Етап формування документних потоків та масивів



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Етап формування документних потоків та масивів



Фахівці стверджують, що перші шумерські таблички фіксували дані господарської звітності. Це було викликано потребами економіки, яка вимагала обліку товарів, що надхо­дили до міста та вивозились з нього. Значну частину ДП та М складали таблички, що містили дані про господарські операції, кількість рабів, ємність та обсяг товару, числа днів, місяці, роки. Еволюція табличок із господарськими записами сприяла виникненню математичних документів, а також текс­тів, що виходили за межі господарських цілей та стали про­образом гуманітарної та природничо-наукової літератури.

Потреба у фіксуванні інформації була такою великою, що спричинила умови для структурування ДП та М. Існує думка, що Шумер - це перша в історії цивілізація, яка відо­бразила різноманітні аспекти свого розвитку в документах міфологічного, епічного, юридичного, політичного, медично­го, географічного, сільськогосподарського, бібліографічного та побутового змісту.

Так, найдавніша географічна карта виконана на шумер­ській глиняній табличці і датована 2250 р. до н .е. На ній зо­бражено річку Євфрат, що тече по Північній Месопотамії (сучасний Ірак). Найдавнішим зразком медичної літератури є невелика глиняна табличка з шумерським текстом, датована 2100 р. до н.е. Текст містить рецепти різних мазей, пластирів та ін.

Найстаріший нотний запис, зафіксований на шумерській глиняній табличці у 1800 р. до н. е. На цьому документі зо­бражено гептатонічну шкалу, що фіксує у нотних записах асирійську любовну пісню.

У релігійному центрі Шумера - Ніппурі знайдено декі­лька тисяч табличок, розташованих у 62 кімнатах. У культур­ному центрі країни - місті Урі було відкрито "Будинок таб­личок" та кілька великих бібліотек. У іншому великому місті Шумера - Лагашу знайдено бібліотеку, у фонді якої система­тизовано за змістом 20 тисяч табличок, серед них - законода­вчі документи, праці з математики. Історії, медицини та аст­рономії, найдавніші географічні карти, сільськогосподарські посібники (календар землероба та класифікація рослин) тощо.

У ході археологічних розкопок шумерських міст знайдено не лише великі бібліотеки та архіви царсько-храмових господарств, але й бібліотеки шкіл, особисті бібліотеки та архіви звичайних мешканців - торговців, ковалів, ювелірів та ін. Розповсюдження грамотності серед значної частини населення країни й відокремлення професії писаря сприяли росту обсягів та збагаченню тематичної, видової, географічної, авторської структури ДП, його кумуляції у архівних та бібліотечних документних масивах. Нині розшифровано та прочитано шумерські таблички з записами міфів, легенд, гімнів, прислів'їв, поем, елегій, що свідчить про зародження літератури та розвиток інших видів мистецтва.

Винайдений шумерами клинопис широко розповсюдився по країнах Близького Сходу та Малої азії. У давній бібліотеці Вавилону (стародавнє місто на території сучасного Іраку) знайдено понад 1000 клинописних табличок, датованих IV - III тис. до н.е. Цей ДМ можна класифікувати за змістом на підручники з граматики та математики, історичні літописи, законодавчі та юридичні документи, політичні трактати, ділові документи тощо.

У стародавньому Єгипті також спостерігається тематичне розмаїття ДП та М. Каталоги книг храмових бібліотек цієї наймогутнішої держави Давнього Світу, що зафіксовані на стінах культових споруд, містять переліки пергаментних до­кументів релігійного, медичного, географічного, кулінарного змісту, а також документацію храмів, пов'язану з його інвен­тарем та персоналом.

Поширення потреби в документуванні інформації зумо­вило подальший розвиток та вдосконалення систем письма, матеріалу та конструкції носіїв інформації. Поширені в III - II тис. до н. е. глиняні плитки вишиною до 40 см., що містили по 400 рядків у 4 колонках із двох сторін, були дуже громізд­кі при малій інформаційній ємності. Окремий твір займав до 10 плиток. Ріст ДП та швидке накопичення ДМ потребувало побудови величезних документосховищ.

