Розділ 1. документні ПОТОКИ ТА МАСИВИ ЯК СКЛАДОВІ ДОКУМЕНТНОЇ КОМУНІКАЦІЇ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Розділ 1. документні ПОТОКИ ТА МАСИВИ ЯК СКЛАДОВІ ДОКУМЕНТНОЇ КОМУНІКАЦІЇ



А.А. Соляник

 

 

ДОКУМЕНТНІ ПОТОКИ ТА МАСИВИ

 

Допущено Міністерством культури і мистецтв України як навчальний посібник для вищих навчальних закладів культури і мистецтв

 

Харків 2000


УДК 002.001 ББК 73я7 С60

Друкується за рішенням Вченої ради ХДАК, протокол № 5 від 21 січня 2000 р.

Гриф “Допущено міністерством культури і мистецтв України як - навчальний посібник для вищих навчальних закладів культури і мистецтв” нада­ний наказом Міністерства № 145 від 04.04.2000 р.

Рецензенти:

Дмитренко Т. О., доктор педагогічних наук, професор Ха­рківський державний педагогічний університет;

Кушнаренко Н.М., доктор педагогічних наук, професор Дійсний член Міжнародної академії інформатизації, завідуюча кафедрою книгознавства та фондознавства Харківської державної академії культури.

 

Соляник А.А.

С 60 Документальні потоки та масиви: Навч. посібник / Харк держ. акад. культури. - X.: ХДАК, 2000.- 112с.

 

 

ISВN 966-7352-31-5

У навчальному посібнику вперше з Документознавчих по­зицій узагальнено теоретичні знання про особливості доку­ментних потоків та масивів (ДП та М) як штучно створеної підсистеми документних комунікацій суспільства, розглянуто сутність, ознаки, властивості та структуру ДП та М закономірності їх розвитку, методи аналізу та оцінки

Призначено студентам, аспірантам, викладачам бібліотеч­но-інформаційних та документознавчих факультетів вузів культури,

 

УДК 00.0012

ББК 73я7

 

Соляник Алла Анатоліївна, 2000

Харківська державна

академія культури, 2000

 


Зміст

Вступ

Розділ 1. Документні потоки та масиви

як складові документної комунікації

1.1. Документні потоки та масиви сутність і значення

1.2. Документні потоки та масиви як системні об 'єкти

1.3. Ознаки, властивості, параметри та функції документних

потоків та масивів

1.4. Основи структурування документних потоків та масивів

1.5. Методи вивчення системних властивостей документних

потоків та масивів

Розділ 2. Документні потоки та масиви в структурі

життєвого циклу документа

2.1. Сутність циклічності функціонування документів у суспільстві

2.2. Документні потоки та масиви як результат документогенезу

2.3. Особливості функціонування документних потоків та масивів на етапах документорозповсюдження та документовикористання

Розділ 3. Основні закономірності функціонування

документних потоків та масивів

3.1. Загальні та специфічні закономірності функціонування

документних потоків та масивів

3.2. Закономірності росту документних потоків та масивів у суспільстві

З 3. Старіння та актуалізація документів у документних

потоках та масивах

З.4. Закономірність розсіювання - концентрації

документів у документопотоках та масивах

3.5. Фрагментарність і дублювання документованої інформації

Розділ 4. Основні етапи еволюції документних

потоків та масивів

4.1. Етап зародження документних потоків та масивів у суспільстві

4.2. Етап формування документних потоків та масивів

4.3. Етап інтенсивного розвитку документних потоків та масивів

4.4. Етап кардинальних структурних змін документних

потоків та масивів

Висновки

Додатки


Вступ

 

Проблеми, які в умовах інформатизації мають вирішувати фахівці документно-комунікаційної сфери, зумовлені необхідністю поєднати різноманітні носії інформації та механізми доступу до них у єдину нерозривну систему документних ресурсів та послуг. Це потребує знань про особливості створення, руху та кумуляції документів у суспільстві, що відбиваються через функціонування документних потоків та масивів (ДП та М).

У навчальному посібнику вперше з документознавчих пози­цій розглянуто сутність, ознаки, властивості та структуру ДП та М, закономірності їх розвитку, методи аналізу та оцінки. Посібник є логічним продовженням підручника Н.М. Кушнаренко "Документознавство", основні положення посібника базуються на Ідеях Ю.М. Столярева, Г.Ф. Гордукалової, Н.М. Кушнаренко, Г.М. Швецової-Водки та ін.

