Знання – це скарб, а вміння вчитися – ключ до нього

Мета: Дати можливість учням піднятись ще на одну сходинку своєї освіченості і самосвідомості, розвивати почуття причетності до всіх подій, які відбуваються у часі, потребу розумними справами збагатити державу.

Обладнання: Записані на дошці вислови: «Не помиляється той, хто нічого не робить», «Не йди найлегшим шляхом. Вибирай завжди шлях найважчий. Переборення труднощів підносить людину.», «Вчений йде, а неук слідом спотикається.» Додаткові картки, які роздаються учням.

 

Вчитель.

Чи помітили ви, як усю ніч хазяйновитий вересень, причепивши до свого бриля кетяг калини і нитку бабиного літа, замикав брами літа, завзято ходив від хати до хати, нагадуючи школярам: пора братися до книги! Так, пора, щоб історики, як було прийнято на Русі, не написали у своїх хронографах: «Літо-2009. Не бисть нічого же». Ні! «Бисть». Є радісне першовересневе свято, яке щорічно прокладає нові стежини кожному учневі, бо найсвітліша дорога — це дорога до знань. Є і наша незалежна мирна повнолітня держава, яка так намагається збудувати свої магістралі із цих світлих стежинок. І вам, шановні учні, і нашій державі, щоб чогось досягнути, не можна без «найсильнішої зброї» в руках.

Колись давно, коли я ще був школярем, то прочитав в одному науково-популярному журналі досить цікаву статтю. Автор її роздумував над тим, що сталося б зі світом, якби раптом зникло усе залізо. Ситуація, звичайно, незбагненна, але автора вона не злякала. Йому дуже хотілося на конкретних прикладах продемонструвати величезне значення цього хімічного елемента для людської цивілізації.

Наслідки зникнення заліза стали б катастрофічними. Розвалилися б усі будівлі, тому що зникли б усі пристосування і деталі, що скріплюють їх — від величезних залізобетонних плит до найпростіших цвяшків і гвинтиків. На залізниці пропали б рейки. Спорожніли б вулиці і площі, тому що не стало б автомобілів, тролейбусів, автобусів, трамваїв... На Земній кулі почався б голод через те що сучасне сільське господарство механізоване. А машини ж то металеві!

Через кілька тижнів людська цивілізація перестала б існувати. А тепер давайте подумаємо, що сталося б із нами, якби зникли всі книги? (Запитання учням)

Вчитель: На перший погляд, здавалося б, ніякої катастрофи із цього приводу не сталося б. Але це тільки на перший погляд. Світ все ж таки перестав би існувати Бо книги — скарбниці колективного людського досвіду, зібраного протягом багатьох тисячоліть Закріплене на папері чи на якомусь іншому матеріалі, Слово лежить в основі культури, увібравши матеріальні, духовні, моральні досягнення суспільства.

«Спочатку було Слово, — так починається Євангеліє від Іоанна, один із розділів Біблії — найвідомішої із створених людством книг.

Без книг люди досить швидко перестали б не тільки думати, а й працювати. Закрилися б школи, театри, зупинилися б фабрики і поїзди, спорожніли б полиці магазинів. зникло б не тільки залізо, а й усі інші продукти праці, створені людством.

«Золото, срібло, перли, вишуканий одяг, мармурові споруди, картини дають миттєве задоволення, тільки книги можуть викликати справжнє захоплення: вони говорять, як живі, вони — наші найкращі порадники, наші найближчі друзі». Так оцінював книги Франческо Петрарка.

Історія розуму являє собою дві епохи — це створення літер і топографії: все інше — їх наслідок.

Ми називаємо книгу великим відкриттям, а назвати імені винахідника не можемо. Бо винахідник її — усе людство! Книга народжувалась, розвивалась, удосконалювалася не одне тисячоліття. Безперервний процес її удосконалення продовжується і сьогодні, на наших очах.

(Учні діляться на 4 групи і їм вчитель роздає картки з питаннями. 5 хв. На підготовку і потім обговорення)

Вчитель:

А зараз я вам розповім деякі факти із світу цікавого.

Факт 1: Автор картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану» Ілля Рєпін, коли в нього на схилі років; почала відмовляти від постійного напруження права рука, навчився працювати лівою, пристосувавши палітру на шиї з допомогою особливих ременів.

