деякі дослідники називають закон розсіювання "законом Бредфорда-Ципфа”.

Універсальність закону підтверджується тим, що йому підкоряються розподіл учених за їх продуктивністю (встано­влено А. Лотке, 1926 р.), розподіл народонаселення у містах за його чисельністю (Дж. Ципф, 1949 р.), розподіл населення і фірм за розміром їх доходів (В. Паретто, 1897 р.), розподіл біологічних родів за кількістю видів, що належать до них (Дж. Уілліс, 1922 р.) тощо.

З іншого боку, доведено, що в класичному формулю­ванні закон Бредфорда не є справедливим для всіх галузей і тематичних напрямів, тому що в багатьох із них змінюється ступінь концентрації публікацій у зонах, співвідношення кількості журналів у зонах А, В, і С. Наприклад, за даними Г.Ф. Гордукалової, для суспільних наук характерна невелика кіль­кість журналів зони ядра (2-5 журналів), велика група жур­налів у зоні В (від 29 до 65), максимальна кількість періодич­них видань у зоні С (від 300 і більше).

Визначено також, що найбільше розсіювання опубліко­ваних документів характерне для суспільно-політичної, най­менше - для технічної галузі знань. Серед видів видань найбі­льше розсіюються книги, газети, журнали, найменше (або рівне нулю) - описи винаходів, стандарти, оскільки кожен із цих документів містить лише оригінальну інформацію і є уні­кальним, єдиним у своєму роді.

Звідси в ДМ і фондах патентної та нормативної докуме­нтації найменший ступінь розсіювання і найвищий ступінь концентрації видань. Інші документні установи протиставля­ють явищу розсіювання документів координацію і коопера­цію у взаємодії по формуванню своїх ДМ і ДФ.

Практика свідчить, що чим більше різнопрофільних на­укових бібліотек та інформаційних центрів беруть участь у системі координації, тим менші втрати при обслуговуванні споживачів документами. Створення локальних, національних, глобальних комп'ютерних мереж і банків даних сприяє подоланню негативних наслідків розсіювання документованої інформації. Опанування та впровадження у документно-комунікаційну сферу новітніх інформаційних технологій сут­тєво допоможе фахівцям впливати на зміст, інтенсивність, характер і ступінь розсіювання документів у ДП та М.

Формулювання закону Бредфорда цілком задовільно описує розсіювання документів у мікропотоках значних галу­зей науки та виробництва: металургії, легкій промисловості, сільському господарстві, ветеринарії тощо. Часткова або по­вна невідповідність емпіричних даних формульному співвід­ношенню Бредфорда характерна для публікацій з геології, фі­зики в цілому, фізики твердого тіла, ядерної фізики, будівни­цтва, архітектури та ін.

Дослідники, які порівнювали картину розсіювання з кі­лькох вузьких тем усередині однієї галузі відзначають, що: ступінь розсіювання значно варіюється залежно від теми; склад джерел "ядерної" зони не є стабільним у часі; журнали зони "А" не завжди профільні темі.

Отже, закон Бредфорда можна розглядати як наближену феноменологічну модель, але не розрахункову. Тому вже більше двадцяти років здійснює активний пошук математичної моделі в двох напрямах: математичне відображення словес­ного і графічного формулювання закону Бредфорда; математичні моделі, що найбільш задовільно описують емпіричний розподіл у тих галузях, де закон Бредфорда - Ципфа не пра­цює.

Активна роль у поширенні аспектів вивчення закону розсіювання та використання його результатів належить роз­повсюдженню у наукознавчих дослідженнях цитатного аналі­зу. Завдяки йому в 70-90-ті рр.. оформилися нові напрями у вивченні розсіювання:

• аналіз частоти цитування (використання) журналів і статей, розробка показників оцінки значущості жур­налів та публікацій у них;

• виявлення відповідності між динамікою росту по­току і ступенем розсіювання публікацій;

• динамічне та імітаційне моделювання процесу формування потоку статей з нової тематики з метою опису природи розподілу і прогнозу розвитку науково­го напряму.

Вивчення динаміки ореолу розсіювання статей певної тематики за великі проміжки часу (від 20 до 100 років) підтвердило зв'язок між закономірностями росту і розсіювання статей у періодиці. Відповідно до результатів цих досліджень нині фахівці розглядають ріст потоку публікацій з нової теми як сукупність взаємопов'язаних процесів: проникнення пуб­лікацій нової проблематики в журнали, що раніше не публі­кували статті цього напряму; збільшення кількості статей у профільних виданнях.

