НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ



НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ

Кафедра кримінального права

В.М. Куц

 

ПРОБЛЕМИ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Навчальний посібник

 

Київ – 2013


УДК 343.2

ББК 67.9(4Укр.)308

К 95

 

Рекомендовано до друку Навчально-методичною радою

Національної академії прокуратури України

(протокол від 9 липня 2013 року № 54)

 

 

Рецензенти:

Литвак О.М. –член-кореспондент Національної академії правових наук України, державний радник юстиції України,доктор юридичних наук, професор (Національна академія прокуратури України);

Савченко А.В. –доктор юридичних наук, професор (Національна академія внутрішніх справ).

 

Куц В.М.

Проблеми кримінальної відповідальності: навч. посіб. / В.М. Куц. – К.: Національна академія прокуратури України, 2013 – ... с.

ISBN

У посібнику висвітлено основні сучасні проблеми кримінальної відповідальності в Україні та деякі аспекти прокурорської діяльності, пов’язані з її застосуванням. Цей навчальний посібник може бути корисним магістрантам Національної академії прокуратури України, програмою підготовки яких передбачено відповідний спецкурс, магістрантам інших навчальних закладів, а також науково-педагогічним працівникам, які досліджують кримінально-правову проблематику.

 

УДК

ББК

 

 

ISBN ______________

©Куц В.М., 2013;

©Національна академія прокуратури України, 2013

ЗМІСТ

 

ВСТУП.. 9

РОЗДІЛ І

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У МЕХАНІЗМІ ПРОТИДІЇ КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОПОРУШЕННЯМ... 13

1.1. Кримінальне правопорушення та його види. 13

1.1.1. Поняття і зміст кримінального правопорушення. 13

1.1.2. Класифікація кримінальних правопорушень. 18

1.1.3. Проблема виокремлення в законодавстві України кримінального проступку 19

1.2. Проблемні аспекти кримінально-правової характеристики модифікованих кримінальних правопорушень. 22

1.2.1. Незакінчене кримінальне правопорушення, що тягне за собою кримінальну відповідальність, та правова природа добровільної відмови від доведення його до кінця. 22

1.2.2. Співучасть у кримінальному правопорушенні та причетність до його вчинення. 24

1.2.3. Множинність кримінальних правопорушень та її форми. 47

1.3. Місце кримінальної відповідальності в механізмі протидії кримінальним правопорушенням.. 74

1.3.1. Загальна характеристика механізму протидії кримінальним правопорушенням (загально-соціальна та спеціальна протидія) 75

1.3.2. Кримінальна відповідальність – головний засіб спеціальної протидії злочинності 83

Додаткова література для самостійної роботи ………………………...89

Питання для самоконтролю ……………………………………….......... 90

 

РОЗДІЛ 2

ЗМІСТ ТА ФОРМА КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, ПІДСТАВА Й УМОВИ ЇЇ НАСТАННЯ ТА МЕХАНІЗМ ЗАСТОСУВАННЯ…………………………………………………………. 91

2.1. Проблемні аспекти правової характеристики кримінальної відповідальності 91

2.1.1. Проблемні питання доктринального та законодавчого визначення кримінальної відповідальності 91

2.1.2. Позитивна та ретроспективна кримінальна відповідальність 95

2.1.3. Зміст кримінальної відповідальності та її співвідношення з іншими кримінально-правовими заходами. 97

2.1.4. Проблема визначення початку й закінчення (темпоральні межі) кримінальної відповідальності 102

2.2. Форма кримінальної відповідальності 103

2.2.1. Дискусійні аспекти поняття форми кримінальної відповідальності 103

2.2.2. Перспективи вдосконалення форм кримінальної відповідальності в контексті реформування кримінальної юстиції в Україні 107

2.3. Підстави й умови настання кримінальної відповідальності 110

2.3.1. Філософське та кримінально-правове обґрунтування підстави настання кримінальної відповідальності 110

2.3.2. Склад злочину та його кримінально-правове значення. 111

2.3.3. Умови настання кримінальної відповідальності 128

2.4. Механізм застосування кримінальної відповідальності та роль прокуратури в його реалізації 130

2.4.1. Притягнення особи до кримінальної відповідальності та роль прокуратури у його здійсненні 130