Факт 2: Відоме усьому світові к ім'я Ольги Скороходової — сліпоглухонімої жінки, авторки книги «Як я сприймаю, уявляю і розумію оточуючий світ». Неймовірними зусиллями ця людина максимально розвинула свої здібності, досягла вищого рівня освіти, здобула науковий рівень кандидата наук, крок за кроком відвойовувала в боротьбі зі своєю недугою навколишній світ.

Факт 3: Відомий академік, дослідник Арктики Отто Шмідт у 14-річному віці склав план-програму свого життя: визначив, які книги треба прочитати, якими науками оволодіти, які проблеми розв’язати, як розвиватися фізично. Та коли він підрахував, скільки років знадобиться йому, щоб все заплановане виконати, то з’ясувалося: близько 900 років. Юний Отто скоротив програму – знову немислимий результат: 500 років. Скоротив іще – вийшло 150 років. На цьому зупинився, бо надто важливим і необхідним було для нього те, що залишилося у програмі. Розпланував своє життя до хвилини, працюючи на межі можливостей, учений навіть перевиконав 150-річну програму. Помер Отто Юлійович Шмідт на 65-му році життя. Отже, за 50 років свого життя він творчо прожив 150, утричі перевищивши «норму».

Вчитель:

Зараз я вам роздам картки з певними твердженнями. Ваша задача полягає в тому, щоб обґрунтувати його. Так би мовити, дати відповідь: “Не можна саме так тому, що…”

Висновок:

Як підсумок нашої виховної години, хочу зауважити, що головні ознаки сучасного життя – швидка зміна технологій, суспільних, економічних, виробничих обставин. Тому кожен навчальний заклад не може забезпечити людину знаннями на все життя, бо самі знання швидко застарівають. Переконаємося в цьому на конкретному прикладі.

Двадцять шосте квітня – день скорботи…

 

Година спілкування

Чорнибиль – біль України.

Мета: Розвивати почуття гордості за свій народ. Прищеплювати любов до рідного краю.

Хід виховної години.

Оголошується тема і мета виховної години.

Звучить фонограма (з лекції E.Morrikone).

Чорних дат у людства є немало.

Кожна з них – це міна під прогрес.

Найстрашніше, що усіх спіткало, -

Вибух на Чорнобильській АЕС.

Двадцять шосте квітня – День скорботи.

Зранку скромних квітів я знайду

І на знак журливої турботи

До могил засмучених піду.

Запалюється свічка.

Чорнобиль. Це назва невеличкого містечка районного центру, в 130 км від Києва. Заснований у Древній Русі, Чорнобиль дав своє гірке ім’я атомній електростанції, будівництво якої почалося у 1971 році. У 1983 році вже працювали 4 енергоблока із запланованих шести. Але в історію людства Чорнобиль ввійшов як найбільша катастрофа.

Ту мирну весняну ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була такою тихою, такою теплою і такою ласкавою. Саме в цю ніч, з 25 на 26 квітня 1986 року, відлік часу став далеко не мирним, а бойовим і аварійним.. О 1год. 24 хв. 40 сек., коли Прип’ять, містечко атомників, спало безтурботним сном, раптово пролунав вибух і над 4-м реактором атомної електростанції гігантське полум’я розірвало нічну темряву.

Ось як описує це Володимир Яворівський.

“За покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого реактора по тривозі прибули пожежні з охорони ЧАЕС на чолі з начальником варти Володимиром Правиком. Потім прибуло підкріплення з міста Прип’ять на чолі з лейтенантом Віктором Дибенком. Вступивши в полум’я смертельної небезпеки, яким дихав реактор, пожежні в ту ніч, не шкодуючи сил і життя, виконали присягу на вірність народу України”.

А вогонь все лютував не затихав. Коли на місце аварії прибув начальник попарної частини майор Телятников, то побачена картина вразила його: відкритий реактор, а зверху над його смертельним радіоактивним диханням, на величезній висоті (приблизно 70 м) маячили маленькі фігури. Майор піднявся на дах машинного залу, в полум’ї тріскотіла вся стріха. Навколо разом з вогнем клубочився їдкий дим, киплячий бітум пропалював черевики і в’їдався у шкіру.

До п’ятої години ранку пожежа була ліквідована. Подув легенький вітерець і величезний стовп диму, пилки, копоті відірвався від реактора і посунув територію України, Білорусі сіючи смертоносну радіацію.

Безумство хоробрих-

Безумство живих...

Наш поклик священний-

Рівнятись на них.

І пам’ять і совість-

Нести в чистоті,

Тримати, як порох,

Сухими в житті.

Не всі виживають,

Та сонце за нас.

