Грамоти вчиться – завжди знадобиться

Мета: уточнити та узагальнити уявлення учнiв про значення знань у життi людини; обговорити правила для учнiв; розвивати почуття вiдповiдальностi; виховувати бажання вчитись, дотримуватись правил для учнiв.

Обладнання: текст української народної казки «Розумна дiвчина», загадки.

Хід години спілкування

І. Органiзацiя классу

ІІ. Основна частина уроку

1. Читання вiрша А. Костецького

Учитель, лiкар, науковець,

Банкiр, письменник i шахтар —

Всi називають головною

Одну професiю — школяр!

— Якi професiї згадуються у вiршi?

— Яку професiю називають головною?

— Яке основне заняття кожного школяра?

2. Прослуховування та обговорення української народної казки «Розумна дiвчина»

Було двоє братiв: один — бiдний, другий — багатий. Пожалiв багатий брат бiдного і подарував йому корову. Через якийсь час передумав та велiв бiдному повернути корову Бiдний сказав, що не вiддасть, бо дiти звикли до молока. Багач повiв бiдного до пана, щоб той їх розсудив. Пан каже: «Хто скаже, що є найсолодшим у свiтi, тому й залишиться корова.

Багач принiс пановi мед.

Бiдний передав його слова своїй доньці: «Найсолодший у свiтi — сон». Пан погодився зi словами розумної дiвчини i говорить до бiдняка: «Вiзьми 15 яєць, i щоб назавтра твоя розумниця їх висидiла та принесла курчат, тодi вже корова — твоя». Дiвчина яйця взяла, всмажила, а татовi каже: «Іди до пана i скажи, що курчата будуть, але хай вiн сьогоднi поля виоре, посiє просо, завтра скосить, вимолотить, зробить пшона, щоб курчата мали що їсти».

Пан визнав, що йому не перемогти таку розумну дiвчину, і вiддав корову бiдному братовi.

3. Робота з прислiв’ями i приказками, записаними на плакатi:

Голова без розуму, як лiхтарик без свiчки.

Ученому - свiт, невченому - тьма.

Людина без розуму, як млин без води.

Чого Iвась навчиться, того Iван не буде знати.

4. Розповiдь учителя

У пiвнiчних народiв є просте i мудре висловлювання:

«Якщо подарувати людинi одну рибину, вона буде ситою один день. Якщо подарувати двi, буде ситою два днi. Якщо ж навчити людину ловити рибу, вона буде ситою все життя».

Так і в навчаннi: корисно багато знати, а ще кориснiше самому здобувати знання, гартувати свою волю, долати лiнощi.

 

Послухайте поради, як органiзувати себе до роботи на уроцi.

1. На перервi пiдготуйся до наступного уроку

2. Добери, що потрiбно для роботи.

З. На партi не повинно бути нiчого зайвого.

4. Усi предмети розмiсти на звичних мiсцях.

5. Гра-змагання «Хто швидше пiдготується до уроку (мови, читання, математики)»

6. Повторення правил для учнiв

— Учень не тiльки повинен успiшно навчатись, вiн повинен виконувати правила для учнiв.

(Учнi читають iз дошки вiрш, iмiтуючи рухи.)

Заходить вчитель — треба встать,

Як вiн тобi дозволить — сядь.

Спитати хочеш — не гукай,

А тiльки руку пiднiмай.

У школi парту бережи

І на партi не лежи.

Щоб урок минув немарно,

Треба сiсти рiвно, гарно.

I не скрекочи на уроках,

Як папуга чи сорока.

7. Розумова гiмнастика. Вiдгадування загадок

Вчить читати й рахувати,

І писати, i спiвати.

Всiх дiтей довкола

Наша люба... (школа).

Ось до класу всiх скликає

Голосистий наш дзвiнок,

І ми радо поспiшаєм

Не в садок, а на... (урок).

Вiн нам, як мама, дорогий,

Вiн хоче нас навчити

Любити край чудовий свiй.

Це мудрий наш... (учитель).

ІІІ. Пiдсумок

Вiрш Ю. Федьковича читає вчитель:

Учiтеся, дiти любi, читайте, гадайте,

Як та бджiлка медок з квiтки, розуму збирайте.

Бо в мудрого й на камiннi пшениця уродить,

А дурному не вродиться нiщо i в городi.

Бо в мудрого i кропива ще на ужиток,

А в дурного i пшениця обернеться в збиток.

Година спілкування

Пам’ять людства. Рік 32-33

Мета: зрозуміти причини національної самосвідомості відповідальної за долю свого народу; завжди пам’ятати про ціну хліба.