2.4.2. Покладання кримінальної відповідальності та роль прокуратури у його здійсненні 131

2.4.3. Реалізація кримінальної відповідальності та роль прокуратури у її здійсненні 132

Додаткова література для самостійної роботи …..…………………..131

Питання для самоконтролю …………………………………………… 134

РОЗДІЛ 3

ПОКАРАННЯ ЯК ФОРМА КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, ЙОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ТА КОРЕГУВАННЯ.. 138

3.1. Проблемні аспекти кримінально-правової характеристики покарання 138

3.1.1. Правова природа покарання та проблема визначення його сутності та змісту. 138

3.1.2. Проблема визначення мети покарання. 147

3.2. Система покарань за КК України. 160

3.2.1. Проблемні аспекти визначення та побудови системи покарань 160

3.2.2. Проблемні аспекти визначення основних і додаткових покарань та перспективи їх законодавчої оптимізації 173

3.3.Загальні засади призначення покарання. 181

3.3.1. Теоретико-прикладні проблеми загальних засад призначення покарання 181

3.3.2. Принципи призначення покарання. 185

3.3.3. Обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. 191

3.4. Особливості окремих випадків призначення покарання. 197

3.4.1. Призначення покарання за незакінчений злочин та злочин, вчинений у співучасті 197

3.4.2. Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом 206

3.4.3. Призначення покарання за наявності обставин, що пом’якшують покарання. 210

3.4.4. Призначення покарання за сукупністю злочинів. 217

3.4.5. Призначення покарання за сукупністю вироків. 224

3.5. Корегування призначеного покарання. 230

3.5.1. Кримінально-правова природа та види корегування призначеного покарання. 230

3.5.2. Заміна покарання більш м’яким. 234

3.5.3. Пом’якшення призначеного покарання. 240

Додаткова література для самостійної роботи …..…………………..241

Питання для самоконтролю …………………………………………….242

РОЗДІЛ 4

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВІДБУВАННЯ.. 244

4.1. Загальна характеристика звільнення від покарання. 245

4.1.1. Поняття та кримінально-правова природа звільнення від покарання 245

4.1.2. Види звільнення від покарання та юридичний склад його здійснення 248

4.2. Характеристика окремих видів звільнення від покарання. 251

4.2.1. Звільнення від покарання у зв’язку із втратою особою суспільної небезпечності (ч. 4 ст. 74 КК України) 252

4.2.2. Звільнення від покарання у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ч. 5 ст. 74 КК України) 254

4.2.3. Звільнення від покарання за хворобою (ч. 2 ст. 84 КК України) 255

4.3. Звільнення від відбуванняпокарання. 257

4.3.1. Поняття, кримінально-правова природа та перспективи оптимізації законодавчого визначення звільнення від відбування покарання. 257

4.3.2. Юридичний склад звільнення від відбування покарання та його види 258

4.4. Характеристика окремих видів звільнення від відбування покарання 261

4.4.1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням. 261

4.4.2. Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років. 268

4.4.3. Звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку. 269

4.4.4. Умовно-дострокове звільнення від відбування призначеного покарання 272

4.4.5. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років. 275

4.4.6. Звільнення від відбування покарання через хворобу. 278

4.4.7. Звільнення від відбування покарання на підставі актів амністії та помилування. 282

Додаткова література для самостійної роботи …..…………………..283

Питання для самоконтролю ……………………………………………284

РОЗДІЛ 5

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ 286

5.1.Проблемні аспекти загальної кримінально-правової характеристикизвільнення від кримінальної відповідальності 286

5.1.1. Поняття та правова природа звільнення від кримінальної відповідальності 286

5.1.2. Класифікація проявів звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності 290

5.2. Проблемні аспекти кримінально-правової характеристики окремих видів звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності 292

5.2.1. Звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям. 292

5.2.2. Звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням учасників кримінально-правового конфлікту. 294

5.2.3. Звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки. 304

5.2.4. Звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки. 306

5.2.5 Звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності 309

5.3. Звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності в контексті ідеї відновного правосуддя та проблемні аспекти прокурорської діяльності у цій сфері ………………………………… 313

 

Додаткова література для самостійної роботи …..…………………319

Питання для самоконтролю …………………………………………..320


ВСТУП

Одна з найважливіших функцій держави – протидія кримінальним правопорушенням. Зміст такої протидії складають загально-соціальні та спеціальні засоби запобігання кримінальним правопорушенням і правового реагування на факти їх вчинення. Сфера застосування загально-соціальних заходів такої протидії називається загальною протидією кримінальним правопорушенням, а використання спеціальних правових та кримінологічних засобів впливу на суб’єктів їх вчинення є спеціальною протидією.