Починаючи з III тис. до н. е. в Єгипті почали використо­вувати новий матеріальний носій документованої інформації - папірус, що виробляли ЗІ стебел однойменної рослини сі­мейства осокових. Конструкція матеріального носія з папіру­су мала форму свитка, розміри якого були різноманітними: найбільш поширені папіруси мали 445 см. довжиною та 16 см. шириною, але довжина деяких перевищувала 40 м.

Використання свитку значно підвищило інформаційну ємність документів завдяки великим розмірам матеріального носія та можливості застосовувати фарби як новий засіб фік­сування інформації. На свитках писали паличками або пенз­ликами, користуючись чорними чорнилами, які виготовляли з вугілля, змішаного зі смолою. Перші слова літературного тек­сту, назву місяців та днів писали червоними чорнилами.

Документи на папірусах, що збереглися у бібліотечних та архівних ДМ палаців і храмів, містять як ділові документи (листи фараонів, бухгалтерські розрахунки) так і високоху­дожні літературні твори, навчальні посібники, наукові праці з математики, астрономії, медицини, релігійну літературу то­що. При бібліотеках та архівах, які здебільшого розміщували­ся в одному приміщені, існували не лише школи писців, але й скрипторії (від лат. - писчий) - майстерні по ви­робництву документів, що стали прообразами генезисних до­кументних систем.

Подальша еволюція матеріальних носіїв інформації тіс­но пов'язана з еволюцією знакових систем і способів їх закріплення і передачі в часі та просторі. Наступна стадія розвитку ідеографічного письма - використання знаків для відтворення не слів або понять, а морфем – мінімально значимих частин слова. Так виникло фонетичне (звукове) письмо, основане на передаванні не смислу, а звучання слів. Створення алфавіту, який передає окремі звуки за допомогою знаків (літер) для приголосних та голосних — це останній важливий крок в істо­рії розвитку письма.

Усі види буквеного (алфавітного) письма походять від письма Фінікії, що виникло наприкінці II тис. до н.е. Замість сотень і тисяч ієрогліфів воно за допомогою 22 букв, що мали просту та зручну для написання форму, фіксували всі приго­лосні звуки. Фінікійській алфавіт удосконалили греки, які в IX ст. до н. е. окрім приголосних почали фіксувати голосні букви. Приблизно до 400 р. до н. е. склався класичний грецький алфавіт, що мав 24 букви, з яких 7 голосних. Цей алфавіт став національним письмом для всієї Греції, а пізніше - Віза­нтії.

Культурні досягнення Стародавньої Греції суттєво вплинули на загальний розвиток системи ДК. У VI -IV ст. до н.е. значно збагатились типологічна та авторська структури ДП та М Стародавньої Греції. Розвиток наукової думки та ак­тивне її документування привели до відокремлення у ДП та М різних жанрів наукових документів: діалогів, трактатів, географічних та астрономічних таблиць, каталогів зірок, карт, коментарів, енциклопедій та словників різних понять, літопи­сів та хронік. Ріст обсягів ДП відбивають фонди особистих та публічних бібліотек: найбільшу для свого часу особисту біб­ліотеку мав Аристотель - 40 тис. світків; в Олександрії орга­нізовано Храм Муз, у бібліотеці якого у II ст. до н.е. нарахо­вувалося 400 світків, а через двісті років - уже 700 тис. Склад ДФ бібліотеки був універсальний за змістом, відображував все, що створила грецька цивілізація - твори поетів, істори­ків, ораторів, лікарів, математиків, філософів, а також інозем­ну літературу - перекладені та не перекладені римські, єги­петські, сирійські, індійські, єврейські рукописи.

У Стародавньому Римі крім публічних функціонувало багато бібліотек, що відкривалися при академіях та інших на­вчальних закладах. Кожна велика антична бібліотека мала скрипторій - майстерню для переписування манускриптів. Поширюється бібліофільство, створюються приватні бібліо­теки, розповсюджуються практичні керівництва на допомогу комплектування бібліотечних фондів, відкриваються книжко­ві крамниці, які одночасно були й читальнями, де з метою об­говорення нових творів збиралися поети, письменники, нау­ковці. Таким чином, внаслідок активізації функціонування ДП та М поряд із генезисними почали розвиватися транзитні й термінальні ДС, зароджуються наукові знання про розмно­ження, відбір, розповсюдження, придбання, зберігання та ви­користання документів.