Головна мета посібника — надати студентам теоретичні знан­ня про особливості ДП та М як штучно створеної підсистеми доку­ментних комунікацій суспільства, яка набуває у процесі розвитку елементів самоорганізації з власними законами функціонування. Тому структура навчального посібника передбачає: розкриття ос­новних категорій предметної галузі "документні потоки та маси­ви"; надання знань про можливості структурування ДП та М за різ­ними ознаками; набуття навичок виділення однорідних мікропотоків документів та моніторингу їх розвитку; орієнтування у характе­рних проявах закономірностей росту, розсіювання-концентрації, старіння, фрагментарності й дублювання; опанування історико-генетичних підвалин еволюції ДП та М, як елементів соціальних комунікацій суспільства.

Особливості подачі матеріалу зумовлені наявністю тісного зв'язку змісту посібника з курсами "Документознавство", "Документологія", "Соціальні комунікації", "Інформатика", "Книгознавство" та ін.

В умовах становлення науки про документ, деякі з теоретич­них положень про ДП та М як підсистему документних комуніка­цій мають дискусійний характер. Автор буде вдячний отримати зауваження та пропозиції щодо змісту та структури навчального посібника.


Розділ 1. документні ПОТОКИ ТА МАСИВИ ЯК СКЛАДОВІ ДОКУМЕНТНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

 

Ознаки, властивості, параметри та функції

Методи вивчення системних властивостей документних

Потоків та масивів

Ефективність розвитку ДК значною мірою залежить від того, наскільки раціонально організовані та функціонують ДП та М. У зв'язку з цим потрібний систематичний збір відо­мостей про ДП та М за змістовними та формальними ознака­ми структурування. Оцінка та визначення тенденцій розвитку ДП та М здійснюються на основі спеціальних досліджень. Ці дослідження проводяться різноманітними методами, внесок у їх розробку зробили представники багатьох наук та сфер документно-комунікаційної діяльності.

З метою виявлення тенденцій розвитку певних наукових і напрямів значний внесок у розробку методів дослідження га­лузевих ДП зробили П.І. Валден (1911 р.), Ф.Д. Коул, Н.Б. Ілз (1917 р.), С. Бредфорд (1930-ті рр.), Дж. Д. Бернал (1939 р.). Надзвичайно активно та плідне ці методи використовували і розвивали у 1960-ті рр. Д.Прайс, Р. Бартон, Р. Кеблер, Г.М. Добров, В.В. Налімов, З.М. Мульченко, у 1970-гі рр.- В.І. Горькова, Л.С. Козачков, Г.Ф. Гордукалова та ін.

В залежності від об'єктів наукових досліджень сформувалися три групи методів, що здійснюють вивчення ДП та М: наукометрія, бібліометрія, інформетрія.

Наукометрія - це комплексний метод вивчення проце­су і закономірностей розвитку науки на основі кількісних до­сліджень потоків і масивів наукових документів. Його теоре­тичну базу заклали на початку 1960-х рр. Д. Прайс (США) у праці "Малая наука, большая наука", В.В. Налімов та З.М. Мульченко (СССР) у фундаментальній монографії "Наукометрия: изучение науки как информационного процесса".

В наукознавстві одним із базових є положення, що ДП та М є інформаційною базою та відбитком науки, - вони аку­мулюють попередні знання, що спонукають людину до одер­жання нового результату, стимулюють саморозвиток науки та суспільства. Розвиток науки прямопропорційно залежить від стану ДП та М, тому закономірності їх функціонування від­бивають основні тенденції наукового пізнання. Так, на основі статистичного аналізу динаміки росту кількості наукових жу­рналів, учених та їх робіт визначаються висновки про темпи розвитку окремих наукових напрямів. Факт зростання кілько­сті наукових публікацій в окремій науці свідчить про збіль­шення темпів наукових досліджень та їх результативність.

За допомогою вивчення ДП встановлена сучасна зако­номірність розвитку науки - перехід від індивідуальних до­сліджень до колективних. Тенденція росту в ДП та ДМ кіль­кості публікацій колективного автора за останні 50 років зумовлена ускладненням науки. На початку XX ст. у ДП науко­вих видань 82% друкованих праць належали одному авторові, а нині таких праць лише 33%. Робіт двох авторів на початку століття було 16%, а нині їх 40%, трьох авторів - 2% ДП, а нині - 17%. Колективні наукові праці виникли у 20-ті рр. XX ст. і тепер вони складають 10% ДП наукових видань.

Таким чином, кількісні (статистичні) методи дозволя­ють вимірювати у потоці частоту стрічання документів за будь-якою ознакою, частку й співвідношення однотомних до­кументів у мікропотоці, їх продуктивність. Вимірювання здійснюється в абсолютних цифрах, для наочного уявлення й співвідношення результатів їх доцільно подавати у процент­ному відношенні.

