Розділ 3. Основні закономірності



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Розділ 3. Основні закономірності



ФУНКЦІОНУВАННЯ ДОКУМЕНТНИХ ПОТОКІВ ТА МАСИВІВ

 

Загальні та специфічні закономірності функціонування документних потоків та масивів

 

У теоретичному знанні про систему ДК особливе місце посідають закономірності її існування. Їх значення в тому, що вони відбивають суттєві, сталі, необхідні зв'язки між документно-комунікаційними явищами. Закономірність указує на загальний характер процесу, який є не хаотичним скупченням випадковостей, а підкорюється необхідній послідовності, певному порядку, який не залежить від свідомості людини. Якщо явище наступає закономірно, а не випадково, то воно відповідає певному закону. Поняття "закон" та "закономірність" - однопорядкові, тобто суттєвих відмінностей між ним не існує.

Закономірності функціонування ДП та М - це найстійкіші тенденції їх розвитку та використання у суспільстві. Вони зумовлені наявністю у документів об'єктивних властивостей, що забезпечують їх значущість та необхідність у система соціальних комунікацій. За ступенем узагальнення та функціональної роллю розрізняються загальні й специфічні закономірності. Загальні закономірності є відносно незалежними один від одного й рівноправні за значенням, формуються під впливом зовнішнього середовища на ДП та М як систему.

Основну загальну закономірність, що є методологічною основою теорії розвитку документних комунікацій, відбиває закон відповідності складу та обсягу ДП та М зовнішньому середовищу – інформаційним потребам членів суспільства, завданням різних видів документних систем на кожному конкретному історичному етапі.

З розвитком суспільного прогресу, ускладненням та диференціацією інформаційних потреб постійно зростають обсяги ДП та М та темпи їх доведення до користувачів. Досяг­нення науково-технічного прогресу сприяють ускладненню структури ДП та М виникненням документів на новітніх но­сіях інформації та спеціалізованих документних установ по їх розповсюдженню та кумулюванню. Функціонування "закону відповідності" детально вивчено як теоретичну базу розвитку бібліотечного та архівного фондознавства.

З ускладненням та збільшенням обсягів ДП та М постає необхідність в його ущільненні через впровадження нових знакових засобів та способів документування інформації, ви­нахід новітніх носіїв інформації та видів документів. Цю тен­денцію можна охарактеризувати як закономірність ущільнення ДП та М під час його історичного розвитку. Класич­ними прикладами її дії можуть бути перехід писемності від ідеографічних до літерно-звукових (алфавітних) знакових си­стем, перехід від рукописів до друкування, а від них - до еле­ктронних технологій документування інформації. Взагалі цю закономірність підтверджує вся еволюція документа від гли­няних табличок до СD-RОМ.

З попередньою закономірністю тісно пов'язана інша те­нденція розвитку ДП та М, яку можна охарактеризувати як закономірність зберігання й спеціалізації різних видів до­кументів. Її зміст в тому, що попередні й нові види і форми документів взаємодоповнюють один одного, спеціалізуючись на виконанні певних функцій, поряд із новітніми використо­вуються й минулі досягнення технологій документування ін­формації. Так, широке розповсюдження великої кількості ідентичних примірників поліграфічних документів не лікві­дувало рукописи, аудіовізуальні документи використовують поряд з текстовими та фотографічними. Еволюція функціону­вання документних комунікацій свідчить, що попередні види документів, віддавши частину своїх функцій новим видам, як правило, не відмирають, а зберігаються й починають ефекти­вно виконувати порівняно обмежені функції.

Ця закономірність зумовлена тим об'єктивним факто­ром, що потреби у нових засобах комунікації не ведуть до повного усунення тих потреб, які задовольнялися попередніми засобами. Вона свідчить, що документно-комунікаційні засоби характеризуються великою стабільністю, оскільки призначені для матеріального втілення суспільної свідомості. Їх використання в різних галузях людської діяльності означає створення стійкого каналу зв'язку між членами певного об'єднання.

Закономірність зберігання й спеціалізації різних видів документів має виключно важливе значення, її знання допомагає краще зрозуміти роль та значення документних систем суспільства, вести аргументовану критику щодо "концепцій” відмирання та заміни друкованих документів машинопрочитуваними, традиційних бібліотек - органами НТІ, комп'ютерними базами даних, глобальними мережами та віртуальними бібліотеками. Фахівці документно-комунікаційної сфери мають усвідомлювати, що нові електронні технології що призначені більш ефективно забезпечити рух інформації на її конкретних стадіях, лише доповнюють та збагачують вже існуючу систему документних комунікацій, а не призводять до її відмирання.