Обладнання: стіл, букет квітів перев’язаних чорною стрічкою, черствий хліб, вода, свічка, український рушник, на партах – свічки, колоски;

 

1. Таблиця народжуваності і смертності в 32-33 рр.

2. Архівна виписка.

Синє небо очей, вуст вогненна калина,

І святий орел чистоти, як вінець -

Україно моя, моя рідна Вкраїно,

Богородице роду козацьких сердець.

Україна! Рідний край. Золота чарівна сторона. Земля, барвінком уквітчала, калиною закосичена, устелена рушниками. Скільки лагідних, ніжних і теплих слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народилась і живуть.

Україна – славна і чудова земля з могутнім Дніпром, мереженими нивами, милозвучною мовою. Немає другого такого широкого і могутнього Дніпра.

Як важливо для людини мати батьківщину, землею, де солодкого дихається, де тебе люблять і чекають. Скільки поколінь боролися за незалежність України. Яким же довгим і тернистим був цей шлях. Були такі шляхи, коли залишалась одна надія – Бога. Люди просили в бога щастя та долі, волі та багатства землі,на якій народився, де народилась не одне покоління українців.

Вірш Руданського є своєрідною молитвою за Україну.

Молюсь за тебе,Україно,

І, як до матері, молюсь,

За тебе, рідна і, єдина,

Щодня я богові молюсь.

О чисті, о усі джерела,

Дніпро, Славута, оживи!

І заспіваєм: «Ще не вмерла…»

Вкраїна рідне і не вмре!

За тисячу літ існування судилося нашому народу пережити силу – силенну спустошень, зрад і варварських знущань, але те пекло що спіткало Україну на початку 30-х років XX століття, ні з чим порівняти ні у вітчизняній, ні у світовій історії. Голодомор чорною смугою прокотився Україною, понівечив життя поколінь, забрав у небуття тисячі доль. Голод охоплював територію із населянням 60 млн. осіб, а кількість жертв досягла 7,5 млн. У пам’яті народу живе й нині прокляття тим, хто збиткувався над його долею і життям. Українська земля стогне від кісток, похованих без трун у сільських могилах, від зойків закопаних напівживих.

А люди бідні в селі,

Неначе злякані ягнята,

Позамикалися у хатах

Та й мруть…

Сумують комини без диму

А за городами за тином,

Могили чорнії ростуть

Гробокопателі в селі

Волочать трупи ланцюгами

За царину і засипають

Минають місяці. Село

Навік замовкло, оніміло

І кропивою поросло.

Украй знекровлений, стероризований український народ уже не міг у ті роки збройно піднестись, як за Хмельниччини або Коліївщини, супроти своїх мучителів. Але не змирився, не схилив голови. Зброєю для нього стало слово.

В селі весна повзе по ліктях,

Повзе по мертвих і живих.

В долоні сонце ловлять діти,

Що дзвінко падає зі стріх.

І п’ють опухлими устами

Оту живицю молоду

Їм жить і жить,та над полями

Вже ворон каркає біду

1933 рік. Найчорніший час в історії України, що випав на долю однієї з найродючіший країн. Жахливо навіть через 75 роки ступати болючими стежками страшної трагедії, яка розігралася на благословенній землі квітучого українського краю. Досі не віриться, що тут раптово зник хліб, люди лишилися без зернини. І це у врожайний 1932 рік. Пухли старі і малі, вмирали роди і села. Смерть бродила на шляхах, на полі, в хатах.

 

Пекельні цифри та слова

І серце б’ють неначе молот.

Немов прокляття ожива

Рік тридцять третій

Голод!Голод!

 

Україну називали житницею, але, грабуючи її, по-справжньому не давали жити. Через те наша Україна була убогою та знедоленою, як Шевченківська наймичка. Хоч і сильна духом. Голодне лихоліття, що випало на долю українського народу найболючіше вдарило дітей. Вони виявилися найменш захищеними, не брали участь у колгоспному виробництві, а відтак не отримували рятівних 100-300 грамів хліба.

 

Бозю! Що там у тебе в руці!?

Дай мені, Бозю, хоч соломинку,

Щоб не втонути в Голодній Річці,

Бачиш, мій Бозю, я ще дитинка,

Тож підрости хоч би трохи бодай:

Світу не бачив ще білого, Бозю,

Я пташенятко прибите в дорозі,

Хоч би одненьку пір’їнку дай.

Тато і мама – холодні мерці,

Бозю, зроби, щоб їсти не хтілось!