Поряд із кількісними методами вивчення ДП та М у ме­жах наукометрії широко використовуються якісні методи, що спрямовані на вивчення змісту документів і особливо ефекти­вні при дослідженнях тематичної структури ДП та М, їх вну­трішнього розподілу на предметне обмежені області, встано­влення взаємозв'язку між ними та текстами окремих докуме­нтів. До цієї групи методів належать:

класифікаційні (систематизація, предметизація, кластеризація, дескрипторизація, фасетизація);

семаптико-лінгвістичні (контент-аналіз, кластерний аналіз або метод ключових слів, сленговий аналіз та ін.);

бібліографічні (аналіз бібліографічних посилань або цитат-аналіз, аналіз співцитування та ін.).

Класифікаційні методи призначені для встановлення тематичних зв'язків між документами, виявлення тематично однорідного мікропотоку та його внутрішнього підрозділу на предметне відокремлені складові частини.

Семантико-лінгвістичнІ методи основані на різних ме­тодиках змістовного аналізу відомостей про документи та їх текстів. Так, контент-аналіз оснований на аналізі частоти за­стосування в назві чи тексті документа певних термінів і сло­восполучень. При кластерному аналізі відокремлюють ключові слова за силою зв'язків між ними (частота стрічання), поєднують їх у споріднені кластери та предметні рубрики. Сленговий аналіз дозволяє прогнозувати актуальні суспільні проблеми на основі виявлення нових понять в різних слово­сполученнях, допомагає формувати нові предметні рубрики у картотеках з актуальних проблем. Ці методи особливо ефек­тивні для структурного аналізу наукових галузей та виявлен­ня динаміки розвитку наукових дисциплін.

Для оцінки продуктивності та внеску в науку окремих учених та наукових колективів, прогнозування і виявлення найзначніших періодичних видань, вдосконалення комплек­тування фондів та ін. нині широко використовуються методи­ки цитат-аналізу. Їх принципові основи були розроблені аме­риканським хіміком Ю. Гарфілдом і з 1964 р. реалізуються як покажчик та база даних "Sсіеnсе Сіtаtion Іndех". Перший річ­ний випуск покажчика містив відомості про 3,3 млн. поси­лань у 296 тис. статтях у журналах з усіх природничих та технічних наук та 60 тис. патентних описів США. Покажчик - це список усіх праць, які згадувались у будь-якій науковій роботі минулого року.

Аналіз бібліографічних посилань у наукових статтях допомагає визначати концептуальні зв'язки між публікація­ми, дозволяє стежити за розвитком тієї чи іншої галузі науки і техніки, за проникненням її у суміжні, прогнозувати розвиток окремих галузей науки, виявляти її лідерів й "класичні" праці, механізми та шляхи зародження нових наукових напрямів.

Бібліометрія - комплексний метод вивчення кількісних закономірностей функціонування документів як об'єктів біб­ліотечної справи та бібліографії. Об'єктом бібліометрії є по­токи документів, що надходять до бібліотечних систем, та масиви, що в них утворюються, а предметом - кількісні зако­номірності їх використання читачами та функціонування у бібліотечних фондах.

У бібліотечній теорії та практиці крім методів повсяк­денного ознайомлення з ДП та М використовують кількісні та якісні методи їх вивчення. Серед кількісних методів найбільшого поширення набув статистичний аналіз бібліотечного фонду. Якісний аналіз ДП та М потребує знань про наявність та використання в бібліотеці документів за конкретними те­мами або безпосередньо окремих видань. Збір таких даних здійснюється за допомогою контент-аналізу, а також бібліо­графічними та аналітичними методами.

Бібліотечні ДП та М вивчаються з метою одержання ві­домостей про показники читаності, оборотності, документо-забезпеченості, про галузеву, тематичну, типо-видову, мовну, хронологічну структури фондів. Ці дані дозволяють встано­вити співвідношення ДП та М завданням бібліотеки та потре­бам її користувачів, визначити резерви поліпшення документопостачання фонду, відокремити напрями вдосконалення бібліотечно-бібліографічної діяльності.

Інформетрія – це комплексний метод вивчення кількіс­них закономірностей функціонування наукової документної комунікації. Її об'єкт - документні носії наукової інформації, предмет — об'єктивні кількісні закономірності науково-інформаційної діяльності.

Основні завдання інформетрії - пошук оптимальної структури ДП та М згідно з тематичним профілем інформа­ційних потреб користувачів, визначення критеріїв оцінки якості документних фондів органів НТІ, прогнозування зростання обсягів ДП та М, визначення ореолу розсіювання, кри­теріїв старіння та актуалізації наукової документованої інфо­рмації.

