Обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання

 

Обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання, – це установлені судом за конкретною справою об’єктивні та суб’єктивні чинники, що не є ознаками конкретного складу злочину і не впливають на його кваліфікацію, проте свідчать про зниження чи зростання суспільної небезпечності вчиненого діяння і (або) особистості суб’єкта його вчинення, і є підставами для пом’якшення чи посилення покарання.

У частині 1 ст. 66 КК України передбачено такі обставини, що пом’якшують покарання:

1) з’явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

2-1) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину;

3) вчинення злочину неповнолітнім;

4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;

6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;

7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;

8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане із вчиненням злочину у випадках, передбачених у КК України.

Перелік обставин, наведених у ч. 1 ст. 66 КК України, не є вичерпним і згідно з ч. 2 ст. 66 КК України суд має право враховувати при призначенні покарання як пом’якшуючі, так і інші обставини. Суди широко застосовують це право і враховують при призначенні покарання такі, наприклад, обставини, як вчинення злочину внаслідок збігу випадкових обставин чи неправильної поведінки потерпілого, відвернення підсудним шкідливих наслідків злочину, часткове відшкодування матеріальних збитків чи моральної шкоди тощо.

Врахування судом обставин, наведених у ч. 1 ст. 66 КК України, є обов’язком суду, тому він не може ігнорувати їх при призначенні покарання. Наприклад, якщо у справі виявлено таку обставину, як вчинення злочину неповнолітньою особою, суд повинен врахувати її при призначенні покарання, тому що це передбачено у п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України.

Визнання судом інших, безпосередньо не зазначених у законі обставин як пом’якшуючих покарання здійснюється на його розгляд. Головне, щоб рішення про їх врахування було вмотивоване у вироку. Причому ті обставини, що не зазначені в законі, але враховуються судом як такі, що пом’якшують покарання на підставі ч. 2 ст. 66 КК України, повинні наводитися у вироку чітко і конкретно, щоб не виникало жодних сумнівів стосовно того, чому суд на підставі їх врахування дійшов висновку про доцільність пом’якшення покарання.

Обставини, що пом’якшують покарання, мають важливе значення при його призначенні, бо їх наявність за конкретною справою надає суду право:
1) призначити основне чи додаткове покарання наближеним до мінімальної санкції або в її мінімальних межах; 2) обрати найменш суворий вид основного покарання за альтернативною санкцією; 3) призначити тільки одне додаткове покарання з кількох, передбачених у санкції; 4) не призначити додаткового покарання, передбаченого в санкції як факультативного;
5) перейти до більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції на підставі ч. 1 ст. 69 КК України; 6) не призначати обов’язкового додаткового покарання з додержанням вимог ч. 2 ст. 69 КК України;
7) знизити до двох третин максимальний строк або розмір найбільш суворого виду основного покарання, передбаченого в санкції, на підставі ст. 69-1 КК України.

Обставини, що обтяжують покарання, перелічені у ч. 1 ст. 67 КК України, а саме:

1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;

2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (ч. 2 або 3
ст. 28 КК України);

3) вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;

4) вчинення злочину у зв’язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку;

5) тяжкі наслідки, завдані злочином;

6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;

7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній службовій чи іншій залежності від винного;

9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;

10) вчинення злочину з особливою жорстокістю;

11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;

12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом;

13) вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.

У частині 3 ст. 67 КК України встановлено, що при призначенні покарання суд не може визнати такими, що його обтяжують, обставини, не зазначені у ч. 1 ст. 67 КК України. Отже, на відміну від обставин, що пом’якшують покарання, перелік обставин, що його обтяжують, є вичерпним і розширенню за жодних умов не підлягає. Це спеціально зазначено у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 pоку, тому на практиці ще є спроби розширити перелік обставин, що обтяжують покарання, за рахунок таких, наприклад, як невизнання підсудним своєї вини, відмова давати показання, відсутність щирого каяття у вчиненому злочині тощо, а також суперечать закону і є неприпустимими.

Відповідно до ч. 2 ст. 67 КК України суду надається право (залежно від характеру вчиненого злочину і з обов’язковим мотивуванням цього рішення у вироку) не визнати будь-яку із зазначених у пунктах 1, 3–5, 8, 11, 13 ч. 1
ст. 67 КК України обставин такою, що обтяжує покарання. Отже, із приписів ч. 2 ст. 67 КК України випливає, що передбачені в ч. 1 ст. 67 КК України обставини закон поділяє на дві групи: а) до першої належать ті з них, які за будь-яких умов суд зобов’язаний врахувати як такі, що обтяжують покарання (пункти 2, 6, 7, 9, 10, 12 ч. 1 ст. 67 КК України); б) другу групу складають обставини, що оцінюються як такі, що обтяжують покарання, на розгляд суду, який має право визнати чи не визнати їх такими (пункти 1, 3–5, 8, 11, 13 ч. 1 ст. 67 КК України). При цьому підставою для такого рішення суду є наявність чи, навпаки, відсутність зв’язку відповідної обставини з характером вчиненого злочину. Зокрема, суд може не визнати повторність злочину (ч. 1 ст. 67 КК України) обставиною, що обтяжує покарання, наприклад, через тривалий розрив у часі між злочинами, які її утворюють.