Специфічні закономірності пов'язані з окремими властивостями інформаційної складової документів, що впливають на динаміку росту ДП та М, приводять до розсіювання концентрації, старіння або актуалізації документів. Необхідність вивчення цих закономірностей з позицій документознавчого підходу потребує їх детального висвітлення.

Закономірності росту документних потоків

Та масивів у суспільстві

Важливою тенденцією розвитку ДП та М як специфічної закономірності є постійне зростання кількості документів, що їх утворюють.

Динаміка росту ДП та М - це тенденція збільшення часом їх річного обсягу. Вивчати можна динаміку зміни світового, національного, регіонального, галузевого, проблемнотематичного ДП та М або динаміку росту однорідної за будь-якою ознакою частини потоку, наприклад, потік патентних документів, потік видань українською мовою та ін. Базою для отримання даних про динаміку росту ДП є вторинні джерела: літописи та статистичні довідники Книжкової палати, відомо­сті про надходження до неї обов'язкових примірників, база даних "Книги в наявності та друці" тощо.

Явище постійного приросту кількості документів у по­тоці виявили ще в минулому столітті завдяки стеженню за ДП наукових журналів. Так, на початку XIX ст. у світі налічува­лося близько 100 наукових періодичних видань, у 1850 р. їх було вже більше 1000, а нині - майже 8000 назв.

Кількість книжкових видань подвоюється кожні 50 ро­ків, кількість серіальних видань, що вийшли друком за остан­ні 20 років еквівалентна кількості, виданій за всі роки існу­вання книгодрукування. Кількість електронних видань за на­звами в останні 20 років зросла з 300 до 9000, тобто у ЗО ра­зів. Фахівці вважають, що обсяг інформації, виробленої за останні ЗО років, у 9 тис. разів перевищує сукупність даних, накопичених за п'ять попередніх тисячоліть.

Перші спроби експериментального вивчення тенденцій росту ДП у 50-60-ті рр. XX ст. здійснили наукознавці Д. Прайс, Г.М. Добров, В.В. Налімов, З.М. Мульченко, відкрив­ши стабільно високі темпи зростання обсягу ДП у часі.

Найвідомішою концепцією росту ДП є експоненційна модель, запропонована й теоретично обґрунтована в 1956 р. Д. Прайсом, який визначив надзвичайно високі темпи екстен­сивного росту науки: кількість наукових працівників та обсяг потоку наукових документів подвоюється кожні 10 - 15 р. Д. Прайс вважав, що наукова продукція аналогічно розвитку науки в цілому зростає відповідно до закону складних процесів із постійним для кожного періоду коефіцієнтом.

Суть закону експоненційного росту в тому, що в певний момент часу темпи росту будь-якої величини пропорцій­ні її значенню в цей момент, тобто швидкість збільшення публікацій визначається їх кількістю за попередній період.

Експоненційний ріст ДП та М пов'язують з тим, щоекспонента відбиває основний механізм генерації документованої інформації, який має зворотний зв'язок, тобто нова ін­формація на виході подається знову на вхід, поповнює загальний масив документованої інформації та бере участь у новому процесі генерації документованої інформації.

Висновки Д. Прайса про прискорений ріст світового потоку наукових документів зумовили введення до науково обігу понять "інформаційний вибух" та "інформаційна криза”. Суть цих понять полягає в тому, що у зв'язку з постійним збільшенням обсягу ДП вчені втрачають можливість стежити за новими науковими документами зі спеціальності, тим більш безпосередньо знайомитися з їх змістом.

Експоненційний ріст ДП підтверджено для багатьох га­лузей науки, техніки, виробництва. Однак вже в 60-ті рр. XX ст. виявлено ДП окремих галузей та тематичних напрямів, для яких він не був характерним. Планомірніше дослідження цього явища наприкінці б0-х - початку 70-х рр. дозволило внести суттєві корективи в концепцію експоненційного росту і зробити висновок, що темпи росту ДП та М окремих галу­зей, різних тематичних напрямів значно розрізняються - від прискореного до згасаючого, а також змінюються із плином часу. Сам Д. Прайс наприкінці 60-х рр. висловив думку, що експоненційний ріст поступово сягає певної межі, потім спо­вільнюється і припиняється, не набуваючи абсурдних значень.

Теоретичне усвідомлення неможливості безмежного ро­сту ДП привело до розробки експоненційно - логістичної кон­цепції його розвитку. Найважливіше в цій концепції - визнання неминучості переходу ДП в процесі росту від стадії експоненційного розвитку до стадії насичення.