Фонетична система письма, що проникла з Греції та Ри­му, впливала на розвиток писемності наддніпрянських праслов'ян періоду Черняхівської культури (II - V ст. н.е.). На деяких уламках посуду тих часів, на виробах із кістки вияв­лено грецькі й латинські літери та окремі слова, що перекон­ливо свідчить про поширення серед багатоплемінного насе­лення - носія черняхівської культури - писемності на основі грецького і латинського алфавітів.

Тобто версія, яка поширювалася протягом багатьох ві­ків, ніби до введення Володимиром християнства Давня Русь не знала письма - це легенда. Наявність писемності у східних слов'ян - "не богом даної", а виробленої історично, зумовленої потребами суспільного розвитку ще до введення христи­янства на Русі - підтверджують і свідчення "самовидців" - іноземців, які побували у слов'янських краях, а також літопи­сні записи й археологічні знахідки. Завдяки торгівлі зі стародавніми греками, праслов'яни могли вже в ті далекі часи ознайомитися з грецьким письмом.

Існують різноманітні версії розвитку давньо-слов'янської писемності. Їх узагальнення дозволяє дослідни­кам запропонувати три групи різних алфавітів: 1) – руни або руниця; 2) - глаголиця; 3) - кирилиця або латиниця.

Записи на слов'янських рунах збереглися лише на моги­льних каменях та прикордонних стовпах, на зброї, прикрасах, монетах та культових статуетках. Є припущення, що це була попередня стадія розвитку писемності. Основою для писем­ності була у слов'ян глаголиця, яка, за думкою багатьох до­слідників, виникла на століття раніше кирилиці. Пізніше ки­рилиця витіснила глаголицю.

Археологічні знахідки свідчать, що руси не лише писали або малювали букви, але й видавлювали їх на дереві або березовій корі, втираючи фарби у вдавлені місця, щоб надовго зберегти написане. Є дані, що вже в IV ст. європейські вчені листувалися зі слов'янськими вченими, які використо­вували різноманітні шрифти. Все більше істориків висловлюють думку, що культура писемності у слов'ян існувала на 500 років раніше часів Кирила та Мефодія, які лише сприяли впорядкуванню та поширенню письма.

Ще одним свідченням про високий рівень писемної культури давніх слов'ян вважається "Влесова книга" - язиче­ський літопис, що охоплює історію Русі від 650 р. до н.е. до останньої чверті IX ст. Літопис написано на 38 березових до­щечках розміром 380х220 мм., товщиною 6-10 мм. Останні дощечки написані близько 880 р., а перші - на століття рані­ше. На їх поверхні наносились паралельні горизонтальні лінії, під якими писали букви - одна до одної, без пропусків та аб­заців. Алфавіт книги дослідники називають "влесовиця" - во­на подібна до кирилиці, але примітивніше. На жаль ще ніхто з фахівців не зміг остаточно довести, що ця книга - оригінал, а не фальсифікація любителів старовини.

Щодо відомих та офіційно визнаних фактів розвитку книжкової справи в Україні, одним з найперших і найбільших її осередків у Київській Русі були Десятинна церква (996 р.), де розпочалося літописання, та скрипторій Софійського собо­ру, в якому уже в 1037 р. налічувалося понад 900 томів літе­ратури різного змісту. Серед них - багато творів церковного характеру (житія святих, проповіді), наукові твори (переклади з грецької та болгарської мов, хроніки, оповідання, історичні повісті, билини).

Літописи як історичне письменство набуло значного розвитку в Україні-Русі XI - XIII ст. Спершу як порічні запи­си подій, ведені ченцями в монастирях, вони поволі перетво­рилися на літературно-наукові твори. З правових документів були поширені договори, юридичні грамоти, які писалися у канцеляріях за певними шаблонами.