Обставини, що обтяжують покарання, надають суду можливість:
1) призначити основне чи додаткове покарання, наближене до максимальної санкції або в її максимальних межах; 2) обрати найбільш суворий вид основного покарання за альтернативною санкцією; 3) призначити одразу кілька додаткових покарань, передбачених у санкції; 4) приєднати до основного покарання на підставі норм Загальної частини КК України (статей 54, 55) таке додаткове покарання, яке в санкції не передбачене;
5) відмовитися від застосовування ст. 69 КК України; 6) вийти за максимальну межу позбавлення волі, встановлену в найбільш суворій санкції, або за максимальний строк цього виду покарання, передбачений у
ч. 2 ст. 63 КК України, при визначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів або вироків за умов, передбачених у ч. 2 ст. 70 та ч. 2 ст. 71 КК України.

Безпосередньо зазначені в законі обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання, повинні наводитися в тих формулюваннях, що використовуються у відповідних пунктах ч. 1 ст. 66 та ч. 1 ст. 67 КК України, з їх конкретизацією щодо тієї справи, яку розглядає суд. Необхідність, а іноді й обов’язковість такої конкретизації пояснюється тим, що деякі обставини описуються в законі у загальній формі (наприклад, вчинення злочину неповнолітнім, заподіяння злочином тяжких наслідків тощо).

У зв’язку з характеристикою обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання, великого значення набуває мотивування покарання у вироку. Із приписів ч. 2 ст. 65 КК України випливає необхідність мотивування покарання, а відповідно до ст. 334 КПК України суд зобов’язаний мотивувати у вироку призначене покарання, а також повинні бути наведені підстави обрання судом його відповідної міри. Мотивування покарання має бути конкретним і відповідати принципу його індивідуалізації. Тому не можна визнати задовільним таке мотивування покарання, коли у загальній формі, без належної конкретизації, суд посилається у вироку на врахування «тяжкості вчиненого злочину або даних про особу винного». Зазначене також стосується обвинувальної промови прокурора в суді.

Мотивуючи міру покарання, прокурор та суд можуть посилатися лише на ті обставини, що були предметом дослідження і підтверджені в судовому засіданні. Отже, будь-яка з обставин, що пом’якшує чи обтяжує покарання, має бути предметом розгляду і доведення в судовому засіданні і лише за умови, що цю обставину було дійсно встановлено, вона може бути основою вироку і включена у мотивування призначеного судом покарання.

Кожна з обставин, що пом’якшує або обтяжує покарання, не може розглядатися ізольовано. Закон орієнтує суд на врахування всіх обставин в їх сукупності, що і є підставою обрання судом конкретної міри покарання. Лише за таких умов одні обставини підкріплюють чи нейтралізують інші або виступають як більш чи, навпаки, менш вагомі.

На практиці є ситуації, коли одна й та сама обставина передбачена у диспозиції статті Особливої частини КК України як ознака складу конкретного злочину і водночас фігурує в переліку тих обставин, які зазначені у статтях 66 або 67 КК України як такі, що пом’якшують чи обтяжують покарання. Наприклад, у ст. 116 КК України передбачено відповідальність за вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання, наявність якого і визначає кваліфікацію злочину саме за цією статтею КК України. Проте і в п. 7 ч. 1 ст. 66 КК України вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання визнається обставиною, що пом’якшує покарання. Крадіжка підлягає кваліфікації за ч. 2 ст. 185 КК України, якщо її вчинено повторно, але у п. 1 ч. 1 ст. 67 КК України вчинення злочину повторно визнається обставиною, що обтяжує покарання.

У таких ситуаціях виникає запитання: чи може суд, кваліфікуючи дії винного за відповідною статтею (частиною статті) Особливої частини КК України при призначенні покарання ще раз (тобто вдруге) врахувати ту обставину, що вплинула на кваліфікацію цього злочину, як таку, що пом’якшує або обтяжує покарання, бо вона зазначена і в статтях 66 або 67 КК України? Закон у ч. 3 ст. 66 та ч. 4 ст. 67 КК України вирішує це питання однозначно: якщо будь-яка з обставин, що пом’якшує або обтяжує покарання, передбачена в диспозиції статті Особливої частини КК України як ознака, що впливає на кваліфікацію злочину, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом’якшує чи обтяжує. Це рішення ґрунтується на тому, що коли б одна й та сама обставина враховувалася двічі – і при кваліфікації злочину, і при призначенні за нього покарання, це призвело б до порушення відомого принципу права про неможливість засудження двічі за те саме (ч. 3 ст. 2 КК України).