Призначення покарання за сукупністю вироків



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Призначення покарання за сукупністю вироків



 

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України сукупність вироків є там, де засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття призначеного ним покарання, вчиняє новий злочин. Отже, сукупність вироків має місце, коли:

1) суд постановив вирок, яким особу засуджено до певного покарання;

2) призначене цим вироком покарання засуджений ще не відбув повністю;

3) новий злочин вчиняється до повного відбуття призначеного за попередній злочин (злочини) покарання.

Перш ніж визначити порядок призначення такого покарання, слід з’ясувати сутність постановлення вироку. У кримінально-процесуальному праві постановленням вироку фактично визнається діяльність суду зі «створення» його змісту та форми. Це відбувається в нарадчій кімнаті. Отже, буквальне тлумачення цієї процесуальної норми призводить до висновку, що суд повертається до зали судового засідання з нарадчої кімнати із вже постановленим вироком, тому вчинений після цього злочин тягне за собою необхідність призначення покарання за сукупністю вироків. Але чи відповідає це меті, поставленій перед цим кримінально-правовим інститутом у статті 71 КК України?

Як зазначалося вище, у цій статті передбачено більш жорсткі правила призначення остаточного покарання за вчинення множинності злочинів для осіб, які, усвідомлюючи, що засуджені за вчинення попереднього злочину, не зупиняються і знову вчиняють злочин. У випадку, коли вирок судом у нарадчій кімнаті постановлено, але ще не проголошено, суб’єкт, який вчиняє в цей час новий злочин, ще не є засудженим, він не відчуває себе таким. Тому за суспільною небезпечністю його не слід порівнювати з особою, яка, вчиняючи злочин, певна того, що вона є засудженою за попередній злочин. Тож законодавець замість того, щоб у ч. 1 ст. 74 КК України визнати таким, що заслуговує призначення покарання за сукупністю вироків злочин, вчинений після проголошення вироку, він визнав таким злочин, вчинений після постановлення вироку.

Порядок призначення покарання за сукупністю вироків встановлено у ч. 1 ст. 71 КК України, відповідно до якої суд призначає покарання за такими правилами: 1) призначається покарання за знову вчинений злочин; б) до покарання, призначеного за новим вироком, суд повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком; в) остаточна міра покарання за сукупністю вироків визначається в межах максимуму, встановленого в Загальній частині КК України для відповідного виду покарання.

Покарання за знову вчинений злочин призначається на загальних підставах, тобто з урахуванням положень статей 65–69-1 КК України. Причому, якщо в діяннях особи, яка вчинила новий злочин, є ознаки повторності (ст. 32 КК України) або рецидиву (ст. 34 КК України), суд враховує їх як обставини, що обтяжують покарання (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК України).

До покарання, призначеного за новим вироком, суд повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Отже, та частина покарання, що вже відбута засудженим за попереднім вироком, не враховується, і до остаточного покарання належить покарання, призначене за новим вироком, і покарання, невідбуте за попереднім вироком. Тому відповідно до ч. 4 ст. 71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків, визначене шляхом складання, має бути більшим від покарання, призначеного за новим вироком, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Визначення остаточного покарання за сукупністю вироків обмежено тим максимумом, який встановлено для відповідного виду покарання в нормах Загальної частини КК України. Наприклад, при складанні покарань у виді позбавлення волі остаточне покарання за загальним правилом не може перевищувати п’ятнадцяти, а за особливо тяжкий злочин – двадцяти п’яти років. Саме так встановлюється максимальна межа й інших видів покарань (наприклад, для обмеження волі – п’ять років (ч. 2 ст. 61 КК України), а для виправних робіт – два роки (ч. 1 ст. 57 КК України). Таким чином, при визначенні остаточного покарання за сукупністю вироків суд може вийти за максимальні межі найбільш суворої санкції статті Особливої частини КК України, оскільки при цьому він керується не санкцією, а тим максимумом, який встановлено для певного виду покарання в Загальній частині КК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КК України при призначенні хоча б за одним із вироків довічного позбавлення волі загальний строк покарання за сукупністю вироків визначається шляхом поглинання будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі. Це – так зване вимушене поглинання покарання. До поглинання суд змушений удаватися і тоді, коли за новим вироком призначено покарання в межах, які співпадають з максимумом даного виду покарання, встановленого у Загальній частині КК України (п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 pоку). Наприклад, якщо особа до повного відбуття призначених виправних робіт вчиняє новий злочин, за який її засуджують до п’яти років обмеження волі, то суд цим покаранням може лише поглинути невідбуту за попереднім вироком частину виправних робіт, бо згідно з ч. 2 ст. 61 КК України максимальна межа обмеження волі становить п’ять років.

Відповідно до ст. 71 КК України складанню підлягають покарання як одного, так і різних їх видів. Але, якщо за окремими вироками призначено покарання різних видів, то для їх складання суд керується приписами частин 1–3 ст. 72 КК України.

Принцип складання покарань за сукупністю вироків поширюється не лише на основні, а й на додаткові покарання. При цьому слід враховувати:

– якщо додаткові покарання призначено тільки за попереднім або тільки за новим вироком, то вони (чи невідбута їх частина) приєднуються до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків;

– якщо додаткові покарання призначено і за попереднім, і за знов постановленим вироками, то вони передусім поєднуються за сукупністю між собою і лише після цього приєднуються до остаточного основного покарання;

– якщо за окремими вироками призначено додаткові покарання одного виду, то вони складаються між собою в межах максимуму, встановленого для них у Загальній частині КК України (наприклад, для позбавлення права обіймати певні посади такий максимум дорівнює трьом рокам – ч. 1 ст. 55 КК України);

– якщо за окремими вироками призначено додаткові покарання різних видів (наприклад, за попереднім вироком – позбавлення військового звання, а за новим – конфіскація майна), то вони складанню не підлягають і кожне з них відповідно до ч. 4 ст. 72 КК України виконується самостійно.