Холодно, Бозю! Сніг уже білий,

…Бозю, що там у тебе в руці?...

 

Смертність дітей сягало за деякими неповними підрахунками, понад 50% від загальної кількості померлих. Діти значно швидше захворювали внаслідок тривалого виснаження.

Вичерпавши всі запаси продовольства, доведені до відчаю, вони вживали в їжу все, що можна було їси. Спочатку їли кішок, потім собак, навіть щурів і мишей, потім кропиву, листя дерев.

На десятиліття можна закреслити, засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Газ і вдруге, і в третє переписати історію на догоду диктаторів чи скоротечному ідеологічному божеству. Та з пам’яттю народу нічого не вдієш.

 

(хвилина мовчання, зачитування імен померлих)

 

На сьогодні це сказано: час народжувати і час помирати, час руйнувати і час будувати, час розбирати, час мовчати і час говорити. Хай ці гіркі слова правди, народжені. Після десятиліть безмовності, стануть у підмурок всенародного пам’ятника трагічній історії українського народу.

Гранітні обеліски, як медузи,

Повзли, повзли і вибились з сил –

На цвинтарі розстріляних ілюзій

Уже немає місце для могил.

Мільярди вір зариті у чорнозем,

Мільярди щасть розвіяні у прах

Душа горить. Палає лютий розум.

І ненависть регоче на вітрах.

І встане правда і любов на світі

І на сторожі правди встане труд.

 

Тож пом’янемо тих великомучеників тяжкої історії. Царство небесне всім, хто помер від голоду.

Спогади жителів с. Артирівка та с.Довжанка

Все менше і менше залишається людей які пережили ті страшні часи 1932-1933року. Але коли чуєш їх спогади, то серце кров’ю обливається, а по тілу біжать мурашки. Ось декілька з них.

«… В 1932 році був голод. Ходили від хати до хати забирали в людей все, що можна було їсти. Люди ховали зерно в діжках, викопували ями під печами в кімнатах і сипали туди зерно. В будинках ховали худобу, птицю.

Але спеціальні загони (в народі банди) ходили від оселі до оселі і спустошували їх, залишаючи на голодну смерть жінок, старих та дітей.

В Артирівці теж була банда яка налічувала 13 чоловік. Вони ходили із спеціальними ключками, з вилами, ломиками шукаючи зерно, люди, щоб хоч що не будь уберегти від конфіскації насипали зерно в горщики, закутували в ганчір’я і ховали на печі

Страшно згадувати ті часи. Опухлі з божевільними очима блудили люди як примари по селі, шукаючи шматочок хліба. Не дай Боже, щоб ми всі таке побачили пережили, щоб цього не бачити і не чути нашим дітям, онукам і нам.»

Із спогадів жительки С. Довжанка Турути Прасковії Марківни 1923року народження.

Волторніст Катерина Василівна 1919 року народження.

Про голод 1932-1933рр.

Родилась я в Сибірі, а потім переїхала на Україну, батьки родом з Полтавщини.

Була голодовка, людям жилося важко. Сім’я у нас була велика 8 дітей. Зерно яке могли сховати, мололи на жорнах, до цієї муки добавляли кінський щавель і варили баланду. Як могли так і виживали.

Кобилянська Тамара Петрівна 1923 року народження.

Так голод 1932-1933 року пам’ятаю. Це був страшний час. Не було що їсти, а що було все забрали до крихти, Варили лободу, кропиву, і ось так перебивалися. Правда у мами був брат в с. Дубові, він жив трішки заможніше, мав корову, то мама ходила до нього і приносила всього по трошки глечик молока, кусок хліба ось так ми і вижили.

«33 хвилини»- акція пам’яті.

Древні мудріці вважали, якщо згадати ім’я полеглої людини – її дух воскресне. 1 листопада цього року у селищі біля пам’ятного знаку жертвам голодомору відбулася Всеукраїнська акція пам’яті жертв Голодомору «33 хвилини». Ця акція стартувала з ініціативи Президента України Віктора Ющенка. Головне завдання заходу – знати правду про злочини сталінського комуністичного режиму, вшанувати пам’ять полеглих, згадавши кожного поіменно. Акція «33 хвилини» є складовою міжнародної акції «Незгасима свічка», що присвячена 75-річниці Голодомору.

Година спілкування

Година спілкування

Світ визнає!

Мета: визначити суть, причини та наслідки Голодомору 1932-1933рр.,вшанувати пам'ять його жертв.

 

Хід уроку