Для побудови математичних та статистичних моделей інформаційних процесів широко використовують автомати­зовані інформаційні системи, а також теорію і методи систе­много аналізу, теорію математичної статистики та теорію імовірності. Ефективним є використання імітаційного моде­лювання, моделей рангових та частотних розподілень.

В органах НТІ широко застосовуються тезаурусний ме­тод вивчення ДП та М та їх класифікаційний аналіз. Сутність першого методу в тому, що вимірювання здійснюється на рі­вні понять (дескрипторів, ключових слів). Частота Їх стрічання у текстах характеризує напрями та темпи розвитку предметних галузей, відображає виникнення нових понять і про­блем, що дозволяє визначити актуальність і перспективність сфер діяльності наукових колективів та їх окремих дослі­джень.

Класифікаційний аналіз ДП та М здійснюється, як зви­чайно, за допомогою Рубрикатору ДСНТІ. Віднесення доку­ментів до того чи іншого відділу класифікаційної системи дозволяє визначити родо-видові відносини між об'єктами, роз­діли з максимальною і мінімальною забезпеченістю докумен­тами та ін. Так, стеження за допомогою ЕОМ за зміною напо­внення розділів Рубрикатора ДСНТІ дозволило визначити, що за останні 20 років кількість публікацій у світовій літературі з природничих та технічних наук збільшувалася на 2,5% - 5% на рік. Так, у галузі хімії та хімічних технологій, на долю якої припадає до 1/3 всіх публікацій природничо-технічної тема­тики (500 тис. на рік), річний приріст публікацій складав 6,2%, в біології - 3,3%, фізики - 9%. Ці показники свідчать про динамічні зміни в предметно-тематичному розподіленні потоків науково-технічної літератури, відбиваючи тенденції розвитку світової науки й техніки. Тому прогнозування інфо­рмації через постійне стеження за допомогою ЕОМ за зміна­ми в наповненні розділів Рубрикатора є однією з важливих функцій автоматизованих систем реферативної служби.

З метою підвищення якості проблемно-орієнтованого обслуговування фахівців важливого значення набувають ме­тоди, що дозволяють визначити новизну і вірогідність доку­ментованої інформації. Найрозповсюдженішим серед них є метод експертних оцінок, оснований на інтуїтивно-емпіричному підході.

Новизна при цьому розглядається як абсолютна, так і відносна. Абсолютно новим вважається будь-яке досліджен­ня, що вперше пропонує певне вирішення проблеми; відносно новим - подальша розробка, пов'язана з удосконаленням, по­глибленням і розширенням досліджень запропонованого ра­ніше вирішення проблеми (розробка по горизонталі). Вірогідність наукового документа є мірилом повноти інформації, на основі якого визначається правдивість документа.

Другий показник, що вивчається інформетрією - це ста­ріння документів. Найчастіше воно вивчається за їх цитуван­ням: аналізують переліки публікацій періодичних видань (журналів) і визначають кількісний зміст процитованих праць різного "віку". Необхідно враховувати, що темпи старіння залежать від профілю і виду документів.

Вивчення оперативності публікацій первинних докуме­нтів проводять порівнянням дат надходження документа у видавництво і дат видання. Іноді вдаються до дослідження від моменту зародження наукової ідеї до публікації методом ан­кетування.

Оптимальні результати щодо досліджень ДП та М мож­на одержати лише в умовах регулярного стеження за їх ста­ном та застосування комплексу методів вивчення. Система­тичний збір даних про складні явища з метою оперативної їх діагностики та оцінки в динаміці сучасні фахівці характери­зують поняттям "моніторинг". Цей термін походить від лат. "monitor" - "наглядаючий". Тобто моніторинг ДП та М - це безперервне стеження за їх розвитком і функціонуванням. Без систематичного нагляду за станом об'єктів дослідження неможливо правильне управління ними. Моніторинг прийнято розглядати як початкову стадію процесу:

моніторинг —> аналіз ситуації —> синтез ідей та про­блем —> вироблення рішень та їх корегування.

Зміст поняття "моніторинг" відносно ДП детально роз­глянуто в працях Г.Ф. Гордукалової. Цей тип моніторингу вона охарактеризувала як інформаційний моніторинг, у ме­жах якого в залежності від характеру одержуваних відомос­тей розрізняють три його види: бібліографічний, статистич­ний, концептуальний.

Бібліографічний моніторинг - це систематичне моде­лювання профільного потоку або масиву документів, як семантично взаємопов'язаних сукупностей їх бібліографічних описів, доповнених у разі необхідності анотаціями, рефера­тами, переліками ключових слів, класифікаційними індекса­ми.