Можливі випадки, коли після постановления вироку, але до повного відбуття покарання особа вчиняє не один, а два або більше злочинів. У таких ситуаціях має місце поєднання сукупності вироків і сукупності злочинів, тому застосовуються правила ч. 5 ст. 71 КК України, відповідно до якої для призначення тут покарання слід керуватися як ст. 70, так і ст. 71 КК України. По-перше, суд має призначити покарання окремо за кожен знову вчинений злочин. По-друге, керуючись ст. 70 КК України, суд має визначити покарання за сукупністю цих злочинів. По-третє, до покарання, призначеного за сукупністю злочинів, суд за правилами ст. 71 КК України повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком, визначаючи остаточне покарання у межах, встановлених згідно з ч. 2 ст. 71 КК України.

З огляду на різноплановість визначених у ст. 51 КК України покарань, при призначенні покарання за сукупністю злочинів або вироків доводиться вдаватися до їх складання та зарахування строку попереднього ув’язнення.
З цього приводу в законодавстві визначено певні правила.

За окремі злочини (за окремими вироками) як при сукупності злочинів
(ст. 70 КК України), так і при сукупності вироків (ст. 71 КК України) можуть бути призначені покарання не лише одного, а й різних видів. Тож виникає запитання: як застосувати в цих випадках принцип складання таких покарань? Наприклад, за один злочин особу засуджено до позбавлення волі, а за інший – до виправних робіт; за одним із вироків – до арешту, а за іншим – до обмеження волі тощо. Для таких ситуацій у ч. 1 ст. 72 КК України передбачено правила, згідно з якими при складанні покарань різних видів за сукупністю злочинів та сукупністю вироків менш суворі види покарань переводяться в більш суворий, а для здійснення такого переведення (перерахування) встановлюється співвідношення між окремими видами покарань на підставі певної шкали їх еквівалентів:

1) одному дню позбавлення волі відповідають: а) один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту; б) два дні обмеження волі; в) три дні службових обмежень для військовослужбовців або три дні виправних робіт; г) вісім годин громадських робіт;

2) одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту відповідають: а) два дні обмеження волі;
б) три дні службових обмежень для військовослужбовців або три дні виправних робіт;

3) одному дню обмеження волі відповідають три дні службових обмежень для військовослужбовців або три дні виправних робіт;

4) одному дню обмеження волі або арешту відповідають вісім годин громадських робіт.

При сукупності злочинів та вироків також виникає питання про призначення покарання за сукупністю у випадках, коли особу засуджують за кожен злочин (за кожним вироком) до службових обмежень для військовослужбовців або виправних робіт із різними відсотками відрахувань із заробітку. Це питання регулюється у ч. 2 ст. 72 КК України, згідно з якою складатися можуть лише строки цих покарань. Розміри відрахувань із заробітку засудженого складанню не підлягають. Наприклад, якщо до закінчення строку виправних робіт, призначених з відрахуванням 10% із заробітку, особа засуджується за інший злочин до такого самого виду покарання, але з відрахуванням уже 20%, то суд повністю або частково приєднує до покарання, призначеного за новим вироком, невідбутий за попереднім вироком строк виправних робіт, залишаючи для останнього колишній розмір (10%) відрахувань. Тобто тут складаються лише строки покарання, а розміри відрахувань із заробітку засудженого обчислюються за кожним вироком окремо.

За сукупністю злочинів та вироків суд може призначити і такі види основних покарань, для яких у ч. 1 ст. 72 КК України не встановлено правил співвідношення в якому-небудь еквіваленті. Це стосується таких видів покарань, як штраф і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, які згідно з ч. 3 ст. 72 КК України складанню як між собою, так і з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно. Такий самий порядок встановлено у ч. 4 ст. 72 КК України щодо призначення за сукупністю додаткових покарань різних видів, які в усіх випадках виконуються самостійно.

У разі обрання такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, особа ще до засудження може перебувати в попередньому ув’язненні. Тому в ч. 5 ст. 72 КК України встановлено, що при засудженні особи до позбавлення волі суд зараховує у строк покарання попереднє ув’язнення з розрахунку день за день, а при засудженні до інших видів покарань – відповідно до шкали еквівалентів, передбачених у ст. 72 КК України. Якщо особу засуджують до таких видів покарань, яких у цій шкалі не зазначено (наприклад, штраф), суд, враховуючи попереднє ув’язнення, може пом’якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування.

Межі остаточного покарання, призначеного за сукупністю вироків, визначено у ч. 2 ст. 71 КК України, відповідно до якої загальний строк покарання, остаточно визначеного за сукупністю вироків, не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК України. При складанні покарань у виді позбавлення волі його загальний строк не повинен перевищувати п’ятнадцяти років, а у разі якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, – двадцяти п’яти років. Отже, не лише за принципами призначення, а й за межами остаточного покарання призначення його за сукупністю вироків є більш жорстким, ніж призначення покарання за сукупністю злочинів.

Окремо в ч. 2 ст. 71 КК України визначено межі покарання за сукупністю вироків у тих ситуаціях, коли одним із покарань є довічне позбавлення волі. Йдеться, фактично, про вимушене поглинання більш суворим покаранням (довічне позбавлення волі) всіх інших менш суворих покарань. При цьому помітно певну непослідовність законодавця, який у тексті цієї частини ст. 71 КК України спочатку говорить про складання покарань, а потім – про їх поглинання.

Відповідно до ч. 4 ст. 71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.132.225 (0.01 с.)