Вирішальна роль у спеціальній протидії кримінальним правопорушенням належить кримінально-правовому реагуванню на їх вчинення, найбільш поширеною формою якого є кримінальна відповідальність.Деякі інші заходи такого реагування, що перебувають за межами кримінальної відповідальності, зокрема, звільнення від кримінальної відповідальності, примусові засоби виховного та медичного характеру, що застосовуються до неосудних та осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, спеціальна конфіскація тощо застосовуються у виняткових випадках, тому поки що відіграють другорядну роль у процесі реагування на вчинення кримінальних правопорушень. Тож кримінальну відповідальність можна вважати головним засобом спеціальної протидії кримінальним правопорушенням.

Цілком слушно кримінальна відповідальність визнається й головним методом кримінально-правового регулювання відповідних правовідносин. З огляду на це серед сучасних проблем кримінального права, особливо практичного спрямування, переважають проблемні аспекти саме кримінальної відповідальності. До традиційних, «вічних» її проблем останнім часом приєдналися й нові для України проблемні теми, зокрема, щодо підстав та форм відповідальності за кримінальні проступки, щодо встановлення кримінальної відповідальності юридичних осіб, щодо кримінально-правової природи звільнення від покарання та корегування призначеного покарання, щодо співвідношення звільнення від кримінальної відповідальності та відмови від її застосування тощо. Це пояснює, чому переважна більшість матеріалу, викладеного в посібнику, стосується проблематики, безпосередньо пов’язаної саме з кримінальною відповідальністю.

Але не менш важливими як у теоретичному, так і в практичному сенсі є проблемні аспекти кримінально-правової характеристики кримінального правопорушення, адже склад такого правопорушення, якщо воно проявляється у виді злочину, і є підставою настання кримінальної відповідальності. Донедавна поняттям «кримінальне правопорушення» в теорії кримінального права та практиці протидії злочинності майже не користувалися. Його повністю заміняли поняття «злочин», «суспільно-небезпечне діяння, передбачене Кримінальним кодексом України»
(КК України) тощо. На офіційному рівні поняття «кримінальне правопорушення» почало вживатися з часу затвердження Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008 Концепції реформування кримінальної юстиції України. Крім іншого, у цьому документі визначено дві форми кримінального правопорушення: злочин та кримінальний проступок, що обумовлює необхідність вирішення на доктринальному та практичному рівнях проблеми визначення кримінального проступку, його кримінально-правового складу, класифікації проступків, засобів реагування на їх вчинення та їх законодавчого визначення тощо. Використовується поняття кримінального правопорушення і в новому Кримінальному процесуальному кодексі України (КПК України).

Кримінальне правопорушення розглядається в посібнику не лише з традиційних теоретичних позицій як суспільно небезпечне діяння, заборонене законом про кримінальну відповідальність, а також як конфлікт, що проявляється у протиправному спричиненні одним із його учасників суттєвої шкоди іншому або створенні загрози спричинення такої шкоди, правовим наслідком чого є кримінальна відповідальність або інші засоби кримінально-правового реагування. Такий підхід до вирішення проблеми відповідає сучасним уявленням про правопорушення та закладає підвалини для пошуку більш ефективних соціально-правових засобів реагування на їх вчинення, а також вдосконалення існуючих, зокрема, кримінальної відповідальності.

Кримінальна відповідальність у посібнику трактується як засудження особи обвинувальним вироком суду за вчинення нею кримінального правопорушення із обмеженням чи позбавленням її певних можливостей
або без такого обмеження (позбавлення). Її зміст утворюють: обов’язкова ознака – засудження суб’єкта за вчинення правопорушення, та
факультативна – позбавлення або обмеження його можливостей, яке, зазвичай, зводиться до покарання.

