Звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням учасників кримінально-правового конфлікту

 

Чинний кримінальний закон не містить поняття примирення. Немає єдиного його визначення і в юридичній літературі. Одні науковці трактують примирення як відмову потерпілого від будь-яких претензій до особи, яка вчинила злочинне діяння. Інші – як добровільну, чітко виражену відмову потерпілого від судового захисту своїх прав. Примиренням визнають зняття потерпілим усіх своїх претензій і вимог, пред’явлених у порядку кримінального судочинства, відмову потерпілого від своїх вимог і претензій до особи, яка вчинила злочин, і ненаполягання на притягненні її до кримінальної відповідальності.

В науково-практичних коментарях КК України пропонується розуміти примирення як оформлену в належній процесуальній формі відмову потерпілого від своїх попередніх претензій та вимог до особи, яка вчинила злочин, відмову від прохання притягнути її до кримінальної відповідальності або прохання закрити справу, порушену за його заявою. Отже, до визначення примирення включено процесуальний аспект – наявність певної форми примирення.

Схоже визначення примирення пропонують і дослідники цієї проблеми. Зокрема, О.О. Дудоров вважає, що таким є відмова потерпілого від поданої ним заяви про притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин (у разі, коли справу ще не було порушено), або прохання закрити вже порушену стосовно неї кримінальну справу. Подібним чином примирення визначають й інші дослідники проблеми.

На нашу думку, вказані визначення відображають переважно кримінально-правову сутність примирення, але акцентують увагу на тому, що можливість досягнення примирення залежить від волі лише однієї із сторін кримінально-правового конфлікту – потерпілого. Таке розуміння сутності примирення притаманне кримінально-процесуальному праву у так званих справах приватного обвинувачення. На відміну від справ приватного обвинувачення, у процесі досягнення примирення у справах публічного характеру необхідно, щоб брали участь обоє учасників такого конфлікту: особа, яка вчинила злочинне діяння, та потерпілий.

Як слушно зауважує провідний на пострадянських теренах експерт з цієї проблематики професор Московського державного університету
ім. М.В. Ломоносова Л.В. Головко, примирення у справах публічного характеру виникає не тому, що законодавець пов’язує його досягнення з волею потерпілого, а тому, що він бачить примирення оптимальною формою розв’язання конфлікту.

Інші науковці примирення розглядають як угоду між потерпілим і особою, яка вчинила злочинне діяння. При цьому зміст цієї угоди вони розуміють по-різному. Одні з них під примиренням визнають лише угоду між суб’єктом злочину та потерпілим (представником юридичної особи, потерпілої від злочину), що має правоприпинююче значення та виявляється у звільненні особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності.

Деякі з них під примиренням розуміють відновлення між потерпілим та особою, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, нормальних, дружніх стосунків.

Подібні визначення певним чином узгоджуються з визначеннями примирення, яке подається у тлумачних словниках. Наприклад, у тлумачному словнику В.І. Даля термін «примиряти» від іменника «примирення» визначається як мирити, припинити ворожнечу, узгодити обидві сторони. На нашу думку, примирення у кримінальному праві, в узагальненому розумінні, є угодою (домовленістю) між особою, яка вчинила діяння, що містить ознаки злочину, та потерпілим. При цьому змістом цієї угоди не обов’язково повинні бути дії, спрямовані на досягнення між суб’єктами конфлікту справді мирних чи дружніх стосунків. Відновлення таких стосунків не є головним у процесі досягнення примирення; важливо, щоб було відновлено доконфліктний стан між цими особами.

Отже, примирення, на нашу думку, це належним чином оформлена письмова угода, юридичний зміст якої полягає в тому, що суб’єкт, який вчинив діяння, яке містить ознаки злочину, відшкодував завдані ним збитки або усунув заподіяну шкоду, а потерпілий висловив своє задоволення вжитими щодо нього заходами і дав згоду на звільнення першого відпритягнення до кримінальної відповідальності або на настання іншого юридичного наслідку. Таким чином, досягнення примирення у кримінальному праві, на відміну від кримінально-процесуального, залежить від дій двох осіб: від того, хто спричинив шкоду, але, бажаючи усунути конфлікт, пропонує потерпілому відшкодувати її, і від потерпілого, який не заперечує проти цього. Звідси, примирення – це угода між зазначеними особами, спрямована на відновлення доконфліктного стануміж ними. Неприпустимим є неправомірний вплив на учасників угоди. Це добровільна угода обох сторін, що має обов’язкову силу для них у разі її досягнення.