Закон експоненційно-логістичного росту ДП та М підтримує значна кількість фахівців, які розвивають та збагачують його. Так, В.В. Налімов та З.М. Мульченко в своїх працях теоретично виводять експоненційно-логістичну криву і як один із факторів, що стримує прискорений ріст ДП та переводить його у логістичну фазу, називають обмежені мож­ливості редакційно-видавничої діяльності й поліграфічної ба­зи.

Деякі фахівці вважають, що експоненційний ріст потоку характерний тільки для дуже короткого проміжку часу - 10-15 рр. Між двома періодами експоненційного росту ДП діє інший механізм. Деякі фахівці підтримують концепцію ліній­ного росту ДП, яка припускає збільшення його річного обся­гу з постійною у часі швидкістю.

Загалом проблему достовірності концепції росту світо­вого потоку не можна вирішити теоретично, без обробки по­вних статистичних даних. За думкою дослідників теорія не спроможна дати нині задовільне виведення експоненти, логі­сти або будь-якої іншої кривої росту ДП.

Вивчення теоретичних концепцій росту ДП та емпірич­них даних різної тематики доводить, що жодна із запропоно­ваних моделей не може претендувати на універсальність, оскільки динаміка росту ДП різна для різних галузей знань та певних тематичних напрямів; для різних етапів їх розвитку; різних видів документів, різних країн. Ці висновки підтвер­джені дослідженнями мікропотоків гуманітарної та суспільс­твознавчої проблематики.

Для характеристики темпів росту ДП використовують кількісні показники. Найважливіший з них - період подвоєння обсягу потоку — це час, протягом якого обсяг річного мікропотоку збільшується удвічі. Він визначається роками, протя­гом яких кількість документів базового року подвоюється. Методика визначення періоду подвоєння наводиться у працях Г.Ф. Гордукалової, яка на прикладі ДП суспільно-політичної літератури поділяє його за цим показником на чотири основні групи:

1 - ДП прискореного розвитку, період подвоєння об­сягу потоку триває менше 10 років (до цієї групи належать мікропотоки документів економічної, юридичної темати­ки);

2 - ДП середніх темпів розвитку, з періодом подвоєння обсягу від 10 до 20 років (мікропотоки документів філософської тематики, краєзнавчої та етнографічної проблематики);

З - ДП повільних темпів розвитку, з періодом подво­єння обсягу більше 20 років (мікропотоки документів іс­торичної, педагогічної, літературознавчої тематики);

4 - ДП, що згасають - обсяг річного потоку яких не зростає, а зменшується (ДП класичних та маловикористовуваних мов, літератури з марксизму-ленінізму та ін.).

Ще один важливий кількісний показник - швидкість зростання ДП - визначається відносною кількістю докумен­тів поточного року порівняно з кількістю документів базового року: V(t) = S(t):S(t’). Його доцільно використовувати з метою встановлення кількості публікацій для певної галузі науки і техніки.

Відносна швидкість росту ДП — показник, який визначається співвідношенням швидкостей росту двох або більше порівнюваних потоків документів з двох або більше тематич­них напрямів. Цей показник дозволяє не лише порівнювати швидкості росту, але й визначити абсолютну кількість документів у році, що прогнозується.

Результати численних досліджень свідчать, що на шви­дкість росту ДП та М впливають такі фактори: |

- соціально-демографічні (динаміка росту населення; кількість фахівців, наукових керівників, ви­нахідників; періоди соціальної нестабільності; інтерес суспільства до певної проблематики та ін.); І

- економіка-географічні (тенденції розвитку оптового та роздрібного товарообігу; наявність вироб­ництва паперу; вклади населення в банки; різке збільшення або зменшення кількості періодичних видань тощо);

- фактори культурного середовища (грамотність і загальний культурний рівень населення, важливі відкриття або зміна фундаментальних концепцій у науці, літературі, мистецтві).

Сучасний моніторинг щодо обсягів ДП та М не дає фак­тів постійного збільшення мікропотоків документів, тому можна стверджувати про їх певну стабілізацію. Однак дослі­джуючи потоки традиційних видів документів - видань та неопублікованих документів, необхідно зважати на те, що в останній час у загальному ДП все більшого значення почи­нають набувати електронні документи.

Загалом на результати досліджень темпів росту ДП та М фахівці мають зважати при прогнозуванні тенденцій збіль­шення кількості документів у подальші роки та віддалену пе­рспективу. У практичній діяльності ці дані дають можливість визначити зростання обсягів документних масивів транзит­них документних систем, а також документних фондів бібліо­тек, органів НТІ, архівів, встановити пропорції їх активних і пасивних частин у майбутньому.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.214.224.207 (0.025 с.)