Статистичний моніторинг - це стеження за змінами кількісних показників ДП та М, які характеризують темпи росту, використання, старіння, ступінь концентрації - розсію­вання документів. Цей вид моніторингу ефективний тільки в умовах автоматизованої обробки машинопрочитуваних баз і даних. Головне при цьому - передбачити достатню кількість статистичних індикаторів стеження за об'єктом, забезпечити автоматичне ранжування набору реквізитів одного форматного поля. Статистичні показники - найбільш згорнута форма фіксування відомостей про ДП та М, тому потрібний їх постійний аналіз з метою встановлення причин змін.

Концептуальний моніторинг — це систематичний аналіз статистичних показників ДП та М з метою вироблення знань про стан та тенденції їх розвитку, виявлення результа­тів впливу на них змін у відповідній науково-практичній діяльності.

Основні функції інформаційного моніторингу: стеження за змінами зовнішнього оточення об'єкта дослідження; оці­нювання стану оточення; контролю стану оточення; управ­ління станом оточення об'єкта дослідження.

Таким чином, інформаційний моніторинг – бібліогра­фічне, статистичне й концептуальне стеження за розвитком профільних ДП та М - створює основу для підтримки управ­лінських рішень щодо їх функціонування. Дані моніторингу дозволяють фахівцям оперативно підключитися до вивчення найважливішого фрагмента ДП - публікацій провідних авто­рів, наукових колективів, профільних журналів та ін.

Додержання технологій моніторингу та правильне кори­стування методами дослідження ПД і ДМ дозволяє вивчити ситуацію з будь-якої наукової проблеми, визначити перспек­тиви розвитку пріоритетних наукових напрямів, вирішити проблеми вдосконалення забезпечення фахівців науковою інформацією, що дає можливість підняти вітчизняні наукові розробки на сучасний рівень, впроваджувати світові досяг­нення та передовий досвід у повсякденну роботу фахівців рі­зних галузей.

 

Завдання для самоперевірки:

 

1. Розкрити сутність закону документаційного су­проводу соціальних комунікацій.

2. Встановити співвідношення понять "документний потік", "документний масив”, "документний фонд”, "докуме­нтні ресурси".

3. Обгрунтувати несинонімічність понять "документний" та "документальний".

4. Охарактеризувати види документних систем сус­пільства за класифікацією Ю.М. Столярова.

5. Перелічити фактори зовнішнього середовища, що впливають на функціонування ДП та М як системи.

6. Встановити спільні та відмінні ознаки документ­них потоків та масивів.

7. Розкрити сутність атрибутивних та прагматич­них властивостей ДП та М.

8. Навести функції ДП та М, обгрунтувати їх розпо­діл на зовнішні та внутрішні.

9. Навести змістовні та формальні ознаки структурування ДП, що використовують в процесі його моніторингу?

 

 

Основна література:

 

1. ДСТУ 3017-95 Видання. Основні види. Терміни та ви­значення. - К.: Держстандарт України, 1995.- 45 с.

2. Гельман-Виноградов К.Б. Документальная память ноо­сфери как новый обьект познания (к постановке проблемьі) // Международньїй форум по информации и документации. - 1992. - Т.17. - №1. - С. 8-1б.

3. Гордукалова Г.Ф. Документальний поток социальной тематики как обьект библиографической деятельности: Учеб. пособие.- Л., 1990.- С. 5-23, 43 - 70, 99 - 102.

4. Гордукалова Г.Ф., Юдина Л.В. Мониторинг документального потока для информационной диагностики прогнозируемых обьектов: Учеб. пособие /ИПКИР.- М., 1991.- 110 с.

5. Горькова В.И. Информетрия (количественные методы в научно-технической информации) // Итоги науки ы техники.- М., 1988.-Т. 10.-С. 10-25. 6. Друк України (1991 - 1996 рр.): Стат. зб. /Кн. Палата України. – К. 1998.-48 с.

7. Дубров А.П., Красикова О.Л. Использование цитат-анализа для изучения и формирования иностранного журнального фонда академических библиотек // Организация и ресурсы информационно-библиотечного обслуживания специалистов й ученых: Сб. на-уч. тр. /СО ГПНТБ. - Новосибирск, 1995.- С. 71-87.

8. Дупленко Ю.К., Бурчинский С.Г. Анализ и оценка развития научного направлення методом компьютерного кластер-анализа цитирования: Метод, рекомендации /МЗ УССР.- К., 1991. -14 с.

9. Информационньїй мониторинг: Програмна курса для вузов культури / МГУК; Сост. О.Б. Сладкова. - М., 1998.- 14 с.

10. Инфосфера: Информационные структури, системи и процессы в науке и обществе /РАН; ВИНИТИ; Ю.М. Арский и др. - М., 1996. - С. 13-68.