Зазначимо, що важливу роль у досягненні примирення між тим, хто спричинив шкоду, і потерпілим відіграють існуючі в деяких зарубіжних країнах спеціальні організації, що виступають не лише ініціаторами примирення, а й докладають усіх можливих зусиль для досягнення результату. У п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» зазначено, що суди повинні активніше залучати громадськість до вирішення питань, що виникають при розгляді справ стосовно неповнолітніх та при виконанні вироків чи інших судових рішень щодо них. Рекомендувати судам всіляко підтримувати діяльність вітчизняних громадських організацій, які ставлять за мету до судового розгляду справи досягнути примирення між неповнолітнім, який вчинив злочин, і потерпілим, – надавати таким організаціям відповідну інформацію, інформувати підсудних та їхніх законних представників про такі організації у районі (місті), надавати можливість потерпілому і обвинуваченому звертатися до них для вирішення конфлікту та досягнення примирення. Досягнення примирення за допомогою таких громадських організацій, відшкодування потерпілому матеріальної та моральної шкоди можуть бути підставами для закриття справи або враховані як обставина, що пом’якшує покарання. Це роз’яснення Верховного Суду України стосується не лише неповнолітніх осіб, а й тих, які досягли 18-річчя.

Декларування Вищою судовою інстанцією України активного залучення спеціальних організацій до вирішення питань, пов’язаних із досягненням примирення між потерпілим і обвинуваченим чи підсудним, безперечно, – позитивне зрушення, яке знайшло свій розвиток у новому КПК України.

Механізм примирення учасників кримінально-правового конфлікту досить складний. Окрім іншого, він передбачає з’ясування передумови такого звільнення, а також обставин, які характеризують підставу та умови його здійснення. Сукупність передумови, підстави та умов здійснення такого звільнення (склад звільнення) – це своєрідний причинно-факторний комплекс реалізації цієї унікальної форми регулювання кримінально-правових відносин. Сума вказаних факторів є причиною, що дає можливість замість кримінальної відповідальності застосувати як регулятора цих відносин звільнення від притягнення до такої відповідальності.

Визначення змісту цих обставин при вирішенні питання про звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням з потерпілим має важливе теоретичне й практичне значення, оскільки дає змогу уточнити юридичну природу такого звільнення та правильно застосувати на практиці.

Звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності можливе лише за наявності підстави настання такої відповідальності. Якщо у вчинку відсутні ознаки суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, втрачається потреба у постановці питання про звільнення від кримінальної відповідальності. С.Г. Келіна з цього приводу зазначала, що питання про звільнення від кримінальної відповідальності постає тоді, коли з одного боку є підстави для притягнення особи до кримінальної відповідальності, а з іншого – підстави звільнення її від такої відповідальності.

Отже, можливості порушення питання про звільнення особи від притягнення до кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням з потерпілим передує наявність у діях цієї особи складу злочину. Це і є, на нашу думку, обов’язковою передумовою такого звільнення.

Щодо підстави звільнення слід зазначити, що більшість криміналістів «шукають» її у вчиненому суспільно небезпечному діянні або в особі, яка його вчинила, і бачать її у невеликій суспільній небезпечності діяння або його «автора».

На нашу думку, такий підхід небездоганний. Не можемо погодитися з тим, що невелика суспільна небезпечність вчиненого діяння та особи, яка його вчинила, є загальною (універсальною) підставою звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності хоча б тому, що під час застосування спеціальних видів звільнення, передбачених статтями Особливої частини КК України, ні особа, ні вчинене нею діяння не втрачають суспільної небезпечності. Варто змістити акцент з характеристики злочинного діяння на оцінку посткримінальної поведінки особи. Підставою звільнення є вчинення особою не суспільно небезпечного діяння, а певних суспільно корисних дій.

У літературі обстоюється думка, що підставами звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності є сукупність (сума) певних ознак, описаних у нормах про це звільнення. Подібно до того, як підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою діяння, яке містить склад злочину, підставою застосування тієї чи іншої форми звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності є вся та сукупність передумов (обставин), що визначені законом для відповідної форми звільнення. Такої думки зокрема дотримується А.О. Пінаєв, уточнюючи при цьому, що загальної правової підстави звільнення не існує, а кожен її вид передбачає сукупність специфічних правових умов, що й утворює таку підставу.