У процесі багатьох досліджень визначена мінливість у часі ознаки "продуктивність журналів", розкрити її нові ана­літичні можливості. Наприклад, запропоновано показник "потік через кордон", який дозволяє розрізнювати "консерва­тивні" тематичні галузі від тих, що здійснюють "експансію" в інші напрями. Завдяки змінам цієї ознаки можна говорити про наростаючі тенденції "оновлення" галузі, або про зни­ження інтересу до проблеми.

С. Бредфорд та його послідовники бачили у законі розсіювання ключ до системи періодичних видань: його використання давало можливість визначити ядро найбільш продуктивних журналів з певної теми (зона А), кількість і перелік періодичних видань середньої продуктивності (зона В), джерела зони розсіювання (зона С), апріорно визначити по емпірично ви­явленим показникам будь-якої зони загальну кількість однотемних статей. Нині дані про розсіювання застосовують значно ши­рше - для вдосконалення редакційно-видавничої, бібліотечно-бібліографічної, науково-інформаційної діяльності та наукометрич-ного аналізу. Серед нетрадиційних можливостей використання статистичних даних про розсіювання набувають поширення такі: визначення кола неперспективних журналів для фахівців пев­ного профілю; створення умов для використання статей із зон максимального розсіювання; оперативне комплектування підфонду профільних журналів; розробка проблемного рубрикатора, що відбиває періодичні видання з певних тем; удосконалення класифікаційних схем і рубрикаторів на основі вивчення тематичних зв'язків між галузями та напрямами, а також методики індексування публікацій з зон розсіювання.

Перспективним є використання даних про розсіювання з метою: визначення повноти відбиття профільного ДП у документних фондах, базах даних та бібліографічних виданнях; планування робіт щодо ліквідування прогалин ретроспектив­ного обліку журнальних статей в універсальному, галузевому і регіональному аспектах; відбору найбільш значущих пері­одичних видань для складання проблемно-тематичних покажчиків та списків літератури; виявлення зв'язків між різними проблемами, науковими школами, виділення перспективних напрямів у розробці проблеми.

Для опису явища розсіювання нині використовують різні кількісні показники. За способом організації даних розріз­няють:

- параметричні показники - параметри і коефіцієнти магматичних моделей (кут нахилу "прямої Ципфа", коефіцієнти розсіювання К.Коула, М. Хайне, коефіцієнт "затухання" Н.В. Смольнікова, коефіцієнт концентрації Д. Пратта-Джин та ін.);

- емпіричні показники, які обчислюються будь-якими іншими способами крім математичних моделей розсіювання (відносне число "п" С. Бредфорда, процентне відношення чи­сла релевантних і нерелевантних статей у журналі, фактор впливу Ю. Гарфілда тощо).

У процесі моніторингу ДП ефективно виділяти в зонах А і В такі групи журналів:

• з низькою річною продуктивністю, але тривало працюючи з даної проблематики - постійно про­фільні;

• теоретичні й рекламні журнали, що публікують значні "порції" статей через декілька років - по­тенційно перспективні;

• журнали, що недавно увійшли до ореолу розсіювання, але мають значну річну продуктив­ність – перспективні.

Крім того будь-які висновки про журнали, якими комплектується документна установа, повинні бути підкріплені частотою їх використання на світовому інформаційному рин­ку, аналізом показників частоти їх цитування та (або) оборот­ності.

Результати експериментального вивчення динаміки ореолу розсіювання дозволили фахівцям стверджувати, що журнали з часом можуть значно змінювати свій ранг, перехо­дити за ознакою річної продуктивності в інші зони розсію­вання. Нині найефективнішим є ранжування сумарної річної продуктивності журналів в автоматизованому режимі. Воно дає змогу впорядкувати журнали за їх роллю у мікропотоці, прослідкувати еволюцію ореолу розсіювання, відокремити всередині зон однорідні групи за Їх тематикою, жанровою специфікою, систематичністю публікацій з теми та ін.

Таким чином, механізм розсіюваня-концентрації доку­ментів у потоці пояснюється спорідненістю наук, їх постій­ ним прагненням до інтегрування, до створення єдиної науки про природу та суспільство - метанауки. Завдяки тенденції до Інтегрування на межі традиційних наук утворюються нові, які використовують "генетичну" інформацію своїх попередників. Окремі науки починають посилено розвиватися, використо­вуючи інформацію з суміжних, а іноді й далеких наук. Вна­слідок цих процесів відбувається концентрація інформації в одних виданнях та її розсіювання в інших.

Розсіювання документованої інформації не можна оці­нювати лише негативно. Воно створює умови для взаємозба­гачення наук та міжгалузевого інформаційного обміну, для інтегрування і подальшого розвитку знань.

Дослідження та опанування закономірності розсіювання-концентрації дозволяє вирішувати багато практичних за­вдань науково-інформаційної діяльності, та є необхідним для кожного фахівця документно-комунікаційноЇ сфери.

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.204.42.98 (0.01 с.)