Визначення змісту кримінальної відповідальності дає можливість встановлення співвідношення між нею та іншими засобами кримінально-правового реагування, такими як звільнення від кримінальної відповідальності, застосування примусових заходів медичного або виховного характеру до певних категорій осіб, спеціальна конфіскація тощо.Це співвідношенняхарактеризується тим, що вони, по-перше, є видами певного роду, а саме: державно-правового реагування на вчинення кримінального правопорушення; по-друге, співвідносяться як суміжні, а не тотожні явища; по-третє, співвідносяться як частини цілого.

Останнім часом у світі набуває поширення так зване відновне правосуддя як альтернатива традиційному каральному правосуддю. Воно ґрунтується на примиренні учасників кримінально-правового конфлікту, що зумовлює в окремих випадках звільнення від притягнення та від застосування кримінальної відповідальності. Запровадження такого правосуддя вимагає нових підходів до здійснення традиційних прокурорських функцій та відповідних змін професійної правосвідомості прокурорів.

Мета посібника – інформаційне забезпечення однойменного спеціального курсу, який є складовою процесу підготовки магістрів у Національній академії прокуратури України. У ньому висвітлюється широке коло проблем кримінальної відповідальності в Україні, розв’язуючи які, магістранти поглиблять знання у цій сфері, а також це сприятиме напрацюванню ними практичних професійних умінь і навичок.

Глибокі знання теорії кримінального права, вміння застосувати на практиці відповідні положення закону про кримінальну відповідальність є необхідною складовою професіограми прокурора. Кваліфікований прокурор повинен розуміти природу кримінально-правових явищ, особливо таких, як кримінальне правопорушення та кримінальна відповідальність як основний засіб кримінально-правового реагування на факти вчинення таких правопорушень.

У посібнику відображено сучасний стан проблематики, що стосується інституту кримінальної відповідальності. Його зміст переважно відповідає тематичному плану спецкурсу. Виняток становить лише тема спецкурсу «Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх», яку не відображено у цьому посібнику через те, що їй присвячено самостійне однойменне видання, підготовлене на кафедрі кримінального права Академії.

Перелік рекомендованих джерел інформації в цьому посібнику не наводиться з огляду на те, що такі переліки містяться у відповідному навчально-методичному комплексі.


РОЗДІЛ І

РОЗДІЛ 2

Впровадження кримінального проступку потребує вдосконалення форми кримінальної відповідальності за їх вчинення, а саме, застосування такої відповідальності не у формі покарання, а у формі кримінально-правового стягнення. Якщо в інших галузях права стягнення давно існує, чому б не запровадити його і в кримінальному праві? Окрім іншого, це виправдовувало б відсутність судимості при застосуванні кримінальної відповідальності за вчинення кримінального проступку. Судимість завжди пов’язується з покаранням, тому збереження покарання за проступки без судимості важко раціонально пояснити. Інша справа кримінально-правове стягнення без судимості.


РОЗДІЛ 3

Сутності та змісту

 

У статті 50 КК України покарання визначається як захід державного примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає у передбачених законом обмеженнях прав і свобод засудженого. Це визначення є загальним, ним охоплюється будь-який окремий вид покарання, включений до системи покарань.

Попри те, що покарання як засіб протидії злочинності важливе, ним не вичерпується поняття кримінальної відповідальності. Остання, у порівнянні з покаранням, за своїм змістом є більш широким кримінально-правовим явищем. За правовою природою покарання є однією із форм кримінальної відповідальності, як і інші її форми, зокрема, звільнення від покарання та звільнення від відбування призначеного покарання. Покарання є історично першою і найбільш поширеною формою кримінальної відповідальності. Дві інші її форми є відносно новими і свідчать про гуманізацію кримінально-правового реагування на злочинні прояви.

З’явившись на порівняно високому ступені суспільного розвитку, покарання в різні часи й у різних народів пройшло дуже складний шлях формування, зазнаючи великих змін як за суттю, так і за формами вираження, що залежали від змісту політичного режиму, який встановлювався панівним класом у відповідних суспільствах. Навіть в історичних межах існування однієї формації покарання не лишалося незмінним. Як одне з найгостріших знарядь панівних класів покарання видозмінювалося залежно від потреб цих класів, головною серед яких завжди було утримання влади, продовження свого панування.