Вважається, що кількість книг, що перебували в ужитку в Київській Русі в XI ст. сягнула 200 тисяч одиниць. У XI -XIII ст. у країні сформувався значний гурт людей, яких мож­на назвати "книголюбами". Літописи подають імена князів, що любили читати, збирали бібліотеки: Ярослав, Володимир Василькович, Святослав (Збірник 1076 року був укладений на підставі його книгозбірні). Книги купували, переписували, вимінювали, дарували. Так, полоцька княжна Євфросинія (1173 р.) подарувала свою бібліотеку церкві св. Софії.

Розвиток писемної комунікації потребував винаходу зручних та дешевих матеріальних носіїв інформації. Єгипет­ський папірус був дорогим і недовговічним. У III ст. до н. е. його змінив пергамент, який мав багато переваг: був міцні­шим, легко згинався та різався, писати на ньому можна було з обох боків аркуша. Завдяки цьому від папірусних світків пе­рейшли до зручнішої форми писемних творів - книжкового кодексу, яка збереглася понині. До XII ст. пергаментні кодек­си - єдина форма книги в Європі.

Однак пергамент був надто дорогим: для виготовлення одного кодексу середніх розмірів використовували десятки телячих, козлиних або овечих шкур. Шкільний підручник коштував більше двох телят, в Іспанії за один манускрипт віддавали будинок з виноградником.

Загальновідомим фактом винаходу технології виробни­цтва паперу є рецепт, запропонований китайським ремісни­ком Тсай Лунем у 105 р. Але на півночі Китаю знайдено папір, датований 71 р. до н.е. ~ 21 р. н. е., тобто папір винайдено приблизно на 100 років раніше, ніж вважалося донині.

У II - III ст. н.е. папір став у Китаї головним матеріалом і для письма. Пізніше технологію виробництва паперу опанували араби, які в VIII ст. завезли таємницю її виготовлення до Європи. Паперові книги були значно дешевші за пергаментні, що суттєво вплинуло на кількісний ріст документних потоків, масивів та фондів у XIII - XIV ст.

Швидкий розвиток паперової промисловості в Європі: у ХПІ ст. в Італії, XIV ст. - у Франції, XV ст. ~ у Германії та інших європейських країнах свідчить про зростання потреби у документованій Інформації, що зумовлено значними соціально-економічними зрушеннями: зменшенням авторитету церкви, відродженням наук та мистецтва, розвитком шкільної та Університетської освіти. Так, в 1500 р. у Європі функціонува­ло вже 79 університетів, при кожному з яких формувалися івні????? та бібліотечні документні масиви та фонди. Рукописний спосіб документування та тиражування інформації вже не міг задовольнити суспільні комунікаційні потреби. У бага­тьох країнах велись інтенсивні пошуки економічної та висо­копродуктивної технології тиражування документів.

Перші спроби друкування було здійснено у Стародав­ньому Китаї - у VIII - IX ст. тут почали застосовувати ксило­графію (від грецького "ксилон"- дерево, "графо"- писати) - друк з дерев'яної форми. Їх досвід перейняли інші народи Індокитаю. Найдавнішим друкованим документом, що зберігся понині, є свиток Дхарані або Сутра - звід релігійно-філософського учення Стародавньої Індії. Встановлено, що ЇЇ текст надруковано з дерев'яних кліше не пізніше 704 р. н.е.

У XI ст. почали використовувати набірні форми, які складалися спочатку з глиняних, а потім - з металевих літер -ієрогліфів. Припускається, що книга з поемами періоду дина­стії Тан (Корея), яка містить 28 сторінок, надрукована за до­помогою металевого шрифту біля 1160 р. Однак більшість книгознавців вважає, що пріоритет у винаході друкарського станка належить німцю Іогану Гутенбергу, перші друковані книги якого датовано 1445 р.

Широке розповсюдження нового - ефективнішого спо­собу документування та тиражування інформації ознаменува­ло початок наступного етапу еволюції ДП та М.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.227.235.216 (0.021 с.)