11. Кушнаренко Н.Н. Документоведение: Учебник.-2-е изд., перераб и доп,- К., 2000.- С. 119 - 148.

12. Лабушевська Л. Наукометричні методи оцінки галузе­вого документального інформаційного потоку // Вісник Книжкової палати.- 1998. - № 7.- С. 19-21.

13. Маршакова-Шайкевич И.В. Библиометрия как исследовательская техника зпистемологии и философии науки // МФИД.-1995. - Т.18. - №3-4.- С. 3-8.

14. Налимов В.В., Мульченко 3.М. Наукометрия: Изучение развития науки как информационного процесса. - М., 1969.- С. З-36.

15. Соколов А.В. Коммуникационные канали // Науч. техн. б-ки.-1994.- № 11.- С. 43 - 50.

16. Столяров Ю.Н. Библиотека: структурно-функциональний подход.- М., 1981.- С. 15 - 53.

17. Столяров Ю.Н. Документние ресурси: Программа кур­са для специальности “Документационное обеспечение управления” /МГУК.- М., 1997.-12 с.

18. Терешин В.И. Документные фонды: Учеб. пособие /МГУК. - М., 1997.-74 с.

19. Швецова-Водка Г.М. Типологія документа: Навч. посіб. для студ. ін-тів культури /РДІК.- К., 1998. - С. 6 - 25.


розділ 2. документні ПОТОКИ ТА МАСИВИ В СТРУКТУРІ ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ ДОКУМЕНТА

Основна література

 

1. Васильченко М.П, Кушнаренко Н.М., Мільман В.А. Бібліотечні фонди: Навч. посіб.- С. 49 - 129.

2. Добкин С.Ф. Основы издательского дела и книгопечатания: Учебник.- 2-е изд., перераб.- М., 1972.- 256 с.

3. Друк без формних процесів // Палітра друку.- 1995.- №4. - С. 12-13.

4. Крайская В.В., Челлини З.В. Архивоведение: Учебник.- М., 1996.- С.183 - 222.

5. Кузнецова Т.В. Секретарское дело.- М., 1997.- С.111-160.

6. Кушнаренко Н.Н. Документоведение: Учебник.-2-е изд., перераб. и доп. - К, 2000.- С.131-146.

7. Организация работы с документами: Учебник /В.А. Кудрявцев и др.- М., 1998.- С.190 - 316.

8. Правові та нормативні документи з видавничої справи: Тематична добірка / Книжкова палата України.- К., 1998. - 46 с.

9. Столяров Ю.Н. Библиотечный фонд: Программа курса по специальности 05.26 “Библиотековедение и библиография”.- М., 1998.- 22 с.

10. Столяров Ю.Н. Библиотечный фонд: Учебник.- М., 1991.- 275 с.

11. Столяров Ю.Н. Документные ресурсы: Программа курса для специальности “Документационное обеспечение управления” / МГУК. - М., 1997.- 12 с.

12. Терешин В.И. Документные фонды: Учеб. пособие /МГУК. - М, 1997.- 74 с.

13. Технологія поліграфічних процесів у термінах: Словник // Палітра друку." 1995.- №4.- С. 41 - 44.

14. Энциклопедия книжного дела.- М.: Юристь, 1998.- 536 с.


Та масивів у суспільстві

Важливою тенденцією розвитку ДП та М як специфічної закономірності є постійне зростання кількості документів, що їх утворюють.

Динаміка росту ДП та М - це тенденція збільшення часом їх річного обсягу. Вивчати можна динаміку зміни світового, національного, регіонального, галузевого, проблемнотематичного ДП та М або динаміку росту однорідної за будь-якою ознакою частини потоку, наприклад, потік патентних документів, потік видань українською мовою та ін. Базою для отримання даних про динаміку росту ДП є вторинні джерела: літописи та статистичні довідники Книжкової палати, відомо­сті про надходження до неї обов'язкових примірників, база даних "Книги в наявності та друці" тощо.

Явище постійного приросту кількості документів у по­тоці виявили ще в минулому столітті завдяки стеженню за ДП наукових журналів. Так, на початку XIX ст. у світі налічува­лося близько 100 наукових періодичних видань, у 1850 р. їх було вже більше 1000, а нині - майже 8000 назв.

Кількість книжкових видань подвоюється кожні 50 ро­ків, кількість серіальних видань, що вийшли друком за остан­ні 20 років еквівалентна кількості, виданій за всі роки існу­вання книгодрукування. Кількість електронних видань за на­звами в останні 20 років зросла з 300 до 9000, тобто у ЗО ра­зів. Фахівці вважають, що обсяг інформації, виробленої за останні ЗО років, у 9 тис. разів перевищує сукупність даних, накопичених за п'ять попередніх тисячоліть.