Покарання як специфічний вид примусового впливу держави на особу, яка вчинила злочин, ніколи не втрачало актуальності в філософії юриспруденції та інших галузях знань. Існують різні теорії покарання та його цілі. Особливий інтерес викликають роздуми про покарання італійського мислителя, просвітителя-гуманіста Чезаре Беккаріа, викладені в його праці «Про злочини і покарання», яка вийшла друком у 1764 році. Вчений сформулював принцип, що вплинув на весь подальший розвиток кримінального права, – головне не суворість покарання, а його невідворотність. Невипадково видатний російський криміналіст
М.С. Таганцев назвав його невелику за обсягом, але потужну за змістом книжку безсмертним внеском у гуманістичну літературу.

Історичний аспект еволюції покарання, його сутності та видів глибоко досліджений у багатьох монографічних працях дореволюційної та радянської доби. Цю тему вивчали російські криміналісти дореволюційного періоду
І.Я. Фойницький «Вчення про покарання у зв’язку з тюрмознавством» (1889); Н.С. Таганцев «Лекції з російського кримінального права. Частина загальна» (1889–1892); Л.С. Білогриць-Котляревський «Підручник російського кримінального права. Загальна й Особлива частини» (1903); С.В. Познишев «Основні питання вчення про покарання» (Вчені записки Московського Імператорського університету, вип. 22, 1904).

У перші роки Радянської влади історія розвитку покарання в різних державах світу, в тому числі й у царській Росії, знайшла своє відображення в праці А.А. Жижиленка «Нариси із загального вчення про покарання» (1923).

Серед публікацій передвоєнного періоду та 50–60-х років ХХ століття широкому загалу представлено п’ятитомник М.Н. Гернета «Історія царської в’язниці» (1938–1952). Розвиткові правових ідей про покарання приділено серйозну увагу в монографії А.А. Герцензона «Кримінально-правова теорія Жана Поля Марата» (1956). Низку наукових публікацій з цієї проблеми здійснив талановитий учений Б.С. Утєвський.

Дослідженню різних видів покарання, його ефективності і виконанню присвятили свої праці криміналісти радянської доби Л.В. Багрій-Шахматов, М.О. Бєляєв, А.А. Герцензон, М.А. Гельфер, М.Д. Дурманов, І.І. Карпєц, В.М. Кудрявцев, І.С. Ной, А.А. Піонтковський, А.Л. Ременсон,
М.О. Стручков, Ю.М. Ткачевський, М.Д. Шаргородський та інші юристи. Деякі монографії присвячені науковому аналізу різних аспектів покарання як основної форми кримінальної відповідальності, зокрема видані колективом авторів під редакцією І.М. Гальпєріна «Покарання, не пов’язані з позбавленням волі» (1972); І.І. Карпєца «Покарання. Соціальні, правові і кримінологічні проблеми» (1973); І.С. Ноя «Сутність і функції кримінального
покарання ...» (1973) і М.Д. Шаргородського «Покарання, його цілі й ефективність» (1973).

Продовжували вивчати проблему покарання сучасні українські вчені-криміналісти, серед яких передусім зазначимо професора М.І. Бажанова та його талановитих учнів: професорів Ю.В. Бауліна, В.І. Тютюгіна,
А.Ф. Степанюка.

Багато років тривали бурхливі дискусії про те, якому поняттю належить пріоритет у науці кримінального права – злочину чи покаранню. Хоча в більшості курсів з кримінального права поняття «покарання» викладалося після поняття «злочин», дехто з дослідників цього питання визнавали вчення про покарання основним у кримінальному праві.

Ще Фейєрбах вважав, що основне поняття, з якого виходить все кримінальне право і до якого все зводиться, є поняття покарання. Від визначеності або невизначеності цього поняття залежить істинність або хибність, послідовність або непослідовність усієї теорії і стійкість або нестабільність практики протидії злочинності. Подібні погляди щодо значення покарання в кримінальному праві висловлював і професор
О.Ф. Кістяківський, стверджуючи, що на першому місці в кримінальному праві, безперечно, стоїть покарання. Саме в ньому проявляється душа та ідея кримінального права. Професор А.А. Жижиленко покарання розглядав як основне питання кримінального права, аргументувавши це тим, що покаранням характеризується саме злочинне діяння, яке є ні чим іншим, як кримінально караним діянням.