Тримаймо ж нащадкам

Життя про запас.

Усе, що здобуте,

Що маєм здобуть!

І втрати, і подвиги

Нам не забуть.

Ціною життя 28-ми пожежних були врятовані інші блоки АЕС, Київ, Україна й інші країни від страшної небезпеки. Ось імена перших жертв чорнобильського полум’я.

Віктор Кибенок, Микола Ващук, Василь Ігнатенко, Микола Титенок, Володимир Правик, Володимир Тищура.

Прошу всіх піднятися і вшанувати пам’ять загиблих хвилиною мовчання.

(Метроном відлічує хвилину.)

Прошу сідати.

Наслідки чорнобильської катастрофи схвилювали весь світ. В результаті аварії стався величезний викид радіоактивних ізотопів із активної зони ректора, який з радіоактивною хмарою перенісся на на величезній відстані.

Зелені луги, величезні гаї, тихоплинні річки - все стало мертвим. Над куточком планети враз нависла чорна хмара лиха, яка почала поширюватися з блискавичною швидкістю й поливати цим лихом, як дощем, нашу рідну землю. Це страшне лихо - радіація.

Аварія призвела до небаченого забруднення біосфери, до появи на території України мертвої тридцятикілометрової зони, до радіоактивного опромінення тисяч людей. Навіть ті, кого біда не торкнулась особисто, люди приголомшені чужим горем, стурбовані подальшою долею нашої блакитної планети.

Атомний вибух негативно вплинув на все живе. Страшні наслідки аварії: ненароджені діти вражені радіацією, волосся геть раптово випадає, руйнуються живі клітини, змінюється склад крові.

Людей вивозили із забрудненої зони. Важко було їм покидати свої рідні місця. Але залишитись - означало померти. Села стали спустошеними.

... а села нема.

Втекло кудись село,

Було колись село,

Життя колись було...

Дехто намагався повернутися, та зустрічав на своєму шляху колючий дріт.

Особливо важко жити в незнайомій місцевості було старшому поколінню, адже ці люди за все життя ніколи не виїжджали за межі свого району. Кожна стежка, кожне деревце, кожна річечка у рідному селі були їм знайомі.

Матір я взяв із села.

А вона мені з Києва

Третій раз уже боса втекла.

Сплюндровано тисячі гектарів родючих земель, втрачено величезні площі лісів. У селах не залишилося жодної криниці, з якої можна було б пити воду.

Всі криниці в целофанових капшуках...

Де знайти кілометри целофану

На рукотворне Київське море

Чи додай на Десну зачаровану,

З якої Київ п’є воду?

Сильними радіоактивними забрудненнями вражено 5млн га території України (32 райони шести областей), більша частина яких сільськогосподарські угіддя, забруднено 1,5 млн. лісів.

У водах Дніпра, Прип’яті,Київського водосховища концентрація

Радіонуклідів і через 6 років після аварії була у 10-100 разів вищою,ніж до аварії.

Велику небезпеку довкіллю завдають близько 1000 тимчасових Могильників навколо АЕС і саркофаг над четвертим блоком, який вибухнув.Могильники вже сьогодні протікають,саркофаг з роками стає все більше радіоактивним, конструкції його просідають, деформуються.

Вплив чорнобильської аварії на здоров’я людей дуже значний і буде проблемою не тільки для нас а й для кількох прийдешніх поколінь.

Людство прагне Всесвіт осягнути

І себе у ньому зрозуміть.

А тривожне “бути чи не бути?”

Страшно над планетою висить.

На Землі,у домі вселюдському,

Протиріч і негараздів тьма.

Будьмо,люди,обережні в ньому,

Іншого житла у нас нема.

Велике лихо спіткало нашу землю.Чорнобильська аварія стала для нас уроком,за який заплачено дорогою ціною.Тож не треба повторювати помилок.Давайте берегти оточуючий світ.Нашій планеті вистачить одного Чорнобиля.

За днями дні, мина повільно рік,

За днями дні-другого немає.

Нехай же лихо наше проминає

І в світі не повториться повік.

Хай стане мир міцнішим у стократ,

Хай над землею чисте небо буде.

Чорнобиль-попередження,набат,

Його уроків людство не забуде.

На цьому наша виховна година закінчується.Я сподіваюся,що ви не забудете історію рідного краю,пам’ятатимете імена тих людей,які пішли в небуття.

Дякую всім,хто брав участь у підготовці та проведенні години.

 

Година спілкування