Перші спроби експериментального вивчення тенденцій росту ДП у 50-60-ті рр. XX ст. здійснили наукознавці Д. Прайс, Г.М. Добров, В.В. Налімов, З.М. Мульченко, відкрив­ши стабільно високі темпи зростання обсягу ДП у часі.

Найвідомішою концепцією росту ДП є експоненційна модель, запропонована й теоретично обґрунтована в 1956 р. Д. Прайсом, який визначив надзвичайно високі темпи екстен­сивного росту науки: кількість наукових працівників та обсяг потоку наукових документів подвоюється кожні 10 - 15 р. Д. Прайс вважав, що наукова продукція аналогічно розвитку науки в цілому зростає відповідно до закону складних процесів із постійним для кожного періоду коефіцієнтом.

Суть закону експоненційного росту в тому, що в певний момент часу темпи росту будь-якої величини пропорцій­ні її значенню в цей момент, тобто швидкість збільшення публікацій визначається їх кількістю за попередній період.

Експоненційний ріст ДП та М пов'язують з тим, щоекспонента відбиває основний механізм генерації документованої інформації, який має зворотний зв'язок, тобто нова ін­формація на виході подається знову на вхід, поповнює загальний масив документованої інформації та бере участь у новому процесі генерації документованої інформації.

Висновки Д. Прайса про прискорений ріст світового потоку наукових документів зумовили введення до науково обігу понять "інформаційний вибух" та "інформаційна криза”. Суть цих понять полягає в тому, що у зв'язку з постійним збільшенням обсягу ДП вчені втрачають можливість стежити за новими науковими документами зі спеціальності, тим більш безпосередньо знайомитися з їх змістом.

Експоненційний ріст ДП підтверджено для багатьох га­лузей науки, техніки, виробництва. Однак вже в 60-ті рр. XX ст. виявлено ДП окремих галузей та тематичних напрямів, для яких він не був характерним. Планомірніше дослідження цього явища наприкінці б0-х - початку 70-х рр. дозволило внести суттєві корективи в концепцію експоненційного росту і зробити висновок, що темпи росту ДП та М окремих галу­зей, різних тематичних напрямів значно розрізняються - від прискореного до згасаючого, а також змінюються із плином часу. Сам Д. Прайс наприкінці 60-х рр. висловив думку, що експоненційний ріст поступово сягає певної межі, потім спо­вільнюється і припиняється, не набуваючи абсурдних значень.

Теоретичне усвідомлення неможливості безмежного ро­сту ДП привело до розробки експоненційно - логістичної кон­цепції його розвитку. Найважливіше в цій концепції - визнання неминучості переходу ДП в процесі росту від стадії експоненційного розвитку до стадії насичення.

Закон експоненційно-логістичного росту ДП та М підтримує значна кількість фахівців, які розвивають та збагачують його. Так, В.В. Налімов та З.М. Мульченко в своїх працях теоретично виводять експоненційно-логістичну криву і як один із факторів, що стримує прискорений ріст ДП та переводить його у логістичну фазу, називають обмежені мож­ливості редакційно-видавничої діяльності й поліграфічної ба­зи.

Деякі фахівці вважають, що експоненційний ріст потоку характерний тільки для дуже короткого проміжку часу - 10-15 рр. Між двома періодами експоненційного росту ДП діє інший механізм. Деякі фахівці підтримують концепцію ліній­ного росту ДП, яка припускає збільшення його річного обся­гу з постійною у часі швидкістю.

Загалом проблему достовірності концепції росту світо­вого потоку не можна вирішити теоретично, без обробки по­вних статистичних даних. За думкою дослідників теорія не спроможна дати нині задовільне виведення експоненти, логі­сти або будь-якої іншої кривої росту ДП.

Вивчення теоретичних концепцій росту ДП та емпірич­них даних різної тематики доводить, що жодна із запропоно­ваних моделей не може претендувати на універсальність, оскільки динаміка росту ДП різна для різних галузей знань та певних тематичних напрямів; для різних етапів їх розвитку; різних видів документів, різних країн. Ці висновки підтвер­джені дослідженнями мікропотоків гуманітарної та суспільс­твознавчої проблематики.