Такої ж думки щодо співвідношення між злочином і покаранням дотримуються деякі сучасні зарубіжні криміналісти. Аналізуючи певні концепції, польський кримінолог Лєшек Лєрнель зауважує, що є багато прихильників примата покарання над злочином. Абсолютизуючи покарання, вони вважають, що інститут покарання з’явився в суспільному житті й у суспільній свідомості раніше, ніж викристалізувалося поняття злочину.

Проте хоч як би вирішувалося це питання, зрозуміло одне – покарання є важливим засобом протидії злочинності, причому поки що найбільш вживаним. Тому в кримінально-правовій науці проблемі покарання приділялася значна увага.

Для вирішення питання про поняття і сутність покарання потрібно зробити хоча б узагальнений екскурс в історію. Вчення про покарання називають пенологією (від латинського poena – покарання). Цей термін ввів у науку американський юрист Ф. Лібер у ХІХ столітті. Інститут покарання здолав дуже важкий шлях розвитку, постійно змінюючись як за своєю сутністю, так і за формами прояву, що залежали від відповідного політичного режиму у тій чи іншій державі. Філософські вчення про покарання, перші спроби вирішення цієї проблеми знаходимо в релігійних джерелах. Усім релігіям характерна вимога відплати, помсти. Так, у книзі «Буття» Старого Завіту сказано: «Хто проллє людську кров, того кров проллється...». В Євангелії йдеться: «Мені помста – аз віддам».

В Корані майже те саме: «Правовірні, закон відплати установлений ... за вбивство: вільний повинний умерти за вільного і слуга за слугу, жінка за жінку...». Індуські релігії також ґрунтуються на вченні про відплату за всі погані вчинки.

Отже, у багатьох релігіях покарання пов’язувалося з ідеєю відплати (кари) злочинцеві за вчинений ним злочин.

Зауважимо, що спочатку помстою за будь-яке злочинне діяння могла бути кров без усякої міри, якщо особу впіймали на місці злочину. Перелюбник, злодій могли бути безкарно вбиті. Пізніше встановлюється принцип таліону («рівним за рівне»), а ще пізніше помста замінюється викупом. Спочатку за менш небезпечні посягання, а згодом – навіть за вбивство. У таліоні, – зазначав М.Д. Шаргородський, – виражено перехід від колективної відповідальності до індивідуальної, і на той час це був крок уперед.

Покарання як відплату трактували найбільш відомі представники ідеалістичної філософії. Зокрема, І. Кант на запитання: «Який вид покарання є достатнім для громадської справедливості?» відповідав, що жоден, окрім принципу рівності. Зло, яке ти вчинив стосовно іншого, ти спричинив самому собі. Якщо ти його ображаєш, ти ображаєш самого себе: вбиваючи його, ти вбиваєш самого себе. Лише право відплати, але, безсумнівно, перед судом може вказати і якість, і міру покарання. Отже, головне в покаранні – це те, що воно є неминучим наслідком злочину, відплатою за спричинене зло.

Ці положення підтримав і Г. Гегель. Причому він вважав, що фактом свого злочину злочинець дає згоду на вчинення щодо нього покарання. Проте, за Гегелем, покарання є не обов’язковою відплатою, а адекватною. Наголошуючи на неприпустимості застосування принципу таліону, Г. Гегель з деякою іронією писав, що, культивуючи правило зуб за зуб, око за око, зрештою можна дійти до того, що всі будуть беззубими та сліпими. Тож гегелівське трактування покарання як відплати відрізняється від трактування його попередників, оскільки він говорить не про рівнозначну відплату, а про відплату як відновлення права, порушеного злочинцем.

Уявлення про покарання як відплату в суспільній свідомості не зникло й до сьогодні. Багато хто у тяжкості покарання вбачає помсту за вчинений злочин. У названій вище монографії І.С. Ноя наводиться витяг з одного листа, в якому кореспондент стверджує, що він – за найжорстокіші покарання, адже злочинці не вважають людей людьми, тому їм треба платити тим же, знищуючи так само безжалісно, нещадно, як вовків або безпритульних собак. Справа це неприємна, але не можна викинути сміття, не забруднивши рук.