Підтримуємо тих авторів, які підставою звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності за примиренням учасників кримінально-правового конфлікту вважають саме їх примирення(Р.А. Сабітов,
А.М. Ященко та інші). Решта вимог кримінального закону належить до умов звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності.

Сутність примирення полягає в тому, що суб’єкт, який вчинив діяння, що містить склад злочину, відшкодував завдані ним збитки або усунув заподіяну шкоду, а потерпіла особа висловила своє задоволення вжитими щодо неї заходами й надала згоду на звільнення цієї особи від кримінальної відповідальності. Таке примирення в цьому випадку є тією необхідною об’єктивною обставиною, без якої звільнити від притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 46 КК України неможливо.

Така законодавча регламентація підстави звільнення за ст. 46 КК України не зовсім досконала. Буквальне тлумачення цієї норми призводить до висновку, що примирення і відшкодування або усунення наслідків суспільно небезпечного діяння – це самостійні обставини, що мають бути доказаними, підтвердженими. Саме так їх розуміють автори наукових досліджень і коментарів КК України. Між тим, усунення наслідків є атрибутом примирення, а не окремими відірваним від примирення явищем. Відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди – це основа, на якій ґрунтується примирення як підстава звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності. Відшкодування збитків та усунення шкоди або домовленість із потерпілим про таке відшкодування (усунення), на думку Ю.В. Бауліна, є обов’язковою частиною угоди про примирення потерпілого із зловмисником. Якщо потерпілий (або хоча б один із потерпілих, якщо їх кілька) незадоволений відшкодуванням заподіяної йому моральної чи фізичної шкоди, а також матеріальних збитків, що виникли або можуть виникнути у зв’язку із злочинним посяганням на нього (навіть якщо вимоги потерпілого є завищеними), застосування ст. 46 КК України є неприпустимим.

На практиці виникають певні труднощі при оцінці моральної шкоди та з’ясуванні можливостей її відшкодування. Оскільки моральна шкода є немайновою, вона не має певного вартісного еквівалента. Проте у деяких випадках майновий характер моральної шкоди може мати місце. Так, поширення відомостей про суб’єкта підприємництва, що принижують його честь і ділову репутацію, може мати своїм наслідком, наприклад, відмову в наданні позички чи в укладанні очікуваного потерпілим договору через недовіру чи сумніви в його доброчесності. У таких випадках є збитки, і вони повинні відшкодовуватися лише в тій частині, яка стосується майнових витрат.

Треба зазначити, що незважаючи на те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди згідно із чинним законодавством визначає суд, на нашу думку, визначення такого розміру є правом потерпілої особи. Тому, коли фактично сплачена компенсація моральної шкоди містить розбіжності з визначеною судом, не повинно бути перешкод для настання певного юридичного наслідку, зокрема звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності.

Окрім відшкодування збитків, засобом примирення є усунення заподіяної шкоди. На думку С.С. Яценка, усунення заподіяної шкоди може здійснюватись внаслідок відновлення особою своїми силами чи за свій рахунок пошкодженої речі (наприклад, транспортного засобу), компенсації фізичної (оплата протезування, санаторно-курортне лікування) чи моральної (скажімо, публічне вибачення за нанесену образу) шкоди.

Зауважимо, що деякі науковці останнім часом обґрунтовують можливість звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням навіть у випадку відмови потерпілого від відшкодування завданих йому збитків. Так, Л.В. Головко таке звільнення припускає, оскільки потерпілий має право, по-перше, борг пробачити; по-друге, відмовитися від реалізації належного йому права вимагати відшкодування шкоди. Такої ж позиції дотримується і П.Л. Фріс, вважаючи, що відшкодування завданих особою збитків або усунення заподіяної шкоди не є обов’язковим, оскільки примирення може бути досягнуто і без цього; а
М.І. Хавронюк взагалі пропонує вилучити із тексту ст. 46 КК України слова «та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду».

На нашу думку, відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди є атрибутом примирення, а не окремим, відірваним від примирення явищем. Ця теза нами вже обґрунтовувалась. Відшкодування збитків або усунення шкоди, таким чином, – це мінімально необхідний для констатації факту примирення «внесок» особи, яка завдала шкоди у саме примирення.

Окрім вказаної підстави, звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням можливе лише за певних умов, передбачених у
ст. 46 КК України.