Для характеристики темпів росту ДП використовують кількісні показники. Найважливіший з них - період подвоєння обсягу потоку — це час, протягом якого обсяг річного мікропотоку збільшується удвічі. Він визначається роками, протя­гом яких кількість документів базового року подвоюється. Методика визначення періоду подвоєння наводиться у працях Г.Ф. Гордукалової, яка на прикладі ДП суспільно-політичної літератури поділяє його за цим показником на чотири основні групи:

1 - ДП прискореного розвитку, період подвоєння об­сягу потоку триває менше 10 років (до цієї групи належать мікропотоки документів економічної, юридичної темати­ки);

2 - ДП середніх темпів розвитку, з періодом подвоєння обсягу від 10 до 20 років (мікропотоки документів філософської тематики, краєзнавчої та етнографічної проблематики);

З - ДП повільних темпів розвитку, з періодом подво­єння обсягу більше 20 років (мікропотоки документів іс­торичної, педагогічної, літературознавчої тематики);

4 - ДП, що згасають - обсяг річного потоку яких не зростає, а зменшується (ДП класичних та маловикористовуваних мов, літератури з марксизму-ленінізму та ін.).

Ще один важливий кількісний показник - швидкість зростання ДП - визначається відносною кількістю докумен­тів поточного року порівняно з кількістю документів базового року: V(t) = S(t):S(t’). Його доцільно використовувати з метою встановлення кількості публікацій для певної галузі науки і техніки.

Відносна швидкість росту ДП — показник, який визначається співвідношенням швидкостей росту двох або більше порівнюваних потоків документів з двох або більше тематич­них напрямів. Цей показник дозволяє не лише порівнювати швидкості росту, але й визначити абсолютну кількість документів у році, що прогнозується.

Результати численних досліджень свідчать, що на шви­дкість росту ДП та М впливають такі фактори: |

- соціально-демографічні (динаміка росту населення; кількість фахівців, наукових керівників, ви­нахідників; періоди соціальної нестабільності; інтерес суспільства до певної проблематики та ін.); І

- економіка-географічні (тенденції розвитку оптового та роздрібного товарообігу; наявність вироб­ництва паперу; вклади населення в банки; різке збільшення або зменшення кількості періодичних видань тощо);

- фактори культурного середовища (грамотність і загальний культурний рівень населення, важливі відкриття або зміна фундаментальних концепцій у науці, літературі, мистецтві).

Сучасний моніторинг щодо обсягів ДП та М не дає фак­тів постійного збільшення мікропотоків документів, тому можна стверджувати про їх певну стабілізацію. Однак дослі­джуючи потоки традиційних видів документів - видань та неопублікованих документів, необхідно зважати на те, що в останній час у загальному ДП все більшого значення почи­нають набувати електронні документи.

Загалом на результати досліджень темпів росту ДП та М фахівці мають зважати при прогнозуванні тенденцій збіль­шення кількості документів у подальші роки та віддалену пе­рспективу. У практичній діяльності ці дані дають можливість визначити зростання обсягів документних масивів транзит­них документних систем, а також документних фондів бібліо­тек, органів НТІ, архівів, встановити пропорції їх активних і пасивних частин у майбутньому.

 

Потоках та масивах

Серед специфічних закономірностей, що впливають на розвиток ДП та М, є старіння документів.

Старіння документів - це складний процес, який зале­жить від багатьох факторів і стосується як інформаційної складової документа, так і його фізичної основи.

Старіння фізичної основи документа обумовлене змі­ною з часом властивостей речових матеріалів, використаних при виробництві носія інформації та засобів її документування. Ці зміни відбуваються як внаслідок взаємодії складових елементів основи один з одним, так і внаслідок впливу фак­торів зовнішнього середовища (температури й вологості повітря, ступеня його забруднення домішками газів, наявності спектрів ультрафіолетового та інфрачервоного випроміню­вання, та ін.).

Процес старіння фізичної складової документа є необоротним і належить до нерівномірних процесів, у якому одночасно відбуваються декілька явищ, що можуть накладатися одне на друге. Тому в межах закономірності старіння матеріальної основи документа діє багато феноменологічних законів, наприклад, закон Фур’є про пропорційність теплового потоку градієнту температури, закон Фіка про пропорційність потоку компонента суміші градієнта концентрації, закон про пропорційність швидкості хімічної реакції градієнту хімічного потенціалу. З метою виявлення інтенсивності процесу старіння матеріальних носіїв документованої інформації використовують закон збереження маси, закон збереження енергії, другий закон термодинаміки та ін.

Основна параметрична характеристика фізичного старіння – довговічність матеріальної основи документа, яка залежить від хімічних та фізичних властивостей носія інформації: виду та хімічного складу волокнистих матеріалів, які застосовують при його виготовленні, наявності кислот, солей металів, речовин, якими фарбують, клеять основу та ін. Загальний показник довговічності паперу залежить від таких складових, як кількість целюлози, показник кислот



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.232.99 (0.017 с.)