Чим же пояснити, що в суспільстві зберігається уявлення про покарання як відплата за вчинений злочин? Безперечно, однією з причин збереження в повсякденній свідомості поглядів на покарання як на засіб відплати є низький рівень загальної та правової культури. Насправді не жорстокість покарання, а безкарність – ось реальна проблема сучасного суспільства.

Критикуючи прихильників покарання-відплати в радянському кримінальному праві, а їх основний аргумент – задоволення за допомогою такого покарання почуття справедливості, А.А. Піонтковський правильно зазначив, що справедливим для нас може бути лише таке покарання, яке буде доцільним і раціональним засобом найбільш успішної протидії злочинності, тобто сприятиме зміцненню суспільної дисципліни, виправленню осіб, які вчинили злочин, попередженню злочинів.

Поняття відплати дослідники розуміють по-різному. С.В. Познишев щодо цього зауважував, що основне розходження в поглядах на покарання здавна полягає в тому, що: одні вбачають у покаранні відплату на основі справедливості; інші вважають, що єдиною підставою покарання є його необхідність для запобігання злочинам. У першому випадку покарання за силою страждань повинно бути еквівалентне злочину; в другому – такої рівності бути не повинно, потрібно лише, щоб покарання здійснювало достатню попереджувальну дію.

М.М. Ісаєв вважав, що відплата – це заподіяння злочинцеві страждання не лише з метою виправлення, спеціального і загального запобігання новим злочинам, а й у деяких випадках заради самого страждання. Іноді покарання переслідує лише одну цю мету – справедливу відплату, зазначав він.

Треба бачити відмінність між карою та відплатою за спричинене зло. Кара полягає в заподіянні позбавлень, страждань злочинцю безвідносно до спричиненої шкоди, тоді як відплата – це заподіяння злочинцю зла, рівного заподіяному ним самим. Кара від відплати відрізняється тим, що перша пов’язана з розумними міркуваннями, а друга – продиктована переважно почуттям помсти до злочинця.

Час лише змінює форму обґрунтування покарання-відплати: спочатку посилалися на релігійну відплату (гріх і спокута), потім на ідею моральної відплати (моральна провина і моральна відповідальність), а нині – виражається у формі гегелівської правової відплати.

Прогресивні філософи, політики і криміналісти вже давно спростували подібні погляди на покарання, визнаючи їх неефективними.

Проти ідеї покарання як відплати виступали ще мислителі доби середньовіччя Г. Гроцій і Т. Гоббс. І. Бентам був переконаний, що будь-яке покарання є саме по собі злом і тому воно допустиме лише тоді й тою мірою, коли й оскільки воно (покарання) здатне усунути (загладити) більше зло. Він висував три умови можливого застосування покарання: по-перше, воно не може застосовуватися, якщо не здатне запобігти новому злочину; по-друге, покарання не має бути занадто дорогим, не дорожчим заподіяної злочином шкоди; по-третє, покарання недоцільне, якщо шкода від нього може бути відвернена іншим, дешевшим способом.

Вирішальний внесок у заперечення покарання як відплати і постановку перед ним позитивних цілей вніс Ч. Беккаріа. Він вважав, що варто застосовувати лише таке покарання, яке при збереженні співвідношення зі злочином справляло б найбільш сильне враження на свідомість і було б найменш болісним для тіла злочинця.

Кару заперечували і деякі утопісти. Наприклад, соціаліст-утопіст
Р. Оуен вважав: оскільки держава сама винна в тому, що людина вчинила злочин, вона не має права карати злочинця. Однак подібні погляди завжди «вибивалися» з «русла» превалюючих філософських течій.

Згадаймо період, коли в радянському кримінальному законодавстві термін «покарання» було замінено поняттям «заходи соціального захисту». Відмова від терміна «покарання» в законі не відображала принципових змін у поглядах на завдання кримінального права, тому невдовзі була визнана помилковою. Намагаючись визначити поняття одного з основних інститутів кримінального права – покарання, М.С. Таганцев писав, що воно є проявом того особливого стану, який виникає між злочинцем і державою у зв’язку із вчиненим злочином. З погляду злочинця покарання є наслідком того, що він вчинив, з погляду держави – мірою, яку вона застосовує внаслідок вчиненого винним діяння.