Питання про сутність умов звільнення від кримінальної відповідальності є не менш дискусійним у кримінально-правовій літературі, аніж питання про підстави такого звільнення. Ми погоджуємося з тими науковцями, які умови звільнення від кримінальної відповідальності пов’язують з передбаченими в законі обставинами, що визначають юридичну можливість застосування підстави звільнення від кримінальної відповідальності. Слушною також є думка, що умови звільнення від кримінальної відповідальності – це такі обставини, що притаманні вчиненому діянню або безпосередньо пов’язані з ним чи (або) особою, яка його вчинила, наявність або відсутність яких для застосування звільнення від кримінальної відповідальності є обов’язковим. Причому кожна умова необхідна, але недостатня для звільнення.

Першою умовою звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до ст. 46 КК України є вчинення злочину вперше.

У доктрині кримінального права існує багато поглядів на те, в яких випадках слід говорити про злочин, вчинений уперше. Деякі автори, наприклад, зазначають, що особою, яка вчинила злочин вперше, визнається особа, яка раніше або взагалі не вчиняла ніякого злочину, або якщо і вчиняла, то строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за нього закінчився (ст. 49 КК України), або судимість погашена чи знята.

Наступною умовою звільнення від кримінальної відповідальності згідно зі ст. 46 КК України є вчинення злочину невеликої тяжкості або необережного злочину середньої тяжкості.

Як відомо, у ст. 12 КК України критерієм класифікації злочинів є їх караність, що є показником їхньої суспільної небезпечності. Форма вини не враховується при поділі злочинів на чотири категорії. Однак вона внаслідок доповнень, внесених відповідно до закону України від 15 квітня 2008 року
№ 270-VI, має важливе значення, адже застосування ст. 46 КК України тепер можливе не лише у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’яке покарання, а й необережного злочину середньої тяжкості.

Прийняття зазначених доповнень до ст. 46 КК України стало логічним завершенням триваючої з цього приводу дискусії, незважаючи на те, що законодавець акцентував увагу лише на необережних злочинах середньої тяжкості. Однак, на думку деяких дослідників, у питанні розширення кола діянь, за вчинення яких особа, за наявності передбачених законом підстав, звільняється від кримінальної відповідальності за примиренням із потерпілим, не треба зупинятися. Так, Х.Д. Алікперов зазначає, що у деяких випадках украй важливо враховувати позицію потерпілого і при вирішенні питання про звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин іншої категорії. Зокрема, це стосується тяжких злочинів (умисних майнових злочинів та злочинів, вчинених через необережність), але таких, що не спричинили тяжких наслідків для життя і здоров’я потерпілого, коли особа, яка вчинила будь-яке із діянь перелічених категорій (наприклад, крадіжку), перебуває в близьких стосунках із потерпілим (наприклад, діти, подружжя, близькі, друзі, товариші по службі, сусіди). У цих випадках ігнорування волі жертви злочину і притягнення суб’єкта до кримінальної відповідальності призводить до того, що інтереси потерпілого порушуються двічі: один раз – у результаті взаємодії зі злочинцем, другий – у результаті взаємодії з правоохоронними органами.

Висловлюючи критичні зауваження щодо думки Х.Д. Алікперова, професор В.В. Мальцев зазначає, що її прийняття відкриє шлюзи беззаконню, а розсуд правозастосовувача, що часом буває необ’єктивним чи не завжди справедливим, стане безмежним; запанує сваволя, і злочинці від цього виграють.

Погоджуємося з висновком, що звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності за примиренням із потерпілим при вчиненні тяжких і особливо тяжких злочинів неприпустиме. Для врегулювання кримінально-правових конфліктів з приводу вчинення таких злочинів без покарання доцільно розширювати сферу звільнення від кримінальної відповідальності, а не від притягнення до неї. Йдеться, перш за все, про таку форму звільнення від кримінальної відповідальності, як звільнення від відбування призначеного покарання.

Наявність юридичного складу звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності через примирення учасників кримінально-правового конфлікту (передумови, підстави та умов) зобов’язує суд застосувати таке звільнення. Використане законодавцем у ст. 46 КК України формулювання «особа … звільняється від кримінальної відповідальності …» свідчить саме про те, що цей вид звільнення має імперативний, а не диспозитивний характер. У зв’язку з цим викликає подив позиція деяких авторів, які вважають, що звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до ст. 46 КК України є факультативним.