На думку Н.Д. Сергієвського, покарання є «сумною необхідністю», тому що воно, заподіюючи страждання злочинцеві, заподіює його і всьому суспільству, воно вириває із суспільства його діяльних членів, вимагає величезної витрати коштів і власних сил. При цьому він цитував всесвітньо відомого кримінолога К. Біндінга, який зауважував, що покарання – є мечем без ручки, який уражає й того, хто ним діє.

За висловом іншого відомого кримінолога Е. Феррі, історія покарання пройшла фазу примітивної відплати, релігійну фазу божественної помсти, етичну фазу (фазу середньовічного каяття), юридичну фазу (класична школа); тепер же настає «соціальна фаза», за якої покарання (санкція) слугує меті охорони суспільства. Отже, стверджував учений, кримінальне право повертається до першооснов: воно є рефлексом простого захисту, необхідності збереження суспільства.

Завдяки історії ми маємо змогу аналізувати і обирати ту чи іншу позицію щодо сутності покарання.

За певних причин вчення про покарання в теорії радянського кримінального права тривалий час не досліджувалося. Лише з середини 50-х років ХХ століття воно стало одним із найважливіших завдань кримінально-правової науки. Після відновлення в нашому кримінальному законодавстві понять «покарання» і «кара» уже ніхто не заперечував наявності у «покаранні» кари, хоча нею це поняття не вичерпувалося. Загальноприйнятою стала думка, що зміст покарання – це діалектична єдність каральних і виховних елементів. При цьому дехто з фахівців вважає, що сутність покарання вичерпується карою.

На нашу думку, визнання кари сутністю покарання зовсім не означає заперечення виховних властивостей останнього.

Отже, ми з’ясували, що кримінально-правова природа покарання полягає в тому, що воно є формою кримінальної відповідальності, причому найбільш поширеною. Інші дві форми – звільнення від покарання та звільнення від його відбування – посідають менше місце у структурі кримінальної відповідальності. До того ж, кримінальне покарання – самостійний кримінально-правовий інститут, який є одним із елементів системи кримінального права. Цей інститут є підсистемою, що містить низку елементів: субінститутів і правових норм, які регулюють цілі покарання, зміст його видів і їх систему, питання призначення покарання і звільнення від нього.

Які ж ознаки, особливості кримінального покарання, що фактично визначають сутність цього кримінально-правового інституту? По-перше, покарання – це міра державного примусу, що встановлюється кримінальним законом, застосовується судом і примушує конкретну особу до визначеної, законослухняної поведінки. По-друге, покарання – це міра державного примусу, що призначається особі, яка вчинила злочин, передбачений кримінальним законом. По-третє, покарання – це міра державного примусу, що застосовується лише судом. По-четверте, покарання – це кара за вчинене особою суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом. Ця ознака властива лише покаранню, ніякі інші міри державного примусу такою ознакою чи такою особливістю не володіють, тому й не називаються покаранням (адміністративне стягнення, дисциплінарне стягнення). По-п’яте, покаранням дано негативну оцінку як вчиненого особою злочину, так і самої особи, яка його вчинила. По-шосте, покарання полягає в передбачених законом обмеженнях прав і свобод засудженого або в позбавленні його таких прав.

Така характеристика сутності і правової природи кримінального покарання дає змогу сформувати загальне, розгорнуте визначення поняття покарання.

Отже, покарання – це міра державного примусу, змістом якої є певні позбавлення і обмеження прав і свобод засудженого, що є найбільш поширеним засобом кримінально-правового реагування на вчинення злочину як головної складової спеціальної протидії злочинності, що застосовується до осіб, визнаних винуватими у вчиненні злочину вироком суду з метою запобігання вчиненню злочинів як самим засудженим, так і іншими особами.

 

РОЗДІЛ 4

РОЗДІЛ 5

Куц Віталій Миколайович

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; просмотров: 121; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.165.57.161 (0.012 с.)